Постанова

від 31.08.2022 по справі 712/8522/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 712/8522/19

провадження № 61-11155св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма МІГ»,

відповідачі: Акціонерне товариство «БМ Банк», приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Науменко Тетяна Миколаївна, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю «Фірма МІГ» на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 лютого 2021 року в складі судді Марцішевського О. М., постанову Черкаського апеляційного суду від 26 травня 2021 року та додаткову постанову Черкаського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року в складі колегії суддів: Єльцова В. О., Бородійчука В. Г., Василенко Л. І. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма МІГ» до Акціонерного товариства «БМ Банк», приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Науменко Тетяни Миколаївни, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення про реєстрацію права власності та витребування майна у добросовісних набувачів,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма МІГ» (далі - ТОВ «Фірма МІГ») звернулося до суду з вказаним позовом до Акціонерного товариства «БМ Банк» (далі - АТ «БМ Банк»), приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Науменко Т. М., ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення про реєстрацію права власності та витребування майна у добросовісних набувачів.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він на підставі рішення Господарського суду Черкаської області від 19 грудня 2008 року у справі № 07/5352 набув права власності на частину нежитлового приміщення - торгового павільйону, загальною площею 18,7 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 , визначеного у технічному паспорті літерою А-1 (приміщення «1-1», «1-2», «1-3») (далі - нежитлове приміщення). Право власності позивача зареєстроване 11 червня 2011 року, реєстраційний номер майна 26191024.

19 липня 2011 року між ПАТ «БМ Банк» та ПП «Сфера-Дизель» укладено договір відновлювальної кредитної лінії, згідно з умовами якого банк надав, а позичальник отримав та зобов`язався повернути кредит у розмірі 4 500 000,00 грн, з остаточним терміном повернення не пізніше 18 січня 2013 року, відповідно до графіка. В цей же день між позивачем та банком укладено договір іпотеки нерухомого майна № 6/45/190741-1, згідно з підпунктами 1.1, 1.2 якого ( в редакції додаткового договору від 27 липня 2012 року) позивач як майновий поручитель передав банку в іпотеку 8 об`єктів нерухомого майна, в тому числі, частину спірного нежитлового приміщення, як забезпечення виконання зобов`язань позичальником (ПП «Сфера-Дизель») за вказаним кредитним договором від 19 липня 2011 року. В подальшому сторони уклали додаткові угоди в частині зміни строку кредитування. Термін остаточного повернення коштів згідно з редакцією за додатковим договором від 30 серпня 2012 року визначений не пізніше 17 січня 2014 року.

11 червня 2013 року банк направив позивачу вимогу про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором від 19 липня 2011 року, згідно з якою повідомив, що станом на 04 червня 2013 року заборгованість позичальника (ПП «Сфера-Дизель») становить 4 201 564,00 грн. Вимога отримана позивачем 15 червня 2013 року.

14 січня 2014 року банк звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовною заявою про стягнення коштів за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки до ПП «Сфера-Дизель» (як позичальника), ОСОБА_3 (як поручителя) та ТОВ «Фірма МІГ» (як майнового поручителя).

Ухвалою Придніпровського районного суду від 26 березня 2014 року в справі № 711/320/14-ц провадження у справі в частині вимоги ПАТ «БМ Банк» до ТОВ «Фірма МІГ» про звернення стягнення на предмет іпотеки закрито з тих мотивів, що вирішення вказаної вимоги віднесено до юрисдикції господарського суду.

Рішенням Придніпровського районного суду від 26 березня 2014 року в справі № 711/320/14, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 24 липня 2014 року, позовні вимоги до ПП «Сфера-Дизель», ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії від 19 липня 2011 року задоволені частково, стягнено з ПП «Сфера-Дизель», ОСОБА_3 солідарно загальну заборгованість у розмірі 4 706 674, 67 грн.

27 серпня 2014 року судом направлено ПАТ «БМ Банк» виконавчі листи на виконання зазначеного судового рішення.

19 вересня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на нерухоме майно позивача, зокрема, вказану частину спірного нежитлового приміщення - торгового павільйону, в рахунок стягнення заборгованості на підставі рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 березня 2014 року за період з 19 липня 2011 року до 27 листопада 2013 року.

Разом з тим в подальшому позивачу стало відомо, що 03 квітня 2017 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Науменко Т. М. прийнято рішення № 34587019 про реєстрацію права власності на спірну частину нежитлового приміщення за ПАТ «БМ Банк».

За вказаним фактом, на підставі заяви позивача, розпочато кримінальне провадження № 12017251010008059 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України.

Окрім того, в подальшому позивачу стало відомо, що на підставі договору купівлі-продажу від 23 червня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Науменко Т. М., ПАТ «БМ Банк» продав у спільну часткову власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спірне нежитлове приміщення.

Одночасно рішення про державну реєстрацію права власності позивачем оскаржено до Міністерства юстиції України. Наказом Міністерства юстиції України від 24 липня 2017 року № 2336/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» скаргу ТОВ «Фірма МІГ» задоволено у повному обсязі, скасовано, зокрема, рішення про державну реєстрацію права власності № 34587019, прийняте приватним нотаріусом Науменко Т. М.

Зазначений наказ оскаржено банком до Окружного адміністративного суду м. Києва. Та згідно з рішенням цього суду від 29 жовтня 2018 року в справі № 826/9614/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2019 року, зазначений наказ Міністерства юстиції України визнано протиправним та скасовано, з підстав пропуску позивачем 60-денного строку на звернення зі скаргою до Міністерства юстиції України та неналежного повідомлення про розгляд цієї скарги зацікавлених осіб.

У зв`язку з цим позивач вирішив звернутися до суду з позовом та оскаржити рішення про реєстрацію права власності на спірне нежитлове приміщення в судовому порядку.

Позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню рішення приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Науменко Т. М. від 03 квітня 2017 року № 34587019 про реєстрацію права власності на частину нежитлового приміщення за ПАТ «БМ Банк», оскільки таке рішення прийнято поза межами строку дії кредитного та іпотечного договорів. Оскільки станом на 03 квітня 2017 року право банку щодо визнання права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку було припинене, то після завершення строку дії договору банк міг звернути стягнення на предмет іпотеки виключно згідно з рішенням суду та у способи, що передбачені статтею 39 Закону України «Про іпотеку».

Також зазначає, що вимога, за якою звернено стягнення на предмет іпотеки не була дійсною. Так, для реєстрації права власності на спірне майно банком була подана копія вимоги від 14 липня 2016 року № 31118-05/5 на загальну суму 11 374 325, 37 грн. Водночас, в порядку дострокового повернення кредиту 11 червня 2013 року банк направив позивачу вимогу про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором на суму 4 201 564,00 грн. Згідно з рішенням Придніпровського районного суду від 26 березня 2014 року у справі № 711/320/14 з позичальника та поручителя стягнено заборгованість у розмірі 4 706 674, 67 грн. Тому оскільки остаточний розмір невиконаних зобов`язань за договором визначений у судовому рішенні у розмірі 4 706 674, 67 грн, то станом на 03 квітня 2017 року (дата прийняття оскаржуваного рішення про реєстрацію права власності) банк не мав дійсної вимоги на суму 11 374 325, 37 грн за кредитним договором від 19 липня 2019 року. Звернення стягнення на предмет іпотеки за недійсною вимогою не допускається.

Крім того, зазначає, що виконавче провадження № 51900522 щодо примусового виконання рішення Придніпровського районного суду від 26 березня 2014 року в справі № 711/320/14 щодо ПП «Сфера-Дизель» завершено.

Також зазначає, що до майнового поручителя двічі застосовано звернення стягнення на предмет іпотеки у різні способи, що відповідно до статті 61 Конституції України виключається.

Крім того, рішення про реєстрацію права власності прийнято у період чинності арешту цього майна, накладеного згідно з постановою державного виконавця.

Оскільки реєстрація права власності за банком є незаконною, то останній не мав права відчужувати це майно іншим особам. Оскільки спірне майно вибуло із власності позивача поза його волею, то таке майно підлягає витребуванню від добросовісних набувачів, а саме ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Науменко Т. М. від 03 квітня 2017 року № 34587019 про реєстрацію права власності на спірне нежитлового приміщення за ПАТ «БМ Банк»;

- витребувати у добросовісних набувачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь позивача спірне нежитлове приміщення.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 26 травня 2021 року, у задоволенні позовних вимог ТОВ «Фірма МІГ» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що внаслідок невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором від 19 липня 2011 року кредитодавцю спричинені збитки у вигляді неповернених кредитних коштів та не отриманих доходів, а тому банк як іпотекодержатель мав право в рахунок погашення боргу звернути стягнення на предмет іпотеки. Укладаючи договір іпотеки, позивач надав згоду на перехід права власності (відчуження) предмета іпотеки до іпотекодержателя в майбутньому у разі настання чітко визначених обставин.

Банк відповідно до статті 35 Закону України «Про іпотеку» направив позивачу вимоги від 11 червня 2013 року та 14 липня 2016 року про усунення порушень умов кредитного договору в 30-денний строк з моменту отримання вимоги шляхом оплати кредитної заборгованості, в яких повідомлялося, що у випадку не виконання вимоги буде здійснено звернення стягнення на предмет іпотеки. Вказані вимоги позивач отримав та залишив без виконання. Крім того, суд врахував те, що позивач не надав доказів виконання ним або позичальником рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 березня 2014 року в справі № 711/320/14 про стягнення заборгованості.

Суд не взяв до уваги доводи позивача про те, що вимога про усунення порушень умов кредитного договору від 14 липня 2016 року на суму 11 374 325,37 грн є недійсною у зв`язку з неправильною сумою заборгованості, оскільки суд дійшов висновку, що в обсязі заборгованості за кредитним договором, встановленої рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 березня 2014 року в сумі боргу 4 706 674,67 грн, вимога від 14 липня 2016 року, за якою звернено стягнення на предмет іпотеки, була дійсною і право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням на вказану суму шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, набуті за договором іпотеки, було чинним. В іншій частині суд погодився з доводами позивача про відсутність законних підстав для нарахування процентів, пені за кредитним договором після пред`явлення в 2013 році вимоги про дострокове повернення кредиту та стягнення заборгованості за кредитним договором.

Також суд не взяв до уваги доводи позивача про те, що станом на 03 квітня 2017 року (дата прийняття оскаржуваного рішення про реєстрацію права власності) договір іпотеки був припинений, оскільки іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання.

Оскільки суди дійшли висновку, що рішення приватного нотаріуса про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за банком прийнято відповідно до вимог законодавства, є правомірним, то суди дійшли висновку, що немає підстави для задоволення похідних вимог про витребування майна у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог до відповідача приватного нотаріуса Науменко Т. М., оскільки останній є неналежним відповідачем у цьому спорі.

Додатковою постановою Черкаського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року заяву ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено.

Стягнено з ТОВ «Фірма МІГ» на користь ОСОБА_2 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в апеляційній інстанції.

Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн, апеляційний суд виходив з того, що у відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначала орієнтований розрахунок витрат, які вона понесла під час розгляду справи в апеляційному суді, а також суд врахувавскладність справи та обсяг необхідних послуг, наданих адвокатом під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, час, витрачений адвокатом на надання відповідних послуг, а також співмірність розміру судових витрат із ціною позову.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги, поданої на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 лютого 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 26 травня 2021 року

30 червня 2021 року ТОВ «Фірма МІГ» засобами поштового зв`язку направило на адресу Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 лютого 2021 року і постанову Черкаського апеляційного суду від 26 травня 2021 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме: частини другої статті 1050 ЦК України, статей 35, 36, 37 Закону України «Про іпотеку», статей 10, 24, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пунктів 59 та 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 березня 2019 року в справі № 306/2053/16, від 23 січня 2019 року в справі № 306/1224/16, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13, від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16; в постановах Верховного Суду: від 29 січня 2020 року в справі № 607/8488/18, від 31 липня 2020 року в справі № 607/11516/18, від 04 лютого 2021 року в справі № 207/3897/18, від 15 січня 2020 року в справі № 199/4062/17, від 16 грудня 2020 року в справі № 658/371/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою те, що іпотекодержателем не було виконано вимоги статті 35 Закону України «Про іпотеку», оскільки на адресу іпотекодавця не була направлена вимога про усунення порушень із зазначенням: чіткого змісту зобов`язання та суми заборгованості, в межах якої має відбутись звернення стягнення на предмет іпотеки; попередження про застосування саме позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом реєстрації за іпотекодержателем права власності на підставі іпотечного застереження; вартості предмета іпотеки, в межах якої здійснюватиметься звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки ціна є істотною обставиною; відсутність погодження вартості предмета іпотеки із власником (іпотекодавцем).

На момент вирішення спору судом першої та апеляційної інстанції, іпотекодержателем не було дотримано вимог статті 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки вартість предмета іпотеки, визначена згідно зі звітом про оцінку станом на 01 січня 2017 року, на момент набуття права власності не була погоджена із іпотекодавцем, і щодо визначеної вартості предмета іпотеки не було повідомлено іпотекодавця. Таким чином, була порушена процедура позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки і внаслідок неправильного застосування судами обох інстанцій норм права були зроблені помилкові висновки про відмову в задоволенні позову.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги, поданої на додаткову постанову Черкаського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року

24 вересня 2021 року ТОВ «Фірма МІГ» засобами поштового зв`язку направило на адресу Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати додаткову постанову Черкаського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року та відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення судом норм процесуального права, а саме: статей 137, 141, 270 ЦПК України, які застосовані судом апеляційної інстанції, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених: у постановах Верховного Суду: від 31 жовтня 2018 року в справі № 335/9780/15, від 16 квітня 2019 року в справі № К9901/54324/18; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 751/3840/15; у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачу не було направлено для ознайомлення заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу, чим було позбавлено позивача права на подання ним заперечення та клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги, довести неспівмірність заявлених судових витрат відповідача.

Також зазначає, що відповідач не надав доказів фактичної оплати послуг адвоката й відповідно понесених витрат у відповідній сумі. Заявлена сума витрат є неспівмірною з розглядом справи.

Крім того, відповідач пропустив строк звернення до суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення та строк на подання доказів понесених судових витрат, передбачений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2021 року ОСОБА_1 надіслав на адресу Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ТОВ «Фірма МІГ», яка подана на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 лютого 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 26 травня 2021 року. У відзиві ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ТОВ «Фірма МІГ» на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 лютого 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 26 травня 2021 року. Витребувано матеріали справи з Соснівського районного суду м. Черкаси.

У вересні 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ТОВ «Фірма МІГ» на додаткову постанову Черкаського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 19 грудня 2008 року рішенням Господарського суду Черкаської області у справі № 07/5352 визнано за ТОВ «Фірма МІГ» право власності на об`єкти нерухомого майна, в тому числі частину спірного нежитлового приміщення - торгівельний павільйон (т. 1 а. с. 29, 30).

Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 11 червня 2011 року № 30274723 нежиле приміщення зареєстроване за ТОВ «Фірма МІГ» (т. 1 а. с. 31).

Відповідно до договору відновлюваної кредитної лінії від 19 липня 2011 року, укладеного між ПАТ «БМ Банк» та ПП «Сфера-Дизель», банк надав позичальнику ПП «Сфера-Дизель» кредит в розмірі 4 500 000,00 грн на строк до січня 2013 року зі сплатою відсотків 17 % річних (т. 1 а. с. 32-39).

19 липня 2011 року між ПАТ «БМ Банк» та ТОВ «Фірма МІГ» укладений договір іпотеки нерухомого майна № 6/45/190711-1, відповідно до якого позивач передав в іпотеку банку на забезпечення виконання ПП «Сфера Дизель» зобов`язань за договором відновлюваної кредитної лінії від 19 липня 2011 року № 6/45/190711, зокрема, спірне нежитлове приміщення (т. 1 а. с. 43-46).

За домовленістю сторін вартість предмета іпотеки складала 3 765 900 грн.

Відповідно до пункту 6.6 договору іпотеки від 19 липня 2011 року «Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку позасудового врегулювання» передбачено, що іпотекодержатель має право від свого імені здійснити продаж предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу, та/або набути право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань на підставі цього договору або укладеного договору про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку, встановленому чинним законодавством. Іпотекодавець цим підтверджує, що він згоден з тим, що перехід предмета іпотеки до іпотекодержателя або третьої особи у випадку, передбаченому цим пунктом договору, відбувається за його волевиявленням, яке міститься в цьому пункті, і такий перехід не потребує будь-яких додаткових узгоджень та обговорення сторонами. У цьому випадку остаточна оцінка предмета іпотеки визначається іпотекодержателем самостійно без додаткового погодження з іпотекодавцем, а у випадку продажу предмета іпотеки будь-якій третій особі - на підставі оцінки майна, на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, що підтверджується відповідним документом суб`єкта оціночної діяльності. В разі переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя на підставі цього пункту договору або у разі укладення іпотекодержателем договору купівлі-продажу з будь-якою особою, цей договір, або вказаний договір купівлі-продажу є правовою підставою для реєстрації права власності на майно, що було предметом іпотеки за цим договором. У випадку, якщо іпотекодержатель звертає стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу від свого імені будь-якій особі, він зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому порядку права чи вимоги на предмет іпотеки про свій намір укласти договір купівлі-продажу з іншою особою. Якщо особи, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, не висловили наміру його придбати, або ухиляються або з інших причин не вчиняють дій по укладенню договору купівлі-продажу предмета іпотеки, іпотекодержатель вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд.

Строк дії договору іпотеки сторонами погоджений - до виконання зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі.

27 червня 2012 року укладено додаткову угоду до договору відновлювальної кредитної лінії від 19 липня 2011 року № 6/45/190711 (т. 1 а. с. 40).

27 липня 2012 року між ПАТ «БМ Банк» та ТОВ «Фірма МІГ» укладений додатковий договір № 1 до договору іпотеки нерухомого майна від 19 липня 2011 року № 6/45/190711-1, відповідно до якого за домовленістю сторін вартість предмета іпотеки визначили у розмірі 3 199 500 грн (т. 1 а. с. 47, 48).

31 липня 2012 року укладено додаткову угоду до договору відновлювальної кредитної лінії від 19 липня 2011 року № 6/45/190711 (т. 1 а. с. 41).

30 серпня 2012 року укладено додаткову угоду до договору відновлювальної кредитної лінії від 19 липня 2011 року № 6/45/190711, відповідно до якої остаточний термін повернення кредиту визначений 17 січня 2014 року (т. 1 а. с. 42).

30 серпня 2012 року між ПАТ «БМ Банк» та ТОВ «Фірма МІГ» укладений додатковий договір № 2 до договору іпотеки нерухомого майна відповідно до змін строку кредитування 17 січня 2014 року (т. 1 а. с. 49).

11 червня 2013 року кредитодавець на адресу ТОВ «Фірма МІГ» направив вимогу про дострокове повернення кредиту та оплату заборгованості за кредитним договором, що станом на 04 червня 2013 року становила 4 201 564 грн, в тому числі строкова заборгованість за кредитом - 3 695 000,00 грн, строкова заборгованість за процентами - 90 805,89 грн, прострочена заборгованість за процентами - 398 416,00 грн, пеня за порушення виконання зобов`язань - 17 342,00 грн. Попереджено про те, що у випадку невиконання зазначеної вимоги та не сплати боргу за кредитним договором, АТ «БМ Банк» скористається своїм правом звернення стягнення на предмет іпотеки з метою задоволення в повному обсязі вимог, які виникли на момент реалізації права іпотеки. Зазначена вимога отримана представником ТОВ «Фірма МІГ» 15 червня 2013 року відповідно до поштового повідомлення 0103238180531 (т. 1 а. с. 50, 51).

14 січня 2014 року АТ «БМ Банк» звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до ПП «Сфера Дизель», ОСОБА_3 , ТОВ «Фірма МІГ» про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки (справа № 711/320/14) (т. 1 а. с. 52-55).

26 березня 2014 року ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ «БМ Банк» до ТОВ «Фірма МІГ» про звернення стягнення на предмет іпотеки закрито, роз`яснено позивачу право на звернення до суду в порядку господарського судочинства (т. 1 а. с. 55, 56).

26 березня 2014 року рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 24 липня 2014 року, стягнено солідарно з ПП «Сфера-Дизель» та ОСОБА_3 на користь ПАТ «БМ Банк» заборгованість за кредитним договором № 6/45/190711 в сумі 4 706 674,67 грн, в тому числі заборгованість за кредитом - 3 695 000,00 грн, заборгованість за процентами - 894 224,61 грн, пеня за порушення виконання зобов`язань - 117 450,00 грн (т. 1 а. с. 57-62).

Відповідно до наданої на виконання ухвали суду про витребування доказів довідки відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Черкаській області від 25 вересня 2019 року № 2.1/33-8319 повідомлено про те, що 14 липня 2016 року виконавче провадження № 45295150 з виконання виконавчого листа Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 серпня 2014 року № 711/320/14 щодо боржника ПП «Сфера-Дизель», завершено на підставі пункту 2 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (повернення виконавчого документа в зв`язку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а, здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними). Відповідно до матеріалів виконавчого провадження № 45295150 кошти за виконавчим документом не стягувалися (т. 1 а. с. 240, 241).

Відповідно до виконавчого напису від 19 вересня 2014 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грек А. В., звернено стягнення на нерухоме майно та зареєстровано в реєстрі № 1422 (т. 1 а. с. 65, 66).

15 липня 2016 року банк на адресу ТОВ «Фірма МІГ» направив вимогу від 14 липня 2016 року № 3118-05/5 про виконання зобов`язання за договором іпотеки, що станом на 11 червня 2017 року становила - 11 374 325,37 грн, в тому числі строкова заборгованість за кредитом - 3 695 000,00 грн, заборгованість за процентами - 3 114 620,17 грн, пеня за порушення виконання зобов`язань - 4 564 705,20 грн в 30-денний строк з дня отримання вимоги. Попереджено про те, що у випадку невиконання зазначеної вимоги та не сплати боргу за кредитним договором, АТ «БМ Банк» скористається своїм правом на звернення стягнення на предмет іпотеки з метою задоволення в повному обсязі вимог, які виникли на момент реалізації права іпотеки. Ця вимога отримана представником ТОВ «Фірма МІГ» 18 липня 2016 року (т. 1 а. с. 155-157).

15 липня 2016 року банком також направлено вимогу від 14 липня 2016 року № 3117/05/5 на адресу ПП «Сфера-Дизель», яку ним отримано 20 липня 2016 року за підписом ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 158).

08 лютого 2017 року рішенням Господарського суду Черкаської області в справі № 925/36/17, що набрало законної сили 24 лютого 2017 року, позов ПАТ «БМ Банк» про звільнення майна з-під арешту задоволено повністю. Звільнено з-під арешту, накладеного постановою Центрального відділу ДВС ЧМУЮ № 35661942 від 26 лютого 2015 року та постановою Соснівського відділу ДВС ЧМУЮ № 47223526 від 29 вересня 2015 року, майно, що належить ТОВ «Фірма МІГ» та є предметом іпотеки за договором іпотеки від 19 липня 2011 року, зокрема, спірне нежитлове приміщення - торговий павільйон.

Оскільки ТОВ «Фірма МІГ» та ПП «Сфера-Дизель» вимоги банку від 15 липня 2016 року не виконали, то 03 квітня 2017 року за заявою ПАТ «БМ Банк» приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Науменко Т. М. прийнято рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 34587019, відповідно до якого право власності на спірне майно зареєстровано за ПАТ «БМ Банк» (т. 1 а. с. 67, 137-166).

Вказане рішення позивачем оскаржувалось до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Департаменту державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України та 24 липня 2017 року Міністерством юстиції України прийнято наказ № 2336/5, відповідно до якого скаргу ТОВ «Фірма МІГ» задоволено та скасовано, зокрема, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03 квітня 2017 року № 34587019, прийняте приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Науменко Т. М., внесено записи про скасування записів про державну реєстрацію прав та запису про державну реєстрацію припинення обтяження № 19830535 та іпотеки за № 19830558 (т. 1 а. с. 82).

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 жовтня 2018 року у справі № 826/9614/17, залишеним без зміни постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2019 року та постановою Верховного Суду від 19 червня 2019 року, визнаний протиправним та скасований наказ Міністерства юстиції України від 24 липня 2017 року № 2336/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень»; зобов`язано Міністерство юстиції України вчинити дії щодо поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів стосовно рішень про державну реєстрацію прав, які були скасовані наказом Міністерства юстиції України від 24 липня 2017 року № 2336/5 (т. 1 а. с. 83-96).

Згідно з наданою позивачем інформацією ТОВ «Фірма МІГ» з 16 лютого 2017 року перебуває у стані припинення.

05 жовтня 2017 року внесені відомості до ЄРДР за № 12017251010008059 за заявою засновника ТОВ «Фірма МІГ» ОСОБА_4 про вчинення неправомірних дій посадовими особами ПАТ «БМ Банк». Відомостей про результат досудового розслідування суду не надано (т. 1 а. с. 7).

Ухвалою судді Господарського суду Черкаської області від 24 травня 2017 року у справі № 925/591/17 за позовом ТОВ «Фірма МІГ» до ПАТ «БМ Банк», приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Науменко Т. М. про визнання недійсним правочину (дії) з реєстрації права власності, відмовлено у прийнятті позовної заяви ТОВ «Фірма МІГ», позовні матеріали повернені позивачу в зв`язку з тим, що спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

23 червня 2017 року ПАТ «БМ Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення. Відповідно до пункту 1.1 договору продавець передає у власність, а покупці приймають у спільну часткову власність по 1/2 частині кожний спірне нежитлове приміщення і сплачують за нього ціну, визначену цим договором. Відповідно до звіту про оцінку нерухомого майна, складеного суб`єктом оціночної діяльності - ТОВ «Канзас Ріал Естейт» 01 січня 2017 року, ринкова вартість відчужуваного нежитлового приміщення становила 481 900,00 грн (т. 1 а. с. 97-100).

28 вересня 2017 року ПАТ «БМ Банк» звернувся з позовною заявою про зняття арешту з майна. Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 грудня 2017 року знято арешт з нерухомого майна, яке перебуває в іпотеці ПАТ «БМ Банк», зокрема, спірне нежитлове приміщення (т. 1 а. с. 72-81).

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 серпня 2019 року провадження по справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Центрального відділу державної виконавчої служби м. Черкаси, ТОВ «Фірма МІГ», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ПАТ «БМ Банк» про визнання права власності на майно та зняття арешту зупинено до розгляду цивільної справи за позовом ТОВ «Фірма МІГ» до ПАТ «БМ Банк», приватного нотаріуса Черкаського нотаріального округу Науменко Т. М., ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення про реєстрацію права власності, витребування майна у добросовісного набувача, яка перебуває в провадженні Соснівського районного суду м. Черкаси (т. 1 а. с. 239).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 лютого 2021 року та постанова Черкаського апеляційного суду від 26 травня 2021 року відповідає вказаним вимогам закону.

Додаткова постанова Черкаського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року не відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги, поданої на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 лютого 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 26 травня 2021 року, без задоволення, а касаційну скаргу, подану на додаткову постанову Черкаського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року, задовольнити з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо касаційної скарги, поданої на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 лютого 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 26 травня 2021 року

Частиною першою статті 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно з частинами першою та третьою статті 36 Закону «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з частиною другою статті 18 якого порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини третьої статті 10 Закону визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127), визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Відповідно до пункту 61 Порядку № 1127 (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

- копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

- документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

- заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскаржуване рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень прийнято відповідно до вимог законодавства, з наданням заявником всіх документів, передбачених Порядком № 1127, та відповідно до Закону України «Про іпотеку».

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року в справі № 715/1788/19 (провадження № 61-6548св20) зазначено, що: «в разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання».

Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи кредитодавець 11 червня 2013 року та 14 липня 2016 року направив позивачу вимоги про усунення порушень умов кредитного договору в 30-денний строк з моменту отримання вимоги шляхом оплати кредитної заборгованості, в яких повідомляв, що у випадку невиконання вимог буде здійснено звернення стягнення на предмет іпотеки з метою задоволення в повному обсязі вимог. Зазначені вимоги отримані позивачем, що підтверджено матеріалами справи та не заперечувалось ним.

З вищезазначеного вбачається, що іпотекодержатель виконав вимоги статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного повідомлення іпотекодавця про усунення порушення основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимог, надіслав іпотекодавцю, який є відмінним від боржника, вимогу про усунення порушень зобов`язань.

У зв`язку з невиконанням зазначених вище вимог, банк звернув стягнення на предмет іпотеки - спірне нежитлове приміщення у позасудовому порядку на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03 квітня 2017 року, прийняте приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Науменко Т. М., відповідно до якого зареєстрував право власності на спірне майно, що перебуває в іпотеці банку відповідно до договору іпотеки.

Доводи касаційної скарги про те, що, оскільки вимога від 14 липня 2016 року не містить: чіткого змісту зобов`язання та суми заборгованості, в межах якої має відбутись звернення стягнення на предмет іпотеки; попередження про застосування саме позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом реєстрації за іпотекодержателем права власності на підставі іпотечного застереження; вартості предмета іпотеки, в межах якої здійснюватиметься звернення стягнення на предмет іпотеки; відсутність погодження вартості предмета іпотеки із власником (іпотекодавцем), то така вимога не може вважатися належним повідомленням іпотекодавця у розумінні статті 35 Закону України «Про іпотеку», не може бути прийнято колегією суддів до уваги з огляду на таке.

Відповідно до статті 35 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у вимозі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

Зміст вимог про усунення порушення від 11 червня 2013 року та від 14 липня 2016 року містять стислий зміст порушених зобов`язань, вимогу про виконання конкретної суми порушеного зобов`язання в строк не менш ніж 30 днів та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання цієї вимоги, як передбачено статтею 35 Закону України «Про іпотеку». Вказані вимоги позивачем були отримані відповідно 15 червня 2013 року і 20 липня 2016 року та залишені без виконання.

Зазначення у вимозі попередження про застосування саме позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом реєстрації за іпотекодежателем права власності на підставі іпотечного застереження, вартості предмета іпотеки в межах якої здійснюватиметься звернення стягнення на предмет іпотеки не передбачено статтею 35 Закону України «Про іпотеку». Інші нормативно-правові акти, якими передбачені вимоги до змісту вказаного листа про усунення порушень зобов`язань відсутні.

Тому помилковими є доводи позивача про те, що у вимогі не конкретизовано, в який саме спосіб іпотекодержателем планується звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки у ній прямо зазначено про те, що у разі невиконання вимоги кредитор зверне стягнення на предмет іпотеки.

Також помилковим є доводи позивача про те, що оскільки у вимозі не було зазначено вартості предмета іпотеки, в межах якої здійснюватиметься звернення стягнення на предмет іпотеки, то така вимога не може вважатися належним повідомленням іпотекодавця у розумінні статті 35 Закону України «Про іпотеку», оскільки чинними нормативно-правовими актами не передбачені вимоги до змісту вказаного листа про усунення порушень, зокрема щодо зазначення у ньому вартості предмета іпотеки.

Доводи касаційної скарги про те, що вимога, за якою звернено стягнення на предмет іпотеки від 14 липня 2016 року, є недійсною, оскільки сума порушеного зобов`язання, зазначена в цій вимозі не відповідає розміру заборгованості, стягнутої за рішенням суду, що також є підставою для скасування рішення приватного нотаріуса, не може бути прийнято колегією суддів до уваги з огляду на таке.

У силу положень пункту 1 частини третьої статті 10 та пункту 4 частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор перевіряє подані йому документи на предмет їх наявності, повноти та їх відповідності вимогам законодавства щодо форми, встановлюючи при цьому наявність підстав для вчинення або відмови у вчиненні реєстраційної дії. Перевірка правильності нарахування іпотекодержателем кредитної заборгованості та встановлення факту співмірності такої заборгованості з вартістю предмета іпотеки до повноважень державного реєстратора не належить.

Оскільки державний реєстратор при вчиненні реєстраційних дій не наділений повноваженнями з перевірки розміру кредитної заборгованості, зазначеного іпотекодержателем, то факт нарахування відсотків та неустойки за межами строку кредитування не має правового значення в контексті правомірності прийнятого приватним нотаріусом рішення за умови встановлення факту невиконання зобов`язань з повернення кредиту в повному обсязі.

Крім того, за змістом частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» у разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Оскільки суди встановили, що зобов`язання за кредитним договором від 19 липня 2011 року виконано не було, рішення суду про стягнення заборгованості також не виконано, то іпотекодержатель мав право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку на підставі рішення приватного нотаріуса.

Також колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що іпотекодержателем не було дотримано вимог статті 37 Закону України «Про іпотеку» щодо повідомлення та погодження з іпотекодавцем вартості предмета іпотеки.

Частиною третьою статті 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19) висловлено правові висновки про те, що відсутність оцінки предмета іпотеки на момент переходу права власності свідчить про порушення проведеної державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Подібні за змістом висновки, із посиланням на вказані висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 11 червня 2020 року у справі № 914/953/19, від 12 серпня 2020 року у справі № 921/353/19.

Отже, зі змісту частини п`ятої статті 37 Закону України «Про іпотеку» слідує, що оцінка предмета іпотеки повинна бути у державного реєстратора на момент прийняття ним рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, при винесенні оскаржуваного рішення нотаріуса подавався звіт про оцінку майна, складений 01 січня 2017 року в м. Києві суб`єктом оціночної діяльності «Канзас Ріал Естейт», відповідно до якого вартість наданих в іпотеку за договором іпотеки від 19 липня 2011 року об`єктів нерухомого майна була визначена в загальній сумі 6 710 800, 00 грн, в тому числі спірне нежитлове приміщення - 481 900,00 грн.

Отже, кредитодавцем дотримано вимоги частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку». Доказів на спростування змісту звіту в частині вартості майна як і доказів на підтвердження незаконності (недійсності) звіту позивачем не надано.

Непогодження оцінки предмета іпотеки з власником майна, не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності, оскільки основною підставою для скасування такого рішення є відсутність такої оцінки.

Наведений підхід щодо застосування норм права у спірних правовідносинах не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 20 квітня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц, згідно з яким ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна та має бути проведена на момент такого набуття, оскільки у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що оцінка майна предмета іпотеки на момент переходу права власності взагалі не проводилась.

Водночас, у цій справі така оцінка була проведена, що підтверджується звітом про оцінку та висновком про вартість майна, і, як зазначено вище, була чинною на момент переходу права власності.

Отже, встановивши те, що іпотечний договір містить відповідне застереження, договором передбачено право іпотекодержателя самостійно обирати спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержателем дотримано вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання позивачу як іпотекодавцю вимоги про усунення порушень забезпеченого іпотекою основного зобов`язання, на час проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за банком завершився 30-денний строк з моменту отримання іпотекодавцем та боржником зазначеної вимоги, однак порушення кредитного зобов`язання не було усунуто, борг не сплачено, а також встановивши, що державному реєстратору було надано усі необхідні документи для здійснення державної реєстрації права власності, які передбачені пунктами 40, 61 Порядку № 1127, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 306/2053/16, від 23 січня 2019 року в справі № 306/1224/16, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13, від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16; в постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року в справі № 607/8488/18, від 31 липня 2020 року в справі № 607/11516/18, від 04 лютого 2021 року в справі № 207/3897/18, від 15 січня 2020 року у справі № 199/4062/17, від 16 грудня 2020 року в справі № 658/371/19, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, висновків судів не спростовують, на законність рішень не впливають, оскільки зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не допускається.

Оскільки реєстрація проведена з дотриманням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і Порядку № 1127, то відсутні підстави для її скасування.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року в справі № 592/9256/17-ц (провадження № 61-1872св20), від 08 вересня 2021 року в справі № 725/2195/20 (провадження № 61-4590св21), від 09 лютого 2022 року в справі № 760/24222/19 (провадження № 61-9300св21), від 08 червня 2022 року в справі № 757/39546/20 (провадження № 61-21280св21).

Оскільки вимоги про витребування майна є похідними від вимоги про скасування рішення приватного нотаріуса щодо реєстрації права власності на спірне майно за іпотекодержателем, яка не підлягає задоволенню, то не має підстав для задоволення вимоги про витребування майна.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги, поданої на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 лютого 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 26 травня 2021 року

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо доводів касаційної скарги, поданої на додаткову постанову Черкаського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року

Статтею 270 ЦПК України встановлено порядок ухвалення судом додаткового рішення у цивільній справі, відповідно до якого суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Тобто, процесуальним законом визначено вичерпний перелік підстав для ухвалення додаткового рішення, однією з яких є невирішення питання про судові витрати разом з ухваленням судового рішення у справі.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено (частини третя, п`ята статті 270 ЦПК України).

Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн, апеляційний суд виходив з того, що у відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначала орієнтований розрахунок витрат, які вона понесла в апеляційному порядку розгляду справи, а також суд врахував складність справи та обсяг необхідних послуг, наданих адвокатом під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, час, витрачений адвокатом на надання відповідних послуг, а також співмірність розміру судових витрат із ціною позову.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Статтею 126 ЦПК України передбачено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

У постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 520/8662/19 зазначено, що сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, у тому числі і після судових дебатів, але виключно за сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, і по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зауважила, що приписи частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.

У постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 161/5317/18 (провадження № 61-3454св22) містяться висновки про те, що аналіз норм статті 126, 137, 141 ЦПК України вказує на те, що умовами вирішення питання про розподіл судових витрат (крім судового збору), є подання стороною відповідної заяви (усної чи письмової) до закінчення судових дебатів у справі, а також подання відповідних доказів про понесені витрати у строки, визначені процесуальним законом. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, тобто крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів на підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду. Водночас потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи у відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 вказувала, що орієнтований розрахунок витрат, які вона понесла у зв`язку з оскарженням позивачем рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, становить 5 000,00 грн.

Постанова апеляційним судом прийнята 26 травня 2021 року.

30 червня 2021 року ОСОБА_2 звернулась до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі щодо розподілу судових витрат під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції, надавши підтверджуючі документи понесення нею витрат на правову допомогу на суму 5 000,00 грн.

Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн, апеляційний суд залишив поза увагою те, що відповідач, звертаючись до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі 30 червня 2021 року, пропустила визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України строк на подання такої заяви. Крім того, з заявою про поновлення строку на подання доказів понесених судових витрат відповідач не зверталась.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку про скасування додаткової постанови та залишення заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу без розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги, поданої на додаткову постанову Черкаського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки додаткова постанова суду апеляційної інстанції прийнята без додержання норм процесуального права, то касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, додаткова постанова підлягає скасуванню із залишенням заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу без розгляду.

Керуючись статтями 400, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма МІГ», подану на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 лютого 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 26 травня 2021 року, залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 лютого 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 26 травня 2021 року залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма МІГ», подану на додаткову постанову Черкаського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року, задовольнити частково.

Додаткову постанову Черкаського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року скасувати.

Заяву ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу залишити без розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийА. І. Грушицький Судді: С. Ю. Мартєв Є. В. Петров В. В. Пророк В. В. Сердюк