Постанова

від 28.09.2022 по справі 815/7114/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 815/7114/13-а

адміністративне провадження № К/9901/25789/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Васильєвої І.А., суддів: Чумаченко Т.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморського районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (процесуальний правонаступник - Головне управління ДПС в Одеській області) на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06.04.2015 (суддя Аракелян М.М.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2015 (головуючий суддя Кравець О.О., судді: Вербицька Н.В., Романішин В.Л.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія» до Державної податкової інспекції в Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,-

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вікторія» (далі - ТОВ «Вікторія», товариство, позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - ДПІ, відповідач), у якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати прийняті ДПІ 02.10.2013 податкові повідомлення рішення №0001182260, №0001192260 та податкове повідомлення - рішення від 11.07.2013 №0000032260 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток на 112' 067,00 грн (в тому числі: за основним платежем - 100' 566,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 11' 501,00 грн), з податку на додану вартість (далі- ПДВ) - 269' 884,00 грн (в тому числі: за основним платежем - 269' 883,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 1,00 грн) та з податку на прибуток - 269' 884,00 грн (в тому числі: за основним платежем - 269' 883,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 1,00 грн) відповідно (а.с. 4-18 т. І, а.с 99-100 т. ІУ, а.с. 253-254 т. ІХ).

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що висновки за результатами проведеної перевірки контролюючого органу про допущені ним порушення норм податкового законодавства є безпідставними, оскільки обліковані господарські операції, реальність здійснення яких заперечує контролюючий орган, підтверджені в повному обсязі первинними документами. Так само позивач не погодився з позицією податкового органу щодо виникнення у нього обов`язку включити до складу доходу суми кредиторської заборгованості перед його контрагентом, щодо якої не минув строк позовної давності.

Відповідач заперечував проти позовних вимог, посилаючись на те, що податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі встановлених фактів щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, тому підстави для їх скасування відсутні (а.с. 233-235 т. ІХ, а.с. 181-189 т. Х).

Справа розглядалась судами неодноразово.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 01.12.2014 судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові скасував та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав порушення судами вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) щодо з`ясування обставин в адміністративній справі.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 06.04.2015, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2015, позов задовольнив повністю.

У вересні 2016 року ДПІ звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційної скаргою, в якій просила скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення у справі про відмову в позові.

У касаційній скарзі відповідач посилався на неповне з`ясування судами обставин у справі, що призвело до ухвалення рішень, які, на його думку, не відповідають нормам матеріального права.

Як вважає відповідач, позивач не підтвердив реальність облікованих ним господарських операцій та не довів у суді наявність матеріально-технічних та трудових можливостей у його контрагентів для здійснення відповідної господарської діяльності. Також контролюючий орган вважає, що позивач всупереч вимог статей 14, 135 Податкового кодексу України не збільшив дохід на суму безнадійної заборгованості, яка виникла внаслідок припинення підприємницької діяльності його контрагента.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11.11.2016 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача у цій справі.

ТОВ «Вікторія» правом на подання заперечень на касаційну скаргу не скористалось.

15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII ''Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів'', яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII ''Перехідні положення'' КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вказана касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 02.03.2018 прийняв до свого провадження касаційну скаргу ДПІ на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06.04.2015 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2015.

На стадії підготовки справи до касаційного розгляду Верховним Судом здійснено заміну відповідача в порядку процесуального правонаступництва, передбаченого статтею 52 КАС України, на Головне управління в Одеській області ДПС, яке діє як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України.

Касаційний перегляд справи здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України ''Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ'' від 15.01.2020 №460-ІХ, відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону, та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини першої статті 341 КАС України.

Верховний Суд перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам процесуального закону, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій у період з 04.06.2013 по 12.06.2013 на підставі постанови старшого слідчого ОВС СУ ДПС в Одеській області від 30.04.2013 у порядку, передбаченому підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України), ДПІ на підставі наказу від 30.05.2013 №1548 провела документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Вікторія» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства під час взаємодії із зазначеними в постанові слідчого підприємствами за період з 01.01.2011 по 31.12.2012.

За результатами перевірки складено акт від 19.06.2013 №3527/22-3/24766586 (далі - акт перевірки; а.с. 67-97 т. ІУ), в якому зазначені допущені ТОВ «Вікторія» порушення податкового законодавства, зокрема:

-підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 14.1.11, 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 138.2 статті 138, підпунктів 139.1.3, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток у І-ІУ 2011 року, ІІ-ІУ квартали 2012 року на суму 370' 449,00 грн;

-підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 198.6 статті 198 ПК України, що призвело до заниження податкових зобов`язань з ПДВ у січні - квітні 2011 року на суму 269' 883,00 грн.

Таке порушення полягало у формуванні позивачем валових витрат та податкового кредиту за наслідками господарських операцій із контрагентами (ТОВ "Стройконсалт Миколаїв", ПП "Меркурій - Д", ТОВ "Інвест Актив Плюс", ТОВ "Укрстроймонтаж-К", ТОВ "Миколаїв Будторг", ТОВ "Зенко", ТОВ «Стройконсалт Миколаїв», ПП «Меркурій - Д», ТОВ «Інвест Актив Плюс», ТОВ «Укрстроймонтаж-К», ТОВ «Миколаїв Будторг», ТОВ «Зенко», ПП «Сервісний центр «Будтехнології», ТОВ «Aльфастроймонтаж», ТОВ «Будкомплекс»), які згідно з постановою органу досудового розслідування мали ознаки фіктивної діяльності, були створені на підставних осіб за грошову винагороду без мети здійснювати реальну господарську діяльність.

Документальною перевіркою встановлено, що укладені позивачем із зазначеними підприємствами договори на виконання субпідрядних робіт, купівлю-продаж будівельних матеріалів, виконання ремонтно-будівельних робіт, перевезення вантажу, надання у користування будівельних машин та устаткування не містять умови про доставку матеріалів, транспортні витрати, передачу будівельних матеріалів.

Окрім цього контролюючий орган вважав, що надані позивачем документи не містять інформації про місце отримання робіт, їх обсяг, вартість, номенклатуру, одиницю виміру господарських операцій та осіб, які брали участь у їх виконанні, оскільки до перевірки не надано кошторисів та актів форми КБ-3 «Довідка про вартість виконаних робіт», підписаних позивачем, як генпідрядником, а також їх замовниками робіт, та субпідрядниками (виконавцями-контрагентами позивача цих робіт), які є невід`ємною частиною актів форми КБ-2 та договорів.

Висновки контролюючого органу про відсутність у контрагентів позивача трудових ресурсів, основних засобів, їх відсутність за податковими адресами ґрунтувались на інформації, яка містилась в постанові органу досудового розслідування.

Також контролюючий орган дійшов висновку, що позивач не відобразив у передбаченому пунктами 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК України порядку у складі інших доходів кредиторську заборгованість у сумі 109' 528,00 грн, яка виникла у четвертому кварталі 2011 року перед ТОВ «Інвест Актив Плюс» за поставлені будівельні матеріали та обліковувалась у позивача станом на 31.12.2012.

За твердженнями контролюючого органу на час проведення перевірки позивача його контрагент - ТОВ «Інвест Актив Плюс» відповідно до бази даних ДПІ значилось як припинене, але не зняте з обліку (стан платника припинено « 11»), тому вказана заборгованість позивача перед ТОВ «Інвест Актив Плюс» відповідала критеріям безнадійної заборгованості згідно з підпунктом 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

На підставі висновків акта перевірки 11.07.2013 ДПІ сформувала податкові повідомлення-рішення: №0000032260 - про збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на прибуток на 269' 883,00 грн із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1,00 грн; №0000042260 - про збільшення суми грошового зобов`язання з ПДВ на 370' 449,00 грн із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 11' 502,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження зазначених податкових повідомлень -рішень Міністерство доходів і зборів України прийняло рішення від 11.09.2013 №10823/6/99-99-10-01-15, згідно з яким податкове повідомлення-рішення від 11.07.2013 №0000042260 скасовано в частині податкового зобов`язання з ПДВ за основним платежем (100' 566,00 грн) та у відповідній частині штрафних (фінансових) санкцій, збільшено податкове зобов`язання з податку на прибуток на 100' 566,00 грн та штрафні (фінансові) санкції у відповідній частині, а податкове повідомлення-рішення №0000032260 залишено без змін.

На підставі цього рішенням ДПІ 02.10.2013 сформувала податкові повідомлення-рішення №0001182260, №0001192260.

Підстави позову, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, заперечення відповідача та встановлені судами обставини, свідчить, що суть спору, який виник між сторонами, стосувався питання доведеності обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення позивачем господарських операцій, а відтак, і обґрунтованість формування показників податкової звітності на підставі даних бухгалтерського обліку, а також порядку відображення у податковій звітності кредиторської заборгованості платника податків перед іншим платником податків, діяльність якого припинено в процесі відновлення платоспроможності або банкрутства.

Оцінюючи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права до встановлених у цій справі обставин, Суд виходить з такого.

Сплата податків і зборів у порядку та розмірах, встановлених законом є конституційним обов`язком кожної особи в державі (стаття 67 Конституції України).

Основним нормативно-правовим актом, який регулює відносини у сфері оподаткування є Податковий кодекс України.

До 01.04.2011 порядок формування валових витрат був врегульований статтею 5 Закону України ''Про оподаткування прибутку підприємств'' від 28.12.1994 №334/94-ВР (далі - Закон №334/94-ВР).

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні за змістом положення містяться й у Податковому кодексі України (пункт 138.2 статті 138, підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України).

Згідно з положеннями пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Загальність оподаткування є одним з принципів, на якому ґрунтується податкове законодавство, згідно з яким кожна особа зобов`язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

У межах цього обов`язку платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів (підпункт 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 ПК України).

Для підтвердження даних, визначених платником податків у податковій звітності, чинне законодавство зобов`язує такого платника податків вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (абзаци перший, другий пункту 44.1 статті 44 ПК України).

Таким чином ведення бухгалтерського обліку власної господарської діяльності є складовою податкового обов`язку платника податків, пов`язаного з обчисленням податку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначаються спеціальним Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин; далі-Закон №996-XIV).

Згідно з цим Законом бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (частина друга статті 3 Закону №996-XIV ).

Обліку підлягають господарські операцій, тобто дії або події, які викликають зміни у структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства (абзац п`ятий статті 1, частина перша статті 9 Закону №996-XIV).

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які містять відомості про такі операції та підтверджують факти їх здійснення (абзац одинадцятий статті 1, частина перша статті 9 Закону №996-XIV).

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов`язкові реквізити, перелік яких визначено у цій статті.

Серед іншого, основним принципом, якому має відповідати ведення бухгалтерського обліку, є превалювання сутності над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (абзац восьмий статті 4 Закону №996-XIV).

Наведені правила оформлення первинних документів направлені саме на забезпечення відображення платником податку у бухгалтерському обліку фактичної господарської діяльності.

Як підсумок, у податковому обліку витрати, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, та суми ПДВ, включені до податкового кредиту, повинні бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та витрати, пов`язані із цією операцією. Сума ПДВ для включення до податкового кредиту повинна бути підтверджена податковою накладною, виписаною постачальником на операцію з постачання товару (послуг).

На створені державою контролюючі органи у сфері оподаткування покладені функції з контролю достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів, платежів (підпункт 19-1.1.2 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України).

Обов`язку платника податку вести фінансову звітність з дотриманням вимог законодавства кореспондує право контролюючого органу в межах покладених на нього функцій запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов`язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів (підпункт 20.1.6 пункту 20.1 статті 20 ПК України).

При цьому відповідно до вимог пункту 85.2 статті 85 ПК України після початку перевірки платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки.

Таким чином, як в ході здійснюваних контролюючим органом перевірок, так і в суді у спорах щодо достовірності первинних документів, на підставі яких проводився облік господарської діяльності, платник податків має демонструвати доброчесну поведінку дотримання вимог податкового законодавства.

Якщо контролюючий орган обґрунтовує правомірність прийнятого ним рішення відсутністю документального підтвердження облікованих господарських операцій, обов`язок довести протилежне покладається на платника податків згідно з частиною першою статті 77 КАС України.

Разом з цим частина друга статті 2 КАС України містить критерії, які підлягають перевірці судом при розгляді справ про оскарження рішень суб`єктів владних повноважень до яких, серед іншого, віднесені - використання повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтованість, розумність, добросовісність при їх прийнятті. Обов`язок довести відповідність дій та прийнятих рішень цим критеріям покладається процесуальним законом на суб`єкта владних повноважень (частина друга статті 77 КАС України). Ця норма узгоджується як з нормою абзацу другого пункту 56.4 статті 56 ПК України, відповідно до якої обов`язок доведення правомірності нарахування або прийняття будь-якого іншого рішення контролюючим органом у судовому оскарженні встановлюється процесуальним законом, так і з нормою підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України щодо презумпції правомірності рішень платника податків, які закріплюють презумпцію добросовісності податкової поведінки платника податків.

У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про підтвердження позивачем у повному обсязі належними первинними документами бухгалтерського обліку фактичне здійснення господарських операцій із зазначеними в акті документальної перевірки контрагентами, фінансові результати яких вплинули на зміни його майнового стану.

Зокрема, на підтвердження реальності господарських операцій між ТОВ «Вікторія» та його контрагентами за договорами купівлі-продажу будівельних матеріалів, виконання субпідрядних робіт, перевезення будівельних матеріалів, оренди будівельних машин та устаткування позивач під час документальної перевірки та у судовому процесі надав: договори, рахунки-фактури, товаро-транспортні накладні, специфікації, акти виконаних робіт, які містять інформацію про локально виконані роботи та загальні кошториси, видаткові накладні, калькуляції, податкові накладні та інші документи, копії яких долучені до матеріалів справи.

Дослідивши у передбаченому статтею 90 КАС України порядку докази у цій справі, суди дійшли висновку, що первинні документи підтверджують реальність господарських операцій, фактичний рух активів та зміни у власному капіталі позивача, тому формування ним податкових показників та податкової вигоди є законними.

Такого висновку суди дійшли за результатами детального аналізу змісту укладених позивачем із зазначеними в акті документальної перевірки контрагентами правочинами.

Зокрема суди встановили, що факти здійснення господарських операцій позивач підтвердив: податковими накладними, які внесені позивачем в реєстр отриманих податкових накладних та включені до податкового кредиту, видатковими накладними у відповідний період, товарно-транспортними накладними, рахунками-фактурами, актами прийому-передачі товарів, актами приймання виконаних робіт форми КБ-2в, калькуляціями вартості послуг, платіжними дорученнями про безготівкову оплату наданих послуг, відображенням операцій у бухгалтерському обліку, використанням послуг та товарів у виробничої діяльності згідно з видатковими накладними, реалізації отриманого від ТОВ "Миколаїв Будторг", ТОВ "Стройконсалт Миколаїв", ТОВ "Інвест Актив Плюс", ПП "Зенко", ТОВ "Укрстроймонтаж-К", ПП "Меркурій-Д" товару, використання його у власній господарській діяльності та в оподатковуваних операціях, що також підтверджено первинними документами бухгалтерського обліку.

В акті перевірки відсутні конкретні зауваження щодо повноти та правильності оформлення цих документів, а висновки документальної перевірки контролюючого органу про безтоварність облікованих позивачем господарських операцій з ТОВ «Миколаїв Будторг», ТОВ «Стройконсалт Миколаїв», ТОВ «Інвест Актив Плюс», ПП «Зенко», ТОВ «Укрстроймонтаж-К», ПП «Меркурій-Д» ґрунтується виключно на відомостях постанови слідчого, які відповідач мав перевірити в межах документальної перевірки, проте не зробив цього.

Також суди зазначили, що відповідач не підтвердив жодним доказом відсутність трудових ресурсів та основних засобів у контрагентів позивача для здійснення господарської діяльності.

Ухвалюючи рішення про скасування спірних податкових повідомлень-рішень в частині збільшення грошового зобов`язання через те, що позивач не включив до складу доходу кредиторську заборгованість перед ТОВ «Інвест Актив Плюс» за поставлені будівельні матеріали, суди дійшли висновку, що вказана заборгованість за визначеними підпунктом 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України критеріями не є безнадійною, оскільки у період, починаючи з дати виникнення у позивача кредиторської заборгованості до дати закінчення строку позовної давності за такою заборгованістю (31.12.2012), та охопленою перевіркою періоді (з 01.01.2011 по 31.12.2012) в ЄДР не було запису про те, що підприємство-контрагент ліквідовано, строк позовної давності за такою заборгованістю не сплинув. Запис про припинення юридичної особи ТОВ «Інвест Актив Плюс» було внесено до ЄДР вже після періоду, охопленого перевіркою, - 08.04.2013. Тому висновок контролюючого органу про недотримання позивачем при визначені доходу вимог статті 135 ПК України у період, охоплений перевіркою, є безпідставним.

З огляду на встановлені обставини, підтверджені належними та допустимими доказами, суди дійшли висновку про необґрунтованість висновків проведеної відповідачем документальної перевірки та прийнятих на їх підставі спірних податкових повідомлень-рішень в цілому.

Верховний Суд погоджується з такими висновками попередніх судових інстанцій.

Як зазначалось вище, обґрунтованість, що означає урахування всіх обставин, що мають значення, є обов`язковою умовою для прийняття рішення (вчинення дії) суб`єктом владних повноважень. В іншому разі недотримання цієї умови може призводити до прийняття свавільних рішень та використання повноважень без мети, з якою їх надано.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Посилання скаржника на недоведеність позивачем первинним документами наявність у його контрагентів трудових ресурсів та основних засобів не відповідають вимогам податкового законодавства, норми якого не зобов`язують платника податків надавати документи, які стосуються його контрагента. Контрольна функція у сфері оподаткування покладаються саме на контролюючий орган.

У спорах правомірності рішень чи діянь тягар доказування покладається саме на суб`єкта владних повноважень. При цьому у таких справах суб`єкт владних повноважень може посилатися лише на докази, які були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що вони не були отримані ним до його прийняття з незалежних від нього причин (частина друга статті 71 КАС України в редакції, чинній на час розгляду справи, частина друга статті 77 КАС України).

З огляду на зазначене ці доводи відповідача не ґрунтуються і на нормах процесуального законодавства.

Верховний Суд зазначає, що згідно з публічною інформацією, розміщеною в ЄДРПОУ, державну реєстрацію жодного з контрагентів, (окрім ТОВ «Інвест Актив Плюс», державну реєстрацію якого припинено у зв`язку з визнанням його банкрутом на підставі рішення Господарського суду Миколаївської області від 27.03.2013 у справі №5016/2936/2012), не припинено, що також опосередковано підтверджує правильність висновків судів у цій справі.

Також Верховний Суд погоджується із висновками судів, що кредиторська заборгованість позивача перед ТОВ «Інвест Актив Плюс» не є безнадійною заборгованістю у розумінні статті 14 ПК України для позивача, який у цих правовідносинах є дебітором перед ТОВ «Інвест Актив», а не кредитором.

Згідно з підпунктом 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК України, вказана заборгованість підлягала включенню позивачем до складу інших доходів як безповоротна фінансова допомога у разі, якщо вона не була б стягнута після закінчення строку позовної давності.

При цьому слід зазначити, що сам факт ухвалення рішення про визнання ТОВ «Інвест Актив Плюс» банкрутом та навіть його припинення як юридичної особи не є підставою згідно з ПК України для збільшення дохідної частини активів позивача.

Це обумовлено особливостями припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства, встановленого на час виникнення спірних правовідносин Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 №2343-XI, згідно з нормами якого повернення дебіторської заборгованості банкруту забезпечується в межах ліквідаційній процедури або за згодою комітету кредиторів в межах продажу майна банкрута, право вимоги на таку заборгованість може бути відступлено в порядку, передбаченому цивільним законодавством України (статті 25, 30 Закону №2343-XI).

Отже і в цій частині позовних вимог попередні судові інстанції дійшли правильного висновку щодо безпідставності висновків відповідача та прийнятих спірних рішень.

Касаційна скарга не містить доводи на спростування правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин у справі та їх юридичної оцінки. Обставини, на які посилається скаржник, були перевірені судом з дослідженням в судовому процесі доказів у їх сукупності, на підставі яких суд зробив висновок, що вони не підтвердилися у судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 52, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06.04.2015 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2015 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ.А. Васильєва Т.А. Чумаченко В.П. Юрченко