Рішення

від 03.10.2022 по справі 922/936/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2022 р.м. ХарківСправа № 922/936/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справу № 922/936/22

за позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства «ПРОМІМПЕКС» (14010, м. Чернігів, вул. Верені, 26, Код ЄДРПОУ 30149094, тел. +38(067)404-34-30, E-mail: sodega@ukr.net),

до відповідача Фізичної особи-підприємця Погалова Сергія Олександровича ( АДРЕСА_1 , Код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , тел. НОМЕР_2 , E-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ),

про стягнення грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави, в сумі 13700,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ПВКП «ПРОМІМПЕКС» звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - ФОП Погалова С.О., в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 13700,00 грн, як такі, що набуті без достатньої правової підстави, а також просить витрати по сплаті судового збору в розмірі 2481,00 грн покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовує з посиланням на те, що позивачем були помилково перераховані на рахунок відповідача по платіжному дорученню від 07.10.2021 № 1693 грошові кошти в сумі 13700,00 грн. Зазначає, що між ПВКП «ПРОМІМПЕКС» та ФОП Погаловим С.О. відсутні будь-які господарські правовідносини, а отже відсутні підстави для отримання останнім перерахованих позивачем грошових коштів. Позивач направив на адресу відповідача лист від 15.11.2021 з вимогою повернути помилково перераховані згідно платіжного доручення від 07.10.2021 № 1693 грошові кошти в сумі 13700,00 грн протягом 3 календарних днів з моменту отримання цього листа. Відповідач зазначені грошові кошти не повернув, що стало підставою для звернення позивача до Господарського суду Харківської області з позовними вимогами про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 13700,00 грн, як таких, що набуті без достатньої правової підстави, на підставі ст. 1212 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.06.2022 у справі № 922/936/22 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито позовне провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в справі матеріалами, встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу встановлено 5-денний строк для подання відповіді на відзив з дня його отримання.

На виконання зазначеної ухвали до суду від відповідача - ФОП Погалова С.О. засобами поштового зв`язку надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 7444 від 01.08.2022), в якому відповідач не погоджується з доводами позивача, викладеними у позовній заяві, просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідач у відзиві не заперечує факту отримання від позивача грошових коштів в сумі 13700,00 грн, перерахованих згідно платіжного доручення від 07.10.2021 № 1693, проте вважає, що ст. 1212 ЦК України не підлягає застосуванню до правовідносин, які склалися між позивачем та відповідачем, оскільки зазначені кошти були позивачем перераховані на виконання усного договору купівлі-продажу від 20.09.2021, укладеного між сторонами шляхом оформлення по телефону замовлення на поставку з інтернет-сайту товару - центрифуги лабораторної із узгодженням усіх істотних умов поставки товару. Відповідач зазначає, що отримавши замовлення він виставив та надіслав на електронну адресу покупця - ПВКП «ПРОМІМПЕКС» рахунок № 74/21 від 20.09.2021 на суму 13700,00 грн для отримання передплати за товар, який сплачений покупцем по платіжному дорученню № 1693 від 07.10.2021 із зазначенням у призначенні платежу найменування товару та номеру виставленого рахунку, що підтверджується копією вказаного платіжного доручення та випискою по особовому рахунку ФОП Погалова C.O. Після отримання передплати відповідач 09.10.2021 надіслав замовлення до відділення ТОВ «НОВА ПОШТА» № 14 за місцезнаходженням позивача (м. Чернігів), зазначивши отримувачем - ПВКП «ПРОМІМПЕКС» в особі Щербака Вячеслава Вікторовича та номер телефону отримувача НОМЕР_3 , що підтверджується експрес-накладною № 59000741003749 від 09.10.2021, та, як зазначає відповідач, 11.10.2021 замовлення отримане одержувачем, тому позовна вимога про повернення коштів, як помилково перерахованих, є безпідставною та не підлягає задоволенню.

Позивач - ПВКП «ПРОМІМПЕКС» правом подати відповідь на відзив у відповідності до ч. 1 ст. 184 ГПК України не скористався, відповіді на відзив на позовну заяву протягом встановленого судом строку та станом на день прийняття судом цього рішення не подав, хоча був належно повідомлений про розгляд даної справи, оскільки ухвалу суду від 27.06.2022 у справі № 922/936/22 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження отримав 04.08.2022, що підтверджується наявним у справі зворотним рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 6102271007700.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

На підставі зазначеного, з огляду на те, що відповідно до ст. 184 ГПК України подання відповіді на відзив є правом, а не обов`язком позивача, враховуючи, що позивач був обізнаний про розгляд даної справи за поданою ним позовною заявою, його позиція по суті позовних вимог досить повно викладена у позовній заяві, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, зважаючи на закінчення строку розгляду справи у порядку спрощеного провадження, визначеного положенням Господарського процесуального кодексу України, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу й порушення прав учасників справи щодо розгляду справи упродовж розумного строку, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу без відповіді позивача на відзив на позовну заяву за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, викладені у відзиві на позовну заяву, всебічно та повно перевіривши матеріали справи на надані сторонами докази, суд встановив таке.

Із матеріалів справи вбачається, що між позивачем - ПВКП «ПРОМІМПЕКС» (покупцем) та відповідачем - ФОП Погаловим CO. (продавцем) у спрощений спосіб шляхом оформлення по телефону замовлення на поставку товару був укладений усний договір купівлі-продажу товару - центрифуги лабораторної.

Як стверджує відповідач у відзиві на позовну заяву, покупець 20.09.2021 звернувся до продавця по телефону із усним замовленням на поставку з інтернет-сайту товару - центрифуги лабораторної. За наслідками усного замовлення між сторонами були узгодженні всі істотні умови поставки товару, та, з метою отримання попередньої оплати за товар, продавцем був виставлений і надісланий покупцю на електронну адресу рахунок на оплату № 74/21 від 20.09.2021 на суму 13700,00 грн.

Покупцем - ПВКП «ПРОМІМПЕКС» оплачено виставлений продавцем рахунок за замовлений товар (центрифугу лабораторну) у повному обсязі по платіжному дорученню № 1693 від 07.10.2021 на суму 13700,00 грн (а.с. 6). Як вбачається із зазначеного платіжного доручення, у призначенні платежу в платіжному дорученні покупцем вказано найменування товару, за який вноситься оплата, та номер рахунку, на підставі якого сплачуються кошти, а саме: «за центрифугу лабораторну, згідно рахунка № 74/21, ПДВ-0.00 грн».

Платіж по платіжному дорученню № 1693 від 07.10.2021 на суму 13700,00 грн з призначенням «за центрифугу лабораторну, згідно рахунка № 74/21, ПДВ-0.00 грн» проведений банком 07.10.2021, що підтверджується наданою позивачем до позовної заяви копією вказаного платіжного доручення та копією наданої відповідачем до відзиву на позовну заяву копією виписки по особовому рахунку відповідача - ФОП Погалова C.O. за 07.10.2021, а також не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Після отримання попередньої оплати за товар в сумі 13700,00 грн відповідачем на виконання замовлення 09.10.2021 було надіслано товар позивачу до вказаного ним відділення ТОВ «НОВА ПОШТА» № 14 (м. Чернігів), тобто за місцезнаходженням позивача, що підтверджується копією експрес-накладної № 59000741003749 від 09.10.2021, яку надано відповідачем до відзиву на позовну заяву.

Із вказаної копії експрес-накладної № 59000741003749 від 09.10.2021 вбачається, що відправником - Погаловим Сергієм Олександровичем 09.10.2021 було відправлено посилку із «обладнанням», вагою 30 кг, із оголошеною вартістю 14000,00 грн, до відділення № 14 у м. Чернігові на ім`я отримувача - Приватного виробничо-комерційного підприємства «ПРОМІМПЕКС» в особі Щербака Вячеслава Вікторовича, номер телефону отримувача: НОМЕР_3 .

Як зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву, посилку із «обладнанням» було отримано покупцем 11.10.2021 у відділенні № 14 у м. Чернігові, проте доказів на підтвердження отримання замовленого товару - центрифуги лабораторної відповідачем до відзиву не надано.

16.11.2021 позивач направив на адресу відповідача лист від 15.11.2021 (а.с. 7) з вимогою повернути грошові кошти в сумі 13700,00 грн, як помилково перераховані згідно платіжного доручення від 07.10.2021 № 1693, протягом 3 календарних днів з моменту отримання цього листа, що підтверджується поштовим фіскальним чеком, поштовою накладною від 16.11.2021 про направлення цінного листа № 1402103888349 та описом вкладення до зазначеного цінного листа (а.с. 8, 9).

Відповідачем зазначену вимогу залишено без задоволення, грошові кошти в сумі 13700,00 грн позивачу не повернуто.

Звертаючись до суду з вимогами про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 13700,00 грн, як такі, що набуті без достатньої правової підстави, на підставі ст. 1212 ЦК України, позивач посилається на відсутність між ПВКП «ПРОМІМПЕКС» та ФОП Погаловим С.О. будь-яких господарських правовідносин.

Суд не погоджується таким твердженням позивача, оскільки матеріалами справи підтверджено, що між позивачем - ПВКП «ПРОМІМПЕКС», як покупцем, та відповідачем - ФОП Погаловим CO., як продавцем, виникли господарські правовідносини щодо поставки товару (центрифуги лабораторної) вартістю 13700,00 грн на підставі усного договору купівлі-продажу, укладеного шляхом оформлення замовлення по телефону на поставку зазначеного товару.

Згідно з чч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також інші юридичні факти.

За змістом ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також як наслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

При цьому, положеннями чч. 1-3 ст. 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Тобто, виходячи зі змісту ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України, у разі недосягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами договору, такий правочин буде тільки підтвердженням наміру сторін укласти відповідний договір.

Статтею 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

У відповідності до чч. 1, 2 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч. 1 ст. 206 ЦК України).

Статтею 208 ЦК України визначено перелік правочинів, які належить вчиняти у письмовій формі, а саме: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Згідно з приписами ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Отже, чинним законодавством не передбачено обов`язкове укладення у письмовій формі договору купівлі-продажу товару з інтернет-сайту.

За приписами чч. 1, 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, оголошеною продавцем у момент укладення договору, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті зобов`язання. Якщо договором встановлено попередню оплату товару (стаття 693 цього Кодексу), прострочення покупцем оплати товару є відмовою покупця від договору, якщо інше не встановлено договором (ст. 706 ЦК України).

Як вже зазначалося вище, позивач - ПВКП "ПРОМІМПЕКС" оплатив виставлений відповідачем рахунок на поставку товару за ціною, узгодженою між сторонами під час телефонного замовлення, а саме: здійснив перерахування відповідачу грошових коштів в сумі 13700,00 грн по платіжному дорученню № 1693 від 07.10.2021, вказавши у призначенні платежу в зазначеному платіжному дорученні найменування товару, за який вноситься оплата, та номер рахунку, на підставі якого сплачуються кошти, а саме: "за центрифугу лабораторну, згідно рахунка № 74/21, ПДВ-0.00 грн". Тим самим позивач підтвердив укладення з відповідачем усного договору купівлі-продажу та погодив істотні умови поставки товару, зокрема предмет договору (найменування товару) та ціну договору (вартість товару), тобто взяв на себе зобов`язання належним чином виконувати умови зазначеного договору, в тому числі в частині сплати попередньої оплати за поставку товару.

Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини на підставі договору купівлі-продажу щодо поставки товару - центрифуги лабораторної на суму 13700,00 грн, укладеного між ними шляхом оформлення по телефону замовлення на поставку зазначеного товару.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права є предметом регулювання Глави 83 ЦК України.

Відповідно до чч. 1 та 2 ст. 1212 ЦК України Глави 83 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення Глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них положень Глави 83 ЦК України.

За змістом глав 82 і 83 ЦК України, для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц та постановах Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 743/2174/19, від 13.10.2020 у справі № 917/32/17, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19, від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц та від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

На підставі викладеного, з огляду на наявність укладеного між позивачем та відповідачем усного договору купівлі-продажу шляхом оформлення по телефону замовлення на поставку товару (центрифуги лабораторної) на суму 13700,00 грн, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту про стягнення перерахованих ним в якості попередньої оплати по платіжному дорученню від 07.10.2021 № 1693 грошових коштів в сумі 13700,00 грн, як таких, що набуті без достатньої правової підстави, на підставі ст. 1212 ЦК України (замість вимоги про передання продавцем оплаченого товару чи повернення суми попередньої оплати на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України), є неналежним способом захисту прав покупця, не здатним забезпечити реальне поновлення його прав.

Разом з тим, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо викладеної в позові вимоги та обраного позивачем способу захисту прав позивача, які він вважає порушеними.

При цьому суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.

Статтями 662, 663 ЦК України встановлений обов`язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, у строк, встановлений цим договором, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 Цивільного кодексу України).

Одночасно, згідно із ст. 689 ЦК України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплати продавцеві повну ціну переданого товару.

Таким чином, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов`язання починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 525-526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Матеріалами справи підтверджено, що після отримання попередньої оплати у повному обсязі відповідач на виконання замовлення 09.10.2021 надіслав товар позивачу до вказаного ним відділення ТОВ «НОВА ПОШТА» № 14 (м. Чернігів), тобто за місцезнаходженням позивача, що підтверджується копією експрес-накладної № 59000741003749 від 09.10.2021, яку надано відповідачем до відзиву на позовну заяву.

Докази отримання позивачем замовленого товару, направленого відповідачем по експрес-накладній № 59000741003749 від 09.10.2021 за місцезнаходженням позивача до відділення ТОВ «НОВА ПОШТА» № 14 у м. Чернігов, в матеріалах справи відсутні.

Разом з тим, позивачем не доведено та не надано до матеріалів справи належних доказів на підтвердження того, що замовлений товар не було передано відповідачем у встановлений строк або повернуто його позивачу.

Частиною 2 ст. 693 ЦК України передбачене право покупця вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк.

Відтак, підстави для повернення позивачу перерахованих в якості передоплати за поставку товару згідно платіжного доручення від 07.10.2021 № 1693 грошових коштів у сумі 13700,00 грн відсутні, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 13700,00 грн є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 77, ст. 78, 79 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку посилається сторона, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За приписами п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі зазначеного, враховуючи, що судом відмовлено в задоволені позовних вимог, судовий збір покладається на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 129 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 77, ст. 78, 79, 86, п. 2 ч. 1 ст. 129, ст. 236-242, 252 ГПК України, Господарський суд Харківської області

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з врахуванням п. 4 Прикінцевих Положень ГПК України та п. 17.5 Перехідних Положень ГПК України.

У зв`язку з введенням на території України воєнного стану та постійними обстрілами ворожими військами міста Харкова повний текст рішення складено і підписано суддею 03.10.2022.

Суддя Н.А. Новікова