Рішення

від 21.09.2022 по справі 916/2642/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" вересня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/2642/21

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф. при секретарі судового засідання Арзуманян В.А. розглянувши справу №916/2642/21

за позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства Промтехконтракт (68100, Одеська область, м. Татарбунари, вул. Чорноморська, буд. 41 а, код ЄДРПОУ 30170655)

до відповідача Фізичної особи підприємця Махіна Валерія Михайловича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Національної спілки художників України (04653, м. Київ, вул. Артема, буд. 1-5).

про розірвання договору, виселення та стягнення 64 539,39грн

Представники сторін:

від позивача - Гузь Г.В. за ордером;

Шевченко О.В. директор;

від відповідача - не з`явився;

від третьої особи не з`явився;

Приватне виробничо-комерційне підприємство Промтехконтракт звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача Фізичної особи підприємця Махіна Валерія Михайловича про розірвання договору, виселення та стягнення 64 539,39грн.

Ухвалою від 06.09.2021р. судом, у порядку ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву Приватного виробничо-комерційного підприємства Промтехконтракт було залишено без руху.

13.09.2021р. до господарського суду надійшла заява (вх. №24158/21) від Приватного виробничо-комерційного підприємства Промтехконтракт про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.09.2021р. провадження по справі №916/2642/21 було відкрито. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою суду від 01.11.2021р. строк підготовчого провадження був продовжений в порядку ст. 177 ГПК України на тридцять днів.

20.12.2021р. за вх. №34282/21 до суду від позивача надійшла заява про зміну предмету позову, згідно якої останній просить суд визнати дійсним договір оренди нежитлового приміщення від 01 серпня 2020 року, укладений між Приватним виробничо-комерційного підприємством «Промтехконтракт» та ФОП Махіним В.М., стягнути з Фізичної особи-підприємця Махіна Валерія Михайловича заборгованість у сумі 64 539,45 грн. (що складається з боргу за орендну плату - 63 514,52 грн., 3% річних - 161,83 грн., подвійна ставка НБУ - 863,10 грн.), розірвати договір оренди нежитлового приміщення від 01 серпня 2020 року №12- 2020, який був укладений між Приватним виробничо-комерційним підприємством «Промтехконтракт» та ФОП Махіним Валерієм Михайловичем та виселити Фізичну особу-підприємця Махіна Валерія Михайловича з нежитлового приміщення, загальною площею 245,31 м2, яке розташоване в п`ятиповерховому будинку №1 по вул. Великій Арнаутській в місті Одеса.

Відповідна заява судом було залучена до матеріалів справи, проте відмовлено в прийняті її до розгулу та позовні вимоги розглядаються в редакції первісних позовних вимог з огляду на наступне.

Так, відповідно до заяви про зміну предмету позовних вимог, позивач фактично збільшив позовні вимоги додавши ще одну вимогу негайного характеру, а саме визнання дійсним договір оренди нежитлового приміщення від 01 серпня 2020 року, укладений між Приватним виробничо-комерційного підприємством «Промтехконтракт» та ФОП Махіним В.М

Разом з тим суд зазначає, що збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову (ч. 3 п. 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011, №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Додавши вимогу про визнати дійсним договір оренди нежитлового приміщення від 01 серпня 2020 року, укладений між Приватним виробничо-комерційного підприємством «Промтехконтракт» та ФОП Махіним В.М, позивач фактично збільшив вимоги немайнового характеру, що є фактичним поданням іншого позову.

Ухвалою суду від 29.12.2021р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Національну спілки художників України.

14.02.2022р. за вх. №4159/22 до суду від відповідача надійшло клопотання про призначення оціночно-будівельної експертизи, згідно якого останній просить суд призначити оціночно-будівельну експертизу у справі №916/2642/21, проведення експертизи доручити Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. На вирішення оціночно-будівельної експертизи поставити наступне питання: Визначити вартості поліпшень, виконаних ФОП Махін В.М., які залишились на даний час в нежитловому приміщення загальною площею 245,3 м2, що розташовано в буднику №1 по вул. Велика Арнаутська в м. Одеса.

Судом в задоволені відповідного клопотання було відмовлено оскільки відповідно п. 1 ч.1 ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов, зокрема, для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Разом з тим з урахування предмету позовних вимог та наявних в матеріалах прави доказів суд не вбачає наявності підстав для призначення оціночно-будівельної експертизи.

Ухвалою суду від 14.02.2022р. підготовче провадження було закрито, справу було призначено до розгляду по суті в засіданні суду.

Відповідач починаючи з травня місяця 2022р. в судові засідання не з`являвся, проте подавав клопотання про відкладення розгляду справи, які обґрунтовані триваючою широкомасштабною військовою агресією Російської Федерації проти України та введенням воєнного стану на території України, перебуванням відповідача та його представника за межами території України які судом неодноразово задовольнялись.

Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Ст. 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Згідно ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Пунктом 3 Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. "Про введення воєнного стану в Україні" постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Суд зауважує, що Господарський суд Одеської області наразі безперервно працює, відповідач розташований в місті Одеса та має можливість безперешкодно дістатись приміщення суду, доказів зворотного, а саме перебування відповідача та його представника за межами території України суду не надано, отже воєнний стан не приймається судом як беззаперечна поважна причина для відсутності відповідача або його представника в судовому засіданні та чергового відкладення розгляду справи.

Більш того відповідачу неодноразово було роз`яснено положення ст. 197 ГПК України, відповідно до якої, останній має право брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, в тому числі поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів. Проте відповідного клопотання від відповідача не надходило, про неможливість участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, в тому числі поза межами приміщення суду відповідачем суд не повідомлялось.

Враховуючи наведене, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає відсутніми підстави для подальшого відкладення розгляду цієї справи та дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні за відсутності відповідача.

Разом з тим, 08.12.2021р. за вх. №33123/21 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого останній позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованими, безпідставним в зв`язку з чим в задавлені позову просить суд відмовити.

При цьому обґрунтовуючи свої заперечення вказує, відповідач вказував на відсутність у позивача права на укладання договору оренди №12-2020 від 01.08.2020р. (недодержанням вимог частини першої статті 203 ЦК України), наявність підстав для звільнення відповідача від сплати орендної плати у спірний період відповідно до ч.6 ст. 762 ЦК України, а також відсутності належних та допустимих доказів заборгованості відповідача за договором оренди №12-2020 від 01.08.2020р.

Тертя особа в судові засідання не з`явилась, разом з тим 15.09.2022р. за вх.№19648/22 до суду від третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

01.07.2020р. між Національною Спілкою художників України (Позичкодавець) та Приватним виробничо-комерційним підприємством «Промтехконтракт» (Користувач) був укладений договір користування (позички), за умовами якого Позичкодавець передає Користувачу у платне користування (позичку) на строк, що обумовлений цим договором, нерухоме майно НСХУ, зокрема м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 1, загальною площею 1426,65кв.м. в т.ч.: Літ. А-5, Б-5, майстерні 1426,65грн. Користувач зобов`язується користуватись нерухомим майном, переданим в позичку за її цільовим призначенням (для здійснення статутної діяльності, за КВЕД, в т.ч. здавання в оренду).

01.08.2020р. між Приватним виробничо-комерційним підприємством «Промтехконтракт» (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Махіним Валерієм Михайловичем (Орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №12-2020, за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у тимчасове платне користування без права викупу нежитлове приміщення , яке є колективною власністю Національної спілки художників України, загальною площею 245.31 м2, яке розташоване в п`ятиповерховому будинку №1 по вул. Великій Арнаутській в місті Одеса що знаходиться у власності Національної Спілки Художників України на підставі Свідоцтва про право власності N92608 від 13.12.2000р. виданого Фондом державного майна України, та відповідно до Статуту Орендодавця знаходиться в управлінні з метою ефективного використання, Іменоване далі «Об`єкт Оренди» для розташування художньої галереї, та інших похідних приміщень, які забезпечують діяльність Орендаря. Приміщення, що здаються в оренду, на момент передачі в оренду потребують поточного ремонту (п.1.1 договору).

Пунктом 1.3 договору перебачено, що передача орендованих приміщень оформлюється Актом приймання-передачі приміщення, де вказується дата, з якої Договір набуває чинності (Додаток № 1). Без Акту приймання-передачі приміщення цей Договір вважається недійсним. «Орендодавець» після підписання Акту приймання-передачі приміщення передає «Орендатору» ключі від «Об`єкту» і забезпечує «Орендарю», та його відвідувачам вільний доступ в «Об`єкт».

У момент підписання Акту приймання-передачі приміщення (Додаток №1 до даного Договору) Сторони зазначають фактичний стан нерухомого майна. Даний стан вважається станом відповідним даному Договору (п.1.4 договору).

01.08.2020р. між сторонами був підписаний Акт приймання-передачі нежитлового приміщення, згідно якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у тимчасове платне користування без права викупу нежитлове підвальне приміщення, яке є колективною власністю Національної спілки художників України, загальною площею 245.31 м2, яке розташоване в п`ятиповерховому будинку №1 по вул. Великій Арнаутській в місті Одеса що знаходиться у власності Національної Спілки Художників України на підставі Свідоцтва про право власності №2608 від 13.12.2000р. виданого Фондом державного майна України та відповідно до Статуту Орендодавця знаходиться в управлінні з метою ефективного використання, Іменоване далі «Об`єкт Оренди» для розташування художньої галереї Орендаря та інших похідних приміщень, які забезпечують діяльність Орендаря. Приміщення, що орендується, на момент передачі в оренду потребує прилаштування до потреб орендаря. Загальна площа передається в оренду 245.31 м2. Приміщення в технічно задовільному стані, системи водопостачання, електромережа, фурнітура вікон і дверей справні. Проведені Орендарем невід`ємні покращення залишаються у власності Орендодавця. По закінченню терміну дії Договору Орендар претензій мати не буде.

Відповідно до п.п.1.7, 1.8 договору плата за оренду приміщень визначена розрахунком вартості оренди приміщення (додаток №2) у розмірі 49,00 грн. за 1 м2, що складає 12020,19 грн. на місяць; відшкодування за спожиту електроенергію, теплову енергію, водопостачання і водовідвід та інші комунальні послуги сплачуються Орендарем окремо, по діючим тарифам, за показниками лічильника, в разі відсутності, за розрахунком.

Умовами п.3.2 договору оренди передбачено, що Орендар сплачує орендну плату, розмір якої визначено в п.1.7 цього договору, за користування об`єктом протягом 5 (п`яти) банківських днів з початку місяця, але не пізніше 7 (сьомого) числа поточного місяця на поточний рахунок Орендодавця згідно виставленого рахунку.

Підставою для плати за оренду нежитлового приміщення Орендарем є Акт виконаних робіт, що виставляється Орендодавцем (п.3.6 договору).

Згідно з п.4.14 договору оренди, в разі затримки грошових надходжень на рахунок Орендодавця по цьому Договору, у зв`язку з простроченням оплати з боку Орендаря, останній сплачує пеню, обчислену від суми простроченого платежу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Відповідно до п.7.1, даний Договір оренди набрав чинності з дня його підписання сторонами та діє до 01 липня 2024 року.

Позивач вказує, що на виконання зобов`язань, прийнятих на себе за умовами Договору оренди, Орендодавцем було виставлено Орендарю протягом періоду з 01 серпня 2020 року по 01 серпня 2021 року відповідні Акти наданих послуг.

За посиланнями позивача протягом періоду з 01 серпня 2020 року по 01 серпня 2021 року відповідачем на виконання прийнятих на себе зобов`язань було перераховано на користь позивача грошові кошти у розмірі 50 095,79 грн. Натомість, сума, що підлягає сплаті, складає 113 610,31 грн., відповідно сума несплачених платежів складає 63 514,52 грн..

При цьому, як зазначає позивач ставлячи за мету збереження правовідносин сторін у період посилення заборонних заходів дії карантину орендна плата була зменшена на 50%.

Так, позивач звернуся до відповідача із письмовими вимогами від 04 червня 2021 року та 12 липня 2021 року підписати Акти наданих послуг та повернути один екземпляр позивачу. Однак, вказані письмові вимоги були залишені відповідачем без відповіді та задоволення. Відповідач підписав тільки два Акту наданих послуг - за серпень, вересень 2020 року.

Як вказує позивач 14 липня 2021 року ним було надіслано на адресу відповідач претензію від 13.07.2021р. якою повідомив відповідача про припинення Договору оренди в зв`язку із систематичною несплатою орендної плати та просив звільнити орендоване приміщення.

Проте, зазначений лист як і усі інші відправлення, як вказує позивач були повернуті в зв`язку із закінченням терміну зберігання незважаючи на те, що листи (повідомлення) були направлені за адресою, що зазначена в Договорі оренди, за якою повинно проводитися листування. До теперішнього часу відповідач нежитлове приміщення не звільнив, не передав по Акту, на контакт не виходить.

Також за посиланнями позивача в будинку виникла аварійна ситуація - прорив системи каналізації. В зв`язку з чим виникла необхідність в негайному проникненні аварійної бригади до орендованого приміщення відповідачем, щоб усунути прорив системи каналізації. Нежитлове приміщення було зачинено. За допомогою телефону повідомити відповідача не змогли, оскільки останній на дзвінки не відповідав. Зв`язавшись з помічником відповідач, який через деякий час з`явився, та відкрив приміщення для усунення прориву системи каналізації було встановлено, що відповідач руйнує приміщення - зняті міжкімнатні двері з коробками, прилади електропостачання (розетки, вимикачі, освітлювальні лампи та інше). В зв`язку з чим був складений відповідний Акт обстеження від 19 серпня 2021 року. з

Позивач зазначає що станом на 31.07.2021р. заборгованість відповідача зі сплати орендних платежів становить 63 514,52 грн.

В зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо оплати орендних платежів Приватним виробничо-комерційним підприємством Промтехконтракт відповідно до положень умов договору та ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу пеню в сумі 863,10грн. та 3% річних 161,83грн.

Крім того позивач вважає, що у зв`язку з тим, що орендар неналежним чином виконував свої зобов`язання з оплати орендної плати, знищує орендоване приміщення відповідно до положень ст.ст. 651, 782 ЦК України наявні підстави для розірвання договору оренди №12-2020 від 01.08.2020р. та виселення відповідача з нежитлового приміщення, загальною площею 245,31 м2, яке розташоване в п`ятиповерховому будинку №1 по вул. Великій Арнаутській в місті Одеса.

Отже враховуючи вищенаведені обставини Приватне виробничо-комерційне підприємство Промтехконтракт звернулось до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом для захисту свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі ГК України) майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини... Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.

Пунктом 1 статті 193 Господарського Кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься в ст. 526 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Як встановлено судом, 01 серпня 2020 року між Приватним виробничо-комерційним підприємством «Промтехконтракт» (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Махіним Валерієм Михайловичем (Орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №12-2020, за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у тимчасове платне користування без права викупу нежитлове приміщення , яке є колективною власністю Національної спілки художників України, загальною площею 245.31 м2, яке розташоване в п`ятиповерховому будинку №1 по вул. Великій Арнаутській в місті Одеса що знаходиться у власності Національної Спілки Художників України на підставі Свідоцтва про право власності N92608 від 13.12.2000р. виданого Фондом державного майна України, та відповідно до Статуту Орендодавця знаходиться в управлінні з метою ефективного використання, Іменоване далі «Об`єкт Оренди» для розташування художньої галереї, та інших похідних приміщень, які забезпечують діяльність Орендаря. Приміщення, що здаються в оренду, на момент передачі в оренду потребують поточного ремонту (п.1.1 договору).

За своєю правовою природою Договір, невиконанням умов якого обґрунтовуються заявлені позовні вимоги, є договором найму.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами 1 та 2 статті 283 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГК України) визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Відповідно до ч. 6 ст. 283 ГК України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню, крім договору, предметом якого є майно державної або комунальної власності, який підлягає нотаріальному посвідченню у разі, якщо він укладений за результатами електронного аукціону строком більше ніж на п`ять років

Відповідно до ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Частиною 1 ст. 209 Цивільного кодексу України визначено, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Власник нерухомого майна має право встановити (скасувати) вимогу нотаріального посвідчення договору (внесення змін до договору), предметом якого є таке майно чи його частина, крім випадків, якщо відповідно до закону такий договір підлягає нотаріальному посвідченню. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на нерухоме майно та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 761 ЦК України).

Умовами договору, а саме п.7.1 передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.07.2024р., з чого вбачається що сторонами укладено відповідний договір оренди строком на три роки та одинадцять місяців.

Отже, суд зазначає, що умова тривалості договору (більш ніж три роки) дозволяє зробити висновок, що такий договір повинен бути нотаріально посвідченим відповідно до вимог ст. 793 ЦК України.

Як вбачається з договору № 12-2020 оренди нежитлового приміщення від 01.08.2020, вимоги закону щодо нотаріального посвідчення договору оренди, укладеного на три роки та одинадцять місяців, сторонами не дотримано. Доказів вчинення будь-яких дій на здійснення нотаріального посвідчення та державної реєстрації суду не надано.

Статтею 220 Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

З матеріалів справи не вбачається, що договір оренди від 01.08.2020 визнавався дійсним в судовому порядку.

Судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Згідно ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За приписами ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У зв`язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п`ята, сьома статті 180 ГК України тощо). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

У зв`язку з недодержанням вимоги щодо нотаріального посвідчення правочинів нікчемними є лише такі правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню чи такі, умовами яких передбачено обов`язкове нотаріальне посвідчення.

Аналогічна правова позиція висвітлена в п. 2.6. п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Враховуючи те, що договір найму оренди нежитлового приміщення підлягав нотаріальному посвідченню чого сторонами здійснено не було, він є нікчемним, тобто недійсним в силу закону з моменту його вчинення.

Частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 216 ЦК України, якщо у зв`язку з вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Звертаючись з позовом, позивач не обґрунтовував свої вимоги недійсністю (нікчемністю) договору оренди та не заявляв вимоги на підставі ст. 216 ЦК України, а обґрунтував їх невиконанням відповідачем зобов`язань за договором оренди від 01.08.2020 щодо сплати орендної плати.

Отже, з огляду на недійсність (нікчемність) договору № 12-2020 оренди нежитлового приміщення від 01.08.2020, відсутні правові підстави для його розірвання у судовому порядку, оскільки цей договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Водночас, нікчемний договір оренди не може бути підставою для перебування відповідача у приміщенні, яке знаходиться у власності третьої особи та в управлінні позивача.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 15.03.2018 у справі № 911/2993/16, від 22.03.2018 у справі № 904/6787/17, що враховується судом на підставі ч.4 ст. 236 ГПК України.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку про необхідність виселення Фізичної особи-підприємця Махіна Валерія з нежитлового приміщення, загальною площею 245,31 м2, яке розташоване в п`ятиповерховому будинку №1 по вул. Великій Арнаутській в місті Одеса.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідач заборгованості з орендної плати в сумі 63 514,52грн. суд зазначає наступне.

Враховуючи відсутність доказів нотаріального посвідчення Договору, укладеного на строк більше ніж три рік, а також те, що такий правочин не створює прав та обов`язків для сторін, суд вважає відсутнім підстави для стягнення з відповідача заборгованості з орендної пати в сумі 63 514,52грн., а також нарахованих на них штрафних санкцій у вигляді пені в сумі 863,10грн. та 3% річних в розмірі 161,83грн.

Разом з тим суд вказує, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим суд, з`ясувавши в розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У пункті VII.-2:101 Книги VII Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.

У статті VII-3:101 Книги VII Модельних правил європейського приватного права щодо змісту збагачення зазначено, що особа вважається збагаченою у випадку: a) збільшення доходів або зменшення обов`язків; b) отримання послуги або результатів виконаної роботи; c) користування чужим майном.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 910/18279/19 вказано, що «аналіз змісту статті 1212 ЦК України свідчить, що цивільне законодавство що охоплюється безпідставно набутим майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України). Наприклад, у статті VII-3:101 Книги VII Модельних правил європейського приватного права (Draft Common Frame of Reference. Principles, Definitions and Model Rules of European Private Law) щодо змісту збагачення зазначено, що особа вважається збагаченою у випадку: a) збільшення доходів або зменшення обов`язків; b) отримання послуги або результатів виконаної роботи; c) користування чужим майном. Тлумачення статті 1212 ЦК України, із застосуванням телеологічного способу її тлумачення, свідчить, що цією нормою до випадків безпідставного набуття та збереження майна віднесено також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона згідно закону мала віддати (перерахувати) іншій особі в силу покладеного на неї законом зобов`язання. Тобто зменшення обов`язку. У справі, що переглядається, збагаченням є збереження страховиком без достатніх правових підстав у себе виплати, яку він згідно закону мав виплатити потерпілій особі враховуючи спричинену шкоду його страхувальником. Такий підхід до розуміння норми статті 1212 ЦК України відповідає змісту інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави адже очевидно, що у наведений спосіб відбувається збагачення страховика за рахунок зменшення (звільнення) його від виконання обов`язку з відшкодування шкоди завданої потерпілій особі його страхувальником».

Отже, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).

Тлумачення статті 1212 ЦК України дозволяє зробити висновок, що до безпідставно набутого майна набувача, з урахуванням розумності, відноситься користування чужим майном (майном потерпілого). Причому потерпілий, якому належить майно, що користувався набувач, має право вимагати від набувача повернення такого збагачення.

У відповідній справі позивач пред`явив позов про стягнення з відповідача коштів за користування нежитловим приміщенням. Відповідач факт користування вказаним приміщенням не заперечував, з урахуванням чого суд зазначає що до безпідставно набутого майна набувача, з урахуванням розумності, відноситься користування чужим майном (майном потерпілого).

Аналогічний висновок виколений в постанові Верховного Суду від 08.12.2021р. по справі №759/9443/17

З урахування наведених приписів чинного законодавства, а також практики Верховного суду яка враховується судом на підставі ч.4 ст. 236 ГПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 63 514,52грн.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

При цьому заперечення відповідача до уваги судом не приймаються з огляду на наступне.

Так заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач вказував на відсутність у позивача права на укладання договору оренди №12-2020 від 01.08.2020р. (недодержанням вимог частини першої статті 203 ЦК України), наявність підстав для звільнення відповідача від сплати орендної плати у спірний період відповідно до ч.6 ст. 762 ЦК України,

Суд, юридичної оцінки вказаним обставинам не надає, оскільки наведені заперечення на висновки суду щодо нікчемності договору не впливають.

Посилання відповідача на відсутність належних та допустимих доказів заборгованості відповідача за договором оренди №12-2020 від 01.08.2020р., суд оцінює критично оскільки відповідно до п. 3.6 договору підставою для плати за оренду нежитлового приміщення Орендарем є Акт виконаних робіт, що виставляється Орендодавцем. Матеріали справи містять відповідні Акти виконаних робіт які неодноразово надсилались на адресу відповідача.

Інші посилання відповідача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України"

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні Приватного виробничо-комерційного підприємства Промтехконтракт є обґрунтованими, підтверджені належними та допустимими доказами, проте враховуючи встановлені судом обставини підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного виробничо-комерційного підприємства Промтехконтракт (68100, Одеська область, м. Татарбунари, вул. Чорноморська, буд. 41 а, код ЄДРПОУ 30170655) до Фізичної особи підприємця Махіна Валерія Михайловича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Національної спілки художників України (04653, м. Київ, вул. Артема, буд. 1-5) задовольнити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи підприємця Махіна Валерія Михайловича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Приватного виробничо-комерційного підприємства Промтехконтракт (68100, Одеська область, м. Татарбунари, вул. Чорноморська, буд. 41 а, код ЄДРПОУ 30170655) грошові кошти в сумі 63 514 (шістдесят три тисячі п`ятсот чотирнадцять)грн. 52коп., судовий збір в сумі 4 540 (чотири тисячі п`ятсот сорок)грн.

3. Виселити Фізичну особу-підприємця Махіна Валерія Михайловича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) з нежитлового приміщення, загальною площею 245,31 м2, яке розташоване в п`ятиповерховому будинку №1 по вул. Великій Арнаутській в місті Одеса.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 03 жовтня 2022 р.

Суддя К.Ф. Погребна