Рішення

від 03.10.2022 по справі 140/3758/22

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2022 року ЛуцькСправа № 140/3758/22

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Плахтій Н.Б.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Обласної медико-соціальної експертної комісії Волинського обласного бюро медико-соціальної експертизи про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з адміністративним позовом до Обласної медико-соціальної експертної комісії Волинського обласного бюро медико-соціальної експертизи (далі відповідач, Обласна МСЕК) про визнання протиправним та скасування рішення щодо невизнання позивача інвалідом; зобов`язання провести повторний огляд ОСОБА_1 на предмет встановлення йому групи інвалідності із прийняттям відповідного рішення з урахуванням вимог чинного законодавства.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є учасником бойових дій. У періоди з 17.08.2020 по 11.10.2020, з 22.10.2020 по 21.11.2020 брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів, що підтверджується довідкою про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, що слідує з довідки військової частини НОМЕР_1 від 10.04.2018 за №379 та довідки військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України від 04.03.2021 року №514.

Позивач зазначає, що під час участі у вищезгаданих заходах він отримав захворювання, пов`язані із захистом Батьківщини, а саме: Астено-депресивний синдром. Епізодична пароксизмальна тривожність, стан загострення. Варикозна хвороба вен обох нижніх кінцівок. Хронічна венозна недостатність 2 ст. Тромбофлебіт великої підшкірної вени правої нижньої кінцівки. Кіста Бейкера лівої підколінної ділянки без клінічних проявів, та захворювання пов`язані із проходженням військової служби, а саме: гіпертонічна хвороба першої стадії, першого ступеня, ризик два. Вертеброгенна люмбалгія. Хронічна лівобічна нейросенсорна приглухуватість. Сечокам`яна хвороба. Камінь нижньої третини правого сечоводу. Хронічний вторинний пієлонефрит, нестійка ремісія. Застарілий розрив меніска лівого колінного суглоба. Хронічний парапроктит. Повна задня транссфінктерна з ураженням 1/3 порції анального сфінктера параректальна нориця, що підтверджується Витягом з протоколу засідання 16 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця (протокол №89 від 24 травня 2021 року).

ОСОБА_1 покликається на те, що 16.11.2021 був оглянутий Обласною МСЕК на предмет призначення йому інвалідності. За результатами огляду його скеровано на обстеження до Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю Вінницького національного медичного університету ім.М.І.Пирогова, де встановлено основний діагноз: «Післятравматичний стресовий розлад, астено-невротичний варіант розвитку, прогредієнтний тип перебігу середнього ступеня важкості з проявами інсомнічного синдрому та емоційно-вольовою нестійкістю», виписано без динаміки, консультативне заключення направлено відповідачу.

Після цього, відповідачем видано довідку про невизнання інвалідом за формою №167/о, що затверджена наказом МОЗ України від 19.05.2003 №224, та довідку про результати визначення у застрахованої особи ступеню втрати професійної працездатності у відсотках за формою №158/о, що затверджена наказом МОЗ України від 30.07.2012 №577, серія 12ААА №026421 від 02.02.2022.

Враховуючи його основний діагноз, позивач вважає, що в нього наявні стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюваннями, отриманими під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, що призвели до помірно вираженого обмеження його життєдіяльності, в тому числі працездатності, а тому рішення Обласної МСЕК щодо невизнання його інвалідом є протиправним, оскільки існування патології психічної сфери, з урахуванням ступеня порушення функцій стану його здоров`я, підтверджене, зокрема, і НДІРІ ВНМУ ім. М.І.Пирогова, де позивач знаходився на лікуванні та обстеженні в період з 06.12.2021 по 16.12.2021.

Ухвалою суду від 16.05.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.40).

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву (а.с.64-66) позовні вимоги позивача не визнав та просив відмовити в їх задоволенні з тих підстав, що 15.10.2021 за направленням лікарсько-консультативної комісії (далі - ЛКК) КП «ВОПЛ м.Луцька» позивач вперше був оглянутий Волинською обласною МСЕК. Під час обстеження позивача комісією було враховано та узято до уваги усі медичні документи, надані ОСОБА_1 . З метою повного медичного обстеження останнього направлено до Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю ВНМУ ім. М.І. Пирогова. Згідно із заключенням комісії від 26.01.2022 ОСОБА_1 потребує лікування та обстеження в умовах спеціалізованого психоневрологічного стаціонару. При погіршенні стану та неефективності лікування можливе повторне скерування на МСЕК. Згідно з актом від 16.11.2021 №499 ОСОБА_1 не встановлено групу інвалідності, в тому числі на підставі рекомендацій Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова.

Крім того, МОЗ за наявності фактів порушення законодавства про медико-соціальну експертизу доручає Центральній медико-соціальній експертній комісії МОЗ або Кримській республіканській, Київській та Севастопольській міським або обласній комісії іншої області повторно розглянути з урахуванням усіх наявних обставин питання, з якого оскаржується рішення, а також вживає інших заходів впливу для забезпечення дотримання законодавства під час проведення медико-соціальної експертизи. Проте позивач не скористався своїм правом на оскарження рішення обласної МСЕК до вищевказаних інстанцій охорони здоров`я Міністерства охорони здоров`я України, зокрема до Центральної медико-соціальній експертній комісії МОЗ України. Отже, враховуючи вищевказане, представник відповідача вважає, що під час прийняття рішення про встановлення або не встановлення позивачу групу інвалідності діяв законно і правомірно.

Інших заяв по суті справи не надходило.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 в періоди з 17.08.2020 по 11.10.2020, з 22.10.2020 по 21.11.2020 брав безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 10.04.2018 №379 та довідкою військової частини НОМЕР_2 від 04.03.2021 року №514 (а.с.14-15).

Позивач є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 (а.с.8).

З 27.09.2021 по 15.10.2021 позивач перебував на стаціонарному лікуванні в 11 відділенні КП «ВОПЛ м.Луцька», що підтверджується картою стаціонарного хворого №3274, за результатами якого був скерований на МСЕК (а.с.33).

25.10.2021 до Обласної МСЕК надійшли медичні документи ОСОБА_1 , на підставі яких відповідачем прийнято рішення про направлення позивача до Вінницького національного медичного університету ім.М.І.Пирогова для вирішення експертного питання (а.с.30-31, 56-57, 69-70).

Науково-дослідним інститутом реабілітації осіб з інвалідністю (навчально-науково-лікувальний комплекс) Вінницького національного медичного університету ім.М.І.Пирогова направлено відповідачу заключення від 26.01.2022 по справі №4336 ОСОБА_1 , у висновку якого зокрема вказано, що за наявною у гр. ОСОБА_1 патологією психічної сфери потребує лікування та обстеження в умовах спеціалізованого психоневрологічного стаціонару (потенціал лікування за листком непрацездатності не використаний згідно представленої на розгляд медичної документації. ОСОБА_1 впродовж 2021 року був «непрацездатним по ЛН» з 27.09. по 15.10.2021. Іншої офіційної інформації про лікування за листком непрацездатності та виробничої характеристики не надано). При погіршенні стану та неефективності лікування можливе повторне скерування на МСЕК (а.с.28-29).

Згідно з рішенням Обласної МСЕК від 16.11.2021 ОСОБА_1 не визнано особою з інвалідністю (а.с.48-55), про що видано відповідну довідку (а.с.17).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон України №875-ХІІ, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Частина перша статті 2 Закону №875-ХІІ передбачено, що особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону №875-ХІІ інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Громадянин має право в судовому порядку оскаржувати рішення органів медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання його особою з інвалідністю (ч.2 ст.6 Закону №875-ХІІ).

Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я організму, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначає Закон України від 06.10.2015 №2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон України №2961-IV, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із статтею 1 Закону №2961-IV медико-соціальна експертиза - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.

Інвалідність - міра втрати здоров`я у зв`язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Відповідно до статті 7 Закону №2961-IV медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями.

Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації, визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі Положення про МСЕК).

Згідно із пунктами 3, 4 Положення про МСЕК медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

У силу підпункту 1 пункту 11 Положення про МСЕК міські, міжрайонні, районні комісії визначають, зокрема групу інвалідності.

Кримська республіканська, обласні, центральні міські комісії: здійснюють організаційно-методичне керівництво та контроль за діяльністю відповідно районних, міжрайонних, міських комісій, перевіряють правомірність прийнятих ними рішень і в разі визнання їх безпідставними змінюють їх;повторно оглядають осіб, що звертаються для встановлення інвалідності і оскаржили рішення районних, міжрайонних, міських комісій, перевіряють якість розроблення індивідуальних програм реабілітації, здійснюють контроль за повнотою і якістю їх виконання (абзаци другий і третій пункту 12 Положення про медико-соціальну експертизу).

Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ: проводить перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих обласними, Київською та Севастопольською центральними міськими комісіями, і в разі необхідності скасовує їх; повторно оглядає осіб, які оскаржили рішення обласних, Київської та Севастопольської центральних міських комісій, перевіряє якість розроблених ними індивідуальних програм реабілітації, здійснює контроль за повнотою і якістю виконання програми (абзаци четвертий і шостий пункту 13 Положення про медико-соціальну експертизу).

При цьому, варто відмітити, що згідно з пунктом 17 Положення про МСЕК медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Відповідальність за якість медичного обстеження, своєчасність та обґрунтованість направлення громадян на медико-соціальну експертизу покладається на керівника лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я (п.18 Положення про МСЕК).

Наведеним нормам кореспондують приписи пунктів 23 та 24 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі Положення №1317), відповідно до яких у разі незгоди з рішенням районної, міжрайонної, міської комісії хворий, потерпілий від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання або особа з інвалідністю має право подати протягом місяця після одержання висновку комісії письмову заяву до Кримської республіканської, обласної, Київської та Севастопольської центральних міських комісій або до комісії, в якій він проходив огляд, чи до відповідного управління охорони здоров`я. Комісія, що проводила огляд, або управління охорони здоров`я надсилає у триденний строк після надходження відповідного запиту всі наявні документи на розгляд Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії, яка протягом місяця з дня подання зазначених документів проводить повторний огляд заявника і приймає відповідне рішення.

Рішення Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії може бути оскаржене до МОЗ.

МОЗ за наявності фактів порушення законодавства про медико-соціальну експертизу доручає Центральній медико-соціальній експертній комісії МОЗ або Кримській республіканській, Київській та Севастопольській міським або обласній комісії іншої області повторно розглянути з урахуванням усіх наявних обставин питання, з якого оскаржується рішення, а також вживає інших заходів впливу для забезпечення дотримання законодавства під час проведення медико-соціальної експертизи.

Отже, МОЗ України уповноважене розглядати скарги на рішення обласної, Київської та Севастопольської центральних міських комісій та, у випадку виявлення фактів порушення законодавства про медико-соціальну експертизу, може доручити Центральній медико-соціальній експертній комісії МОЗ або Кримській республіканській, Київській та Севастопольській міським або обласній комісії іншої області повторно розглянути з урахуванням усіх наявних обставин питання, з якого оскаржується рішення.

У свою чергу Центральна МСЕК за дорученням МОЗ України повторно оглядає осіб, які оскаржили рішення обласних, Київської та Севастопольської центральних міських комісій, перевіряє обґрунтованість прийнятих рішень і в разі необхідності скасовує їх.

В рамках цієї справи суд звертає увагу на те, що порядок, умови та критерії встановлення інвалідності визначені Положенням №1317, а також Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05.09.2011 №561 (далі Інструкція №561).

Відповідно до пункту 26 Положення №1317 особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності.

Причини інвалідності наведено у пункті 26 Положення №1317.

Згідно із даним пунктом Положення №1317 підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.

Критеріями для встановлення III групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у помірно вираженому I ступені, зокрема:

обмеження самообслуговування I ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів;

обмеження здатності самостійно пересуватися I ступеня - здатність до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані;

обмеження здатності до трудової діяльності I ступеня - часткова втрата можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне обмеження кваліфікації або зменшення обсягу професійної трудової діяльності більше ніж на 25 відсотків, значне утруднення в набутті професії чи працевлаштуванні осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії).

Інваліди III групи з помірним обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності за умови забезпечення у разі потреби засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів (п.27 Положення №1317).

Пунктом 2.2 Інструкції №561 передбачено, що критерії життєдіяльності людини: здатність до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності.

Ступінь обмеження життєдіяльності - це величина відхилення від норми діяльності людини. Ступінь обмеження життєдіяльності характеризується одним або поєднанням декількох зазначених найважливіших його критеріїв. Виділяють три ступені обмеження життєдіяльності: помірно виражене, виражене, значне. Помірно виражене обмеження життєдіяльності зумовлено порушеннями функції органів і систем організму, що призводять до помірного обмеження можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності.

Відповідно до пункту 2.5 Інструкції №561 повторний огляд інвалідів проводиться згідно з пунктом 22 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317.

Згідно з пунктом 3.4 Інструкції №561 група інвалідності III встановлюється при таких захворюваннях: відсутність одного ока; стійкий повний птоз на одному оці після проведення усіх видів відновного лікування; сліпота на одне око (гострота зору з переносною корекцією 0,05 і нижче або концентричне звуження поля зору до 10 град. від точки фіксації); двобічна глухота; стійка трахеостома; стеноз гортані II-III ступенів внаслідок травматичного або інфекційного ураження нервово-м`язового апарату гортані з одно- або двобічним парезом і стійкою дисфонією; стійка афонія органічного генезу; дефект щелепи чи твердого піднебіння, якщо протезування не забезпечує жування; спотворюючі обличчя рубці та дефекти, які не піддаються хірургічно-косметологічній корекції; гіпофізарний нанізм; остеохондропатія, остеохондродистрофія при зрості менше 150 см.; помірна сенсорна афазія; параліч китиці; параліч або виражений парез верхньої або нижньої кінцівки, що супроводжується значним обмеженням обсягу активних рухів в усіх суглобах і гіпотрофією м`язів: плеча - більше 4 см, передпліччя - більше 3 см, стегна - більше 8 см, гомілки - більше 6 см, а також гіпотрофією м`язів китиці чи стопи; чужорідне тіло в речовині головного мозку (внаслідок травми), якщо травма супроводжувалась абсцесом мозку або менінгоенцефалітом; значний дефект кісток черепа (3 кв.см і більше, крім випадків заміщення його аутокісткою) або при менших розмірах, якщо має місце пульсація мозку, або при відсутності пульсації у випадках, коли травма супроводжувалась ускладненням (інфекційно-гнійним процесом); відсутність китиці і вищий рівень ампутації верхньої кінцівки; хибний суглоб плеча або обох кісток передпліччя; відсутність усіх фаланг чотирьох пальців китиці, за винятком першого; відсутність трьох пальців китиці, включаючи перший; анкілоз чи виражена контрактура тих самих пальців у функціонально невигідному положенні; відсутність першого та другого пальців з відповідними п`ястковими кістками; відсутність перших пальців обох китиць; відсутність трьох пальців китиці з відповідними п`ястковими кістками; кукса стегна чи гомілки; кукса стопи на рівні суглоба Лісфранка або на вищому рівні; двобічна кукса стопи з резекцією голівок плюсневих кісток за Шарпом; різко виражена контрактура чи анкілоз двох скокових суглобів; різко виражена контрактура чи анкілоз скокового суглоба з розташуванням стопи у функціонально невигідному положенні; різко виражена контрактура чи анкілоз кульшового або колінного суглоба; вроджений чи набутий вивих одного кульшового суглоба із значним порушенням функції; деформація грудної клітки внаслідок резекції чотирьох і більше ребер при наявності дихальної недостатності І ступеня і більше; хибний суглоб стегна чи обох кісток гомілки або великої гомілкової кістки при неефективності реабілітаційних заходів після п`яти років спостереження; нестійкий колінний чи кульшовий суглоб з вираженим порушенням функції кінцівки; укорочення нижньої кінцівки на 7 см і більше; ендопротез колінного чи кульшового суглоба або діафіза великих трубчастих кісток; сколіоз III ступеня, кіфосколіоз III ступеня з наявністю дихальної недостатності або сколіоз чи кіфосколіоз IV ступеня; анкілоз або різко виражена контрактура ліктьового суглоба у функціонально невигідному положенні; контрактура передпліччя в положенні повної пронації; ішемічна контрактура передпліччя Фолькмана з вираженим функціональним порушенням китиці; екстирпація шлунка, тотальна колопроктектомія, панкреатоектомія з наявністю цукрового діабету; тотальна тиреоїдектомія з субкомпенсованим або некомпенсованим гіпотиреозом при адекватному лікуванні; чужорідне тіло в серцевому м`язі чи у перикарді внаслідок травми (поранення), штучний клапан серця, функціонуючий кардіостимулятор; відсутність однієї нирки; відсутність однієї легені; однобічна мастектомія внаслідок злоякісного новоутворення .

Аналізуючи вищенаведені норми законодавства слідує, що інвалідність визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи, яке проводиться медико-соціальними експертними комісіями. При цьому рішення МСЕК приймається після повного медичного обстеження особи і проведення досліджень лікувально-профілактичним закладом охорони здоров`я, на підставі медичних документів та за результатами об`єктивного обстеження особи членами комісії.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли у зв`язку із незгодою позивача із рішенням відповідача щодо невизнання його особою з інвалідністю.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в Науково-дослідному інституті реабілітації осіб з інвалідністю (навчально-науково-лікувальний комплекс) Вінницького національного медичного університету ім.М.І.Пирогова з 06.12.2021 по 16.12.2021, до якого був скерований відповідачем, що слідує з виписки з медичної картки стаціонарного хворого №4336 (а.с.19-20).

Науково-дослідний інститут реабілітації осіб з інвалідністю (навчально-науково-лікувальний комплекс) Вінницького національного медичного університету ім.М.І.Пирогова направив відповідачу заключення від 26.01.2022 по справі №4336 ОСОБА_1 , у висновку якого вказано, що за наявною у гр. ОСОБА_1 патологією психічної сфери потребує лікування та обстеження в умовах спеціалізованого психоневрологічного стаціонару (потенціал лікування за листком непрацездатності не використаний згідно представленої на розгляд медичної документації ОСОБА_1 впродовж 2021 року був «непрацездатним по ЛН» з 27.09. по 15.10.2021. Іншої офіційної інформації про лікування за листком непрацездатності та виробничої характеристики не надано). При погіршенні стану та неефективності лікування можливе повторне скерування на МСЕК (а.с.28-29).

З наведеного слідує, що науково-дослідний інститут у своєму консультативному заключенні не зробив висновку про помірне вираження порушення функцій організму для надання позивачу інвалідності. При цьому у висновку зазначив, що при погіршенні стану та неефективності лікування можливе повторне скерування позивача на МСЕК. Вказане свідчить, що прогресування розладів функцій органів та порушення стану його здоров`я є приводом для повторного скерування його на МСЕК.

Так, пунктом 1.10 Інструкції №561встановлено, що при огляді у МСЕК проводяться: вивчення документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи; опитування хворого; об`єктивне обстеження та оцінка стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії.

З викладеного вбачається, що під час проведення медико-соціальної експертизи комісія проводить саме огляд особи та вивчення медичних документів, які складені лікувальним закладом, що направив особу на експертизу, саме на керівника якого відповідно до пункту 18 Положення про МСЕК і покладено відповідальність за якість медичного обстеження, своєчасність та обґрунтованість направлення громадян на медико-соціальну експертизу.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що рішення МСЕК приймається після повного медичного обстеження особи і проведення досліджень лікувально-профілактичним закладом охорони здоров`я, на підставі медичних документів та за результатами об`єктивного обстеження особи членами комісії.

Як слідує з матеріалів справи, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем були враховані та досліджені документи, на які позивач посилається, як на доказ обґрунтованості своїх позовних вимог, рішення прийнято після проведення необхідних досліджень позивача лікувально-профілактичним закладом охорони здоров`я, на підставі медичної документації, яка включає направлення на МСЕК, та за результатами об`єктивного обстеження позивача членами комісії.

Крім того, суд враховує, що відповідно до пункту 2.13.4 Порядку та Критеріїв встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05.06.2012 №420, для встановлення інвалідності має значення ступінь втрати працездатності у відсотковому співвідношенні. Проте для встановлення ІІІ групи інвалідності ступінь обмеження життєдіяльності особи встановлюється в межах 30-60%.

Позивачу встановлено такий ступінь 25%, що підтверджується довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, серія 12ААА №026421 (а.с.18), а тому не підпадають встановлені МСЕК функціональні порушення в організмі позивача для встановлення інвалідності.

Критеріями встановлення групи інвалідності є не діагноз, а його наслідки, які призвели до порушення функції органів і систем організму, які, в свою чергу, призвели до обмеження життєдіяльності. Саме ступінь порушення функцій організму та обмеження життєдіяльності є критеріями встановлення тієї чи іншої групи інвалідності та відсотку втрати працездатності.

У зв`язку із наведеним, суд вважає необґрунтованими доводи позивача про те, що саме існування патології психічної сфери, порушення функцій стану його здоров`я, тобто наявність у нього хвороб, що призводять до інвалідності, автоматично означає необхідність встановлення йому інвалідності.

При вирішенні вказаного спору судом взято до уваги, що Законом №875-XІI передбачено, що інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи МОЗ України.

При цьому, вирішення питань щодо визначення міри втрати здоров`я та ступеня обмеження життєдіяльності особи є дискреційним повноваженням відповідних МСЕК та вимагає наявності медичної освіти та спеціальних знань, а адміністративний суд, відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України, не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесено до компетенції цього органу.

З огляду на наведене, суд наголошує, що відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо встановлення позивачу інвалідності є дискреційними повноваженнями та виключною його компетенцією.

Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень МСЕК, суд вправі перевірити законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку, яка на час спірних правовідносин визначена Положенням №1317 та Інструкцією №561. Однак суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки як попередньо зазначалося, суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку МСЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.

Вказана позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 30.04.2021 у справі №160/12235/19.

Як слідує з матеріалів справи, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем були враховані та досліджені документи, на які позивач посилається, як на доказ обґрунтованості своїх позовних вимог, рішення прийнято після проведення необхідних досліджень позивача лікувально-профілактичним закладом охорони здоров`я, на підставі медичної документації, та за результатами об`єктивного обстеження позивача членами комісії.

В той же час, у позовній заяві позивач не зазначає про порушення процедури прийняття оскаржуваного рішення МСЕК, а тому факту порушення відповідачем цієї процедури в межах даної справи не встановлено.

Натомість, при дослідженні обставин справи, з урахуванням норм чинного законодавства та доказів, які були надані до матеріалів справи сторонами, слідує, що в даному випадку, розглядаючи питання про встановлення позивачу інвалідності, в діях відповідача відсутні порушення щодо порядку розгляду спірного питання в контексті приписів Інструкції №561, Положення №1317, у зв`язку з чим відсутні підстави щодо зобов`язання відповідача повторно розглянути питання щодо встановлення інвалідності.

Приймаючи рішення у даній справі, суд враховує, що позивач в разі незгоди з рішенням МСЕК мав право в місячний строк подати відповідну заяву до комісії, що проводила огляд, або до управління охорони здоров`я з метою проведення повторного огляду на предмет встановлення інвалідності чи оскаржити рішення МСЕК до МОЗ, проте таким правом не скористався, а лише вказує на наявність хвороб, яким суд в межах розгляду справи не вправі надавати власну оцінку на предмет наявності підстав для встановлення особі інвалідності.

Доводи позивача про те, що довідка про невизнання інвалідом видана за формою, затвердженою наказом МОЗ України від 19.05.2003 №224, який втратив чинність, не спростовують встановлених обставин справи та не є підставою для визнання рішення МСЕК протиправним.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій