Рішення

від 29.08.2022 по справі 754/7401/21

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/510/22

Справа №754/7401/21

РІШЕННЯ

Іменем України

29 серпня 2022 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Зотько Т.А.,

за участю секретарів судових засідань Микитюк А.В., Нагорної М.В..,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно будівельна компанія «Про 100» про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі, оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно будівельна компанія «Про 100» про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі, оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25 лютого 2021 позивач був прийнятий на посаду Начальника будівельної дільниці у ТОВ «Проектно будівельна компанія «ПРО100» без оформлення трудового договору, з посадовим окладом у розмірі 60000 грн. у місяць. Документи про прийняття його на роботу підписувалися двічі: 25.02.2021, та перепідписувалися: 01.03.2021. Перший день роботи вважався 25.03.2021. 22 березня 2021 року за першу половину місяця березня, в порядку ст.115 КЗпП України та ст. 24 ЗУ «Про оплату праці» позивачу було виплачено лише 2103,84 грн. (з урахуванням усіх податків та зборів), а не 20125 грн. (1/2 заробітиної плати), як це було обіцяно директором ОСОБА_2 при прийняті на роботі. За роботу з 25.02.2021 по 03.03.2021 він також заробітну плату не отримав. 05.04.2021 в усному порядку позивач з директором ОСОБА_2 погодився про офіційне оформлення домовленої заробітної плати, погашення невиплаченого авансу та зарплати у 50000 гривень. Також у зв`язку з веденням карантину через короно-вірусну інфекцію (COVID-19), та як наслідок, ускладненням руху наземного транспорту, він завчасно узгодив з директором ТОВ «ПБК«ПРО100» Демченко С.С. про початок робочого дня на годину пізніше, тобто з 10:00. 12 квітня 2021 року позивачем було отримано від відповідача поштове відправлення №0214101042944 з копією Наказу №21-к від 08.04.2021р. про його звільнення 08.04.2021 за прогули за ч.4 ст.40 КЗпП України та з листом про отримання трудової книжки. З урахуванням викладених обставин позивач просив задовольнити його позовні вимоги, визнати незаконним його звільнення, скасувати вищевказані накази та поновити його на роботі, а також стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 20.04.2021 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання.

26.06.2021 року до суду подано відзив представником відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно будівельна компанія «Про 100» - Гаврилюк Т.В. з запереченнями проти заявлених позовних вимог, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними.

01.07.2021 до суду надійшла відповідь позивача на відзив, згідно якої, останній заперечував проти доводів представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно будівельна компанія «Про 100» та зазначав на незаконності звільнення позивача.

20.07.2021 року до суду надійшли заперечення представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно будівельна компанія «Про 100» - Гаврилюк Т.В. на відповідь на відзив, з посиланням на обставини, викладені у відзиві на позов та викладеним проханням відмовити в задоволенні позову в повному обсязі та покласти судові витрати на позивача.

05.10.2021 у судовому засіданні було залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору директора ТОВ «ПБК «ПРО100» Демчанка С.С.

23.11.2021 на адресу суду надійшла заява з письмовими поясненнями третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору директора ТОВ «ПБК «ПРО100» Демчанка С.С., в якій важає позов необгрунтованим та безпідставним та просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача Левандовський Ч.Ч. позов підтримав, просив його задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судове засідання 29.08.2022 не з`явилася, на адресу суду надіслала клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача,у задоволенні позовних вимог просила відмовити у повному обсязі та просила покласти судові витрати на позивача, а також 22.08.2022 на адресу суду надійшло клопотання про приєднання доказів, а саме: копію свідоцтва про смерть третьої особи директора ТОВ «ПБК «ПРО100» ОСОБА_2 ..

Згідно ухвали, постановленої судом шляхом внесення до протоколу судового засідання від 29.08.2022 було виключено з кола учасників справи третю особу: директора ТОВ «ПБК «ПРО100» Демчанка С.С. у зв`язку зі смертю.

Вислухавши вступне слово-пояснення, вивчивши надані письмові докази у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Судом встановлено, що на підставі заяви позивача про прийняття його на посаду начальника будівельної дільниці за місцем роботи від 03.03.2021 року, Наказом №16-К від 03.03.2021 року, позивача було прийнято на роботу на посаду начальника будівельної дільниці з 04.03.2021 року, з посадовим окладом 7550,00 грн., на місяць, за основним місцем роботи, з випробовувальним терміном 1(один) місяць.

Відповідно до наказу № 01-ОП від 06.04.2021 року, про не допуск на об`єкт, начальнику будівельної дільниці ТОВ «ПБК «ПРО100» ОСОБА_1 , заробонено з 06.04.2021 року допуск на об`єкт будівництва ТОВ «ПБК «ПРО100» «Нове будівництво підприємства харчової промисловості», що знаходиться за адресою: вул.Завокзальна,3 м. Бориспіль, Київська обл..

Відповідно донаказу №21-квід 08.04.2021року,про припиненнятрудового договору, винесеного Директором ТОВ «Проектно будівельної компанії «ПРО100» Демченко С.С. було звільнено ОСОБА_1 , начальника будівельної дільниці, із займаної посади 08 квітня 2021 року, за прогули без поважних причин (06.04.2021 та 07.04.2021 року з 08.00 до 17.00) пунктом 4,ст. 30 КЗпП України. Письмових пояснень причин відсутності на роботі ОСОБА_1 не надано.

Відповідно до вимог ст. 5-1 КЗпП України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

У трудовому праві діє принцип презумпції невинуватості, тобто не можна працівника притягнути до дисциплінарної відповідальності, доки роботодавцем не доведена його вина, і працівник не зобов`язаний сам доводити свою невинуватість.

Відповідно до вимог статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни тощо.

Відповідно до п.4 ч.1ст.40 КЗпП, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один із заходів стягнення: догана або звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені й іншій дисциплінарні стягнення.

Відповідно до статті 148 цього Кодексу дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, та не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Статтею 149 КЗпП Українивстановлено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Відповідно до оспорюваних наказів вбачається, що до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за п.4ст.40 КЗпП Україниза прогул без поважних причин.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звільнення є акти відсутності на роботі 06.04.2021 та 07.04.2021 року, доповідна записка інспектора з кадрів ОСОБА_4 від 06.01.2021 року, відповідно до яких до відома керівництва відповідача доведено, що позивач був відсутній 06.01.2021 року з 08.00 год. до 17.00 год. на робочому місці, в телефонному режимі повідомив, що в нього немає настрою. Інспектором з кадрів ОСОБА_4 та співробітниками: директором адміністративним Скрипкою Т.С., юристом Мартинюк І.В., інженером з охорони праці ОСОБА_5 , складено відповідний акт про те, що позивач був відсутній на робочому місці 06.04.2021 року протягом робочого дня з 08.00 год. до 17.00 год.

Разом з тим, письмові пояснення щодо причини відсутності позивача на робочому місці відповідачем не відбирались.

Долучений до матеріалів справи Акт про відмову позивача надати письмові пояснення, суд не приймає в якості належного доказу та приходить до висновку, що даний акт не є достатнім доказом для обґрунтування підстав звільнення.

Згідно з вимогами ч.4ст.263 ЦПК України, визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З викладеного у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2018 року по справі №273/212/16-ц вбачається, що з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15 зроблено висновок про те, що пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

Враховуючи вищевикладені встановлені в ході розгляду справи обставини, суд приходить до висновку, що відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності позивача на робочому місці без поважних причин протягом 06.04.2021 та 07.04.2021 року робочих днів.

Відповідно до вимогст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відповідно довимогст.ст.12,81ЦПКУкраїни кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно з вимогамист. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ст. 95 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 1, 3ст. 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як роз`яснено в п.27Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободщодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух. ояснень щодо можливого дисциплінарного проступку.

Відповідно до вимог ч.3ст.149 КЗпП України, при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Згідно з п.22Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149КЗпПправила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 20.05.2019 року по справі № 821/1180/18, звільнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме Висновку від 28.04.2021, ОСОБА_1 звертався 06.04.2021 до Бориспільського РУП ГУНП в Київській області щодо неправомірних дій Директора ТОВ "ПБК "ПРО100" ОСОБА_2 , оскільки прибувши за місцем роботи на об`єкт будівництва його не впустили за розпорядженням останнього. При цьому ДОП Бориспільського РУП ГУНП в Київській області було відібрано пояснення від ОСОБА_6 , який зазначив, що 06.04.2021 за розпорядженням Директора ТОВ "ПБК "ПРО100" Демченка С.С. позивач ОСОБА_1 був звільнений з займаної посади у зв`язку з чим було надано розпорядження не впускати на територію позивача.

Разом з тим, суд оцінює критично викладені у даному висновку пояснення Директора ТОВ "ПБК "ПРО100" ОСОБА_2 щодо того, що ОСОБА_1 не був допущений до 06.04.2021 оскільки запізнився та перебував у стані алкогольного сп`яніння з тих підстав, що вказані пояснення спростовуються копією Наказу №01-ОП від 06.04.2021 "Про недопуск на об`єкт ОСОБА_1 " з якого вбачається причина вказаного недопуску не проходження необхідного спеціального навчання з питань охорони праці та керування роботами підвищеної небезпеки.

При цьому на спростування даної обставини, позивачем надано суду копії документів про проходження ним даного навчання у ТОВ "Навчально - курсовий центр "Будмашоснова" та сплату коштів у розмірі 4500 грн..

Разом з тим, як пояснив суду позивач, рахунок, який був наданий йому центром для оплати роботодавцем за навчання, всупереч ст.18 Закону України "про охорону праці" директором ТОВ "ПБК "ПРО100" ОСОБА_2 сплачений не був з мотивуванням, що він втомився сплачувати за всіх, а відтак позивач має сам оплатити даний рахунок.

Доказів на спростування даних обставин стороною відповідача суду надано не було.

Складені акт від 06.04.2021 про відмову ОСОБА_1 ознайомитись з наказом, пояснювальні записки майстра монтажних та будівельних робіт ОСОБА_7 , інженера БТВ ОСОБА_8 та доповідна записка Інспектора з кадрів ОСОБА_4 щодо обставин відсутності 06.04.2021 позивача на роботі не можуть бути прийняті судом в якості належних та допустимих доказів з тих підстав, що містять зазначення суперечливих підстав відсутності позивача, спростовуються доказами звернення позивача 06.04.2021 до правоохоронних органів з приводу протиправних дій Директора ТОВ "ПБК "ПРО100" ОСОБА_2 .. Крім того, судом враховано, що вказані особи є працівниками відповідача, а відтак прямо чи опосередковано можуть бути заінтересовані у результатах розгляду вказаної справи. Доказів перебування позивача на роботі у стані алкогольного сп`яніння, окрім зазначених вище суду не надано.

Також судом враховано той факт, що за клопотанням позивача викликались для допиту в судовому засіданні в якості свідків в тому числі ОСОБА_4 та ОСОБА_8 , однак вказані особи на чисельні виклики не з`явились, внаслідок чого представник позивача відмовився від раніше заявленого клопотання у зв`язку з неможливістю забезпечити явку даних осіб у судове засідання.

Позивач зазначив суду, що 07.04.2021 було визначено йому днем прогулу у зв`язку з відсутністю на робочому місці, разом з тим в матеріалах справи містяться акти від 07.04.2021 приймання-передачі основних засобів, затверджені та підписані сторонами 07.04.2021 в тому числі і позивачем ОСОБА_1 , що свідчить про його присутність та спростовує надану суду інформацію відсутності позивача.

Враховуючи вищенаведені нормиКЗпП України, правову позицію Верховного Суду України та Верховного Суду, суд дійшов висновку, що відповідач, звільнив позивача на підставі п.4ст.40 КЗпП України, а саме за прогул, при цьому не допустивши останнього до роботи і не ознайомивши позивача з наказом про відсторонення та не відібравши письмових пояснень та застосував до позивача за порушення трудової дисципліни найсуворіший вид дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.

Доказів зворотного стороною відповідача суду не надано.

За такихобставин,суд приходитьдо висновкупро задоволеннявимоги позивачапро поновленняйогона роботі на посаді Начальника будівельної дільниці в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Проектно будівельна компанія «Про 100».

За положеннями статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим, зокрема, при укладенні контракту; при укладенні трудового договору з фізичною особою.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи (частини друга - четверта статті 24 КЗпП України).

Таким чином, за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

Суд може визнати трудовий договір укладеним за відсутності наказу чи розпорядження, лише за умови дотримання інших умов, необхідних для його укладення, зокрема виконання працівником обов`язку щодо надання паспорта або іншого документу, що посвідчує особу, трудової книжки, а у випадках, передбачених законодавством, - також документу про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інших документів, за наявності письмових чи інших доказів дотримання цих умов, окрім показань свідків.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 серпня 2019 року у справі № 522/4807/15-ц (провадження №61-13454св18).

Фактами підтвердження перебування у трудових відносинах позивача з відповідачем є :

Акти приймання-передачі(внутрішнього переміщення) основних засобів-смартфон, ноутбук, які були складені 25.02.2021 та затверджені керівником відповідача 03.03.2021..

Як вбачається з відомостей перепустки на ім`я ОСОБА_1 , оригінал якої наявний в матеріалах справи, керівником ТОВ «ПБК «ПРО100» підписано дану перепустку з терміном дії з 24.02.2021 по 24.12.2021. При цьому суд звертає увагу на той факт, що кінцева дата строку дії перепустки містить виправлення (а.с.214).

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині встановлення факту перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з ТОВ «ПБК «ПРО100» в період з 25 лютого 2021 року на посаді начальника будівельної дільниці підлягають задоволенню.

Положеннями статті 43 Конституції України гарантоване право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини 1 статті 94 КЗпПУ заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною 3 вказаної статті передбачено, що питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

За положеннями статті 2 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Згідно із частиною 1 статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Частиною 5 статті 97 КЗпП передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Як закріплено статтею 24 Закону України «Про оплату праці», а також статтею 115 КЗпП України, - заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач зазначав, що між ним та директором відповідача була домовленість про розмір його посадового окладу становитиме 50 000,00 грн., а тому просив суд стягнути на його користь заборгованість по заробітній платі у загальному розмірі 50 000,00 грн..

Як вбачається з копії наказу №16-К від 03.03.2021 Про прийняття на роботу, посадовий оклад ОСОБА_1 на місяць складає 7550,00 грн..

Заслухавши доводи учасників, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивачем на доведення даної вимоги не надано суду жодних належних та допустимих доказів, а відтак здійснюючи обрахунки сум, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, суд виходив саме з розміру посадового окладу 7550,00 грн., що було визначено наказом №16-К від 03.03.2021 Про прийняття на роботу.

Таким чином, враховуючи, що суд дійшов висновку про визнання факту перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем починаючи з 25.02.2021 та про поновлення позивача на посаді, за період з 25.02.2021 по 02.03.2021 та з 06.04.2021 по 07.04.2021 підлягає стягненню з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі за 6 робочих днів у загальному розмірі 1634,52 грн..

Відповідно до ч. 1ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно з вимогами частини 2статті 235 Кодексу законів про працю Українипри винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Статтею 27 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, згідно з п. 21 Постанови Пленуму ВСУ N 13 від 24.12.1999 року при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (з наступними змінами і доповненнями), далі - Порядок. Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, та призначення пенсії.

Згідно з п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів(годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з копії наказу №16-К від 03.03.2021 Про прийняття на роботу, посадовий оклад ОСОБА_1 на місяць складає 7550,00 грн..

Дослідивши роздруківку нарахованої позивачу заробітної плати, платіжні доручення про здійснення її виплати, Судом встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача сумарно склала 272,42 грн..

Таким чином, відповідно до визначених правил розрахунку, розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за весь час вимушеногопрогулу, що підлягає стягненню за період з моменту його звільнення по дату ухвалення рішення, становить 95891,84 грн..

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення моральної шкоди в розмірі 20 000,00 грн., яка мотивована тим, що у зв`язку з порушенням права на працю йому завдано моральних страждань.

Відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до ч.2, 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди моральної (немайнової) шкоди» обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Тобто, при вирішенні спору про стягнення моральної шкоди суду слід встановити: наявність заподіяної позивачу шкоди, протиправність діяння відповідача, наявність причинного зв`язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням відповідача. При цьому кожна із вказаних обставин повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком.

Таким чином, моральна шкода має бути доведеною та обґрунтованою, натомість позивачем не надано жодних доказів, що свідчили б про обсяг моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, що вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, тобто позивачем не доведено наявність самої моральної шкоди та причинного зв`язку між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. У зв`язку з викладеним суд вважає вимогу позивача про стягнення моральної шкоди необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першоїстатті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьоїстатті 133 ЦПК України).

Частиною першою та другоюстатті 137 ЦПК Українипередбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з вимогами ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги представником відповідача надано суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи відповідно до договору №97 надання правничої допомоги від 27.05.2021.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд вирішує питання про розподіл судових витрат на підставі п.3 ч.2 статті 141 ЦПК України, відповідно до якої, враховуючи часткове задоволення вимог позивача, на користь ТОВ «ПБК «ПРО100» підлягають стягненню витрати, понесені відповідачем на правову допомогу в розмірі 12773,35 грн., розмір яких на думку суду, відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, та не суперечить принципу розподілу таких витрат.

При зверненні до суду з позовом позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1816,00 грн., а відтак оскільки вимоги позивача частково задоволені, з відповідача на користь позивача у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України підлягають відшкодуванню судові витрати.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, підлягає стягненню з відповідача на користь держави судовий збір у загальному розмірі 1816,00 грн..

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.43 Конституції України, ст.ст.5-1, 40, 43, 119, 139, 147,148,149,235, 252 КЗпП України, ст.ст. 5, 12, 13, 76, 77, 81, 89, 133, 137, 141, 235, 263, 264, 352, 354-355, 430ЦПК України,ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9від06.11.1992року «Про практику розгляду судами трудових спорів», Постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Проектно будівельнакомпанія «Про100» задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на роботіна посадіНачальника будівельноїдільниці вТоваристві зобмеженою відповідальністю«Проектно будівельна компанія«Про 100».

Визнати фактперебування ОСОБА_1 у трудовихвідносинах зТовариством зобмеженою відповідальністю«Проектно будівельна компанія«Про 100» посаді Начальника будівельної дільниці з 25 лютого 2021 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно будівельна компанія «Про 100», місцезнаходження: м. Київ, пр. Григоренка, 39 В, кв. 92, код ЄДРПОУ: 42122856) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у загальному розмірі 95891,84 грн..

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно будівельна компанія «Про 100», місцезнаходження: м. Київ, пр. Григоренка, 39 В, кв. 92, код ЄДРПОУ: 42122856) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) заборгованість по заробітній платі у загальному розмірі 1634,52 грн..

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно будівельна компанія «Про 100», місцезнаходження: м. Київ, пр. Григоренка, 39 В, кв. 92, код ЄДРПОУ: 42122856) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 1816,00 грн.

В задоволеннііншої частинипозовних вимог ОСОБА_1 доТовариства зобмеженою відповідальністю«Проектно будівельна компанія«Про 100» - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно будівельна компанія «Про 100», місцезнаходження: м. Київ, пр. Григоренка, 39 В, кв. 92, код ЄДРПОУ: 42122856) на користь держави судовий збір у загальному розмірі 1816,00 грн..

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно будівельна компанія «Про 100», місцезнаходження: м. Київ, пр. Григоренка, 39 В, кв. 92, код ЄДРПОУ: 42122856) понесені судові витрати на правову допомогу у загальному розмірі 12773,35 грн..

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду виготовлено 26.09.2022.

Суддя: Т.А.Зотько

25.02.2021 року позивач був прийнятий на посаду Начальника будівельної дільниці у ТОВ «ПБК «ПРО100» без оформлення трудового договору.