Рішення

від 07.09.2022 по справі 496/5353/21

БІЛЯЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 496/5353/21

Провадження № 2/496/853/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2022 року Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Буран В.М.,

за участю:

секретаря Богдан Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Біляївка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «УКРЮГСЕРВІС», третя особа які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Біляївська районна державна адміністрація Одеської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення трудових відносин,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом, який згодом уточнив, та просив припинити трудові відносини між ним та ТОВ «УКРЮГСЕРВІС» на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП.

В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що його - ОСОБА_1 було призначено на посаду директора за сумісництвом ТОВ «УКРЮГСЕРВІС» з 09.09.2002 року. Відповідно до розділу Перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі частки кожного із засновників, якщо засновник юридична особа Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань учасниками ТОВ «УКРЮГСЕРВІС» є: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

На сьогоднішній день жодного зв`язку з учасником ТОВ «УКРЮГСЕРВІС» ОСОБА_2 у директора Товариства немає по причині проживання останнього на тимчасово окупованій території. м. Антрацит (у тому числі смт Кріпенський) відноситься до переліку населених : пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. А згідно Указом Президента України Про межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях від 7 лютого 2019 року № 32/2019 м. Антрацит (у тому числі смт Кріпенський) відноситься до переліку районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганських областях.

На даний час, учасники ТОВ «УКРЮГСЕРВІС» не займаються та не опікуються своїм підприємством, ТОВ «УКРЮГСЕРВІС» найманих працівників не має (крім директора Позивача), заробітна плата директору не нараховується та не виплачується, в зв`язку з відсутністю діяльності та доходу ТОВ «УКРЮГСЕРВІС», а також ТОВ «УКРЮГСЕРВІС» не виконуються поставлені економічні завдання.

Крім того, Позивач не має можливості припинити трудові відносини та не може звільнитися з посади директора, оскільки неможливо скликати та провести загальні збори учасників товариства. Так, відповідно до ч.2 ст. 32 ЗУ Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства, а відповідно до ч. 13 ст. 39 ЗУ Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим.

Оскільки учасник ТОВ «УКРЮГСЕРВІС», а саме ОСОБА_2 , який володіє більше 50% у статутному капіталі ТОВ «УКРЮГСЕРВІС» проживає на окупованій території, яка не контролюється органами державної влади України. Позивач не має можливості скликати та провести загальні збори учасників товариства у зв`язку з відсутністю поштового сполучення з м. Антрацит (смт Кріпенський). Таким чином, з незалежних від сторін трудового договору обставин, позивач вважає, що порушуються його трудові права, зокрема право на вільний вибір праці, крім того, позивач не може влаштуватися на державну службу, набути статус безробітного, оформити субсидію. За таких обставин у позивача відсутня можливість припинити трудові відносини в інший спосіб, окрім звернення до суду.

В судового засідання позивач не з`явився, але надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача ТОВ «УКРЮГСЕРВІС» не з`явився у судове засідання причини неявки суду невідомі, йому направлялись поштові конверти на адресу яка вказана в позові, але на адресу суду повернулось почтове повідомлення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.42,44).

Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, але надав до суду письмове пояснення, в якому просить задовільнити позовні вимоги ОСОБА_1 .

Третя особа ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився причини неявки суду невідомі.

Третя особа Біляївська районна державна адміністрація у судове засідання не з`явилась причини неявки суду невідомі.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи не здійснювалося.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності по суті заявлених вимог, суд зважає на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що наказом №1 від 09.09.2002 року про вступ до виконання обов`язків за сумісництвом на посаду директора ТОВ «УКРЮГСЕРВІС» приступив до виконання обов`язків за сумісництвом на посаду директора ТОВ «УКРЮГСЕРВІС» з 09.09.2002року, наказ дійсний з часу підписання (а.с.13).

Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань засновника ТОВ «УКРЮГСЕРВІС» є: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.11-12).

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що на сьогоднішній день жодного зв`язку з учасником ТОВ «УКРЮГСЕРВІС» ОСОБА_2 у директора Товариства немає по причині проживання останнього на тимчасово окупованій території тому він позбавлений можливості реалізувати передбачене частиною першою статті 38 КЗпП України право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Посилаючись на передбачену статтею 22 КЗпП України заборону будь-якого прямого або непрямого обмеження прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору, просив у судовому порядку припинити його трудові відносини з ТОВ «УКРЮГСЕРВІС» на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.

ТОВ «УКРЮГСЕРВІС» не виконало вимоги трудового законодавства, не здійснило будь-яких дій, спрямованих на вирішення питання про звільнення ОСОБА_1 з посади директора товариства. Тобто існує порушення права позивача на припинення трудових відносин.

Відповідно до статті 1 ЦПК України 2004 року завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У пункті першому частини 15 ЦПК України 2004 року передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно з частиною першою статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру». Стаття 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine, № 21722/11, § 165).

З урахуванням положень частини першої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної практики Європейського Суду з прав людини необхідно зробити висновок, що наявність у реєстрі інформації щодо позивача як про керівника товариства відноситься до професійної діяльності останнього та охоплюється поняттям «приватне життя».

У пункті 4 частини першої статті 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Згідно з частиною першою статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Передбачений частиною першою статті 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.

За встановлених у цій справі обставин положення закону щодо письмового попередження власника про бажання працівника звільнитись нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника чинне законодавство не передбачає.

Недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб.

Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170)).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» («Vyerentsov v. Ukraine», заява «№ 20372/11, § 65).

Частиною другою статті 5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic, заява № 47273/99, § 50-51, 69); «Волчі проти Франції» (Walchli v. France, заява № 35787/03, § 29).

При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях «правової визначеності» та «належного здійснення правосуддя» як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах «Карт проти Туреччини» (Kart v. Turkey [ВП], заява № 8917/05, § 79 (в кінці); «Ефстатіу та та інші проти Греції» (Efstathiou and Others v. Greece, заява № 36998/02, § 24 (в кінці); «Ешим проти Туреччини» (Esim v. Turkey, заява № 59601/09, § 21).

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що він просить суд визнати його звільненим з посади директора ТОВ «УКРЮГСЕРВІС».

Однак, згідно зі статутом ТОВ «УКРЮГСЕРВІС» вирішення питання про звільнення керівника відноситься до виключної компетенції загальних зборів товариства.

Разом з тим, відповідно до вимог частини другої статті 5 ЦПК України, з урахуванням встановлених обставин справи та виходячи з того, що пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між ОСОБА_1 і ТОВ «УКРЮГСЕРВІС», суд вважає, що ефективним і таким, що не суперечить закону, у даному випадку буде такий спосіб захисту як припинення трудових відносин ОСОБА_1 з ТОВ «УКРЮГСЕРВІС» на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.

На основі всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються позивачі, як учасники справи, як на підставу заявлених вимог, оцінивши належність доказів, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на законі і підлягають до задоволення.

Керуючись ст. ст. 1, 3, 5, 15, 247 ЦПК України, ст. ст. 22, 36, 38 КЗпП України, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «УКРЮГСЕРВІС», третя особа які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Біляївська районна державна адміністрація Одеської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення трудових відносин та зобов`язання Біляївську районну державну адміністрацію Одеської області вчинити певні дії - задовольнити

Припинити трудові відносини між ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ТОВ «УКРЮГСЕРВІС» (адреса: 67668, Одеська область, Одеський район, с. В. Дальник, вул. Леніна, 2а, код ЄДРПОУ 32184696) на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції.

Суддя В.М. Буран