ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.09.2022м. ДніпроСправа № 904/1997/22
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Колісника І.І.
розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Меганом Україна", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гудвінд ЛТД", м. Дніпро
про стягнення 58 256,61 грн.
СУТЬ СПОРУ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Меганом Україна" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гудвінд ЛТД" заборгованості у сумі 58256,61 грн, з яких: 45998,13 грн - основний борг; 7750,08 грн - інфляційні втрати; 711,85 грн - 3% річних; 3796,55 грн - 16% річних за користування чужими грошовими коштами.
Судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2481,00 грн позивач просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати товару за видатковими накладними № 14 від 05.01.2022 на суму 88844,53 грн та № 54 від 18.01.2022 на суму 57153,60 грн відповідно до договору поставки № 05/04/21-3 від 05.04.2021.
Ухвалою суд від 21.07.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами; відповідачу для подання відзиву на позов встановлено 15-тиденний строк з дня отримання цієї ухвали.
15.08.2022 на адресу суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач визнає факт наявності у нього перед позивачем заборгованості за поставлений згідно з договором № 05/04/21-3 від 05.04.2021 товар у сумі 40998,13 грн, але при цьому просить суд звільнити його від відповідальності за невиконання зобов`язання.
Правова позиція відповідача обґрунтована тим, що позивач не дотримався передбаченого пунктом 9.1 договору досудового порядку врегулювання спору, а саме не звернувся до ТОВ "Гудвінд ЛТД" із письмовою претензією та не надав строку на погашення заборгованості.
Також відповідач зазначає, що нинішня ситуація в Україні цілком відповідає визначенню форс-мажорних обставин. Відповідно до пункту 10.4 договору поставки № 05/04/21-3 від 05.04.2021 у разі, якщо дія форс-мажорних обставин буде тривати більше 2 місяців, що буде підтверджено відповідною довідкою, сторони звільняються від відповідальності за виконання ними обов`язків.
Посилаючись на лист про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) від 28.02.2022 № 2024/2.0-7.1, розміщений на сайті Торгово-промислової палати України, відповідач просить прийняти зазначене ним до уваги та звільнити його від відповідальності за невиконання своїх обов`язків на підставі пункту 10.4 договору поставки № 05/04/21-3 від 05.04.2021.
Крім того, відповідач просить прийняти до уваги те, що незважаючи на юридичну адресу в м. Дніпрі, ТОВ "Гудвінд ЛТД" з 2021 року виконує роботи в місті Суми. За твердженням відповідача, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації на території Сумської області з 24.02.2022 усі роботи зупинені, а вже виконані ще не оплачені. Тому, ТОВ "Гудвінд ЛТД" змушене було призупинити свою роботу та звільнити працівників; директор підприємства перебуває у відпустці без збереження заробітної плати; договір оренди офісного приміщення розірвано.
29.08.2022 позивач подав заперечення на відзив, в яких повідомляє, що вже після подання позовної заяви до суду відповідач сплатив 5000,00 грн боргу. У зв`язку з цим позивач просить стягнути з відповідача основний борг у сумі 40998,13 грн.
Разом з цим позивач вважає посилання відповідача на пункт 10.4 договору поставки №05/04/21-3 від 05.04.2021 та на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/2.0-7.1 необґрунтованим, оскільки вказаний абстрактний та загальний лист не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання, а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим.
Крім того, позивач зауважує, що відповідач повинен був здійснити оплату ще до настання воєнного часу та сума є незначною.
Окремо позивач наголошує на тому, що як і більшість юридичних осіб в Україні він також має певні проблеми щодо виплати заробітної плати, оренди офісу тощо. Тож позивачу є незрозумілим, чому відповідач визнає існування заборгованості, але просить суд відмовити в її стягненні.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Меганом Україна" (далі позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гудвінд ЛТД" (далі відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 05/04/21-3 від 05.04.2021 (далі договір).
Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник у порядку та на умовах, визначених цим договором, передає у власність покупцю, а покупець приймає та оплачує продукцію (далі товар) у кількості та асортименті відповідно до письмових замовлень покупця.
Асортимент та кількість товару передбачається у письмових замовленнях покупця, які додаються до цього договору і є його невід`ємною частиною (пункт 2.1 договору).
Згідно з пунктом 3.1 договору товар постачається покупцю протягом 14 робочих днів з моменту здійснення покупцем попередньої оплати відповідно до пунктів 5.2, 5.4 цього договору, якщо інше не передбачено згідно з пунктом 3.5 договору.
Протягом строку дії цього договору покупець направляє постачальнику письмові заявки, в яких указує розміри і кількість товару, який він просить поставити по цій заявці, а також указуються строки поставки (пункт 3.5 договору).
Заявка надсилається покупцем на адресу постачальника за допомогою поштового зв`язку, засобами факсимільного зв`язку та телефон/факс постачальника, електронні адреси та інше (п. 3.6 договору).
Узгоджена заявка (з підписами і печатками постачальника та покупця) є підставою для відвантаження товару (п. 3.7 договору).
За умовами пункту 3.10 договору постачальник зобов`язаний надати покупцю наступні документи:
- рахунок на оплату;
- видаткову накладну;
- товарно-транспортну накладну;
- сертифікат якості.
Факт передачі товару підтверджується актом приймання-передачі або видатковою накладною за підписом уповноважених представників обох сторін, в якому вказується стан, комплектність та готовність товару до передачі (пункт 3.12 договору).
Пунктом 4.1 договору передбачено, що покупець оплачує постачальнику вартість поставлених товарів згідно діючих на момент оплати тарифів на підставі пред`явлених ним рахунків на оплату, які заздалегідь погоджені з покупцем та зазначені у видатковій накладній постачальника.
Оплата за товар здійснюється шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника, вказаний у реквізитах цього договору. Датою розрахунку є дата зарахування грошових коштів на рахунок постачальника (пункт 5.1 договору).
Відповідно до пункту 5.2 договору оплата товару здійснюється протягом 3-х банківських днів з моменту підтвердження заявки відповідно до пункту 3.6 цього договору в розмірі 100% від вартості відповідної партії поставки товару, яка зазначена в рахунку на оплату або листі.
У випадку порушення договору сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) правом, що є застосовним до цього договору (пункт 7.1 договору).
Згідно з пунктом 7.8 договору сторони, керуючись приписами статті 536 Цивільного кодексу України, погодили, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти за весь період користування чужими грошовими коштами у розмірі 16%. При цьому періодом користування чужими грошовими коштами для цілей цього пункту договору визнається проміжок часу, що починається з першого дня прострочення виконання боржником свого обов`язку передати (сплатити) грошові кошти за цим договором і закінчується в день повного виконання ним цього обов`язку. Проценти за користування чужими грошовими коштами нараховуються на суму невиконаного або несвоєчасно виконаного боржником обов`язку передати (сплатити) грошові кошти за цим договором.
Умовами пункту 7.9 договору визначено, що у разі несвоєчасної або неповної оплати вартості товару відповідно до пунктів 5.2, 5.4 цього договору, покупець несе відповідальність, передбачену статтею 625 Цивільного кодексу України.
Пунктами 8.1, 8.2 договору встановлено, що строк цього договору починає свій перебіг у момент його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань і проведення розрахунків за цим договором; закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
Позивачем на оплату товару, а саме: проводу AsXSn у кількості 0,668 км за ціною 110834,00 грн (без ПДВ) та 0,42 км за ціною 113400,00 грн (без ПДВ), відповідачу були виставлені рахунки № 7261 від 17.12.2021 на суму 88844,53 грн і № 108 від 11.01.2022 на суму 57153,60 грн (а.с. 12, 13). Усього на суму 145998,13 грн.
Платіжним дорученням № 485 від 30.12.2021 на суму 60000,00 грн відповідач здійснив часткову попередню оплату товару за рахунком № 7261 від 17.12.2021 на суму 88844,53 грн (а.с.19); залишок неоплаченої вартості товару за цим рахунком становить 28844,53 грн (88844,53-60000,00 = 28844,53).
Платіжним дорученням № 20 від 13.01.2022 на суму 40000,00 грн відповідач здійснив часткову попередню оплату товару за рахунком № 108 від 11.01.2022 на суму 57153,60 грн (а.с.20); залишок неоплаченої вартості товару за цим рахунком становить 17153,60 грн (57153,60-40000,00 = 17153,60).
Загальна суму сплачених коштів за виставленими рахунками становить 100000,00 грн.
У січні 2022 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 145998,13 грн, що підтверджується підписаними сторонами без будь-яких зауважень видатковими накладними № 14 від 05.01.2022 грн на суму 88844,53 грн та № 54 від 18.01.2022 на суму 57153,60 грн (а.с. 14-15).
На момент звернення позивача до суду з цим позовом залишок несплачених відповідачем коштів за отриманий товар становить 45998,13 грн (145998,13 100000,00 = 45998,13), що і є причиною виникнення спору між сторонами.
Після відкриття провадження у справі відповідач здійснив черговий платіж у сумі 5000,00 грн за платіжним дорученням № 121 від 27.07.2022 згідно з рахунком № 108 від 11.01.2022 (а.с.56).
Відтак, залишок несплачених відповідачем коштів за договором становить 40998,13 грн (45998,13-5000,00 = 40998,13).
Предметом доказування є обставини, пов`язані з поставкою позивачем товару за договором поставки № 05/04/21-3 від 05.04.2021 та виконанням/невиконанням відповідачем обов`язку щодо повної його оплати.
Спірні правовідносини сторін характерні для договору поставки.
Відповідно до частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Положення аналогічного змісту викладені в частині першій статті 712 Цивільного кодексу України.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Виходячи зі змісту пункту 5.2 договору відповідач повинен був оплатити вартість погодженого до поставки товару шляхом здійснення 100% попередньої оплати протягом 3-х банківських днів з моменту підтвердження заявки відповідно до пункту 3.6 цього договору.
Матеріали справи не містять і сторонами не надано узгоджених ними заявок на спірні партії товару.
Водночас, за змістом пунктів 3.1, 5.2 договору поставка товару мала бути здійснена після повної попередньої оплати.
За частиною першою статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.
Отже, поставка товару за цим договором це зустрічне зобов`язання позивача, яке було виконано ним достроково, без отримання у повному обсязі попередньої оплати.
Відповідно до частини четвертої статті 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.
За приписом частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар негайно після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За таких обставин повна оплата залишку несплачених відповідачем коштів у загальній сумі 45998,13 грн мала бути здійснена:
не пізніше 05.01.2022 28844,53 грн за отриманий товар на суму 88844,53 грн згідно з видатковою накладною № 14 від 05.01.2022;
не пізніше 18.01.2022 17153,60 грн за отриманий товар на суму 57153,60 грн згідно з видатковою накладною № 54 від 18.01.2022.
Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Надані позивачем докази свідчать про те, що він своє зобов`язання з поставки товару за договором виконав належним чином. Однак, відповідач своєчасної та повної оплати його вартості не здійснив, у зв`язку з чим на час звернення позивача з позовом до суду за відповідачем утворилась заборгованість у сумі 45998,13 грн, з яких: 28844,53 грн за видатковою накладною №14 від 05.01.2022; 17153,60 грн - за видатковою накладною №54 від 18.01.2022.
У порядку погашення заборгованості у сумі 17153,60 грн за видатковою накладною № 54 від 18.01.2022, відповідач під час судового провадження у справі, за платіжним дорученням № 121 від 27.07.2022 здійснив черговий платіж у сумі 5000,00 грн по рахунку № 108 від 11.01.2022, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України є підставою для закриття провадження у справі в цій частині позовних вимог у зв`язку з відсутністю предмета спору.
За частиною третьою статті 231 цього Кодексу у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Доказів оплати залишку заборгованості за поставлений позивачем товар у сумі 40998,13 грн відповідач суду не надав. Тому позовні вимоги в цій частині позову є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При цьому суд відхиляє твердження відповідача про те, що позивачем порушений порядок досудового врегулювання спору між сторонами, виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої, другої статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб`єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Положеннями частини першої статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Офіційне тлумачення стосовно питання обов`язковості досудового врегулювання спорів надав Конституційний Суд України у справі № 1-2/2002 від 09.07.2002. Так, обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.
З огляду на зазначені приписи національного законодавства, останнє не встановлює обов`язкового досудового врегулювання спору як безумовної передумови для звернення особи, яка вважає, що її права були порушені, невизнані або оспорені іншою особою, із позовом до суду.
В той же час, навіть за наявною обов`язковою умовою того чи іншого господарського договору про досудове врегулювання спору, не є підставою для обов`язкового проходження такої позасудової процедури до пред`явлення відповідного позову до суду.
За таких обставин, безпосереднє пред`явлення Товариством з обмеженою відповідальністю "Меганом Україна" позову до господарського суду з метою захисту власних порушених майнових прав не є і не може бути підставою ані для залишення такого позову без розгляду, його повернення, ані для відмови у задоволенні позовних вимог.
В іншому разі матиме місце порушення права на справедливий суд відповідно до положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Відтак позивач, використовуючи судовий спосіб захисту свого майнового права, діяв у порядку, передбаченому як положеннями матеріального, так і процесуального законодавства України.
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Приписами пункту 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані законодавством.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати у загальній сумі 7750,08 грн складаються з інфляційних втрат у сумі 5022,00 грн, розрахованих із заборгованості в сумі 28844,53 грн за видатковою накладною № 14 від 05.01.2022 за період із січня по червень 2022 року та інфляційних втрат у сумі 2728,08 грн, розрахованих із заборгованості в сумі 17153,60 грн за видатковою накладною № 54 від 18.01.2022 за період з лютого по червень 2022 року.
Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.
Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Щодо індексу інфляції слід також зазначити, що показники індексу споживчих цін (індексу інфляції за окремі місяці та сукупного індексу інфляції за певний період часу) обчислюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, та публікується в офіційних періодичних виданнях десятковим дробом, з одним числовим знаком після коми (тобто округленими до десятих). Отже, застосування у розрахунку індексу інфляції (сукупного індексу інфляції) з округленням дробової частини до інших розрядів є неправомірним.
За результатом здійсненого судом перерахунку та в межах позовних вимог визначені позивачем інфляційні втрати підлягають зменшенню та будуть становити 7746,37 грн, з яких:
5018,95 грн із заборгованості в сумі 28844,53 грн за видатковою накладною № 14 від 05.01.2022 за період із січня по червень 2022 року з урахуванням сукупного індексу інфляції 117,4%;
2727,42 грн із заборгованості в сумі 17153,60 грн за видатковою накладною № 54 від 18.01.2022 за період із лютого по червень 2022 року з урахуванням сукупного індексу інфляції 115,9%.
Заявлені позивачем до стягнення 3% річних у загальній сумі 711,85 грн складаються із 462,30 грн, розрахованих із заборгованості в сумі 28844,53 грн за видатковою накладною № 14 від 05.01.2022 за період з 31.12.2021 по 13.07.2022, та 249,55 грн, розрахованих із заборгованості в сумі 17153,60 грн за видатковою накладною № 54 від 18.01.2022 за період з 18.01.2022 по 13.07.2022.
За результатом перевірки розрахунку, з урахуванням меж позовних вимог, 3% річних підлягають зменшенню й фактично будуть становити 696,22 грн, з яких:
448,08 грн із заборгованості в сумі 28844,53 грн за видатковою накладною № 14 від 05.01.2022 за період із 06.01.2022 по 13.07.2022;
248,14 грн із заборгованості у сумі 17153,60 грн за видатковою накладною № 54 від 18.01.2022 за період із 19.01.2022 по 13.07.2022.
Керуючись пунктом 7.8 договору, яка містить посилання на статтю 536 Цивільного кодексу України, позивач заявив до стягнення з відповідача 16% річних за користування чужими грошовими коштами у загальній сумі 3796,55 грн.
Стаття 536 Цивільного кодексу України передбачає, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Досліджуючи питання правомірності вимоги позивача про стягнення процентів, передбачених статтею 536 Цивільного кодексу України, судом береться до уваги, що проценти за користування чужими коштами не є тотожними процентам річних, про які йдеться у частині другій статті 625 Цивільного кодексу України.
Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора.
Зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України проценти є платою за користування чужими коштами, підставами для застосування яких є факт користування чужими коштами, а також встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.
Положення ж частини другої статті 625 Цивільного кодексу України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання.
Тож, якщо в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами за статтею 536 Цивільного кодексу України, це не позбавляє кредитора права (за наявності порушення боржником грошового зобов`язання) звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів плати за користування грошима так і трьох процентів річних відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
Тому, вимога позивача про стягнення з відповідача в порядку статті 536 Цивільного кодексу України передбачених пунктом 7.8 договору 16% річних за користування чужими грошовими коштами відповідає вимогам закону.
Заявлені позивачем до стягнення 16% річних у загальній сумі 3796,55 грн розраховані: у сумі 2465,61 грн - із заборгованості в сумі 28844,53 грн за видатковою накладною № 14 від 05.01.2022 за період з 31.12.2021 по 13.07.2022; у сумі 1330,93 грн - із заборгованості в сумі 17153,60 грн за видатковою накладною № 54 від 18.01.2022 за період з 18.01.2022 по 13.07.2022.
За результатом перевірки розрахунку, з урахуванням меж позовних вимог, 16% річних підлягають зменшенню й фактично будуть становити 3713,16 грн, з яких:
2389,75 грн із заборгованості в сумі 28844,53 грн за видатковою накладною № 14 від 05.01.2022 за період із 06.01.2022 по 13.07.2022;
1323,41 грн із заборгованості у сумі 17153,60 грн за видатковою накладною № 54 від 18.01.2022 за період із 19.01.2022 по 13.07.2022.
Отже, законними й обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у загальній сумі 53153,88 грн, з яких: 40998,13 грн основний борг, 7746,37 грн інфляційні втрати, 696,22 грн 3% річних, 3713,16 грн 16% річних.
Доводи відповідача, викладені у відзиві, щодо наявності підстав для звільнення його від відповідальності не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Статтею 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.
Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (ч. 1 ст. 617 ЦК України).
За змістом статті 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування обставин покладається на ту сторону, яка посилається на їх існування.
Згідно з положеннями статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Укладаючи договір, відповідач, усвідомлюючи власні можливості й ризики щодо виконання договору, добровільно взяв на себе зобов`язання щодо оплати товару у визначений договором строк, а також усю відповідальність за його порушення, визначену умовами пунктів 7.8, 7.9 договору (статі 536, 625 Цивільного кодексу України ).
Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), пов`язані з початком 24.02.2022 військової агресії Російської Федерації проти України, на які посилається відповідач, не можуть служити підставою для звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, що мало місце у грудні 2021 року та січні 2022 року, тобто до настання таких обставин.
Крім того, загальний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2021/02.0-7.1, розміщений на її офіційному сайті, не є належним і допустимим доказом наявності підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання за договором, що пов`язане з настанням форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), оскільки згідно зі статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) шляхом видачі сертифіката про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.
Тому обставини, наведені відповідачем в обґрунтування заперечень проти позову, не є підставою для звільнення останнього від відповідальності за порушення взятих на себе зобов`язань за укладеним ним договором.
Згідно з частиною другою статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
За приписом пункту 4 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Оскільки основний борг у сумі 5000,00 грн сплачено відповідачем після відкриття провадження у справі, то судовий збір у сумі 212,94 грн (5000,00 х 2481,00/58256,61 = 212,94), сплачений позивачем у складі судового збору в сумі 2481,00 грн за платіжним дорученням №160747 від 13.07.2021, підлягає поверненню позивачеві за ухвалою суду в разі подання ним відповідного клопотання.
Решта витрат зі сплати судового збору згідно з частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача у сумі 2263,69 грн пропорційно задоволеним позовним вимогам (53153,88 х 2481,00/58256,61 = 2263,69).
Керуючись статями 2, 3, 20, 73-79, 86, 91, 129, 231, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Меганом Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гудвінд ЛТД" про стягнення 58256,61 грн, з яких: 45998,13 грн - основний борг; 7750,08 грн інфляційні втрати; 711,85 грн 3% річних; 3796,55 грн 16% річних за користування чужими грошовими коштами задовольнити частково.
Закрити провадження у справі в частині позовних вимог Товариства з обмеженою "Меганом Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гудвінд ЛТД" про стягнення основного боргу в сумі 5000,00 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гудвінд ЛТД" (ідентифікаційний код 43849028; місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Шишкіна, буд. 88, кв. 2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Меганом Україна" (ідентифікаційний код 36856796; місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Парково-Сирецька, буд. 9, кв. 73) основний борг у сумі 40998,13 грн, інфляційні втрати в сумі 7746,37 грн, 3% річних у сумі 696,22 грн, 16% річних у сумі 3713,16 грн за користування чужими грошовими коштами, судовий збір у сумі 2263,69 грн.
У решті позову відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 28.09.2022.
Суддя І.І. Колісник
Суд | Господарський суд Дніпропетровської області |
Дата ухвалення рішення | 28.09.2022 |
Оприлюднено | 29.09.2022 |
Номер документу | 106476182 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг |
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Колісник Іван Іванович
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Колісник Іван Іванович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні