Рішення

від 04.10.2022 по справі 920/667/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04.10.2022м. СумиСправа № 920/667/22

Господарський суд Сумської області у складі

судді Заєць С.В.,

за участю секретаря судового засідання Виходцевої О.М..

розглянув у порядку загального позовного провадження матеріали справи № 920/667/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Рентал Бізнес

(вул. Привокзальна, 25, м. Суми, 40022, код ЄДРПОУ 38397217);

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Моноліт Альянс (прт. Курський, 26, м. Суми, 40020, код ЄДРПОУ 43607183)

про стягнення 733418 грн 24 коп.

За участю представників сторін:

від позивача не прибув,

від відповідача не прибув.

Суть спору:

02.09.2022 позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором купівлі-продажу в сумі 733418 грн 24 коп., з яких 724300 грн 00 коп основна заборгованість, 5070 грн 10 коп інфляційне збільшення, 4048 грн 14 коп 3% річних; а також просить стягнути з відповідача судовий збір.

Ухвалою суду від 05.09.2022 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 04.10.2022, 11:00, сторонам надано строки для надання процесуальних документів: відповідачу для подачі відзиву на позовну заяву, прокурору та позивачу для подання відповіді на відзив.

16.09.2022 відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що визнає позовні вимоги в повному обсязі. Також зазначає, що не заперечує проти розгляду справи в підготовчому засіданні та прийнятті рішення без участі представника відповідача.

29.09.2022 представником позивача надано до суду лист, в якому останній просить задовольнити позовні вимоги та вирішити питання про повернення позивачу з державного бюджету 50% судового збору.

Представники сторін в судове засідання 04.10.2022 не прибули, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 25 червня 2020 року між ТОВ «Рентал Бізнес» (Позивач, продавець) та ТОВ «Моноліт Альянс» (Відповідач, покупець) укладено договір купівлі - продажу комплексу нежитлових приміщень (з відстрочкою платежу), посвідчений приватним нотаріусом Сумського МНО Онопрієнко М.М. за №522.

Відповідно до положень п. 1.1. Договору Позивач передав, а Відповідач прийняв у власність комплекс нежитлових приміщень за адресою м. Суми прт. Курський, 36.

Згідно п. 5 Договору продаж комплексу нежитлових приміщень вчинено за 734300,00 грн, які Відповідач зобов`язується перерахувати Позивачу у строк до 25.06.2022 року.

У порядку п. 10 Договору Позивач передав Відповідачу предмет договору комплекс нежитлових приміщень згідно акту приймання-передачі від 25.06.2020 року. Право власності Відповідача на майно було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав 25.06.2020 року, що підтверджується витягом 214014728 від 25.06.2020 року.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач 23.07.2020 частково сплатив за спірним договором 10 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він, як продавець за договором повністю виконав свої зобов`язання перед Відповідачам, як покупцем, проте, відповідач не здійснив розрахунок за придбане майно в повному обсязі та в обумовлені в договорі строки, в зв`язку з чим у нього наявна заборгованість в сумі 724300 грн, що і стало підставою для звернення до суду.

Відповідач у відзиві на позовну заяву підтвердив факт існування договірних відносин між сторонами та факт існування заборгованості в повному обсязі.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи не підлягають доказуванню.

Вирішуючи спір у даній справі суд керується наступним:

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним Кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського Кодексу України (далі - ГКУ) суб`єкти

господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 2 ст.193 ГК України кожна сторона договору повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом іншими законами або договором.

Відповідно з ч. 7 ст.193 ГКУ не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано - належним чином.

Згідно зі ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також оплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цих Кодексом та іншими законами.

Частиною 1 ст.526 Цивільного Кодексу України (далі - ЦКУ), встановлено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами до ст.530 ЦК України передбачено - якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно п.1 ч. І ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, ..., а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідач визнав існуючу заборгованість, суд приходить до висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 724300 грн. 00 коп. заборгованості за спірним договором.

Окрім цього, позивач, відповідно до поданого розрахунку просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 4048 грн 14 коп., інфляційне збільшення боргу в сумі 5070 грн 10 коп.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 Цивільного кодексу України, право кредитора на стягнення процентів річних не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення процентів річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

У постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 та Верховного Суду від 26.04.2018 р. у справі № 910/10156/17 зроблено висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Враховуючи, вищезазначене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 5070 грн. 10 коп. та 3 % річних в розмірі 4048 грн. 14 коп. є правомірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приймаючи до уваги вищезазначене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат між сторонами, суд керується наступним:

Згідно із ч. 1ст. 130 ГПК України у разі відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» судовий збір в сумі 5500 грн 63 коп. (50 відсотків судового збору), сплачений платіжним дорученням № 367 від 01.09.2022, підлягає поверненню позивачу ТОВ «Рентал Бізнес».

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору в сумі 5500 грн 63 коп. (50 відсотків судового збору) покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 123, 129, 130, 185, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Рентал Бізнес» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт Альянс» про стягнення 733418 грн 24 коп - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт Альянс» (прт. Курський, 26, м. Суми, 40020, код ЄДРПОУ 43607183) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рентал Бізнес» (вул. Привокзальна, 25, м. Суми, 40022, код ЄДРПОУ 38397217) 724300 (сімсот двадцять чотири тисячі триста) гривень 00 коп основна заборгованість, 5070 (п`ять тисяч сімдесят) гривень 10 коп. інфляційне збільшення, 4048 (чотири тисячі сорок вісім) гривень 14 коп. 3 % річних, 5500 (п`ять тисяч п`ятсот) гривень 64 коп. 50% витрат по сплаті судового збору.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Рентал Бізнес» (вул. Привокзальна, 25, м. Суми, 40022, код ЄДРПОУ 38397217) з Державного бюджету України (рахунок UA868999980313181206083018540, отримувач ГУК Сумськ.обл/Сумська МТГ/22030101, ЄДРПОУ 37970404, банк отримувача Казначейство України (ел.адм.подат)) 50% судового збору в сумі 5500 (п`ять тисяч п`ятсот) гривень 63 коп., сплачений платіжним дорученням № 367 від 01.09.2022.

4. Видати Товариству з обмеженою відповідальністю «Рентал Бізнес» накази після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05.10.2022.

СуддяС.В. Заєць