Постанова

від 27.09.2022 по справі 640/15430/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2022 року

м. Київ

справа №640/15430/20

адміністративне провадження № К/9901/15736/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Кашпур О.В.,

Уханенка С.А.,

при секретарі - Мовчан А.В.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Олійника А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції

касаційну скаргу Державного бюро розслідувань

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року (головуючий суддя - Вєкуа Н.Г.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року (головуючий суддя - Василенко Я.М., судді: Ганечко О.М., Кузьменко В.В.)

у справі № 640/15430/20

за позовом ОСОБА_1

до Державного бюро розслідувань

про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання провести перерахунок та виплату грошової компенсації, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов`язків директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_2 «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань» від 31.03.2020 № 223-ос в частині звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого третього слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених у зв`язку із масовими протестами у 2013-2014 роках) третього управління організації досудових розслідувань (управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби на підставі пункту 1 частини 1 та частини 4 статті 87 Закону України «Про державну службу»;

- визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов`язків директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_2 «Про звільнення ОСОБА_1 » від 04.05.2020 № 298-ос з посади слідчого третього слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених у зв`язку із масовими протестами у 2013-2014 роках) третього управління організації досудових розслідувань (управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби на підставі пункту 1 частини 1, 4 та 5 статті 87 Закону України «Про державну службу»;

- поновити ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною посаді слідчого Центрального апарату Державного бюро розслідувань в Головному слідчому управлінні Державного бюро розслідувань;

- стягнути з Державного бюро розслідувань (код ЄДРПОУ 41760289) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу, з урахуванням проведених виплат з 10.04.2020 по день поновлення на посаді;

- зобов`язати відповідача провести перерахунок та виплату грошової компенсації за невикористану частину щорічної основної відпустки за 2019 рік та за невикористану частину щорічної основної відпустки за 2020 рік.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2020, позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ в.о. директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_2 «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань» від 31.03.2020 № 223-ос в частині звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого третього слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених у зв`язку із масовими протестами у 2013-2014 роках) третього управління організації досудових розслідувань (управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби на підставі пункту 1 частини 1 та частини 4 статті 87 Закону України «Про державну службу».

Визнано протиправним та скасовано наказ в.о. директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_2 "Про звільнення ОСОБА_1 " від 04.05.2020 № 298-ос з посади слідчого третього слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених у зв`язку із масовими протестами у 2013-2014 роках) третього управління організації досудових розслідувань (управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань 09.04.2020 у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби на підставі пункту 1 частини 1, 4 та 5 статті 87 Закону України «Про державну службу».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною посаді слідчого Центрального апарату Державного бюро розслідувань в Головному слідчому управлінні Державного бюро розслідувань.

Стягнуто з Державного бюро розслідувань (код ЄДРПОУ 41760289) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу, з урахуванням проведених виплат з 10.04.2020 по день поновлення на посаді.

Зобов`язано Державне бюро розслідувань провести перерахунок та виплату грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористану частину щорічної основної відпустки за 2019 рік.

В іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що, оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України «Про державну службу», на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, то в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню, а відтак доводи позивача з приводу ненадання йому відомостей про наявність вакантних посад у Державному бюро розслідувань та наявність й нього суб`єктивного права на зайняття відповідної посади, яка б відповідала ступеню кваліфікації державного службовця, суд вважав помилковими. Водночас, розглядаючи вказаний трудовий спір, який пов`язаний зі звільненням за пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», суд зобов`язаний був з`ясувати, чи дійсно у відповідача мало місце скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби. Тому зважаючи на те, що матеріали справи не містять доказів реального скорочення посади позивача та те, що відповідачем порушено порядок прийняття оскаржуваних наказів про звільнення, то такі накази є протиправними та підлягають скасуванню. Також суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не враховано приписи п. 8 ч. 7 ст. 10 Закону України "Про відпустки" та вирішено виплатити позивачеві компенсацію лише за 13 днів невикористаної щорічної основної відпустки, при цьому, відповідачем не надано суду доказів того, що частину щорічної основної відпустки в розмірі, який відповідає ст. 57 Закону України "Про Державну службу" позивачем було використано. Відтак, на переконання суду, позовні вимоги в частині, що стосується проведення перерахунку та виплати грошової компенсації за невикористану частину щорічної основної відпустки за 2019 є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Разом з тим, що стосується вимог в частині виплати грошової компенсації за невикористану частину щорічної основної відпустки за 2020 рік, до суд вважає, що дані вимоги не підлягають задоволенню, оскільки 2020 рік ще не завершився, а позивач після його поновлення на посаді відповідно до даного рішення суду має право звернутись до відповідача із відповідною заявою про виплату йому грошової компенсації за невикористану частину щорічної основної відпустки за 2020 рік.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року, апеляційну скаргу Державного бюро розслідувань задоволено частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2020 змінено, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2020 - залишено без змін.

Змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вказав, що частину слідчих, які обіймали посади у Третьому управлінні, з якого було звільнено позивача, були переведені до новоутвореного Головного слідчого управління у відповідне Управління (із розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями), зазначені обставини представником відповідача не заперечувались. Водночас, матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували проведення відповідачем порівняльного аналізу продуктивності праці працівників за період їх роботи при вивільненні та доказів, на підставі чого відповідач дійшов висновку про звільнення саме ОСОБА_1 з займаної посади у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби. Стосовно доводів позивача, з якими погодився суд першої інстанції, про відсутність у ОСОБА_2 повноважень на підписання оскаржуваних наказів, то суд апеляційної інстанції вважав їх помилковими, зважаючи на наказ ДБР від 17.03.2020 № 179-ос, на підставі якого ОСОБА_2 виконував повноваження директора ДБР з 17.03.2020 та враховуючи приписи ч. 1, ч. 3 ст. 10, ч. 1, ч. 4 ст. 12 Закону України "Про Державне бюро розслідувань".

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВІВ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)

30 квітня 2021 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга Державного бюро розслідувань на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року, в якій скаржник просить скасувати зазначені рішення судів та постановити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Оскаржуючи оспорювані судові рішення скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування положень частин 1, 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), а також положень ч.4 статті 40, ч. 6 ст.49-2 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

В касаційній скарзі відповідачем зазначено, що вона подана також на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах №487/5015/16, №816/584/17 щодо застосування ст.235 КЗпП України в частині поновлення особи на посаді, з якої відбулося звільнення.

02 червня 2021 року на адресу суду касаційної інстанції надійшов відзив позивача на вказану касаційну скаргу, в якому вважає доводи останньої необґрунтованими. Просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року за даною касаційною скаргою відкрите касаційне провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2022 року касаційну скаргу Державного бюро розслідувань призначено до касаційного розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Наказом від 01 листопада 2018 року №162-ос ОСОБА_1 було призначено на посаду слідчого першого слідчого відділу Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Центрального апарату Державного бюро розслідувань (далі ДБР).

Наказом від 20 листопада 2019 року № 442-ос ОСОБА_1 переведено на посаду слідчого третього слідчого відділу (Відділу з розслідування злочинів, вчинених у зв`язку із масовими протестами у 2013-2014 роках) Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань з 20 листопада 2019 року за його згодою.

Наказом від 26 листопада 2019 року № 459-ос на ОСОБА_1 покладено виконання обов`язків начальника третього слідчого відділу (Відділу з розслідування злочинів, вчинених у зв`язку із масовими протестами у 2013-2014 роках) Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань з 26 листопада 2019 року до призначення начальника цього відділу в установленому законодавством порядку.

03 березня 2020 року ОСОБА_1 було попереджено про наступне вивільнення після спливу 30-ти денного строку з моменту вручення такого повідомлення у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури Державного бюро розслідувань та відповідно до наказів Державного бюро розслідувань від 14 лютого 2020 року № 42 «Про затвердження структури центрального апарату Державного бюро розслідувань» та від 27 лютого 2020 року № 21 ДСК «Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік».

Відповідно до п. 17 Наказу № 223-ос від 31 березня 2020 року (про звільнення працівників Державного бюро розслідувань) ОСОБА_1 було звільнено з посади слідчого третього слідчого відділу (Відділу з розслідування злочинів, вчинених у зв`язку із масовими протестами у 2013-2014 роках) Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби (відповідно до п. 1 ч. 1 та ст. 4 ст. 87 Закону України "Про державну службу").

Наказом № 298-ос від 04 травня 2020 року (про звільнення ОСОБА_1 ) звільнено ОСОБА_1 з посади слідчого третього слідчого відділу (Відділу з розслідування злочинів, вчинених у зв`язку із масовими протестами у 2013-2014 роках) Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань 09 квітня 2020 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.

Незгода із вказаними наказами про звільнення зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Згідно зі статтею 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин, далі - № 889-VIII).

Пункт 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII серед підстав для припинення державної служби виділяє її припинення за ініціативою суб`єкта призначення.

Приписами частини першої статті 87 Закону № 889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу.

За змістом частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Положення частин другої-третьої статті 5 Закону України «Про державну службу» визначають, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих Законом.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Суд підкреслює, що касаційне провадження у даній справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Предметом спору у справі, що розглядається, є звільнення позивача із займаної посади відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Згідно з частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII (в редакції до набрання чинності Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX), процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначалась законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускалось лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» були внесені зміни та доповнення до Закону № 889-VIII, зокрема, відповідно до положень статті 83 Закону № 889-VIII (у редакції, що діє з 19 вересня 2019 року) державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади"; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX, частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: "3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення".

При цьому, вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року № 86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент звільнення позивача із займаної посади врегульована положеннями Закону № 889-VIII.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28.07.2020 у справі №640/11024/20, від 13.10.2021 у справі № 520/11687/2020.

Стосовно доводів про відсутність реального скорочення посади позивача, слід зазначити, що у попередженні про наступне звільнення позивача зазначено про зміну структури Державного бюро розслідувань відповідно до наказів Державного бюро розслідувань від 14 лютого 2020 року № 42 «Про затвердження структури центрального апарату Державного бюро розслідувань» та від 27 лютого 2020 року № 21 ДСК «Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік»

В контексті спірних правовідносин, Суд зазначає, що 12 листопада 2015 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Державне бюро розслідувань», який визначає правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань.

Постановою Кабінету Міністрів України №127 від 29 лютого 2016 року утворено Державне бюро розслідувань.

Наказом Державного бюро розслідувань вiд 21 грудня 2017 року №1 затверджено структуру Державного бюро розслідувань.

Так, зокрема, до структури включено Перше управлiння органiзацiї досудових розслідувань (Управлiння з розслiдування злочинiв у сферi службової дiяльностi та корупцiї), Друге управління організації досудових розслiдувань (Управлiння з розслiдування злочинiв, вчинених працівниками правоохоронних органiв та у сферi правосуддя), Третє управлiння організації досудових розслiдувань (Управлiння з розслiдування вiйськових злочинiв).

Також, у структурi Центрального апарату Державного бюро розслiдувань передбачено такі первинні структурні підрозділи, як слідчі відділи. Слідчі відділи включені до складу вищезазначених Управлінь.

Водночас, 03 грудня 2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності 27 грудня 2019 року та яким внесено зміни до Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

Зокрема, змінено правовий статус Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.

Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», систему Державного бюро розслідувань складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі Державного бюро розслідувань діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи.

Організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.

Відтак, з 27.12.2019 змінився не лише статус Державного бюро розслідувань, а й порядок визначення організаційної структури, затвердження структури та штатного розпису.

Указом Президента України від 05 лютого 2020 року №41/2020 затверджено організаційну структуру Державного бюро розслідувань.

Організаційна структура Державного бюро розслідувань включає в себе:

1. Центральний апарат:

Головне слідче управління

Головне оперативне управління

Головне оперативно-технічне управління

Управління внутрішнього контролю

Управління забезпечення особистої безпеки

Управління з розслідування злочинів, вчинених у зв`язку із масовими протестами у 2013-2014 роках

Управління правового забезпечення

Управління міжнародного співробітництва

Управління кадрової роботи та державної служби

Управління режимно-секретної роботи та захисту інформації

Управління фінансової діяльності та бухгалтерського обліку

Управління забезпечення діяльності

Управління інформаційних технологій

Відділ по роботі з громадськістю та засобами масової інформації

Відділ організаційно-аналітичного забезпечення

Патронатна служба.

2. Територіальні управління:

Територіальне управління, розташоване у місті Львові, що поширює свою діяльність на Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Тернопільську області

Територіальне управління, розташоване у місті Хмельницькому, що поширює свою діяльність на Вінницьку, Житомирську, Рівненську, Хмельницьку, Чернівецьку області

Територіальне управління, розташоване у місті Миколаєві, що поширює свою діяльність на Кіровоградську, Миколаївську, Одеську області

Територіальне управління, розташоване у місті Мелітополі, що поширює свою діяльність на Автономну Республіку Крим, Запорізьку, Херсонську області, місто Севастополь

Територіальне управління, розташоване у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Дніпропетровську, Полтавську, Сумську, Харківську області

Територіальне управління, розташоване у місті Краматорську, що поширює свою діяльність на Донецьку і Луганську області

Територіальне управління, розташоване у місті Києві, що поширює свою діяльність на місто Київ, Київську, Черкаську та Чернігівську області.

3. Інститут підготовки кадрів Державного бюро розслідувань та Науково-дослідний інститут судових експертиз Державного бюро розслідувань.

На виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03 грудня 2019 року наказом Державного бюро розслідувань «Про затвердження структури центрального апарату державного бюро розслідувань» від 14 лютого 2020 року №42 затверджено структуру центрального апарату Державного бюро розслідувань із визначенням штатної чисельності.

У подальшому наказом Державного бюро розслідувань «Про затвердження Переліку посад у центральному апараті Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами» від 26 лютого 2020 року №47 затверджено найменування посад з відповідними граничними спеціальними званнями.

У зв`язку із зміною організаційної структури Державного бюро розслідувань та утворенням Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань наказом "Про затвердження Положення про Головне слідче управління Державного бюро розслідувань" від 03.03.2020 №53 затверджено Положення про Головне слідче управління Державного бюро розслідувань.

На підставі вищевказаних нормативно-правових актів та наказів, Державним бюро розслідувань видано наказ "Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік" від 27.02.2020 № 21ДСК, яким затверджено та введено в дію штатний розпис центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік.

Цими актами у структурi центрального апарату Державного бюро розслiдувань створено Головне слiдче управління до складу якого включенi чотири Управлiння, а саме: Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами; Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями; Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями та Управління з організації досудових розслідувань. В кожне з зазначених Управлінь входять відділи, зокрема, до Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями входять перший, другий та третій відділи.

Тому, враховуючи викладене та беручи до уваги зміни до Закону України «Про Державне бюро розслідувань», що набрали чинності 27.12.2019, а також Указ Президента України від 05.02.2020 № 41/2020, наказ Державного бюро розслідувань від 14.02.2020 № 42 «Про затвердження структури центрального апарату Державного бюро розслідувань», наказ Державного бюро розслідувань від 27.02.2020 № 21-ДСК «Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік» у Державному бюро розслідувань відбулися зміни організаційної структури, структури та штатного розпису.

Відтак, підсумовуючи вищенаведене, Суд зазначає, що 03 березня 2020 року позивача правомірно попереджено саме про зміни організаційно-штатної структури та скорочення посади, яку він обіймає.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Як суд першої інстанції, так і апеляційний суд, належним чином установивши фактичні обставини справи, допустили неправильне застосування норм матеріального права та дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку.

За наведеного правового регулювання та обставин справи касаційну скаргу потрібно задовольнити, скасувати оскаржувані судові рішення та в порядку статті 351 КАС України ухвалити у справі нове рішення про відмову в позові в частині вимог щодо визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку .

Суд також зауважує, що скаржником не оспорюється рішення судів попередніх інстанцій в частині вимог щодо зобов`язання проведення перерахунку та виплату грошової компенсації за невикористану частину щорічної основної відпустки, а відтак не є предметом касаційного перегляду у даній частині вимог.

Окрім того, Суд зауважує, що ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року зупинено виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року у справі № 640/15430/20 в частині стягнення з Державного бюро розслідувань (код ЄДРПОУ 41760289) на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з урахуванням проведених виплат з 10.04.2020 по день поновлення на посаді, зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату грошової компенсації за невикористану частину щорічної основної відпустки за 2019 рік та за невикористану частину щорічної основної відпустки за 2020 рік до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Водночас, зважаючи на те, що за результатами касаційного розгляду, вирішено скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в частині вимог щодо поновлення та середнього заробітку, то Суд не вбачає підстав для поновлення виконання оскаржуваного рішення у вказаній частині, у відповідності до ч. 3 ст. 375 КАС України. Водночас, зважаючи на те, що вимоги щодо компенсації за невикористані частини відпусток не були предметом касаційного оскарження, то у зазначеній частині вимог, Суд вбачає за доцільне поновити виконання рішень судів попередніх інстанцій.

Керуючись статтями 341, 344, 349-356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державного бюро розслідувань задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання провести перерахунок та виплату грошової компенсації, відмовити.

В решті - рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Поновити виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року в частині вимог щодо зобов`язання провести перерахунок та виплату грошової компенсації за невикористані частини відпусток.

Повний текст складено 28.09.2022.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Судді Н.А. Данилевич

О.В. Кашпур

С.А. Уханенко