Постанова

від 28.09.2022 по справі 320/7850/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/7850/21 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ганечко О.М.,

суддів Кузьменка В.В.,

Василенка Я.М.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 р. у справі за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бро-Бургер" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В :

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бро-Бургер" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 58547,65 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач порушив вимоги статті 19 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" і не забезпечив працевлаштування інвалідів згідно з встановленим законом нормативом, тому зобов`язаний сплатити до Фонду соціального захисту інвалідів передбачені законом адміністративно господарські санкції. Оскільки суму адміністративно-господарських санкцій відповідач самостійно не сплатив, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення сум вказаної заборгованості разом з пенею.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.08.2022 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у письмовому провадженні на 28.09.2022.

Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Бро-Бургер" (ідентифікаційний код 43063446, місцезнаходження: 07401, Київська обл., місто Бровари, вул. Київська, будинок 8) 14.06.2019 зареєстровано як юридична особа, про що свідчить інформація з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

ТОВ "Бро-Бургер" було подано до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік, у якому відповідач зазначив такі показники: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 14 осіб, з яких осіб з інвалідністю - "-"; кількість осіб з інвалідністю-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні - 1 особа; фонд оплати праці штатних працівників - 1615,1 тис. грн.; середньорічна заробітна плата штатного працівника - 115368,7 грн.;

- сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - "-" грн.

У позовній заяві позивач зазначив, що невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю зумовлює застосування до позивача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 57682,15 грн. та нарахування пені у розмірі 865,5 грн.

Вказані суми адміністративно-господарських санкцій та пені не були сплачені відповідачем своєчасно та добровільно, що стало підставою для звернення позивача до суду з вимогою про їх стягнення у примусовому порядку.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. За даних обставин, відповідачем виконано вимоги чинного законодавства України щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування відповідних центрів зайнятості з метою їх працевлаштування. Відповідачем вжито необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення.

Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, позаяк саме виконанням встановленого законом нормативу працевлаштування осіб з інвалідність є працевлаштування такої особи, а не здійснення заходів із пропонування вільної вакансії. Відповідач мав довести свої намагання у працевлаштуванні осіб з інвалідністю не лише через подання звітів до територіальних органів Державної служби зайнятості. Крім того, Законом № 875, не передбачено звільнення від відповідальності у разі відсутності вини роботодавця.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21.03.1991 № 875-XII (далі за текстом - Закон № 875).

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону № 875, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до норм частин першої-третьої статті 19 Закону № 875, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

За змістом приписів частини п`ятої статті 19 Закону № 875, виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 20 Закону № 875, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України. У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Частинами першою та другою статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно зі змістом пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України Про зайнятість населення від 05.07.2012 № 5067-VI, роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії).

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України Про зайнятість населення, наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії).

Так, пунктами 5 та 6 розділу І Порядку встановлено, що форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).

З наведеного слідує, що, дійсно, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця; створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечувати інші соціально - економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Таким чином, на підприємство (фізичну особу) покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство (фізичну особу) здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Така правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, від 28.05.2019 у справі № 807/554/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 82080041) та від 28.05.2019 у справі № 820/2287/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 82079285), від 24.02.2020 у справі № 820/2132/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 87779435).

Крім того, як правильно звернув увагу суд першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, зазначив, що Законом України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств. Тож, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.

Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що ТОВ "Бро-Бургер" були подані до центру зайнятості звітності Інформація про попит на робочу силу (вакансії) від 13.02.2020, 04.06.2020, 20.08.2020, 10.12.2020, в яких зазначено про наявність на підприємстві наступних вакансій: прибиральник території - 1 вакансія; молодший працівник закладу ресторанного господарства - 1 вакансія. У коментарях до даних про вакансії зазначено про бажання працевлаштування на вакантні посади осіб з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Положеннями ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, визначено підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У ч. 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Тобто, за даних обставин, відповідачем було виконано вимоги чинного законодавства України щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування відповідних центрів зайнятості з метою їх працевлаштування, та вжито необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення.

На противагу доводам апеляційної скарги, колегія суддів наголошує на тому, що обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю, відповідно до встановленого Законом нормативу, субсидіарно покладається, як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості, при цьому, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт за формою. Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875, міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону № 875, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Слід зазначити, що позивачем не надано доказів відмови в працевлаштуванні інвалідів збоку відповідача, а також, не надано доказів, що державна служба зайнятості в спірний період направляла інвалідів для працевлаштування відповідачу, яким було відмовлено у працевлаштуванні.

Також, і не було надано доказів безпосереднього звернення інвалідів на підприємство з метою працевлаштування, і відмови у такому працевлаштуванні.

Тож, колегія суддів вважає цілком обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що вказані обставини дають підстави для висновку про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, установлених статтею 19 Закону № 875 та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування, а тому, застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів та стягнення пені є безпідставним.

Оцінюючи наведені сторонами доводи, колегія суддів суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у апеляційній скарзі не зазначено, окрім тих, які вже були оцінені судом першої інстанції.

Позовні вимоги не підлягають задоволенню, за наслідком апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 р. - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Ганечко

Судді В.В. Кузьменко

Я.М. Василенко