Постанова

від 21.09.2022 по справі 947/12277/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 947/12277/20

провадження № 61-6915св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Казенне підприємство «Морська пошуково-рятувальна служба»,

третя особа - Професійна спілка працівників Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 грудня 2020 року у складі судді Салтан Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 09 червня 2022 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» (далі - КП «Морська пошуково-рятувальна служба»), третя особа - Професійна спілка працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба», про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що вона працювала на посаді головного бухгалтера філії «Чорноморська філія» КП «Морська пошуково-рятувальна служба» з 07 липня 2016 року до 17 квітня 2020 року.

Наказом КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 17 квітня 2020 року № 217-к її було звільнено із займаної посади у зв`язку з ліквідацією філії, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Вважала зазначений наказ незаконним, оскільки роботодавець не отримав попередню згоду на звільнення профспілкової організації, членом якої вона була, а також їй були запропоновані вакантні посади тільки за три дні до звільнення. При цьому, незважаючи на те, що вона надала згоду на зайняття будь-якої із запропонованих посад, її все одно було звільнено.

Також вказує, що незаконним звільненням їй було завдано моральних страждань.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: визнати незаконним та скасувати наказ КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 17 квітня 2020 року № 217-к про її звільнення з посади головного бухгалтера філії «Чорноморська філія» КП «Морська пошуково-рятувальна служба»; поновити її на посаді головного бухгалтера філії «Чорноморська філія» КП «Морська пошуково-рятувальна служба»; стягнути з КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на її користь суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18 квітня 2020 року до дати винесення рішення у справі та моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 17 квітня 2020 року № 217-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера філії «Чорноморська філія» КП «Морська пошуково-рятувальна служба».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера філії «Чорноморська філія» КП «Морська пошуково-рятувальна служба».

Стягнуто з КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період часу з 17 квітня 2020 року до 30 грудня 2020 року включно у розмірі 197 520 грн.

Рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення із середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 24 690 грн звернуто до негайного виконання.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що під час попередження позивачу не було запропоновано наявні на підприємстві вакантні посади, а відповідна пропозиція, із вказаною кількістю вакантних посад - чотири, була надана їй лише 17 квітня 2020 року, тобто в день коли згідно з наказу від 17 лютого 2020 року вже повинно було відбутись виведення посади, яку займала позивач, зі штатного розпису та за чотири дні до фактичного звільнення, яке відбулось 21 квітня 2020 року. При цьому, вона погодилася на зайняття будь-якої із запропонованих посад, а законом не передбачено обов`язку особи яка погодилась із запропонованими вакантними посадами здійснювати будь-які активні дії по отриманню такої посади. Тягар пов`язаний із працевлаштуванням працівника, посада якого підлягає скороченню покладається саме на роботодавця (власника, або уповноважену особу), проте відповідач відповідних дій не вчинив.

Також суд вважав доведеним факт неналежного виконання роботодавцем вимог про погодження запланованого звільнення працівника з виборним органом первинної профспілкової організації, членом якої є позивач.

Крім того, було надано розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також суд вважав, що діями роботодавця було нанесено моральних страждань ОСОБА_1 , які суд оцінив у 5 000 грн, проте не вказав про стягнення відповідної суми в резолютивній частині.

Додатковим рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11 січня 2021 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 14 900 грн.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 09 червня 2022 року апеляційні скарги КП «Морська пошуково-рятувальна служба» задоволено частково.

Додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 січня 2021 року скасовано.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 грудня 2020 року змінено в мотивувальній частині, викладено мотивувальну частину в редакції цієї постанови; в частині стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, стягнуто з КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 166 183,50 грн; в частині стягнення компенсації моральної шкоди, стягнуто з КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь ОСОБА_1 2 000 грн.; в частині стягнення витрат на правову допомогу, стягнуто з КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 14 900 грн.

Суд апеляційної інстанції загалом погодився з висновками районного суду, вважав їх законними та обґрунтованими. При цьому, суд виклав інший розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вважаючи, що районним судом було допущено помилку в підрахунку, а також зменшив розмір стягуваної моральної шкоди, вважаючи справедливий її розмір 2 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2022 року до Верховного Суду, КП «Морська пошуково-рятувальна служба», посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 грудня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 09 червня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що запропоновані посади не відповідали кваліфікації ОСОБА_1 , а тому були відсутні підстави для її переведення на ці посади, не дивлячись на те, що вона надала згоду стосовно її переведення на будь-яку із зазначених посад, оскільки бажання працівника бути переведеним на певну посаду не встановлює жодного обов`язку щодо переведення такого працівника на обрану ним посаду, у разі невідповідності кваліфікації.

Крім того, суду не надали належно правової оцінки тому, що ОСОБА_1 і не подала до підприємства жодної заяви про переведення її на якусь із запропонованих посад.

Суди дійшли помилкових висновків про те, що ОСОБА_1 у порушення норм КЗпП України не були запропоновані вакантні посади одночасно з повідомленням про майбутнє звільнення, оскільки на підприємстві не було жодних вакантних посад, які б відповідали кваліфікації, освіті та наявному досвіду її роботи.

Вказує, що йому не було відомо про членство ОСОБА_1 у профспілковій організації працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба», яка була зареєстрована після її звільнення, тому висновок про те, що роботодавець не отримав погодження профспілки на звільнення позивача не є підставою для задоволення позову.

При цьому, надання або ненадання згоди профспілкової організації на звільнення працівника не є безумовною підставою для поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи, що її доводи є безпідставними, оскільки звільнення було проведено з порушеннями норм КЗпП України, які було належно встановлено судами попередніх інстанцій, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

26 серпня 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працювала у філії «Чорноморська філія» КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на посаді головного бухгалтера на підставі наказу від 07 липня 2016 року № 2-к.

Наказом КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 18 лютого 2020 року № 123-н було вирішено припинити діяльність філії «Чорноморська філія» шляхом ліквідації.

Листом від 14 лютого 2020 року № 972/05/15-20 Державна служба морського та річкового транспорту України погодила ліквідацію відокремленого структурного підрозділу Чорноморської філії КП «Морська пошуково-рятувальна служба» з дотриманням вимог законодавства.

21 лютого 2020 року ОСОБА_1 була повідомлена про вивільнення із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України за скороченням посади у зв`язку із припиненням діяльності філії «Чорноморська філія» КП «Морська пошуково-рятувальна служба». Вказані обставини не заперечувались позивачем в процесі розгляду справи.

15 квітня 2020 року ОСОБА_1 був наданий список вакантних посад КП «Морська пошуково-рятувальна служба». ОСОБА_1 ознайомилась із цим списком 17 квітня 2020 року та зазначила, що згодна на будь-яку із запропонованих вакансій.

17 квітня 2020 року був складений акт працівниками КП «Морська пошуково-рятувальна служба» про те, що станом на кінець робочого дня - 17.00 год від ОСОБА_1 не надходило заяви про її переведення на жодну із запропонованих посад.

Наказом КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 17 квітня 2020 року № 217-к ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади.

Відповідно до положень колективного договору на 2016-2019 роки КП «Морська пошуково-рятувальна служба», а саме згідно з пунктом 3.1.2 у випадку виникнення об`єктивних причин, через які неминучі звільнення працівників з ініціативи роботодавця, забезпечити з урахуванням вимог КЗпП України проведення звільнень за умови попереднього письмового повідомлення професійного комітету профспілки про причини, терміни їх проведення, кількість і категорії працівників, яких це може торкнутися, а також про заходи, спрямовані на працевлаштування працівників, що підлягають вивільненню.

10 жовтня 2019 року КП «Морська пошуково-рятувальна служба» надіслали лист № 41/580-19 голові профспілкового комітету про те, що адміністрація прийняла рішення провести заходи щодо скорочення та оптимізації невиробничих, адміністративних та інших витрат, оптимізувати організаційну структуру підприємства та внести зміни до штатного розпису. А саме провести скорочення штату працівників та реорганізувати філію «Чорноморська філія» та інші структурні підрозділи.

Відповідно до запису в трудовій книзі ОСОБА_1 , остання була звільнена з посади головного бухгалтера 17 квітня 2020 року у зв`язку з ліквідацією філії «Чорноморська філія» КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

У КП «Морська пошуково-рятувальна служба» з 2012 року діє Професійна спілка працівників Морської пошуково-рятувальної служби (код ЄДРПОУ 38111107), яка є первинною.

13 лютого 2020 року ОСОБА_1 подала заяву про вибуття із членів профспілки та припинення відрахування членських внесків із заробітної плати до Профспілки працівників морської пошуково-рятувальної служби.

Згідно з протоколом установчих зборів засновників Професійної спілки працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 14 лютого 2020 року створена дана профспілка, членом комітету якої стала позивач та затверджений її статут. Державна реєстрація профспілки здійснена 14 травня 2020 року.

З огляду на лист професійної спілки працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 04 лютого 2020 року № 38, адресований членам цієї профспілки, станом на 31 січня 2020 року будь-яких повідомлень від адміністрації КП «Морська пошуково-рятувальна служба» щодо намічуваних звільнень працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією чи зміною форми власності підприємства не надходило. У разі надходження відповідного повідомлення професійною спілкою будуть здійснені всі необхідні заходи щодо запобігання звільненню та захисту трудових прав працівників, про що члени профспілки будуть повідомлені.

У подальшому ОСОБА_1 увійшла до складу членів професійної спілки працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба», що підтверджується листом КП «Морська пошуково-рятувальна служба» № 1 від 17 лютого 2020 року, адресованого директору КП «Морська пошуково-рятувальна служба» - ОСОБА_2 . Цим листом було повідомлено, що члени профспілкової організації не входять до складу будь-яких інших профспілок.

Професійна спілка працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» 28 лютого 2020 року звернулась до начальника головного управління держпраці в Одеській області з листом № 3 про здійснення інспекційного відвідування, що порушення законодавства про працю на КП «Морська пошуково-рятувальна служба» у зв`язку з тим, що згідно з наказом КП «Морська пошуково-рятувальна служба» підлягає вивільненню весь склад профкому профспілки працівників, однак попередня згода на вивільнення профспілкою не надавалась. Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази направлення/отримання листа вказаному адресату або ж його відповідь.

Відповідно до листа Одеського міського центру зайнятості від 23 березня 2020 року № 545/19/02 «Про надання інформації щодо звітності за формою 4-ПН», адресованого голові профспілки працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба», інформація щодо подання звітності про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці відсутня.

Згідно з листом професійної спілки працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 21 квітня 2020 року № 16, адресованого директору КП «Морська пошуково-рятувальна служба», на засіданні КП «Морська пошуково-рятувальна служба» 17 квітня 2020 року прийнято рішення не надавати згоду на вивільнення працівників, зокрема й на вивільнення ОСОБА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень КП «Морська пошуково-рятувальна служба» вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16 (провадження № 61-30894сво18) та постановах Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 568/879/17, від 25 лютого 2021 року у справі № 303/1464/20 (провадження № 61-14966св20), від 04 травня 2022 року у справі № 947/12689/20, від 12 травня 2022 року у справі № 734/2607/20, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також КП «Морська пошуково-рятувальна служба» вказує на порушення судами норм процесуального права, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди встановили обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга КП «Морська пошуково-рятувальна служба» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судове рішення суду першої інстанції, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Звільнення згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частина третя статті 49-2 КЗпП України).

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (частина перша статті 237-1 КЗпП України).

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що ОСОБА_3 було звільнено за наявності її згоди на переведення на інші вакантні посаді, запропоновані КП «Морська пошуково-рятувальна служба», дійшли правильного висновку, що звільнення позивача відбулося з порушенням норм трудового законодавства, оскільки роботодавець не вчинив фактичних дій щодо працевлаштування ОСОБА_3 .

Доводи КП «Морська пошуково-рятувальна служба» про те, що запропоновані посади не відповідали кваліфікації ОСОБА_3 недоведені та суперечать діям самого відповідача, який одночасно з повідомленням про майбутнє вивільнення взагалі не запропонував жодних посад, потім запропонував їй чотири вакантні посади, при цьому вказуючи, що вони не відповідають її кваліфікації, а в подальшому склав акт від 17 квітня 2020 року про відсутність заяви ОСОБА_3 щодо переведення на запропоновані посади.

Отже, відповідач обґрунтовував звільнення позивача не відсутністю необхідної кваліфікації для зайняття вакантних посад, а тим, що ОСОБА_3 не подала заяву про переведення на вакантні посаді.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що відповідачем не дотримано вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України при звільненні позивача, що є правовою підставою для поновлення ОСОБА_3 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводів щодо неправильності визначення апеляційним судом розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди касаційна скарга не містить.

Оскільки при звільненні позивача не було дотримано вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, посилання заявника на помилкове встановлення судами попередніх інстанцій обставин щодо обізнаності роботодавця про членство позивача в профспілці не впливають на правильність вирішення спору по суті.

Так само, зважаючи на вказані порушення роботодавця, не впливає на правильність вирішення спору судами й посилання заявника на те, що суди мали зупинити провадження у справі та запитати згоду профспілки на звільнення самостійно у порядку частини дев`ятої статті 43 КЗпП України.

Крім того, як встановив суд апеляційної інстанції, у процесі розгляду справи позивачем були надані докази на підтвердження відсутності згоди профспілкової організації на її вивільнення, що вказано у відповідному листі від 21 квітня 2020 року.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду не заслуговують на увагу, оскільки за встановлених обставин, висновки судів не суперечать висновкам, що викладені у наведених заявником постановах.

Отже, вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

При цьому, колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та місять висновки щодо обставин, які мають значення для вирішення спору.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення, в незміненій після апеляційного перегляду частині, без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 грудня 2020 року, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову Одеського апеляційного суду від 09 червня 2022 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк