Постанова

від 28.09.2022 по справі 925/1370/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2022 року

м. Київ

cправа № 925/1370/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Черкаської міської ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2021

у справі № 925/1370/20

за позовом Черкаської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телеком - Сервіс ЛТД"

про стягнення 96 399, 11 грн

В С Т А Н О В И В:

Черкаська міська рада (далі - Рада, позивач) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телеком - Сервіс ЛТД" (далі -ТОВ "Телеком - Сервіс ЛТД", відповідач) про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування двома земельними ділянками: площею 0,5410 га, кадастровий номер 7110136400:05:002:0025 (далі - земельна ділянка 0,5410 га) та площею 0,0700 га, кадастровий номер 7110136400:05:002:0028 (далі - земельна ділянка 0,0700 га) по вул. Нечуя-Левицького, 55 у м. Черкаси за період з 03.07.2019 по 12.08.2020 у сумі 96 399,11 грн.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 25.01.2021 (суддя Спаських Н.М.) позов задоволений частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 57886,22 грн безпідставно утриманих коштів. У частині вимог про стягнення 38 512,89 грн провадження у справі закрито.

Судове рішення мотивовано тим, що відповідач зберіг у себе кошти, що як орендна плата нараховуються за володіння і користування двома земельними ділянками, на яких розташовані належні відповідачу на праві власності об`єкти нерухомості; земельні ділянки сформовані, мають кадастрові номери, їх межі та площа чітко визначені, тобто зазначені ділянки є окремими об`єктами цивільних прав; збереження (заощадження) цього майна почалося у результаті правомірних дій відповідача із набуття ним права власності на нерухоме майно без оформлення договору оренди земельної ділянки, що має наслідком володіння і користування чужими земельними ділянками без відповідної грошової компенсації. Отже, у відповідача виник обов`язок сплатити позивачеві за спірний період грошові кошти за користування земельними ділянками, на яких розташовані об`єкти нерухомості відповідача.

При цьому суд першої інстанції відхилив твердження відповідача щодо відсутності доказів сформованості земельних ділянок як об`єктів цивільних прав у період з 03.07.2019 до 03.03.2020 (до моменту державної реєстрації права власності на них за позивачем), оскільки земельні ділянки протягом спірного періоду вже були сформовані, їм присвоєно кадастрові номери та зареєстровано в Державному земельному кадастрі. Земельні ділянки (площею 0,5410 га та 0,0700 га) утворені шляхом поділу земельної ділянки кадастровий номер 7110136400:05:002:0002, яка до цього теж була належним чином сформована як об`єкт цивільних прав та право власності на яку було зареєстровано за Радою.

У той же час під час розгляду справи відповідач добровільно сплатив частину коштів за користування земельними ділянками в сумі 38 512,89 грн за період з 03.03.2020 (з моменту державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки за позивачем) по 12.08.2020, що є підставою для закриття провадження у справі в цій частині вимог за відсутністю предмета спору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 (колегія суддів у складі: Кравчук Г.А. - головуючий, Коробенко Г.П., Козир Т.П.) рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позову з прийняттям у цій частині нового рішення про відмову в позові.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ "Телеком-Сервіс ЛТД" на підставі укладеного з ТОВ "Спеціалізоване управління № 609 Укргідроспецбуд" договору купівлі-продажу № 1076 від 22.10.2014 набуло у власність 11/25 частин нежитлових будівель, розташованих в м. Черкаси по вул. Нечуя-Левицького, 55. Державну реєстрацію права власності відповідача на нерухоме майно проведено 17.03.2015.

Рішенням від 23.05.2019 № 2-4626 Рада припинила для ТОВ "Спеціалізоване управління № 609 Укргідроспецбуд" право користування земельною ділянкою площею 1,3427 га, кадастровий номер 7110136400:05:002:0002 в м. Черкаси по вул. Нечуя-Левицького, 55 (на якій знаходяться належні відповідачу будівлі) у зв`язку із відчуженням 11/25 частин нежитлових будівель за договором купівлі-продажу від 22.10.2014 № 1076. Речове право оренди ТОВ "Спеціалізоване управління № 609 Укргідроспецбуд" земельної ділянки з кадастровим номером 7110136400:05:002:0002 припинено 03.07.2019.

Відповідно до витягів з Державного земельного кадастру від 05.07.2019 державна реєстрація обох спірних земельних ділянок у Державному земельному кадастрі здійснена 05.07.2019.

Рішенням Ради від 13.12.2019 № 2-5504 погоджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 1,3427 га, кадастровий номер 7110136400:05:002:0002 в м. Черкаси по вул. Нечуя-Левицького, 55 на 4 окремі земельні ділянки, серед яких і спірні земельні ділянки площею 0,5410 га (кадастровий номер 7110136400:05:002:0025) та площею 0,0700 га (кадастровий номер 7110136400:05:002:0028), на яких знаходиться нерухомість відповідача.

Рішеннями Ради від 13.08.2020 №2-6214 та № 2-6215 відповідачу надано в оренду на 49 років земельну ділянку 0,5410 га та земельну ділянку 0,0700 га під нежитловими будівлями та спорудами по вул. Нечуя-Левицького, 55.

03.03.2020 право комунальної власності на земельні ділянки було зареєстровано Радою, а 17.11.2020 право оренди на обидві земельні ділянки зареєстровано за відповідачем на підставі договорів оренди землі від 17.09.2020.

Позивач стверджує, що у спірний період з 03.07.2019 (з моменту припинення права оренди ТОВ "Спеціалізоване управління № 609 "Укргідроспецбуд") до 12.08.2020 (надання в оренду відповідачу земельних ділянок) відповідач використовував спірні земельні ділянки без правовстановлюючих документів та без державної реєстрації відповідних прав, внаслідок чого зберіг у себе майно - грошові кошти у розмірі орендної плати.

Відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що за змістом статті 79-1, Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 16, 21, 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» формування земельних ділянок з присвоєнням їм кадастрових номерів вважається завершеним після затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу попередньої земельної ділянки та здійснення державної реєстрації цих земельних ділянок в Державному земельному кадастрі, а статус об`єктів цивільних прав земельні ділянки набувають виключно з моменту їх формування та державної реєстрації права власності на них. Так, земельні ділянки зареєстровані за позивачем на праві власності лише 03.03.2020, отже в період з 03.07.2019 по 02.03.2020 ці ділянки не були сформованими як об`єкти цивільних прав, відомості щодо них, зокрема і нормативної грошової оцінки цих земельних ділянок, не могли бути внесені до Державного земельного кадастру.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Скаржник зазначає про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду:

- у постанові від 05.09.2019 у справі №808/5913/15 та Верховного Суду України в постанові від 07.07.2015 у справі №826/12388/13-а, згідно з якими обов`язок зі сплати коштів за користування земельною ділянкою виникає саме з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно;

- у постановах від 03.03.2018 у справі №904/6296/17, від 19.06.2018 у справі №922/3655/17, від 05.09.2018 у справі №904/9027/17, від 07.11.2018 у справі №910/20774/17, від 29.11.2018 у справі №915/1416/17, від 06.12.2018 у справі №902/1592/15, від 27.02.2019 у справі №913/661/17, від 06.03.2019 у справі №914/2687/17, від 04.04.2019 у справі №910/7197/18, від 18.04.2019 у справі №913/210/18, від 28.02.2020 у справі №913/169/18, відповідно до яких при придбанні об`єкта нерухомості, розміщеного на земельній ділянці, яка перебуває в користуванні, право користування такою земельною ділянкою переходить до нового власника об`єкта нерухомості, а у попереднього - припиняється в силу імперативних приписів законодавства, а відповідно, новий власник набуває обов`язків щодо сплати за фактичне користування земельною ділянкою, на якій розміщене придбане ним нерухоме майно;

- у постановах від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, згідно з якими, саме фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України;

- у постанові від 29.05.2020 у справі №922/2843/19 про те, що формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі «реального часу», у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено вказаних витягів на певну дату, яка вже минула;

- у постановах від 12.10.2018 у справі №922/4255/15, від 23.10.2018 у справі №826/11184/17, від 13.10.2020 у справі №922/3711/19, Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №823/902/17 щодо застосування даних, які містяться у витягах з документації про нормативно грошову оцінку земель.

Скаржник також зазначає про відсутність висновку Верховного Суду про застосування ст. 79-1, ч. 2 ст. 83 ЗК України у системному взаємозв`язку з п.п. 3, 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06.09.2012 №5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» (далі - Закон №5245-VI), відповідно до яких територіальні громади є власниками земельних ділянок комунальної власності незалежно від того чи проведено державну реєстрацію права власності за територіальною громадою на земельну ділянку. Отже, відсутність державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки не свідчить про її несформованість як об`єкта цивільних прав.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.07.2021 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 13.08.2021. Вказаною ухвалою також зупинено касаційне провадження у справі № 925/1370/20 до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справи № 646/4738/19.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.07.2022 зупинено провадження у даній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/2060/20. Ухвалою від 31.08.2022 касаційне провадження у справі № 925/1370/20 було поновлено.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 12.08.2021 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він вказує на помилковість доводів скаржника та правильність висновків суду апеляційної інстанції, і просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного господарського суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як установлено у справі, згідно з даними Державного земельного кадастру державна реєстрація обох земельних ділянок по вул. Нечуя-Левицького, 55 в м. Черкаси (кадастрові номери 7110136400:05:002:0025 та 7110136400:05:002:0028) проведена 05.07.2019, тоді як державну реєстрацію права власності на ці земельні ділянки за Радою здійснено 03.03.2020.

Водночас Рада звернулася із позовними вимогами до відповідача про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період із 03.07.2019 по 12.08.2020, тобто вимоги позивача частково стосувалися періоду, коли за Радою не було зареєстровано право власності на ці земельні ділянки.

Як вбачається, основним питанням даного спору є те, з якого моменту орган місцевого самоврядування (стягувач безпідставно збережених коштів) набув правомочностей власника стосовно створеного (сформованого) об`єкта - земельної ділянки в межах населеного пункту та з якої дати у територіальної громади виникає право власності на цей об`єкт.

Суд першої інстанції виходив з того, що земельні ділянки є власністю позивача, про що свідчать відомості з Державного земельного кадастру, є сформованими з моменту присвоєння їм кадастрових номерів та державної реєстрації в Державному земельному кадастрі. Оскільки реєстрація спірних ділянок як об`єктів цивільних прав відбулася 05.07.2019, а відповідач фактично користувався земельними ділянками з моменту набуття права власності на нерухоме майно, він повинен сплатити кошти за таке користування за увесь спірний період, який почався з моменту припинення права оренди земельної ділянки попереднього землекористувача (ТОВ "Спеціалізоване управління № 609 Укргідроспецбуд").

Натомість суд апеляційної інстанції пов`язав момент формування, тобто набуття спірними земельними ділянками статусу об`єктів цивільних прав безпосередньо з датою проведення державної реєстрації права власності позивача на ці ділянки, а тому констатував необґрунтованість заявлених позовних вимог про стягнення безпідставно збережених коштів у період з 03.07.2019 по 02.03.2020.

Верховний Суд вважає висновки апеляційного господарського суду помилковими та погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Оцінюючи доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції статей 79-1, 83 ЗК України та п.п. 3, 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону №5245-VI Верховний Суд відповідно до ч. 4 ст. 300 ГПК України враховує висновки щодо застосування цих норм права, викладені у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, яка прийнята після подання касаційної скарги у даній справі. У зв`язку з чим Верховний Суд зазначає про таке.

Із прийняттям 28.06.1996 Конституції України визначено один із фундаментальних принципів конституційного ладу держави, а саме гарантування права власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Ці положення створили принципово нову основу як для галузевого (земельного та цивільного) законодавства, так і для господарської діяльності і фактично відображені у статті 1 ЗК України та статті 373 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Історико-правовий аналіз чинного законодавства свідчить, що до державної власності в Україні відповідно до статті 31 Закону України від 07.02.1991 № 697-XII "Про власність" (діяв до 20.06.2007) належала загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

При цьому суб`єктами права комунальної власності відповідно до частини 2 статті 32 цього Закону були визначені адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів.

Згідно із частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом частини 2 статті 60 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (у редакції, чинній на 21.05.1997) підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

У пункті 10 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.

Із уведенням у дію 01.01.2002 нового ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2 статті 83 ЗК України.

Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях ЗК України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у ЗК України.

Законом України від 05.02.2004 № 1457-IV "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (втратив чинність 01.01.2013, підстава - Закон № 5245-VI) було визначено правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування.

У статті 5 цього Закону було наголошено, що суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Водночас при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави (стаття 7 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності").

Із 01.01.2013 набув чинності Закон № 5245-VI, за змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;

які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Згідно з пунктом 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 ЗК України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Як передбачено у пункті 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, "у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються:

у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами;

за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками".

За змістом пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.

Отже, беручи до уваги наведені положення Конституції України, ЗК України і пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, Рада є власником спірних земельних ділянок, оскільки ці ділянки розташовані в межах населеного пункту - м. Черкаси, а відсутність державної реєстрації речового права не впливає на обставини виникнення права комунальної власності на них.

Цьому висновку відповідає також положення пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI: "державна реєстрація речових прав на земельні ділянки … здійснюється в порядку, встановленому законом", що з урахуванням змісту пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI лише визначає порядок державної реєстрації права, однак не змінює моменту, з якого земля вважається комунальною власністю відповідних територіальних громад в силу закону.

За таких підстав Верховний Суд вважає, що правом власності на спірні земельні ділянки, розташовані в межах відповідного населеного пункту, Рада наділена в силу введення 01.01.2002 у дію нового ЗК України. Наведене повністю спростовує твердження апеляційного суду та відповідача про те, що право комунальної власності на конкретну земельну ділянку в межах населеного пункту виникає з моменту державної реєстрації цього речового права, і лише з цього моменту земельна ділянка набуває статусу об`єкта цивільних прав.

Відповідно до частини 1 статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із частинами 1- 4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.

У справі встановлено, що спірні земельні ділянки 0,5410 га та 0,0700 га утворені шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером 7110136400:05:002:0002, яка до цього належала на праві оренди попередньому власнику нерухомого майна, була належним чином сформована як об`єкт цивільних прав та право власності на неї було зареєстровано за Радою.

Також відповідно до наявних у справі витягів із Державного земельного кадастру від 05.07.2019 обидві земельні ділянки (кадастрові номери 7110136400:05:002:0025 та 7110136400:05:002:0028) перебувають у комунальній власності. Отже, земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна відповідача та за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти у виді орендної плати, сформовані з 05.07.2019 (визначено їх площу і межі), їм присвоєно кадастровий номер, відомості про них внесено до Державного земельного кадастру.

Натомість право власності на нежитлові будівлі в м. Черкаси по вул. Нечуя-Левицького, 55 зареєстровано за відповідачем 17.03.2015. Зазначені нежитлові будівлі у момент державної реєстрації права власності на них за відповідачем були розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 7110136400:05:002:0002, яка перебувала в оренді попереднього власника нерухомого майна. У подальшому за результатами поділу вказаної земельної ділянки і були сформовані спірні земельні ділянки.

Отже, із дня набуття права власності на об`єкти нерухомого майна відповідач як власник такого майна став фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташовані ці об`єкти, тому саме із цієї дати у відповідача виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно.

Суд установив, що право оренди земельних ділянок зареєстровано за відповідачем лише із 17.11.2020 на підставі договорів оренди землі від 17.09.2020.

Установлені обставини свідчать, що відповідач, як власник об`єктів нерухомого майна, увесь спірний період із 03.07.2019 по 12.08.2020 користувався земельними ділянками, на яких ці об`єкти розташовані, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельними ділянками, не сплачуючи коштів за користування ними, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ТОВ "Телеком-Сервіс ЛТД" є фактичним користувачем спірних земельних ділянок, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування ними, тому зобов`язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України.

Таким чином, беручи до уваги, висновок щодо застосування норми права, викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції статей 79-1, 83 ЗК України та п.п. 3, 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону №5245-VI отримали підтвердження під час здійснення касаційного провадження.

За таких обставин, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи, з урахуванням положень ч. 4 ст. 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про доведення скаржником підстав касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду.

Згідно зі статтею 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

У статті 312 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи наведені норми законодавства, зважаючи на викладене та встановлені судом першої інстанції обставини справи, які стали підставою для задоволення позовних вимог і які, у свою чергу, не спростував суд апеляційної інстанції, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого суду необхідно залишити в силі.

Відповідно до статті 129 ГПК України, оскільки касаційну скаргу позивача задоволено, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги мають бути покладені на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Черкаської міської ради задовольнити.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 у справі № 925/1370/20 скасувати.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 25.01.2021 у справі № 925/1370/20 залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Телеком - Сервіс ЛТД" (м. Черкаси, вул. Сержанта Жужоми, 7, кв. 70; ідентифікаційний код 38646278) на користь Черкаської міської ради (м. Черкаси, вул. Б.Вишневецького, 36; ідентифікаційний код 25212542) 4 204 грн витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду Черкаської області видати наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.