Рішення
від 06.10.2022 по справі 910/6161/22
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.10.2022Справа № 910/6161/22Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго", м. Київ

до Національного університету фізичного виховання і спорту України, м. Київ

про стягнення 579 673,09 грн, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

19.07.2022 року Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Національного університету фізичного виховання і спорту України (відповідач) суми основної заборгованості в розмірі 483 799,63 грн, суми пені в розмірі 37 903,15 грн, суми 15% річних в розмірі 31 584,53 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 26 385,78 грн, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошового обов`язку за Договором про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" від 01.01.2021 року, в частині оплати вартості спожитої електроенергії.

Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою від 01.08.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/6161/22, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Відповідач, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0105492641819 отримав ухвалу суду від 01.08.2022 про відкриття провадження у справі 10.08.2022.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).

Тобто, з урахуванням викладених норм та дати отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено судом до 25.08.2022 року (включно).

25.08.2022 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивачем не надано жодних доказів щодо підтвердження обсягів спожитої енергіх та відповідних тарифів, з дотримання стандарту доказування, які в повному обсязі підтверджували б суму заборгованості відповідача. Також відповідачем зазначено. Що наведений позивачем розрахунок штрафних та фінансових санкцій здійснений невірно.

Також, 25.08.2022 року відповідач звернувся до суду із заявою про забезпечення доказів шляхом:

- витребування у ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" інформації (довідки, акти тощо) про обсяги спожитої енергії Відокремленим структурним підрозділом "Олімпійський фаховий коледж імені Івана Піддубного" Національного університету фізичного виховання і спорту України, код ЄДРПОУ 43914949 (колишня назва Олімпійський коледж імені Івана Піддубного) за період з 01.01.2021 року по 01.03.2021 року включно ( по місячно та по денно) за класами спожитої енергії;

- у Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (03057, м. Київ, вул. Смоленська, 19) інформації (довідки, акти тощо) щодо відповідності дій ДПЗД "Укрінтеренерго": в частині формування тарифу (ціни) на електроенергію Порядку формування ціни, за якою здійснюється постачання електричної енергії споживачам постачальником "останньої надії", затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 року; в частині зміни тарифів на вищі після постачання електроенергії та надання протоколу проведення переговорів щодо закупівлі електричної енергії на умовах постачальника "останньої надії" та регуляторним актам у сфері енергетики.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2022 розгляд заяви Національного університету фізичного виховання і спорту України про забезпечення доказів в справі №910/6161/22 призначено на 20.09.2022.

Ухвалою від 20.09.2022 року в задоволенні заяви Національного університету фізичного виховання і спорту України про забезпечення доказів було відмовлено.

Правом на подачу до суду відповіді на відзив позивач не скористався.

Питання щодо винесення рішення в справі відбувається з перевищенням встановленого строку у зв`язку з введенням на території України воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року станом на 30 діб Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", а в подальшому, продовженням строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб відповідно до Закону України про затвердження Указу президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №2119-ІХ (реєстр. №7168). Надалі строк дії воєнного стану в Україні, згідно Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 19.04.2022 №7300, продовжено з 05:30 години 25 квітня 2022 року строком на 30 діб до 25 травня 2022 року. В подальшому, 22 травня 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 22.05.2022 № 2263-ІХ, за яким воєнний стан в Україні продовжено з 05:30 година 25 травня 2022 року строком на 90 діб, - до 23 серпня 2022 року. В наступному, Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 15.08.2022 № 2500-ІХ затверджено Указ Президента «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 12.08.2022 №573/2022, за яким воєнний стан в Україні продовжено з 05:30 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, - до 21 листопада 2022 року.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.01.2021 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як споживачем, було укладено Договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», за умовами п. 2.1. якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами Договору, що зазначені у додатку №1 до Договору (комерційна пропозиція).

Оплата виставлено постачальником рахунка має бути здійснена споживачем в терміни, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів з дати отримання споживачем цього рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного у комерційній пропозиції, прийнятої споживачем (п. 5.10. Договору та п. 4.1. Комерційної пропозиції №3 від 07.06.2019 року).

Відповідно до умов пункту 13.1 вказаного Договору, цей Договір набирає чинності за фактом споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого ПРРЕЕ, та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до повного їх здійснення, а в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 календарних днів.

Позивачем було виставлено відповідачу рахунки за електричну енергію №000043914945/08/К01/21676 на суму 258 799,63 грн (січень 2021 року - 72 528 кВт), №000043914945/08/К02/21678 на суму 322 642,94 грн (лютий 2021 року - 98 652 кВт) та №000043914945/08К03/21680 на суму 282 664,68 грн (березень 2021 року - 76 994 кВт).

В рахунках зазначено, що він має бути сплачений протягом 5 банківських (робочих) днів.

У подальшому відповідачу було також надіслано акти купівлі-продажу електроенергії за січень 2021 року на суму 258 799,63 грн, за лютий 2021 року на суму 322 642,94 грн та за березень 2021 року на суму 282 664,68 грн.

Наданими позивачем звітами щодо фактичного (звітного) корисного відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку за січень, лютий і березень 2021 року підтверджено обсяги спожитої відповідачем електричної енергії.

За вказаний період за відповідачем виникла заборгованість з оплати вартості спожитої електроенергії на суму в розмірі 483 799,63 грн, про стягнення якої він звернувся до суду з даним позовом, окрім того, нараховує до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 37 903,15 грн, суму 15% річних в розмірі 31 584,53 грн та суму інфляційних втрат в розмірі 26 385,78 грн.

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог зазначає про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача вартості спожитої електричної енергії за Договором та штрафних санкцій.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України (надалі також - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статей 525, 526 цього Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини сторін у даній справі стосуються сфери електроенергетики.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначені Законом України "Про ринок електричної енергії".

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" основні умови діяльності учасників ринку електричної енергії та взаємовідносин між ними визначаються нормативно-правовими актами, що регулюють впровадження цього Закону, зокрема, кодексом системи передачі, кодексом систем розподілу; правилами роздрібного ринку; іншими нормативно-правовими актами. Кодекс систем розподілу та правила роздрібного ринку затверджуються Регулятором (Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг).

Згідно з частиною п`ятою статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" правила роздрібного ринку передбачають, зокрема, загальні умови постачання електричної енергії споживачам, систему договірних відносин між учасниками роздрібного ринку, права та обов`язки учасників ринку, процедуру заміни споживачем постачальника електричної енергії, умови та порядок припинення та відновлення постачання електричної енергії споживачу, процедуру розгляду скарг споживачів, особливості постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги, постачальником "останньої надії".

Відповідно до частини першої статті 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" споживач має право, зокрема: купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, за умови укладення ним договору про врегулювання небалансів та договору про надання послуг з передачі електричної енергії з оператором системи передачі, а у разі приєднання до системи розподілу - договору про надання послуг з розподілу електричної енергії з оператором системи розподілу; або купувати електричну енергію на роздрібному ринку у електропостачальників або у виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії на об`єктах розподіленої генерації, за правилами роздрібного ринку.

За приписами статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, і договори про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії".

Відповідно до пункту 66 частини першої статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" це - визначений відповідно до цього Закону електропостачальник, який за обставин, встановлених цим Законом, не має права відмовити споживачу в укладенні договору постачання електричної енергії на обмежений період часу.

За приписами частини першої статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" надає послуги з постачання електричної енергії споживачам у разі: 1) банкрутства, ліквідації попереднього електропостачальника; 2) завершення строку дії ліцензії, зупинення або анулювання ліцензії з постачання електричної енергії споживачам попереднього електропостачальника; 3) невиконання або неналежного виконання електропостачальником правил ринку, правил ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку, що унеможливило постачання електричної енергії споживачам; 4) необрання споживачем електропостачальника, зокрема після розірвання договору з попереднім електропостачальником; 5) в інших випадках, передбачених правилами роздрібного ринку.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1023-р від 12.12.2018 ДП "Укрінтеренерго" визначено постачальником "останньої надії" з 01.01.2019 до 01.01.2021. На підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1344 від 06.11.2018 ДП "Укрінтеренерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.

За вимогами частини шостої - десятої статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, на умовах типового договору постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", що затверджується Регулятором, та є публічним договором приєднання. Постачальник "останньої надії" оприлюднює відповідний договір на своєму офіційному веб-сайті.

Електропостачальник, неспроможний постачати електричну енергію, має повідомити про дату припинення постачання електричної енергії постачальника "останньої надії", споживачів, Регулятора, оператора системи передачі та оператора системи розподілу.

Постачальник "останньої надії" здійснює постачання з моменту припинення постачання електричної енергії попереднім електропостачальником. Договір постачання електричної енергії між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.

Постачальник "останньої надії" постачає електричну енергію споживачу протягом строку, що не може перевищувати 90 днів. Після завершення зазначеного строку постачальник "останньої надії" припиняє електропостачання споживачу.

Відповідно до пункту 1.2.9 Правил №312 постачальник "останньої надії" здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", який розробляється постачальником "останньої надії" на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" (додаток 7 до цих Правил) та вважається укладеним у визначених законодавством України та цими Правилами випадках, у разі настання яких споживач безакцептно приймає умови договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії".

Зокрема, відповідно до пункту 8 статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" договір постачання електричної енергії між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.

Отже, аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що у разі настання обставин, визначених у частині першій статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" надає послуги з постачання електричної енергії та відповідно до пункту 66 частини першої статті 1 цього Закону не має права відмовити споживачу в укладенні договору постачання електричної енергії на обмежений період часу, а факт приєднання до публічного договору постачання електричної енергії від постачальника "останньої надії" відбувається по факту споживання електричної енергії без укладення договору з іншим електропостачальником.

Відповідно до частин першої, другої статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору (частина п`ята статті 633 ЦК України).

За визначенням наведеним у частині першій статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Між позивачем (постачальник) і відповідачем (Споживач) був укладений Договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" від 01.01.2021 шляхом приєднання споживача до цього договору на умовах визначених Законом України "Про ринок електричної енергії", Правилами №312 та Комерційної пропозиції №3, що є Додатком 1 до цього договору.

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Позивачем надано до суду, на підтвердження корисного відпуску електроенергії по ТКОЕЕ кВт/год, звіт щодо фактичного (звітного) корисного відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку споживачів, як постачальника "останньої надії".

В звіті зазначено спожиті кВт/г за спірний період.

Тобто, звітом підтверджується фактичне споживання відповідачем електричної енергії у січні-березні 2021 року за точками комерційного обліку споживачів постачальника "останньої надії".

Саме за даними про фактичне споживання відповідачем електричної енергії позивачем складено Акти купівлі-продажу електроенергії №015085 (спожито 72 528 кВт), №015087 (спожито 98 652 кВт) та №015089 (спожито 76 994 кВт) та рахунки за електричну енергію №000043914945/08/К01/21676 на суму 258 799,63 грн, №000043914945/08/К02/21678 на суму 322 642,94 грн та №000043914945/08К03/21680 на суму 282 664,68 грн.

Отже, суд доходить висновку, що факт поставки позивачем електричної енергії відповідачу у спірний період підтверджено документально, а останнім не спростовано належними доказами.

Водночас за приписами пункту 3 частини першої статті 57 Закону України "Про ринок електричної енергії" електропостачальники мають право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів.

Таке право електропостачальника передбачено і підпунктом 1 пункту 7.1. Договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії".

Поряд з тим, за приписами пункту 1 частини третьої статті 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" відповідач, як споживач зобов`язаний: сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів. Такий обов`язок забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього договору покладено на відповідача (споживача) і підпунктом 2 пункту 6.2. договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії".

За пунктом 2.1 вказаного договору Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору, що зазначені в додатку 1 до договору (комерційна пропозиція).

Відповідно до пунктів 5.1, 5.8 договору Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, згідно з комерційною пропозицією з постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", яка є Додатком 1 до Договору. Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

Також згідно з пунктом 13.1 договору цей договір набирає чинності за фактом споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого Правилами роздрібного ринку електричної енергії, та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до повного їх здійснення, а в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 календарних днів.

У додатку №1 до договору "Комерційна пропозиція №3 від 07.06.2019 для постачання електричної енергії споживачам постачальником "останньої надії" визначено спосіб (порядок) та строки оплати за постачання електричної енергії постачальником "останньої надії". За умовами пропозиції Споживач сплачує 100% від орієнтовної вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії за розрахунковий період протягом 5 банківських (робочих) днів з моменту отримання Споживачем рахунку. Остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в розрахунковому періоді здійснюється Споживачем на підставі виставленого Постачальником рахунку до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої Споживачем електричної енергії, зазначеної в Акті купівлі-продажу, та сумарною оплатою Споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ.

Отже, оскільки відповідачем спожито електричну енергію і не спростовано цього факту, то останній зобов`язаний її оплатити загальною вартістю 483 799,63 грн.

Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів позивачу в розмірі 483 799,63 грн.

За наведених вище обставин судом встановлено, що відповідач порушив свої зобов`язання за Договором, не здійснив оплату поставленої електричної енергії у повному обсязі, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 483 799,63 грн, яка підлягає стягненню у повному обсязі.

Окрім того, у зв`язку з простроченням відповідача, позивачем заявлено до стягнення 15% річних у розмірі 31 584,53 грн за загальний період прострочення з 02.11.2022 по 23.02.2022 та інфляційні у розмірі 26 385,78 грн за загальний період прострочення з 02.11.2022 по 23.02.2022.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013).

У п. 7.4 Комерційної пропозиції встановлено, що споживач, який прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати електроенергії, на вимогу Постачальника зобов`язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов`язання, а також п`ятнадцять процентів річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 15% річних, суд зазначає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача суми 15% річних у розмірі 31 584,53 грн.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013)

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних, суд зазначає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню та стягненю з відповідача на користь позивача суми інфляційних втрат у розмірі 26 385,78 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 37 903,15 грн пені за загальний період прострочення з 02.11.2022 по 23.02.2022.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України (надалі також - ГК України), учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

У п. 6 Комерційної пропозиції визначено, що за внесення передбачених умовами Договору платежів з порушенням термінів, визначених даної комерційної пропозицією, Постачальник має право нарахувати споживачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд зазначає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню та стяненню з відповідача на користь позивача суми пені у розмірі 37 903,15 грн.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведених обставин, враховуючи також відсутність будь-яких заперечень, спростувань чи контррозрахунків від відповідача, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судовий збір, у розмірі 8 695,10 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Національного університету фізичного виховання і спорту України (ідентифікаційний код 02928433, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 1) на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (ідентифікаційний код 19480600, місцезнаходження: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 85) суму коштів в розмірі 483 799,63 грн (чотириста вісімдесят три тисячі сімсот дев`яносто дев`ять гривень 63 копійки), суму пені в розмірі 37 903,15 грн (тридцять сім тисяч дев`ятсот три гривни 15 копійок), суму 15% річних в розмірі 31 584,53 грн (тридцять одна тисяча п`ятсот вісімдесят чотири гривни 53 копійки), суму інфляційних втрат в розмірі 26 385,78 грн (двадцять шість тисяч триста вісімдесят п`ять гривень 78 копійок) та суму судового збору в розмірі 8 695,10 грн (вісім тисяч шістсот дев`яност оп`ять гривень 10 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С. МОРОЗОВ

Дата ухвалення рішення06.10.2022
Оприлюднено12.10.2022

Судовий реєстр по справі —910/6161/22

Рішення від 06.10.2022

Господарське

Господарський суд міста Києва

Морозов С.М.

Ухвала від 19.09.2022

Господарське

Господарський суд міста Києва

Морозов С.М.

Ухвала від 12.09.2022

Господарське

Господарський суд міста Києва

Морозов С.М.

Ухвала від 01.08.2022

Господарське

Господарський суд міста Києва

Морозов С.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні