Рішення

від 25.09.2022 по справі 914/1620/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.09.2022Справа № 914/1620/22

За позовною заявою: Приватного підприємства Українська Логістична Група, м.Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Рітейл Україна, с.Ставчани, Пустомитівський район, Львівська область

про: стягнення 119035,55грн за договором поставки №903-П/1 від 01.03.2017

Суддя У.І.Ділай

Без участі представників сторін

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2022, справу №914/1620/22 розподілено судді У.І.Ділай.

Ухвалою від 25.07.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі. Розгляд справи призначено в порядку письмового провадження без участі представників сторін. Зобов`язано відповідача у строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати письмовий відзив (заперечення) на позовну заяву із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення.

23.08.2022 від позивача до суду надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 130488,02грн основного боргу, 226,06грн 3% річних, 3704,47грн пені. Також до заяви долучено для огляду оригінали документів, копії яких долучено до позову.

22.08.2022 від відповідача до суду надійшов відзив з клопотанням про поновлення строку для подання відзиву.

Ухвалою від 06.09.2022 заяву про збільшення позовних вимог прийнято до розгляду. Клопотання відповідача про поновлення строку для подання відзиву задоволено. Поновлено строк для подання відзиву. У задоволенні клопотання про розгляд справи в загальному провадженні відмовлено.

14.09.2022 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

Відповідно до ст.248 Господарського процесуального кодексу України - суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Строк вирішення спору завершується 25.09.2022. Відтак, в суду відсутні підстави для подальшого відкладення розгляду справи поза межами строку, встановленого для вирішення спору у спрощеному позовному провадженні.

В процесі розгляду матеріалів справи суд

встановив:

Між сторонами укладено договір поставки № 903-П/1 від 01.03.2017, відповідно до п. 1.1. позивач зобов`язався поставляти та передавати у власність покупця, а відповідач зобов`язався прийняти і оплатити товар за ціною і в асортименті, погодженими сторонами в комерційних специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору і в кількостях, передбачених замовленнями на товар.

Термін оплати визначений у Додатку 3 до цього Договору, де у п. 1.1. передбачено, що Покупець зобов`язаний оплачувати товар поставлений Постачальником з єдиним відтермінуванням платежу 45 (Сорок п`ять) календарних днів від дати поставки кожної партії Товару.

08.07.2022 між позивачем та відповідачем підписано Угоду про двосторонній залік зустрічних однорідних вимог за Договором поставки № 903-П/1 від 01.03.2017 згідно з якою сторони домовились про часткове припинення зобов`язань в сумі 1223,08 грн, що виникли за договором поставки № 903-П/1 від 01.03.2017 шляхом заліку зустрічних однорідних вимог у сумі 1223,08 грн.

Як зазначено в позові, позивач поставив відповідачу товар, в підтвердження зазначеного до позову долучено копії видаткових накладних № 699 від 07.04.2022, № 742 від 14.04.2022, № 814 від 21.04.2022, № 837 від 28.04.2022, № 879 від 05.05.2022, № 941 від 12.05.2022, № 1028 від 19.05.2022, № 1062 від 26.05.2022 (оригінали оглянуто судом). Поставка товару виконана належним чином, накладна підписана без зауважень. Однак, в порушення умов договору за отриманий товар (згідно із зазначеними накладними) відповідач розрахувався частково, в результаті утворилась заборгованість в розмірі 130488,02грн (згідно із заявою про збільшення позовних вимог).

У порядку досудового врегулювання спору 23.06.2022 позивач скерував відповідачу претензію №23/06 з вимогою оплатити заборгованість. У відповіді на претензію від 06.07.2022 відповідач повідомив про своє зобов`язання оплатити борг протягом 3 календарних місяців щомісячними платежами.

Спір виник внаслідок того, що відповідач в порушення умов договору своєчасно повністю не оплатив позивачу вартості поставленого товару. Відтак, ПП Українська Логістична Група подало позов до Господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача 130488,02грн основного боргу. Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України позивач нарахував 226,06 грн 3% річних, а також в порядку п. 10.3 договору 3704,47грн пені.

Відповідач проти наявності суми основного боргу не заперечив. Разом з тим, відповідач зазначив, що заборгованість у відповідача виникла під час дії воєнного стану, то у вказаний період штрафні санкції не застосовуються. ТзОВ «Рітейл Україна» не визнало позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 3704,47 грн та 3% річних у розмірі 226,06 грн.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали поставки № 903-П/1 від 01.03.2017, у зв`язку з чим набули взаємних прав і обов`язків.

За договором поставки, відповідно до вимог п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами (ч. 3 ст. 264 ГК України).

У частині 2 ст. 712 Цивільного кодексу зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу (ст. 663 Цивільного кодексу України).

У матеріалах справи відсутні та сторонами не надані докази визнання недійсним спірного договору чи визнання неукладеним в певній частині. Також відсутні докази про розірвання спірного договору.

Позивач свої зобов`язання щодо передачі товару за спірним договором виконав повністю, що підтверджено копіями видаткових накладних, долученими до матеріалів справи (оригінали оглянуто судом).

Відповідач про дійсність отриманого товару та проти наявності заборгованості не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.

Згідно із матеріалами справи, жодних зауважень зі сторони відповідача в накладних не зазначено.

Підписання відповідачем накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до положень ст. 538 ЦК України, виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідач самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, відповідач своїх зобов`язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті вартості поставленого товару є підставною та до стягнення підлягає 130488,02грн основного боргу (відповідно до заяви про збільшення позовних вимог).

Щодо покликання відповідача про незастосування штрафних санкцій суд відзначає таке.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 форс-мажорною обставиною в Україні визнано військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення 24 лютого 2022 року воєнного стану в нашій державі. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року і до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Також згідно з положеннями статті 218 Господарського кодексу України, у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарську-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, відповідно до приписів частини 1 статті 617 Цивільного кодексу, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу та ст. 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

28.02.2022 ТПП України видала лист-підтвердження про настання форс-мажорних обставин, утім такий лист не може слугувати абсолютним доказом неможливості виконати зобов`язання для всіх без виключення суб`єктів господарювання. І навіть в самому листі є застереження про те, обставини є надзвичайними та невідворотними за зобов`язаннями, виконання яких стало неможливим у встановлений термін, але аж ніяк не для всіх зобов`язань, як помилково вказує відповідач.

Тобто головним є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести.

Щоб засвідчити форс-мажорні обставини відповідачу необхідно звернутися до Торгово-промислової палати, а для того, щоб отримати сертифікат про форс-мажорні обставини, потрібно довести причинно-наслідковий зв`язок між зобов`язаннями, які сторона не може виконати, та обставинами (їхнім результатом), на які сторона посилається, як на підставу неможливості виконати зобов`язання. Утім відповідачем не надано належних та допустимих доказів наявності форс-мажору у спірних правовідносинах (відповідний сертифікат Торгово-промислової палати).

Для застосування форс-мажору (обставин непереборної сили) як умови звільнення від відповідальності та покликаючись на введення воєнного стану в Україні відповідач стверджує, що ці обставини (форс-мажорні) зумовили неможливість застосування штрафних санкцій.

Крім того, одне лише передбачене законом віднесення воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках карантину (надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо), унеможливлює виконання взятих зобов`язань.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

У матеріалах справи відсутній сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на виконання зобов`язань за договором.

Відтак, твердження відповідача про те, що затримка оплат за отриманий товар відповідачем сталася з причин настання форс-мажорних обставин, а саме з початком військової агресії Російської федерації проти України та введенням військового стану, є необґрунтованим.

Суд зауважує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін договору.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально і такі, що ґрунтуються на бажанні уникнути відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок позовних вимог, підстави та правильність нарахування суми 3% річних, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, судом встановлено, що вимогe про стягнення 226,06 грн 3% річних слід задоволити.

Щодо вимоги про стягнення 3704,47 грн пені суд зазначає таке.

Згідно з п. 10.3. договору, за порушення термінів оплати вартості товару, визначених договором та додатками до нього, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення за кожен день прострочення від суми боргу.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування суми, відповідно до положень п. 10.3 договору та ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», судом встановлено, що вимогу про стягнення 3704,47 грн пені слід задоволити.

Судовий збір покладається на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Керуючись статтями 4, 7, 8, 73, 76-79, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Рітейл Україна (81118, Львівська область, Пустомитівський район, с.Ставчани, вул. Шевченка, 9А; ідентифікаційний код 3680829) на користь Приватного підприємства Українська Логістична Група (79017, м.Львів, вул.Погулянка, 17, ідентифікаційний код 40732161) 130488,02грн основного боргу, 226,06 грн 3% річних, 3704,47 грн пені та 2481,00 грн судового збору.

3.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 04.10.2022.

СуддяДілай У.І.