Постанова

від 28.09.2022 по справі 140/14445/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/14445/21 пров. № А/857/10309/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Іщук Л. П.,

суддів - Обрізка І. М., Сеника Р. П.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 березня 2022 року, ухвалене головуючим суддею Дмитруком В. В. у м. Луцьку, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,

ВСТАНОВИВ:

29.11.2021 ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Волинській області, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 18.06.2019 № 2767-55 на суму 18276,72 грн.

Вимоги позову обґрунтовані тим, що відповідачем безпідставно нараховано йому єдиний внесок оскаржуваною вимогою, оскільки 03.01.2019 ним припинено підприємницьку діяльність, про що здійснено запис в Єдиному реєстрі. Крім цього, з лютого 2017 року по грудень 2018 року перебував у трудових відносинах за основним місцем роботи в Комунальному підприємстві «Волинський обласний центр служби крові», а тому щомісячні внески з ЄСВ роботодавцем були сплачені за позивача. В межах вказаного періоду за 2017-2018 роки ним як фізичною особою-підприємцем також було сплачено страхові внески, що підтверджується довідкою ОК-5.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12.03.2022 позов задоволено повністю.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Волинській області подало апеляційну скаргу, в якій, з покликанням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивачу правомірно було надіслано спірну вимогу про сплату боргу з огляду на наявність боргу зі сплати єдиного внеску. Зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом, оскільки вимогу про сплату боргу від 04.02.2019 № Ф-2767-55 йому вручено 07.03.2019, тобто ще 07.03.2019 позивачу було відомо про наявність заборгованості, і на підставі цієї вимоги було сформовану оскаржувану в даній справі вимогу від 18.06.2019 на суму 18276,72 грн, яку було надіслано до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) для відкриття виконавчого провадження (платнику така вимога не надсилалась).

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь головуючого судді, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 15.10.2003 зареєстрований як фізична особа-підприємець і 03.01.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

04.02.2019 Головним управлінням ДФС у Волинські області сформовано ОСОБА_1 вимогу № Ф-2767-55 про сплату боргу (недоїмки), що виникла станом на 31.01.2019 на суму 18 276,72 грн, відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

Крім цього, 18.06.2019 Головним управлінням ДФС у Волинські області сформовано позивачу вимогу № Ф-2767-55У про сплату боргу (недоїмки), на суму18 276,72 грн, яку надіслано для виконання до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що нарахування відповідачем недоїмки по сплаті єдиного внеску зазначеної у спірній вимозі є протиправним, оскільки позивач у період, за який йому нараховано згадану недоїмку (з лютого 2017 року по грудень 2018 року), перебував у трудових відносинах та отримував дохід, на підставі якого за нього роботодавцем сплачувались страхові внески, а за січень 2017 року позивачем самостійно сплачено єдиний внесок, як фізичною особою-підприємцем.

Апеляційний суд, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).

За визначенням пункту другого частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Перелік платників єдиного внеску передбачений статтею четвертою Закону № 2464-VI, серед якого, зокрема, є роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Частиною дванадцятою статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (довідка форми ОК-5), яка наявна в матеріалах справи, в період з січня 2017 року по січень 2019 роки позивач як фізична особа-підприємець щомісячно здійснював оплату єдиного внеску.

Крім цього, у межах спірного періоду з 20.02.2017 по 31.12.2018 ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з Комунальному підприємстві «Волинський обласний центр служби крові» Волинської обласної ради (ЄДРПОУ 01982867), яке, як роботодавець, також здійснювало сплату єдиного внеску за позивача.

Слід зазначити, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Разом з тим, спір з аналогічними обставинами та правовідносинами був неодноразово предметом розгляду Верховним Судом, який сформував усталену практику у подібних правовідносинах. Так, у постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 та в подальшому у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 Верховний Суд, проаналізувавши норми Податкового кодексу України та Закону № 2464-VI, дійшов висновку, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Як встановлено з матеріалів справи, протягом лютого 2017 року - грудня 2018 року позивач був найманим працівником. У цей період роботодавець сплачував за нього єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що підтверджується матеріалами справи (а. с. 10-11).

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності з матеріалів справи не встановлено.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесено оскаржувану вимогу, нараховував та сплачував позивач самостійно (січень 2017 року), а також роботодавець (лютий 2017 року - грудень 2018 року) в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем додатково ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність винесення Головним управлінням ДПС у Волинській області оскаржуваної вимоги про сплату єдиного внеску на суму 18276,72 грн та наявність підстав для її скасування.

Щодо стосується доводів скаржника про пропуск позивачем строку звернення до суду, то слід зазначити, що пунктами 2-4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, у разі виявлення податковим органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий податковий орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

Податковий орган надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) у паперовій формі вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.

Всупереч наведеним нормам, оскаржувана в даній справі вимога контролюючим органом не надсилалась ОСОБА_1 , а відразу скерована до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) для відкриття виконавчого провадження, що відповідач не заперечує.

Відтак, обґрунтованими є доводи позивача, що про стягнення заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску на підставі вимоги №2767-55 від 18.06.2019 він дізнався із постанови про арешт коштів боржника від 04.10.2021 ВП №59799937, що виключає підстави для застосування наслідків пропуску строку звернення до суду - залишення без розгляду позовної заяви.

За наведених обставин, суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

З огляду на результат апеляційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат судом не змінюється.

Керуючись статтями 311, 315, 316, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 березня 2022 року у справі № 140/14445/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Р. П. Сеник Повне судове рішення складено 28.09.2022