Постанова

від 05.10.2022 по справі 500/2012/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/2012/22 пров. № А/857/10162/22Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів- Курильця А. Р., Кушнерика М. П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 червня 2022 року у справі №500/2012/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Тернопільській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

суддя в 1-й інстанції Дерех Н. В.,

час ухвалення рішення 09.06.2022 року,

місце ухвалення рішення м.Тернопіль,

дата складання повного тексту рішення 09.06.2022 року,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, в якому просила визнати бездіяльність Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Тернопільській області щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019-2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби протиправною, зобов`язати Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Тернопільській області здійснити виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019-2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 червня 2022 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Тернопільській області щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019-2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 березня 2022 року. Зобов`язано Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Тернопільській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019-2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 березня 2022 року.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що визнання протиправною бездіяльності відповідача є необґрунтованою, оскільки управління у межах повноважень не має обов`язку нараховувати та виплачувати грошову компенсацію позивачу за відпустку учасника бойових дій, крім того, позивачем не надано доказів можливого порушення його прав шляхом бездіяльності. Зазначає, що вказана справа не є типовою до зразкової справи №620/4218/18, оскільки різний суб`єкт владних повноважень. Звертає увагу, що позивач не вживала заходів щодо отримання нею, як учасником бойових дій додаткової відпустки, оскільки відсутні рапорти про надання такої відпустки під час проходження служби та вважає, що підстави для задоволення позову відсутні. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та Закону України "Про відпустки" вона, як військовослужбовець, учасник бойових дій, у році звільнення має право на грошову компенсацію за всі невикористані дні відпустки. Вказує, що протиправна бездіяльність відповідача полягає у невиплаті їй при звільненні компенсації за невикористані дні відпустки, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними. Крім того, звертає увагу, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 28 вересня 2017 року та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Згідно з Наказом Начальника управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Тернопільській області від 29 березня 2022 року №22-ОС, позивача звільнено з військової служби за підпунктом "б" пункту 3 (за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку) частини п`ятої статті 26 Закону та пунктом 171 Положення у відставку. У даному наказі також зазначено, що 31 березня 2022 року з нею припинено контракт та виключено зі списків особового складу.

У відповідь на звернення позивача від 28 березня 2022 року щодо нарахування та виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, відповідач листом від 31 березня 2022 року №45/07-395 повідомив позивача про відсутність правових підстав та фактичної можливості здійснити нарахування та виплату грошової компенсації.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, як учасник бойових дій, має право на отримання грошової компенсації за невикористану нею у період за 2019-2022 роки додаткову відпустку, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 березня 2022 року, а тому бездіяльність відповідача є протиправною та з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019-2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 березня 2022 року.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з п.12 ст.12 Закону №3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

За змістом ст.4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) є такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Ст.16-2 Закону №504/96-ВР передбачає, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до п.8 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Згідно з абз.3 п.14 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

За змістом п.17 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Пункт 18 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ передбачає, що в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно). За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпустки.

Разом з тим, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку позивач набула за період проходження нею військової служби.

При цьому, у разі невикористання додаткової соціальної відпустки протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Колегія суддів зазначає, що обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п.12 ч.1 ст.12 Закону України № 3551-ХІІ від 22.10.1993р. «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.16-2 Закону України «Про відпустки».

Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону України «Про відпустки» та п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Крім того, колегія суддів враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом по аналогічній категорії справ, зокрема, в постанові Великої Палати від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов`язковою під час вирішення спірних правовідносин.

З врахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при звільненні з військової служби у запас позивач мала право на отримання грошової компенсації за невикористану нею у 2019-2022 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

За змісту п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.16-2 Закону України «Про відпустки» вбачається, що учасникам бойових дій надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 14 календарних днів на рік.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про те, що розглядувана справи не є типовою до зразкової справи №620/4218/18, оскільки різний суб`єкт владних повноважень, так як у зразковій справі відповідачем є військова частина та зазначає наступне.

Приписами Положення про проходження військової служби (навчання) військовослужбовцями Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, затв. Указом Президента України № 463/2015 від 31 липня 2015 року та Інструкції про порядок застосування Положення про проходження військової служби (навчання) військовослужбовцями Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, затв. наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України №227 від 24 березня 2016 року регулюються правовідносини щодо проходження військової служби військовослужбовцями Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Відповідно до п.3 постанови КМ України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (зі змінами), наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України № 151 від 13 березня 2018 року затверджено Інструкцію про грошове забезпечення та компенсаційні виплати військовослужбовцям Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Згідно з п.5 глави 3 розділу IV «Виплата грошового забезпечення за час відпусток» у рік звільнення військовослужбовців з військової служби у разі невикористання ними щорічних (основної та додаткової) відпусток, на які вони мають право на день звільнення, та додаткових відпусток військовослужбовцям, які мають дітей, їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні цих відпусток.

У разі звільнення військовослужбовців з військової служби до закінчення календарного року, за який вони вже використали щорічні основну та додаткову відпустки, крім осіб, які звільняються з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, проводиться відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовців.

Кількість невикористаних днів відпустки, за які проводиться грошова компенсація, а також кількість днів, за які необхідно здійснити відрахування, зазначається у наказі про виключення військовослужбовця зі списків особового складу Держспецзв`язку.

Грошова компенсація та відрахування проводяться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, встановленого на день виключення військовослужбовця зі списків особового складу Держспецзв`язку, з урахуванням вимог пункту 8 глави 10 розділу ІІІ цієї Інструкції. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на кількість календарних днів у місяці виключення зі списків.

З наведеного вище вбачається, що вищевказані акти також передбачають можливість виплати компенсації військовослужбовцю за дні невикористаної щорічної додаткової відпустки під час звільнення зі служби, що підтверджує висновки суду першої інстанції про право позивача на отримання такої компенсації.

При цьому, помилкове покликання суду першої інстанції на правові норми Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затв. наказом Міністра оборони України № 260 від 07 червня 2018 року, не спростовує правильності висновків суду.

Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач, як учасник бойових дій, має право на отримання грошової компенсації за невикористану нею у період за 2019-2022 роки додаткову відпустку, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 березня 2022 року, а тому бездіяльність відповідача є протиправною та з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019-2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 березня 2022 року.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 червня 2022 року у справі №500/2012/22 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула судді А. Р. Курилець М. П. Кушнерик Повне судове рішення складено 05 жовтня 2022 року.