Рішення

від 29.09.2022 по справі 640/6283/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1/1643

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2022 року м. Київ№ 640/6283/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К»

до Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

товариство з обмеженою відповідальністю «товариство з обмеженою відповідальністю «Кряж і Ко»

провизнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» (надалі позивач), адреса: 04128, місто Київ, вулиця Берковецька, будинок 6-К до Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (надалі відповідач), адреса: 03083, місто Київ, проспект Науки, будинок 57, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача товариство з обмеженою відповідальністю «Кряж і Ко» (надалі третя особа) адреса: 24600, Вінницька область, Крижопільський р-н, смт. Крижопіль, вулиця Юрія Тютюнника, будинок 78, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу № 230420 від 26 січня 2021 року;

- стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кряж і Ко» (ЄДРПОУ 42525681, адреса: 24600, Вінницька область, Крижопільський район, смт. Крижопіль, вулиця Юрія Тютюнника, будинок 78) сплачений штраф у розмірі 8 500,00 грн (вісім тисяч п`ятсот гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Державної Служби України з безпеки на транспорті.

Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача, внаслідок прийняття неправомірного рішення суб`єктом владних повноважень.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що прийнята службовими особами суб`єкта владних повноважень постанова є необґрунтованою та протиправною, у зв`язку з тим, що уповноваженими особами Укртрансбезпеки було не правильно обраховано повну масу, та не було враховано обставин того, що в даному випадку здійснювалось перевезення сипучого вантажу, який під час його перевезення може переміщуватися по всім осям вантажного транспортного засобу внаслідок зміни напрямків руху, швидкості автомобіля, тощо.

Вказані вище обставини, на переконання представника позивача свідчать про те, що маса вантажу не є сталою у різних точках транспортного засобу під час його руху та така маса навантаження на кожну вісь транспортного засобу може змінюватись.

Крім того, представник позивача зауважив, що оскаржувана постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу була винесена при відсутності затвердженої методики зважування сипучих вантажів, без вжиття процедурних заходів щодо затримання та заборони руху транспортного засобу, без складання та вручення водієві обов`язкових документів, що свідчить про її протиправність та наявність підстав для скасування.

Також, представник позивача зауважив, що позивач за цим перевезенням не був перевізником, оскільки транспортний засіб яким здійснювалось перевезення вантажу, що стало підставою для винесення оскаржуваної постанову у межах цієї справи був на підставі договору переданий у оренду іншому підприємству, яке виступало перевізником у цих правовідносинах, що свідчить про те, що у відповідності до приписів чинного законодавства, в даному випадку позивач не є належною відповідальною особою.

Керуючись вищевикладеними обставинами, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» до Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача товариство з обмеженою відповідальністю «Кряж і Ко» про визнання протиправною та скасування постанови та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Не погоджуючись з аргументами та доводами викладеними представником позивача у позовній заяві, представником відповідача було подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що 13 грудня 2020 року інспекторами Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, відповідно до направлення на перевірку № 026457 від 11 грудня 2020 року, на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів в місцях навантаження і розвантаження, проводилась рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів.

Під час проведення вказаних вище заходів, співробітниками Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, був зупинений транспортний засіб марки Volvo, номерний знак НОМЕР_1 , який належать позивачу відповідно до свідоцтва про реєстрацію ТЗ.

Щодо посилань позивача про те, що позивач не є відповідальною особою в даному випадку, оскільки транспортний засіб зупинений уповноваженими особами відповідача був переданий в оренду іншій особі, представник відповідача зазначив, що сам по собі договір лише засвідчує намір сторін, що його уклали, щодо використання транспортного засобу, в свою чергу, докази того, що такий договір був дійсно спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, позивач не надав. Позивач не надав документів, які б підтверджували виконання умов договору (наданих рахунків, доказів орендної плати тощо).

До того ж, представник відповідача зауважив, що тимчасовий реєстраційний талон називають у числі документів, необхідних платнику податків для підтвердження в податковому обліку «податкових» витрат з оренди. Так, для формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, у разі здійснення господарської операції з оренди автотранспорту платнику податків слід оформити тимчасовий реєстраційний талон, що підтверджує право використання орендованого транспортного засобу. Проте, позивачем не було надано доказів отримання ним орендної плати за користування транспортними засобами.

Крім того, представник відповідача звернув увагу, що у відповідності до приписів вимог чинного законодавства, у разі передачі права користування транспортним засобом фізичній або юридичній особі, на підставі договору оренди транспортного засобу, у межах господарських відносин, позивач або орендар повинні були звернутися до центру надання послуг, пов`язаних з використанням автотранспортних засобів за оформленням і видачою тимчасового реєстраційного документа на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

До того ж, представник відповідача зауважив, що під час рейдової перевірки посадовим особам Укртрансбезпеки договір оренли не надавався, тому не можуть вважатись достовірними та допустимими доказами того, що позивач не був автомобільним перевізником під час перевезення вантажу при перевірці перевезення якого складено акт перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 253426.

В обґрунтування правомірності прийняття оскаржуваної постанови представник відповідача зазначив, що за результатами габаритно-вагового контролю транспортного засобу марки Volvo, номерний знак НОМЕР_1 було встановлено, що навантаження на строєну вісь склало 23,35 т., при нормативно допустимому 22 т., що свідчить про порушення позивачем встановлених чинним законодавством габаритно-вагових норм.

Щодо тверджень позивача про те, що вантаж, який перевозився є сипучим і його маса не є сталою у різних точках автомобіля під час руху представник відповідача зазначив, що оскільки транспортний засіб на вагу заїжджає повільно-зі швидкістю не більше 5 км на годину, а така швидкість руху не може призвести до зміщення вантажу. Крім того, наведеними вище нормативними актами не передбачається можливості звільнення перевізника від відповідальності за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом у випадку переміщення вантажу у вантажному відсіку автомобіля.

Також, представник відповідача зауважив, що завантажуючи вантажний автомобіль в межах дозволеної фактичної маси до 40 т., перевізник зобов`язаний враховувати дозволені навантаження на осі транспортного засобу, нерівномірний розподіл маси вантажу на осі, зміну маси транспортного засобу та можливе перевищення вагових параметрів після здійснення заправки автомобіля пальним, та використовувати, в таких випадках, транспортний засіб з відповідними технічними параметрами, наприклад, в даному випадку, з одиночною віссю.

Посилання представника позивача про те, що розгляд справи про порушення встановлених чинним законодавствам правил перевезення був проведений без представника позивача, оскільки останнього не було повідомлено належним чином, представник відповідача вважає необґрунтованими та безпідставними, з огляду на обставини того, що згідно із інформацією про відстеження пересилання поштових відправлень на офіційному сайті «Укрпошта» повідомлення направлено на адресу позивача 21 січня 2021 року, 23 січня 2021 року - повідомлення було точці видачі та 25 січня 2021 року таке повідомлення було вручено уповноваженій особі позивача.

Керуючись викладеними вище обставинами, представник відповідача просив суд відмовити у позивачу у задоволенні позовних вимог зазначених в адміністративному позові.

Не погоджуючись з викладеними представником відповідача аргументами та доводами, представником позивача було подано відповідь на відзив, в якій останній зазначає наступне.

Щодо доказів виконання договору оренди представник позивача звертає увагу на обставини того, що відповідно до Договору оренди транспортного засобу № V15-KP/TB від 01 квітня 2020 року сторони погодили всі істотні умови договору оренди та на його виконання здійснили фактичну передачу майна в користування орендаря - підписали акт прийому-передачі транспортного засобу від 01 квітня 2020 року, що свідчить про те, що з дати підписання акту прийому-передачі до товариства з обмеженою відповідальністю «Кряж і Ко» перейшло право користування транспортним засобом.

В свою чергу представник позивача звертає увагу, що законодавством чи судовою практикою не передбачено необхідності підтверджувати факт реального виконання договору у інший спосіб. Вказаний акт є підтвердженням реального виконання договору.

Таким чином, за твердженнями представника позивача, хибним є твердження представника відповідача про те, що Договір оренди є лише свідченням наміру сторін, а не реальним правочином.

Щодо тверджень представника відповідача про те, що позивачу та товариству з обмеженою відповідальністю «Кряж і Ко» необхідно було отримати тимчасовий талон, представник позивача зазначає, що приписи норм чинного законодавства не встановлюють обов`язку власника чи користувача отримувати таке тимчасове реєстраційне посвідчення, а лише визначають їх право. Крім того, як вбачається із формулювання абзацу 4 пункту 16 Порядку № 1388 останній застосується у випадках, коли власником транспортного засобу є фізична, а не юридична особа (як у даному випадку).

За твердженнями представника позивача, власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Отже, за твердженнями представника позивача неправомірною є вимога наявності тимчасового посвідчення у перевізника, який користується транспортним засобом на підставі договору оренди.

Керуючись викладеними вище обставинами представника позивача підтримав викладені в адміністративному позові аргументи та доводи про те, що товариство з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» є неналежним суб`єктом відповідальності за правопорушення, накладене відповідно до оскаржуваної постанови.

Крім того, у поданій відповіді представник позивача підтримав викладені у адміністративному позові аргументи того, що працівниками Укртрансбезпеки не враховано властивості вантажу, що перевозився кукурудзи насипом. Кукурудза насипом є сипучим (подільним) вантажем. Зважаючи на стан доріг, під час руху автомобіля даний вантаж може переміщуватися по всім осям транспортного засобу. І кожне зважування буде відрізнятись від попереднього.

Також, представник позивача звернув увагу, на відсутність на час проведення габаритно-вагового контролю методики визначення параметрів фактичної маси та навантаження на вісь щодо рідких та сипучих вантажів, можна стверджувати про відсутність на час проведення зазначеного габаритно-вагового контролю правових підстав визначення перевищення нормативних вагових параметрів транспортного засобу та відповідно складання розрахунку плати за проїзд і застосування адміністративно-господарського штрафу за перевищення вагових параметрів.

Керуючись викладеними вище аргументами та доводами, представник позивача просив суду задовольнити позовні вимоги викладені у адміністративному позові.

Також, представником третьої особи було подано до суду пояснення, в яких останній підтримав позицію позивача та зазначив, що за цим перевезенням товариство з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» виступає тільки в якості замовника та вантажовідправника, а автомобільним перевізником являється товариство з обмеженою відповідальністю «Кряж і Ко» і про це прямо зазначено в товарно-транспортній накладній серія 12 ААИ № 052600 від 12 грудня 2020 року, яка була надана водієм посадовим особам Укртрансбезпеки.

Представник третьої особи зауважив, що товариство з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» в даному випадку виступало замовником перевезення та вантажовідправником, а належний йому автомобіль марки VOLVO модель FM 9, реєстраційний номер НОМЕР_1 з причіпом державний номер НОМЕР_2 було передано за договорами оренди транспортного засобу (автомобіля) № V15-KP/TB від 01 квітня 2020 року ТОВ «Кряж і Ко», та Договору оренди транспортного засобу (причепу) № SCH15-KP/TB від 01 квітня 2020 року, укладених між товариством з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Кряж і Ко», з терміном оренди по 31 березня 2021 року.

Крім вказаного, представник третьої особи звернув увагу, що під час перевірки, при здійсненні габаритно-вагового контролю, працівниками Укртрансбезпеки не було враховано властивості вантажу, що перевозився (кукурудза насипом), оскільки, кукурудза є сипучим (подільним) вантажем.

Вказане вище, з урахуванням стану доріг, за твердженням представника третьої особи свідчить про те, що під час руху автомобіля даний вантаж може переміщуватися по всім осям транспортного засобу і кожне зважування буде відрізнятись від попереднього та проведення зважування у русі, шляхом заїзду автомобіля на платформу ваг, без дотримання часу, необхідного для врівноваження сипучого (подільного) вантажу, не може дати однозначних та достовірних результатів навантаження на одну вісь транспортного засобу, адже це не дозволяє врахувати перерозподіл тиску на осі та зсув центру ваги під час нахилу автомобіля при заїзді на платформу ваг, тоді як сипучий вантаж, в силу своїх властивостей, легко переміщується з осі на вісь під дією мінімального руху чи мінімального зміщення кута нахилу. Зважування проводилося динамічно (у русі).

На підставі викладених вище обставин, представник третьої особи підтримав вимоги викладені у адміністративному позові та просив такі вимоги задовольнити.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та проти чого не заперечували сторони, 12 грудня 2020 року автомобіль марки VOLVO модель FM 9, реєстраційний номер НОМЕР_1 з причіпом державний номер НОМЕР_2 , здійснював перевезення сипучого подільного вантажу (кукурудзи (насипом)) загальною масою брутто (разом з масою транспортного засобу) 40 640 кг., з міста Немирів (пункт навантаження) до товариства з обмеженою відповідальністю «Бруклін-Київ» Одеський Морський Торговий Порт через товариство з обмеженою відповідальністю «Одесса Ленд Компані» за товарно-транспортною накладною серія 12 ААИ № 052600 від 12 грудня 2020 року.

Даний автомобіль та причіп є власністю ТОВ «Епіцентр К» на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого УДАІ ГУ УМВС України в місті Києві 16 лютого 2007 року.

13 грудня 2020 року о 04 год. 56 хв., старшими державними інспекторами В.Д.К. Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, Дозоровим О.С. та Авраменко С.В. було проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом, тобто проведено габаритно-ваговий контроль на авто дорозі «М-05 Київ - Одеса, 452 км + 811 м», автомобіля, що належить товариству з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К», марки Volvo, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3 з причіпом державний номер НОМЕР_2 , який перебував під керуванням водія ОСОБА_1 .

Згідно з наявного в матеріалах справи Акту № 253426 від 13 грудня 2020 року проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, під час перевірки службовими особами уповноваженого органу виявлено порушення, під час надання послуг з перевезення вантажів згідно ТТН № 052600 від 12 грудня 2020 року з перевищенням навантаження на строєну вісь яка склала 23,35 тон, при допустимій 22.00 тон, чим було порушено приписи передбачені частиною 1 абзацу 14 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5 % до 10 % включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу.

Відповідно до аналізу вказаного вище акту вбачається, що під час проведення перевірки виявлено порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» пункту 22.5 ПДР, у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме частини 1 абзацу 14 статті 60.

Надалі, до позивача надійшов лист № 65336/20/24-19 від 30 жовтня 2019 року від управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області, до якого були додані копії наступних документів:

- акт № 029620 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 25 жовтня 2019 року;

- довідка про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 25 жовтня 2019 року;

- розрахунок № 029620 плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу від 25 жовтня 2019 року.

В подальшому, 26 січня 2021 року, в.о. заступника начальника Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Бобко Ігорем Анатолійовичем, було розглянуто справу, про порушення законодавства про автомобільний транспорт та винесено постанову № 230420, згідно з якою до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф за порушення вимог статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», в розмірі 8 500,00 грн, який передбачено абзацом 14 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Не погоджуючись з вказаними вище діями та зазначеною вище постановою суб`єкту владних повноважень про застосування адміністративно-господарського штрафу, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103 (надалі - Положення № 103 у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно з підпункту 1 пункту 4 Положення № 103, основними завданнями Укртрансбезпеки, зокрема, є реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті.

Згідно підпунктів 15, 27 пункту 5 Положення № 103 Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування, вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.

Відтак, саме на Укртрансбезпеку покладені повноваження щодо реалізації державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування.

Приписами частини 2 статті 29 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-ХІІ (надалі Закон України «Про дорожній рух», у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до частин 1 та 4 статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року № 2344-ІІІ (надалі - Закон України «Про автомобільний транспорт», у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

Абзацом 2 частини 2 статті 49 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що водій транспортного засобу зобов`язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

Згідно абзацу 16 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20 % при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до пункту 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 30 (надалі - Правила № 30 у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), транспортний засіб з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Згідно з пункту 4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 30, рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів. Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у п. 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.

В свою чергу, пунктом 22.5 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (надалі - Правила № 1306 у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), визначено, що за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.

Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

Забороняється рух транспортних засобів з навантаженням на вісь понад 7 т або фактичною масою понад 24 т автомобільними дорогами загального користування місцевого значення.

З аналізу вищевикладених норм чинного законодавства слідує, що участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові параметри яких перевищують хоча б один з параметрів, зазначених у п. 22.5 Правил № 1306, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів, а при перевезенні вантажу без відповідного дозволу настає адміністративно-господарська відповідальність, яка залежить від відсоткового перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм.

У свою чергу, Постановою Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування» від 27 червня 2007 року № 879 затверджено Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні (надалі - Порядок № 879).

Відповідно до підпунктів 2, 5 пункту 2 Порядку № 879, вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології; дозвіл на рух - єдиний уніфікований документ, що видається уповноваженим органом відповідно до Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 № 30 «Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами», після внесення в установлених порядку і розмірі плати за проїзд таких транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, в якому визначаються умови експлуатації транспортних засобів протягом певного часу за встановленим маршрутом і який дає право на проїзд за таких умов.

Відповідно до пункту 15 Порядку № 879 встановлено, що контроль за наявністю у водіїв великовагових та великогабаритних транспортних засобів дозволу на рух здійснюють уповноважені підрозділи Національної поліції, та територіальні органи Укртрансбезпеки, які здійснюють габаритно-ваговий контроль.

При цьому, під час розгляду судом даної справи було встановлено, що такого дозволу у позивача немає, а отже за описаних обставин відповідач мав достатні підстави для накладення штрафу відповідно до статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Аналогічну правову позицію висловлено у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року по справі № 803/1540/16, від 01 липня 2020 року по справі № 803/50/17.

Також позивач не надав суду доказів, що він звертався за видачею дозволу, а йому було відмовлено. Відтак, спірна постанова прийнята правомірно та скасуванню не підлягає.

Відповідно до підпунктів 16 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль на стаціонарних пунктах включає документальний, попередній та/або точний контроль, на пересувних - документальний, точний контроль.

Згідно з підпунктом 5-1 пункту 2 Порядку № 879 документальний габаритно-ваговий контроль - визначення загальної маси транспортного засобу шляхом додавання власної маси транспортного засобу та маси вантажу.

Згідно з пунктом 18 Порядку № 879, за результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення.

Пунктом 20 Порядку № 879 встановлено, що за результатами габаритно-вагового контролю посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів визначають належність транспортного засобу до великовагових та/або великогабаритних.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 1007/1207 працівники відповідних підрозділів МВС під час здійснення габаритно-вагового контролю: здійснюють зупинку транспортних засобів для проведення габаритно-вагового контролю у випадках, передбачених підпунктом б пункту 4 цього Порядку, з дотриманням Правил дорожнього руху; здійснюють перевірку у водія великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу наявності дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, оформленого та виданого в установленому законодавством порядку. У разі відсутності такого дозволу вживають заходів щодо проходження габаритно-вагового контролю таким транспортним засобом; у разі виявлення порушень правил проїзду великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, у тому числі за результатами здійснення їх габаритно-вагового контролю, вживають заходів реагування, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законодавчими актами.

Відповідно до пункту 4 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 (надалі - Порядок № 1567), державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Згідно пункту 16 Порядку № 1567 передбачено, що під час проведення рейдової перевірки можливе, зокрема, здійснення габаритно-вагового контролю.

Пункт 21 Порядку № 1567 передбачає, що у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, контролюючим органом під час перевірки встановлено факт перевищення встановлених законодавствам вагових обмежень на 6,14 %, оскільки за результатами документального габаритно-вагового контролю транспортного засобу марки VOLVO FM 9, номерний знак НОМЕР_1 з напівпричепом, номерний знак НОМЕР_2 та вантажу (кукурудза) насипом, згідно ТТН 12 ААИ № 052600 було встановлено, що навантаження на строєну вісь склало 23,35 т., при нормативно допустимому 22 т.

Вказане підтверджується наявними у матеріалах справи копіями актів про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 13 грудня 2020 року № 026077, довідкою про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 13 грудня 2020 року № 033452.

Також, на основі встановлених даних відповідачем було складено розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів від 13 грудня 2020 року № 026077.

Таким чином, виходячи з викладених вище обставин, суд приходить до висновку, що належний позивачу транспортний засіб рухався автомобільними дорогами з перевищенням встановлених вагових обмежень, при цьому у водія даного транспортного засобу був відсутній дозвіл, який дає право на рух вказаним автомобілем.

Щодо тверджень представника позивача про те, що товариство з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» не являється відповідальною особою, оскільки у відповідності до приписів чинного законодавства до відповідальності за порушення вимог законодавства щодо перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм, притягається саме перевізник, а належний в даному випадку позивачу транспортний засіб був переданий на підставі договору оренду до іншої особи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, у відповідності до приписів статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5 % до 10 % включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що суб`єктом відповідальності за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм є саме автомобільний перевізник.

Так, за визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Статтею 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.

Таким чином, автомобільний перевізник це не завжди власник автомобіля, це особа, яка його використовує, тобто здійснює перевезення пасажирів чи (та) вантажів цим транспортним засобом.

У позовній заяві позивач стверджує, що не є автомобільним перевізником, оскільки 12 грудня 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кряж і Ко» на вантажному транспортному засобі марки Volvo FM 9, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричіпом марки SHMITZ SKI 24 SL 10.5 реєстраційний номер НОМЕР_4 , які належить товариству з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К», здійснювало перевезення вантажу за маршрутом: місто Немирів, вулиця Соборна, будинок 226-А, товариство з обмеженою відповідлальністю «СХК «Вінницька промислова група» - товариство з обмеженою відповідальністю «Бруклін-Київ» Одеський Морський Торговий Порт через товариство з обмеженою відповідальністю «Одеса Ленд Компані», що підтверджується товарно-транспортною накладною 12ААИ № 052600 від 12 грудня 2020 року.

Керуючись викладеними вище обставинами, представник позивача наголошує, що автомобільним перевізником в даному випадку виступає саме товариство з обмеженою відповідальністю «Кряж і Ко».

В той же час, виходячи з аналізу матеріалів справи суд приходить до висновку про відсутність підстав вважати такі твердження обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до наявного у матеріалах справи свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_5 від 16 лютого 2007 року та № НОМЕР_6 від 29 жовтня 2019 року позивач є власником вантажного автомобіля марки Volvo FM 9, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричіпом марки SHMITZ SKI 24 SL 10.5 реєстраційний номер НОМЕР_4 .

Згідно з відомостями за кодом ЄДРПОУ позивача (32490244), позивач з 27 серпня 2003 року зареєстрований як суб`єкт господарювання, та одними із видів діяльності товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» є: код КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; код КВЕД 49.42 надання послуг перевезення речей; 51.10 пасажирський авіаційний транспорт; код КВЕД 52.10 складське господарство; код КВЕД 52.21 допоміжне обслуговування наземного транспорту; код КВЕД 52.24 транспортне оброблення вантажів; код КВЕД 52.29 інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

В свою чергу, суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до пункту 6.2 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ від 11 серпня 2010 року № 379, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 січня 2011 року за № 123/18861 (надалі Інструкція) встановлено, що за письмовою заявою власника ТЗ - фізичної особи, зразок якої наведено в додатку 14 до цієї Інструкції, про надання права керування цим ТЗ іншій фізичній особі (за умови пред`явлення документів, що посвідчують особувласниката цю особу) працівниками Центру оформляється та видається тимчасовий реєстраційний талон на термін, зазначений у заяві. При цьому в графі «Особливі відмітки» тимчасового реєстраційного талона робиться запис «Дійсний до

---

20__ року за наявності свідоцтва про реєстрацію ТЗ (технічного паспорта) серії ___ N

---

». Заява подається власником ТЗ особисто або уповноваженою ним особою.

Також, згідно з пунктом 6.3 Інструкції встановлено, що якщо власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортним засобом іншій фізичній або юридичній особі (особам), то їм за письмовою заявою (додатки 1 і 2), поданою ними особисто або уповноваженим представником (за винятком випадків, коли в Центрі наявна інформація про анулювання таких повноважень), працівниками Центру оформляється і видається тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

Вказаним підзаконним нормативно-правовим актом на виконання вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» чітко визначено, що для транспортних засобів, що перебувають, зокрема у користуванні у фізичних чи юридичних осіб реєстраційним документом, наявність яких є обов`язковою згідно з вимогами статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» є тимчасовий реєстраційний талон на транспортний засіб.

Відповідно до приписів статті 800 Цивільного кодексу України встановлено, що наймач самостійно здійснює використання транспортного засобу у своїй діяльності і має право без згоди наймодавця укладати від свого імені договори перевезення, а також інші договори відповідно до призначення транспортного засобу.

Наведені норми законодавства дають підстави вважати, що у разі передачі права користування транспортним засобом фізичній або юридичній особі, на підставі договору оренди транспортного засобу, у межах господарських відносин, позивач або орендар повинні були звернутися до центру надання послуг, пов`язаних з використанням автотранспортних засобів за оформленням і видачею тимчасового реєстраційного документа на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 грудня 2018 року у справі № 804/8740/16, де у пункті 30, зокрема, вказано: «...Попри те, що наведені положення пункту 6.3 Інструкції № 379 та пункту 16 Порядку № 1388 передбачають видачу тимчасового реєстраційного талона на транспортний засіб за зверненням користувача транспортного засобу, тобто як вважає позивач не містять імперативної вказівки на отримання такого документа, все ж його наявність, відповідно і необхідність звернутися про його отримання, встановлена Законом № 2344-ІП. Тому, з огляду на наведене, правове регулювання та в аспекті спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновками судів про правомірність спірних постанов в цій частині.»

Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять відомостей про передання позивачем належного останньому транспортного засобу, у користування іншій особі, зокрема третій особі або водію, який був присутній під час перевірки транспортного засобу.

Крім того, з аналізу матеріалів справи судом встановлено, що під час проведення перевірки водій не повідомляв інспекторів про наявність договору оренди транспортного засобу або іншого договору, що встановлює правові підстави для користування і (або) розпорядження належним позивачу транспортним засобом.

З урахуванням зазначених обставин суд дійшов висновку, що в цій справі саме позивач виступав автомобільним перевізником при здійсненні перевезення вантажу транспортним засобом.

Крім того, суд зауважує, що товарна-транспортна накладна, на підставі якої представник позивача обґрунтовує свою позицію, не є документом, що підтверджує право користування транспортним засобом на момент проведення рейдової перевірки з огляду на наступні обставини.

Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 було затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (надалі - Правила).

Відповідно до пункту 11.1 Правил основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

В свою чергу, Розділом 1 вказаних Правил визначено, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

У відповідно до абзацу 2 пункту 11.1. Правил товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Слід відмітити, що дана норма є альтернативною, в якій зазначається, що обов`язковою інформацією в товарно-транспортній накладній має бути інформація про перевізника та/або експедитора.

Крім того, загальними нормами Правил визначено, що товарно-транспортна накладна - документ на вантаж, а не документ, який визначає автомобільного перевізника.

За визначенням пункту 1.6. статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961 встановлено, що власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Отже, керуючись викладеними вище обставинами, суд приходить до висновку, що представником позивача під час розгляду судом цієї справи не було підтверджено, що останній перебував у відповідних договірних правовідносинах з перевізником вантажу під час рейдової перевірки належного позивачу транспортного засобу.

З урахуванням зазначених обставин суд дійшов висновку, що у даній справі саме позивач виступав автомобільним перевізником при здійсненні перевезення вантажу, що свідчить про необґрунтованість аргументів представника позивача на обставини, що позивач не був в даному випадку перевізником, а тому не може бути відповідальною особою.

В частині доводів позивача стосовно того, що відповідачем не враховано властивості вантажу, який перевозив належний позивачу автомобіль, а саме - кукурудзу, яка є сипучим вантажем та може переміщуватися по всім осям транспортного засобу під час руху, та що Методика виконання вимірювань поосьових навантажень та маси вантажних транспортних засобів у русі не розповсюджується на транспортні засоби з рідким вантажем або вантажем, що змінює розподіл навантажень на вісі транспортного засобу в процесі руху (сипучі вантажі), суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з товарно-транспортною накладною від 12 грудня 2020 року 12ААИ № 052600 вбачається, що на належному позивачу транспортному засобі з напівпричепом водієм ОСОБА_1 , здійснювалось перевезення кукурудзи врожаю 2020 року, масою брутто 40 440 кг.

В свою чергу, у відповідності до приписів пункту 12.5 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 встановлено спеціальні правила якими чітко передбачено, що для транспортування вантаж треба рівномірно розміщувати в кузові таким чином, щоб не була порушена стійкість автомобіля і не утруднювалося керування ним. Вантаж не повинен зміщуватися під час руху, випадати з кузова, волочитися і створювати небезпеку для пішоходів та інших учасників дорожнього руху.

Відтак, керуючись вказаними приписами, суд зауважує, що завантажуючи автомобіль, в межах дозволеної фактичної маси, в даному випадку до 40 т., перевізник зобов`язаний враховувати дозволені навантаження на осі транспортного засобу, нерівномірний розподіл маси вантажу на осі, зміну маси транспортного засобу та можливе перевищення вагових параметрів після здійснення заправки автомобіля пальним, та використовувати, в таких випадках, транспортний засіб з відповідними технічними параметрами.

При цьому, відсутність методичних рекомендацій для зважування сипучих вантажів, затверджених Мінекономрозвитку, саме по собі не може бути підставою для незастосування до перевізника відповідальності, у зв`язку із порушенням ним законодавства про автомобільний транспорт, за умови підтвердження факту перевищення транспортним засобом вагових параметрів.

В даному випадку, суд вважає необґрунтованими доводи позивача про те, що ним перевозився подільний та сипучий вантаж (кукурудза), що, на його думку, звільняло його від обов`язку звертатися до уповноваженого органу Національної поліції за отриманням дозволу на рух та перевезення такого вантажу, оскільки отримання дозволу на перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень, в разі перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством є законодавчо встановленим обов`язком перевізника в силу положень статті 48 Закону. При цьому, положення вказаного Закону не містять виключень до подільних вантажів (сипучих: зерно або наливних: бензин, бетон, тощо).

Суд зауважує, що позивач як автомобільний перевізник несе відповідальність за дотримання габаритно-вагових параметрів при перевезенні вантажів, а тому, завантажуючи вантажний автомобіль в межах дозволеної фактичної маси, зобов`язаний враховувати дозволені нормативні навантаження на осі транспортного засобу, нерівномірний розподіл маси вантажу на осі, зміну маси транспортного засобу та можливе перевищення вагових параметрів після здійснення заправки автомобіля пальним, а тому повинен використовувати в таких випадках транспортний засіб з відповідними технічними параметрами, з урахуванням специфіки вантажу.

Крім того суд враховує, що відповідно до приписів абзацу 4 правил 4 Правил № 30 чітко встановлено, що допускається перевищення вагових параметрів над визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2%.

Отже, законодавцем передбачено критичну похибку в розмірі 2 %, що дозволяє враховувати специфіку вантажу, в тому числі й подільного, який під час транспортування здатний зсуватися.

Проте, за результатами габаритно-вагового контролю (зважування) транспортного засобу з вантажем в даному випадку встановлено перевищення дозволеного навантаження на строєну вісь на 6,14 %, що перевищило допустиму похибку у 2 %, передбачену для можливого збільшення осьового навантаження, зумовленого нерівномірним розподілом подільного (сипучого) вантажу.

З урахуванням зазначеного, доводи позивача щодо відсутності необхідності отримання дозволу при перевезенні подільного вантажу з перевищенням дозволеного навантаження, є необґрунтованими.

Що стосується аргументів позивача про те, що вантаж, який перевозився (кукурудза), є сипучим і його маса не є сталою у різних точках автомобіля під час поосьового заїзду тягача і причепа на платформу ваг, без дотримання часу, необхідного для врівноваження сипучого (подільного) вантажу, що не може дати однозначних та достовірних результатів навантаження на одну вісь транспортного засобу, то суд вважає їх безпідставними, оскільки автомобіль на ваги (під час зважування) заїжджає повільно - зі швидкістю не більше 5-6 км на годину, а така швидкість руху не може призвести до значного зміщення вантажу.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 803/1540/16.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Окрім того, стосовно методики проведення габаритно-вагового контролю, суд зауважує, що Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 671 «Про внесення змін до Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні» було скасовано пункт 19 Порядку № 879, без визначення необхідності застосування затвердженою Мінекономрозвитку або іншою методикою.

Таким чином, відсутність методики проведення габаритно-вагового контролю, затвердженої Міністерством економічного розвитку, не є підставою, яка звільняє перевізників від відповідальності за перевищення вагових та габаритних параметрів транспортного засобу та від обов`язку по внесенню плати за таке перевищення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02 серпня 2018 року по справі № 820/1420/17.

Викладене в сукупності дає підстави стверджувати, що з урахуванням положень наведених вище нормативних актів та приписів статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» оскаржувана постанова винесена відповідачем правомірно.

Таким чином, враховуючи всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати в цьому випадку стягненню не підлягають.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» до Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю «товариство з обмеженою відповідальністю «Кряж і Ко» про визнання протиправною та скасування постанови відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова