Рішення

від 04.10.2022 по справі 420/11694/22

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/11694/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря: Дробченко К.С.,

представника позивача:Костяка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву Управління з питань містобудування та архітектури Одеської обласної державної (військової) адміністрації (місцезнаходження: 65032, м. Одеса, пр. Шевченка, 4; код ЄДРПОУ 41150327) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (місцезнаходження: 65091, м. Одеса, вул. Розумовська, 37; код ЄДРПОУ 43315529) про визнання протиправною бездіяльності щодо не розгляду клопотання, визнання протиправною та скасування постанови від 01.08.2022 року,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Управління з питань містобудування та архітектури Одеської обласної державної (військової) адміністрації (місцезнаходження: 65032, м. Одеса, пр. Шевченка, 4; код ЄДРПОУ 41150327) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (місцезнаходження: 65091, м. Одеса, вул. Розумовська, 37; код ЄДРПОУ 43315529) про визнання протиправною бездіяльності щодо не розгляду клопотання, визнання протиправною та скасування постанови від 01.08.2022 року.

Ухвалою від 29.08.2022р. Одеським окружним адміністративним судом вказану позовну заяву було залишено без руху.

08.09.2022 року до суду надійшла заява позивача (вх. № 28443/22) про продовження строку для усунення недоліків ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 29.08.2022 року.

Ухвалою від 13.09.2022 року продовжено строк на усунення недоліків позовної заяви.

16.09.2022 року (вх. №29348/22) представником позивача до канцелярії суду подано докази сплати судового збору, чим усунув зазначені судом недоліки.

Ухвалою від 20.09.2022 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін за наявними у справі матеріалами з урахуванням ст. 287 КАС України.

29.09.2022 року (вх. №ЕП/283620/22) представником відповідача до канцелярії суду подані письмові пояснення.

30.09.2022 року (вх. №30748/22) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про долучення додатків до справи.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 01.08.2022 року відповідачем винесено оскаржувану постанову про накладення штрафу. Позивач вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Від відповідача надійшли письмові пояснення на позовну заяву, в яких, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що останній діяв у межах наданих його повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв`язку з чим, просили суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В судове засідання 04.10.2022 року з`явився представник позивача, відповідач не з`явився, сповіщався належним чином та завчасно про дату, час та місце судового засідання, клопотань про розгляд справи без участі або перенесення судового засідання на іншу дату до суду не надходило.

Відповідно до ч.9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про можливість розглянути позовну заяву за данною явкою сторін.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви Управління з питань містобудування та архітектури Одеської обласної державної (військової) адміністрації Одеському окружному адміністративному суду.

Судом встановлено, що у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває виконавче провадження №69278599 з примусового виконання виконавчого листа №420/4710/20 від 06.06.2020 року виданий Одеським окружним адміністративним судом про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу містобудівного кадастру, інженерної геології та геодезії Управління з питань містобудування та архітектури Одеської області обласної державної адміністрації з 06.12.2019 року.

В подальшому, відповідачем було прийнято оскаржувану постанову про накладення штрафу.

Згідно зі ст.1 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 р. №1404-VІІІ (далі Закон №1404-VІІІ), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п.1 ч.1 ст.3 Закону №1404-VІІІ).

Згідно ст.5 Закону №1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів.

За статтею 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Статтею 3 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках, підлягають примусовому виконанню відповідно до цього Закону.

У статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

При цьому, виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. (п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження").

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право зокрема накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом. (п. 16 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження").

Водночас, згідно з частиною 4 статті 19 Закону України "Про виконавче провадження", сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Відповідно до частин 5, 6 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

Згідно зі статтею 32 Закону України "Про виконавче провадження", за наявності обставин, що перешкоджають проведенню виконавчих дій (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), або з інших підстав, внаслідок виникнення яких сторони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, виконавець може відкласти проведення виконавчих дій з власної ініціативи або за заявою стягувача чи боржника на строк до 10 робочих днів. Про відкладення проведення виконавчих дій виконавець виносить відповідну постанову.

Статтею 63 Закону України "Про виконавче провадження", установлений порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Згідно з частинами 1, 2 цієї статті за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Відповідно до частини 3 статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

Порядок виконання рішення про поновлення на роботі унормований статтею 65 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Статтею 75 Закону України "Про виконавче провадження" передбачена відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії та рішення про поновлення на роботі.

Відповідно до цієї норми у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Отже, законодавець передбачив негативні наслідки (зокрема штрафні санкції) за невиконання боржником в обумовлений строк рішення, за умови його невиконання без поважних причин.

Суд зазначає, що в розумінні статей 63 та 75 Закону України "Про виконавче провадження", поважними причинами невиконання божником рішення, за яким його зобов`язано вчинити певні дії, можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення дій, до виконання яких він зобов`язаний відповідним рішенням та підтверджені належним чином.

За таких обставин, враховучи приписи чинного законодавства України, у зв`язку з невиконанням вимог рішення суду, відповідачем винесені оскаржувані постанови про стягнення виконавчого збору, про розміри мінімальних витрат виконавчого провадження, про арешт коштів боржника та про накладення арешту.

ОСОБА_3 України ЄСПЛ прийняв пілотні рішення у справах "Юрій Миколайович Іванов проти України" та "Бурмич та інші проти України" в яких зазначено про проблему тривалого невиконання рішень національних судів.

Згідно з частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Так, у рішенні по справі "Іванов проти України" Європейським судом констатовано порушення ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції (ефективний доступ до суду), зазначивши, що право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін.

Крім того, Європейським Судом констатовано порушення ст. 1 Протоколу №1 (право на майно) відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу.

За сталою практикою Європейського Суду, зокрема і в наведеному рішенні, на державу покладено обов`язок та відповідальність за виконання остаточних рішень, держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених щодо державних підприємств та органів державної влади, брак бюджетних коштів, бездіяльність з боку державних виконавців та недоліки в національному законодавстві - відповідальність держави наявність в Україні недоліків регуляторної та адміністративної практики органів влади держави з виконання рішень національних судів.

Отже, суд зазначає про те, що виконання судового рішення у справі № 420/4710/20 є складовою права особи на справедливий суд, а тому таке рішення повинно бути виконано у порядок та строк, наведений Законами України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Про виконавче провадження", а своєчасне невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність у вигляді штрафу.

Так, в судовому засіданні представник позивача вказав, як на підставу невиконання виконавчого листа №420/4710/20 від 06.06.2020 року, виданого Одеським окружним адміністративним судом про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу містобудівного кадастру, інженерної геології та геодезії Управління з питань містобудування та архітектури Одеської області обласної державної адміністрації з 06.12.2019 року, те, що на думку відповідача, ОСОБА_1 співпрацює із Російською Федерацією.

При цьому, суд зауважує, що в порядку виконання рішення суду, доказів виконання рішення у справі № 420/4710/20 позивач не надав.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржувані постанови, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законом.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача не стягується.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви Управління з питань містобудування та архітектури Одеської обласної державної (військової) адміністрації (місцезнаходження: 65032, м. Одеса, пр. Шевченка, 4; код ЄДРПОУ 41150327) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (місцезнаходження: 65091, м. Одеса, вул. Розумовська, 37; код ЄДРПОУ 43315529) про визнання протиправною бездіяльності щодо не розгляду клопотання, визнання протиправною та скасування постанови від 01.08.2022 року - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 04.10.2022 р.

СуддяО.М. Тарасишина

.