Рішення

від 22.02.2022 по справі 915/1131/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2022 року Справа № 915/1131/21

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Ткаченка О.В., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛУТОН ІС" (69076, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Новобудов, 5, код ЄДРПОУ 38840039, e-mail: info@pluton.ua)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "СВЕТОЛЮКС-ЭЛЕКТРОМОНТАЖ" (54055, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 131-В, код ЄДРПОУ 30975988, e-mail: elektro.svetolux@gmail.com)

про: стягнення заборгованості у загальному розмірі 808165,42 грн, у тому числі 486008,43 грн пені, 211100,79 грн інфляційних втрат, 111056,20 грн - 3% річних, -

За участю секретаря судового засідання Сулейманової С.М.

Представники:

від позивача: адвокат Помазанова Н.В.

від відповідача: адвокат Гутиря М.М.

ВСТАНОВИВ:

СУТЬ СПОРУ: 21.07.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "ПЛУТОН ІС" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою (вх. № 11228/21 від 21.07.2021) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СВЕТОЛЮКС-ЭЛЕКТРОМОНТАЖ" заборгованості у загальному розмірі 808165,42 грн, у тому числі 486008,43 грн пені, 211100,79 грн інфляційних втрат, 111056,20 грн - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язання за договором поставки №20 від 14.03.2019 щодо оплати вартості поставленого товару - модульної комплексної тягової підстанції МКТП (ТПП-99).

Ухвалою суду від 26.07.2021 було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 15.09.2021 об 11:30.

10.08.2021 від відповідача до суду надійшла заява про застосування строку позовної давності щодо позовних вимог про стягнення пені у розмірі 486008,43 грн, за змістом якої відповідач, посилаючись на ст. 232 ГК України та ст. 258 ЦК України, вказує, що початком перебігу строку позовної давності є 10.01.2020 року (дата коли позивач дізнався про своє порушене право), а тому сам строк для звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права закінчився 10.07.2020 року.

Також 10.08.2021 відповідачем подано відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач вказує, що позивач мав право нараховувати пеню протягом 6 місяців тобто з 10.01.2020 по 10.07.2020, а не до 19.01.2021, як визначено у позові. Також відповідач вважає пропущеним строк позовної давності щодо звернення до суду з вимогами про стягнення пені та просить зменшити на 50% заявлені до стягнення 3% річних та інфляційні втрати, оскільки порушення виконання зобов`язань за договором не завдало збитків.

15.09.2021 від позивача надійшли заперечення на заяву про застосування строку позовної давності, за змістом яких вважає її такою, що не підлягає задоволенню, вказуючи, що:

· стаття 232 ГК України визначає строк та порядок нарахування пені, а не строк та порядок закінчення позовної давності щодо пені. Посилання відповідача в заяві про застосування строку позовної давності, на статтю 232 ГК України як на підставу обмеження строку позовної давності, є хибним. Частина шоста статті 232 ГК України встановлює строк, за який можливе нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання у випадку, якщо інше не встановлено законом або договором.

· відповідальність сторін та порядок нарахування штрафних санкцій регулюється розділом 8 Договору поставки №20 від 14 березня 2019 року. Зокрема, посилаючись на п.8.3 Договору, позивач вважає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання не може бути обмеженим строком в шість місяців, так як договором передбачена відповідальність за кожен день прострочення.

· враховуючи, що господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її застосування обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на подання позову про стягнення такої санкції виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

· на 3% річних та інфляційні витрати не розповсюджується строк позовної давності - один рік.

У підготовчому засіданні 15.09.2021 суд постановив протокольну ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження на 30 днів та оголосив перерву у підготовчому засіданні до 21 жовтня 2021 року об 11:00.

Ухвалою суду від 21.10.2021 було закрито підготовче провадження у справі, розгляд справи по суті призначено у судовому засіданні 17 листопада 2021 року о 10:00.

У судових засіданнях 17.11.2021, 01.12.2021, 25.01.2022, 08.02.2022, судом оголошувались перерви.

Від позивача до суду 25.01.2022 надійшли письмові пояснення, за змістом яких він вказує, що інфляційні витрати та три відсотки річних, не є штрафом, до них неможливо застосовувати спеціальний строк позовної давності. Крім того, позивач вважає, що строк позовної давності в силу п. 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України має бути продовженим на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Також позивач наполягає, що пунктом 8.3 договору, встановлений строк нарахування штрафних зобов`язань, а саме - штрафні санкції нараховуються за кожен день прострочення оплати. Термін прострочення оплати закінчується в день повного розрахунку, тобто 19.01.2021.

В подальшому 08.02.2022 від відповідача надійшли заперечення на письмові пояснення позивача від 25.01.2022, у відповідності до яких він вказує, що заперечення на заяву про застосування строку позовної давності від 15.09.2021 та письмові пояснення від 25.01.2022 підлягають залишенню без розгляду у зв`язку з порушенням позивачем порядку та строків їх подання.

Розглянувши заявлене відповідачем клопотання, суд зауважує наступне.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб

Згідно ч. 1 ст. 184 ГПК України у строк, встановлений судом, позивач має право подати відповідь на відзив, а відповідач - заперечення.

При цьому суд зауважує, що від позивача у даній справі відповідь на відзив не надходила, що не суперечить процесуальному законодавству.

Твердження відповідача, що заперечення на заяву про застосування строку позовної давності від 15.09.2021 по своїй суті є відповіддю на відзив, не заслуговують на увагу, оскільки даний документ стосується конкретної поданої відповідачем заяви. При цьому строк для її подання не встановлений Господарським процесуальним кодексом України. Фактично заперечення на заяву про застосування строку позовної давності надійшли до першого підготовчого засідання 15.09.2021.

Письмові пояснення позивача від 25.01.2022 за своїм змістом містять міркування та додаткові пояснення, не є заявою по суті чи клопотанням з процесуальних питань, а тому факт подання їх на стадії розгляду справи по суті не є порушенням господарського процесуального законодавства.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Відповідно до Копенгагенського документа (Документ Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру НБСЄ, 1990) "верховенство права не зводиться лише до формальної законності, яка забезпечує правильність та узгодженість процесу творення і впровадження в життя демократичного ладу, а означає також і справедливість, засновану на визнанні та повному сприйнятті людської особи як найвищої цінності та яку гарантовано інститутами, що забезпечують рамки для її якнайповнішого вираження".

Таким чином, дотримання принципу верховенства права перебуває у тісному взаємозв`язку з забезпеченням права на доступ до правосуддя, в тому числі з реалізацією принципу змагальності сторін, який означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (рішення у справі "Ruiz-Mateos проти Іспанії", п. 63).

При цьому, принцип змагальності сторін нерозривно пов`язаний і з принципом рівності сторін. Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що принцип рівності сторін у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно до другої сторони (рішення у справах "Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands" від 27 жовтня 1993 р., п. 33, та "Ankerl v. Switzerland" від 23 жовтня 1996 р., п. 38).

З урахуванням принципу верховенства права, з метою забезпечення принципу змагальності (ст. 13 ГПК України) та всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, суд не вбачає підстав для задоволення заявленого у запереченнях на письмові пояснення позивача від 25.01.2022, клопотання про залишення без розгляду заперечення на заяву про застосування строку позовної давності від 15.09.2021 та письмові пояснення від 25.01.2022.

У судове засідання 22.02.2022 з`явились повноважні представники обох учасників справи, які підтвердили актуальність правових позицій сторін, викладених в письмових заявах по суті справи.

22.02.2022 за результатами розгляду справи, після виходу з нарадчої кімнати судом на підставі ст. 233 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази, суд встановив наступне.

14.03.2019 між Товариством з обмеженою відповідальності СВЕТОЛЮКС-ЭЛЕКТРОМОНТАЖ (покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю ПЛУТОН ІС (постачальник, позивач) укладено договір поставки №20 (далі Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується в обумовлені сторонами строки, в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати (поставити) модульну комплектну тягову підстанцію МКТП (ТПП-99) (далі Товар), а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти й оплатити цей товар.

Відповідно до п. 3.1. Договору, постачальник за цим договором виготовляє товар протягом 4 (чотирьох) місяців починаючи з дати отримання від покупця платежу, що передбачений п.5.2.1. цього договору.

Відповідно до п. 3.2. Договору, строк поставки товару 5 (п`ять) робочих днів з дати виготовлення товару та повідомлення про це покупця, при умові отримання постачальником платежів, що передбачені п.5.2.1., 5.2.2. цього договору.

Відповідно до п. 3.3. Договору, поставка здійснюється на умовах: доставка постачальником за власний рахунок товару на адресу: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Лазурна (біля будинку 33 А по вул. Озерній).

Відповідно до п. 3.5. Договору, передача товару від постачальника до покупця здійснюється на підставі видаткової накладної та з одночасним підписанням сторонами акту приймання-передачі у рамках відповідної специфікації №1 (Додаток №1) до цього договору.

Відповідно до п. 3.6. Договору, постачальник разом з товаром зобов`язаний передати покупцеві такі документи: видаткова накладна та Акт приймання-передачі, гарантійні документи, а також документи про якість.

Відповідно до п. 3.9. Договору, датою поставки вважається дата отримання товару, вказана у видатковій накладній та Акті приймання-передачі товару.

Порядок розрахунків врегульовано розділом 5 Договору.

Так, п. 5.1. сторони погодили, що загальна вартість цього Договору складає 15990000,00 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 2665000,00 грн.

Згідно п.5.2. Договору покупець проводить розрахунки з постачальником у наступному порядку:

5.2.1. Покупець зобов`язаний оплатити постачальнику 2 950 000,00 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 491666,67 грн, протягом 10 (десяти) банківських днів з дати підписання Договору, на підставі рахунку постачальника.

5.2.2. Покупець зобов`язаний оплатити постачальнику 4 150 000,00 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 691 666,67 грн, протягом 90 (дев`яносто) календарних днів з дати підписання договору, на підставі рахунку постачальника.

5.2.3. Остаточний розрахунок у сумі 8890000,00 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 1481666,67 грн покупець зобов`язаний оплатити постачальнику протягом 10 (десяти) банківських днів після поставки товару, на підставі рахунку постачальника.

Пунктом 5.3. Договору сторони погодили, що всі розрахунки за цим договором здійснюються в національній валюті України гривні, шляхом безготівкового перерахунку на банківські рахунки сторін, або іншим не забороненим законодавством України шляхом.

Відповідно до п. 5.4. Договору, грошові зобов`язання покупця вважається виконаним з моменту зарахування коштів на рахунок постачальника.

Відповідно до п. 12.1., цей Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами й скріплення печатками (у випадку їх наявності) і діє до 31 грудня 2019 року, а в частині виконання зобов`язань, до їх повного виконання.

Договір підписаний повноважними особами та скріплений печатками сторін.

У додатку №1 до Договору «Спеціфікація №1» сторони погодили асортимент товару модульна комплектна тягова підстанція МКТП (ТПП-99) в кількості 1 одиниця за ціною 15990000,00 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 2665000,00 грн.

Позивачем на виконання умов Договору поставлено відповідачеві товар - модульну комплектну тягову підстанцію МКТП (ТПП-99), про що свідчить видаткова накладна №274 від 19.12.2019 (а.с.9) та Акт №1 від 20.12.2019 приймання-передачі обладнання згідно специфікації №1 від 14 березня 2019 року до Договору №20, які підписано директорами сторін та скріплено печатками товариств.

У відповідності до умов п. 5.2.1., 5.2.2. Договору постачальником виставлено покупцеві рахунки на оплату:

- №2 від 15.03.2019 на суму 15 990 000,00 грн із зазначенням до сплати: два мільйони дев`ятсот п`ятдесят тисяч гривень 00 копійок, у т.ч. ПДВ 491 666,67 грн;

· №6 від 17.07.2019 на суму 15 990 000,00 грн із зазначенням до сплати: чотири мільйони сто п`ятдесят тисяч грн. 00 коп., у т.ч. ПДВ 691 666,67 грн.

Відповідачем зобов`язання за Договором щодо оплати поставленого товару виконано частково, здійснено попередню оплату на суму 11270000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №1560 від 18.07.2019 на суму 2950000,00 грн, №2441 від 25.10.2019 на суму 4130000,00 грн та № 2748 від 29.11.2019 на суму 4190000,00 грн.

У звязку з чим заборгованість відповідача по оплаті поставленого товару складала 4720000,00 грн, що стало підставою звернення позивача до господарського суду з позовом.

Вказані обставини були встановлені судовим рішенням у господарській справі № 915/760/20 від 17.11.2020.

Зокрема, згідно рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.11.2020 у справі № 915/760/20 позов було задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальніст СВЕТОЛЮКС-ЭЛЕКТРОМОНТАЖ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ПЛУТОН ІС 4720000,00 грн сновного боргу, 259342,08 грн пені за період з 10.01.2020 по 07.04.2020, 34432,79 грн - 3% річних за період з 10.01.2020 по 07.04.2020, 4720,00 грн нфляційних втрат за період з січня по березень 2020 року, 75277,42 грн судового збору. В задоволені позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені в сумі 39082,89 грн, 3% річних в сумі 3869,91 грн та інфляційних втрат в сумі 4720,00 грн відмовлено.

Як свідчить наявне в матеріалах справи платіжне доручення № 190 від 19.01.2021, ТОВ «СВЕТОЛЮКС-ЭЛЕКТРОМОНТАЖ» було здійснено оплату присудженого до стягнення боргу у розмірі 4720000,00 грн.

Враховуючи, що відповідач виконав свої зобов`язання по оплаті основного боргу лише 19 січня 2021 року, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення пені у розмірі 486008,43 грн за період з 08.04.2020 по 19.01.2021, 3% річних у розмірі 111056,20 грн за період з 08.04.2020 року по 19.01.2021 року; 211100,79 грн інфляційних втрат за період з квітня 2020 року по січень 2021 року.

Встановивши обставини справи, дослідивши наявні у справі докази, господарський суд приходить до наступних висновків.

На підставі ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов`язання, яке в силу ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст. 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розглядаючи вимоги позивача щодо стягнення пені у розмірі 486008,43 грн за період з 08.04.2020 по 19.01.2021, суд зауважує наступне.

Відповідно до п. 8.1. Договору, за невиконання або неналежне виконання умов цього Договору винна сторона несе відповідальність, відповідно до діючого законодавства України та згідно з умовами цього Договору.

За умовами п. 8.3. Договору, у випадку порушення строків оплати за цим Договором, покупець сплачує постачальнику неустойку у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від загальної суми заборгованості за кожен день прострочення оплати, але не більше 20% від суми непоставленого товару.

Аналізуючи цей пункт договору, судом взяті до уваги встановлені судовим рішенням у справі № 915/760/20 від 17.11.2020 обставини та пояснення сторін, що остання фраза п. 8.3. договору є наслідком помилки, допущеної при складенні договору.

Таким чином, враховуючи наведене та очевидну відсутність зв`язку між вартістю непоставленого товару та відповідальністю сторони договору за порушення строків оплати поставленого товару, суд застосовує положення п. 8.3. договору в частині, що не протирічить змісту договору та відносинам між сторонами.

Посилаючись на положення п. 8.3. Договору, позивачем нараховано відповідачеві неустойку (пеню) у розмірі 486008,43 грн за період з 08.04.2020 по 19.01.2021 на суму заборгованості в сумі 4720000,00 грн.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Згідно зі ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

При цьому позивач вважає закріплений у пункті 8.3. Договору обов`язок сплати покупцем неустойки "за кожен день прострочки" таким, що не обмежений встановленим ч. 6 ст. 232 ГК України строком у шість місяців.

Проте проаналізувавши умови п. 8.3. Договору, суд доходить до висновку, що його положення не містять ані іншого строку, відмінного від встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ані вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням "до дати фактичного виконання", тощо.

З огляду на викладене умову, передбачену у п. 8.3. укладеного сторонами у цій справі Договору, неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Аналогічні висновки неодноразово висловлювались Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, зокрема у постановах у справах №904/1148/19 від 15.11.2019, у справі № 911/634/19 від 12.12.2019, №910/13575/20 від 20.08.2021.

З урахуванням наведеного, враховуючи, що нарахована за період з 10.01.2020 по 07.04.2020 пеня у розмірі 259342,08 грн була присуджена до стягнення у відповідності до судового рішення № 915/760/20 від 17.11.2020., суд вважає правомірним період нарахування пені з 08.04.2020 по 10.07.2020.

Отже, пеня за період з 08.04.2020 по 10.07.2020 становить 187252,46 грн та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

В частині позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 298755,97 грн. слід відмовити ? як такої, що неправомірно нарахована за період часу, що перевищує передбачений ч. 6 ст. 232 ГК Українии шестимісячний строк.

Щодо застосування строку позовної давності до позовних вимог про стягнення пені суд зазначає наступне.

Відповідачем вказано у відзиві та подано окрему заяву про застосування до позовних вимог про стягнення пені, відповідно до ст. 258 ЦК України, спеціального строку позовної давності в один рік.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (постанова ВП ВС від 29.05.2019 по справі № 367/2022/15-ц; постанова ВП ВС від 14.11.2018 по справі № 183/1617/16.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч. 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Таким чином, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону (постанова ВП ВС від 22.05.2018 по справі № 369/6892/15-ц; постанова ВП ВС від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16; постанова ВП ВС від 14.11.2018 по справі № 183/1617/16).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму) (постанова ВП ВС від 19.11.2019 по справі № 911/3680/17; постанова ВП ВС від 26.11.2019 по справі № 914/3224/16; постанова ВП ВС від 21.08.2019 по справі № 911/3681/17)

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За вимогами ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст.ст. 253-255 ЦК України. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Згідно ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У зв`язку із тим, що господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її застосування обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на подання позову про стягнення такої санкції виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Відповідно до п. 4.4.2 Постанови № 10 днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв`язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Позовна заява надійшла до господарського суду 21.07.2021 (вх. № 11228/21 від 21.07.2021).

До позову додано поштову квитанцію та опис вкладення щодо направлення позовної заяви та доданих до неї документів до суду, які (квитанція та опис вкладення) датовані 19.07.2021.

Таким чином, строк позовної давності щодо позовних вимог в частині стягнення пені за загальний період з 08.04.2020 по 10.07.2020 повинен був закінчитись 10.07.2021 для останнього з днів нарахування пені.

Однак, 02.04.2020 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" , згідно якого Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що встановлений пунктом 6 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України строк спеціальної позовної давності до вимог щодо стягнення пені продовжується в силу п. 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України на строк дії такого карантину.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено на всій території України карантин з 12.03.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 (з урахуванням внесених змін) на території України дія карантину постійно продовжувалась. Зокрема, на час прийняття судового рішення у відповідності до постанови Кабанету Міністрів України № 1336 від 15.12.2021 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236 " дія карантину визначена до 31 березня 2022 року.

Таким чином, строк позовної давності за вимогою про стягнення з ТОВ "СВЕТОЛЮКС-ЭЛЕКТРОМОНТАЖ" в частині стягнення пені за загальний період з 08.04.2020 по 10.07.2020 станом на дату подання позову було продовжено в силу пункту 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України та відповідно такий строк не був пропущений позивачем.

Стосовно позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 111056,20 грн за період з 08.04.2020 року по 19.01.2021 року; 211100,79 грн інфляційних втрат за період з квітня 2020 року по січень 2021 року суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язання за договором щодо оплати вартості поставленого товару на суму 4720000,00 грн, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 111056,20 грн за період з 08.04.2020 року по 19.01.2021 року.

Судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, та визначено суму 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача 110668,26 грн.

Таким чином, сума нарахованих 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача становить 110668,26 грн, в решті позовний вимог в цій частині слід відмовити.

Перевіривши подані розрахунки та період нарахування інфляційних втрат, суд визнає їх арифметично вірними, а відтак правомірним та обґрунтованим є стягнення інфляційних втрат в сумі 211100,79 грн за період з квітня 2020 року по січень 2021 року.

Розглянувши відповідне клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат з посиланням на ч. 3 ст. 551 ЦК України, суд вважає за необхідне зазначити таке:

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме - справедливості, добросовісності та розумності суд, з урахуванням усіх конкретних обставин справи, має право при винесенні рішення про стягнення штрафу зменшувати його розмір.

При цьому суд звертає увагу на наступне.

Статтею 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Так, частиною першою цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

У частині другій зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Зазначена норма передбачає, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов`язання, має компенсаційний, а не штрафний характер.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 входить до розділу I "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Відтак, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.

Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.

Крім того, суд не приймає до уваги посилання відповідача в обгрунтування заявленого клопотання про зменшення суми 3% річних та інфляційних втрат відповідач на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 з огляду на таке.

У вказаній постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, між сторонами виник спір у зв`язку з неналежним виконання відповідачем умов договору поставки від 01.06.2017 № АП-02-0110 щодо своєчасної та повної оплати за отриманий товар. Позивач просив стягнути з відповідача, окрім суми основного боргу, пеню, штраф за прострочення виконання зобов`язань більше 10 днів та відсотки річних відповідно до процентної ставки, визначеної умовами договору. Сума річних заявлена позивачем на підставі домовленості, викладеної сторонами у пункті 5.5 договору, згідно з якою сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та дев`яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів. Тобто сторони погодили зміну розміру відсотків річних в межах положень статті 625 ЦК України.

Так, у розгляді вказаної справи Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що станом на момент звернення з позовом до суду сума заборгованості за договором поставки складала 98 381,92 грн. і була сплачена відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі, а позивач нарахував 40306,19 грн. пені, 30 830,83 грн. штрафу, 110 887,30 грн. відсотків річних, що разом складає 182 024,32 грн, що перевищує майже в два рази суму прострочення.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважала справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у стягненні процентів річних з цих підстав.

Зважаючи на встановлені обставини, у справі № 902/417/18 позивач нарахував суму пені, штрафу та відсотки річних, що разом перевищувала майже в два рази суму заборгованості, яка була повністю сплачена відповідачем після відкриття провадження у справі.

Натомість у справі № 915/1131/21 такі обставини судом не встановлені, оскільки погашення суми основного боргу відбулось після прийняття судового рішення у справі № 915/760/20, а сума нарахованих йому 3 % річних та інфляційних втрат не перевищує розмір заборгованості.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру заявлених позивачем 3% річних та інфляційних втрат, а, отже, відповідне клопотання не підлягає задоволенню.

Отже, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.

За правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За такого, у зв`язку з частковим задоволенням позову з відповідача з належить стягнути (пропорційно до розміру задоволених позовних вимог) 7635,33 грн судового збору.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91,129,210,220,232,233,238,240,241ГПК Україии суд-

В И Р І Ш И В:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СВЕТОЛЮКС- ЭЛЕКТРОМОНТАЖ" (54055, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 131-В, код ЄДРПОУ 30975988) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛУТОН ІС" (69076, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Новобудов, 5, код ЄДРПОУ 38840039) пеню в сумі 187 252,46 грн, інфляційні втрати у розмірі 211100,79 грн, 3% річних у розмірі 110668,26 грн та 7635,33 грн витрат зі сплати судового збору.

3.В задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 298755,97 грн, 3% річних в сумі 387,94 грн - відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст. 241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено і підписано: 03.10.2022 (у зв`язку з відновленням за розпорядженням Голови Верховного Суду від 25.07.2022 №41 територіальної підсудності судових справ Господарського суду Миколаївської області та після закінчення терміну перебування головуючого у справі у відпустці).

Суддя О.В. Ткаченко