Рішення

від 21.09.2022 по справі 902/1216/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" вересня 2022 р. м.Вінниця Cправа № 902/1216/21

Господарський суд Вінницької області у складі головуючої судді Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л.,

за участю представників

позивача: Висіцької І.В. (в режимі ВКЗ);

відповідача (Стрижавської селищної ради): Парпальос В.В., Форостяної О.М.;

відповідача (державного реєстратора Скакун Олени Василівни): Олексюк Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали справи

за позовом Фермерського господарства "Надія-ЗВ", с.Сосонка Вінницького району Вінницької області

до Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області, смтСтрижавка Вінницького району Вінницької області

до Державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Центру надання адміністративних послуг Вінницької міської ради ("Прозорий офіс "ВИШЕНЬКА") Скакун Олени Василівни, м.Вінниця

про визнання права постійного користування земельною ділянкою та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

07.12.2021 на адресу Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Фермерського господарства "Надія-ЗВ" до Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області та до Державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Центру надання адміністративних послуг Вінницької міської ради ("Прозорий офіс "ВИШЕНЬКА") Скакун Олени Василівни про визнання права постійного користування земельною ділянкою, площею 23,82 га (кадастровий номер 0520687000:04:001:0068), та зобов`язання вчинити дії стосовно реєстрації відповідного права.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неправомірну відмову державного реєстратора Скакун О.В. провести державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою за Фермерським господарством "Надія-ЗВ". При цьому заявник акцентує на тому, що вказана земельна ділянка (площею 23,82 га, кадастровий номер 0520687000:04:001:0068) була отримана засновником фермерського господарства ОСОБА_1 на підставі Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ВН, виданого 21.11.1997. У зв`язку зі смертю фізичної особи ОСОБА_1 виникла необхідність провести державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою за фермерським господарством.

Ухвалою від 13.12.2021 відкрито провадження за вказаним позовом у справі №902/1216/21, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

30.12.2021 до суду звернулась Стрижавська селищна рада із відзивом на позовну заяву №2770/02-6 (а.с.123-124, т.1), у якому просила суд відмовити у задоволенні позову, акцентуючи увагу на тому, що позивачем не заявлено позовних вимог до сільської ради, а відтак остання не вважає себе належним відповідачем у справі.

Позивач не погодився із позицією відповідача (Стрижавської селищної ради), а свої заперечення виклав у відповіді на відзив (а.с.135-137, т.1). Представник ВисіцькаІ.В. звернула увагу на п.24 Перехідних положень Земельного Кодексу, відповідно до якої спірна земельна ділянка належить відповідачу на праві комунальної власності, а відтак, на думку позивача, рішення у даній справ вплине на права та обов`язки Стрижавської селищної ради, у зв`язку із чим остання є належним відповідачем.

Як стверджує відповідач (Державний реєстратор) у відзиві на позовну заяву (а.с.148-150, т.1), позивачу не було відмовлено у проведенні державної реєстрації, а лише надано роз`яснення щодо "відсутності в Державному земельному кадастрі відомостей про земельну ділянку", що відповідно до п.3 ч.4 ст.20 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є підставою для не прийняття заяви про проведення реєстраційних дій.

Крім того відповідачем подано докази зміни Скакун Оленою Василівною прізвища на " Кириченко ", а саме: копію свідоцтва про шлюб (а.с.153, т.1). Враховуючи приписи ч.5 ст.295 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.35 Сімейного кодексу України, вказані обставини приймаються судом до уваги, а відтак далі по тексту зазначається: Державний реєстратор відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Центру надання адміністративних послуг Вінницької міської ради ("Прозорий офіс "ВИШЕНЬКА") Скакун (Кириченко) Олена Василівна.

21.02.2022 на адресу суду надійшла відповідь на відзив за підписом представника позивача адвоката Висіцької І.В. (а.с.165-172, т.1), у якому позивач заперечує проти позиції Державного реєстратора та стверджує, що під час звернення до останнього Фермерським господарством "Надія-ЗВ" були подані усі необхідні для проведення державної реєстрації документи, а відтак, на думку позивача, відмова Реєстратора у прийнятті документів та проведенні державної реєстрації є неправомірною.

02.03.2022 позивач звернувся до суду із заявою "про зміну предмета позову" (а.с.187-190, т.1), у якій просив суд подальший розгляд справи №902/1216/21 здійснювати за уточненими позовними вимогами, а саме: щодо площі спірної земельної ділянки з "23,82 га" на "22,45 га". Мотивуючи подану заяву, позивач вказав на протиріччя у відомостях, що містяться у Державному акті на право постійного користування землею серії ВН, який видано 21.11.1997 ОСОБА_1 , та у Витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 0520687000:04:001:0068 №НВА-9900330142021 від 13.05.2021.

Позивач посилався на відповідь Державного підприємства "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" №169 від 10.02.2022 (а.с.199-200, т.1), у якій останнє зазначило, що "при інвентаризації земельної ділянки, яка, згідно державного акту, мала площу 23,82 га, було виявлено земельну ділянку площею лише 22,45 га. Внаслідок цього до бази ДЗК було внесено відомості про площу зазначеної земельної ділянки зі значенням 22,45 га".

Вказана інформація також кореспондується із відомостями, наданими Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області у листі №0-2-0.62-896/2-22 від 10.02.2022 (а.с.220, т.1), стосовно того, що відповідно до відомостей з Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельна ділянка із кадастровим номером 0520687000:04:001:0068, площею 22,45 га, згідно Державного акту серії ВН від 21.11.1997 перебуває на праві постійного користування у громадянина ОСОБА_1 .

Крім того, на підтвердження своїх доводів, позивачем надані копії Проекту відведення земельної ділянки ОСОБА_1 та Технічної документації із землеустрою (а.с.11-56, т.2), у яких підтверджується інформація щодо перебування означеної земельної ділянки (площею 22,45 га) на праві постійного користування у громадянина ОСОБА_1 .

У письмових поясненнях №1037/02-6 від 04.05.2022 (а.с.84-85, т.2) Стрижавська селищна рада звернула увагу суду на відсутність у матеріалах справи доказів щодо використання фермерським господарством спірної земельної ділянки для підприємницької діяльності; а також неможливості зареєструвати право користування земельною ділянкою до смерті ОСОБА_1 .

Крім того, відповідач зауважив, що у статуті ФГ "НАДІЯ-ЗВ" не передбачено можливості віднесення земель, які належать членам або самому господарству на праві користування, до складеного капіталу фермерського господарства.

А також відповідач вказав на порушення законодавства під час здійснення державної реєстрації фермерського господарства як юридичної особи, а саме: засновник звернувся до органу державної реєстрації 26.02.1998, тобто з порушенням встановленого 30-денного строку після отримання земельної ділянки на праві постійного користування (21.11.1997).

Позивач не погодився із позицією Стрижавської селищної ради, у зв`язку із чим виклав свої заперечення у додаткових поясненнях (а.с.102-198, т.2), де, зокрема, зазначив, що порушення 30-денного строку, встановленого для проведення державної реєстрації фермерського господарства, не тягне за собою скасування Державного акту на право постійного користування землею.

Крім того, позивач акцентував на тому, що отримання земельної ділянки (відповідно до вимог чинного на момент видання Державного акту законодавства) було обов`язковою передумовою створення фермерського господарства. На підтвердження факту здійснення підприємницької діяльності Фермерське господарство надало декларації з плати за землю за 2019-2022 роки, платіжні доручення зі сплати земельного податку за 2019-2022 роки та звіти про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду за 2019-2022 роки (а.с.124-196, т.2).

15.06.2022 Стрижавська селищна рада звернулась до суду із письмовими поясненнями №1301/02-6 (а.с.203-204, т.2), у яких заперечила проти задоволення позову. Аргументуючи свою позицію, відповідач звернув увагу суду на те, що позивачем не доведено факт порушення, невизнання або оспорення його прав з боку відповідачів, а відтак і не надано відповідних доказів, які цей факт підтверджували б.

Слід зазначити, що в судових засіданнях неодноразово оголошувались перерви, а також ухвалювались рішення про їх відкладення за клопотаннями учасників справи, з метою забезпечення їм реалізації прав, визначених ст. 42, 169 ГПК України, зокрема на ознайомлення з матеріалами справи, на подання доказів, на формування заперечень, аргументів, пояснень та міркувань стосовно процесуальних питань, які виникали під час здійснення провадження у справі, а також з метою з`ясування обставин, які мають значення для вирішення справи.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті (21.09.2022) взяли участь усі учасники справи.

Представник позивача Висіцька І.В. підтримала позовні вимоги у повному обсязі, просила суд ухвалити рішення, яким позов задовольнити повністю, а також підтримала заяву про вирішення питання щодо розподілу судових витрат після ухвалення рішення в даній господарській справі (а.с.222, т.2).

Представники відповідачів Олексюк Т.С. (Державного реєстратора Скакун (Кириченко) О.В.), а також Парпальос В.В. , Форостяна О.М. (Стрижавської селищної ради) заперечили проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзивах та поясненнях, що долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позов та відзиви, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

11.11.1997 Вінницька районна рада народних депутатів Вінницької області на 15 сесії 22 скликання прийняла рішення "затвердити проект відведення земельної ділянки та надати в постійне користування громадянину ОСОБА_1 земельну ділянку площею 23,82 га; видати державний акт на право постійного користування землею громадянину ОСОБА_1 на площу 23,82 га" (а.с.41, т.1).

21.11.1997 на виконання вказаного рішення ОСОБА_1 виданий Державний акт на право постійного користування землею, серії ВН (а.с.40, т.1).

Відповідно до Державного акту ОСОБА_1 надано право постійного користування земельною ділянкою, що розташована на території Сосонської сільської ради народних депутатів для ведення селянського (фермерського) господарства. Площа переданої земельної ділянки становить 23,82 га, у тому числі сільськогосподарських угідь - 22,73 га, з них ріллі - 22,73 га, під будівлями, лісами та іншими угіддями - 1,09 га.

Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №28.

Селянське (фермерське) господарство "НАДІЯ" отримало Свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи 26 лютого 1998 року, про що зроблено запис в журналі обліку реєстрації за номером - 267, юридичній особі присвоєний ідентифікаційний код суб`єкта підприємницької діяльності - НОМЕР_1 (а.с.39, т.1, а.с.120, т.2).

Відповідно до рішення засновника Селянського (фермерського) господарства "НАДІЯ" №1 від 23.01.2007 найменування останнього змінено на: Фермерське господарство "НАДІЯ-ЗВ" (а.с.38, т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 09.02.2012 (а.с.119, т.2).

Вказані вище обставини учасниками справи визнаються.

За твердженням позивача: голова ФГ "НАДІЯ-ЗВ" ОСОБА_8 16.07.2021 двічі був на прийомі у Державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Центру надання адміністративних послуг Вінницької міської ради ("Прозорий офіс "ВИШЕНЬКА") Скакун (Кириченко) Олени Василівни .

Метою звернення голови Фермерського господарства було проведення державної реєстрації права ФГ "НАДІЯ-ЗВ" на постійне користування земельною ділянкою, площею 23,82 га, з кадастровим номером 0520687000:04:001:0068, яка передана тодішньому голові Фермерського господарства ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право постійного користування землею, серії ВН від 21.11.1997.

Позивач також стверджує, що Державний реєстратор відмовилась приймати подані Фермерським господарством документи та проводити державну реєстрацію.

З метою захисту своїх прав ОСОБА_8 звернувся до відділу Національної поліції із заявою про притягнення Скакун (Кириченко) О.В. до адміністративної відповідальності за здійснення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.166-27 Кодексу України про адміністративні правопорушення (а.с.68, т.1).

У листі №894мр/23-21 від 16.08.2021 Відділення поліції №1 Вінницького районного управління поліції надало ОСОБА_9 відповідь про відсутність у діях державного реєстратора ознак складу адміністративного правопорушення (а.с.69, т.1).

Не погоджуючись із висновком органів національної поліції, Фермерське господарство "НАДІЯ-ЗВ" звернулось із скаргою "на бездіяльність державного реєстратора речових прав на нерухоме майно" б/н від 01.11.2021 до Міністерства юстиції України (а.с.71-95, т.1). Однак, як стверджує позивач, жодної відповіді на подану скаргу скаржник не отримав.

Вважаючи, що державний реєстратор відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Центру надання адміністративних послуг Вінницької міської ради ("Прозорий офіс "ВИШЕНЬКА") Скакун (Кириченко) Олена Василівна неправомірно відмовила Фермерському господарству "НАДІЯ-ЗВ" у проведенні державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою, останнє звернулось до суду із позовною заявою про визнання права постійного користування та зобов`язання державного реєстратора зареєструвати таке право.

З урахуванням сукупності встановлених обставин, суд дійшов до таких висновків.

Згідно із ч.1 ст.51 Земельного кодексу України (у редакції Закону, чинній на момент створення ФГ "НАДІЯ-ЗВ") громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень ст.7 Земельного кодексу України (у редакції Закону, чинній на момент створення ФГ "НАДІЯ-ЗВ") користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

У відповідності до ч.1 ст.23 Земельного кодексу України (у редакції Закону, чинній на момент створення ФГ "НАДІЯ-ЗВ") право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання слідує, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до ч.1-2 ст.9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" №2009-XII від 20.12.1991 (у редакції Закону, чинній на момент створення ФГ "НАДІЯ-ЗВ") після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Законодавством, чинним на момент створення ФГ "НАДІЯ-ЗВ", було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

Судом встановлено, що позивачем такий обов`язок було виконано та зареєстровано Селянське (фермерське) господарство "НАДІЯ" 26.02.1998, яке в подальшому (23.01.2007) було перейменовано на Фермерське господарство "НАДІЯ-ЗВ".

19.06.2003 набув чинності Закон України "Про фермерське господарство", яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" визнано таким, що втратив чинність.

Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону (ст.1 Закону "Про фермерське господарство").

Згідно із ч.1 ст.5, ч.1 ст.7 Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (ст.8 Закону).

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

З аналізу приписів ст.1, 5, 7, 8 Закону "Про фермерське господарство" можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Верховний Суд України, застосовуючи приписи ст.9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (ухвали Верховного Суду України від 24.10.2007 у справі №6-20859св07, від 10.10.2007 у справі №6-14879св07, від 30.01.2008 у справі №6-20275св07).

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі №317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі №606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі №272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі №704/29/17-ц, 16.01.2019 у справі №695/1275/17 та у справі №483/1863/17, від 27.03.2019 у справі №574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі №628/776/18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови №906/392/1 від 05.11.2019 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Відповідно до ст.141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Відтак така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою, як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня. Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові №922/989/18 від 23.06.2020 вказала, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.

Крім того у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. А відтак право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Разом з тим Верховний Суд наголошує, що вищенаведений механізм переходу до фермерського господарства права користування землею застосовується виключно щодо земельної ділянки, з якою безпосередньо пов`язане створення фермерського господарства та його державна реєстрація як юридичної особи.

Відтак суд дійшов висновку, що Фермерське господарство "НАДІЯ-ЗВ" має право звернутись до органів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно з метою реєстрації за Фермерським господарством "НАДІЯ-ЗВ" права постійного користування на земельну ділянку, що була передана ОСОБА_1 на підставі Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ВН, виданого 21.11.1997, для ведення селянського (фермерського) господарства.

При цьому суд враховує таке.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 20 Закону закріплено: заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).

У ст.18 згаданого закону закріплено чіткий порядок проведення державної реєстрації, а саме:

1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;

3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;

4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);

6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав;

7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;

8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Відповідно до ч.2 ст.24 Закону за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

За приписами п.3 постанови Кабінету Міністрів України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" №1127 від 25.12.2015 рішення державного реєстратора у день його прийняття є доступним для використання заявником на Єдиному державному веб-порталі електронних послуг чи іншій інформаційній системі, за допомогою якої заявником подавалися документи для державної реєстрації прав.

Моментом отримання заявником рішення державного реєстратора для цілей цього Порядку вважається день, з якого таке рішення є доступним для використання заявником на Порталі Дія та/або іншій інформаційній системі, за допомогою якої заявником подавалися документи для державної реєстрації прав.

Відповідно до пунктів 18-19 Постанови за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації. Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

З урахуванням викладеного суд констатує, що за наслідками звернення до органів державної реєстрації суб`єкт звернення обов`язково отримує рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що позивач звертався до державного реєстратора, а також того, що йому було відмовлено в проведенні державної реєстрації.

При цьому суд наголошує, що належним доказом такої відмови у проведенні державної реєстрації прав, відповідно до вимог чинного законодавства, є саме рішення державного реєстратора про таку відмову.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Суд роз`яснює, що порушення права - це наслідок протиправної поведінки протилежної сторони, чиїми діями завдано шкоду правам та інтересам особи. Невизнання цивільного права полягає у пасивному запереченні наявності в особи суб`єктивного цивільного права, яке безпосередньо не завдає шкоди суб`єктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусі носія суб`єктивного права. Оспорювання - це наявність спору між учасниками цивільно-правових відносин про приналежність чи відсутність права в однієї із сторін

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення, оспорювання або невизнання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Порушення, оспорювання або невизнання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими, а тому обов`язком позивача відповідно до ст.73, 74, 76, 77 ГПК України є доведення в установленому законом порядку наявності факту порушення, оспорювання або невизнання його прав та інтересів відповідачами в справі.

Положеннями ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.50 (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект, тобто він повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Рішенням Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003 (абз.10 п.9) зазначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст.12 ЦК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Разом з тим у частині першій та пункті 4 частини третьої статті 162 ГПК України визначено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява має містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.

При цьому в статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено завдання суду при здійсненні правосуддя та вказано, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У статті 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом, яке закріплене у статті 2 ГПК України.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Підсумовуючи викладене, суд констатує, що позивач належними та допустимими доказами не довів факт порушення, оспорення або невизнання його прав з боку відповідачів, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

При цьому суд звертає увагу на положення ч.1, 4 ст.74 ГПК України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат (судового збору) у справі №902/1216/21 слід зазначити таке.

Представник позивача в судовому засіданні (21.09.2022) підтримала заяву про призначення судового засідання для вирішення питання щодо розподілу судових витрат після ухвалення рішення.

Так, відповідно до статті 221 Господарського процесуального кодексу України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з пунктом 5 частини 6 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат.

Таким чином, суд вважає за доцільне задовольнити заяву представника позивача адвоката Висіцької І.В. та призначити окреме судове засідання для вирішення питання стосовно розподілу понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.2, 7, 8, 13, 14, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Фермерського господарства "Надія-ЗВ" у справі №902/1216/21 відмовити повністю.

2. Призначити судове засідання у справі №902/1216/21 для вирішення питання стосовно розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу на 05 жовтня 2022 року на 10 год. 00 хв. у приміщенні Господарського суду Вінницької області (вул.Пирогова, 29, м.Вінниця, 21018, 3-й поверх, зала судових засідань №2), про що повідомити сторони.

3. Копію повного рішення суду від 21.09.2022 у справі №902/1216/21 надіслати на такі електронні адреси: представника позивача - viv10@ukr.net, відповідача 1 (Стрижавської селищною ради) - info@stryzhavska-rada.gov.ua, відповідача 2 (Державного реєстратора Скакун Олени Василівни) - ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1, 2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.256, 257 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 03 жовтня 2022 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи