Рішення

від 26.09.2022 по справі 910/6413/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.09.2022Справа № 910/6413/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Державного підприємства спеціального зв`язку

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі"

про стягнення 32 142, 77 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство спеціального зв`язку (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 32 142, 77 грн., з яких: 23 735, 51 грн. - основного боргу, 3 617, 49 грн - пені, 593, 00 грн. - 3 % річних та 4 196, 77 грн. - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 48 на послуги з пересилання міжнародних експрес відправлень від 11.03.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, зокрема встановлено відповідачу строк протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подачі заяви з обгрунтованими запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).

Крім того, судом повідомлено, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву (частина 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

10.08.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначає зокрема, що заборгованість у розмірі 14 147, 24 грн була взаємно погоджена та визнана позивачем та відповідачем на підтвердження чого надає акт надання послуг № 1949 від 30.06.2021. Крім того, відповідач зазначає про складну економічну ситуацію на підприємстві внаслідок військової агресії росії проти України, у зв`язку з чим просить суд не стягувати з відповідача неустойку (пеню), 3 % річних та інфляційні втрати.

Також, 10.08.2022 відповідач подав клопотання, в якому просить суд розглядати справу у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Крім того, 10.08.2022 відповідач подав заяву про залучення третьої особи, в якому просить суд залучити до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предметаа спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Східно-Європейський Експрес».

18.08.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначає, що ТОВ «Східно-Європейський Експрес» у своєму листі № 45-01/88 від 16.12.2021 було повідомлено позивача, що міжнародні експрес відправлення були доставлені до країн призначення та були передані митниці для подальшого митного оформлення. Крім того, позивач зазначає, що невиконання грошових зобов`язань відповідачем перед позивачем сталося ще до настання форс-мажорних обставин, строк виконання зобов`язань за договором настав в червні 2021 року.

Також, позивачем подано клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, в якому позивач просить суд здійснювати розгляд даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Розглянувши подане відповідачем клопотання про залучення третьої особи, суд відмовив у його задоволенні (мотиви викладені в ухвалі суду від 29.08.2022).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2022 у задоволенні клопотання Державного підприємства спеціального зв`язку та Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін - відмовлено.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

11.03.2021 між Державним підприємством спеціального зв`язку (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" (далі - відправник) укладено договір № 48 на послуги з пересилання міжнародних експрес відправлень, відповідно до якого виконавець на замовлення відправника здійснює пересилання міжнародних експрес відправлень (далі - МЕВ) в країни, які здійснюють доставку МЕВ, із урахуванням території, що обслуговується та ваги (фактичної, об`ємної) МЕВ, а відправник зобов`язується прийняти та оплатити виконавцеві послуги.

Відповідно до п. 3.1. договору, вартість послуг виконавця сплачується відправником згідно діючих тарифів на день надання послуг.

Згідно п. 3.2. договору, оплата послуг з пересилання МЕВ та додаткових послуг, наданих виконавцем відправнику, здійснюється після надання послуг у повному обсязі, після закінчення звітного періоду (місяця) до 20 числа наступного місяця, безготівковим порядком або готівкою з оформленням згідно законодавства.

Пунктом 3.6. договору визначено, що акт на виконання послуг спецзв`язку надається відправнику протягом 5-х робочих днів по закінченню кожного місяця, кур`єром на фактичну адресу вказану в договорі.

Відправник має право не підписувати акт на виконання послуг спецзв`язку у випадку порушення виконавцем умов договору, про що відправник повинен повідомити виконавця письмово протягом 5-х робочих днів на електронну пошту: zutomir@dpsz.ua (п. 3.7. договору).

За умовами п. 3.8. договору, у разі не підписання відправником акту на виконання послуг спецзв`язку протягом 5-ти робочих днів від дати його отримання, послуги вважаються наданими виконавцем належним чином, якісно та прийнятими відправником у повному обсязі.

Цей договір набуває чинності з дати підписання і діє протягом одного року (п. 7.1. договору).

Як зазначає позивач, в червні 2021 року ним було прийнято від відповіача 6 міжнародних відправлень на загальну суму 23 735, 51 грн, а саме:

- GE0000001953 (країна призначення Ізраїль) на суму 7 654, 59 грн;

- GE0000001954 (країна призначення ОАЕ) на суму 4 669, 05 грн;

- GE0000001955 (країна призначення США) на суму 2 563, 84 грн;

- GE0000001961 (країна призначення Білорусь) на суму 3 224, 02 грн;

- GE0000001983 (країна призначення США) на суму 1 823, 60 грн;

- GE0000002001 (країна призначення США) на суму 3 800, 41 грн.

Позивач зазначає, що ним було виставлено відповідачу рахунок на оплату № 212 від 30.06.2021 на суму 23 735, 51 грн, а також надіслано для підписання акт надання послуг № 1949 від 30.06.2021 на суму 23 735, 51 грн, проте відповідач не підписав вказаний акт.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання щодо оплати наданих послуг, зокрема, щодо погашення заборгованості, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача борг у сумі 23 735, 51 грн.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 617, 49 грн - пені за період з 01.08.2021 по 01.06.2022, 593, 00 грн. - 3 % річних за період з 01.08.2021 по 01.06.2022 та 4 196, 77 грн. - інфляційних втрат за період серпень 2021 по травень 2022.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що в червні 2021 року позивачем було прийнято від відповіача 6 міжнародних відправлень на загальну суму 23 735, 51 грн, а саме: GE0000001953 (країна призначення Ізраїль) на суму 7 654, 59 грн; GE0000001954 (країна призначення ОАЕ) на суму 4 669, 05 грн; GE0000001955 (країна призначення США) на суму 2 563, 84 грн; GE0000001961 (країна призначення Білорусь) на суму 3 224, 02 грн; GE0000001983 (країна призначення США) на суму 1 823, 60 грн; GE0000002001 (країна призначення США) на суму 3 800, 41 грн., що підтверджується квитанціями № 39/9 від 09.06.2021, № 39/10 від 09.06.2021, № 39/11 від 09.06.2021, № 36/56 від 08.06.2021, № 39/41 від 14.06.2021 та № 39/40 від 14.06.2021.

Тож, позивачем було надіслано відповідачу для підписання акт надання послуг № 1949 від 30.06.2021 на суму 23 735, 51 грн, а також виставлено рахунок на оплату № 212 від 30.06.2021 на суму 23 735, 51 грн.

Проте, листом від 304 від 13.072021 відповідач повідомив позивача, що відправлені у червні МЕВ, а саме: GE0000001961 (країна призначення Білорусь); GE0000001955 (країна призначення США) та GE0000002001 (країна призначення США) адресатами отримані не були. Тобто виконавець фактично прийняв від відпрвника ці відправлення, але в порушення умов договору не забезпечив їх пересилання до адресатів в найкоротші терміни. Загальна вартість зазначених відправлень складає 9 588, 27 грн, а тому відповідач вважає акт надання послуг № 1949 від 30.06.2021 безпідставним, оскільки не відповідає обсягу фактично наданих послуг у зв`язку з чим просив позивача надати скоригований акт надання послуг у червні 2021 року.

Тож, відповідачем було погоджено надісланий позивачем скоригований акт надання послуг № 1949 від 30.06.2021 на суму 14 147, 24 грн, за вирахуванням послуг відправлених у червні МЕВ, а саме: GE0000001961 (країна призначення Білорусь); GE0000001955 (країна призначення США) та GE0000002001 (країна призначення США).

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на підписаний між сторонами акт надання послуг № 1949 від 30.06.2021 на суму 14 147, 24 грн та вважає, що між сторонами була погоджена заборгованість відповідача саме на вказану суму.

Проте, суд не погоджується з такими твердженнями відповідача, оскільки відповідно до п. 4.4. договору, виконавець не несе відповідальності за рішення, прийняті митними службами під час перевірки відправлень, які підлягають митному огляду.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи листом від 03.11.2021 № 13-03/1643 позивач звернувся до ТОВ «Східно-Європейський Експрес», в якому зазначив, що оскільки відправлення GE0000001961 (країна призначення Білорусь); GE0000001955 (країна призначення США) та GE0000002001 (країна призначення США) були передані ТОВ «Східно-Європейський Експрес» для подальшого направлення до країн призначення, позивач просив ТОВ «Східно-Європейський Експрес» надати інформацію щодо місцезнаходження зазначених вище відправлень та причини невручення їх за призначенням. У разі повернення відправлень митними службами країн призначення, просив Товариство надати офіційний документ з зазначенням причин повернення та інформацію про інформування адресатів про надходження відправлень.

Листом № 45-01/88 від 16.12.2021 ТОВ «Східно-Європейський Експрес» надало відповідь на вищезазначений лист позивача, в якому повідомило, що міжнародні експерес-відправлення GE0000001961 (країна призначення Білорусь); GE0000001955 (країна призначення США) та GE0000002001 (країна призначення США) були доставлені до країн призначення та були передані митниці для подальшого митного оформлення. Одержувачі були поінформовані, у вигляді SMS повідомлення про надходження міжнародних експрес відправлень. Надані міжнародні експерс відправлення згідно чинного законодавства були повернені до країни транзиту (Чеська Республіка), в якій знаходяться по теперішній день. Трек номера НОМЕР_1 (5024892) та НОМЕР_2 (5024924) призначенням до США, доставку міжнародних відправлень здійснювала компанія FedEx. Трек номера GE0000001961 (5024921) призначенням до Білорусії, доставку міжнародного експрес відправлення здійснювала компанія Пошта Чехії.

Таким чином, приймаючи до уваги п. 4.4. договору, враховуючи лист ТОВ «Східно-Європейський Експрес» № 45-01/88 від 16.12.2021, суд приходить до висновку, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання за договором та надав відповідачу послугу з пересилання міжнародних експрес відправлень на загальну суму 23 735, 51 грн (GE0000001953 (країна призначення Ізраїль) на суму 7 654, 59 грн; GE0000001954 (країна призначення ОАЕ) на суму 4 669, 05 грн; GE0000001955 (країна призначення США) на суму 2 563, 84 грн; GE0000001961 (країна призначення Білорусь) на суму 3 224, 02 грн; GE0000001983 (країна призначення США) на суму 1 823, 60 грн; GE0000002001 (країна призначення США) на суму 3 800, 41 грн.), проте відповідач в порушення своїх зобов`язаннь не здійснив оплату наданих послуг

За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Так, відповідно до п. 3.2. договору, оплата послуг з пересилання МЕВ та додаткових послуг, наданих виконавцем відправнику, здійснюється після надання послуг у повному обсязі, після закінчення звітного періоду (місяця) до 20 числа наступного місяця, безготівковим порядком або готівкою з оформленням згідно законодавства.

Суд зазначає, що відповідачем був погоджений та підписаний акт надання послуг № 1949 від 30.06.2021 на суму 14 147, 24 грн (за міжнародними експерес-відправленням GE0000001953 (країна призначення Ізраїль) на суму 7 654, 59 грн; GE0000001954 (країна призначення ОАЕ) на суму 4 669, 05 грн; GE0000001983 (країна призначення США) на суму 1 823, 60 грн), тож вказану суму відповідач зобов`язаний був сплатити позивачу до 20 числа наступного місяця, відповідно з 21 числа наступного місяця відбувалося прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання.

Щодо решти наданих послуг на суму 9 588, 27 грн (за міжнародними експерес-відправленням GE0000001961 (країна призначення Білорусь); GE0000001955 (країна призначення США) та GE0000002001 (країна призначення США), суд зазначає, що позивачем додано до матеріалів справи лист № 01/08-12 від 10.01.2022 адресований відповідачу, в якому позивач з урахуванням листа ТОВ «Східно-Європейський Експрес» № 45-01/88 від 16.12.2021 просив відповідача погасити заборгованість у розмірі 23 735, 51 грн в строк до 15.02.2022, проте якого відповідач у відзиві не заперечує та не зазначає, що такий лист на його адресу не надсилався.

Тож, суд приходить до висновку, що станом на дату винесення рішення у даній справі відповідач вважається також таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати наданих послуг за міжнародними експерес-відправленням GE0000001961 (країна призначення Білорусь); GE0000001955 (країна призначення США) та GE0000002001 (країна призначення США) на суму 9 588, 27 грн.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати наданих послуг, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 48 на послуги з пересилання міжнародних експрес відправлень від 11.03.2021 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 23 735, 51 грн.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 617, 49 грн - пені за період з 01.08.2021 по 01.06.2022, 593, 00 грн. - 3 % річних за період з 01.08.2021 по 01.06.2022 та 4 196, 77 грн. - інфляційних втрат за період серпень 2021 по травень 2022.

Так, статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб`єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного Банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. (стаття 547 Цивільного кодексу України)

Відповідно до вищезазначених норм чинного законодавства України, для застосування пені за порушення грошового зобов`язання договором мають бути визначені випадки, розмір та порядок їх застосування.

Тож, неустойка (пеня та штраф) є договірною санкцію, розмір якої визначається за домовленістю сторін, якщо інше не визначено законом. В свою чергу, укладений сторонами договір про надання послуг не містить умов, які б передбачали нарахування замовнику неустойки за порушення грошового зобов`язання, а саме прострочення оплати виконаних робіт.

Оскільки між сторонами угода щодо стягнення пені не укладена, а частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено обмеження нарахування пені за весь час користування чужими грошовими коштами обліковою ставкою НБУ, якщо вона передбачена умовами укладеного між сторонами договору, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 3 617, 49 грн за період з 01.08.2021 по 01.06.2022, задоволенню не підлягають.

Такі висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду у постановах від 22.05.2018 у справі №926/2733/16 та від 14.02.2018 у справі №904/1858/16, а також з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 20.12.2010 у справі №3-41гс10, від 28.02.2011 у справі №3-11гс11, від 04.02.2014 у справі №903/610/13.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 593, 00 грн. - 3 % річних за період з 01.08.2021 по 01.06.2022 та 4 196, 77 грн. - інфляційних втрат за період серпень 2021 по травень 2022, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.

Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат і встановлено, що позивачем допущено помилку у визначенні розміру нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки як зазначено судом вище, прострочення виконання зобов`язання з оплати 14 147, 24 грн (за міжнародними експерес-відправленням GE0000001953 (країна призначення Ізраїль) на суму 7 654, 59 грн; GE0000001954 (країна призначення ОАЕ) на суму 4 669, 05 грн; GE0000001983 (країна призначення США) на суму 1 823, 60 грн) відбувалося починаючи з 21 числа наступного місяця, в той же час з урахуванням відсутності доказів направлення листа № 01/08-12 від 10.01.2022 на адресу відповідача, суд дійшов висновку. що станом на дату винесення рішення у даній справі відповідач вважається також таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати наданих послуг за міжнародними експерес-відправленням GE0000001961 (країна призначення Білорусь); GE0000001955 (країна призначення США) та GE0000002001 (країна призначення США) на суму 9 588, 27 грн., відповідно у даному випадку нарахування 3% річних та інфляційних втрат здійснюється лише на суму 14 147, 24 грн.

Тож, за розрахунком суду, обґрунтованою до стягнення є сума 3% річних у розмірі 354, 65 грн яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 01.08.2021 по 01.06.2022 нарахована на суму боргу 14 147, 24 грн та сума інфляційних втрат у розмірі 2 501, 49 грн за період з 01.08.2021 по 01.06.2022 нарахована на суму боргу 14 147, 24 грн.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

Разом з тим, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" у відзиві на позовну заяву просило суд не стягувати з відповідача неустойку (пеню), 3 % річних та інфляційні втрати на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Проте, суд зазначає, що приписами ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено лише право суд зменшити розмір штрафних санкцій (пені та штрафу), які підлягають стягненню з відповідача. Тож, суд не може не стягувати з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат, які в силу закону та встановлених судом вище обставин обгрунтовано нараховані позивачем та за розрахунком, перевіреним судом підлягають стягненню з відповідача.

При цьому, суд зазначає, що невиконання відповідачем своїх грошових зобов`язань перед позивачем сталося до настання форс-мажорних обставин, пов`язаних з військовою агресією росії проти України, оскільки послуги були надані ще в червні 2021 року.

Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, а тому не можуть бути зменшені в порядку ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Державного підприємства спеціального зв`язку - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" (вул. Жилянська, буд. 9-11, м. Київ, 01033, ідентифікаційний код - 38092323) на користь Державного підприємства спеціального зв`язку (площа Вокзальна, буд. 3, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код - 24366929) 23 735 (двадцять три тисячі сімсот тридцять п`ять) грн 51 коп. - заборгованості, 354 (триста п`ятдесят чотири) грн 65 коп. - 3 % річних, 2 501 (дві тисячі п`ятсот одну) грн 49 коп.- інфляційних втрат та 2 052 (дві тисячі п`ятсот дві) грн. 53 коп. - судового збору.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Суддя С. О. Щербаков