Постанова від 05.09.2022 по справі 554/1924/20

Постанова

Іменем України

05 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 554/1924/20

провадження № 61-13340сво21

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, орган опіки та піклування Шевченківської районної у м. Полтаві ради, Подільський відділ реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції, ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 09 грудня 2020 року в складі судді Гальонкіної Ю. С. та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 червня 2021 року в складі колегії суддів: Дорош А. І., Абрамова П. С., Бондаревської С. М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, орган опіки та піклування Шевченківської районної у м. Полтаві ради, Подільський відділ реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції, ОСОБА_3 , про визнання усиновлення недійсним, анулювання запису про матір в актовому записі про народження дитини, поновлення запису про матір,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, орган опіки та піклування Шевченківської районної

у м. Полтаві ради, Подільський відділ реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції, ОСОБА_3 , про визнання усиновлення недійсним, анулювання та поновлення актового запису про матір.

Позовні вимоги мотивовано тим, що рішенням Октябрського районного суду

м. Полтави від 22 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня 2017 року у справі № 554/1796/16-ц, ОСОБА_1 позбавлено батьківських прав стосовно дочки ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 . У подальшому вказані судові рішення скасовано постановою Верховного Суду від 05 червня 2019 року та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 стосовно дочки.

Незважаючи на зазначене, рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 18 грудня 2017 року у справі № 554/9765/17 ОСОБА_2 оголошено усиновлювачем ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На думку позивача, скасування рішення суду про позбавлення батьківських прав свідчить про припинення усіх правових наслідків та виключає можливість усиновлення її дочки відповідачем, оскільки своєї згоди на усиновлення дитини вона не надавала. Крім того, при вирішенні питання про усиновлення суд всупереч статті 218 Сімейного кодексу України (далі - СК України) не отримав згоди дитини на усиновлення та не поінформував її про правові наслідки усиновлення, незважаючи на те, що на момент ухвалення судового рішення дитині було більше 10 років.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати усиновлення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке проведено на підставі рішення Октябрського районного суду м. Полтави

від 18 грудня 2017 року, усиновлювачем за яким є ОСОБА_2 , недійсним;

- анулювати запис про ОСОБА_2 як матір ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , в актовому записі про народження від 30 травня 2007 року № 197, вчиненому Ленінським (Подільським) відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції;

- поновити запис про ОСОБА_1 як матір ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в актовому записі про народження від 30 травня 2007 року № 197, який зроблений Ленінським (Подільським) відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції, змінивши в актовому записі прізвище позивача з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 ».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 09 грудня 2020 року позов задоволено.

Визнано усиновлення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке було проведено на підставі рішення Октябрського районного суду м. Полтави

від 18 грудня 2017 року, усиновлювачем за яким є ОСОБА_2 , недійсним.

Анульовано запис про ОСОБА_2 як матір ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , в актовому записі про народження від 30 травня 2007 року № 197, вчиненому Ленінським (Подільським) відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції.

Поновлено запис про ОСОБА_1 як матір ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в актовому записі про народження від 30 травня 2007 року № 197, який зроблений Ленінським (Подільським) відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції та змінено в актовому записі прізвище позивача з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 ».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що на момент ухвалення рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 грудня

2017 року про усиновлення дитини позивача ОСОБА_1 була позбавлена батьківських прав стосовно дочки. Разом із тим, оскільки в подальшому судове рішення про позбавлення батьківських прав було скасовано, батьківські права позивача вважаються поновленими з часу позбавлення її цих прав.

Зазначені обставини виключають можливість усиновлення дитини відповідачем ОСОБА_2 , оскільки позивач не позбавлена батьківських прав та не надавала своєї згоди на усиновлення. Батьківські права ОСОБА_1 як біологічної матері дитини є природними та мають пріоритет над правами відповідача стосовно дитини, яких вона набула на підставі рішення про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , яке згодом було скасоване.

Крім того, при вирішенні питання про усиновлення дитини суд всупереч вимог статті 218 СК України не отримав згоди дитини на усиновлення та не поінформував її про правові наслідки усиновлення, тоді як на момент ухвалення рішення про усиновлення ОСОБА_5 виповнилося 10 років і вона чітко усвідомлювала, хто є її рідною матір`ю.

Таким чином, усиновлення неповнолітньої ОСОБА_5 проведено без її згоди та без згоди її матері (позивача у справі), а тому підлягає визнанню судом недійсним.

При цьому суд першої інстанції урахував висновок, наданий органом опіки та піклування виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, відповідно до якого при визнанні усиновлення недійсним інтереси дитини порушені не будуть, оскільки у дитини з`явиться можливість поновити зв`язок із рідною матір`ю, який було втрачено не з її вини.

Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 28 грудня

2020 року стягнено із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 840,80 грн судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви, та 14 200,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 30 червня 2021 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 09 грудня 2020 року в частині поновлення запису про ОСОБА_1 як матір ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в актовому записі про народження від 30 травня 2007 року № 197, зробленому Ленінським (Подільським) відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції, зі зміною в актовому записі прізвища позивача з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 », та додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 28 грудня 2020 року скасовано й ухвалено нове рішення в цій частині, яким у задоволенні вказаної позовної вимоги відмовлено.

Внесено виправлення в актовий запис від 30 травня 2007 року № 197 про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який вчинений Ленінським (Подільським) відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції, поновивши відомості, внесені до усиновлення.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що на момент ухвалення рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 грудня 2017 року про усиновлення дитини позивач ОСОБА_1 була позбавлена батьківських прав стосовно дочки. Разом із тим унаслідок скасування судового рішення права ОСОБА_1 як матері відновлено, а тому факт усиновлення дитини відповідачем перешкоджає позивачу здійснювати батьківські права, а іншого способу відновлення порушеного права позивача (крім визнання усиновлення недійсним) не існує. При цьому апеляційний суд посилався на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 328/2612/17-ц.

У суді апеляційної інстанції за клопотанням сторони відповідача 17 травня 2021 року була допитана неповнолітня ОСОБА_5 як свідок у порядку статті 232 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Апеляційний суд установив, що на час усиновлення малолітня ОСОБА_5 була проінформована про своє усиновлення ОСОБА_2 та була згодна на усиновлення.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що при вирішенні позовних вимог про поновлення запису про матір в актовому записі про народження дитини суд першої інстанції порушив норми статті 241 СК України, якою передбачено, що після набрання чинності рішенням суду про визнання усиновлення недійсним суд у місячний строк зобов`язаний надіслати копію рішення до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини, на підставі чого орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження дитини.

Вимога позивача про зміну в актовому записі про народження дитини прізвища з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 » також не підлягає задоволенню у зв`язку з тим, що після прийняття рішення про визнання усиновлення недійсним відновленню підлягають відомості, які були первісно зазначені в актовому записі про народження дитини. При цьому прізвище позивач змінила в 2011 році внаслідок укладення шлюбу, тобто після проведення державної реєстрації факту народження її дочки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,

у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_2 посилається на пункт

1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 30 березня

2021 року у справі № 756/13187/17, відповідно до якого, зокрема, рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, а тому насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а вже потім - права батьків.

Разом із тим суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що будь-які права батьків є похідними від прав та інтересів самої дитини. Тобто, вирішуючи спір, суди помилково надали пріоритет правам позивача, не встановивши, яким чином судове рішення про визнання усиновлення недійсним вплине на інтереси дитини.

Суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки доказам та обставинам, що мають значення для справи, зокрема, щодо викрадення

ОСОБА_1 дитини в 2012 році та притягнення її до відповідальності швейцарським судом, а також щодо спільного виховання дитини відповідачем та ОСОБА_3 після повернення дитини до України, формування міцної сім`ї, погодження усиновлення з органом опіки та піклування і надання згоди самою дитиною. Позивач із 2013 року не виявляє будь-якої турботи про дочку, а тому визнання усиновлення недійсним завдасть дитині психологічної травми.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норму статті 236 СК України, якою передбачено визнання усиновлення недійсним лише за наявності сукупності таких обставин як відсутність згоди дитини та батьків на усиновлення. Разом із тим, у справі, що переглядається, дитина надала згоду на усиновлення, а згода матері, яка була позбавлена батьківських прав, не була необхідною. При цьому сам факт скасування судового рішення про позбавлення позивача батьківських прав правового значення не має, оскільки ОСОБА_2 набула права стосовно дитини на підставі судового рішення про визнання її усиновлювачем неповнолітньої ОСОБА_5 . Вказане рішення є чинним та не скасовано.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, підписаний представником ОСОБА_9 , в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивований безпідставністю доводів касаційної скарги, які не спростовують законних судових рішень, ухвалених із дотриманням норм матеріального та без порушень норм процесуального права.

Посилання касаційної скарги на неврахування судами правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 30 березня 2021 року у справі

№ 756/13187/17, є безпідставними, вказаний висновок не може вважатися релевантним, оскільки предметом спору у вказаній справі було визначення місця проживання дитини, тоді як предметом спору у справі, що переглядається,

є визнання усиновлення недійсним.

Встановивши відсутність згоди дитини на усиновлення, а також відсутність волевиявлення матері на проведення такого усиновлення, з урахуванням скасування судового рішення про позбавлення позивача батьківських прав, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання усиновлення недійсним у порядку, передбаченому частиною першою статті 236 СК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У жовтні 2021 року справу № 554/1924/20 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2022 року справу передано

на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року прийнято до розгляду справу № 554/1924/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, орган опіки та піклування Шевченківської районної у м. Полтаві ради, Подільський відділ реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції, ОСОБА_3 , про визнання усиновлення недійсним, анулювання запису про матір в актовому записі про народження дитини, поновлення запису про матір за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 09 грудня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 червня 2021 року.

Справу призначено до розгляду Верховним Судом у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Мотиви передання справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2022 року про передачу справи

на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду мотивована необхідністю відступу від висновку щодо застосування положень частини першої статті 236 СК України в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі

№ 328/2612/17-ц (провадження № 61-38942св18), та вказівки, що скасування судового рішення про позбавлення одного з батьків дитини батьківських прав після усиновлення дитини іншою особою з дотриманням вимог закону в період чинності судового рішення про позбавлення батьківських прав не може бути самостійною підставою для визнання усиновлення недійсним на підставі частини першої статті 236 СК України за відсутності усієї сукупності обставин, передбачених у вказаній нормі права, необхідних для кваліфікації усиновлення як недійсного.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що скасування судового рішення про позбавлення одного з батьків дитини батьківських прав після усиновлення дитини іншою особою з дотриманням вимог закону в період чинності судового рішення про позбавлення батьківських прав не є правовою підставою для визнання усиновлення недійсним на підставі частини першої статті 236 СК України, оскільки традиційним у доктрині приватного права є те, що наявність підстав для недійсності, зокрема і недійсності усиновлення, має існувати на момент появи юридичного факту (усиновлення). Рішення суду про позбавлення батьківських прав не має зворотної дії в часі і не може породжувати правові наслідки, в тому числі й щодо недійсності усиновлення, або впливати на інші юридичні факти, що настали до набрання законної сили рішенням суду про позбавлення батьківських прав.

Разом із тим у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі

№ 328/2612/17-ц (провадження № 61-38942св18) зазначено, що батьківські права позивача, який є біологічним батьком дитини, є природними та мають пріоритет над правами відповідача стосовно дитини, яких він набув на підставі рішення суду про позбавлення батьківських прав позивача, яке згодом було скасовано. Колегія суддів уважала, що зі скасуванням рішення суду про позбавлення батьківських прав втрачаються ті наслідки, які з нього випливають, зокрема право іншої особи на усиновлення дитини. Оскільки на момент ухвалення судового рішення про усиновлення батько дитини був позбавлений батьківських прав, то його згода на усиновлення не була необхідною, проте згодом судове рішення про позбавлення позивача батьківських прав було скасоване, а тому його батьківські права поновлено з часу їх позбавлення. Зазначені обставини, на думку колегії суддів, виключають можливість усиновлення дитини відповідачем, оскільки позивач не позбавлений батьківських прав стосовно малолітнього сина і своєї згоди на його усиновлення не надавав.

Тобто у справі № 328/2612/17-ц (провадження № 61-38942св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду як самостійну підставу для визнання усиновлення недійсним уважав факт скасування судового рішення про позбавлення позивача батьківських прав стосовно дитини після її усиновлення іншою особою.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи цю справу на розгляд об`єднаної палати, зазначив, що результат аналізу вказаних правових висновків свідчить про те, що не може бути самостійною підставою для визнання усиновлення недійсним (яке передбачено частиною першою статті 236 СК України) скасування судового рішення про позбавлення одного з батьків дитини батьківських прав після усиновлення дитини іншою особою з дотриманням вимог закону (в період чинності судового рішення про позбавлення батьківських прав).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Октябрського районного суду м. Полтави

від 29 грудня 2010 року.

Під час перебування сторін у шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_4 .

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про позбавлення її батьківських прав. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 22 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня 2017 року, позов задоволено та позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав стосовно її дочки ОСОБА_5 з підстав систематичного порушення прав дитини, відсутності піклування про фізичний та духовний розвиток дочки, її навчання, підготовку до самостійного життя, відсутності спілкування відповідача з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, здійснення перешкод у доступі дитини до культурних та інших духовних цінностей.

У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про усиновлення ОСОБА_4 . Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 18 грудня 2017 року заяву задоволено та оголошено ОСОБА_2 усиновлювачем неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та внесено зміни до актового запису про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (актовий запис № 197 від 30 травня 2007 року, зроблений Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції), вказавши матір`ю дитини громадянку України ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 12).

На момент ухвалення судового рішення про усиновлення дитини рішення суду про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав набрало законної сили.

Постановою Верховного Суду від 05 червня 2019 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 задоволено, рішення Октябрського районного суду м. Полтави

від 22 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області

від 26 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно дочки відмовлено (т. 1, а. с. 7-11).

У судовому засіданні від 17 травня 2021 року апеляційний суд допитав неповнолітню ОСОБА_5 і встановив, що на час усиновлення малолітня ОСОБА_5 була поінформована про своє усиновлення ОСОБА_2 та надала свою згоду на усиновлення.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи відзиву на касаційну скаргу, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55 Конституції України).

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, а стаття 8 - право на повагу до свого приватного і сімейного життя.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ із метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом і для цього використовують всі відповідні законодавчі й адміністративні заходи.

Призначенням концепції найкращих інтересів дитини є забезпечення ефективної реалізації всіх прав, проголошених у цій Конвенції, усебічний розвиток дитини, оцінка найкращих інтересів дитини в кожному окремому випадку при дотриманні балансу усіх елементів, необхідних для прийняття рішення в конкретній ситуації для конкретної дитини або групи дітей.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», забезпечення найкращих інтересів дитини передбачає дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності, та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку й рівня розвитку, що може її висловити.

Предметом спору у справі, що переглядається, є визнання усиновлення дитини недійсним, анулювання запису про усиновлювача в актовому записі про народження дитини, поновлення запису про матір в актовому записі про народження дитини.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просила суд визнати усиновлення дитини недійсним із підстав неотримання згоди дитини та відсутності згоди матері дитини (позивача) на усиновлення.

Отже, на розгляд суду касаційної інстанції постало питання про визнання усиновлення недійсним з підстав відсутності згоди дитини та матері. При цьому відсутність згоди на момент усиновлення позивач обґрунтовує реформацією (скасування Верховним Судом) рішення про позбавлення її батьківських прав.

Усиновлення припиняється у випадках, встановлених СК України, зокрема слід відрізняти підстави та порядок визнання усиновлення недійсним від підстав і порядку його скасування. Підставами припинення усиновлення є: визнання усиновлення недійсним (стаття 236 СК України), скасування усиновлення (стаття 238 СК України), позбавлення усиновлювача батьківських прав (стаття 242 СК України).

Відповідно до статті 240 СК України право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення чи визнання його недійсним мають батьки, усиновлювачі, опікун, піклувальник, орган опіки та піклування, прокурор, а також усиновлена дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Недійсність усиновлення - це вада усиновлення як правомірного юридичного факту, акта, що не призводить до тих наслідків, заради яких здійснюється усиновлення. У зв`язку з цим законом окреслений перелік підстав для визнання усиновлення недійсним.

Підстави для визнання усиновлення недійсним передбачені статтею 236 СК України, відповідно до частини першої якої усиновлення визнається недійсним за рішенням суду, якщо воно було проведене без згоди дитини та батьків, якщо така згода була необхідною.

У частині першій статті 217 СК України вказано, що усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків. Письмова згода батьків на усиновлення засвідчується нотаріусом (частина п`ята статті 217 СК України).

У статті 219 СК України передбачено випадки, за яких згода батьків на усиновлення дитини не є необхідною. Зокрема, усиновлення дитини провадиться без згоди батьків, якщо вони позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється (пункт 4 частини першої статті 219 СК України). Усиновлення дитини може бути проведено без згоди повнолітніх батьків, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не проявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її (частина друга статті 219 СК України).

Статтею 218 СК України визначено, що для усиновлення дитини потрібна її згода, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити. Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові та стану здоров`я. Дитина має бути проінформована про правові наслідки усиновлення. Усиновлення провадиться без згоди дитини, якщо вона у зв`язку з віком або станом здоров`я не усвідомлює факту усиновлення. Згода дитини на усиновлення не потрібна, якщо вона проживає в сім`ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.

Питання обов`язковості надання дозволу на усиновлення регламентовано також статтею 5 Європейської конвенції про усиновлення дітей(переглянута), ратифікованої Законом України від 15 лютого 2011 року № 3017-VI (далі - Європейська конвенція про усиновлення дітей).

Так, статтею 5 Європейської конвенції про усиновлення передбачено, що рішення про усиновлення не приймається, якщо не надано принаймні таких згод, які не відкликані:

a) згоди матері й батька; або в разі відсутності й батька, й матері, які могли б надати згоду, згоди будь-якої особи чи установи, які вповноважені надати таку згоду замість них;

b) згоди дитини, яка відповідно до закону вважається такою, що має достатній рівень розуміння; дитину вважають такою, що має достатній рівень розуміння, після досягнення віку, який визначено законом та який не повинен перевищувати 14 років;

c) згоди другого з подружжя чи зареєстрованого партнера усиновлювача.

Особам, згода на усиновлення яких вимагається, повинні бути надані консультації, які можуть бути необхідними, і належним чином повідомлено про наслідки їхньої згоди, зокрема чи призведе усиновлення дитини до припинення правових відносин між дитиною та сім`єю її походження. Згоду повинно бути надано вільно в установленій правовій формі й висловлено чи засвідчено письмово.

Частиною четвертою статті 5 Європейської конвенції про усиновлення визначено, що якщо батько чи мати позбавлені батьківських прав стосовно дитини або принаймні права давати згоду на усиновлення, закон може передбачати, що одержання його чи її згоди не є обов`язковим.

У справі, що переглядається, суди встановили, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 22 червня 2017 року у справі № 554/1796/16-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня 2017 року, ОСОБА_1 позбавлено батьківських прав стосовно її дочки ОСОБА_5 .

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 18 грудня 2017 року у справі № 554/9765/17 ОСОБА_2 оголошено усиновлювачем ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У подальшому постановою Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі

№ 554/1796/16-ц скасовано рішення Октябрського районного суду м. Полтави

від 22 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області

від 26 вересня 2017 року, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав стосовно дочки.

Батьківські права позивача, яка є біологічною матір`ю дитини, є природними та мають пріоритет над правами відповідача стосовно дитини, яких вона набула на підставі рішення суду про позбавлення батьківських прав, що згодом було скасовано. Зі скасуванням рішення суду про позбавлення батьківських прав втрачаються ті наслідки, які з нього випливають, зокрема, і право іншої особи на усиновлення дитини. Через те що на момент ухвалення судового рішення про усиновлення мати дитини була позбавлена батьківських прав, проте судове рішення про позбавлення позивача батьківських прав було скасовано, тому її батьківські права поновлено з часу їх позбавлення.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 7.22 постанови від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) конкретизувала свої попередні висновки та зазначила: «Скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення».

Застосування недійсності у сфері сімейного права має ґрунтуватися на тому, що держава регулює вказані відносини з метою зміцнення сім`ї як соціального інституту і забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Рішення про усиновлення ухвалене судом менш ніж як через три місяці з часу розгляду в апеляційній інстанції справи про позбавлення позивача батьківських прав, рішення в якій в подальшому було скасоване як таке, що ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права. Процес щодо позбавлення батьківських прав був ініційований батьком дитини, що свідчить про узгодженість дій учасників цих цивільних справ.

Однією із визначальних підстав для визнання усиновлення недійсним за рішенням суду є відсутність згоди батьків, якщо така згода була необхідною. Цей припис частини першої статті 236 СК України презюмується і підлягає з`ясуванню в суді. Враховуючи той факт, що рішення про позбавлення батьківських прав було скасоване як помилкове, то можна зробити висновок про реформацію такого судового рішення, а отже воно не може мати жодних правових наслідків чи ігнорувати приписи закону щодо обов`язкової згоди на усиновлення. Таким чином, згода матері на усиновлення була необхідна.

З урахуванням зазначених обставин Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що хоча на момент вирішення питання про усиновлення неповнолітньої ОСОБА_5 її біологічна мати (позивач у справі) за судовим рішенням була позбавлена батьківських прав, разом із тим на підставі комплексного та повного аналізу фактичних обставин, враховуючи факт скасування у касаційному порядку судового рішення про позбавлення батьківських прав, права матері є поновленими з часу їх позбавлення, що виключає можливість усиновлення дитини відповідачем, оскільки ОСОБА_1 не позбавлена батьківських прав стосовно дочки та своєї згоди на її усиновлення не надавала.

Крім того, відсутні незаперечні докази того, що при усиновленні була надана згода дитини.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди не встановили, яким чином судове рішення про визнання усиновлення недійсним вплине на інтереси дитини, оскільки суди попередніх інстанцій врахували висновок, наданий органом опіки і піклування, у якому вказано, що при визнанні усиновлення недійсним інтереси дитини порушені не будуть, у дитини з`явиться можливість поновити зв`язок із рідною матір`ю.

Верховний Суд робить висновок про те, що рішення про визнання недійсним усиновлення в контексті цієї справи не порушує якнайкращих інтересів дитини, а відновлює справедливий баланс між правами всіх заінтересованих осіб із належним врахуванням особливих обставин справи.

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_2 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі № 756/13187/17, відповідно до якого, зокрема, рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, а тому у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а вже потім - права батьків. Предметом спору у вказаній справі було визначення місця проживання дитини.

Визнання усиновлення недійсним у розглядуваній об`єднаною палатою справі не призведе до автоматичної зміни місця проживання дитини, не спричинить зміни середовища, в якому дитина прижилася, а в сукупності з відновленням зв`язку із матір`ю - це відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Щодо відступу від висновків Верховного Суду

Полтавський апеляційний суд у своїй постанові покликався на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 328/2612/17-ц.

У справі № 328/2612/17-ц позов також стосувався визнання усиновлення недійсним. Рішення суду першої інстанції про задоволення позову залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій. Відмінним є те, що усиновлення проведене за відсутності згоди батька на підставі заочного рішення суду про позбавлення батьківських прав, яке в подальшому було скасоване в порядку горизонтального перегляду - самим же судом першої інстанції. Відповідно до вимог пункту 2 частини третьої статті 287 ЦПК України це означає, що у тій справі відбулася ретракція заочного рішення суду і продовжено розгляд справи. А тому фактичні обставини, з урахуванням того, що у цій справі не доведено наявність згоди дитини на усиновлення, є різними й тому відсутні підстави для відступу.

Інші викладені у вказаній постанові висновки не суперечать висновкам, які робить Верховний Суд у цій справі, що переглядається Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду. Судова практика у цій категорії справі визначається єдністю, незначною кількістю розглянутих справ, відповідно немає підстав для відступлення від раніше зроблених висновків.

Скасування судового рішення про позбавлення одного з батьків дитини батьківських прав після усиновлення дитини іншою особою з дотриманням вимог закону в період чинності судового рішення про позбавлення батьківських прав не є самостійною підставою для визнання усиновлення недійсним на підставі частини першої статті 236 СК України, визначальним для кваліфікації усиновлення як недійсного є відсутність вільної згоди дитини та батьків, за винятком обставин, передбачених статтями 218 та 219 СК України, які дають можливість провести усиновлення без такої згоди.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду першої інстанції у нескасованій частині та апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, то Об`єднана палата вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанову апеляційного суду - без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення необхідно залишити без змін,

а касаційну скаргу - без задоволення.

Висновки щодо застосування норми права

Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

На підставі викладеного, відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду робить такий висновок про застосування норми права.

Недійсність усиновлення - це вада усиновлення як правомірного юридичного факту, акта, що не призводить до тих наслідків, заради яких здійснюється усиновлення. У зв`язку з цим у законі окреслено перелік підстав для визнання усиновлення недійсним.

Згідно з частиною першою статті 236 СК України усиновлення визнається недійсним за рішенням суду, якщо воно було проведене без згоди дитини та батьків, якщо така згода була необхідною.

Підставою для визнання усиновлення недійсним є відсутність вільної згоди хоча б одного з батьків, якщо така згода була необхідною. При цьому зі скасуванням рішення суду про позбавлення батьківських прав втрачаються ті наслідки, які з нього випливають.

Відносини, які сформувалися внаслідок усиновлення, навіть у разі додержання передбаченої законом процедури, не можуть переважати над правами біологічної матері та інтересами дитини у контексті сімейних зв`язків, оскільки врахування єдності та возз`єднання сім`ї у разі розлучення є невід`ємним аспектом права на повагу до сімейного життя відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Висновки щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанову апеляційного суду залишено без змін, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 09 грудня 2020 року у нескасованій частині та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький Судді:Б. І. Гулько В. І. Крат Д. Д. Луспеник С. О. Погрібний І. М. Фаловська М. Є. Червинська