Рішення

від 06.10.2022 по справі 300/7836/21

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2022 р. справа № 300/7836/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Остап`юка С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування в частині наказу за № 49-ОС від 08.11.2021, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

02.12.2021 ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області (далі відповідач) про визнання протиправним та скасування в частині наказу «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 » за № 49-ОС від 08.11.2021, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

20.12.2021 ухвалою суду відкрито провадження в даній справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач заявлені позовні вимоги щодо предмета спору обґрунтовує тим, що відповідач в порушення статті 43 Конституції України, норм статтей Кодексу законів про працю України, Законів України «Про державну службу», «Про охорону праці», «Про захист населення від інфекційних хвороб» оскаржуваним наказом за № 49-ОС від 08.11.2021 відсторонив її від роботи з 08.11.2021 у зв`язку з ухиленням нею від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої аспіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2. Вважає такий наказ протиправним, тому просить його скасувати та стягнути на її користь середню заробітну плати за час вимушеного прогулу.

Відповідач направив суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням у ньому на відповідні норми права та твердження. Просив в задоволенні позову відмовити, з мотивів, викладених у відзиві.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників, дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.

Наказом Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській «Про призначення ОСОБА_1 » за № 29-ос від 07.06.2021 ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку управління бухгалтерського обліку операцій з виконання бюджетів.

Відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», частини 3 статті 5 Закону України «Про державну службу», постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами та доповненнями), пункту 11 Положення про Державну казначейську службу України», Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, наказу Державної казначейської служби України від 27.10.2021 № 308 «Про заходи щодо вакцинації» Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській видало наказ «Про заходи щодо вакцинації» за № 46-ос від 28.10.2021.

Позивач, в усній формі була ознайомлена з наказом Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській «Про заходи щодо вакцинації» за № 46-ос від 28.10.2021, однак відмовилася від письмового підтвердження про ознайомлення з наказом, про що, посадовими особами відповідача складено акт про відмову від підпису.

Відповідач, 03.11.2021 повідомив позивача про необхідність прийти вакцинацію проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», до початку роботи 08.11.2021. Попереджено про те, що у разі відмови або ухилення від вакцинації її буде відсторонено від роботи з 08.11.2021 без збереження заробітної плати. З цим повідомлення ознайомитися позивач відмовилася, про що складено акт про відмову від підпису.

08.11.2021 Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській видало наказ «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 » за № 49-ос, яким відсторонено позивача від роботи з 08.11.2021 у зв`язку з ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на строк до здійснення щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але не більше ніж до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Наказом відповідача «Про допуск до роботи ОСОБА_3 » за № 19-ос від 01.03.2022 позивача допущено до роботи з 01.03.2022 до завершення воєнного стану, а наказом «Про відпустки» за № 13-вд від 01.03.2022 надано відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною віком до 14 років, терміном на 31 календарний день з 01.03.2022 до 31.03.2022.

ОСОБА_1 вважаючи протиправним наказ відповідача «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 » за № 49-ОС від 08.11.2021 в частині відсторонення її від роботи з 08.11.2021 у зв`язку з ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на строк до здійснення щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але не більше ніж до закінчення дії карантину, звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Пунктами «а», «б» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Відповідно до частини першої статті 46 Кодексу законів про працю України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

До інших передбачених законодавством випадків належить, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 зазначено, що відсторонення працівника від роботи це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.

Статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень ці працівники у порядку, встановленому законом, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі Перелік № 2153). Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники серед іншого і підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Пунктом 416 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», який набрав чинності з 08 листопада 2021 року, керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити:

- контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

- відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; а також взяти до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відсторонюючи працівника від роботи, роботодавець повинен діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, а тому в наказі про відсторонення зазначаються підстави та строки такого відсторонений. Керівник зобов`язаний ознайомити працівника з наказом про відстороненню від роботи. У разі коли працівник відмовляється ознайомитися зі змістом наказу або проставити свій підпис на наказі, керівник має скласти акт про відмову працівника ознайомитися з документом. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 за № 1096 «Про внесення змін до постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236» ця постанова доповнена пунктом 41-6, відповідно до якого «Керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021р. № 2153 (далі-перелік); 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я. Зазначені постанови Кабінету Міністрів України в установленому законом порядку скасовані не були.

Даними наказами також визначений порядок відсторонення працівника шляхом видання наказу або розпорядження керівником державного органу або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особи, яка відсторонюється.

Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини від 15 березня 2012 року у справі «Соломахін проти України» (заява № 24429/03), у якому Європейський Суд з прав людини сформулював правовий висновок, що обов`язкове щеплення як примусовий медичний захід є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Порушення фізичної недоторканності заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 08 квітня 2021 року у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» [GC] заява № 47621/13, і 5 інших) Європейський Суд з прав людини зазначив, що обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції. Разом із цим, щоб визначити, чи призвело таке втручання до порушення статті 8 Конвенції, суд повинен обґрунтувати доцільність і виправданість таких дій відповідно до абзацу другого цієї статті, тобто встановити: 1) чи є втручання виправданим відповідно до закону; 2) чи має воно на меті законні цілі; 3) чи були вони виправданими в демократичному суспільстві.

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто є виправданим.

Таким чином, вимога про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 працівників підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто, в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, так як таке втручання має об`єктивні підстави, та є виправданим.

В даному випадку індивідуальне право (інтерес) позивача відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права на працю, в тому числі на заробітну плату, відпочинок та соціальний захист, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, в тому числі її співробітників.

Як наслідок, відсторонюючи позивача від роботи, відповідач діяв у спосіб та в межах повноважень, передбачених законом, зокрема частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статті 46 Кодекс законів про працю України. У наказі про відсторонення зазначені підстави та строк такого відсторонення, а відсторонення позивача від роботи було здійснено відповідно до норм чинного законодавства.

За таких обставин, суд вважає оскаржуваний наказ правомірним, відповідно відсутні підстави для стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, а заявлені позовні вимоги необґрунтованими, тому в задоволенні позову необхідно відмовити.

Судові витрати, які відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають розподілу, відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області (індекс 76018, вулиця Дністровська, будинок 14, місто Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 37951998) про визнання протиправним та скасування в частині наказу за № 49-ОС від 08.11.2021, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Остап`юк С.В.