Рішення

від 27.09.2022 по справі 640/1889/22

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2022 року м. Київ № 640/1889/22

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Колодяжного В.Є., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

Головного управління ДПС у м. Києві

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФІНО ТРЕЙД»

про стягнення податкового боргу,

ВСТАНОВИВ:

Головним управлінням ДПС у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код - 44116011, ел. пошта - kyiv.official@tax.gov.ua) (далі - позивач або ГУ ДПС у м. Києві) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФІНО ТРЕЙД» (адреса: 02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 12, ідентифікаційний код - 41140476) (надалі - відповідач або ТОВ «СОФІНО ТРЕЙД»), у якому позивач просить суд стягнути з ТОВ «СОФІНО ТРЕЙД» кошти платника податків з рахунків у банках, що обслуговують такого платника на суму податкового боргу у розмірі 70 607,95 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва залишено без руху позовну заяву Головного управління ДПС у м. Києві.

Позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.04.2022 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/1889/22, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

Копію ухвали суду від 12.04.2022 направлено за адресою місця реєстрації відповідача: 02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 12, однак лист повернуто з відміткою «за закінченням терміну зберігання», що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01051 0783862 3.

Постановою Верховного Суду від 18.03.2021 по справі № 911/3142/19 зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Суду від 25.04.2018 по справі № 800/547/17 (11/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 по справі № 913/879/17 від 21.05.2020 по справі № 913/879/17, від 21.05.2020 по справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 по справі № 24/260-23/52-6).

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Таким чином, відповідач належним чином повідомлений про відкриття провадження в адміністративній справі та про право надати свій відзив на позов або заяву про визнання позову. У встановлений судом строк відповідач відзив на позов та додаткові документи до суду не надав.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно з наявним у справі розрахунком податкового боргу та витягом з інтегрованої картки платника податків вбачається, що за Товариством з обмеженою відповідальністю «СОФІНО ТРЕЙД» обліковується заборгованість (недоїмка) у розмірі 70607,95 грн з податку на додану вартість, що виникла на підставі прийнятих контролюючим органом податкових повідомлень-рішень.

Матеріали справи свідчать про направлення відповідачу податкової вимоги форми «Ю» від 09.07.2018 № 131120-17 на суму 67547,95 грн. З рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 04116 2327623 6 вбачається, що вимога не була вручена, на листі наявна відмітка про повернення «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення».

Враховуючи наявність у відповідача податкового боргу, Головне управління ДПС у м. Києві просить суд стягнути податковий борг за рахунок коштів на рахунках платника податків у банках, що обслуговують такого платника.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-17.

Згідно з пунктами 15.1-15.2 статті 15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Кожний з платників податків може бути платником податку за одним або кількома податками та зборами.

Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України визначено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори у строки та в розмірах, встановлених цим Кодексом, та законами з питань митної справи.

Грошове зобов`язання платника податків відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14 статті 14 Податкового кодексу України - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Податкове зобов`язання згідно 14.1.156 пункту 14 статті 14 Податкового кодексу України - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий борг - сума грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Окрім того, згідно з положеннями підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Відповідно до п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України у разі коли сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Статтею 131 Податкового кодексу України встановлено, що нараховані контролюючим органом суми пені самостійно сплачуються платником податків. При погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачує такий платник податків, у першу чергу зараховуються в рахунок податкового зобов`язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачує такий платник податків, в наступну чергу зараховуються у рахунок погашення штрафів, в останню чергу зараховуються в рахунок пені. Якщо платник податків не виконує встановленої цим пунктом черговості платежів або не визначає її у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеного порядку), контролюючий орган самостійно здійснює такий розподіл такої суми у порядку, визначеному цим пунктом. Суми пені зараховуються до бюджетів або державних цільових фондів, до яких згідно із законом зараховуються відповідні податки.

Так, статтею 31 Податкового кодексу України встановлено, що строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов`язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

Як вбачається з матеріалів справи, сума податкового боргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФІНО ТРЕЙД» утворилась внаслідок несплати податкових зобов`язань за податковими повідомленнями-рішеннями:

№ 0631411213 від 19.09.2018 форми «ПС» на суму 2040,00 грн;

№ 0467691213 від 25.07.2018 форми «ПС» на суму 1020,00 грн;

№ 0328611206 від 06.06.2018 форми «Н» на суму 66357,95 грн;

№ 0260821213 від 04.05.2018 форми «ПС» на суму 1020,00 грн;

№ 0068411213 від 31.01.2018 форми «ПС» на суму 170,00 грн.

Судом не встановлено обставин оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень та сплати визначеного контролюючим органом податкового зобов`язання.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

У разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Підпунктом 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що податкова вимога - це письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Відповідно до п. 42.2 ст. 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Суд встановив, що позивач надсилав відповідачу податкову вимогу від форми «Ю від 09.07.2018 № 131120-17 про наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФІНО ТРЕЙД» боргу на суму 67547,95 грн, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 04116 2327623 6.

Отже, податкова вимога форми «Ю» від 09.07.2018 № 131120-17 вважається такою, що була належним чином вручена.

Доказів оскарження податкової вимоги та погашення податкового боргу відповідачем до суду не надано.

Відповідно до п.п. 20.1.34 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Порядок реалізації права контролюючого органу на звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу визначено статтею 95 Податкового кодексу України.

Згідно із п. 95.2 ст. 95 Податкового кодексу України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Відповідно до п. 95.3 ст. 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Докази, які б підтверджували сплату спірної суми податкового боргу на момент вирішення спору, у справі відсутні, що, за висновками суду, є підставою для його стягнення у судового порядку.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 22.01.2021 (справа № 420/4262/19).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з ч. 2 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки у цій справі не залучалися свідки та не проводилися експертизи, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Головного управління ДПС у м. Києві задовольнити повністю.

2. Стягнути кошти платника податків Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФІНО ТРЕЙД» (адреса: 02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 12, ідентифікаційний код - 41140476) з усіх рахунків відкритих у банках, що обслуговують такого платника, на суму податкового боргу у розмірі 70 607,95 грн (сімдесят тисяч шістсот сім гривень дев`яносто п`ять копійок).

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Суддя К.С. Пащенко