ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
03.10.2022Справа № 910/17611/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСТАДА ГРУП» вул. Драгомирова, будинок 20, офіс 325, м. Київ, 01014
до Фізичної особи-підприємця Сиротей Наталії Анатоліївни АДРЕСА_1
про стягнення 250 349,69 грн.
Представники сторін: не викликались.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Естада Груп» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Сиротей Наталії Анатоліївни про стягнення 250 349,69 грн., а саме 170 634,24 грн. авансових платежів та 79 715,45 грн. штрафу.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору підряду № 70/24-04.2021 від 29.04.2021 року в частині своєчасного виконання робіт згідно умов договору та здійснених позивачем авансових платежів, у зв`язку з чим позивач зазначає про розірвання договору в односторонньому порядку згідно з частиною 2 статті 849 Цивільного кодексу України та наявність підстав для повернення відповідачем суми авансових платежів згідно статті 1212 Цивільного кодексу України, а також нарахування та стягнення штрафних санкцій у вказаній сумі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/17611/21, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Крім того, ухвалою суду від 16.11.2021 року зобов`язано позивача надати виписку по рахунку щодо перерахуванню коштів позивачем, яка засвідчена банком.
Так, 10.12.2021 року через канцелярію суду на виконання ухвали суду від 16.11.2021 року від представника позивача надійшло клопотання від 09.12.2021 року з доданими до нього копіями платіжних доручень про перерахування коштів позивачем на рахунок відповідача.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати пояснення щодо суті спору, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 16.11.2021 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Данченка Сергія, буд. 5, корпус, 1, кв. 90, м. Київ, 04078 та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Разом з тим ухвала суду від 16.11.2021 року повернута відділенням поштового зв`язку неврученою адресату за закінченням терміну зберігання.
Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).
При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.
Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Враховуючи наведе господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі №910/17611/21 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою повідомлення відповідача про розгляд справи № 910/17611/21 судом.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 178, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 16.11.2021, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
З огляду на вищевикладене, оскільки Фізична особа - підприємець Сиротей Наталія Анатоліївна не скористалася наданими їй процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Поряд з цим, 31.01.2022 року через канцелярію суду від представника
позивача надійшла заява про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, з доказами направлення на адресу відповідача, у якій Товариство з обмеженою відповідальністю «Естада Груп» просило стягнути з відповідача понесені позивачем витрати на правову допомогу у розмірі 15 420,00 грн.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 29.04.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Естада Груп» (позивач у справі, замовник за договором) та Фізичною особою-підприємцем Сиротей Наталією Анатоліївною (відповідач у справі, підрядник за договором) укладено Договір підряду № 70/24-04.2021 на виконання робіт (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого підрядник зобов`язується виконати та здати замовнику в установлений Договором строк закінчені роботи по ремонту об`єктів нерухомості (далі - роботи) у відповідності до Проектної документації, об`ємів, специфікацій, кошторисів, графіків виконання робіт, зазначених у Додатках до цього Договору, що є його невід`ємними частинами. Об`єкт, на якому виконуються роботи: м. Київ, вул. Драгомирова, буд. 15-б, кв. 24, поверх 5 (пункт 1.2 Договору).
Розділами 2-12 Договору сторони узгодили терміни виконання робіт, договірну ціну та порядок розрахунків, права та обов`язки сторін, організацію виконання робіт, порядок приймання робіт, гарантійні строки якості робіт та порядок усунення недоліків виконаних робіт, відповідальність сторін за порушення умов договору, порядок розв`язання спорів, форс-мажор, строк дії договору, порядок зміни умов договору тощо.
Згідно з пунктом 12.2 Договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторонами і діє до повного виконання обов`язків за цим Договором.
Вказаний Договір підписаний представниками підрядника та замовника, за відсутності заперечень, зокрема, щодо повноважень особи, якою підписано договір від імені підрядника.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором будівельного підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 33 Господарського кодексу України та §1, 3 глави 61 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно зі статтею 875 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями статті 318 Господарського кодексу України, за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 319 Господарського кодексу України договір підряду на капітальне будівництво може укладати замовник з одним підрядником або з двома і більше підрядниками. Підрядник має право за згодою замовника залучати до виконання договору як третіх осіб субпідрядників, на умовах укладених з ними субпідрядних договорів, відповідаючи перед замовником за результати їх роботи. У цьому випадку підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядниками - як замовник.
Відповідно до пункту 1.3 Договору підрядник виковує роботи з дотриманням технічних вимог, встановлених законодавством та підзаконними нормативно-правовими актами України, у відповідності до затвердженої проектної документації з використаним матеріалів та обладнання власного постачання. При цьому в процесі виконання цього договору за рішенням Замовника матеріали для виконання робіт можуть забезпечуватися замовником, для чого останній за відповідним актом приймання-передачі передає їх підряднику.
У відповідності до частини 1 статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
За умовами пункту 2.1 Договору підрядник розпочинає виконання робіт після укладення даного Договору та отримання передплати у відповідності до графіку фінансування, зазначеному у відповідному Додатку, за умови можливості доступу та проведення робіт на об`єкті зі сторони замовника.
Датою закінчення робіт вважається дата їх прийняття замовником на підставі Акту приймання-передачі виконаних робіт, підписаного сторонами, в порядку передбаченому даним Договором (пункт 2.2 Договору).
Підрядник за узгодженням із замовником може забезпечити дострокове завершення виконання робіт і здачу їх замовнику (пункти 2.3 Договору).
Так, на виконання умов пункту 2.1 Договору сторонами було укладено та підписано Додатки №1-5 до Договору, в яких сторони погодили Графіки та строки виконання робіт, а саме: відповідно до Додатку №1 узгоджено строк виконання робіт до 12.05.2021 року; відповідно до Додатку №2 - до 12.05.2021 року; відповідно до Додатку №3 - до 31.05.2021 року; відповідно до Додатку №4 - до 31.05.2021 року; відповідно до Додатку №5 - до 30.06.2021 року.
Відповідно до пункту 2.4 Договору строки виконання робіт можуть бути змінені сторонами за попереднім погодженням із внесенням відповідних змін у Договір.
Проте, докази того, що сторони узгодили інший порядок та строки виконання робіт за Договором, а також докази внесення змін до умов договору в частині строків виконання робіт в матеріалах справи відсутні.
За приписами частини 1, 3 статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.
Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором (частини 1, 2 статті 844 Цивільного кодексу України).
Відповідно до пункту 3.1 Договору сторони дійшли згоди, що остаточна загальна вартість Договору буде складатись з суми Додатків до цього Договору, які є його невід`ємною частиною.
Зокрема, сторонами було узгоджено та підписано Кошторис (перелік робіт на опалення) згідно Додатку №1 до Договору на загальну суму 15 073,30 грн., Кошторис (перелік робіт на водовідвід) згідно Додатку №2 до договору на загальну суму 39 169,66 грн., Кошторис (перелік робіт) згідно Додатку №3 до договору на загальну суму 32 475,48 грн., Кошторис (перелік робіт на монтаж стелі ГКЛ) згідно Додатку №4 до договору на загальну суму 72 768,80 грн., Кошторис (перелік робіт на кондиціювання та вентиляцію) згідно Додатку №5 до договору на загальну суму 38 441,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.
Таким чином, загальна вартість Договору відповідно до суми Додатків до цього Договору складає 197 928,24 грн.
Відповідно до частини 4 статті 879 Цивільного кодексу України оплата робіт проводиться після прийняття замовником збудованого об`єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.
Згідно частини 1 статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором (частина 2 статті 854 Цивільного кодексу України).
Відповідно до пункту 3.3 Договору оплата робіт за цим Договором здійснюється замовником шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний рахунок підрядника, вказаний в пункті 13 цього Договору, в порядку згідно Графіку фінансування, зазначеному у відповідних Додатках до цього Договору.
Так, на виконання умов пункту 3.3 Договору сторонами було укладено та підписано Додатки №1-5 до Договору, в яких сторони погодили Графіки фінансування робіт, а саме: відповідно до Додатку №1 узгоджено внесення авансової оплати у розмірі 13 534,30 грн. у строк до 07.05.2021 року; відповідно до Додатку №2 узгоджено внесення авансової оплати у розмірі 36 379,66 грн. у строк до 07.05.2021 року; відповідно до Додатку №3 узгоджено внесення авансової оплати у розмірі 27 988,38 грн. у строк до 21.05.2021 року; відповідно до Додатку №4 узгоджено внесення авансової оплати у розмірі 59 510,90 грн. у строк до 03.06.2021 року; відповідно до Додатку №5 узгоджено внесення авансової оплати у розмірі 33 221,00 грн. у строк до 30.06.2021 року.
Відповідно до пунктів 3.4, 3.5 Договору оплата здійснюється у валюті - українська гривня, у формі банківського переказу на рахунок підрядника. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з розрахункового рахунку замовника, оплату банківських комісій кожна сторона оплачує самостійно.
Докази того, що сторони узгодили інший порядок та строки оплати робіт за Договором в матеріалах справи відсутні.
Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов Договору позивачем належним чином сплачено авансові платежі на загальну суму 170 634,24 грн. платіжними дорученнями: №472 від 06.05.2021 року на суму 13 534,30 грн., №473 від 06.05.2021 року на суму 36379,66 грн., №480 від 20.05.2021 року на суму 27 988,38 грн., №481 від 20.05.2021 року на суму 59 510,90 грн., №495 від 02.06.2021 року на суму 33 221,00 грн., на підтвердження чого позивачем надано виписку банку по рахунку ТОВ «Естада Груп» за період з 01.04.2021 по 16.07.2021 та копії відповідних платіжних доручень.
Будь - яких заперечень щодо розміру та строків оплати, а також порядку та сум зарахування коштів від сторін до суду не надходило.
За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані зобов`язання щодо здійснення попередньої оплати у вказаній сумі згідно Договору, факт перерахування позивачем грошових коштів за правочином належним чином підтверджено матеріалами справи.
В силу частини 4 статті 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником та прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами.
Відповідно до пункту 6.1 Договору замовник (та/або його відповідальні представники) приймає роботи після одержання відповідного повідомлення від підрядника про готовність до передачі закінчених робіт та Акту приймання-передачі виконаних робіт, підписаного підрядником у двох примірниках. Прийняття Робіт відбувається виключно за Актами приймання-передачі відповідного етапу/виду робіт, підписаних замовником (та/або відповідальними представниками - менеджером проекту, архітектором проекту). Підписання вказаними особами Акту приймання-передачі відповідного етапу/виду робіт є підставою для внесення платежу за виконаний етап/вид робіт згідно графіку фінансування та етапів оплат, що зазначені в Додатках до Договору.
За умовами пункту 6.7 Договору підписання та передача підряднику Акту приймання-передачі виконаних робіт є підставою для доведення остаточних розрахунків між сторонами.
Натомість, як свідчать матеріали справи, зазначено позивачем та відповідачем не спростовано, станом на дату звернення до суду з позовною заявою, не зважаючи на здійснення позивачем оплати авансових платежів у сумі 170 634,24 грн., відповідач до виконання робіт за Договором не приступив та жодного акту приймання-передачі виконаних робіт на підписання позивачу як замовнику не передав.
За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідачем як підрядником порушено прийняті на себе зобов`язання по виконанню будівельних робіт, обумовлених Договором та Графіком в частині строків виконання будівельних робіт на об`єкті, обумовлених Договором, незважаючи на здійснену позивачем передплату та її прийняття підрядником без будь - яких зауважень, станом на дату звернення з даним позовом 01.11.2021 року порушення відповідачем строку виконання робіт становить більше 4 місяців.
З урахуванням викладеного суд зазначає, що відповідно до вимог закону та умов Договору позивач зобов`язаний виконати належним чином обумовлені Договором будівельні роботи та здати їх відповідачу, після чого він отримує право вимоги від останнього остаточної оплати виконаних робіт в строки та в розмірі, встановленому Договором.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно визначень частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зокрема, позивач звертався до відповідача з претензією б/н від 23.07.2021 року про повернення безпідставно набутих авансових платежів у загальній сумі 1 039 144,09 грн. за укладеними між сторонами у справі договорами підряду, в тому числі за спірним Договором підряду №70/24-04.2021 від 29.04.2021 року, факт надсилання якої підтверджується копіями опису вкладення та фіскального чеку від 26.07.2021 року та витягом з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження поштового відправлення № 0302211472703.
У відповідності до статті 852 Цивільного кодексу України якщо підрядник відступив від умов договору підряду, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення цих недоліків у розумний строк або виправити їх за свій рахунок з правом на відшкодування своїх витрат на виправлення недоліків чи відповідного зменшення плати за роботу, якщо інше не встановлено договором. За наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами статті 627, 628 Цивільного України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з пунктом 4.1.5 Договору замовник має право відмовитися від Договору підряду та вимагати відшкодування збитків, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботи або виконує їх настільки повільно, що закінчення їх у строк, визначений Договором, стає неможливим.
Таким чином, відповідно до пункту 4.1.5 Договору позивач наділений правом розірвати Договір в односторонньому порядку у випадку, якщо підрядник своєчасно не розпочне виконання робіт.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
У відповідності до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 188 Господарського процесуального кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно зі статтею 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
За умовами п.12.3 Договору внесення змін у Договір підряду допускається тільки за згодою сторін, якщо інше не встановлено цим Договором або законом. Внесення змін у договір підряду оформлюється виключно додатковою угодою.
Із наведеними приписами законодавства узгоджується передбачене умовами пункту 4.1.5 Договору припинення договору внаслідок дострокового розірвання за ініціативою замовника.
Як встановлено судом, згідно пункту 4.1.5 Договору позивач як замовник надіслав 11.10.2021 року на адресу відповідача повідомлення б/н від 08.10.2021 року про односторонню відмову від Договору підряду №70/24-04.2021 від 29.04.2021 року на підставі ч. 2 ст. 849 ЦК України та повернення авансових коштів у сумі 170 634,24 грн. у строк не пізніше 3 (трьох) календарних днів з дня отримання даного повідомлення. Копія вказаного повідомлення наявна в матеріалах справи.
Факт надсилання повідомлення на адресу місцезнаходження відповідача: 04078, м. Київ, вул. Данченка Сергія, буд. 5, корпус 1, кв. 90, підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення та фіскального чеку від 11.10.2021 року, а також витягом з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження поштового відправлення № 0302211587357.
У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України розірвання договору є підставою для припинення зобов`язання.
Згідно з частиною 2 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.
За приписами частини 3 статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
При цьому, суд враховує, що матеріали справи містять належні докази направлення такого листа - повідомлення на юридичну адресу відповідача.
Таким чином, з огляду на вищевикладене та наявні в матеріалах справи документи, оскільки позивач на підставі частини 2 статті 849 ЦК України відмовився від Договору, надіславши відповідачу лист - повідомлення про односторонню відмову від Договору, і така одностороння відмова не потребує узгодження з підрядником, відповідно спірний Договір слід вважати припиненим.
Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
При цьому за умовами пункту 4.1.5 Договору у випадку розірвання договору за ініціативою замовника, підрядник має відшкодувати збитки, понесені замовником.
Як зазначалось судом вище та відповідачем не заперечувалось, позивачем було здійснено передплату за Договором в сумі 170 634,24 грн., факт здійснення якої належним чином підтверджено матеріалами справи.
Натомість, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, відповідач свої зобов`язання щодо повернення коштів передплаченого авансового платежу позивачу в розмірі 170 634,24 грн. у зв`язку з розірванням правочину з боку замовника, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у заявленому вище розмірі, яку позивач просить стягнути в позовній заяві.
Проте, вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання будівельних робіт за Договором в узгодженому обсязі та строки, повернення авансових платежів та відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним Договору підряду № 70/24-04.2021 від 29.04.2021 року та/або його окремих положень суду не надано.
Будь - які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.
Відповідно до статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором або актом цивільного законодавства.
Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників.
Згідно частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Так, судом на підставі правової оцінки положень Договору встановлено, що викладені в договорі умови були визначені та погоджені сторонами. Отже, сторони, відповідно до вимог статті 180 Господарського кодексу України, погодили істотні умови договору, а саме предмет, ціну та строк виконання робіт, порядок передачі виконаних робіт та їх оплати, строк дії Договору тощо.
Відповідно до статті 188 Господарського процесуального кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Статтею 654 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Так, згідно умов пункту 4.1.5 Договору сторони узгодили, що замовник має право відмовитися від Договору підряду та вимагати відшкодування збитків, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботи або виконує їх настільки повільно, що закінчення їх у строк, визначений Договором, стає неможливим.
Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути передбачені законом або безпосередньо у договорі та можуть бути узалежнені від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).
Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.
Юридичний аналіз статті 837, частин 2, 4 статті 849 Цивільного кодексу України дозволяє зробити висновок про те, що договір підряду є одним з цивільно-правових договорів, який має власне правове регулювання умов його укладення та визначає особливості захисту сторонами такого договору своїх прав та інтересів у процесі його виконання.
Зокрема, законодавцем чітко визначено правові наслідки порушення сторонами зобов`язань за договором підряду відповідно до статті 849 Цивільного кодексу України.
Так, згідно з частиною 1 зазначеної норми замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника.
Відповідно до частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.
Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника (частина 3 статті 849 Цивільного кодексу України).
За змістом частини 4 статті 849 цього Кодексу замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
Тобто, у статті 849 Цивільного кодексу України передбачено три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду, а саме: - підрядник несвоєчасно розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим (частина 2); - очевидність для замовника невиконання роботи належним чином та невиконання підрядником у визначений замовником строк вимоги про усунення недоліків (частина 3); - відмова замовника від договору до закінчення робіт з виплатою підрядникові плати за виконану частину робіт та відшкодуванням збитків, завданих розірванням договору (частина 4).
Відповідно, правові наслідки відмови замовника від договору підряду на підставі статті 849 Цивільного кодексу України є різними.
Наразі, судом встановлено згідно матеріалів справи, що позивачем вчинені дії щодо відмови від Договору підряду в порядку, передбаченому частиною 2 статті 849 Цивільного кодексу України, до моменту звернення з даним позовом до суду, а саме шляхом звернення позивача до відповідача з повідомленням - вимогою про розірвання договору у зв`язку з невиконанням ним взятих на себе зобов`язань щодо виконання робіт за Договором в обумовлені строки та здійснення останнім відповідного повернення позивачеві отриманих в якості попередньої оплати грошових коштів в сумі 170 634,24 грн.
Таким чином, договір підряду може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі, тобто в результаті вчинення замовником одностороннього правочину, який тягне припинення зобов`язань його сторін, що, як свідчать фактичні обставини справи, було вчинене позивачем, за умови одночасного прийняття таких дій відповідачем.
При цьому суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 570 Цивільного кодексу України якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона є авансом. Однак, з припиненням дії договору підряду така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими підрядником без достатньої правової підстави. Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відтак, зазначена норма застосовується за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав; або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору належить до таких підстав.
Зокрема, про можливість виникнення позадоговірного грошового зобов`язання на підставі статті 1212 ЦК України зазначається також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.
Як свідчать матеріали справи, позивач як замовник скористався власним безумовним правом, передбаченим частиною 2 статті 849 Цивільного кодексу України щодо розірвання Договору в односторонньому порядку, звернувшись в подальшому до суду з позовними вимогами про повернення передплати.
З огляду на вищенаведене, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України в сукупності з приписами статті 1212 Цивільного кодексу України, в зв`язку з чим зазначає про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача як безпідставно отриманих коштів в сумі 170 634,24 грн.
Аналогічних правових висновків щодо застосування положень частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України та можливість стягнення з відповідача на користь позивача коштів внесеної передоплати після припинення дії договору підряду дійшов Верховний Суд у постанові від 01.06.2021 року у справі №916/2368/18.
Близьких за змістом правових висновків щодо застосування положень статті 849 Цивільного кодексу України та можливість стягнення з підрядника на користь замовника коштів внесеної передоплати після припинення дії договору підряду дійшов Верховний Суд у постановах від 11.11.2018 у справі №910/13332/17, від 14.06.2018 у справі №912/2709/17, від 15.02.2019 у справі №910/21154/17, від 25.02.2021 у справі №904/7804/16, від 16.03.2021 у справі №910/10233/20.
Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів виконання робіт або повернення суми попередньої оплати відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 170 634,24 грн. перерахованих коштів (передплати) за невиконані за вказаним Договором роботи підлягає задоволенню.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Згідно приписів частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина 2 статті 216 Господарського кодексу України).
Відповідно до положень частин 1, 4 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (стаття 218 Господарського кодексу України).
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
При цьому, згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 у справі № 904/4156/18, необхідною умовою застосування договірної господарсько-правової відповідальності за порушення договірних зобов`язань є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Згідно з частиною 1 статті 546, статтею 547 Цивільного кодексу виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
За невиконання або неналежне виконання обов`язків за договором будівельного підряду підрядник сплачує неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки в повному обсязі (частина 2 статті 883 ЦК України).
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зокрема, матеріалами справи підтверджується, що відповідач в порушення умов Договору у визначений строк виконання будівельних робіт не здійснив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.
У пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов`язань встановлюється законом. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
При цьому статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.
Сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням зобов`язання.
Застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, є можливим, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечити виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання таких зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №922/3548/19, від 17.10.2019 у справі №912/3237/18, від 23.04.2019 у справі № 904/3565/18, від 29.05.2018 у справі № 910/23003/16, від 19.09.2019 № 904/5770/18.
Так, відповідно до пункту 11.2.1 Договору сторони погодили, що за порушення обов`язків визначених цим Договором, в тому числі строків виконання робіт, підрядник сплачує замовнику неустойку (штраф) у розмірі 1 % (один відсоток) від загальної вартості за відповідним Додатком до Договору (або від вартості етапу/виду робіт, якщо такі передбачені Договором та Додатками) за кожен день прострочення.
При цьому судом враховано, що штрафом, на відміну від пені, яка нараховується пропорційно кількості днів прострочення, є одноразовий платіж, який не залежить від періоду прострочення виконання зобов`язання.
У відповідності до ч.ч. 3, 4 ст. 213 Цивільного кодексу України закріплено, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Відтак, з урахуванням змісту пункту 11.2.1 Договору суд зазначає, що «штраф», визначений сторонами як відсоток від вартості прострочених робіт за кожен день прострочення, з огляду на визначений порядок його нарахування, підпадає під поняття пені, що закріплене ст. 549 Цивільного кодексу України, та фактично є також пенею.
Отже, в пункті 11.2.1 Договору існує невідповідність назви штрафної санкції (штрафу) та її реального змісту.
При цьому аналіз умов спірного Договору також свідчить про те, що вказаним пунктом сторони погодили відповідальність у вигляді штрафу (пені) за невиконання саме негрошового зобов`язання у разі порушення підрядником строку виконання робіт у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та розмір неустойки (пені) не пов`язаний із розміром облікової ставки Національного банку України.
Зокрема, згідно з преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб`єктів переказу грошей через платіжні системи.
Отже, виходячи з преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", він регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Тобто, норми зазначеного Закону застосовуються саме тоді, коли сторони у договорі передбачили за порушення грошових зобов`язань сплату пені у розмірі, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, яка діяла у період, за який сплачується пеня. При цьому, розмір пені у таких правовідносинах обчислюється від суми простроченого платежу - невиконаного або несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання.
Разом з цим суд наголошує, що оскільки дія Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" поширюється на договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, то до спірних правовідносин сторін з неналежного виконання негрошового зобов`язання цей Закон не може бути застосований.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 17.09.2020 у справі №922/3548/19.
Суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом встановленням договірної санкції (неустойки) за невиконання чи неналежне виконання негрошового зобов`язання у розмірі, не пов`язаному із розміром облікової ставки Національного банку України, передбаченим Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", зокрема, пені згідно п. 11.2.1 Договору.
Таким чином, визначення сторонами Договору штрафної неустойки (пені) в розмірі 1% від загальної вартості за відповідним Додатком до Договору (або від вартості етапу/виду робіт, якщо такі передбачені Договором та Додатками) за кожен день прострочення здійснене у відповідності до приписів чинного законодавства.
За таких обставин та у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язання щодо своєчасного виконання обумовлених Договором підрядних робіт у визначені строки та згідно здійсненої позивачем передплати, останнім на підставі статті 549 Цивільного кодексу України та пункту 11.2.1 Договору нараховано штраф (пеню) у загальній сумі 79 715,45 грн., а саме:
1) штраф у розмірі 8 932,64 грн. - за період 13.05.2021-17.07.2021 року на суму вартості невиконаних робіт у розмірі 13 534,30 грн. згідно з Додатком №1 до Договору;
2) штраф у розмірі 24 010,58 грн. - за період 13.05.2021-17.07.2021 року на суму вартості невиконаних робіт у розмірі 36 379,66 грн. згідно з Додатком №2 до Договору;
3) штраф у розмірі 13 154,54 грн. - за період 01.06.2021-17.07.2021 року на суму вартості невиконаних робіт у розмірі 27 988,38 грн. згідно з Додатком №3 до Договору;
4) штраф у розмірі 27 970,12 грн. - за період 01.06.2021-17.07.2021 року на суму вартості невиконаних робіт у розмірі 59 510,90 грн. згідно з Додатком №4 до Договору;
5) штраф у розмірі 5 647,57 грн. - за період 01.07.2021-17.07.2021 року на суму вартості невиконаних робіт у розмірі 33 221,00 грн. згідно з Додатком №5 до Договору.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір вказаних нарахувань, з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору та є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 79 715,45 грн. штрафу (пені) підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.
Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача згідно поданої до суду 31.01.2022 року заяви витрат на професійну правничу допомогу витрат в сумі 15420,00 грн. суд зазначає, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
Стаття 16 Господарського процесуального кодексу України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.
Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських об`єднань та бюро, з надання правничої допомоги щодо ведення справи в суді розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ст.ст. 129, 130 ГПК України.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В свою чергу, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку ти доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.
Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов`язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.
При цьому з урахуванням направлення позивачем заяви б/н від 31.01.2022 про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу на адресу відповідача, заперечень щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу та/або заяв щодо неспівмірності таких витрат станом на час розгляду справи ФОП Сиротей Н.А. суду не надано.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст.ст. 16, 126 ГПК України).
Згідно п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 1 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
За приписами п. 9 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 вказаного Закону).
В статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» наведені види адвокатської діяльності, а також адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").
За приписами частиною 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017 року, передбачено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
При цьому, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).
Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/WestAllianceLimited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Відповідно до частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Так, на підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано копію договору про надання правової допомоги №01/10 від 01.10.2021 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Естада Груп» (клієнт) та Адвокатським бюро Ратушняка Володимира «ЛІГАЛКОНСАЛТИНГ» (повірений), відповідно до умов пункту 1.1 якого Повірений зобов`язується надавати Клієнту професійну правничу (правову) допомогу у суді першої інстанції по з ФОП Сиротей Наталія Анатоліївна, РНОКПП НОМЕР_1 щодо повернення сплачених авансових платежів, неналежного виконання зобов`язань по Договору №70/24- 04.2021 від 29.04.2021 року, в тому числі: підготовка позовної заяви; підготовка розрахунку санкцій, річних, інфляційних втрат; підготовка додатків до позовної заяви; подання позовної заяви до суду, в тому числі через Укрпошту; вивчення матеріалів справи; підготовка процесуальних документів: заперечень, відповіді на відзив, письмових пояснень і т.д.; участь у судових засіданнях та судове представництво в суді першої інстанції (в тому числі при розгляді справи у спрощеному позовному провадженні).
Відповідно до пункту 2.1 договору сторони дійшли згоди встановити фіксовану вартість послуг за надання професійної правничої допомоги, вказаної у пункті 1.1 даного Договору у розмірі 15 420,00 грн. без ПДВ. Вказана фіксована сума розрахована та діє при умові, що судових засідань буде не більше ніж три. Оплата вказаної суми здійснюється авансом протягом 5 робочих днів на підставі даного Договору. Оплата є фіксованою і не підлягає поверненню.
На виконання умов пункту 2.1 договору позивачем було сплачено авансом вартість послуг з надання правової допомоги у сумі 15 420,00 грн., що підтверджується наданою до матеріалів справи копією платіжного доручення №574 від 05.10.2021 року на суму 15 420,00 грн.
Згідно з наданим позивачем Актом виконаних робіт від 20.01.2022 року, повіреним були виконані роботи щодо надання клієнту професійної правничої (правової) допомоги у суді першої інстанції по спору з ФОП Сиротей Наталія Анатоліївна щодо повернення сплачених авансових платежів, неналежного виконання зобов`язань по Договору №70/2404.2021 від 29.04.2021 року у справі № 910/17611/21. Узгоджена сторонами фіксована сума, передбачена згідно з пунктом 2.1 Договору, становить 15 420,00 грн. та була сплачена на поточний рахунок Адвокатського бюро Ратушняка Володимира «ЛІГАЛКОНСАЛТИНГ». Сторони підтверджують факт надання та приймання послуг, відсутність взаємних претензій щодо якості кількості та строків надання послуг.
Даний акт підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками.
Надання адвокатом Ратушняк Павлиною Володимирівною правової допомоги позивачу у Господарському суді міста Києва підтверджується ордером серії АА №1148709 від 28.10.2021 року, виданим Адвокатським бюро Ратушняка Володимира «ЛІГАЛКОНСАЛТИНГ» відповідно до умов договору про надання правової допомоги №01/10 від 01.10.2021 року.
Суд також бере до уваги, що позовна заява ТОВ «Естада Груп» до ФОП Сиротей Наталії Анатоліївни про стягнення 250 349,69 грн., так само як і клопотання від 09.12.2021 року на виконання ухвали суду від 16.11.2021 року та заява про розподіл судових витрат від 31.01.2022 року підписані адвокатом Ратушняк Павлиною Володимирівною.
Таким чином позивач згідно з вимогами статті 74 ГПК України довів надання йому послуг професійної правничої допомоги Адвокатським бюро Ратушняка Володимира «ЛІГАЛКОНСАЛТИНГ» в особі адвоката Ратушняк П.В. під час розгляду даної справи.
Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Отже, враховуючи вищевикладене, дослідивши надані представником позивача докази, в т.ч. акт виконаних робіт від 20.01.2022, та враховуючи відсутність заперечень відповідача щодо розміру заявлених позивачем до відшкодування витрат на правову допомогу, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, суд приходить до висновку, що заява позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 420,00 грн. підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (ч. 1ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Сиротей Наталії Анатоліївни ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Естада Груп» (01014, м. Київ, вул. Драгомирова, буд. 20, офіс 325, код ЄДРПОУ 43136917) 170 634 (сто сімдесят тисяч шістсот тридцять чотири) грн. 24 коп. авансових платежів, 79 715 (сімдесят дев`ять тисяч сімсот п`ятнадцять) грн. 45 коп. штрафу, 15 420 (п`ятнадцять тисяч чотириста двадцять) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу та витрати зі сплати судового збору у сумі 3 811 (три тисячі вісімсот одинадцять) грн. 19 коп.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 03 жовтня 2022.
Суддя А.М. Селівон
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 03.10.2022 |
Оприлюднено | 05.10.2022 |
Номер документу | 106581177 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань підряду |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Селівон А.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні