Рішення від 03.10.2022 по справі 922/31/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.10.2022м. ХарківСправа № 922/31/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.

при секретарі судового засідання Іванія К. В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом

Керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області (64309, м. Ізюм, вул. Д. Захаржевського, 4) в інтересах держави в особі

Ізюмської районної державної адміністрації (64309, Харківська область, м. Ізюм, пл. Центральна, 1, код 04059527) та

Відділу освіти Ізюмської районної державної адміністрації (64305, Харківської області, м. Ізюм, вул. Ентузіастів, 21Б, код 02146110)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Татнєфть-АЗС-Україна» (36010, м. Полтава, вул. Половки, 62, код 38194448)

про повернення надмірно сплачених коштів у сумі 335.676,00 гривень

за участю представників сторін:

прокурора - не з`явився,

першого позивача - не з`явився,

другого позивача - не з`явився,

відповідача - не з`явився,

СУТЬ СПОРУ:

Керівник Ізюмської окружної прокуратури Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Ізюмської районної державної адміністрації та Відділу освіти Ізюмської районної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Татнєфть-АЗС-Україна» про повернення надмірно сплачених коштів у сумі 335.676,00 гривень.

В обґрунтування заявленого позову послався на те, що на підставі нікчемних додаткових угод до договору про закупівлю товарів № 33 від 13.02.2019 року Відділ освіти Ізюмської районної державної адміністрації надмірно сплатив відповідачу бюджетні кошти на загальну суму 335.676,00 гривень та ці кошти на підставі приписів статті 670 ЦК України підлягають стягненню з відповідача на корить другого позивача. Так, додатковими угодами до вказаного договору на підставі пункту 2 частини 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин - тут і далі за текстом судового рішення) було внесено зміни в частині ціни товару у зв`язку з коливанням ціни на товар, тобто було внесено зміни до істотних умов договору (додатковими угодами № 1-6 підвищено ціну за одиницю товару, додатковими угодами № 8-9 знижено ціну за одиницю товару).

Прокурор, мотивуючи поданий позов вказує, що обґрунтовуючи необхідність зміни ціни, встановленої за договором, постачальником було надано інформаційні довідки про рівень цін на бензин А-92 та дизельне паливо, проте вони не містять інформації про коливання ціни товару та не містять жодної інформації про динаміку цін, що є необхідною умовою для зміни ціни за одиницю товару відповідно до вимог зазначеного вище закону, тобто внесення змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим (при цьому довідки видані на поточні дати, а не на день та час укладення додаткових угод до договору, довідки не підтверджують коливання ціни, з них неможливо встановити динаміку цін). Зазначає також, що оспорювані додаткові угоди не відповідають вимогам частини 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі», а отже є нікчемними в силу прямої норми закону - статті 37 наведеного закону.

Обґрунтовуючи розмір надмірно сплачених грошових коштів прокурор вказує на те, що оплачена відповідачу загальна сума по договору складає 1.126.281,00 гривень, а належна сума до сплати за ціною, передбаченою договором без врахування укладених до нього додаткових угод, складає 790.605,00 гривень. Відтак, різниця між вказаними сумами в розмірі 335.676,00 гривень підлягає стягненню з відповідача на користь другого позивача як надмірно сплачена.

Мотивуючи право на звернення до суду в інтересах держави посилається на невжиття позивачами заходів, спрямованих на захист інтересів міської територіальної громади в частині використання місцевого бюджету, що в силу вимог Конституції України стало підставою для даного позову до господарського суду.

31 січня 2022 року (вх. № 2275) на адресу господарського суду надійшов відзив на позовну заяву відповідача, в якому останній проти позову заперечує та просить суд в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень вказує на те, що додатковими угоди до договору № 7 та № 8 було зменшено ціну на товар, що не потребувало документального обґрунтування. Щодо додаткових угод № 1-4 (нікчемність в силу вимог закону) вказує, що прокурор повинен обґрунтувати нікчемність кожної додаткової угоди. Відносно додаткових угод № 5-9 відповідач вважає, що прокурором не зазначені підстави нікчемності (додаткова угода № 9 зменшує ціну товару на 74,34 гривень).

Стосовно відсутності факту коливання ціни на товар на ринку посилається на те, що зміна курсу іноземної валюти, зміна біржових котирувань може бути підставою для змін істотних умов договору про закупівлю. В обґрунтування вказаного твердження посилається на стрімкий зріст ціни на бензин А-92 у лютому-березні 2019 року. Зазначає, що довідки Харківської торгово-промислової палати підтверджують факт зміни ціни послуги на ринку, оскільки видає їх повноважний орган та з їх змісту можливо встановити на певну дату чітку динаміку цін у бік збільшення чи зменшення (при цьому жодним нормативно-правовим актом не закріплено форму документального підтвердження до довідок про рівень цін). Також відповідач на підтвердження факту коливання ціни посилається на порівняльний аналіз цін на товар за договором, цін згідно сайту Державної служби статистики України та цін згідно довідок торгово-промислової палати.

Відносно розрахунку розміру надмірно сплачених грошових коштів відповідач вказує на те, що розрахунок є несправедливий та необґрунтований, адже розрахунок слід проводити лише за додатковими угодами № 1-6 (якими збільшено ціну товару), а також слід враховувати різницю між сплаченою сумою ПДВ та сумою ПДВ, яка підлягала до сплати при поставці товару за початковою ціною.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05 серпня 2022 року по даній справі у задоволенні заяви відповідача про закриття провадження у справі відмовлено.

При цьому призначені по справі судові засідання неодноразово відкладались, в тому числі через введення на території України воєнного стану, постійними обстрілами міста Харкова ворожими військами та веденням активних бойових дій на території Харківської області, про що свідчить хід розгляду справи, належним чином процесуально відображений в матеріалах судової справи. Одночасно із цим учасники справи були повідомлені належним чином про час та місце розгляду спору по даній справі та їм створено належні умови для реалізації їх процесуальних прав та обов`язків, покладених на них Господарським процесуальним кодексом України. Протокольною ухвалою господарського суду від 05 серпня 2022 року призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 08 вересня 2022 року, в якому суд перейшов до розгляду справи по суті.

В призначене 03 жовтня 2022 року судове засідання сторони не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, додаткових пояснень по суті спору не надали, від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача, в якому він просить суд розглядати справу за відсутністю представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Татнєфть-АЗС-Україна».

Дослідивши матеріали судової справи та наявні у ній документальні докази, надані сторонами в ході розгляду справи господарським судом, вислухавши думку учасників судового процесу на підтвердження власних вимог та заперечень, судом встановлено наступне.

Рішенням господарського суду Харківської області по справі № 922/2538/21 від 07 вересня 2021 року за позовом Керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Ізюмської районної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Татнєфть-АЗС-Україна» про стягнення коштів в сумі 335.676,00 гривень за договором про закупівлю товарів № 33 від 13.02.2019 року відмовлено, рішення суду сторонами не оскаржувалось та набрало законної сили.

В силу статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 75 ГПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 236 ГПК України).

Європейський суд з прав людини в рішенні від 25.07.2002 у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» вказав, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який зокрема передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Аналогічна позиція ЄСПЛ закріплена ним також і в інших рішеннях (у справі «Салов проти України» від 06.09.2005, у справі «Брумареску проти Румунії» від 28.10.1999 та ін.).

Верховний Суд (Касаційний господарський суд) у постанові від 24.05.2018 (п.п.3444) у справі №922/2391/16 розтлумачив норми процесуального закону стосовно преюдиції. Відзначаючи преюдиціальні факти серед підстав звільнення від обов`язку доказування, він вказав на те, що преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу. Суд у цій постанові наголосив на тому, що суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом того самого питання між тими самими сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють дотриманню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з погляду процесуальної економії.

Велика Палата Верховного Суду вказуючи на відмінність фактів встановлених рішенням суду від їх правової оцінки вказала, що преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що відображено у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (пункт 32 постанови від 03.07.2018 р. у справі № 917/1345/17). Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин (постанова ВГСУ від 22.02.2017 справа № 927/788/16).

Відтак, зміст положень частин четвертої, сьомої статті 75 ГПК України та з урахуванням наведених позицій Верховного Суду преюдиціальними є обставини (явища, дії, події, факти), які відповідають таким умовам: 1) вони безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом; 2) вони відображені у мотивувальній частині судового рішення; 3) їм надана правова оцінка судом.

Саме виходячи із вищевикладених імперативних приписів норм права про преюдицію, суд розглядає обставини по справі № 922/2538/21, у якій брали участь ті самі особи, стосовно яких встановлено ці обставини, а також які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом в ході розгляду справи, відображені у мотивувальній частині відповідного судового рішення та їм надана належна правова оцінка судом.

Зокрема, розглядом справи № 922/2538/21 встановлено наступні обставини:

- прокурором при зверненні до суду з позовом було належним чином обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду саме прокурора, а також зазначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- додаткові угоди до договору про закупівлю товарів № 33 від 13.02.2019 року № 1 від 26.02.2019, № 2 від 12.03.2019, № 3 від 18.03.2019, № 4 від 21.03.2019, № 5 від 16.04.2019, № 6 від 28.05. 2019, № 7 від 13.06.2019, № 8 від 27.08.2019 та № 9 від 09.10.2019 до договору № 33 від 13.02.2019 року не відповідають вимогам частини 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» та вони є нікчемними в силу прямої норми закону - частини 1 статті 37 цього закону (довідки Харківської торгово-промислової палати не містять інформації саме щодо коливання ціни на пальне, відтак, відповідачем не було належним чином доведено коливання ціни на пальне впродовж періоду ініціювання та внесення змін до договору, довідки не можуть виступати у якості належного підтвердження коливання ціни товару на ринку та не можуть бути розцінені як достатнє обґрунтування необхідності внесення змін до договору № 33 від 13.02.2019 року);

- Відділом освіти Ізюмської РДА було фактично сплачено за бензин та дизельне паливо у розмірі 1.126.281,00 гривень з ПДВ, в той час, як сума належна до сплати за ціною, передбаченою договором № 33 від 13.02.2019 року (без урахування зміни ціни за додатковими угодами) складає 790.605,00 гривень. Відтак, на підставі додаткових угод № 1-8 до договору № 33 від 13.02.2019 про закупівлю бензину Відділом освіти Ізюмської РДА надмірно та безпідставно сплачено бюджетних коштів на загальну суму 335.676,00 гривень.

З огляду на це суд визнає встановленими і такими, що не потребують доказування вказані вище обставини, наведені у рішенні господарського суду Харківської області по справі № 922/2538/21 від 07 вересня 2021 року.

При цьому судом враховується мотивування рішення суду (оцінка фактичних обставин справи) по вказаній вище господарській справі, відповідно до яких обов`язок з повернення грошової суми, сплаченої за кількість товару, який не був поставлений покупцеві, врегульований нормами глави 54 ЦК України і тому як правова підстава такого повернення не може бути застосована стаття 1212 ЦК України, в зв`язку із чим в задоволенні позову по справі № 922/2538/21 суд прокурору відмовив. Крім того, судом правомірно констатовано, що прокурором у позовних вимогах визначено неналежного отримувача необґрунтовано отриманих коштів (Ізюмську районну державну адміністрацію Харківської області), тоді як належним отримувачем є Відділ освіти Ізюмської районної державної адміністрації, як сторона договору № 33 від 13.02.2019 року.

Надаючи юридичну кваліфікацію зазначеним вище обставинам з урахуванням норм чинного законодавства суд виходить з наступного.

Нікчемність додаткових угод (недійсність відповідно до закону) не означає відсутність між сторонами договірних відносин, адже відносини між ними врегульовані договором, тобто зобов`язання є договірними. Обов`язок з повернення грошової суми, сплаченої за кількість товару, який не був поставлений покупцеві, врегульований нормами глави 54 ЦК «Купівля-продаж» (Постанова ВС КГС від 04 серпня 2021 року по справі №912/994/20).

В частині 2 статті 712 ЦК України передбачено, що до договору постачання застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу статті 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Відповідно до частини 1 статті 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Правові наслідки недійсності правочину врегульовано статтею 216 ЦК України, за змістом частини 1 якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як свідчать матеріали справи, факт отримання палива другим позивачем за договором про закупівлю товарів № 33 від 13.02.2019 року підтверджується видатковими накладними, а факт оплати поставленого відповідачем товару підтверджується відомостями порталу публічних фінансів https://spending.gov.ua, який є офіційним інформаційним ресурсом з відкритими даними про використання бюджетних коштів в Україні, розроблений на виконання вимог Закону України «Про відкритість використання публічних коштів», адміністратором якого є Державна установа «Відкриті публічні фінанси».

Так, згідно відомостей вказаного порталу Відділом освіти Ізюмської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 02146110) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Татнєфть-АЗС-Україна» (код ЄДРПОУ 38194448) здійснено платежів на загальну суму 1.126.281,00 гривень (реквізити розрахункових документів та накладних зазначаються).

При цьому, як встановлено судом, належна сума до сплати за ціною, передбаченою договором без врахування укладених до нього додаткових угод, складає 790.605,00 гривень, відтак різниця між вказаними сумами в розмірі 335.676,00 гривень є сумою надмірно сплачених грошових коштів.

За наведених обставин суд дійшов переконливого висновку про те, що вимоги прокурора про повернення надмірно сплачених коштів у сумі 335.676,00 гривень на користь Відділу освіти Ізюмської районної державної адміністрації на підставі приписів статті 670 ЦК України є правомірною, фактично та юридично обґрунтованою, в зв`язку із чим суд позов прокурора задовольняє.

При цьому суд при вирішення спору по даній справі враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного суду від 27 липня 2021 року по справі № 922/2030/20, відповідно до якої оскільки прокурором (в частині позовних вимог про повернення коштів у розмірі 119.770,40 грн.) було визначено неналежного отримувача коштів у розмірі 119.770,40 гривень, та колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Татнєфть-АЗС-Україна» на користь Валківської районної державної адміністрації Харківської області коштів у розмірі 119.770,40 гривень, водночас, це не позбавляє права прокурора звернутись з відповідним позовом в інтересах Відділу освіти, молоді та спорту Валківської РДА Харківської області як належного отримувача коштів у розмірі 119.770,40 грн в порядку, визначеному законом.

Також суд зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Відповідно цьому суд зауважує, що решті аргументів сторін судом також була надана належна правова оцінка, проте вона не наводиться в тексті даного рішення, оскільки ці аргументи з урахуванням характеру справи не мають істотного значення для правильного вирішення даного спору.

Враховуючи, що спір по справі виник саме з вини відповідача та на підставі статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача з огляду на задоволення позову.

На підставі викладеного та керуючись статтями 2, 73, 74, 77, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Татнєфть-АЗС-Україна» (36010, м. Полтава, вул. Половки, 62, код 38194448) на користь Відділу освіти Ізюмської районної державної адміністрації (64305, Харківської області, м. Ізюм, вул. Ентузіастів, 21Б, код 02146110) надмірно сплачені кошти у сумі 335.676,00 гривень за договором про закупівлю товарів № 33 від 13.02.2019 року та 5.035,15 гривень витрат по сплаті судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду через Господарський суду Харківської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 04 жовтня 2022 року.

СуддяН.А. Новікова