Рішення

від 21.09.2022 по справі 914/1098/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.09.2022 Справа № 914/1098/22

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Копач М.Р., розглянувши справу

за позовом: Державної установи «Львівський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України»

до відповідача: Галицького відділу Державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів)

про: визнання права власності та зняття арешту з майна,

представники

позивача: Соляник Р.А.,

відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

31.05.2022р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Державної установи «Львівський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» до Галицького відділу Державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання права власності та зняття арешту з майна.

06.06.2022р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, відповідно до якої, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 29.06.2022р.; явку представників сторін у підготовче засідання визнати обов`язковою; викликати представників сторін у підготовче засідання.

У підготовчому засіданні 29.06.2022р. сторони не забезпечили участь повноважних представників, суд постановив відкласти підготовче засідання на 20.07.2022р. о 13.00 год.

Ухвалою від 29.06.2022р., в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, Господарський суд Львівської області викликав позивача та відповідача у цій справі та повідомляв про дату, час та місце проведення підготовчого судового засідання.

У підготовчому судовому засіданні 20.07.2022р. прийняв участь уповноважений представник позивача, суд постановив відкласти підготовче засідання на 31.08.2022р. о 13.15 год.

Ухвалою від 22.07.2022р., в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, Господарський суд Львівської області викликав відповідача у цій справі та повідомляв про дату, час та місце проведення підготовчого судового засідання.

У підготовчому судовому засіданні 31.08.2022р. прийняв участь уповноважений представник позивача, суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 21.09.2022р. о 13.00 год.

Ухвалою від 05.09.2022р., в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, Господарський суд Львівської області викликав відповідача у цій справі та повідомляв про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду спору по суті.

В судовому засіданні 21.09.2022р. прийняв участь уповноважений представник позивача.

Суть спору:

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що позивач дізнався про наявність арешту автомобіля марки ЗАЗ-DAEWOO модель:Т13110, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , 2005 року випуску, номер шасі: НОМЕР_2 та про відсутність підстав, за твердженням органу ДВС, для зняття арешту.

У зв`язку з цим, позивач вважає, є необхідність визнати право власності позивача на автомобіль та зняти арешти, накладені в межах виконавчих проваджень №44168955 та №35885550.

Позиція позивача:

В обгрунтування позовної заяви позивач вказує, зокрема, на те, що право власності на автомобіль марки ЗАЗ-DAEWOO модель:Т13110, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , 2005 року випуску, номер шасі: НОМЕР_2 виникло у позивача па підставі Акта приймання-передачі від 29.03.2013р., затвердженого Головою Держепідемслужби України, головним Державним санітарним лікарем України Пономаренком А.М., па підставі постанови Кабінету міністрів України від 21.09.1998р. №1482 «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», однак, таке не було зареєстроване у встановленому законодавством порядку та не може бути зареєстрованим на даний час, оскільки на автомобіль до затвердження Акта приймання-передачі від 29.03.2013 року накладено арешт згідно виконавчих проваджень №44168955 та №35885550.

Позиція відповідача:

Відповідач, повідомлений належним чином про відкриття даного судового провадження, стосовно заявлених вимог не заперечив, доказів на спростування викладених позивачем обставин, відзиву чи пояснень не подав.

Відповідач в судові засідання жодного разу не з`явився, вимог ухвал Господарського суду Львівської області у даній справі не виконав.

За результатами дослідження наданих позивачем доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:

29.03.2013р. відповідно до Акту приймання-передачі, затвердженого Головою Держепідемслужби України, головним Державним санітарним лікарем України Пономаренком А.М., па підставі постанови Кабінету міністрів України від 21.09.1998р. №1482 «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» ДЗ «Галицька районна санітрано-епідеміологічна станція м.Львова» передала майно ДУ «Львівський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України» (зараз-Державна установа «Львівський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» (назву змінено відповідно до наказу МОЗ від 02.06.2021р. №1103).

Відповідно до інвентаризаційного опису основних засобів від 02.01.2013 року, до складу майна, яке підлягає передачі, входить автомобіль марки ЗАЗ-DAEWOO модель:Т13110, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , 2005 року випуску.

Позивач вказує на те, що право власності у встановленому законом порядку зареєстровано не було.

У грудні 2021 року, під час спроби здійснити реєстраційні дії щодо автомобіля марки ЗАЗ-DAEWOO модель:Т13110, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , 2005 року випуску, позивач дізнався, що на зазначене майно накладено арешт.

Зокрема, з відповіді РСЦ ГСЦ у Львівській області від 06.05.2022 року №31/13-593 слідує, що на автомобіль марки ЗАЗ-DAEWOO модель:Т13110, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , 2005 року випуску накладено арешт та заборону відчудження на підставі постанови Галицького ВДВС ЛМУЮ від 28.03.2013 року, ВП №35885550 та від 07.08.2014 року, ВП№44168955.

У зв`язку із наведеним, як вказує позивач, адвокат позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом, у якому просив надати для ознайомлення матеріали вказаних виконавчих проваджень та зняти арешти з автомобіля.

Відповідно до листа-відповіді Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністрества юстиції (м.Львів) №11940 від 08.04.2022 року матеріали виконавчих проваджень № 35885338, №35885550 та №35885561 знищені за закінченням терміну зберігання виконавчих проваджень. Щодо зняття накладених арештів вказано, що відсутні підстави для припинення чинності арешту майна. Разом з тим, зазначено, що останні виконавчі дії у вказаних виконавчих провадженнях вчинені у 2014 2015 рр., після чого виконавчі документи повернуто стягувачу. Інформація щодо зупинення виконавчих проваджень, чи встановлення нового строку для звернення з виконавчими документами відсутня.

Стягувачем в обох виконавчих провадженнях був ДПІ у Галицькому районі (Код ЄДРПОУ 38763452), що на даний час є припиненою (дата державної реєстрації припинення ю.о. - 28. 09.2015 року). Боржник, ДЗ «Галицька районна санітарно-епідеміологічна станція м. Львова» (Код ЄДРПОУ 01997780) також є припиненим (дата державної реєстрації припинення ю.о. - 18. 01. 2016 року).

Позивач зазначає, що позбавлений можливості користуватися та розпоряджатися належним йому майном, зокрема, зареєструвати за собою транспортний засіб в установленому порядку, у зв`язку з накладення арешту на автомобіль.

Оскільки позивач позбавлений можливості користуватися та розпоряджатися належним йому майном, зокрема, зареєструвати за собою транспортний засіб в установленому порядку у зв`язку з повідомленням Галицького ВДВС у м. Львові про відсутність підстав для припинення чинності арешту майна, позивач вважає, що належним способом захисту порушених прав є позовом про визнання права власності на таке майно і звільнення його з-під арешту.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 329 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту даної правової норми, право на звернення до суду з позовом про захист речових прав на майно встановлюється за власником, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна та створюється неможливість реалізації права власності у зв`язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на майно. Тобто у позивача є право власності на певне майно і одночасно має місце факт оспорювання належного позивачу права.

Позивач зазначає, що позбавлений можливості користуватися та розпоряджатися належним йому майном, зокрема, зареєструвати за собою транспортний засіб в установленому порядку, у зв`язку з чинністю арешту, накладеного на автомобіль марки ЗАЗ-DAEWOO модель:Т13110, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , 2005 року випуску, номер шасі: НОМЕР_2 , який є власністю останнього на підставі Акту приймання-передачі, затвердженого Головою Держепідемслужби України, головним Державним санітарним лікарем України Пономаренком А.М., па підставі постанови Кабінету міністрів України від 21.09.1998р. №1482 «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності».

Позивачем не надано доказів того, що у відповідача виникають сумніви чи оспорюється належність йому цього майна

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що між позивачем та відповідачем відсутній спір про право власності на вказаний транспортний засіб.

За таких обставин, вимога про визнання права власності на автомобіль марки ЗАЗ-DAEWOO модель:Т13110, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , 2005 року випуску, номер шасі: НОМЕР_2 є безпідставною та необґрунтованою, отже задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про зняття арешту з майна та заборони його відчуження, суд зазначає наступне.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

З наведеної норми слідує, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент звернення позивачки до суду з позовом) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин. Так, підставою цього позову позивач визначив наявність арешту, накладеного на майно попереднього власника, що перешкоджає йому в оформленні прав на транспортний засіб. За таких умов позов спрямовано на захист цивільних прав позивача, пов`язаний з оформленням права власності на передане йому майно та фактично є різновидом негаторного позову. (Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №340/25/19).

Позивач зазначає, що позбавлений можливості користуватися та розпоряджатися належним йому майном, зокрема, зареєструвати за собою транспортний засіб в установленому порядку, у зв`язку з чинним арештом автомобіля.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Частиною 1 ст. 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно із ст.391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У відповідності до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, юридичні особи та фізичні особи підприємці мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх оспорюваних або порушених прав.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ст. 16 ЦК України.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частини 1,3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Отже, виходячи зі змісту ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

З урахуванням вищевикладених обставин суд вважає, що позивач належними та допустимими доказами довів, що на підставі Акту приймання-передачі, затвердженого Головою Держепідемслужби України, головним Державним санітарним лікарем України Пономаренком А.М., на підставі постанови Кабінету міністрів України від 21.09.1998р. №1482 «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» є власником автомобіля марки ЗАЗ-DAEWOO модель:Т13110, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , 2005 року випуску, номер шасі: НОМЕР_2 .

Однак, в межах виконавчих проваджень № 44168955 та № 35885550 було накладено арешт на вказаний транспортний засіб. Незважаючи на те, що матеріали виконавчих проваджень № 35885338, №35885550 та №35885561 знищені за закінченням терміну зберігання виконавчих проваджень, останні виконавчі дії у вказаних виконавчих провадженнях вчинені у 2014 2015 рр., після чого виконавчі документи повернуто стягувачу, чинність арешту не припинено, що є перешкодою для реалізації позивачем своїх правомочностей, як власника транспортного засобу, зокрема, щодо державної реєстрації такого права.

Отже, позовна вимога про зняття арешту з майна та заборони його відчуження є належним способом судового захисту, адекватним наявному порушенню та придатним до застосування, як передбаченого законодавством.

Згідно із ст.ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжним дорученням №458 від 13.05.2022р. на суму 2 481,00 грн. та платіжним дорученням №457 від 13.05.2022р. на суму 2 481,00 грн.

Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають до задоволення частково, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у розмірі 2 481,00 грн.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Зняти арешт та заборону відчуження з рухомого майна: автомобіля марки ЗАЗ-DAEWOO модель:Т13110, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , 2005 року випуску, номер шасі: НОМЕР_2 , накладений на підставі постанови Галицького ВДВС ЛМУЮ від 28.03.2013 року у виконавчому провадженні №35885550 та від 07.08.2014 року у виконавчому провадженні №44168955.

3.Стягнути з Галицького відділу Державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (місцезнаходження: 79019, Львівська обл., місто Львів, пр.В.Чорновола, будинок 39; ідентифікаційний код - 35009232) на користь Державної установи «Львівський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» (місцезнаходження: 79014, Львівська обл., місто Львів, вул.Круп`ярська, будинок 27; ідентифікаційний код - 38501853) 2 481,00 грн. судового збору.

4.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5.Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено та підписано 03.10.2022 р.

Суддя Король М.Р.