Постанова

від 20.09.2022 по справі 460/293/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/293/22 пров. № А/857/6579/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Вовка А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 06 січня 2022 року про відмову у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Лищук Людмили Анатоліївни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Украгроімпекс», Головне управління ДПС у Рівненській області про скасування державної реєстрації змін відомостей про юридичну особу, -

суддя (судді) в суді першої інстанції Поліщук О.В.,

час ухвалення рішення: не зазначений,

місце ухвалення рішення м. Рівне,

дата складання повного тексту рішення: 06.01.2022,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до приватного нотаріуса Лищук Людмили Анатоліївни, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Товариства з обмеженою відповідальністю «Украгроімпекс» (далі ТзОВ «Украгроімпекс»), Головного управління ДПС у Рівненській області (далі ГУ ДПС у Рівненській області) про скасування державної реєстрації змін відомостей про юридичну особу, в якій просить суд скасувати реєстраційну дію приватного нотаріуса Лищук Л.А. здійснену 25.01.2021 за №1000701070024039813 про внесення змін до відомостей про юридичну особу Товариство з обмеженою відповідальністю «Украгропроімпекс» в частині місцезнаходження юридичної особи.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 06 січня 2022 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі.

Ухвала мотивована тим, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, ГУ ДПС у Рівненській області подано апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення норм процесуального права, просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що у зазначеній справі реєстраційна дія, яка оскаржується, не пов`язана з вирішенням майнового спору про право та не випливає із невиконання умов цивільно-правового договору.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 04.08.2021 ОСОБА_1 отримала лист від Головного управління ДПС в Рівненській області за №9249/6/17-00-13-02-10, згідно якого стало відомо, що за адресою знаходження нерухомого майна ( АДРЕСА_1 ), що належить їй на праві приватної власності, зареєстровано місцезнаходження суб`єкта господарювання ТОВ «Украгроімпекс» (код ЄДРПОУ 32850209).

Згідно відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у графі «місцезнаходження юридичної особи» зазначена адреса: АДРЕСА_1 .

Також, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер майна 36748521, приміщення магазину, загальною площею 30,8 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві власності ОСОБА_1 .

01.01.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позички, предметом якого є передача у безоплатне користування приміщення магазину, загальною площею 30,8 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , на строк 24 календарних місяці з моменту її передачі.

25.01.2021 приватним нотаріусом Лищук Л.А. було здійснено державну реєстрацію змін відомостей про юридичну особу «Украгроімпекс», а саме зміна місцезнаходження юридичної особи на адресу, яка присвоєна нерухомому майну, що належить на праві власності ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ).

Зазначена реєстраційна дія приватного нотаріуса стала підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції і вважає його таким, що відповідає правильно застосованим нормам матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вимогами пунктів 1, 2 та 7 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Статтею 46 КАС України визначено, що сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Аналізуючи зазначені норми права, суд дійшов вірного висновку, що до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, іншим суб`єктом при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Як встановлено судом, підставою для звернення позивача до суду у даній справі стала реєстраційна дія приватного нотаріуса, якою внесено зміни до відомостей про юридичну особу в частині її місцезнаходження. Метою звернення позивача до суду з цим позовом є захист його інтересу щодо використання адреси: АДРЕСА_2 для визначення місцезнаходження юридичної особи, без згоди ОСОБА_3 , як власника об`єкта нерухомого майна, розташованого за вказаною адресою. З огляду на наведене, зазначена державна реєстрація ТОВ «Украгропроімпекс» відбулася без волевиявлення ОСОБА_3 , що є втручанням у її право власності та створює перешкоди у його здійсненні, які повинні бути усунені.

Як вірно зазначено судом, в даному випадку без надання правової оцінки відносин між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Украгропроімпекс» права позивача не можуть бути захищені ефективно в порядку адміністративного судочинства, участь у такому спорі приватного нотаріуса, як відповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює приватно-правового характеру спору, тому цей спір не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Судом також враховано, що засади захисту права власності регулюються статтею 386 ЦК України; право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння та захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, - статтями 387, 391 цього Кодексу.

Так, відповідно до ч. 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

За змістом положень наведених вище норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

При цьому, суд дійшов вірного висновку про те, що спір у даній справі не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки приватний нотаріус, проводячи реєстраційну дію від 25.01.2021 за №1000701070024039813 про внесення змін до відомостей про юридичну особу ТОВ «Украгропроімпекс» щодо місцезнаходження юридичної особи не мав публічно-правових відносин саме з позивачем, так як вказана реєстраційна дія була здійснена за зверненням юридичної особи, яка не є позивачем у даній справі.

Судом також враховано усталену практику Великої Палати Верховного Суду у спорах про скасування дій та рішень державного реєстратора, в даному випадку приватного нотаріуса, про державну реєстрацію прав на майно, ініційованих особою, яка не була заявником щодо оскаржуваних реєстраційних дій та рішень.

Зокрема, правова позиція про те, що такі спори підлягають розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства в залежності від суб`єктного складу, була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, від 04 грудня 2018 року у справі № 915/1377/17, від 29 січня 2019 року у справі № 813/1321/17, від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а та інших.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, якщо позивач не був заявником стосовно оскаржуваних ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорене рішення, здійснено оспорений запис.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду, що з огляду на ту обставину, що саме Велика Палата Верховного Суду є судом, уповноваженим вирішувати юрисдикційні спори, суд не має підстав не погодитися із запропонованим підходом.

Натомість, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній, відповідно, зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (пункт 5.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).

Враховуючи наведене, вірним є висновок суду, що спір у дійсності не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку владного суб`єкта, а стосується захисту його приватних інтересів, у зв`язку з чим не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

З урахуванням наведеного, суд дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження.

Судом також враховано, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п.33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05). Поняття «суд, встановлений законом» у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції (п.п.24-25 рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20.07.2006, заяви №29458/06 і №29465/04).

Так, у справі Bellet v. France Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Крім того, Європейський суд з прав людини у Рішенні від 25 лютого 1993 року у справі «Доббертен проти Франції» зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держави-учасниці організувати їхню судову систему в такий спосіб, щоб їхні суди і трибунали виконували кожну зі своїх функцій (пункт 44), притаманну відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).

Тобто, відповідно до позиції Європейського Суду з прав людини основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Водночас, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

При цьому, колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав стверджувати про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст. ст. 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 316, 321, 322, ч. 1 ст. 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області залишити без задоволення.

Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 06 січня 2022 року про відмову у відкритті провадження у справі № 460/293/22 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. М. Довгополов судді Л. Я. Гудим В. В. Святецький Повне судове рішення складено 26.09.2022.