Постанова

від 21.09.2022 по справі 229/1812/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 229/1812/21

провадження № 61-4851св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватської районної ради»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 02 вересня 2021 року у складі судді Рагозіної С. О. та постанову Донецького апеляційного суду від 22 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Мірути О. А., Тимченко О. О., Хейло Я. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватської районної ради» (далі - КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватської районної ради»)про стягнення заробітної плати під час виконання державних або громадських обов`язків.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 02 січня 2015 року вона працювала заступником головного лікаря з медичної допомоги КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватської районної ради» та на 0,5 ставки лікарем-терапевтом вищої категорії цього закладу.

13 листопада 2015 року під час перетину контрольно-пропускного пункту (далі - КПП) «Красний партизан» вона була затримана співробітниками незаконних збройних угруповань так званої Донецької народної республіки (далі - ДНР) за обвинуваченням у перевезенні з території України вибухонебезпечних речовин та детонаторів до вибухівки. Після затримання її примусово перемістили до окупованого Донецька, де понад два роки вона утримувалася під вартою у слідчому ізоляторі так званого Міністерства державної безпеки ДНР та була засуджена до позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.

Завдяки зусиллям органів влади України 27 грудня 2017 року вона була визволена з бандитського полону шляхом обміну полоненими.

В період з 28 грудня 2017 року по 27 січня 2018 року вона перебувала на стаціонарному лікуванні та реабілітації в медичному закладі міста Києва. Після закінчення лікування 28 січня 2018 року вона повернулася до смт Очеретине Ясинуватського району та приступила до виконання посадових обов`язків заступника головного лікаря з медичної допомоги. 29 січня 2018 року вона звернулася до головного лікаря КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватської районної ради»Рябухи Т. В. із заявою про виплату їй неотриманої заробітної плати за період перебування в полоні у незаконних збройних формувань так званої ДНР, на що 23 квітня 2018 року отримала відмову.

Зазначає, що вона є громадянином України, яка не брала участі у бойових діях. Позивачу виплачена одноразова грошова допомога у розмірі

100 000 грн, оскільки Міжвідомча комісія з розгляду питань, пов`язаних з визнанням осіб такими, що були позбавлені свободи внаслідок збройної агресії проти України, визнала її такою, що була позбавлена особистої свободи у районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони.

Посилається на те, що вона зверталася до суду із позовом до відповідача про стягнення середнього заробітку за час перебування у полоні за період

з 14 листопада 2015 року по 27 грудня 2017 року в розмірі 185 907, 74 грн, однак постановою Донецького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року,

у задоволенні позову було відмовлено.

Наголошує на тому, що зазначені судові рішення є незаконними та не об`єктивними, оскільки судами повністю було проігноровано її аргументи і докази як позивача у справі.

Зазначає, що 16 листопада 2020 року у неї змінився статус, вона отримала в установленому законом порядку посвідчення учасника бойових дій. Факт безпосередньої участі позивача ОСОБА_1 у АТО підтверджується свідками, довідкою від 17 червня 2020 року № 02-55-386, виданою Ясинуватською районною державною адміністрацією Донецької області, Ясинуватською районною військовою цивільною адміністрацією Донецької області про безпосередню участь позивача в АТО в період з 19 березня

2015 року до 13 листопада 2015 року, в забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в Донецькій області в смт Очеретине Ясинуватського району.

Посилається на те, що вона має право на стягнення середнього заробітку на підставі положення статті 119 КЗпП України, яка хоча й стосується військовослужбовців, які підписали контракт або мобілізовані та одночасно працюють на підприємствах, організаціях, тощо, але зважаючи на те, що позивач має статус учасника бойових дій, безпосередньо виконувала обов`язки в зоні проведення АТО та саме в цей час була затримана представниками незаконних збройних формувань, то вказана стаття повинна застосовуватись за аналогією і до цивільної особи, яка виконувала державні або громадські обов`язки в зоні проведення АТО, оскільки питання щодо будь-яких гарантій працівникам, які не є військовослужбовцями, але потрапили в заручники до представників незаконних збройних формувань по обвинуваченню у розвідувальній діяльності в інтересах держави Україна, чинним законодавством не врегульовано.

На підставі викладеного, позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити їй, як особі, що безпосередньо виконувала завдання в зоні проведення АТО у робочий час з 14 листопада 2015 року (наступний день після незаконного затримання) до 27 грудня 2017 року (день, коли вона була звільнена з полону) середню заробітну плату у сумі 136 333,87 грн.

Також вважає, що 13 листопада 2015 року з нею стався нещасний випадок невиробничого характеру під час прямування з роботи додому, оскільки вона була незаконно затримана і позбавлена особистої свободи, тому просить зобов`язати відповідача провести розслідування нещасного випадку невиробничого характеру та скласти акт за встановленою формою відповідно до порядку.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 02 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 22 грудня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що на позивача не розповсюджуються вимоги статті 119 КЗпП України щодо гарантій для працівників на час виконання ними державних або громадських обов`язків. Під час затримання незаконними збройними формуваннями ОСОБА_1 не виконувала трудових, державних або громадських обов`язків та не залучалася як працівник до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а тому відсутні правові підстави для застосування статті 119 КЗпП України, яка передбачає гарантії для працівників на час виконання ними державних або громадських обов`язків. Підстав для застосування аналогії закону до спірних правовідносин не існує.

З метою соціальної підтримки осіб, яких було незаконно позбавлено особистої свободи внаслідок дій незаконних збройних формувань та/або органів влади Російської Федерації на окремих територіях Донецької та Луганської областей, де органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень, та тимчасово окупованій території України, звільнених 27 грудня 2017 року та 24 січня 2018 року, Кабінет Міністрів України в пункті 1 постанови «Деякі питання соціальної підтримки осіб, яких було незаконно позбавлено особистої свободи» встановив одноразову грошову допомогу в розмірі 100 000 грн та затвердив Порядок виплати одноразової грошової допомоги таким особам.

В частині позовних вимог про зобов`язання відповідача провести розслідування нещасного випадку невиробничого характеру та скласти акт за встановленою формою відповідно до порядку, суди попередніх інстанції зазначили, що обставини, про які вказує ОСОБА_1 щодо її незаконного затримання і позбавлення особистої свободи містять ознаки кримінальних правопорушень та за цим фактом в провадженні СУ Головного управління Національної поліції в Донецькій області знаходиться кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 120140100080007021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 146, частиною другою статті 149, частиною першою статті 258-3, частиною другою статті 28, частиною першою статті 438, частиною першою статті

260 КК України. Матеріали звернення направлені до СУ ГУНП в Донецькій області для залучення до матеріалів кримінального провадження та подальшого досудового розслідування. У зазначеному кримінальному провадженні триває досудове розслідування, правоохоронні органи нададуть вказаним фактам належну правову оцінку та буде вирішено питання незаконного затримання ОСОБА_1 і позбавлення її особистої свободи у відповідності до чинного законодавства України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що на неї розповсюджуються гарантії, передбачені положеннями статті 119 КЗпП України, щодо збереження середнього заробітку за аналогією до працівників, які не є військовослужбовцями та продовжували трудові відносини на території, на яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та потрапили у полон збройних формувань, на час перебування у полоні.

Суди безпідставно не взяли до уваги докази, які підтверджують її безпосередню участь в антитерористичній операції, а саме 13 листопада

2015 року, тобто в день її незаконного затримання, що є достатнім доказом того, що в день свого затримання вона безпосередньо виконувала бойове завдання, отже виконувала державний обов`язок.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача не надходив.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 31 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Станом на 13 листопада 2015 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватського району», правонаступником якого є КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватської районної ради», де обіймала посаду заступника головного лікаря з медичної допомоги. Одночасно позивач працювала на 0,5 ставки лікаря-терапевта вищої категорії.

Відповідно до інформації Штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 02 січня 2020 року, за даними інформаційного обліку військовослужбовців та цивільних осіб, які були протиправно позбавлені волі в районі проведення антитерористичної операції починаючи з 07 квітня 2014 року, що ведеться об`єднаним центром з координації пошуку, звільнення незаконно позбавлених волі осіб, у районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях вбачається, що громадянка ОСОБА_1 13 листопада 2015 року потрапила у заручники до незаконних збройних формувань в районі проведення антитерористичної операції та була визволена 27 грудня 2017 року (а. с. 19).

Позивачу виплачена одноразова грошова допомога у розмірі

100 000 грн, оскільки Міжвідомча комісія з розгляду питань, пов`язаних з визнанням осіб такими, що були позбавлені свободи внаслідок збройної агресії проти України, визнала її такою, що була позбавлена особистої свободи у районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони.

З посвідчення вбачається, що 16 листопада 2020 року ОСОБА_1 надано статус учасника бойових дій (а.с.40) на підставі рішення відповідної міжвідомчої комісії від 12 листопада 2020 року (а. с. 41).

Згідно з довідкою № 02-55-386 від 17 червня 2020 року, виданою головою Ясинуватської районної державної адміністрації Донецької області,

ОСОБА_1 у період з 19 березня 2015 року до 13 листопада 2015 року безпосередньо брала участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції в смт Очеретине Ясинуватського району Донецькій області. Зазначено, що дана довідка є підставою для надання особі статусу учасника бойових дій (а. с. 118).

Відповідно до довідки Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації з 26 листопада 2020 року ОСОБА_1 встановлено статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми (а. с. 85).

З відповіді Управління боротьби зі злочинами, пов`язаними з торгівлею людьми Головного управління Національної поліції в Донецькій області

від 02 листопада 2020 року слідує, що в провадженні СУ Головного управління Національної поліції в Донецькій області знаходиться кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 120140100080007021

від 13 серпня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 146, частиною другою статті 149, частиною першою статті 258-3, частиною другою статті 28, частиною першою статті 438, частиною першою статті 260 КК України. Матеріали звернення направлені до СУ ГУНП в Донецькій області для залучення до матеріалів кримінального провадження та подальшого досудового розслідування згідно чинного законодавства (а. с. 86).

Постановою Донецького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року,

відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватської районної ради» про стягнення середнього заробітку за час перебування у полоні за період з 14 листопада 2015 року по 27 грудня 2017 року в розмірі 185 907, 74 грн (справа

№ 229/2246/18).

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку

Відмовляючи у задоволенні цих позовних вимог суди виходили з їх безпідставності.

Верховний Суд не в повній мірі погоджується з цим, оскільки висновки суду по суті розгляду позовних вимог можливі лише у випадку, коли відсутнє судове рішення, що набрало законної сили, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення є обов`язковими для виконання на всій території України

За змістом частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальним правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Закриття провадження у справі - це одна з форм закінчення розгляду цивільної справи без винесення рішення суду у зв`язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість подальшого судового розгляду справи.

Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Відповідно до висновку Верховного Суду, зробленого у постанові від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19, позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.

Європейський суд з справ людини у рішеннях від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» та від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» зазначав, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Ухвалюючи судові рішення у цій справі по суті спору, суди не звернули уваги на те, що ОСОБА_1 вже зверталася до суду із аналогічним позовом до КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватської районної ради» про стягнення середнього заробітку за час перебування у полоні, який постановою Донецького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року, залишено без задоволення (справа № 229/2246/18).

У справі № 229/2246/18, судові рішення у якій набрали законної сили, сторонами були: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватської районної ради», підставою позову було положення статті 119 КЗпП України, а предметом - стягнення середнього заробітку за час перебування у полоні з 14 листопада 2015 року до 27 грудня 2017 року у розмірі 185 907,74 грн.

У справі, яка переглядається (№ 229/1812/21), сторонами є позивач -

ОСОБА_1 , відповідач- КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватської районної ради», підставою позову є положення статті 119 КЗпП України, а предметом - стягнення середнього заробітку під час виконання державних або громадських обов`язків з 14 листопада

2015 року до 27 грудня 2017 року у розмірі 136 333,87 грн.

Звертаючись до суду з позовом у справі, що переглядається, підставою позову позивач як у первісній, так в уточненій редакції позовної заяви на усунення недоліків, зазначала також свою незгоду із судовими рішенням, ухваленими у справі № 229/2246/18, оскільки судами проігноровано її аргументи та надані докази. Разом з тим, сумнів позивачки у судовому рішенні, що набрало законної сили, не може бути підставою для повторного розгляду судами спору між тими відповідача, предмету та підстав, оскільки суперечить принципам верховенства права, зокрема, правової визначеності.

Слід зазначити, що у суді першої інстанції КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватської районної ради» просило закрити провадження у справі на підставі статті 255 ЦПК України, оскільки є судове рішення, яке набрало законної сили, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (а. с. 138-142).

Заперечуючи проти закриття провадження у справі, ОСОБА_1 зазначила, що отриманням нею статусу учасника бойових дій, змінилися вимоги, докази і зміст позовних вимог, отже підстави та предмет позовів не є тотожними.

За змістом пункту 1 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

У мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову (пункт 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України).

Разом з тим, судове рішення першої інстанції не містить оцінки доводів відповідача щодо наявності підстав для закриття провадження у справі, не суд перевірив чи є тотожними предмет та підстава зазначених позовів, жодних мотивів з цього питання не навів, що свідчить про порушення судом норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції на зазначене також уваги не звернув, не проаналізував на предмет тотожності зазначені справи за № № 229/2246/18, 229/1812/21 щодо суб`єктного складу, предметів та підстав позовів, не з`ясувавши наявність/відсутність підстав для закриття провадження у справі відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, у зв`язку із чим дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Таким чином, постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку необхідно скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді суду слід дослідити, чи є надані позивачем докази, що на період взяття в полон вона брала участь в АТО і у зв`язку з цим є учасником бойових дій зміною предмета чи підстави позову. Також, суди не висловились, чи може вважатися зміною предмета позову розмір середнього заробітку, який просила стягнути позивач у справі № 229/2246/18 - 185 907,74 грн, а у справі № 229/1812/21 - 136 333,87 грн, чи є таке у розумінні ЦПК України збільшенням позовних вимог, а не зміною предмету позову.

Суду апеляційної інстанції також слід звернути уваги на постанову Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 175/685/17 (провадження № 61-22120св19), яка міститься висновок про те, що «зміна розміру відшкодування (як в сторону зменшення, так в сторону збільшення) за незмінності підстав позову не може свідчити про зміну предмета позову».

Верховний Суд зауважує, що зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача. При цьому під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

Щодо позовних вимог про зобов`язання провести розслідування нещасного випадку невиробничого характеру та скласти акт за встановленою формою

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Частинами першою, другою статті 153 КЗпП України передбачено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно із статтею 171 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Статтею 22 Закону України «Про охорону праці» встановлено, що роботодавець повинен організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об`єднаннями профспілок. За підсумками розслідування нещасного випадку, професійного захворювання або аварії роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов`язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування. У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов`язковим для роботодавця. Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене у судовому порядку.

Таким чином, обов`язок провести розслідування нещасного випадку та оформити відповідні документи покладено на роботодавця, а у разі його відмови таке питання вирішується посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці.

Пунктом 2 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 року № 270 (далі - Порядок № 270) у редакції, чинній на час взяття позивача у полон, під нещасними випадками невиробничого характеру слід розуміти не пов`язані з виконанням трудових обов`язків травми, у тому числі отримані внаслідок заподіяних тілесних ушкоджень іншою особою, отруєння, самогубства, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою, травми, отримані внаслідок стихійного лиха, контакту з тваринами тощо (далі - нещасні випадки), які призвели до ушкодження здоров`я або смерті потерпілих.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 270 розслідуванню згідно з цим Порядком підлягають нещасні випадки, що сталися під час: 1) прямування на роботу чи з роботи пішки, на громадському, власному або іншому транспортному засобі, що не належить підприємству, установі або організації (далі - організації) і не використовувався в інтересах цієї організації; 2) переміщення повітряним, залізничним, морським, внутрішнім водним, автомобільним транспортом, в електротранспорті, метрополітені, на канатній дорозі, фунікулері та на інших видах транспортних засобів; 3) виконання громадських обов`язків (рятування людей, захист власності, правопорядку тощо, якщо це не входить до службових обов`язків); 4) виконання донорських функцій; 5) участі в громадських акціях (мітингах, демонстраціях, агітаційно-пропагандистській діяльності тощо); 6) участі у культурно-масових заходах, спортивних змаганнях; 7) проведення культурних, спортивних та оздоровчих заходів, не пов`язаних з навчально-виховним процесом у навчальних закладах; 8) використання газу у побуті; 9) вчинення протиправних дій проти особи, її майна; 10) користування або контакту із зброєю, боєприпасами та вибуховими матеріалами; 11) виконання робіт у домашньому господарстві, використання побутової техніки; 12) стихійного лиха; 13) перебування в громадських місцях, на об`єктах торгівлі та побутового обслуговування, у закладах лікувально-оздоровчого, культурно-освітнього та спортивно-розважального призначення, в інших організаціях, а також у рекреаційних зонах; 14) контакту з тваринами (у тому числі птахами, плазунами, комахами тощо) та рослинами (у тому числі грибами, водоростями тощо), що призвело до ушкодження здоров`я або смерті потерпілих; 15) споживання (використання) нехарчової продукції.

Вказаним Порядком № 270 не передбачено такого нещасного випадку невиробничого характеру як незаконне захоплення цивільної людини в заручники чи в полон, а тому роботодавець не має обов`язку проведення розслідування випадку, який стався з позивачем, та, відповідно, складання відповідного акта.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог.

При цьому обставини, на які вказує ОСОБА_1 щодо її незаконного затримання і позбавлення особистої свободи містять ознаки кримінальних правопорушень, за якими, як встановлено судом, проводиться досудове розслідування.

З відповіді Управління боротьби зі злочинами, пов`язаними з торгівлею людьми Головного управління Національної поліції в Донецькій області

від 02 листопада 2020 року слідує, що в провадженні СУ Головного управління Національної поліції в Донецькій області знаходиться кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 120140100080007021

від 13 серпня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 146, частиною другою статті 149, частиною першою статті 258-3, частиною другою статті 28, частиною першою статті 438, частиною першою статті 260 КК України. Матеріали звернення направлені до СУ ГУНП в Донецькій області для залучення до матеріалів кримінального провадження та подальшого досудового розслідування згідно чинного законодавства (а. с. 86).

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею в цій частині справи на новий розгляд.

В іншій частині судові рішення слід залишити без змін.

Відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду від 22 липня

2022 року № 40 «Про зміну територіальної підсудності судових справ

в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність судових справ, зокрема територіальна підсудність судових справ Донецького апеляційного суду визначена за Дніпровським апеляційним судом.

Таким чином, справу у зазначені частині слід направити на розгляд до Дніпровського апеляційного суду.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного суду від 22 грудня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до Дніпровського апеляційного суду.

Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 02 вересня

2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 22 грудня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання провести розслідування нещасного випадку невиробничого характеру та скласти акт за встановленою формою залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович