Ухвала

від 03.10.2022 по справі 640/9059/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/9059/21

УХВАЛА

03 жовтня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі судді-доповідача Степанюка А.Г., суддів Бужак Н.П., Кобаля М.І., перевіривши матеріали апеляційної скарги Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства «Реінтеграція та відновлення» до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2021 позов задоволено повністю:

- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДПС у м. Києві №2126554600149 від 26.03.2021;

- зобов`язано Головне управління ДПС у м. Києві з 26.03.2021 включити Державне підприємство «Реінтеграція та відновлення» (код ЄДРПОУ 43600078) до Реєстру неприбуткових установ та організацій відповідно до Порядку ведення Реєстру неприбуткових установ та організацій, включення неприбуткових підприємств, установ та організацій до Реєстру та виключення з реєстру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 440 від 13.07.2016.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2022 вперше подану ГУ ДПС у м. Києві у січні 2022 року апеляційну скаргу повернуто Апелянту у зв`язку із ненаданням документу про сплату судового збору.

Крім того, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2022 вдруге подану ГУ ДПС у м. Києві у травні 2022 року апеляційну скаргу повернуто Апелянту у зв`язку із ненаданням документу про сплату судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у м. Києві (далі - Відповідач-2, ГУ ДПС у м. Києві) втретє подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати його та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Перевіривши апеляційну скаргу, Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 05.09.2022 залишив її без руху, оскільки вона не відповідала вимогам ст. ст. 295, 296 КАС України. При цьому невідповідність наведеним положенням КАС України виявилася в тому, що Апелянтом пропущено встановлений ч. 1 ст. 295 КАС України процесуальний строк оскарження рішення суду першої інстанції, а заяви про його поновлення подано не було, до апеляційної скарги не додано документ про сплату судового збору, а клопотання про відстрочення його сплати визнано необґрунтованим.

Як вбачається за матеріалів справи, копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху ГУ ДПС у м. Києві отримано 14.09.2022.

На виконання вимог згаданої ухвали ГУ ДПС у м. Києві подано клопотання, в якому останнє просило поновити строк на апеляційне оскарження. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що звернення із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження є підставою для її задоволення з огляду на відсутність законодавчих обмежень щодо повторного подання апеляційної скарги та постійне вжиття Апелянтом активних дій, спрямованих на сплату судового збору, що підтверджується сплатою судового збору.

Надаючи оцінку викладеним у клопотанні доводам, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Як було встановлено в ухвалі від 05.09.2022, рішення суду першої інстанції прийнято 06.12.2021. Отже, останнім днем подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції було 05.01.2022. Проте апеляційну скаргу подано до відділення поштового зв`язку 26.08.2022, тобто поза межами встановленого приписами КАС України процесуального строку.

При цьому судом враховується, що вперше подану ГУ ДПС у м. Києві у січні 2022 року апеляційну скаргу було залишено без руху ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2022 у зв`язку несплатою судового збору. Указаним судовим рішенням було надано десятиденний строк для усунення недоліків. У зв`язку з неподанням документу про сплату судового збору в установлений строк суд ухвалою від 29.04.2022 повернув ГУ ДПС у м. Києві вперше подану апеляційну скаргу. Тобто, Відповідач-2 мав достатній строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

Крім того, вдруге подану ГУ ДПС у м. Києві у травні 2022 року апеляційну скаргу було залишено без руху ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2022 у зв`язку несплатою судового збору. Указаним судовим рішенням було надано десятиденний строк для усунення недоліків. Цією ж ухвалою зверталася увага Відповідача-2 на необхідності надання обґрунтованого клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та вказати поважні підстави пропуску строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою суду від 30.06.2022 відмовлено у задоволенні клопотання ГУ ДПС у м. Києві про відстрочення сплати судового збору, однак продовжено строк для усунення недоліків апеляційної скарги на десять днів. У зв`язку з неподанням документу про сплату судового збору в установлений строк суд ухвалою від 28.07.2022 повернув ГУ ДПС у м. Києві вдруге подану апеляційну скаргу, відмовивши у задоволенні клопотання про продовження строку для усунення недоліків. Тобто, Відповідач-2 мав більше ніж пів року для забезпечення сплати судового збору.

Судом враховується, що підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з дійсно непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання апеляційної скарги.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 26.04.2018 у справі №820/4420/18.

У постанові від 21.11.2019 у справі №804/3200/18 Верховний Суд підкреслив, що довготривала процедура сплати судового збору, не може бути визнана поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та, як наслідок, не є підставою для порушення принципу правової визначеності щодо остаточного рішення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом й у постанові від 10.09.2020 у справі № 815/6482/15.

Відсутність у суб`єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Суб`єкт владних повноважень, який діє від імені держави, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов`язків, в тому числі і щодо сплати судового збору.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.01.2021 у справі № 500/2544/19.

У свою чергу, сама по собі сплата судового збору суб`єктом владних повноважень не може бути безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції за відсутності належного підтвердження вчинення таким суб`єктом дій, спрямованих на забезпечення апеляційного оскарження судового рішення.

Аналогічна позиція підтримується і Верховним Судом, зокрема, у постанові від 10.06.2021 у справі №320/2061/20.

Відтак, на переконання суду, додане до клопотання платіжне доручення від 09.09.2022 №2295 про сплату судового збору не може бути безумовною підставою для поновлення пропущеного строку.

Судова колегія звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.04.2021 у справі № 640/3393/19 підкреслила, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, невжиття суб`єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду.

Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів.

Відсутність бюджетного фінансування не надає суб`єкту владних повноважень право в будь-який час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.

Суд звертає увагу на те, що втретє апеляційну скаргу було подано 26.08.2022, тобто майже через місяць з моменту постановлення ухвали від 28.07.2022 про повернення вдруге поданої апеляційної скарги та більш ніж через вісім місяців з моменту прийняття оскаржуваного судового рішення. При цьому будь-яких доказів, що підтверджує вчинення Апелянтом активних дій, спрямованих на сплату судового збору протягом цього періоду до 09.09.2022, матеріали апеляційної скарги не містять. До того ж доказів, що підтверджують дату отримання копій рішення суду першої інстанції від 08.12.2021 у цій справі та ухвал від 29.04.2022 і від 28.07.2022 про повернення вперше і вдруге поданої апеляційної скарги, на виконання вимог ухвали суду від 05.09.2022 ГУ ДПС у м. Києві не надано.

У свою чергу, як вже зазначалося вище, сама по собі сплата судового збору суб`єктом владних повноважень не може бути безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції за відсутності належного підтвердження вчинення таким суб`єктом дій, спрямованих на забезпечення апеляційного оскарження судового рішення.

Аналогічна позиція підтримується і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.05.2018 у справі №820/4558/16, від 22.05.2018 у справі №826/26113/15, від 18.09.2018 у справі №826/25121/15, від 13.02.2020 у справі № 760/1904/17, від 05.01.2021 у справі № 500/2544/19, від 10.06.2021 у справі №320/2061/20.

Обмеження строку на апеляційне оскарження не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути піддане обмеженням, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, або фінансовим обмеженням (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії», справа «Креуз проти Польщі»).

Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини у пунктах 46, 47 рішення від 29.01.2016 у справі «Устименко проти України» зазначив, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатись перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

При цьому, судом також враховуються висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні по справі «Лелас проти Хорватії», відповідно до яких держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.

У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Таким чином, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і орган доходів і зборів зокрема, зобов`язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.

Щодо посилання Апелянта на ухвали Вищого адміністративного суду України від 12.05.2017 у справі №826/9517/16 та від 22.05.2017 у справі №826/14329/15, Верховного Суду від 09.01.2018 у справі №810/4749/15, а також постанову Верховного Суду від 31.01.2019 у справі №808/2498/17, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. До того ж питання поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення були досліджені у вже згаданій вище постанові Великої Палати Верховного Суду, яка прийнята пізніше наведених контролюючим органом ухвал і постанови.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для можливості визнання поважними причин пропуску Відповідачем-2 строку на апеляційне оскарження рішення суду від 08.12.2021. Інших доводів поважності причин пропуску строку Апелянтом не зазначено.

У контексті наведеного суд вважає за необхідне зауважити, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеєр проти Бельгії»).

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Таким чином, зважаючи на викладене та з огляду на відхилення доводів Апелянта щодо поважності причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, суд приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті апеляційного провадження.

Указана позиція узгоджується й з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.12.2021 у справі № 620/4510/20.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Приписи ч. 3 ст. 299 КАС України визначають, що питання про відмову у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції вирішує протягом п`яти днів після надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Підсумовуючи наведене та керуючись приписами Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне у відкритті апеляційного провадження відмовити та повернути апеляційну скаргу Апелянту.

Керуючись ст. ст. 248, 299, 321, 325 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання Головного управління ДПС у м. Києві про поновлення строку на апеляційне оскарження - відмовити.

У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства «Реінтеграція та відновлення» до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Повернути Апелянту апеляційну скаргу та додані до неї матеріали.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст. ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. Степанюк

Судді Н.П. Бужак

М.І. Кобаль