Постанова

від 18.10.2007 по справі 1/113-38.1(04/44-38.1)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

1/113-38.1(04/44-38.1)

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

18 жовтня 2007 р.                                                                                   № 1/113-38.1(04/44-38.1)  

Вищий господарський  суд України у складі колегії суддів:

Кочерової Н.О., - головуючого,

Рибака В.В.,Черкащенка М.М.,

розглянувши матеріали касаційних скаргДП “Газ України” НАК “Нафтогаз України” таВАТ по газопостачанню та газифікації “Волиньгаз”

на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 23.07.2007 року

у справі господарського судуВолинської області

за позовомДП “Газ України” НАК “Нафтогаз України”

доВАТ по газопостачанню та газифікації “Волиньгаз”

простягнення 11018369,13 грн.,

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Клименко Р.В., Плотніков А.О.,

- відповідача:Козлюк З.Р.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2005 року ДП “Газ України” НАК “Нафтогаз України” звернулось до господарського суду з позовом до ВАТ по газопостачанню та газифікації “Волиньгаз” про стягнення 7 081 581,66 грн. заборгованості по договору на постачання природного газу № 06/01-812 від 28.12.2001 року, 1 144 604,17 грн. пені, 495 710,72 грн. –7% штрафу, 1 782 728,37 грн. інфляційних втрат, 513 744,21 грн. –3% річних.

Справа розглядалась неодноразово.

Останнім рішення господарського суду Волинської області від 05.10.2006 року позов задоволено частково. Стягнуто на користь позивача 7 081 581,66 грн. боргу за поставлений газ, 1 144 604,17 грн. пені за прострочення платежів, 1782128,37 грн. інфляційних нарахувань, 513744,21 грн. –3% річних та 1818,00 грн. судових витрат. В позові на суму 495 710,72 грн. відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.07.2007 року рішення місцевого господарського суду від 05.10.2006 року скасовано в частині стягнення пені. В скасованій частині позов залишено без розгляду на підставі п.5 ст. 81 ГПК України. В іншій частині рішення місцевого господарського суду від 05.10.2006 року з даної справи залишено без змін.

Доповідач: Черкащенко М.М.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями ДП “Газ України” НАК “Нафтогаз України”  подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.07.2007 року та рішення господарського суду від 05.10.2006 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями ВАТ по газопостачанню та газифікації “Волиньгаз” подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду 23.07.2007 року та рішення господарського суду Волинської області від 05.10.2006 року в частині стягнення 7 081 581,66 грн. боргу за поставлений газ, 1782128,37 грн. інфляційних нарахувань та 513744,21 грн. –3% річних скасувати, в скасованій частині прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог скаржники посилаються на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційні скарги підлягають частковому    задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 28.12.2001 року між ДП “Газ України” НАК “Нафтогаз України”   та ВАТ по газопостачанню та газифікації “Волиньгаз” було укладено договір № 06/01-812 на постачання природного газу для потреб населення.

На виконання умов договору, позивач передав відповідачу протягом січня-грудня 2002 року 325195138 тис. куб.м. природного газу на загальну суму 40653537,72 грн. за який відповідач розрахувався частково на суму 33571956,06 грн., заборгувавши таким чином 7081581,66 грн.

Відповідно до ст. 161 ЦК УРСР (діяв на період спірних правовідносин) зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акта планування, договору, а при відсутності таких вказівок –відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься у статті 526 ЦК України, чинного на момент вирішення справи судами.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що відповідач лише частково оплатив вартість отриманого природного газу, судова колегія погоджується з висновками попередніх інстанцій про стягнення з відповідача суми основного боргу.

Виходячи з припису пункту 5 розділу ІХ “Прикінцеві положення” Господарського кодексу України, судова колегія також погоджується з висновками попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову щодо стягнення  7%  штрафу, нарахованого позивачем  на підставі ч.2 ст. 231 ГК України.

Доводи скаржника - ВАТ по газопостачанню та газифікації “Волиньгаз”, що до порядку розрахунків за поставлений природний газ по договору необхідно застосовувати алгоритм, який затверджений постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 12.07.2000р. за №759 не можуть братись судом до уваги, оскільки алгоритм визначає лише послідовність дій підприємств та банків при надходженні коштів за поставлений природний газ на розподільчі рахунки підприємств, а також тому, що цей алгоритм не впливає на домовленість сторін договору щодо строків оплати вартості переданого природного газу та не припиняє зобов'язань боржника щодо сплати боргу.

На підставі вищевикладеного, судові рішення в частині стягнення з відповідача 70811581,66 грн. основного боргу за поставлений природний газ та про відмову у стягненні 495 710,72 грн. –7% річних штрафу підлягають залишенню без змін.

Водночас, судова колегія вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового, без врахування всіх обставин справи та передчасного висновку щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст. 623 ЦК України з огляду на наступне.

Так, під час розгляду справи, в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, суди попередніх інстанцій не надали належної юридичної оцінки тій обставині, що предметом договору від 28.12.2001 року є поставка природного газу для потреб населення, крім того суди попередніх інстанцій не дослідили, а відповідно, і не врахували, що заборгованість за поставлений газ виникала до 01.01.2004 року, а тому помилково не застосували вимоги ст. 214 ЦК України у редакції 08.10.1999 року.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суди попередніх інстанцій порушили вимоги ст.43 ГПК України, а саме повно, всебічно та об'єктивно не дослідили всі обставини справи, які мають суттєве значення для вирішення спору і прийняли незаконні рішення.

Згідно до частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключна прерогатива першої та апеляційної інстанції.

За таких обставин, постановлені судові рішення в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 1782128,37 грн. інфляційних нарахувань та 513744,21 грн. –3% річних підлягають скасуванню, а справа в цій частині - направленню на новий розгляд.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожитий газ та електроенергію” від 20.02.2003р. №554-ІV, заборгованість з квартирної плати та плати за комунальні послуги (водо-, тепло-, газопостачання та водовідведення, електроенергію, вивезення побутового сміття та рідких нечистот) наймачів жилих приміщень та власників жилих будинків або квартир, яка склалася на дату набрання чинності цим Законом перед надавачами житлово-комунальних послуг, реструктуризується на термін до 60 місяців залежно від сум боргу та рівня доходів громадян на дату реструктуризації.

Статтею 5 цього Закону встановлено, що на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їхню заборгованість перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем з населенням було укладеного договори, відповідно до яких заборгованість населення за комунальні послуги реструктуризовано на загальну суму 1440170,90 грн.

Суд апеляційної інстанції, дійшовши правильного висновку про те, що на рестурктуризовану заборгованість не нараховується пеня, помилково залишив позовні вимоги в частині стягнення пені за період заборгованості без розгляду на підставі п.5 ст. 81 ГПК України, оскільки залишивши ці вимоги без розгляду суд апеляційної інстанції усунувся від дослідження доказів та прийняття відповідного рішення.

Враховуючи межі перегляду в касаційній інстанції, які передбачені ч. 2 статті 1117 ГПК України, судова колегія приходить до висновку про скасування постанови в частині залишення позовних вимог про стягнення пені без розгляду на підставі порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та скасування рішення місцевого господарського суду в цій частині з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на те, що судом не досліджено всі матеріали справи та не враховано положення Закону України “Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожитий газ та електроенергію”.   

Щодо доводів ДП “Газ України” НАК “Нафтогаз України” про розгляд справи судом апеляційної інстанції незаконним складом суду не можуть братись судом до уваги, оскільки з матеріалів справи, протоколу судового засідання та судового рішення не вбачається, що стороною було заявлено відвід складу колегії суддів, яке прийняло оскаржуване рішення.

Не можуть братись судом до уваги і доводи ДП “Газ України” НАК “Нафтогаз України” щодо порушення місцевим господарським судом норм процесуального права в частині не розгляду судом заяви про збільшення позивачем позовних вимог на 500000,00 грн., оскільки дана заява про збільшення позовних вимог, як вбачається з матеріалів справи, була відправлена до суду 06.10.2007 року, тобто вже після оголошення перерви для виготовлення та оголошення судом повного тексту рішення (а.с.115 т.2). Крім того, подана позивачем заява надійшла до суду 11.10.2006 року, вже після проголошення судового рішення.  

На підставі вищевикладеного, судові рішення в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 1 144 604,17 грн. пені, 1 782 728,37 грн. інфляційних втрат, 513 744,21 грн. –3% річних та розподілу судових витрат підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду. В решті позовних вимоги судові рішення слід залишити без змін, як такі, що прийняті з урахуванням всіх обставин справи, з правильним застосування норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

                                                        ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.07.2007 року та рішення господарського суду Волинської області від 05.10.2006 року у справі № 1/113-38.1 в частині позовних вимог про стягнення 1 144 604,17 грн. пені, 1 782 728,37 грн. інфляційних втрат, 513 744,21 грн. –3% річних та розподілу судових витрат скасувати.

В скасованій частині справу направити на новий розгляд до господарського суду Волинської області.

В іншій частині судові рішення з даної справи залишити без змін.

Головуючий, суддя                                                                 Н. Кочерова

Судді                                                                                          В. Рибак

                                                                            М. Черкащенко