Рішення

від 08.09.2022 по справі 911/504/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" вересня 2022 р. Справа № 911/504/22

За позовом Першого заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області (08131, Київська область, село Софіївська Борщагівка, вулиця Соборна, 67)

в інтересах держави в особі:

Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, 08112, Київська область, Бучанський район, село Дмитрівка, вулиця Садова, будинок 2

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зеобуд", 04159, місто Київ, вулиця Кульженків Сім`ї, будинок 35

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство", 03115, місто Київ, вулиця Святошинська, 24

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Рампекс", 03022, місто Київ, вулиця Дубініна Володі, будинок 7/14, приміщення 126

2. ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності та повернення земельних ділянок

суддя Н.Г. Шевчук

секретар судового засідання М.Г. Байдрелова

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

суть спору:

Перший заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зеобуд", в якому просив суд:

- усунути перешкоди у здійсненні Дмитрівською сільською радою Бучанського району Київської області права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.03.2021 № 57192665 та № 57192564 з одночасним припиненням права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Зеобуд" на земельні ділянки з кадастровим номером 3222484400:10:006:5013 площею 2,4558 га та з кадастровим номером 3222484400:10:006:5014 площею 7 га;

- усунути перешкоди у здійсненні Дмитрівською сільською радою Бучанського району Київської області користування та розпорядження земельними ділянками комунальної власності лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3222484400:10:006:5013 площею 2,4558 га та з кадастровим номером 3222484400:10:006:5014 площею 7 га шляхом їх повернення з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Зеобуд" на користь держави в особі Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що під час здійснення процесуального керівництва за досудовим розслідуванням кримінального провадження № 42021112200000004 від 26.03.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 3652 КК України встановлено порушення вимог земельного та лісового законодавства, що полягало у позбавленні права державної власності на земельні ділянки лісового фонду. Зокрема, встановлено, що набуття у приватну власність ТОВ "Зеобуд" земельних ділянок з кадастровими номерами 3222484400:10:006:5013 (площею 2,4558 га) та 3222484400:10:006:5014 (площею 7 га) (які утворились в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:10:006:0012) відбулось всупереч положенням статей 3, 18, 19, 20, 55, 56, 57, 83-84, 116, 141, 142, 149, 164 Земельного кодексу України та статей 5, 7, 8, 12, 57 Лісового кодексу України, у зв`язку з чим прокурор вважає, що такі земельні ділянки підлягають поверненню на користь держави.

Справа розглядається за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: на стороні позивача - Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство" та на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Рампекс" і ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.04.2022 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Відповідач та треті особи у строк, встановлений судом, не подали до суду ні відзиву на позов, ні відповідних пояснень щодо позову та/або відзиву, тобто не скористалися наданими їм процесуальними правами, передбаченими статтями 178 та 179 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною п`ятою статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини одинадцятої статті 242 Господарського процесуального кодексу України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до частин другої та третьої статті 120 Господарського процесуального кодексу України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Нормами частини четвертої статті 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини першої статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно із частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Водночас, суд зазначає, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 (з подальшими змінами), разом з тим було припинено функціонування Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала суду від 20.04.2022 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (№ 0103281547570) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену прокурором у позові та перевірену судом за допомогою інформаційно-аналітичного сервісу ЛІГА:ЗАКОН 360.

Однак, конверт з ухвалою суду від 20.04.2022, який направлявся на адресу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Зеобуд" (04159, місто Київ, вулиця Кульженків Сім`ї, будинок 35) був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Слід зазначити, що у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Рампекс" були повідомлені належним чином про розгляд даної справи, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення № 0103281547562 та № 0103281547554 про вручення копії ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Постановою Верховної Ради України від 17.03.2015 № 254-VIII "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями" визначено тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села, зокрема, Донецької області, враховуючи викладене можливість повідомлення ОСОБА_1 (третя особа) у суду була відсутня.

Відтак, у зв`язку з наведеним, суд вважає за можливе розглядати дану справу за наявними документами, оскільки вважає, що сторонам було надано всі процесуальні можливості для реалізації наданих процесуальним законом прав.

Згідно з частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані документи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

З матеріалів справи вбачається, що 19.02.2021 на підставі акта приймання-передачі майна до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рампекс", що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ігнатовим Д.В. та зареєстровано в реєстрі за №№ 608, 609, громадянин ОСОБА_1 передав у власність ТОВ "Рампекс" земельну ділянку загальною площею 9,4558 га з кадастровим номером 3222484400:10:006:0012, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району (на теперішній час Бучанський район) із цільовим призначенням для індивідуального садівництва.

Згідно відомостей реєстраційної справи Державного реєстру права власності на нерухоме майно, право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 9,4558 га з кадастровим номером 3222484400:10:006:0012 посвідчувалось державним актом серії ЯЖ № 836129 від 25.03.2008, що виданий Управлінням земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області.

На підставі заяви, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ігнатовим Д.В. вiд 24.02.2021 № 729, Товариством з обмеженою відповідальністю "Рампекс" здійснено поділ земельної ділянки площею 9,4558 га з кадастровим номером 3222484400:10:006:0012 на двi земельні дiлянки: площею 7 га з кадастровим номером 3222484400:10:006:5014 та площею 2,4558 га з кадастровим номером 3222484400:10:006:5013.

В подальшому, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рампекс" на підставі договорів купівлі-продажу від 19.03.2021 за №№ 289, 290 відчужило земельнi дiлянки площею 7 га з кадастровим номером 3222484400:10:006:5014 та площею 2,4558 га з кадастровим номером 3222484400:10:006:5013 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Зеобуд", про що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є.В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідні відомості про право приватної власності (індексні номера 57192665, 57192564).

Так, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 07.10.2021, які долучено до матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Зеобуд" є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 3222484400:10:006:5014 (площею 7 га) та 3222484400:10:006:5013 (площею 2,4558 га).

Прокурор зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222484400:10:006:0012 (яка поділена на дві земельні ділянки: 3222484400:10:006:5014; 3222484400:10:006:5013) відноситься до земель лісового фонду, а тому право приватної власності зареєстроване на неї є порушенням земельного та лісового законодавства, у зв`язку з чим рішення про державну реєстрацію підлягає визнанню недійсним, а земельні ділянки поверненню у державну власність.

Відповідач у свою чергу в ході розгляду спору жодних заперечень щодо позовних вимог не надав.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з приписами статей 13, 14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно із частиною другою статті 84 Земельного кодексу України (суд застосовує редакцію станом на час прийняття рішення про державну реєстрацію права приватної власності ТОВ "Рампекс"), право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів, регулюються Земельним кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 Земельного кодексу України).

Статтею 1 Лісового кодексу України визначено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.

Згідно зі статтею 7 Лісового кодексу України, ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

У пункті 2 статті 5 Лісового кодексу України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Таким чином, Земельним кодексом України встановлено пріоритетність норм цього кодексу для застосування до земельних відносин, що виникають при використанні лісів.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 373/462/19.

Положеннями частин першої-третьої статті 78 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно зі статтею 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

За основним цільовим призначенням Земельний кодекс України виділяє в окрему категорію земелі лісогосподарського призначення (пункт "е" частини першої статті 19 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 84 Земельного кодексу України, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до частин другої та третьої статті 56 Земельного кодексу України, громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення.

Згідно із положеннями статті 57 Земельного кодексу України, земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Положеннями статтей 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України визначено, що облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обгрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, згідно із пунком 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а відповідно частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду висвітленій в постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц.

Прокурором зазначено, що спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення та перебувають у постійному користуванні спеціалізованого лісогосподарського підприємства Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство" на підставі матеріалів лісовпорядкування.

Вiдповiдно до інформації КП "Святошинське лісопаркове господарство" вiд 05.07.2021 № 077/239-643, земельна ділянка з кадастровим номером 3222484400:10:006:0012 відноситься до земель лісогосподарського призначення та розташована в межах кварталів 104, 105 Святошинського лісництва, що підтверджується планом лісонасаджень, планшетом, проектом організації та розвитку лісового господарства, що затверджені лісовпорядною нарадою.

Розташування спірної земельної ділянки на землях лісового фонду також підтверджується листом ВО "Укрдержліспроект" від 12.10.2021 № 856 зі схемою накладення земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:10:006:0012 на межі кварталів 104, 105 Святошинського лісництва КП "Святошинське лісопаркове господарство".

Земельна ділянка має статус земельної ділянки лісогосподарського призначення, що підтверджують: проектом організації та розвитку лісового господарства КП "Святошинське лісопаркове господарство" станом на 2010 рік з планом-схемою; протокол другої лісовпорядної наради від 21.12.2010; планом лісонасаджень КП "Святошинське лісопаркове господарство".

Отже, враховучи зазначене, спірні земельні ділянки відносяться до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовуються для ведення лісового господарства у порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Статтею 92 Земельного кодексу України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 142 Земельного кодексу України, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

З аналізу листа від 05.07.2021 № 077/239-643 КП "Святошинське лісопаркове господарство" вбачається, що КП "Святошинське лісопаркове господарство" не надавало згоди на вилучення з постійного користування спірних земельних ділянок.

Окрім того, згідно із частиною п`ятою статті 116 Земельного кодексу України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 149 Земельного кодексу України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Тобто, рішення про вилучення (припинення права) земельної ділянки за погодженням із землекористувачем має право приймати відповідний орган державної влади, який в силу вимог статей 6, 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною дев`ятою статті 149 Земельного кодексу України, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ліси для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Таким чином, вилучення земельних лісових ділянок із постійного користування спеціалізованих лісогосподарських підприємств для нелісогосподарських потреб відносилось до виключної компетенції Кабінету Міністрів України.

Згідно листа Кабінету Міністрів України від 22.09.2021 № 30512/0/2-21 зазначено, що рішення про вилучення земельних ділянок лісогосподарського призначення з кадастровими номерами 3222484400:10:006:0012, 3222484400:10:006:5014 та 3222484400:10:006:5013 з постійного користування КП "Святошинське лісопаркове господарство" Кабінетом Міністрів України не приймалось.

Також, прокурором у позовній заяві зазначено, що реєстрація права приватної власності на спірні земельні ділянки відбулась за відсутності розробленої документації із землеустрою.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина перша статті 79 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 181 Земельного кодексу України, землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних одиниць, суб`єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.

Відповідно до пунктів "б", "в" частини першої статті 20 Закону України "Про землеустрій" землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі встановлення та зміни меж об`єктів землеустрою, а також надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.

Згідно зі статтею 32 Закону України "Про землеустрій" розробники документації із землеустрою зобов`язані безоплатно передавати копії матеріалів у Державний фонд документації із землеустрою. Положення про Державний фонд документації із землеустрою, а також порядок надходження, обліку та зберігання матеріалів у ньому затверджує Кабінет Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державний фонд документації із землеустрою, яке затверджено постаново Кабінету Міністрів України № 1553 від 17.11.2004, Державний фонд документації із землеустрою формується на основі збирання, обробки, обліку матеріалів, отриманих у результаті проведення землеустрою незалежно від місця розташування земельних ділянок та форми власності на них, для використання їх органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями і громадянами.

Залежно від виду документації та рівня проведення землеустрою розробник цієї документації безоплатно передає копії матеріалів виконаних робіт, зокрема, до місцевого фонду - із землеустрою, проведеного на місцевому рівні.

Крім того, згідно із пунктами 2.14., 4.2. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Держкомзему України від 04.05.1999 № 43 (в редакції, чинній станом на 25.03.2008) державний акт на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою складається у двох примірниках, підписується органом, який прийняв рішення про передачу (надання) земельної ділянки у власність (постійне користування), та відповідним державним органом земельних ресурсів. Другий примірник державного акта зберігається у вогнетривких шафах у приміщеннях відповідних рад чи державних адміністрацій або за їх дорученням - у приміщеннях районних (міських) відділів (управлінь) земельних ресурсів Держкомзему України.

Згідно листів Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 14.04.2021 № 10-10-0.222-4148/2-21 та від 19.10.2021 № 10-10-0.222-11838/2-21 вбачається, що у місцевому фонді документації із землеустрою та архіві Управління не обліковується документація із землеустрою та другий примірник державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 836126. Крім того встановлено, що спірні земельні ділянки відсутні в Державному земельному кадастрі.

Отже, враховуючи викладене а також відсутність будь-якої документації із землеустрою чи документів, що посвідчували б право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:10:006:0012, право власності на останню зареєстровано без належних правових підстав, без затвердження документації із землеустрою про її відведення.

В позовній заяві прокурор також зазначив, що під час реєстрації права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:10:006:0012 було порушено порядок зміни цільового призначення.

Так, згідно із положеннями статей 18, 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, які мають особливий правовий режим.

Відповідно до пункту "б" частини першої статті 164 Земельного кодексу України, використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необгрунтованого їх вилучення для інших потреб.

Частиною першою статті 20 Земельного кодексу України передбачено, що зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Як визначено частиною першою статті 57 Лісового кодексу України, зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Відповідно до частини сьомої статті 20 Земельного кодексу України, зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Згідно листа Секретаріату Кабінету Міністрів України від 22.09.2021 № 30512/0/2-21 вбачається, що Кабінет Міністрів України не приймав погодження на зміну цільового призначення земельних ділянок з кадастровими номерами 3222484400:10:006:0012 чи 3222484400:10:006:5014, 3222484400:10:006:5013.

Порушення порядку зміни цільового призначення земель відповідно до статті 21 Земельного кодексу України є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Судом встановлено, що відповідно до частини першої статті 149 та частини першої статті 122 Земельного кодексу України з урахуванням Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, які перебувають у користуванні спеціалізованих комунальних лісогосподарських організацій, для лісогосподарських потреб покладено на органи місцевого самоврядування, у даному випадку на Дмитрівську сільську раду Бучанського району Київської області.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Також, відповідно до статті 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною другою статті 95 Земельного кодексу України встановлено, що порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" урегульовано порядок внесення відомостей до Державного реєстру прав.

Прокурор, звертаючись з даним позовом (лютий 2022 року) посилався на статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції чинній із 16.01.2020, яка передбачала, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Разом з тим, станом на час прийняття рішення зазначена стаття викладена в новій редакції відповідно до Закон України від 12.05.2022 № 2255-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству" (який набрав чинності 26.07.2022) та передбачає, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Тобто відмінною ознакою нової редакції зазначеної статті є те, що права чи обтяження припиняються в силу вимог закону і ухвалення судом рішення про припинення таких прав чи обтяжень не вимагається.

Таким чином, враховуючи встновлені судом вище обставини та факти, оскаржувані рішення про державну реєстрацію права приватної власності за ТОВ "Зеобуд" на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222484400:10:006:5014 та 3222484400:10:006:5013 є такими, що прийняті з порушенням норм діючого законодавства, необґрунтованими, порушують інтереси держави та встановлений порядок державного управління, а також, посягають на встановлений порядок та основні засади регулювання відносин права власності та забезпечення безпеки сторонніх осіб у процесі використання нерухомого майна за цільовим призначенням, у зв`язку з чим, підлягають скасуванню в судовому порядку. Водночас, суд вважає, що позовні вимоги у частині припинення речового права права приватної власності на земельні ділянки не протирічать положенням частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у новій редакції чинній від 26.07.2022.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (статті 391 Цивільного кодексу України, частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Прокурор звертаючись з даним позовом зазначає, що вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному статтею 391 Цивільного кодексу України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц зазначено, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями з обмеженим оборотом всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц.

Вказані твердження можливо використовувати також до земель лісового фонду, оскільки останні аналогічно перебувають під особливою охороною держави, мають обмежений режим господарювання та не можуть передаватись у приватну власність, в силу положень статті 84 Земельного кодексу України.

Таким чином, зайняття земельної ділянки лісового фонду з порушенням Земельного кодексу України та Лісового кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

У такому разі позовну вимогу про витребування земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки лісового фонду.

Відповідно до статей 391, 396 Цивільного кодексу України, позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Законний володілець земельної ділянки лісового фонду може вимагати усунення порушення його права користування на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Цивільний оборот лісових земельних ділянок, є і був обмежений законодавчо з огляду зокрема на приписи статті 56, підпункту "ґ" частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України. Вказане стосується і земельних ділянок, які знаходяться у користуванні спеціалізованих державних лісогосподарських підприємств.

Вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному статтею 391 Цивільного кодексу України до юридичної особи з метою усунення перешкод, які вона створює у користуванні та розпорядженні землями лісового фонду.

Метою негаторного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, яким він позбавлений можливості користуватись і розпоряджатись внаслідок державної реєстрації права власності за відповідачем на спірні земельні ділянки.

Щодо наявності прав для представництва інтересів держави в суді прокурором.

Пунктом 3 частини першої статті 1311 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до абзаців 1, 2 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності. Такого висновку про застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прийнятій на узгодження розбіжностей у застосуванні положень даної норми щодо участі прокурора у випадках бездіяльності компетентного органу та обґрунтування ним підстав звернення до суду з позовом. Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункти 38-40, 42-43 постанови 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

У відповідності до частин третьої та четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Звертаючись з розглядуваним позовом до суду прокурор зазначив, що в якості позивача визначено державу в особі Дмитрівської сільської ради, як власника, поза волею якого спірні земельні ділянки вибули з користування та якого позбавлено можливості розпоряджатися ними.

Прокурором зазначено, що у 2021 році Дмитрівська сільська рада Бучанського району Київської області зверталась із позовом до ТОВ "Зеобуд" та ГУ Держгеокадастру у Київській області про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, однак ухвалою Господарського ссуду Київської області від 07.05.2021 у справі № 911/1032/21 зазначену позовну заяву було повернуто позивачу. Предметом судового спору були земельні ділянки з кадастровими номерами 3222484400:10:006:5014 та 3222484400:10:006:5013.

Після винесення господарським судом ухвали про повернення позовної заяви Дмитрівська сільська рада Бучанського району Київської області повторно не зверталась до суду.

Києво-Святошинська окружна прокуратура 28.05.2021 звернулась із запитом до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області щодо виявлених фактів внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про земельні ділянку ділянки з кадастровими номерами 3222484400:10:006:5014 та 3222484400:10:006:5013, та щодо надання інформації про підстави виведення земельних ділянок у приватну власність.

Листом від 16.06.2021 № 821 Дмитрівська сільська рада Бучанського району Київської області повідомила окружну прокуратуру про те, що органом місцевого самоврядування рішення щодо передачі у приватну власність вищевказаних земельних ділянок не приймалось.

Прокурор зазначив, що викладені обставини свідчать про обізнаність Дмитрівською сільською радою Бучанського району Київської області про можливе порушення інтересів держави, при цьому у відповіді на запит прокуратури не зазначила будь-яких відомостей щодо вжиття заходів та намір здійснити захист порушених інтересів держави.

Відтак, зверненню прокурора з розглядуваним позовом передувало відповідне листування з Дмитрівською сільською радою Бучанського району Київської області, з якого вбачається, що компетентний орган був обізнаний з фактом наявності необхідності захисту порушених інтересів держави, проте не здійснив самостійний захист інтересів держави в суді, що свідчить про бездіяльність уповноваженого органу щодо захисту інтересів держави.

01.02.2022 Києво-Святошинська окружна прокуратура надіслала Дмитрівській сільській раді Бучанського району Київської області повідомлення № 55-604вих-22 в порядку абзацу 3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Враховуючи, що відповідне обґрунтування підставності здійснення представництва інтересів держави прокурором визначено в позові, яке судом визнано обґрунтованим, та яке цілком узгоджується із вимогами, що ставляться до питань представництва прокурором інтересів держави, суд виходить із того, що звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області відповідає приписам статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 Господарського процесуального кодексу України.

Як унормовано статтею 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою четвертою статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині першій статті 74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що прокурором надано належні та допустимі докази у розмінні статтей 73-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження викладених у позові обставин, натомість відповідачем не спростовано таких обставин та не надано відповідних доказів, що підтверджують його правову позицію, у зв`язку з чим суд вважає позовні вимоги прокурора обґрунтованими та доведеними, та такими що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача.

Керуючись статтями 73, 74, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Усунути перешкоди у здійсненні Дмитрівською сільською радою Бучанського району Київської області (08112, Київська область, Бучанський район, село Дмитрівка, вулиця Садова, будинок 2, код ЄДРПОУ 04362125) права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: № 57192665 від 19.03.2021 з одночасним припиненням права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Зеобуд" (04159, місто Київ, вулиця Кульженків Сім`ї, будинок 35, код ЄДРПОУ 44144248) на земельну ділянку площею 2,4558 га з кадастровим номером 3222484400:10:006:5013; № 57192564 від 19.03.2021 з одночасним припиненням права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Зеобуд" (04159, місто Київ, вулиця Кульженків Сім`ї, будинок 35, код ЄДРПОУ 44144248) на земельну ділянку площею 7 га з кадастровим номером 3222484400:10:006:5014.

3. Усунути перешкоди у здійсненні Дмитрівською сільською радою Бучанського району Київської області (08112, Київська область, Бучанський район, село Дмитрівка, вулиця Садова, будинок 2, код ЄДРПОУ 04362125) права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом їх повернення на користь держави в особі Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Зеобуд" (04159, місто Київ, вулиця Кульженків Сім`ї, будинок 35, код ЄДРПОУ 44144248), а саме, земельні ділянки: площею 2,4558 га з кадастровим номером 3222484400:10:006:5013, площею 7 га з кадастровим номером 3222484400:10:006:5014.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зеобуд" (04159, місто Київ, вулиця Кульженків Сім`ї, будинок 35, код ЄДРПОУ 44144248) на користь Київської обласної прокуратури (01601, місто Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2, код ЄДРПОУ 02909996; реквізити: отримувач - Київська обласна прокуратура; банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - UA028201720343190001000015641) 17 819 (сімнадцять тисяч вісімсот дев`ятнадцять) грн 67 коп. витрат по сплаті судового збору.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.Г. Шевчук

Повний текст рішення складено та підписано: 26.09.2022