Постанова

від 05.10.2022 по справі 471/957/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 471/957/19-ц

провадження № 61-4137св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Братського районного суду Миколаївської області від 13 листопада 2020 року у складі судді Скарбницької І. Б. та постанову Миколаївського апеляційного суду

від 09 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Лівінського І. В.,

Кушнірової Т. Б., Коломієць В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, про визнання недійсним договору оренди землі та поновлення строку для відчуження земельних ділянок.

Позовну заяву мотивовано тим, що їй на праві власності належать земельні ділянки площею 10,2363 га, кадастровий № 4821481700:02:000:0076

та площею 0,7842 га, кадастровий № 4821481700:01:000:0177 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Костуватської сільської ради Братського району Миколаївської області, які отримані нею у спадщину.

Позивач зазначала, що вона є громадянкою російської федерації (далі - рф), її інтереси для оформлення спадщини, за довіреністю, яка посвічувалася нотаріусом у м. Сургут Ханти-Мансійського автономного округу Тюменської області представляла ОСОБА_2 .

Скориставшись довіреністю та оригіналами правовстановлюючих документів на земельні ділянки, діючи всупереч інтересам позивача

з власних корисних інтересів та інтересів відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_2 15 травня 2016 року уклала договір оренди зазначених земельних ділянок зі своїм родичем ОСОБА_3 строком на 49 років.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 не мала належним чином підтверджених повноважень на передачу в оренду належних іноземній громадянці земельних ділянок сільськогосподарського призначення

та не мала прав на укладення договору оренди, на підставі довіреності

від 05 травня 2015 року, а також ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір оренди землі від 15 травня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 в особі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Братського районного суду Миколаївської області від 21 вересня 2020 року до участі у справі як третю особу залучено Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

Рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 13 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір оренди землі від 15 травня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 , в особі ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 не мала повноважень на укладення договору оренди саме земельних ділянок, оскільки у наданій довіреності вказане право на розпорядження іншого майна, а не земельних ділянок, а отже спірний договір оренди є недійсним. Щодо позовних вимог у частині поновлення строку на відчуження зазначених земельних ділянок суд першої інстанції виходив із того, що позивачем

не доведені позовні вимоги у цій частині.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , поданою її представником ОСОБА_4 , залишено без задоволення. Рішення Братського районного суду Миколаївської області від 13 листопада 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання договору оренди землі недійсним, оскільки ОСОБА_1 є громадянкою рф, тобто вважається нерезидентом України, тому передача належних їй земельних ділянок в оренду через ОСОБА_2 , яка не є фізичною особою-підприємцем, суперечить вимогам чинного законодавства, а саме положенням підпункту 170.1.3 пункту 170.1 статті 170 ПК України.

Разом із цим, інші доводи позивача щодо відсутності повноважень ОСОБА_2 на вчинення спірного договору оренди земельних ділянок,

у тому числі, в частині визначення об`єктів, стосовно яких ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 виконувати певні дії, на думку суду апеляційної інстанції, не мають правового значення, оскільки недодержання сторонами в момент вчинення спірного договору оренди вимог підпункту 170.1.3 пункту 170.1 статті 170 ПК України, є достатньою підставою для визнання цього договору недійсним за правилами частини першої

статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 29 травня 2019 року у справі

№ 367/2022/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц,

від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 04 вересня 2019 року

у справі № 265/6582/16-ц та від 11 вересня 2019 року у справі

№ 487/10132/14-ц, просить скасувати судові рішення судів першої

та апеляційної інстанцій й передати справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права,

що призвело до неправильного вирішення справи.

На думку ОСОБА_2 , суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що вона не мала права вчиняти договори оренди земельних ділянок, оскільки позивачу було відомо, що рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 30 березня 2015 року у справі № 471/298/15-ц останню зобов`язано протягом року відчужити спірні земельні ділянки,

у зв`язку із цим, позивач 05 травня 2015 року на підставі довіреності уповноважила її управляти та користуватися належною ОСОБА_1 земельною долею та земельним паєм, розташованими на території Костуватської сільської ради Братського району Миколаївської області,

з правом здачі в оренду на строки та різних умовах за своїм розсудом, вчиняти та підписувати договори оренди, додаткові угоди та зміни до них,

а також розривати договори, отримувати плату за договорами у тому числі

і в натуральному виразі та інше.

Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції посилається на порушення нею та орендарем пункту 1.3 статті 170 ПК України і визнає на підставі цієї статті договір оренди не дійсним, у той час, на думку ОСОБА_2 , коли пункт 1.3 статті 170 ПК України підтверджує, що нерухомість, яка належить фізичній особі - нерезиденту, надається в оренду виключно через фізичну особу або юридичну особу - резидента (уповноважених осіб), що виконують представницькі функції такого нерезидента на підставі письмового договору та виступають його податковим агентом стосовно таких доходів.

На думку ОСОБА_2 , спірним договором оренди не порушений жоден пункт типового договору оренди землі.

Разом із цим, заявник вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що ОСОБА_1 дізналася про порушене

її право у вересні 2018 року, оскільки вона з 2016 року отримувала орендну плату.

Позивач, яка є нерезидентом, договір оренди землі не підписувала, проте

на вчинення вказаних дій уповноважила громадянку України ОСОБА_2 , яка є резидентом і мала право укладати такий договір та реєструвати його

у державному реєстрі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано з Братського районного суду Миколаївської області цивільну справу № 471/957/19-ц.

У серпні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2022 року справу призначено

до розгляду.

Відзиви на касаційну скаргу до суду не надходили

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на праві власності належать земельні ділянки площею 10,2363 га, кадастровий № 4821481700:02:000:0076 та площею 0,7842 га, кадастровий № 4821481700:01:000:0177 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Костуватської сільської ради Братського району Миколаївської області.

05 травня 2015 року нотаріусом нотаріального округу Сургутського району Ханти-Мансійського автономного округу - Югри рф було посвідчено від імені ОСОБА_1. довіреність на ім`я ОСОБА_2 , відповідно до якої вона уповноважила останню вчиняти відповідні дії, визначені довіреністю. Довіреність видана строком на 3 роки.

Згідно із довіреністю, діючи як уповноважена ОСОБА_1 особа, ОСОБА_2 15 травня 2016 року уклала з ОСОБА_3 договір оренди землі на належні ОСОБА_1 на праві власності земельні ділянки кадастровий № 4821481700:02:000:0076, площею 10,2363 га та кадастровий № 4821481700:01:000:0177, площею 0,7842 га, строком на 49 років з дати його державної реєстрації.

17 червня 2016 року зазначений договір оренди було зареєстровано

у державному реєстрі речових прав.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно

до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду

і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення суду першої інстанції

та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають.

Аналізуючи підстави звернення до суду з указаною скаргою, зміст ухвалених у справі судових рішень та доводи касаційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції,

з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того,

що ОСОБА_2 не мала повноважень на укладення договору оренди саме земельних ділянок, оскільки у наданій довіреності вказане право

на розпорядження іншим майном, а не конкретними указаними земельними ділянками, а отже спірний договір оренди є недійсним.

Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна, виходячи з наступного.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане

з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається

як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази

не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним

у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована

на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Статтею 244 ЦК України визначено, що представництво, яке ґрунтується

на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до частини першої статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Частиною другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсність правочину визначається статтями 203, 215 ЦК України.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину

є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою

статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України

у постанові від 12 лютого 2014 року у справі № 6-165цс13, вирішуючи питання про наявність чи відсутність в учасника правочину волевиявлення на його вчинення, суду слід виходити з ретельного дослідження наявних у справі доказів як кожного окремо, так і їх в сукупності. Зокрема, у разі вчинення правочину представником, суду слід з`ясувати, чи був наділений представник його довірителем повноваженнями на вчинення правочину, чи діяв він

у межах наданих йому повноважень, а якщо ні, то чи схвалив в подальшому довіритель укладений представником в його інтересах правочин.

В матеріалах справи наявна довіреність від 05 травня 2015 року, посвідчена нотаріусом нотаріального округу Сургутського району Ханти-Мансійського автономного округу - Югри рф, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 вчиняти відповідні дії, визначені довіреністю, строком

на 3 роки.

Зокрема, ОСОБА_1 надала повноваження ОСОБА_2 керувати

і користуватися всією земельною часткою, що належить їй,

і земельним паєм, що знаходиться на території Костуватської сільської ради Братського району Миколаївської області України, з правом здавати в оренду на строки та інших умовах на свій розсуд, укладати та підписувати договори оренди, додаткові угоди та зміни до них, а також розривати договори, отримувати плату за договорами, у тому числі в натуральному еквіваленті, стежити за виконанням орендарями договірних умов, сплачувати податки, збори, платежі, реєструвати укладені договори та необхідні документи

у компетентних органах на території Миколаївської області України, бути

її представником у всіх організаціях та установах на території Миколаївської області України.

На підставі зазначеної довіреності ОСОБА_2 зверталась до державного органу реєстрації права власності із заявами про проведення державної реєстрації права власності на успадковану ОСОБА_1 земельну ділянку за останньою.

23 травня 2015 року проведена державна реєстрація права власності

на земельну ділянку кадастровий номер 4821481700:01:000:0177, площею 0,7842 га.

25 травня 2015 року проведена державна реєстрація права власності

на земельну ділянку кадастровий номер 4821481700:02:000:0076, площею 10,2363 га.

15 травня 2016 року ОСОБА_2 , яка діяла в інтересах ОСОБА_1 , на підставі зазначеної довіреності, уклала з ОСОБА_3 договір оренди землі на належні ОСОБА_1 на праві власності земельні ділянки кадастровий № 4821481700:02:000:0076, площею 10,2363 га та кадастровий № 4821481700:01:000:0177, площею 0,7842 га, строком на 49 років з дати його державної реєстрації, який було зареєстровано у державному реєстрі речових прав.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того,

що довіреність від 05 травня 2015 року була припинена чи скасована ОСОБА_1 .

Разом із цим, матеріали справи містять інформаційну довідку про проведення операції у АТ КБ «ПриватБанк» за грошовими переказами

за період з 01 січня 2016 року по 07 лютого 2019 року (відправник - ОСОБА_2 , отримувач - ОСОБА_1 ) (а. с. 110, 111).

Аналізуючи зміст довіреності від 05 травня 2015 року, колегія суддів звертає увагу на те, що така видана з дотриманням положень статті 245 ЦК України, протягом тривалого часу позивач не скасовувала видану нею довіреність,

а отже, з урахуванням викладених у ній положень, наділяла повірену відповідними правами.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку,

що ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 на підписання від її імені договору оренди земельних ділянок, що свідчить про наявність волевиявлення позивача на передачу в оренду земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Костуватської сільської ради Братського району Миколаївської області, які їй перейшли у власність у порядку спадкування.

При цьому Верховний Суд приймає до уваги встановлені судом обставини про те, що спірний договір був укладений відповідачем, як представником довірителя, позивача у справі, який при укладені правочинів діяв у межах наданих йому повноважень, довіритель схвалив у подальшому укладений представником у його інтересах правочин і спірний договір виконувався сторонами договору, позивач отримувала орендну плату відповідно

до умов договору та не спростувала зазначених обставин, на які посилалася відповідачка ОСОБА_2 .

Доводи позивача про те, що відповідач скористалась довіреністю, наданою для оформлення спадщини та діючи всупереч інтересам позивача уклала спірний договір оренди, спростовуются зазначеною довіреністю про те,

що позивач мала намір передачі в оренду земельних ділянок, про що чітко зазначила у довіреності та надала відповідачу право укладати і підписувати договори оренди на свій розсуд, а у подальшому схвалила такий договір

та отримувала за спірним договором орендну плату, що свідчить про укладення договору оренди в інтересах позивача.

Позивач, яка є нерезидентом, договір оренди землі не підписувала, проте

на вчинення вказаних дій уповноважила громадянку України ОСОБА_2 , яка є резидентом і мала право укладати такий договір згідно наданої

їй довіреності та реєструвати його у державному реєстрі.

Обставини набуття права власності у порядку спадкування на спірні земельні ділянки сільськогосподарського призначення іноземцем та порядок

їх відчуження, про обов`язок осіб додержуватись вимог податкового законодавства України і про наслідки таких порушень, не є предметом цього позову, який обґрунтовано власником земельних ділянок укладенням спірного договору довірителем від її імені без належних повноважень

та всупереч інтересам позивачки.

Відповідно до підпункту 170.1.3 пункту 170.1 статті 170 ПК України нерухомість, що належить фізичній особі - нерезиденту, надається в оренду виключно через фізичну особу-підприємця або юридичну особу - резидента (уповноважених осіб), що виконують представницькі функції такого нерезидента на підставі письмового договору та виступають його податковим агентом стосовно таких доходів. Нерезидент, який порушує норми цього пункту, вважається таким, що ухиляється від сплати податку.

До нерухомості належать, у тому числі, земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Висновки суду апеляційної інстанції про недодержання сторонами у момент вчинення спірного договору оренди вимог підпункту 170.1.3 пункту 170.1 статті 170 ПК України, що на думку колегії суддів апеляційної інстанції

є достатньою підставою, передбаченою частиною першою статті 203 ЦК України та частиною першою статті 215 ЦК України, не узгоджуються

з підставами заявленого власником земельної ділянки позову про визнання укладеного договору недійсним з підстав порушення її прав унаслідок перевищення повноважень її довірителем, та не у її інтересах, тобто з підстав, передбачених частинами другою та третьою статті 203 ЦК України,

а не з підстав частини першої зазначеної статті, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При цьому Верховний Суд виходить із того, що порушення зазначених норм податкового законодавства не є підставою, передбаченою вимогами статті 203 ЦК України для визнання укладеної угоди недійсною, яка вказує

на необхідність додержання норм цивільного, а не податкового законодавства України, а недодержання зазначених норм податкового законодавства уже унаслідок укладення правочину може бути підставою для можливих висновків про ухилення нерезидента від сплати податків, та за наявності правових підстав, для застосування до нього передбаченої податковим законодавством відповідальності за ухилення від сплати податків.

Отже, досліджені докази свідчать про те, що при укладені спірного правочину були додержані загальні вимоги, передбачені статтею 203 ЦК України, необхідні для чинності правочину, довіритель при укладенні договору діяв відповідно наданих йому повноважень в інтересах позивача, власника земельних ділянок, який схвалив такі дії і отримував плату за цим договором, тому відсутні правові підстави для визнання його недійсним.

Позивач не довела належними та допустимими доказами підстав для визнання спірного договору оренди недійсним, а тому ухвалене у справі судове рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягає скасуванню

з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша цієї ж статті).

Враховуючи те, що у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, а під час розгляду справи судом ОСОБА_2 сплатила судовий збір у розмірі 1 153,50 грн за подання апеляційної скарги та 1 536,80 грн - за подання касаційної скарги, ця сума судового збору підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії Першої судової палати суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Братського районного суду Миколаївської області від 13 листопада 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 09 лютого

2021 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа - Держгеокадастру у Миколаївській області, про визнання недійсним договору оренди землі та поновлення строку для відчуження земельних ділянок відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 2 690,30 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович