Рішення

від 26.09.2022 по справі 120/5012/22

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

26 вересня 2022 р. Справа № 120/5012/22

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Пирогова, 135А, м. Вінниця, 21100)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-будівельне бюро"(вул. В.Стуса, 9, с. Мізяківські Хутори, Вінницький р-н, Вінницька обл., 23213)

про: стягнення адміністративно-господарськиї санкцій та пені

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-будівельне бюро" (далі - відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 251 875 грн. 00 коп. та пені в сумі 14 709 грн. 50 коп.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідачем не забезпечено встановленого нормативу одного робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю та не сплачено адміністративно-господарських санкцій в розмірі 251 875 грн. 00 коп., що зумовило нарахування пені в розмірі 14 709 грн. 50 коп.

Ухвалою суду від 07.07.2022 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

20.07.2022 року за вх. № 36951/22 та 22.07.2022 року за вх. № 37194/22 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти заявлених позовних вимог. Мотивуючи свою позицію відповідач зазначає, що кількість працівників з моменту створення товариства в 2020 році варіювалась, з огляду на що передбачити середньооблікову штатну чисельність на рік вперед не було можливим. Водночас, в другому півріччі 2021 року відповідач розпочав діяльність із створення робочого місця для особи з інвалідністю, а також пошуку та працевлаштування зазначеної особи. 01.10.2021 року відповідачем прийнято на посаду прибиральниці особу з інвалідністю, а відтак, на його думку, ним виконано норматив робочих місць, передбачений ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в України". Щодо надання державній службі зайнятості інформацію про попит на робочу силу (вакансії) відповідача зауважує, що Законом України "Про зайнятість населення" та Порядком подання форми звітності № 3-ПН на роботодавця покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність зазначеної форми лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії. Отже, законодавством не встановлено ані періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН, ані обов`язку подання звіту коли вакансія закрита протягом 3 робочих днів, а передбачено, одноразове інформування про кожну вакансію за її наявності. Так, відповідачем 29.09.2021 року створено вакансію прибиральник службових приміщень, а особу з інвалідністю прийнято на зазначену посаду 01.10.2021 року, що свідчить про заповнення роботодавцем вакансії протягом 3 робочих днів з моменту її створення і в останнього не було обов`язку подавати вищевказану звітність. Щодо не подання звітності про працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідач вказує, що ним складено звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2021 року за формою №10-ПОІ, який надісланий позивачеві 13.04.2022 року. 24.05.2022 року відповідач подав до позивача уточнюючий звіт. З огляду на викладене відповідачем вжито усіх можливих заходів по створенню робочих місць та працевлаштування особи з інвалідністю та виконано передбачені законом нормативи, а відтак відсутні підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій та пені.

14.09.2022 року за вх.№45527/22 до суду відповідачем подано додаткові пояснення по справі.

Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

Відповідач подав позивачеві звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2021 рік за формою 10-ПОІ, згідно з яким самостійно визначив середньооблікову кількість штатних працівників в кількості 16 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність « 0,3» осіб; кількість осіб з інвалідністю-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 ЗУ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» розрахована відповідачем і становить 0 осіб.

При цьому відповідачем 29.09.2021 року видано наказ про включення до штатного розпису посаду прибиральника офісного приміщення. З 01.10.2021 року на зазначено посаду прийнято особу з інвалідністю.

Позивач вважає, що відповідач не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості одного робочого місця, і, як наслідок, повинен сплатити санкції в розмірі 251 875 грн. 00 коп.

Водночас, за порушення термінів сплати вищезазначених санкцій відповідач зобов`язаний сплатити пеню у сумі 14 709 грн. 50 коп., яка розрахована починаючи з наступного дня граничного строку сплати адміністративно-господарських санкцій по день звернення до суду з цим позовом.

Несплачені адміністративно-господарська санкція та нарахована, у зв`язку з цим, пеня стали підставою для звернення до суду з цим позовом.

Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Так, ст. 18 ЗУ "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ст. 18-1 вказаного Закону особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітним і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Відповідно до ст. 19 ЗУ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Водночас ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 ЗУ "Про зайнятість населення", роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Згідно пунктів 5 та 6 розділу 1 Порядку надання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 (далі - Наказ № 316)та діючого на момент виникнення спірних правовідносин, форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).

Системний аналіз наведених норм доводить, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць. Вказаний норматив коливається залежно від кількості працюючих осіб. Роботодавці самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу. Таку інформацію вони передають до центрів зайнятості, які й займаються безпосередньо підбором осіб з інвалідністю бажаючих працювати. В іншому випадку, роботодавці не виконають, передбачених чинним законодавством заходів, спрямованих на забезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, в результаті чого до них застосовують адміністративно-господарські санкції. Чинне законодавство покладає на роботодавців обов`язок щодо виділу та/або створення робочих місць саме для працевлаштування інвалідів, а обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого нормативу, покладається як на роботодавця, так і на державну службу зайнятості.

Отже, згідно положень Наказу № 316, звітність за формою № 3-ПН роботодавці подають до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), тобто лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць. При цьому періодичності подачі такої звітності не встановлено, оскільки вона подається не пізніше ніж через 3 робочих дні з дати відкриття вакансії.

Судом встановлено, що відповідач перебуває на обліку у позивача як підприємство, яке у своїй діяльності використовує найману працю. Згідно звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2021 рік форми № 10-ПОІ у відповідача в 2021 році середньооблікова чисельність штатних працівників становила 16 осіб. Тобто, відповідно до нормативів, відповідач повинен був забезпечити одне робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю. Натомість у поданому звіту в графі "середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, осіб" зазначено "0,3".

Матеріалами справи підтверджується, що в період з 01.10.2021 року по 28.03.2022 року відповідачем працевлаштовано особу з інвалідністю.

Водночас, позивач посилається на невиконання відповідачем нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, зазначає, що відповідач не вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, адже ним не подавалися до центру зайнятості звіти за формою№3-ПН про попит на робочу силу для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Як зазначалось судом вище, у відповідності до ст. 20 ЗУ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації.

Ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Ч. 2 вказаної статті передбачено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у ч. 1 ст. 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України (загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Ч. 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

З наведеного вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Тому в межах даної справи необхідно перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

З приписів ст. 18 та ст. 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" вбачається, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Натомість пошук підходящої роботи для осіб з інвалідністю здійснює державна служба зайнятості, а відтак, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Щодо аргументів позивача стосовно неподання відповідачем звітності за формою 3-ПН, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України від 05 липня 2012 року №5067-VІ "Про зайнятість населення" (набрав чинності з 01.01.2013 року) роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Суд звертає увагу, що обов`язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановлений Законом України від 01 березня 1991 року № 803-XII "Про зайнятість населення", який втратив чинність 01.01.2013 року, а тому до спірних правовідносин не застосовується.

Отже, з 01.01.2013 року періодичність подання звітів 3-ПН не була регламентована законом.

Вказане питання врегульоване з прийняттям Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 (далі - Наказ №316) (чинним на встановлений період подання відповідачем звітності).

Форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку. Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником (пункти 3-5 Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом №316 (зі змінами)).

Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.

Тобто, на час спірних правовідносин законодавство не встановлювало обов`язку підприємств подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. Натомість, існував обов`язок підприємств одноразово подавати форму 3-ПН, а саме не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

Вказаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, що викладена в постанові від 11.08.2021 року у справі № 825/1790/18.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем наказом від 29.09.2021 року внесені зміни до штатного розпису та включено в перелік посад посаду "прибиральника службових приміщень". На зазначену посаду з 01.10.2021 року прийнято ОСОБА_1 , яка є особою з інвалідністю.

Отже, відповідачем до закінчення строку подання звіту за формою 3-ПН працевлаштовано особу з інвалідністю. Відтак, з моменту прийняття на роботу вищевказаної особи, у роботодавця - відповідача зник попит на робочу силу (вакансії), а тому відпала й необхідність подання звіту за формою 3-ПН.

Оскільки в матеріалах справи наявні відомості про виконання відповідачем обов`язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні по створенню кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, суд приходить до переконання, що відповідач здійснив усі належні заходи для недопущення вчинення ним господарського правопорушення. Вказані обставини, на думку суду, свідчать про наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності на підставі ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України,

Враховуючи вище викладене, підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст. 20 ЗУ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", в сумі 251875,00 грн. відносно відповідача відсутні. Як наслідок відсутні також підстави і для стягнення з відповідача пені за порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій в розмірі 14709,50 грн

Отже, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтримку заявлених позовних вимог, суд констатує відсутність підстав для задоволення позовної заяви.

Керуючись Конституцією України, Господарським кодексом України, Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», Законом України "Про зайнятість населення" та ст. 2, 6, 9, 73- 78, 90, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-будівельне бюро" про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 251 875 грн. 00 коп. та пені в сумі 14 709 грн. 50 коп. відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Пирогова, б. 135а, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 13308892)

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Інженерно-будівельне бюро" (вул. В. Стуса, 9, с. Мізяківські Хутори, Вінницький р-н, Вінницька обл., 23213, код ЄДРПОУ 43484400)

Повний текст судового рішення складено та підписано суддею 26.09.2022 року.

Суддя Маслоід Олена Степанівна