Рішення

від 05.10.2022 по справі 331/2141/21

ВІЛЬНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 331/2141/21

Провадження № 2/314/162/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2022 року м.Вільнянськ

Вільнянський районний суд Запорізької області в складі головуючий суддя Кононенко І.О., секретар судового засідання Билименко Т.В., за участю представника позивача ОСОБА_1 ,представника відповідача ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 331/2141/21 за позовом ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Запорізької обласної державної адміністрації (ЄДРП0У:00022504, адреса м. Запоріжжя, проспект Соборний, буд. 164), третя особа Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради (адреса вул. Жуковського, буд. 36, м. Запоріжжя, ЄДРПОУ 40302133 ) про визнання протиправним та скасування запису про право власності на земельну ділянку,

встановив:

У квітні 2021 року позивач звернулася до суду із вищезазначеним позовом в якому з урахуванням уточнення просила визнати протиправним та скасувати запис про право власності №32916775 від 16.08.2019 року на земельну ділянку за кадастровим номером 2321586800:02:003:0057, площею 1,1000 га за Запорізькою обласною державною адміністрацією, в обґрунтування чого зазначила , що в період з 2013 по 2016 рік в провадженні Вільнянського районного суду Запорізької області, апеляційного суду Запорізької області, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ перебувала справа №314/4026/13, відкрита за позовом Запорізького міжрайонного екологічного прокурора в остаточній редакції якої прокурор Вільнянського району Запорізької області, як правонаступник Запорізького міжрайонного екологічного прокурора, просив суд визнати недійсним розпорядження голови Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області від 17 січня 2011 року № 31 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_4 », яким ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку за кадастровим номером 2321586800:02:003:0057 площею 1,1000 га та витребувати у ОСОБА_3 у власність держави дану земельну ділянку з тим мотивом, що оскаржуване прокурором розпорядження прийнято всупереч вимогам чинного законодавства, оскільки земельна ділянка розташована у водоохоронній зоні затоки річки Дніпро та знаходиться у 100-метровій смузі від урізу води. 21 липня 2016 року апеляційним судом Запорізької областіпостановлено рішення, яким скасовано рішення суду першої інстанції і ухвалено нове рішення про задоволення позову Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області в повному обсязі. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року рішення Апеляційного суду Запорізької області було залишено без змін. Судом чітко встановлено належність земельної ділянки до саме до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення у зв`язку з чим визнано недійсним розпорядження голови районної державної адміністрації Запорізької області №31 від 17.01.2011 року. Натомість, 05.10.2020 року ознайомившись з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна було встановлено, що земельна ділянка за кадастровим номером 2321586800:02:003:0057, площею 1,1000 га - 16.08.2019 року була зареєстрована за новим власником, а саме державою в особі Запорізької обласної державної адміністрації. Підставою для державної реєстрації визначено рішення апеляційного суду Запорізької області від 21.07.2016 року у справі №314/4026/13. Разом з цим, цільовим призначенням земельної ділянки вказано: для ведення особистого селянського господарства, із земель запасу, тому позивач вважала , що державна реєстрація права власності на земельну ділянку проведена відповідальною особою відповідача з порушенням Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1127, всупереч положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та норм Земельного Кодексу України з огляду на те, що відповідно ст. 20 Земельного Кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок. Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності провадиться: щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, - районною державною адміністрацією, а щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, що не входять до території району, або в разі якщо районна державна адміністрація не утворена, - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною державною адміністрацією. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється, розробляється на замовлення власника земельної ділянки без надання дозволу Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування на його розроблення. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється в порядку, встановленому законом. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідно до ч.3 ст. 186-1 Земельного Кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки: природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, земельної ділянки, розташованої на території чи в межах об`єкта природно-заповідного фонду або в межах прибережної захисної смуги, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища, а земельної ділянки, розташованої у зоні відчуження або зоні безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, - з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Частиною 4 ст. 186-1 Земельного Кодексу України визначено, що розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту. Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1127 визначено умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України »Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна. Відповідно до п. 67 вказаного Порядку для державної реєстрації права власності у разі витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння на підставі рішення суду подаються необхідні для відповідної реєстрації документи, передбачені статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком, що підтверджують право власності на нерухоме майно належного власника. Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Відповідно до п. 81-1, 81-2 вказаного Порядку державна реєстрація прав на земельні ділянки, речові права на які набуто до 1 січня 2013 р., проводиться у порядку, передбаченому статтею 29 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Для державної реєстрації права власності та права постійного користування на земельну ділянку, права на яку набуваються шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у постійне користування із земель державної або комунальної власності, подається рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи надання у постійне користування або про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передачу її у власність чи надання у постійне користування. За таких обставин позивач вважала , що для державної реєстрації права власності та права постійного користування на земельну ділянку, подається погоджений проект про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передачу її у власність чи надання у постійне користування . Для виконання рішення апеляційного суду Запорізької області від 21.07.2016 року у справі №314/4026/13, яке стало підставою для проведення державної реєстрації, Запорізька обласна державна адміністрація, повинна була спочатку на думку позивача перевести земельну ділянку з цільового призначення: «для ведення особистого селянського господарства, із земель запасу» на цільове призначення земельної ділянки: «землі водного фонду». Зазначене узгоджується з приписами ч. 3 ст. 22 Земельного Кодексу України, якими визначено виключний перелік осіб, яким передаються у власність та надаються у користування землі сільськогосподарського призначення, зокрема: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури. Тобто, земельна ділянка з цільовим призначенням: «для ведення особистого селянського господарства, із земель запасу» не є тотожною земельній ділянці з цільовим призначенням: «землі водного фонду».

В той час, зважаючи на те, що цільовим призначенням земельної ділянки за кадастровим номером 2321586800:02:003:0057, площею 1,1000 га у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вказано: «для ведення особистого селянського господарства, із земель запасу» на думку позивача слідує, що реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку за Запорізькою обласною державною адміністрацією, відповідачем здійснено незаконно, без надання державному реєстратору документів визначених Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1127. Натомість, попри наявність на думку позивача очевидних підстав для відмови в державній реєстрації прав, державний реєстратор Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, Запорізької області - Александрова Юлія Олександрівна на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №48346176 від 22.08.2019 року здійснила державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку за Запорізькою обласною державною адміністрацією (номер запису: 32916775 від 16.08.2020 року).

З посиланням на ст. 19 , 13 ,14 Конституції України, ст. 3 , 22 , 116 ЗК України, позивач вважала , що у суб`єкта владних повноважень не передбачено права відступати від положень ЗК України. Аналогічна правова позиція на думку позивача викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі №21-358а13 та в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17 та від 5 березня 2019 року у справі №360/2334/17. Також позивач посилалася на справу «Трегубенко проти України» (2004 р.) де Європейським судом з прав людини зроблено висновок про те, що суспільна потреба передбачає правильне застосування закону. Положеннями Закону №1952-IV визначено порядок державної реєстрації прав, який включає перевірку документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав або прийняття рішення про відмову в державній реєстрації прав. Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам (частина восьма статті 18 цього Закону). Частиною третьою статті 10 цього Закону передбачено, що державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних інформаційних систем, документів та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов`язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі; під час проведення державної реєстрації прав на земельні ділянки використовує відомості Державного земельного кадастру шляхом безпосереднього доступу до нього у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Із зазначених норм позивач вбачала , що одним з обов`язків реєстратора є встановлення відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями і для перевірки цієї інформації з метою недопущення одночасного існування подвійної державної реєстрації прав державний реєстратор не лише вправі, а й повинен, зокрема, запитувати від відповідних органів інформацію, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, вимагати за потреби подання додаткових документів тощо. Такий обов`язок узгоджується із закріпленими частиною першою статті 3 зазначеного Закону N 1952-IV засадами державної реєстрації прав, зокрема гарантуванням державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Законодавець поклав на відповідних посадових осіб обов`язок під час реєстрації перевіряти відповідність нормам законодавства форми таких правочинів, відсутність суперечності зареєстрованих прав і тих, що подаються до реєстрації, та в деяких випадках - факт виконання умов правочину. Зазначене на думку позивача свідчить, що реєстрація прав на нерухоме майно не є автоматичною, здійснюється не за явочним принципом. Приймаючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідна посадова особа здійснює дії по аналізу поданих документів, зареєстрованих прав тощо та приймає відповідне рішення про здійснення реєстрації або про відмову у здійсненні такої реєстрації, яке є обов`язковим для заявника. Діяльність з державної реєстрації речових прав в такому випадку має організуючий, виконавчо-розпорядчий, підзаконний характер, здійснюється державним органом або суб`єктом з делегованими державою повноваженнями, тому має всі ознаки діяльності з державного управління. Суб`єкт такої діяльності здійснює від імені і за дорученням держави функції з контролю у сфері державної реєстрації (зокрема, перевіряє подані документи), приймає обов`язкові для заявника управлінські рішення, тому має всі ознаки суб`єкта владних повноважень. Такі управлінські відносини за участю суб`єкта владних повноважень, що врегульовані нормами саме адміністративного законодавства, є адміністративними правовідносинами. Здійснюючи дії при перевірці поданих документів, співставлення зареєстрованих та заявлених до реєстрації прав, державна реєстрація по суті є інститутом превентивного правосуддя, оскільки запобігає порушенню прав та законних інтересів власників, заставодержателів тощо від порушень внаслідок незаконних реєстраційних дій, тим самим зменшуючи кількість звернень до суду з вимогами про визнання реєстраційних дій незаконними.Таким чином, позивач зазначила, що кожна особа (будь-який суб`єкт приватного права та суб`єкт публічного права) має право подати позов до будь-якого суб`єкта владних повноважень за єдиного обмеження, якщо це не суперечить закону, та при наявності єдиної умови, а саме, легітимної мети - забезпечення захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин. Зокрема, стосовно судового захисту охоронюваного законом інтересу у п. 3.4 Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 визначено, що охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. Крім того, у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 підкреслюється, що одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у законах України, згідно з п. 3.6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004, означає правовий феномен, який, зокрема, виходить за межі змісту суб`єктивного права; має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом; регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним». У постанові від 15 липня 2019 року у справа № 420/5625/18 Верховний Суд дійшов до висновку, що під судовим захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права; обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів. При цьому позивач також зазначила, що Конституція України закріплює гарантії того, що будь-які юридичні спори, а також інші справи (в яких не існує юридичного спору, але це визначено законом) повинні вирішуватися виключно судом, який забезпечуючи здійснюючи правосуддя, не може ухилятися від виконання цієї основної конституційної функції. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - ЄКПЛ або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України № 475/97-ВР від 17.07.97; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997 року. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ»(CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: «50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A N18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00,п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).» Разом з цим, внаслідок ухвалення рішення апеляційного суду Запорізької області від 21.07.2016 року у справі №314/4026/13, та на думку позивачки порушення цим права позивачки на мирне володіння майном, нею подано скаргу до Європейського суду з прав людини у справі «Lisun VS Ukraine» заява №70118/17 від 13.12.2017 року розгляд якої наразі триває, а вчинення дій з незаконної перереєстрації цієї ділянки може значно ускладнити поновлення прав позивачки в майбутньому. Крім того, позивач звернула увагу й на те, що як слідує з правової позиції, що викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року № 925/1265/16 (12-158гс18): «5.17. Судами також не враховано, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, право або інтерес позивача, який вважає себе постійним користувачем земельної ділянки, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права власності (користування) іншої особи. При цьому рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому, належним способом захисту права або інтересу позивачки у такому разі на її думку є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (користування)» Аналогічна правова позиція вважала позивачка викладена у постановах ВП ВС від 29.05.2019 року у справі № 367/2022/15-ц (14-376цс18), від 04.09.2018 № 915/127/18 (12-184гс18), від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16. Таким чином, враховуючи те, що державним реєстратором на думку позивача були недотриманні вищевказані вимоги законодавства України при проведенні державної реєстрації права власності, позивач вважала, що позовна вимога про застосування такого способу захисту порушеного права, як скасування запису від 16.08.2019 року за №32916775 про проведення державної реєстрації права власності за Запорізькою обласною державною адміністрацією є обґрунтованою та відновить порушене право позивача.

Посилаючисьна викладене, представник позивача усудовому засіданніпросив позовзадовольнити ,при цьомудодав,що фактичновідповідач підтвердив незаконністьпроведення відповідноїреєстрації своїм листуванням зпрокуратурою згіднолиста від28.12.2017року «Провжиття заходівзі зміницільового призначення земельноїділянки та реєстраціїправа власностіна земельнуділянку» вякому повідомляєпро те,що запідсумками наради прийняторішення щодовключення дообласної програмизаходів зрозроблення документаціїз землеустроюта передбаченнякоштів наїх реалізаціюз посиланнямна ст.20ЗК згідноякої уразі зміницільового призначеннярозробляється проектземлеустрою щодоїї відведенняй насьогодні спільноз Держгеокадастромпроводиться роботащодо розробкипрограми доякої йбудуть включенізаходи звиготовлення проектуземлеустрою відповідної земельноїділянки,також звернув увагуна ст.14Конституції Українита те,що враховуючищо позивачподала скаргув Європейськийсуд зправ людиниз приводуцієї земельноїділянки ,може свідчити пронаявність інтересуз бокупозивача йнезаконні оскаржувані дії вцій справіпорушує відповідніприватно правовіінтереси позивача, зіншого бокувідповідач зпозовом не погодився,надав відзивв якомузазначив,що реальнепоновлення порушенихінтересів державита виконаннявищевказаного рішеннясуду необхіднобуло забезпечитишляхом поновленнядержавної реєстраціїправа власностіна земельнуділянку зазаконним власником-державою. Фактично вказане рішення прийнято щодо прав облдержадміністрації, а саме права власності держави на вказану земельну ділянку, посилаючись на принцип обов`язковості виконання судових рішень та на листування про вжиття заходів щодо передачі спірної ділянки з прокуратурою у судовому засіданні представник відповідача просив у позові відмовити звернувши увагу, що ані порушень законодавства ані будь-яких порушень реальних прав та інтересів позивача відповідач не допускав. Третя особа просила розглянути справу без їх участі, надала пояснення згідно яких витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи є ефективним засобом захисту прав власника , твердження позивача про необхідність подання погодженого проекту із землеустрою для державної реєстрації не відповідає дійсності оскільки існують різні порядки реєстрації зокрема для державної реєстрації із земель державної та комунальної власності (п. 81-2 Порядку ), тоді як вданому випадку здійснювалася реєстрація права державної власності , тому зазначене у п.81-2 Порядку взагалі не вимагається, щодо надання для реєстрації проекту про затвердження документації із землеустрою то даний документ як і у п. 81-1, ст. 29 «Закону України Про державну реєстрацію» взагалі не зазначено, при цьому державний реєстратор реєструє не земельну ділянку а лише речові права , проект землеустрою подається при реєстрації саме земельної ділянки , щодо зміни цільового призначення , то останнє вноситься до земельного кадастру згідно ст. 15,21 Закону «Про державний земельний кадастр» при цьому вноситься державними кадастровими реєстраторами, що підтверджується п. 29 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно затв. Постановою КМУ від 26.10.2011 року № 1141 в редакції чинній на момент державної реєстрації, так до цього реєстру вносяться відомості серед яких відсутнє цільове призначення , тож враховуючи, що підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію права власності є судове рішення, останнє на думку третьої особи було законним як й внесення відповідного запису, також зазначили, що фактичного припинення права власності за позивачем саме остання має статус власника тоді як зміна цільового призначення в такому випадку б здійснювалася за ініціативою власників , тобто зміна цільового призначення йде після реєстрації права власності й юридичного набуття права розпорядження цією земельною ділянкою , позивач втратила право власності, а тому реєстратор не міг порушити права останньої, при цьому скасування рішення реєстратора допускається виключно з одночасним визнанням , зміною , чи припиненням відповідних речових прав у зв`язку з чим у позові просили відмовити.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Рішенням, яке є чинним, апеляційного суду Запорізької області від 21.07.2016 року у справі №314/4026/13 за позовом Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області, як правонаступника прокурора Вільнянського району Запорізької області та Запорізького міжрайонного екологічного прокурора в інтересах держави до Вільнянської районної державної адміністрації, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про визнання недійсним розпорядження та повернення земельної ділянки у власність держави позов Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області, як правонаступника прокурора Вільнянського району Запорізької області та Запорізького міжрайонного екологічного прокурора задоволено. Визнано недійсним розпорядження голови Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області №31 від 17 січня 2011 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_4 », яким ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку за кадастровим номером 2321586800:02:003:0057 площею 1,1000 га. Витребувано у ОСОБА_3 у власність держави земельну ділянку за кадастровим номером 2321586800:02:003:0057 площею 1,1000 га.

При цьому апеляційним судом зазначено , що спірна земельна ділянка площею 1,1000га, про оспорення підстав набуття у власність якої та про її витребування, прокурор заявив позов, знаходиться у межах 100 метрової прибережної захисної смуги річки Дніпро та належать до земель водного фонду. З огляду на встановлені судом обставини, фактично відбулась неправомірна зміна цільового призначення землі, яка за законом не могла бути передана в приватну власність, проте за оспорюваним розпорядженням голови Вільнянської районної державної адміністрації № 31 від 17 січня 2011 року була передана в приватну власність ОСОБА_4 з указівкою на цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, а в подальшому відчуджена за договором дарування ОСОБА_5 та договором купівлі-продажу ОСОБА_3 . За таких обставин у справі, рішення в якій переглядається, "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокурора до суду з вимогою про визнання недісним вказаного розпорядження та витребування спірної земельної ділянки із володіння ОСОБА_3 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель водного фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земель водного фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю водного фонду, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності. Крім того, відповідно до ч.1 ст. 88, ч.2 ст. 89 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності. Ведення садівництва у прибережних захисних смугах навколо водойм забороняється. В питаннях оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії"). ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за ст. 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах "Раймондо проти Італії" від 22 лютого 1994 року, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 5 липня 2001 року, "Аркурі та інші проти Італії" від 5 липня 2001 року, "Ріела та інші проти Італії" від 4 вересня 2001 року, "Ісмаїлов проти РФ" від 6 листопада 2008 року). Таким чином, ст. 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. За правилами ст.59 ЗК України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Однак громадяни та юридичні особи за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно одержати у власність лише замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Натомість землі водного фонду можуть передаватися цим суб`єктам тільки на умовах оренди для визначених законом потреб (ч.4 ст. 59 ЗК України). Отже, стосовно землі водного фонду закон забороняє органам виконавчої влади передавати в приватну власність землю відповідного цільового призначення окремо від дозволеного для передачі об`єкта - замкненої природної водойми загальною площею до 3га. Таким чином, юридичні чи фізичні особи, в тому числі й відповідачі, не могли законно набути права приватної власності на спірну земельну ділянку. Натомість вони набули такого права власності в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності на спірну землю стало можливим у результаті прийняття органом виконавчої влади низки рішень, починаючи із розпорядження голови Вільнянської районної державної адміністрації №1320 від 30 листопада 2009 року щодо встановлення розмірів та меж водоохороної зони і прибережної смуги вздовж річки Дніпро в с.Ульяноівка, яке в подальшому на підставі протесту прокурора було скасовано як незаконне, оспорюваного розпорядження голови Вільнянської районної державної адміністрації № 31 від 17 січня 2011 року про надання у приватну власність ОСОБА_4 спірної земельної ділянки за межами населеного пункту та наступного укладення договорів дарування та купівлі-продажу. Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною, зокрема, для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів (ч.2 ст. 88 ВК України, ч.2 ст. 60 ЗК України). Указані норми ВК України та ЗК України з подібними правилами або в такій самій редакції діяли і на час виникнення спірних правовідносин, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів у актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Вимоги позивача про витребування спірної земельної ділянки із володіння відповідача ОСОБА_3 згідно висновків апеляційного суду відповідало критеріям законності: воно здійснюється на підставі норми ст. 388 ЦК України в зв`язку з порушенням органом державної влади низки вимог ВК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності. З огляду на вищенаведене, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги річки Дніпро, а тому ця земельна ділянка вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх, відповідачів, добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів. Вказані висновки колегії суддів ґрунтувалися на правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 29 червня 2016 року у справі 6-1376цс16 про застосування прецедентної практики (рішеннь) ЄСПЛ щодо ст. 1 Першого протоколу та вказаних норм Водного Кодексу України та Земельного Кодексу України.

Листування прокуратури з відповідачем зокрема листи від 26.07.2019 № 05/1-2081-18, від 08.08.2019 № 05/1-2081-18, від 13.08.2019 № 37/1-2458-вих.19, лист від 28.12.2017 року № 11467/08 свідчило про те , що після прийняття остаточного судового рішення постало питання його виконання , прокуратура зокрема просила прийняти міри щодо реєстрації права власності за державою щодо земельної ділянки яка була спірною до прийняття рішення по суті апеляційним судом, при цьому за позицією прокуратури необхідність зміни цільового призначення не перешкоджала реєстрації права власності за державою. Так Прокуратурою Запорізької області було зазначено, що підставою для державної реєстрації є виникнення права державної власності на земельну ділянку, а розроблений проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки на підставі ст. 1, ч. 5 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у подальшому стане підставою для проведення державної реєстрації змін до відповідного запису про право власності.

В подальшому як свідчить матеріали реєстраційної справи зокрема рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22.08.2019 року № 48346176 державний реєстратор прав на нерухоме майно провела державну реєстрацію державної форми власності земельної ділянки яка була спірною до прийняття остаточного рішення апеляційним судом, при цьому в зазначеному рішенні відсутні висновки про будь-яке цільове призначення земельної ділянки.На підставі цього рішення здійснено відповідний запис, який оскаржується позивачкою, яка по суті вважає, що це порушує її права та інтереси як набувача права на мирне володіння відповідною земельною ділянкою.

Разом з тим, поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях316,317,319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб. В силу положень статей 330, 387, 658 ЦК України право власності дійсного власника презюмується і не припиняється із втратою ним майна.

Велика Палата Верховного Суду (за змістом її позицій в постановах від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 23 листопада 2021 року к справі 359/3373/16-ц) зокрема зазначала, що особи, яким були відчужені земельні ділянки рішенням, проявивши розумну обачність, не могли не знати про незаконність набуття ними цих земельних ділянок,тому ці особи не можуть вважатися такими, які покладалися на легітимність добросовісних дій органу місцевого самоврядування. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу , що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону, при цьому останні не набувають права власності на спірні земельні ділянки, які перебувають у державній власності, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння , майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб. Отже, витребування майна від недобросовісного набувача не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що, установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті.

Враховуючи наведені положення законодавства, встановлені у цій справі обставини не надають підстав для висновку про наявність у позивача порушеного права або охоронюваного законом інтересу, які підлягають захисту та поновленню шляхом оскарження відповідного реєстраційного запису.

Так, посилаючись на нерівноправність при здійсненні реєстрації і незаконність такої реєстрації у зв`язку з відсутністю зміни цільового призначення землі та відповідного проекту землеустрою і таким чином порушення інтересів позивачки, остання не враховує , що підставою для державної реєстрації було саме судове рішення, яке в даному випадку було остаточним при вирішенні її колишнього спору щодо земельної ділянки, при цьому позивачка також не врахувала що з державної власності відповідна земельна ділянка й не переходила (правовий титул законного власника - держави майна законно належним чином не припинявся) , а оцінку втручання в право власності та мирного володіння у взаємозв`язку з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини при її застосуванні вже надавалася апеляційним судом при вирішенні спору у справі №314/4026/13 , у зв`язку з чим прав та інтересів позивача на думку суду оскаржуваними діями в дійсній справі відповідачем не порушено, само ж по собі посилання на незгоду з остаточним рішенням апеляційного суду та подачі скарги до Європейського суду з прав людини , а також відсутності зміни цільового призначення землі до реєстрації права власності вищезазначеного не спростовує, крім того задоволення позову шляхом способу захисту прав зазначеним позивачем на думку суду було б порушенням принципу правової визначеності та намаганням переоцінки остаточного рішення суду, а посилання позивача на практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини не може бути прийнято до уваги в даному випадку оскільки прийняті за різних обставин справи, тому у позові необхідно відмовити.

За таких обставин, право чи інтерес позивача які виходять з позову не порушені, що є підставою для відмови у задоволенні останнього, керуючись ст.ст. 76-80, 259, 263-265 , 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Запорізької обласної державної адміністрації, третя особа Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради про визнання протиправним та скасування запису про право власності на земельну ділянку відмовити .

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Іван Олександрович Кононенко

05.10.2022