Постанова

від 28.09.2022 по справі 472/241/22

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

28.09.22

22-ц/812/868/22

Єдиний унікальний номер справи 472/241/22 Головуючий по 1 інстанції Тустановський А.О.

Провадження 22-ц/812/868/22 Головуючий і доповідач по 2 інстанції Колосовський С.Ю.

П О С Т А Н О В А

І м е н е м У к р а ї н и

28 вересня 2022р. м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

Колосовський С.Ю., Локтіонова О.В., Ямкова О.О.,

секретар судового засідання Ковальський Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2

на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 28 липня 2022 року

за позовом ОСОБА_1 доРоздільнянської міськоїради Одеськоїобласті,Веселинівської селищноїради Вознесенськогорайону Миколаївськоїобласті протлумачення заповіту,

в с т а н о в и л а :

В травні2022року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернувся досуду зпозовом до Роздільнянської міськоїради Одеської області, Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області про тлумачення заповіту.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді земельної ділянки площею 6,70 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 4821755500:01:000:0268, розташована в межах території Кудрявцівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області. Зазначену земельну ділянку ОСОБА_3 отримав у спадок після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За життя, 17 липня 2019 року, ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Кам`янської сільської ради Роздільнянського району Одеської області та зареєстрований в реєстрі № 1.

Відповідно до тексту заповіту заповідач на випадок своєї смерті зробив наступне розпорядження : «належну йому земельну ділянку площею 6,70 га, на праві приватної власності та на праві постійного користування землею, яка розташована в межах території Кудрявцівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, підтверджується Державним актом на право власності на землю серії ЯГ № 601088 від 16.03.2007 року, кадастровий номер земельної ділянки: 4821755500:01:000:0268 ОСОБА_3 заповів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ».

У встановленому порядку з метою прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 , позивач звернувся до приватного нотаріуса Роздільнянського районного нотаріального округу Одеської області Б.І. Фішер з заявою про прийняття спадщини, на підставі якої заведено спадкову справу № 02/2020. Однак при вивченні документів 13 грудня 2021 року нотаріусом було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії з посиланням на те, що в Державному акті на право власності на земельну ділянку, яка є предметом спадщини за заповітом номер документу зазначений ЯГ № 601038, а в заповіті, посвідченому 17 липня 2019 року Кам`янською сільською радою Роздільнянського району Одеської області за реєстровим номером 1, номер Державного акту зазначений ЯГ № 601088, що унеможливлює оформити правовстановлюючий документ на спадкове майно. Крім того, рекомендовано звернутися до суду з відповідним позовом для тлумачення заповіту.

У зв`язку із цим представник позивача просив розтлумачити зміст заповіту зазначивши про те, що ОСОБА_3 , що народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в селі Веселе Доманівського району Миколаївської області, постійно мешкав та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на випадок смерті заповів позивачу, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), належну йому на праві приватної власності земельну ділянку площею 6,70 га, кадастровий номер 4121755500:01:000:0268, розташована в межах території Кудрявцівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, яка відповідно до Державного акту на право власності на землю серії ЯГ № 601038 від 16.03.2007 року належала ОСОБА_3 .

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 28 липня 2022 року у задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач та його представник посилалися на те, що рішення суду не відповідає встановленим в судовому засіданні фактам та доказам, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

У відзиві на апеляційну скаргу Роздільнянська міська рада Одеської області просила апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробив заповітне розпорядження наступного змісту: «належну мені земельну ділянку площею 6,70 га, на праві приватної власності та на праві постійного користування землею, яка розташована в межах території Кудрявцівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, підтверджується Державним актом на право власності на землю серії ЯГ № 601088 від 16.03.2007 року, кадастровий номер земельної ділянки: 4821755500:01:000:0268 заповідаю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ».Зазначена обставина підтверджується заповітом від 17 липня 2019 року посвідченим секретарем виконавчого комітету Кам`янської сільської ради Роздільнянського району Одеської області та зареєстрований в реєстрі № 1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (батько позивача) помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 16 серпня 2019 року серії НОМЕР_3 .

У визначенийзаконом строк ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Роздільнянського районного нотаріального округу Одеської області Б.І. Фішер із заявою про прийняття спадщини та прийняв спадщину зазначену в заповіті, що підтверджується матеріалами спадкової справи № 02/2020. Також, як видно із спадкової справи, спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 була його дружина ОСОБА_5 , яка написала заяву про відмову від спадщини за законом (обов`язкової частки).

13 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до приватного нотаріуса Роздільнянського районного нотаріального округу Одеської області Б.І. Фішер про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, але нотаріус, ознайомившись з наданими ним документами, відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, надавши постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 13 грудня 2021 року.

Причиною відмови слугували розбіжності в номері Державного акту на право власності на земельну ділянку, який надав ОСОБА_1 нотаріусу для вчинення нотаріальної дії (ЯГ № 601038) і номері Державного акту на право власності на земельну ділянку зазначеному в заповіті (ЯГ № 601088).

Відповідно до листа начальника відділу № 2 управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області за вих. № 244/22-22 від 28.01.2022 року зазначено, що Державний акт на право власності на земельну ділянку Серія ЯГ № 601038 видано гр. ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом ВЕА № 457572 від 28.09.2006 року, площею 6,70 га, за кадастровим номером 4821755500:01:000:0268, земельна ділянка розташована в межах території Кудрявцівської (Веселинівської) селищної ради Вознесенського (до ліквідації Веселинівського ) району Миколаївської області цільове призначення земельної ділянки ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01070100117 від 16 березня 2007 року.

Так, згідно зі ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ст.1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов`язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Згідно зі ст.1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Проте тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті.

Отже, суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача.

Неточне відтворення в заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене, перш за все, неоднаковим використанням у ньому слів, понять та термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов`язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту в цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача щодо долі спадщини.

При цьому, частина друга ст.213 ЦК України не допускає, щоб при тлумаченні правочину здійснювався пошук волі учасника правочину, який не знайшов відображення у тексті самого правочину при тлумаченні заповіту, не допускається і внесення змін у зміст заповіту, ураховуючи також, що заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи щодо належного їй майна, яким вона відповідно до законодавства має право розпоряджатися на момент укладення заповіту.

Згідно зі ст.213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Верховний Суд у складі об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц зазначив, що в частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину та з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

З огляду на викладене тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені ст.213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.

Відповідно до частини першої статті 126 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення права власності на спірну земельну ділянку) право власності на земельну ділянку посвідчується державними актами.

Таким чином, право власності на земельну ділянку виникає на підставі правопороджуючих фактів (правочинів, адміністративних актів тощо), а посвідчується таке право державними актами.

Так, зі змісту складеного заповіту вбачається, що ОСОБА_3 заповів ОСОБА_1 належну йому земельну ділянку площею 6,70 га, на праві приватної власності та на праві постійного користування землею, яка розташована в межах території Кудрявцівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, підтверджується Державним актом на право власності на землю серії ЯГ № 601088 від 16.03.2007 року, кадастровий номер земельної ділянки: 4821755500:01:000:0268, тобто заповіт не містить суперечностей, а право власності спадкодавця підтверджено правовстановлюючим документом.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що підстави для тлумачення заповіту відсутні є правильними та такими, що відповідають вищевикладеним вимогам закону, оскільки текст заповіту щодо належної ОСОБА_3 земельної ділянки є чітким та зрозумілим і не потребує відповідного тлумачення, в тому числі і з метою нотаріального оформлення спадкових прав спадкоємцем.

Також суд вірно застосував правову позицію висловлену Верховним Судом в і постанові від 05.12.2019 року при розгляді справи №335/9398/16-ц згідно якої неточності та помилки у тексті заповіту не можуть бути усунути шляхом тлумачення заповіту відповідно до положень статей213,1256 ЦК України, а тому суд погодився з рішеннями попередніх інстанцій про відмову в задоволені позову про тлумачення правочину та з огляду на те, що вимоги про визнання права власності на майно у порядку спадкування, визнання неправомірними дій нотаріуса позивачем не заявлялись.

Оскільки суд ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційна скарга в силу ст.375 ЦПК підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.367,374,375,382 ЦПК, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 залишити беззадоволення, а рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 28 липня 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 28 вересня 2022р.

Головуючий: Судді: