Рішення
від 09.08.2022 по справі 199/10122/21
АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 199/10122/21

(2/199/919/22)

РІШЕННЯ

Іменем України

09.08.2022 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі головуючого судді Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання Хамула А.С.,

за участю: представника позивача Здор Я.О.,

представника відповідача Дрозд Р.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, 3% річних та інфляційних втрат,

ВСТАНОВИВ:

16 грудня 2021 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернуся позивач через свого представника із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що позивач з 29 січня 2019 року на підставі низки договорів факторингу є правонаступником первісного кредитора ПАТ «ОТП Банк», з яким відповідачем, як позичальником, 28 травня 2014 року було укладено кредитний договір №2008781458, за умовами якого позичальник отримала кредит в розмірі 57307,87 гривень, зобов`язавшись повернути його до 28 травня 2019 року щомісячними платежами згідно графіку, сплативши проценти за користування кредитом, а також інші обов`язкові платежі. Оскільки відповідач належним чином не виконувала свої договірні зобов`язання, позивач скористався своїм правом на дострокове повернення кредиту, направив відповідну письмову вимогу відповідачу 18 лютого 2019 року, в якій просив здійснити дострокове повернення кредиту в повному. Відповідач вказану вимогу не виконала, дострокове повернення кредиту не здійснила, а розмір її заборгованості станом на 18 лютого 2019 року склав 73379,45 гривень. За таких обставин позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь кредитну заборгованість, однак лише за період з 28 березня 2016 року по 28 травня 2019 року в розмірі 37267,49 гривень, з яких: 37261,28 гривень заборгованість за тілом кредиту, 6,21 гривень заборгованість за процентами за користування кредитом. Крім того, на означену суму боргу за тілом кредиту позивач на підставі ст.625 ЦК України нарахував 3% річних в розмірі 3179 гривень за період з 29 січня 2019 року по 02 грудня 2021 року, інфляційні втрати в розмірі 6465,38 гривень за період з лютого 2019 року по листопада 2021 року, які також просив стягнути з відповідача разом із судовими витратами, витрати на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2021 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків його позову.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2022 року у зв`язку із повним та своєчасним усуненням недоліків позову позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2022 року задоволено клопотання сторони позивача та ухвалено проводити судові засідання у справі за участю представника позивача в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, наполягала на їх задоволенні в повному обсязі з викладених у позові підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, вважаючи його безпідставним та необґрунтованим. Також від представника відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому представник просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з тих підстав, що умови кредитного договору №2008781458 від 28 травня 2014 року містять положення про обов`язок сплати відповідачем комісії, який відповідно до норм Закону України «Про захист прав споживачів» та усталеної судової практики Верховного Суду представник вважає несправедливими, а отже нікчемними. Послався представник і на відсутність в матеріалах справи обґрунтованого розрахунку боргу та його наявності, а також вказав на те, що вимога про дострокове погашення кредиту позивачем була направлена за адресою, яка не відповідає ні тій, що зазначена в кредитному договорі, ні тій, яка вказана у позові. Крім того представник відповідача виклав у відзиві заяву про застосування строків позовної давності, які мають обчислюватись окремого щодо кожного періодичного місячного платежу за кредитним договором, а також не змінюються внаслідок заміни кредитора, і, за переконанням представника, такі строки позовної давності спливли на момент звернення позивача до суду із даним позовом, окрім вимог щодо тіла кредиту в розмірі 5752,23 гривень та 0,17 гривень процентів за користування кредитом.

За таких обставин суд вважає за можливе на підставі ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України провести судове засідання та здійснити розгляд даної цивільної справи по суті.

Вислухавши представників сторін та дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що 28 травня 2014 року між ПАТ «ОТП Банк», як кредитодавцем, та відповідачем, як позичальником, укладено договір про надання споживчого кредиту №2008781458, за умовами якого позичальник отримала кредит в розмірі 57307,87 гривень строком на 60 місяців, зобов`язавшись повернути кредитні кошти до 28 травня 2019 року включно щомісячними платежами відповідно до графіку платежів, сплативши 0,01% річних за користування кредитними коштами, а також інші обов`язкові платежі в порядку та строки, встановлені договором. Викладені обставини підтверджуються копією кредитного договору з додатком, копією заяви на видачу готівки.

13 червня 2016 року між ПАТ «ОТП Банк», як клієнтом, та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», як фактором, укладено договір факторингу №13/06/16, за умовами якого з урахуванням витягу з реєстру прав вимоги №1 ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» набуло належних ПАТ «ОТП Банк» прав вимоги за договором про надання споживчого кредиту №2008781458 від 28 травня 2014 року. При цьому на момент укладення вказаного договору факторингу внаслідок неналежного виконання позичальником своїх договірних кредитних зобов`язань у відповідача перед кредитором виникла заборгованість в загальному розмірі 73379,45 гривень, з яких: 53245,69 гривень заборгованість за тілом кредиту, 20133,76 гривень заборгованість за процентами за користування кредитом. Наведені обставини підтверджуються копією договору факторингу, копією витягу з реєстру прав вимоги, копією витягу з акту приймання-передачі документації боржників.

29 січня 2019 року між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», як клієнтом, та позивачем, як фактором, укладено договір факторингу №29/01/19-2, за умовами якого з урахуванням витягу з реєстру боржників позивач набув належних ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» прав вимоги за договором про надання споживчого кредиту №2008781458 від 28 травня 2014 року. При цьому на момент укладення вказаного договору факторингу внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних кредитних зобов`язань у неї перед кредитором, а отже і позивачем виникла заборгованість в загальному розмірі 73379,45 гривень, з яких: 53245,69 гривень заборгованість за тілом кредиту, 20133,76 гривень заборгованість за процентами за користування кредитом. Наведені обставини підтверджуються копією договору факторингу, копією витягу з реєстру боржників, копією витягу з акту приймання-передачі документації боржників.

28 лютого 2019 року позивачем, як новим кредитором у правовідносинах сторін, направлено відповідачу письмову вимогу від 18 лютого 2019 року про здійснення дострокового погашення кредиту в строк до 18 березня 2019 року у вигляді розрахованої за договором про надання споживчого кредиту №2008781458 від 28 травня 2014 року заборгованості станом на 18 лютого 2019 року в розмірі 73379,45 гривень, з яких: 53245,69 гривень заборгованість за тілом кредиту, 20133,76 гривень заборгованість за процентами за користування кредитом. Такою вимогою позивач фактично змінив строк сплати трьох останніх за графіком періодичних щомісячних платежів за кредитом, встановивши його, а також загальний строк кредитування терміном до 18 березня 2019 року включно. Докази виконання означеної вимоги в матеріалах справи відсутні, стороною відповідача суду не подані. Викладені обставини підтверджуються копією вимоги та поштової документації про її направлення.

Також судом встановлено, що позивачем здійснено розрахунок заборгованості відповідача за договором про надання споживчого кредиту №2008781458 від 28 травня 2014 року станом на 02 грудня 2021 року, згідно якого загальна сума боргу відповідача становить 72581,09 гривень, з яких: 53245,69 гривень заборгованість за тілом кредиту, 19335,4 гривень заборгованість за процентами за користування кредитом. Однак позивач із вказаної суми просить суд стягнути заборгованість за період з 28 березня 2016 року по 28 травня 2019 року в загальному розмірі 37267,49 гривень, з яких: 37261,28 гривень заборгованість за тілом кредиту, 6,21 гривень заборгованість за процентами за користування кредитом. Крім того, позивачем за період з 29 січня 2019 року по 02 грудня 2021 року на підставі ст.625 ч.2 ЦК України нараховано за вказану вище остаточну суму заборгованості за тілом кредиту, яку позивач просить стягнути, 3% річних в сумі 3179 гривень, а також за період з лютого 2019 року по листопад 2021 року інфляційні втрати в сумі 6465,38 гривень. Таким чином, позивач просить стягнути загальну суму 46911,87 гривень (37267,49 гривень + 3179 гривень + 6465,38 гривень). Викладені обставини підтверджуються довідкою та розрахунком, а також змістом позовної заяви.

Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, окрім положень зазначених вище договорів, врегульовані нормами ЦК України.

Так, відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм ст.ст.11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір, який є обов`язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є кредитний договір, який обов`язково укладається в письмові формі (ст.ст.1054, 1055 ЦК України).

Нормою ст.1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Відповідно до норми ст.1050 ч.2 ЦК України, в контексті положення ст.1054 ч.2 ЦК України, якщо кредитним договором встановлений обов`язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитор має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилась зі сплатою процентів. Аналогічне положення містить ст.16 Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому за змістом ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно норми ст.1050 ч.1 ЦК України, в контексті положення ст.1054 ч.2 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму кредиту, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України.

В свою чергу, нормою ст.625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняться від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом положень ст.ст.512-514, 516 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами ст.ст.1077-1079, 1082 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Згідно ст.16 ЦК України однією із форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Вирішуючи питання щодо позовних вимог позивача за договором про надання споживчого кредиту №2008781458 від 28 травня 2014 року з урахуванням на договори факторингу №13/06/16 від 13 червня 2016 року та №29/01/19-2 від 29 січня 2019 року, приймаючи до уваги, що в судовому засіданні знайшли підтвердження факти укладення таких договорів із дотриманням вимог законодавства щодо порядку їх укладення, змісту та форми таких договорів, підтверджено факт набуття позивачем, як новим кредитором, прав вимоги первісного кредитора до відповідача за вказаним кредитним договором, а також встановлено невиконання відповідачем, на відміну від кредитодавця, своїх зобов`язань за даним кредитним договором, що зумовило виникнення у відповідача заборгованості за кредитом в наведеному у позові розмірі, а у позивача права вимагати від відповідача дострокового повернення кредиту із кореспондуючим цьому праву обов`язком відповідача здійснити таке повернення, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення кредитної заборгованості (тіла кредиту, процентів за користування кредитом) є обґрунтованими, доведеними та мали б бути задоволенні в повному обсязі.

При цьому суд критично оцінює та не приймає до уваги в якості підстав для відмови у задоволенні позову твердження сторони відповідача про незаконність комісії, оскільки нарахування та стягнення комісії з відповідача за кредитним договором не є предметом спору у справі (позивач не заявляє відповідних вимог про стягнення боргу за комісією). Не приймає суд до уваги і твердження представника відповідача про відсутність обґрунтованого розрахунку боргу та доказів наявності боргу, оскільки, як вказано вище за текстом рішення і встановлено судом в ході розгляду справи, такі докази наявні у матеріалах справи, сумнівів в їх достовірності в суду не виникає. Натомість стороною відповідача, яка заперечує проти наявності в неї кредитної заборгованості, не подано жодних доказів здійснення погашення кредиту в повному обсязі, а формальні та недоведені жодним чином заперечення проти наявності боргу та його розміру за таких обставин суд сприймає як обраний відповідачем спосіб свого захисту з метою уникнення цивільно-правової відповідальності майнового характеру за невиконання взятого на себе договірного зобов`язання. Більш того, заперечення сторони відповідача, які не підтверджені жодними доказами, суд може оцінювати лише як припущення, на яких у відповідності до ст.81 ч.6 ЦПК України не може ґрунтуватись судове рішення. Не знайшли свого підтвердження і посилання представника відповідача на начебто направлення позивачем вимоги про дострокове повернення кредиту на помилкову адресу, оскільки фактично зазначена у такій письмовій вимозі адреса відповідача повністю збігається з адресою відповідача, вказаною у позові, у кредитному договорі, у відзиві, а також у довідці про зареєстроване місце проживання відповідача, отриманої на запит суду.

Відтак, як зазначалось вище, позовні вимоги в частині стягнення кредитної заборгованості (тіла кредиту, процентів за користування кредитом) є обґрунтованими та доведеними і за звичайних умов підлягали б задоволенню у повному обсязі. В той же час, представником відповідача у відзиві викладено заяву про застосування строків позовної давності, яку ним підтримано в судовому засіданні. Вирішуючи питання про можливість застосування строків позовної давності та відмови у задоволенні позову на цій підставі, суд керувався наступним.

Так, застосування позовної давність можливе лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. При цьому, розгляд заяви про застосування позовної давності та відмова у позові з підстав пропуску строків позовної давності, у випадку обґрунтованості вказаної заяви та відсутності підстав для поновлення цього строку, є обов`язком, а не правом суду. Схожий за змістом висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року по справі №369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року по справі №367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року по справі №575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року по справі №183/1617/16, від 28 листопада 2018 року по справі №504/2864/13-ц, від 05 грудня 2018 року по справах №522/2202/15-ц, №522/2201/15-ц та №522/2110/15-ц, від 07 серпня 2019 року по справі №2004/1979/12, від 18 грудня 2019 року по справі №522/1029/18, від 16 червня 2020 року по справі №372/266/15-ц, від 23 червня 2020 року по справі №536/1841/15-ц, від 07 липня 2020 по справі №712/8916/17, а також у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року по справі №509/3589/16-ц, від 28 жовтня 2020 року по справі №686/7483/15-ц, від 11 листопада 2020 року по справі №359/3162/16-ц.

За змістом ст.ст.256, 257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст.267 ч.ч.3, 4 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Нормою ст.261 ч.5 ЦК України визначено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно ст.262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Положеннями ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. Таким чином, якщо кредитний договір передбачає внесення позичальником періодичних щомісячних платежів, то перебіг позовної давності стосовно кожного періодичного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу з наступного дня після настання терміну його погашення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі №444/9519/12, від 23 червня 2020 року по справі №536/1841/15-ц, а також у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року по справі №662/1375/18.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі ст.1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. Такі правові висновки містить постанова Верховного Суду від 20 липня 2022 року по справі №333/1368/15-ц.

Стосовно обставин спірних правовідносин сторін у даній цивільній справі, то в ході її розгляду судом було встановлено, що договір про надання споживчого кредиту №2008781458 від 28 травня 2014 року передбачав обов`язок із повернення кредиту відповідачем саме періодичними щомісячними платежами, останній з яких мав бути внесений 28 травня 2019 року, що одночасно є і останнім днем строку кредитування. В той же час, внаслідок неналежного виконання відповідачем свого зобов`язання із повернення кредиту позивачем, як новим кредитором, було реалізоване право вимоги від відповідача здійснити дострокове повернення всього кредиту як прострочених платежів, так і тих, строк внесення яких ще не настав. Відтак, позивач своєю письмовою вимогою від 18 лютого 2019 року змінив не тільки строк кредитування, а й строк повернення тих платежів, термін внесення яких не настав, встановивши останній день строку 18 березня 2019 року. Таким чином для останніх трьох періодичних щомісячних платежів за графіком платежів термін повернення встановлено 18 березня 2019 року, а для решти залишився тим же і на момент пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту сплив. Враховуючи подання до суду даного позову лише 16 грудня 2021 року, трирічний строк позовної давності, про застосування якого клопотав представник відповідача, охоплює терміни внесення лише останніх шістьох періодичних щомісячних платежів згідно графіку платежів до кредитного договору, загальний розмір яких становить 12950,82 гривень та включає в себе тіло кредиту, проценти за користування кредитом, а також комісії. За рештою періодичних щомісячних платежів строк позовної давності на момент звернення до суду вже сплив. Разом з тим, позивач в тексті свого позову пред`являє вимоги та наполягає на стягненні з відповідача кредитної заборгованості лише у вигляді боргу за тілом кредиту та процентами за користування кредитом, не пред`являючи вимог про стягнення боргу за комісією. За таких обставин, керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України), суд приходить до висновку про можливість стягнення кредитної заборгованості в межах строку позовної давності, тобто за шістьма останніми періодичними платежами за кредитом, однак з вирахуванням із таких періодичних платежів комісій, як їх складових. Останнє, в свою чергу, визначає розмір кредитної заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в межах строків позовної давності, станом на 02 грудня 2021 року в загальному розмірі 5752,49 гривень, з яких: 5752,32 гривень заборгованість за тілом кредиту, 0,17 гривень заборгованість за процентами за користування кредитом. У решті вимог про стягнення кредитної заборгованості слід відмовити через сплив строку позовної давності.

В той же час, суд не приймає до уваги зазначені позивачем у складеній ним довідці про розмір боргу посилання на здійснення відповідачем у період з 29 січня 2019 року по 02 грудня 2021 року часткового погашення суми боргу на суму в розмірі 798,36 гривень 06 жовтня 2021 року, оскільки такі посилання не підтверджуються належними доказами, якими могла б бути довідка про рух коштів на рахунку позивача та/або відповідача, квитанції, меморіальні ордери, платіжні доручення із зазначенням суми, дати, платника/отримувача платежу тощо. Тобто належним доказом часткового погашення боргу, враховуючи заперечення цього відповідачем, в будь-якому випадку не може довільно складена позивачем довідка. Останнє, в свою чергу, не дозволяє суду визначити строк позовної давності перерваним у відповідності до ст.264 ЦК України.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача нарахованих на підставі ст.625 ч.2 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат, суд керувався наступним.

Після спливу строку кредитування внаслідок закінчення цього строку, визначеного у відповідному кредитному договорі, або внаслідок реалізації кредитодавцем свого права на дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитом в порядку ст.1050 ч.2 ЦК України (шляхом направлення позичальнику відповідної вимоги або шляхом подання відповідного позову до суду) припиняється право кредитодавця нараховувати передбачені кредитним договором проценти за користування кредитом, а також неустойку. В таких правовідносинах права та інтереси кредитодавця забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, та підлягає застосуванню до всього періоду прострочення виконання грошового зобов`язання від дати спливу строку кредитування. Зазначена вище правова позиція суду підтверджується правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04 липня 2018 року по справі №310/11534/13-ц, від 04 червня 2019 року по справі №916/190/18, від 08 листопада 2019 року по справі №127/15672/16-ц, від 23 червня 2020 року по справі №536/1841/15-ц, від 26 січня 2021 року по справі №522/1528/15-ц.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст.625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року по справі №127/15672/16-ц).

Передбачене ст.625 ЦК України зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19, від 09 лютого 2021 року у справі №520/17342/18, від 04 травня 2022 року по справі №761/28949/17).

Таким чином, керуючись наведеними вище правими позиціями, приймаючи до уваги норми ст.1050 ч.1, ст.1054 ч.2 ЦК України, які безпосередньо передбачають можливість застосування положень ст.625 ЦК України до кредитних правовідносин, а отже і до спірних правовідносин сторін по даній справі, враховуючи, що обов`язок відповідача зі сплати 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст.625 ч.2 ЦК України є акцесорним, додатковим до основного і залежним від нього зобов`язанням, яке поділяє його долю, а тому з огляду на положення ст.266 ЦК України суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційні втрати підлягають також частковому задоволенню в межах строків позовної давності та виходячи із суми заборгованості за тілом кредиту (позивач нараховував лише на тіло кредиту), яка стягується за даним рішенням суду, однак із врахуванням на підставі ст.13 ЦПК України кінцевого терміну періоду, визначеного позивачем для розрахунку 3% річних та інфляційних втрат.

Розрахунок суду 3% річних здійснюється за період з 19 березня 2019 року (дата після спливу строку кредитування) по 02 грудня 2021 року (визначена позивачем дата до подання позову) та має наступний вигляд: 5752,32 гривень (заборгованість за тілом кредиту, яка стягується судом в межах строку позовної давності і виникла після спливу строку кредитування) х 3% х 990 (кількість днів прострочення) : 365/366 (кількість днів у році) : 100 = 467,61 гривень.

Розрахунок суду інфляційних втрат здійснюється за період з 19 березня 2019 року (дата після спливу строку кредитування) по 30 листопада 2021 року (визначена позивачем дата до подання позову) та має наступний вигляд: 5752,32 гривень (заборгованість за тілом кредиту, яка стягується судом в межах строку позовної давності і виникла після спливу строку кредитування) х 1.16651906 (сукупний індекс інфляції, поділений на 100%) 5752,32 гривень (заборгованість за тілом кредиту, яка стягується судом в межах строку позовної давності і виникла після спливу строку кредитування) = 957,9 гривень.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог, виходячи із обґрунтованості заяви представника відповідача щодо пропуску позивачем строків позовної давності відносно більшої частини позовних вимог. Позов підлягає задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором №2008781458 від 28 травня 2014 року станом на 02 грудня 2021 року в загальному розмірі 7178 гривень, з яких: 5752,32 гривень заборгованість за тілом кредиту, 0,17 гривень заборгованість за процентами за користування кредитом, 467,61 гривень 3% річних, 957,9 гривень інфляційні втрати.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись нормами ст.ст.133, 137, 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі та результат її розгляду, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачений останнім при зверненні до суду судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, тобто в сумі 347,33 гривень. З огляду на частковість задоволення позовних вимог, а також враховуючи слушність посилань представника відповідача у відзиві на неспівмірність заявлених до стягнення стороною позивача витрат на професійну правничу допомогу відносно категорії справи, її складності, ціни позову, обсягу та складності дій, вчинених в рамках цієї справи представником позивача-адвокатом, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування понесених останнім витрат на професійну правничу допомогу 1442,12 гривень.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.16 Закону України «Про споживче кредитування», ст.ст.11, 15, 16, 256, 257, 261, 262, 266, 267, 512-514, 516, 525, 526, 530, 610-612, 625, 629, 1050, 1054, 1055, 1056-1, 1077-1079, 1082 ЦК України, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 137, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, 3% річних та інфляційних втрат задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс» (ЄДРПОУ 41677971; адреса місцезнаходження: 04053, м.Київ, вул.Січових Стрільців, 77) заборгованість за кредитним договором №2008781458 від 28 травня 2014 року станом на 02 грудня 2021 року в загальному розмірі 7178 гривень, з яких: 5752,32 гривень заборгованість за тілом кредиту, 0,17 гривень заборгованість за процентами за користування кредитом, 467,61 гривень 3% річних, 957,9 гривень інфляційні втрати.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

У рахунок відшкодування судових витрат по справі стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс» (ЄДРПОУ 41677971; адреса місцезнаходження: 04053, м.Київ, вул.Січових Стрільців, 77) судовий збір в розмірі 347,33 гривень, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1442,12 гривень, а всього 1789,45 гривень.

Рішення судунабирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи,якщо апеляційнускаргу небуло подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 15 серпня 2022 року.

Суддя А.М. Авраменко

Дата ухвалення рішення09.08.2022
Оприлюднено04.10.2022

Судовий реєстр по справі —199/10122/21

Рішення від 09.08.2022

Цивільне

Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська

АВРАМЕНКО А. М.

Рішення від 09.08.2022

Цивільне

Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська

АВРАМЕНКО А. М.

Ухвала від 09.06.2022

Цивільне

Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська

АВРАМЕНКО А. М.

Ухвала від 16.01.2022

Цивільне

Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська

АВРАМЕНКО А. М.

Ухвала від 20.12.2021

Цивільне

Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська

АВРАМЕНКО А. М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні