Ухвала

від 23.09.2022 по справі 760/12680/22

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/12680/22

1-кс/760/4108/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2022 року слідчий суддя Солом`янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду клопотання слідчого в ОВС 3 відділу СУ ГУ СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_4 , погоджене прокурором групи прокурорів начальником Відділу захисту інтересів дітей та протидії насильству Київської обласної прокуратури ОСОБА_5 , про надання дозволу на затримання з метою приводу для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Дніпро, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,

підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 332-2 КК України,

у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022110000000148 від 30.06.2022,

ВСТАНОВИВ:

До слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва надійшло клопотання слідчого за погодженням із прокурором про надання дозволу на затримання з метою приводу для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 , підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 332-2 КК України.

Клопотання обґрунтоване тим, що 24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі ООН).

До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.

Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени зазначеної організації утримуються у своїх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про неприпустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії, встановлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію або втручання будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплені обов`язки держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення або підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербування найманців або посилання таких найманців на територію іншої держави.

Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:

- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;

- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.

Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:

- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, хоч би який тимчасовий характер вона не мала, що є результатом такого вторгнення або нападу або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або її частини;

- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

- напад збройними силами держави на сухопутні, морські чи повітряні сили чи морські та повітряні флоти іншої держави;

- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з державою, що приймає, порушуючи умови, передбачені в угоді або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала у розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівносильно наведеним вище актам, або її значну участь у них.

Жодні міркування будь-якого характеру, будь то політичного, економічного, військового чи іншого характеру не можуть бути виправданням агресії.

Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили або загрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання суперечок та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва. серпня 1975 року, який був підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація.

Статтями 1 і 2 III Конвенції про відкриття військових дій від 18 жовтня 1907 року, що вступила в дію 26 січня 1910 року і 7 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути негайно повідомлено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання повідомлення.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі Декларація) зазначено, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту та неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки було схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави України. Відповідно до зазначеного документу, територія України є неподільною та недоторканною.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.

Відповідно до пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від

5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні свої зобов`язання згідно з принципами Заключного акту співробітництву в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою або її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що жодна їхня зброя ніколи не використовуватиметься проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримання миру та стабільності у Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, укладеного між державами СНД, серед яких є Україна та Російська Федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів одна одної та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їх непорушність, а також вирішувати всі суперечки, що виникають з питань кордонів та територій, лише мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо вони виникнуть; не встановлювати із нею політичних, економічних та інших зв`язків; не допускати використання ними територій та комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічну, фінансову, військову та іншу допомогу.

31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН та зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки та співробітництва в Європі, Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співпрацю та партнерство між Україною та Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року 13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42 - ФЗ). Відповідно до статей 2 3 зазначеного Договору, Російська Федерація зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів і зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, не застосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, дотримання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Відповідно до опису та карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганський областей належить до території України.

Статтями 1 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною та незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканною.

Згідно статті 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати та змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народу і не може бути узурповане державою, її органами чи посадовими особами.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, не посягати на права та свободи, честь та гідність інших людей.

Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Відповідно до статей 132 134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі АР Крим) є невід`ємною складовою України та в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її ведення.

Незважаючи на викладене, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, в порушення зазначених вище міжнародних нормативно-правових актів, 22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план направлений на насильницьку зміну меж території та кордонів України, порушення порядку, встановленого Конституцією України, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил Російської Федерації за межами Російської Федерації, яке було задоволене.

24 лютого 2022 року о 5 годині Президент Російської Федерації оголосив рішення про початок військової операції в Україні.

Того ж дня, близько 05 год. 10 хв. Збройними Силами Російської Федерації, що діяли за наказом керівництва Російської Федерації та Збройних Сил Російської Федерації, здійснено запуск крилатих та балістичних ракет по аеродромах, військових штабах, складах, підрозділах Збройних Сил України та інших військових формувань. Після чого, тоді ж, війська Російської Федерації вдерлися сухопутним шляхом на територію суверенної держави України.

У зв`язку з чим, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.22 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Надалі, Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022 в Україні продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 18.04.2022 № 259/2022 продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 17.05.2022 №341/2022 в Україні продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX від, продовжено дію воєнного стану на 90 діб.

У клопотанні зазначається, що досудовим розслідування встановлено, що не пізніше 24.02.2022 у громадянина України ОСОБА_6 за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, виник та сформувався стійкий злочинний намір, направлений на перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України з метою заподіяння шкоди інтересам держави у супроводі військовослужбовців РФ (у приналежності до яких він себе безпосередньо позиціонував), що полягав у поширенні російської пропаганди про виправдовування, визнання правомірною та заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України; виправдовування, визнання правомірною та заперечення тимчасової окупації частини території України; глорифікацію осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, представників збройних формувань Російської Федерації, іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також представників окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України.

Зокрема, в період часу з 24.02.2022 по 15.03.2022 громадянин України ОСОБА_6 , діючи умисно незаконно перетнув державний кордон України поза встановлених пунктів пропуску, з метою заподіяння шкоди державним інтересам України, поширював російську пропаганду серед жителів села Катюжанка Вишгородського району Київської області про виправдовування, визнання правомірною та заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України; виправдовування, визнання правомірною та заперечення тимчасової окупації частини території України; глорифікацію осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, перебуваючи при цьому на території Київської області, а саме в с Катюжанка, застосовуючи при цьому як інструмент поширення «ідей руського міра» ЗМІ РФ, яким надавала інтерв`ю.

Згідно інформації Головного центру обробки спеціальної інформації ДПС України, в період часу з 19.08.2017 по даний час громадянин України ОСОБА_6 не перетинав державний кордон України через встановлені пункти пропуску.

Таким чином, на переконання органу досудового розслідування, за викладених вище обставин, ОСОБА_6 обґрунтовано підозрюється у вчиненні перетинання державного кордону України з метою заподіяння шкоди інтересам держави поза пунктами пропуску через державний кордон України, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 332-2 КК України.

Клопотання також обґрунтоване тим, що 24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі ООН).

До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.

Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени зазначеної організації утримуються у своїх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про неприпустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року , що містить Декларацію про неприпустимість втручання огорожі їх незалежності та суверенітету ; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 р., що містить її Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту Організація Об`єднаних Націй; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, яка містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії, встановлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію або втручання будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплені обов`язки держав: утримуватись від збройної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення або підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербування найманців або посилання таких найманців на територію іншої держави.

Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї Організації та Об`єднаних Націй від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:

- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;

- застосування збройної сили державою порушуючи Статут ООН.

Якась із наступних дій, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:

- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, хоч би який тимчасовий характер вона мала, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;

- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

- напад збройними силами держави на сухопутні, морські чи повітряні сили чи морські та повітряні флоти іншої держави;

- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з державою, що приймає, порушуючи умови, передбачені в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала у розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

- за посилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівносильно наведеним вище актам, або його значну участь у них.

Ніякі міркування будь-якого характеру, будь то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, що неспроможні служити виправданням агресії.

Крім того, принципи суверенної рівності, поваги до прав, властивих суверенітету, незастосування сили або загрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання суперечок та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва. серпня 1975 року, який був підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація.

Статтями 1 і 2 III Конвенції про відкриття військових дій від 18 жовтня 1907 року, що вступила в дію 26 січня 1910 року і 7 березня 1955 року визнаної СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни , або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути негайно повідомлено нейтральною державою, і воно матиме для них дійсну силу лише після отримання повідомлення.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі Декларація) зазначено, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту та неподільність влади Республіки в межах її території та незалежності. зносини.

Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих межах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки було схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави України. Відповідно до зазначеного документу, територія України є неподільною та недоторканною.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.

Відповідно до пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від

5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії та Сполучені Штати Америки підтвердили Україні свої зобов`язання згідно з принципами Заключного акту співробітництву в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність та суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою або її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що жодна їхня зброя ніколи не використовуватиметься проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримання миру та стабільності у Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, укладеного між державами СНД, серед яких є Україна та Російська Федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів одна одної та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їх непорушність, а також вирішувати всі суперечки, що виникають з питань кордонів та територій, лише мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо вони виникнуть; не встановлювати із нею політичних, економічних та інших зв`язків; не допускати використання ними територій та комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічну, фінансову, військову та іншу допомогу.

31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН та зобов`язань згідно з Заключним актом Наради з безпеки та співробітництва в Європі, Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співпрацю та партнерство між Україною та Російською Федерацією ( ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року) 13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42 - ФЗ). Відповідно до статей 2 3 зазначеного Договору, Російська Федерація зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів і зобов`язалася будувати відносини один з одним на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності сил, загрози або мирного врегулювання, у тому числі економічних та інших способів тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, дотримання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Відповідно до опису та карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганський областей належить до території України.

Статтями 1 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною та незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканною.

Згідно Статті та 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати та змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народу і не може бути узурповане державою, її органами чи посадовими особами.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, не зазіхати на права та свободи, честь та гідність інших людей.

Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання щодо зміни території України.

Відповідно до статей 132 134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі АР Крим) є невід`ємною складовою України та в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її ведення.

Незважаючи на викладене, умисно діючи в порушення зазначених вище міжнародних нормативно-правових актів, 22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план направлений на насильницьку зміну меж території та кордонів України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволене.

24 лютого 2022 року о 05:00 годин Президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні.

Надалі Збройними Силами РФ, що діяли за наказом керівництва РФ та ЗС РФ, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромах, військових штабах та складах ЗС України, а також підрозділам ЗС та інших військових формувань після чого РФ скоєно вторгнення на територію суверенної держави України.

В зв`язку з чим Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.22 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Надалі, Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022 в Україні продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 18.04.2022 № 259/2022 продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 17.05.2022 №341/2022 в Україні продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX від, продовжено дію воєнного стану на 90 діб.

У клопотанні зазначається, що досудовим розслідуванням встановлено, що у період часу з 25.02.2022 по 31.03.2022 с. Катюжанка Вишгородського району Київської області перебувало під окупацією військових збройних сил РФ.

У період часу з 25.02.2022 по 15.03.2022 громадянин України ОСОБА_6 , діючи умисно, в умовах воєнного стану на території України, з метою заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності та державній безпеці України, з метою зміни меж території України та поширення на неї впливу РФ, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, встановлення контролю Російської Федерації над політичними та економічними процесами в Україні, перейшовши на бік ворога в період збройного конфлікту, надав іноземній державі та її представникам допомогу в проведенні підривної діяльності проти України шляхом проведення російської пропаганди серед мешканців села Катюжанка Вишгородського району та схиляння їх до переходу на бік ворога.

Так, приблизно 07 березня 2022 року о 12:00 год., перебуваючи на території Храму св. Архістратига Божого Михаїла УПЦ ( АДРЕСА_2 ), під охороною військовослужбовців ЗС РФ громадянин України ОСОБА_6 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою зміни меж території України та поширення на неї впливу РФ, перейшов на бік ворога (Російської Федерації) у період збройного конфлікту пропагував «ідею руского міра» серед місцевого населення с. Катюжанка, надавав інтерв`ю з вказаного приводу представникам ЗМІ країни-агресора (РФ).

У ході проведення російської пропаганди громадянин України ОСОБА_6 :

- закликав цивільних мешканців села виїжджати разом з дітьми на територію РФ та Білорусі для їх безпеки.;

- закликав людей визнавати окупаційну владу країни-агресора (РФ) та її збройні формування;

- закликав сприяти ЗС РФ під час збройного вторгнення РФ на територію України та надавати їм допомогу у побуті;

- закликав визнавати правомірними дії ЗС РФ, командування та особовий склад якої базувались в приміщенні Опорного загальноосвітнього навчального закладу Катюжанська Загальноосвітня Школа І-ІІІ ступенів Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області (код ЄДРПОУ 23567422), за адресою с. Катюжанка, вул. Біла, 60, на території якого розташовувались приміщення для катування громадян України, в тому числі полонених.

У подальшому, 08 та 09 березня 2022 року (точного часу досудовим розслідуванням не встановлено) громадянин України ОСОБА_6 перебував на території Опорного загальноосвітнього навчального закладу Катюжанська Загальноосвітня Школа І-ІІІ ступенів Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області (код ЄДРПОУ 23567422), за адресою с. Катюжанка, вул. Біла, 60, в якій весь період окупації ЗС РФ села Катюжанка базувався штаб керівництва окупантів, де діючи умисно, з метою заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності та державній безпеці України, з метою зміни меж території України та поширення на неї впливу РФ, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, встановлення контролю Російської Федерації над політичними та економічними процесами в Україні, закликав місцевих жителів підтримувати окупаційну владу країни-агресора (РФ), підтримував політичні ідеї РФ щодо правомірності військового вторгнення РФ на територію України та визнавав легітимність окупаційної влади РФ на території України.

Крім того, на території школи військові ЗС РФ обладнали та окопали бойові позиції для військової техніки, зберігали зброю, боєприпаси, пальне, а на шкільному стадіоні був обладнаний посадковий майданчик для російських гелікоптерів, та бойові позиції РСЗВ «ГРАД», звідки вони кожну ніч вели обстріли позицій ЗСУ, а також розташовувались приміщення для допитів громадян України, в тому числі полонених.

Крім того, приблизно 13 та 15 березня 2022 року (точного часу досудовим розслідуванням не встановлено) громадянин України ОСОБА_6 , перебуваючи на території Храму св. Архістратига Божого Михаїла УПЦ ( АДРЕСА_2 ), давав інтерв`ю, а також надавав коментарі антиукраїнського змісту для російських засобів масової інформації стосовно подій, які відбувались у окупованому на той час АДРЕСА_2 та інших населених пунктах України, зокрема, щодо нібито противоправних дій української влади та військових. ОСОБА_6 зазначав, що українська влада це нацисти, а вони (РФ) прийшли визволяти мешканців України від нацизму, нав`язував антиукраїнську позицію, та дискредитував українське керівництво країни. У подальшому зазначені сюжети були розповсюджені в мережі «Інтернет» та стали загальнодоступними для перегляду широкими верствами населення з числа громадян України та інших держав, в тому числі з низьким рівнем соціальної та політичної освіти, що сприяло формуванню у суспільстві хибної думки стосовно протиправних дії окупантів та незаконно утворених на тимчасово окупованих територіях органів державної влади та місцевого самоврядування.

Таким чином, слідчий зазначає, що ОСОБА_6 підозрюється у державній зраді, тобто у діянні умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, а саме переході на бік країни агресора (РФ) в умовах запровадження по всій території України воєнного стану та допомозі Російській Федерації в проведенні підривної діяльності проти України, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України.

13 вересня 2022 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 111 та ч. 1 ст. 332-2 КК України.

Разом з тим, слідчий посилається на те, що під час проведення подальшого досудового розслідування встановити фактичне місцезнаходження підозрюваного ОСОБА_6 не виявилося за можливе, оскільки він перебуває на території Російської Федерації, у зв`язку з чим 19 вересня 2022 року ОСОБА_6 , було оголошено в розшук.

Вказує, що на даний час виникла необхідність у проведенні слідчих дій за участю ОСОБА_6 , однак місцезнаходження останнього у ході проведення слідчих (розшукових) та процесуальних дій встановити не вдалося.

Зазначає, що у разі визнання ОСОБА_6 винним у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, йому загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п`ятнадцяти років з конфіскацією майна, тому існує ризик переховування останнього від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Крім того, на даний час досудове розслідування у кримінальному провадженні триває і органом досудового розслідування проведений не увесь комплекс необхідних слідчих (розшукових) дій, не зібрано усі докази, які обґрунтовують підозру ОСОБА_6 , у зв`язку з чим останній може знищити, сховати або спотворити будь-які із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення,

Також на даний час не встановлено та не допитано усіх осіб, яким відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, а тому ОСОБА_6 , перебуваючи на волі, може незаконно впливати на свідків у цьому провадженні.

Серед оточення ОСОБА_6 є невстановлені учасники злочину, яких він може повідомити про факт виявлення їх злочинної діяльності та обставини, які стали відомі йому в ході проведення досудового розслідування, що унеможливить притягнення до кримінальної відповідальності всіх винних осіб, а тому ОСОБА_6 може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також продовжити кримінальне правопорушення, у якому він підозрюється, та вчинити інші кримінальні правопорушення.

Крім того, в разі перебування ОСОБА_6 , на волі, його життю може загрожувати небезпека, оскільки інші учасники злочину, дізнавшись про його перебування в органах СБУ та той факт, що він є підозрюваним у кримінальному провадженні, можуть впливати на нього з метою уникнення власної відповідальності чи заподіяти шкоду життю та здоров`ю підозрюваного.

Слідчий посилається на те, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним ОСОБА_6 покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватись від органу досудового розслідування та суду; знищити, сховати або спотворити будь-які із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків у цьому провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; продовжити кримінальне правопорушення, у якому він підозрюється; вчинити інші кримінальні правопорушення.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у вигляді позбавленням волі на строк до п`ятнадцяти років з конфіскацією майна, а також наявність вищенаведених ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Вказує, що враховуючи наведене, а також з огляду на наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 4 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які вказують, що підозрюваний ОСОБА_6 перебуваючи на свободі, зможе переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків та інших невстановлених співучасників злочину у даному кримінальному провадженні, перешкодити кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, запобігання вказаним ризикам неможливе у разі застосування більш м`яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою.

Приймаючи до уваги вказані обставини, просить слідчого суддю надати дозвіл на затримання підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Прокурор в судовому засіданні клопотання про надання дозволу на затримання підозрюваного з метою його приводу до суду для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підтримав та просив долучити до матеріалів справи постанову про відновлення досудового розслідування, та задовольнити клопотання.

Заслухавши доводи прокурора, дослідивши матеріали клопотання та додані до нього документи, слідчий суддя приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 5 ст. 200 КПК України прокурор, слідчий за погодженням з прокурором має право подати клопотання про дозвіл на затримання особи, яке розглядається слідчим суддею, судом згідно з правилами, передбаченими статтею 189 КПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 188 КПК України прокурор, слідчий за погодженням з прокурором має право звернутися із клопотанням про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Частиною 2 статті 187 КПК України встановлено, що якщо слідчий, прокурор подав разом із клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою клопотання про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу, слідчий суддя, суд приймає рішення згідно зі статтею 189 цього Кодексу.

Положенням ч. 4 ст. 189 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд відмовляє у наданні дозволу на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу, якщо прокурор не доведе, що зазначені у клопотанні про застосування запобіжного заходу обставини вказують на наявність підстав для тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а також є достатні підстави вважати, що: 1) підозрюваний, обвинувачений переховується від органів досудового розслідування чи суду; 2) одержавши відомості про звернення слідчого, прокурора до суду із клопотанням про застосування запобіжного заходу, підозрюваний, обвинувачений до початку розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу вчинить дії, які є підставою для застосування запобіжного заходу і зазначені у статті 177 цього Кодексу.

В ході судового розгляду клопотання було встановлено, що пред`явлена органами досудового розслідування ОСОБА_6 підозра за ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 332-2 КК України, відповідає вимогам ст.ст. 276-278 КПК України та повідомлення про підозру було опубліковане у спосіб, передбачений КПК України.

19 вересня 2022 року постановою слідчого в ОВС 3 відділу СУ ГУ СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_4 підозрюваного ОСОБА_6 оголошено у розшук.

На переконання слідчого судді, на день розгляду клопотання ОСОБА_6 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 332-2 КК України, що підтверджується копіями матеріалів кримінального провадження, долученими прокурором до клопотання та дослідженими слідчим суддею в судовому засіданні.

Беручи до уваги вагомість наданих доказів, що свідчать, що ОСОБА_6 обґрунтовано підозрюється у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень, тяжкість покарання, що загрожує їй у разі визнання його винуватим, перебування підозрюваного у розшуку, слідчий суддя вважає, що слідчим та прокурором була доведена наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема: можливість переховуватись від органів досудового розслідування чи суду, знищити, сховати або спотворити речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків та інших невстановлених співучасників злочину у даному кримінальному провадженні, перешкодити кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Крім того, прокурором було доведено, що існують достатні підстави для застосування до підозрюваного ОСОБА_6 такого виду запобіжного заходу як тримання під вартою, а також те, що більш м`які запобіжні заходи не зможуть в повній мірі запобігти ризикам, зазначеним у клопотанні.

У свою чергу, слідчий суддя враховує, що на даний час місцезнаходження підозрюваного ОСОБА_6 не встановлено, у зв`язку з чим існують достатні підстави вважати, що він переховується від органів досудового розслідування та суду.

Враховуючи викладене, з метою запобігти спробам підозрюваного надалі переховуватись від органів досудового розслідування чи суду, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень, слідчий суддя вважає за необхідне надати дозвіл на затримання ОСОБА_6 з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

При цьому, строк дії ухвали слід встановити тривалістю 6 (шість) місяців з дня її постановлення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 176-178, 187-191, 200, 309, 532 КПК України, слідчий суддя,-

УХВАЛИВ:

Клопотання - задовольнити.

Надати дозвіл на затримання підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 уродженця м.Дніпро, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , з метою його приводу до Солом`янського районного суду м. Києва для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Дата втрати законної сили ухвали слідчого судді 23 березня 2022 року.

Затримана на підставі ухвали слідчого судді, суду особа не пізніше тридцяти шести годин з моменту затримання повинна бути звільнена або доставлена до слідчого судді, суду, який постановив ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1