Постанова

від 21.09.2022 по справі 335/9387/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 21.09.2022 Справа № 335/9387/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/9387/19 Головуючий у 1 інстанції: Макаров В.О.

Провадження № 22-ц/807/229/22 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2022 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Маловічко С.В., суддів Гончар М.С., Подліянової Г.С.

за участі секретаря: Камалової В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Приватного підприємства «Добробуд-КТІС», третя особа: Орган опіки та піклування по Вознесенівському району Запорізької міської ради, про визнання договору частково удаваним та визнання права власності на нерухоме майно,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з вищезазначеною позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Приватного підприємства «Добробуд-КТІС», яку було уточнено в ході розгляду справи.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що навесні 2012 року вона та ОСОБА_5 вирішили відкрити стоматологічний кабінет для надання стоматологічних послуг громадянам. З цією метою, за попередньою домовленість з ОСОБА_5 , вона розпочала пошук приміщення, де можна було б надавати зазначені послуги. Також вони домовились, що кожен із них повинен внести кошти у Ѕ частині на придбання такого приміщення. Їй стало відомо, що продається нежиле приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке належало Приватному підприємству «Добробуд-КТІС», оглянувши яке та провівши з директором ОСОБА_6 переговори щодо його придбання, вона ( ОСОБА_2 ) домовилась про укладання з ним договору купівлі-продажу приміщення. В подальшому, вона, ОСОБА_5 та продавець приміщення в особі директора ОСОБА_6 узгодили умови договору купівлі-продажу. Вказує, що, оскільки у неї з ОСОБА_5 на той час були доволі близькі стосунки, вони разом проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, то вони повністю довіряли один одному. Зважаючи на такі відносини, вона та ОСОБА_5 вирішили, що єдиним покупцем у договорі купівлі-продажу приміщення буде зазначено саме ОСОБА_5 , а вартість приміщення буде ними сплачена продавцю порівну. На момент придбання спірного приміщення ОСОБА_5 жодних стосунків із своєю дружиною не підтримував, та ще з 2010 року вони проживали окремо, спільне господарство не вели.

30 травня 2012 року було укладено договір купівлі-продажу вказаного вище приміщення. Грошові кошти за приміщення позивач та ОСОБА_5 внесли (передали) продавцю (в особі генерального директора ПП «Добробут-КТІС») порівну по Ѕ частини кожний, а у договорі формально було зазначено лише одного покупця ОСОБА_5 . Договір був нотаріально посвідчений у день його укладання. Ключі від приміщення були передані їй - ОСОБА_2 та ОСОБА_5 . Після придбання приміщення вона займалася його ремонтом під стоматологічний кабінет. Після здійснення реконструкції у травні 2015 року було здійснено реєстрацію права власності на це приміщення із видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно (на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 13.10.2014р.).

У зазначеному приміщенні вона та ОСОБА_5 надавали стоматологічні послуги громадянам. На момент звернення до суду з даним позовом вона продовжує користуватися приміщенням, надає в ньому стоматологічні послуги; слідкує за технічним станом комунікацій, здійснює за потреби ремонт. Також з метою утримання приміщення та прибудинкової території вона, вважаючи себе його співвласником, 16.11.2015р. уклала з ТОВ «Умвельт-Запоріжжя» договір на послуги з вивезення та захоронення твердих побутових відходів; 31.12.2015р. вона також уклала з ТОВ «Явір-2000 Запоріжжя» договір на централізовану охорону; з ВАТ «Запоріжжяобленерго» договір про постачання електричної енергії.

Вказує, що під час укладання договору купівлі-продажу вона з ОСОБА_5 домовлялись з продавцем про істотні умови договору купівлі-продажу приміщення; вони скористалися правами покупців, кожен в рівних частках. Обов`язки покупця за договором купівлі-продажу виконали як вона, так і ОСОБА_5 , сплативши за вказане приміщення по 17222,25 грн. кожний. Оскільки вона та ОСОБА_5 планували офіційно узаконити свої стосунки як чоловіка та дружини, ними спільно було вирішено питання щодо оформлення права власності на приміщення тільки на ОСОБА_5 як майбутнього чоловіка. Таким чином, ОСОБА_5 вдав з себе єдиного покупця, будучи лише формально зазначеним у договорі єдиним покупцем, хоча, насправді, покупцями були ОСОБА_2 та він. Тобто зазначений договір є удаваним в частині єдиного покупця ОСОБА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 раптово помер. Незадовго до його смерті вони спільно вирішували питання щодо необхідності офіційного оформлення за нею права власності на Ѕ частку нежитлового приміщення першого поверху літ. А-13, стоматологічного кабінету за адресою: АДРЕСА_1 . Проте через смерть ОСОБА_5 цього не відбулось. У зв`язку із смертю ОСОБА_5 відкрилася спадщина, до складу якої входить зазначене приміщення. Та 27.03.2019р. приватним нотаріусом Філіповою І.П. було заведено спадкову справу № 65/2019, а спад-

коємцями померлого ОСОБА_5 є відповідачі у справі: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які не визнають її - ОСОБА_2 співвласником спірного приміщення.

Посилаючись на вказані обставини ОСОБА_2 просила:

- визнати договір купівлі-продажу нежитлового приміщення першого поверху літ. А13, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між Приватним підприємством «Добробуд-КТІС» та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Бєлоусовою В.О. 30.05.2012 року і зареєстрований в реєстрі за № 1469 удаваним (з моменту його укладання) в частині одного покупця ОСОБА_5 ;

- визнати її та ОСОБА_5 покупцями по Ѕ частці нежилого приміщення першого поверху літ. А-13, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , за договором купівлі-продажу від 30.05.2012р., укладеним між Приватним підприємством «Добробуд-КТІС» та ОСОБА_5 ;

- визнати частково недійсним Свідоцтво про право власності на нерухоме майно

(індексний номер: 37773825) від 20.05.2015р. на нежитлове приміщення першого поверху літ. А-13, стоматологічний кабінет, яке знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , - в частині розміру частки ОСОБА_5 у

праві власності на це приміщення, визначивши, що вона складає Ѕ частку;

- визнати, що частина померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 у праві спільної часткової власності на нежитлове приміщення першого поверху літ. А-13, стоматологічний кабінет, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , складає Ѕ частку;

- визнати за нею право власності на Ѕ частку нежитлового приміщення першого поверху літ. А-13, стоматологічний кабінет, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31 серпня 2021 року позов задоволено.

Визнано договір купівлі-продажу нежитлового приміщення першого поверху літ. А13, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між Приватним підприємством «Добробуд-КТІС» та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Бєлоусовою В.О. 30.05.2012р. і зареєстрований в реєстрі за № 1469 удаваним (з моменту його укладання) в частині одного покупця ОСОБА_5 .

Визнано ОСОБА_2 та ОСОБА_5 покупцями за цим договором купівлі-продажу кожного у Ѕ частці вказаного нежитлового приміщення.

Визнано частково недійсним Свідоцтво про право власності на нерухоме майно (індексний номер: 37773825) від 20.05.2015р. на нежитлове приміщення першого поверху літ. А-13, стоматологічний кабінет, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , - в частині розміру частки ОСОБА_5 у праві власності на це приміщення, визначивши, що вона складає Ѕ частку.

Визнано, що частина померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 у праві спільної часткової власності на нежитлове приміщення першого поверху літ. А-13, стоматологічний кабінет, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , складає Ѕ частку.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частку нежитлового приміщення першого поверху літ. А-13, стоматологічний кабінет, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції вийшов за межі позову, встановивши невірні факти. Так, згідно із договором купівлі-продажу жодна розписка не є частиною чи доповненням договору, про що свідчить п.п. 2.2 його тексту. Разом з тим, розписка про отримання грошових коштів від 30.05.2012 не містить підписів ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . Тому ОСОБА_1 вважає, що цей документ не підтверджує участі ОСОБА_2 у договорі купівлі-продажу.

Апелянтом вказано, що ОСОБА_5 , маючи свободу договору, уклав його з продавцем як єдиний покупець. Не маючи жодних перешкод, стороною цього договору могла бути позивач, яка не вказала, що їй перешкоджало це зробити. Більше того, у дого-

ворі вказано, що покупець має дружину ОСОБА_1 . Також скаржник заперечила проти факту спільного проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , обґрунтовуючи зазначене тим, що ОСОБА_5 підтримував стосунки зі своєю сім`єю та не звертався до суду із позовом про розірвання шлюбу.

Крім того, посилаючись на те, що ОСОБА_2 не є стороною спірного правочину, апелянт стверджує, що позивач не може бути особою, яка має право на оспорювання договору купівлі-продажу з підстав його удаваності в частині сторони покупця. Позивач не надала суду доказів, що на час укладання угоди вона мала певні заощадження, не вказала джерело їх походження. А розписка, надана суду, викликає сумнів. Між тим, суд обґрунтував своє рішення, керуючись показаннями свідків. Утім, виходячи з п. 12 постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009, не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання його окремих частин, а й факт його вчинення.

Щодо можливої удаваності спірного договору, апелянт вказала, що суд не надав оцінки п. 7.1 цієї угоди, в якому вказано, що сторони підтверджують, що цей договір не носить характер удаваної угоди. До того ж, судом не було встановлено, який саме правочин було приховано, з якої мети, яку користь від цього отримали ОСОБА_5 та мала би отримати ОСОБА_2 .

Одночасно в апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилалася на пропуск строків давності звернення позивача із цим позовом до суду.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечила проти доводів апелянта. Зазначено, що факт спільного проживання позивача із ОСОБА_5 було підтверджено показаннями свідків, а відповідач цього не спростувала. Вказується також, що апелянт посилається на п. 7.1 спірного правочину, згідно з яким сторони підтвердили, що договір не носить характер удаваного. Проте, формальне дотримання процедури укладення договору (повідомлення вказаної інформації нотаріусу) не свідчить про справжні наміри та волю сторін правочину (постанова ВС від 18.09.2019, справа №726/859/14).

Дійсність розписки про отримання продавцем коштів за приміщення, факт її підписання саме керівником продавця приміщення відповідачами не спростовано. ОСОБА_1 не заявляла клопотань про проведення експертизи щодо наявної в матеріалах справи розписки, оригінал якої було оглянуто у судовому засіданні. Тому твердження апелянта про недопустимість цього доказу є необґрунтованим.

Посилаючись на правовий висновок Верховного Суду (постанова від 16.01.2019, справа №521/17654/15-ц), позивач зазначила, що удаваним може бути визнаний не весь правочин, а лише в частині когось із його учасників. Щодо позовної давності ОСОБА_2 вказала, що її відлік слід здійснювати від дня, коли позивач дізнався про порушення його прав, що у даній справі відбулось з моменту смерті ОСОБА_5 , який за життя визнавав за нею право співвласника спірного нежитлового приміщення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та її адвоката Степанової Л.Г., які підтримали апеляційну скаргу, пояснення представників відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_7 і адвоката Пономаренка О.О., які підтримали апеляційну скаргу, пояснення представника позивача ОСОБА_2 адвоката Литвинця Ю.В., який заперечував проти скарги, дослідивши оригінал розписки на стадії апеляційного провадження, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За вимогами п. 2 ч. 1 ст. 374ЦПКУкраїни, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1ст. 376 ЦПК України,підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що обов`язки покупця за договором купівлі-продажу виконали як позивач, так і померлий ОСОБА_5 , тому вони обоє скористалися правами покупців. Відтак, сторони договору приховали справжніх покупців, оскільки приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , було придбане позивачем і ОСОБА_5 за порівну вкладені кошти, ними разом здійснено реконструкцію приміщення, яке використовувалося ними разом для здійснення стоматологічних послуг. Всі ці обставини в сукупності дають правові підстави визнати договір купівлі-продажу від 30.05.2012р. частково удаваними в частині покупця ОСОБА_5 , оскільки саме позивач та померлий ОСОБА_5 , а не лише ОСОБА_5 , являються покупцями цього приміщення, яким з дня купівлі до наступного часу користувалася та володіє як законний власник позивач, яка була фактичною стороною покупця в оспорюваному у даній справі правочині.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду з огляду на неправильне застосування норм матеріального права до спірних правовідносин та у зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, фактичним обставинам справи.

Судом встановлено,що 23.05.2012р. між ПП «Добробут-КТІС» (як продавцем), в особі директора Кисильова Є.Г. та гр. ОСОБА_5 (як покупцем) укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення першого поверху літ. А-13, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бєлоусовою В.О. та зареєстрований в реєстрі за № 1469 (а.с. 9).

Відповідно до пункту 2.2 вказаного договору, продаж нежилого приміщення сторони здійснили за 34444,49 грн., в тому числі ПДВ, які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору (а.с. 9).

Між тим, суд вказував, що ним достеменно встановлено, що, укладаючи вищезазначений договір, ПП «Добробут-КТІС» в особі директора Кисильова Є.Г. отримало від гр. ОСОБА_5 та гр. ОСОБА_2 (в рівних частках) грошові кошти у сумі 34444,49 грн., що підтверджується розпискою генерального директора ОСОБА_6 (а.с. 40).

В подальшому, ними разом зроблений ремонт нежилого приміщення першого поверху літ. А-13, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та виконано його реконструкцію, а у травні 2015 року здійснено реєстрацію права власності на нежитлове приміщення на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 13.10.2014р. із видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно (а.с. 1523).

Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно Серії НОМЕР_1 та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 37774167, нежитлове приміщення першого поверху літ А-13, стоматологічний кабінет, за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_5 (а.с. 12).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер у місті Дніпро, про що 27.02.2019р. Запорізьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області складено відповідний актовий запис за № 1436 та видано свідоцтво про смерть (а.с. 85).

ОСОБА_5 перебував у зареєстрованому шлюбі із гр. ОСОБА_1 . Та 22.06.2010р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено шлюбний договір, який був посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Лучко Н.Г. та зареєстрований в реєстрі за № 1393, про що свідчить його копія (а.с. 24).

Згідно з п. 1.4. та п. 1.5. шлюбного договору, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 дійшли згоди про те, що майно, яке підлягає реєстрації, включаючи нерухоме майно, транспортні засоби, а також інше майно, яке буде набуте (куплене, обміняне) ними під час шлюбу, є особистою приватною власністю того з подружжя, хто є стороною правочину з його набуття, і на чиє ім`я таке майно буде зареєстроване. При цьому на купівлю (обмін) та відчуження такого майна згода іншого подружжя не потрібна. Майно, набуте кожним з них до реєстрації шлюбу, а також таке, яке придбане під час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування, є особистою приватною власністю того з них, ким воно набуте, прийнято в дар або успадкування.

ОСОБА_5 та ОСОБА_1 мають спільну доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка є другим відповідачем у справі.

Станом на час подання позову, відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , була неповнолітньою особою, у зв`язку з чим ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02.03.2021р. залучено у справу в якості третьої особи Орган опіки та піклування по Вознесенівському району Запорізької міської ради. Однак станом на час закінчення розгляду справи та ухвалення судом рішення ОСОБА_3 стала повнолітньою.

Відповідно до витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі, приватним нотаріусом Межівського районного нотаріального округу Філіповою І.П. заведено спадкову справу після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 гр. ОСОБА_5 (номер у спадковому реєстрі 63969428) (а.с. 86).

Судом встановлено та сторонами цей факт визнається, що спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_5 є відповідачі у справі ОСОБА_1 (дружина), ОСОБА_8 (донька) та ОСОБА_4 (його мати), які звернулися до приватного нотаріуса із заявами про прийняттям спадщини після померлого ОСОБА_5 .

Згідно зістаттею 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першоїстатті 16 ЦК України, частини першоїстатті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтере-

сів.

Згідно зі статтями6,11та12 ЦК України, сторониє вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина першастатті 627 ЦК України).

Відповідно до положеньстатті 202 ЦК України,правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першоюстатті 638 ЦК Українивизначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зістаттею 655 ЦК України,за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєюсуттю договіркупівлі-продажупередбачає дляоднієї сторониправо отриманняпредмета купівлі-продажуу власністьта зобов`язаннясплатити йогопокупну ціну,а длядругої сторониправо наотримання цінита обов`язокпередати предметдоговору наступномувласнику. Крім того, покупець може домовитись з іншою особою про придбання власності за її рахунок з наступним відшкодуванням цій особі витрат.

Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначеністаттею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).

У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставістатті 235 ЦК України маєвизнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті203 ЦК Україниголовною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст

якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення

для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті12,81 ЦПК України).

За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.

Отже, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 303/292/17, від 30 березня 2020 року у справі № 524/3188/17.

Також, зазначене узгоджується з пунктом 25постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Крім того, відповідно до пункту 43постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16, суд, установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, на підставістатті 235 ЦК Українимає визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.

Ураховуючи вищевикладене, висновки суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу нежитлового приміщення у частині покупця є удаваними, оскільки нежитлове приміщення за договором купівлі-продажу від 30.05.2012р. придбано позивачем і ОСОБА_5 за їх вкладені порівну кошти, є безпідставними, так як нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції, як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору.

Про це висловився Верховний Суд у останній правовій позиції з питання застосування статті 235 ЦК України щодо сторони правочину.

Так,відповідно доправової позиції,викладеної упостанові об`єднаноїпалати ВерховногоСуду від14.02.2022у справі№ 346/2238/15-ц,удаваним єправочин,що вчиненосторонами дляприховання іншогоправочину,який вонинасправді вчинили,а несторони правочину.Тобто сторониз учиненнямудаваного правочинунавмисно виражаютьне тувнутрішню волю,що насправдімає місце.Відтак,сторони вчиняютьдва правочини:один удаваний,що покликаний«маскувати» волюосіб;другий -прихований,від якоговони очікуютьправових наслідків,а не«приховують» сторонуправочину. НормамиЦК Українине допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору.Стаття 235 ЦК Українине може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням.

Судова колегія відхиляє посилання ОСОБА_2 на висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 16.01.2019р. у справі № 521/17654/15-ц, від 07.06.2017р. у справі № 175/3742/15-ц, від 20.05.2019р. у справі № 639/1565/15-ц, від 16.01.2019р. у справі № 521/17654/15-ц, оскільки під час вирішення тотожних спорів суд має враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (постанова ВС/ВП № 755/10947/17 від 30.01.2019).

Крім того, позивачем наводяться висновки, які викладені у постановах Верховного Суду, прийнятих різними колегіями судових палат Касаційного цивільного суду протягом періоду 2016-2019, в той час як правий висновок у постанові від 14.02.2022р., який кардинально різниться з ними, висловлено Об`єднаною палатою, яка згідно з приписами ч. 2 статті 403 ЦПК України покликана вирішувати питання щодо відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів.

Щодо доводів апелянта про недоведеність позивачем своїх вимог, колегія зазначає

наступне.

Суд першої інстанції, установивши, що нерухоме майно було придбане позивачем та ОСОБА_5 у рівних частках, не врахував того, що це суперечить положенням нотаріального договору, в якому не зазначено, що таке майно придбане у дольову (часткову) власність.

Апеляційний суд критично ставиться до наявної у матеріалах справи розписки про передачу коштів, оскільки цей документ складено одноособово продавцем нежилого приміщення, у ньому не міститься підпису свідків та/або самих ОСОБА_2 та ОСОБА_5 як покупців за договором. З огляду на зазначене, судова колегія вважає, що така розписка не має правового значення для доведення факту передачі позивачем коштів, у тому числі, в заявленому нею розмірі. Жодних інших вагомих доказів на підтвердження даної обставини позивачем також не було надано.

До того ж, зміст договору купівлі-продажу не міститься будь-яких посилань на те, що вказана розписка є його складовою частиною. Навпаки, її зміст суперечить п. 2.2 договору, у якому зазначено, що покупець ОСОБА_5 сплатив продавцю вартість майна у розмірі 34444,49 грн. до підписання цього договору.

Зазначені обставини суд першої інстанції дослідив, але помилково вважав, що розписка може бути доказом здійснення половини оплати за придбане нежитлове приміщення ОСОБА_2 , тобто може спростовувати зміст нотаріально посвідченого договору в цій частині.

Посилання ОСОБА_2 у відзиві на правовий висновок, висловлений у постанові ВС від 16.01.2019р. у справі № 521/17654/15-ц, є хибним, оскільки в цій постанові не було виловлено правову позицію, що розпискою може бути підтверджено передача коштів іншою особою, яка не є стороною нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу.

Також суд не визначився з тим,чи містить договір купівлі-продажу від 30.05.2012 ознаки удаваного правочину, оскільки детальний аналіз норми матеріального права, на яку посилалася позивач в обґрунтування своїх вимог (ст.235 ЦК України), вказує на те, що удаваність має місце лише при навмисному та свідомому вираженні інакшої волі, відмінної від установленої в договорі. При цьому, судом не було встановлено іншого, прихованого правочину, який насправді було укладено. Із наведеного слідує неможливість визнання удаваним договору купівлі-продажу від 30.05.2012 з підстави удаваності сторони покупця за договором. Більше того, встановлення особи покупця або декількох перед вчиненням нотаріальної дії є обов`язком нотаріуса, але про іншого покупця, крім ОСОБА_5 , зазначено не було, та цього не відображено у договорі купівлі-продажу.

Колегія зважує одночасно на те, що сама ж ОСОБА_2 у позовній заяві вказувала, що вони з ОСОБА_5 вирішили, що єдиним покупцем у договорі купівлі-продажу нежитлового приміщення під стоматологічний кабінет буде зазначений ОСОБА_5 .

Тобто таке волевиявлення на той час відповідало інтересам позивача.

З огляду на викладене, обґрунтованими є наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 доводи про порушення судом норм матеріального і процесуального права під час вирішення справи та задоволення позову, у зв`язку з чим відповідно до положень п.п. 3, 4 ч. 1 статті 376 ЦПК України апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31 серпня 2021 року скасуванню із відмовою в позові у повному обсягу заявлених вимог.

Згідно із частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України,судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат

Відповідно до вимогстатті 141 ЦПК України, ОСОБА_1 має право на компенсацію позивачем суми судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, пропорційно до задоволених вимог, тобто в даному випадку у повному розмірі в сумі 6597,28 грн.

Керуючись статтями 367,374,376,381,382ЦПК України,апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31 серпня 2021 року у цій справі скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 6597 (шість тисяч п`ятсот дев`яносто сім) гривень 28 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27 вересня 2022 року.

Головуючий: С.В. Маловічко

Судді: М.С. Гончар

Г.С. Подліянова