Рішення

від 26.09.2022 по справі 903/974/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 вересня 2022 року справа № 903/974/21

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича

та за присутності представників:

від позивача: не з`явились

від відповідача: Гринчук І.С. - адвокат (ордер серія АС №1032324 від 29.12.2021р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Керамейя", м. Суми

до відповідача: Приватного підприємства "Вест-Керамік", м. Луцьк

про стягнення 258 141,20 грн.

встановив: 29 листопада 2021 року на адресу Господарського суду Волинської області надійшла та була зареєстрована позовна заява від 22.11.2021р. Товариства з обмеженою відповідальністю "Керамейя" про стягнення на його користь з Приватного підприємства "Вест-Керамік" 258 141,20 грн. заборгованості по оплаті товарно-матеріальних цінностей, поставлених відповідачу в лютому-квітні місяцях 2019 року згідно видаткових накладних №№406, 407 від 21.02.2019р., №510 від 26.02.2019р., №994 від 18.03.2019р., №1124 від 25.03.2019р., №№1416, 1417 від 05.04.2019р.

Ухвалою від 06.12.2021р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 10.01.2022р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали, зобов`язано позивача в найкоротші строки надати суду належним чином посвідчені копії визначених у видаткових накладних замовлень покупця №76 від 30.01.2019р., №236 від 21.02.2019р., №268 від 26.02.2019р., №521 від 18.03.2019р., №268 від 26.02.2019р., №756 від 05.04.2019р., №757 від 05.04.2019р., а також платіжні документи в підтвердження часткових (на суму 169 968,83 грн.) розрахунків відповідача за отриманий товар.

04 січня 2022 року судом було зареєстровано клопотання ТОВ "Керамейя" за підписом представника, адвоката Ватули В.І. (довіреність від 08.11.2021р.) про долучення до матеріалів справи доказів часткових розрахунків відповідача, а саме: виписки по особових рахунках за період з 01.02.2019р. по 28.02.2019р. та за період з 01.04.2019р. по 30.04.2019р.

04 січня 2022 року судом була зареєстрована заява ПП "Вест-Керамік" від 04.01.2022р. про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, зокрема, з огляду на ту обставину, що дана справа потребує детального розгляду спору по суті для з`ясування всіх її обставин, а саме: обґрунтованості позову, заявленої позивачем ціни позову, належного встановлення дійсності видаткових накладних, отримання пояснень представників сторін, проведення почеркознавчої експертизи, тощо.

Також 04.01.2022р. від ПП "Вест-Керамік" до суду надійшов відзив від 04.01.2022р. на позовну заяву в якому підприємство просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог та долучає до матеріалів справи докази в обґрунтування відзиву. При цьому відповідач зазначив, що на підставі договору про співпрацю по реалізації продукції №ДД-037 від 03.01.2013р. підприємство отримало від позивача продукцію згідно видаткових накладних №406 від 21.02.2019р., №510 від 26.02.2019р., №1124 від 25.03.2019р., при цьому накладні були оплачені підприємством згідно платіжних доручень №737 від 04.02.2019р., №729 від 26.02.2019р. та №732 від 01.03.2019р. Товар по видаткових накладних №407 від 21.02.2019р., №994 від 18.03.2019р., №№1416, 1417 від 05.04.2019р. підприємство не отримувало, а тому суму боргу не визнає. В жовтні 2021 року ПП "Вест-Керамік" отримало від позивача вимогу №255 від 11.10.2021р. щодо підписання документів про отриманий товар та погашення суми боргу у розмірі 258 141,20 грн. до якої були додані оригінали видаткових накладних, підписаних позивачем, відповідачем були лише підписані видаткові накладні №406 від 21.02.2019р., №510 від 26.02.2019р. та №1124 від 25.03.2019р., всі інші залишились не підписаними. У копіях видаткових накладних №994, №1417, №1416, №407, доданих позивачем до позовної заяви, в графі "Отримав(ла)" проставлений підпис невідомої особи, оскільки директор підприємства Бущак В.В. дані накладні не підписував та не уповноважував будь-яких осіб на отримання товару. Засвідчені накладні не містять інформації про особу, що поставила свій підпис, зокрема її прізвище, ім`я та по-батькові. Відтак, відповідач вважає, що підписи у видаткових накладних є підробленими, а тому з метою з`ясування особи, що проставила підпис у даних документах, необхідно призначити у справі судову почеркознавчу експертизу. Надані позивачем до позову в якості підтвердження відпуску товарів та наявності заборгованості не є належними та допустимими доказами одержання товару, оскільки оформлені без дотримання вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Також відповідач зауважує, що позивачем не надано доказів наявності в особи, яка підписувала зазначені накладні, довіреності від ПП "Вест-Керамік" на отримання зазначених у видаткових накладних товарно-матеріальних цінностей, як підстави виникнення обов`язку оплати вартості товару. Вважає, що порушення правил оформлення спірних видаткових накладних в даному випадку вплинуло на те, що позивачем не доведено обставини, на підтвердження яких він надав ці документи, адже зазначені накладні самі по собі не можуть бути використані як докази, що містять відомості про господарську операцію.

Отже, на думку відповідача, додані до позову видаткові накладні не є беззаперечними доказами отримання товару та не можуть слугувати достатнім підтвердженням прострочення виконання грошового зобов`язання.

Також 04.01.2022р. судом було зареєстроване клопотання ПП "Вест-Керамік" від 04.01.2022р. про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи. В обґрунтування клопотання відповідач засвідчує, що товар по видаткових накладних №407 від 21.02.2019р., №994 від 18.03.2019р., №№1416, 1417 від 05.04.2019р. підприємство не отримувало, зазначені видаткові накладні директором підприємства Бущак В.В. не підписувалися, будь-яких осіб на отримання товару директор не уповноважував. Відтак, відповідач вважає, що для з`ясування даної обставини необхідні спеціальні знання у сфері ідентифікації виконання рукописного тексту/підпису, що може бути встановлено лише відповідною почеркознавчою експертизою. Сторона також зауважує, що позивач, використовуючи підроблені докази, а саме видаткові накладні №407, №994, №1416 та №1417 намагається, шляхом введення суд в оману, довести факт отримання відповідачем товару та обов`язку щодо його оплати, якого відповідач не отримував.

Враховуючи, що ПП "Вест-Керамік" заперечує справжність підписів, вчинених на видаткових накладних, що є доказами у даній справі, на яких ґрунтуються вимоги позивача, та враховуючи те, що необхідно володіти спеціальними знаннями у даній галузі наук, для встановлення справжності підписів, підприємство вважає за необхідне призначити судову почеркознавчу експертизу документів на вирішення якої поставити наступне питання: "Чи виконано в графі "Отримав(ла)" в видаткових накладних №994 від 18.03.2019р., №1417 від 05.04.2019р., №1416 від 05.04.2019р., № 407 від 21.02.2019р. - Бущаком Володимиром Володимировичем чи іншою особою?" Проведення експертизи відповідач просить доручити Волинському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України.

При цьому відповідач просив суд зобов`язати ТОВ "Керамейя" надати для проведення експертизи оригінали видаткових накладних №407 від 21.02.2019р., №994 від 18.03.2019р., №1416 від 05.04.2019р., №1417 від 05.04.2019р.

Ухвалою від 10.01.2022р., поруч з іншим, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, замінено судове засідання для розгляду справи по суті підготовчим судовим засіданням зі стадії відкриття провадження у справі, підготовче засідання у справі призначено на 07.02.2022р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

24 січня 2022 року на адресу суду від ТОВ "Керамейя" надійшла відповідь від 20.01.2022р. на відзив відповідача на позовну заяву. При цьому позивач, просив суд витребувати від Головного управління Державної податкової служби у Волинській області інформацію: щодо складання ТОВ "Керамейя" (код ЄДРПОУ 34327895) та подальшої реєстрації податкових накладних за поставками товару на користь ПП "Вест-Керамік" (код ЄДРПОУ 36347735), а саме: податкової накладної №187 від 21.02.2019р.; податкової накладної №188 від 21.02.2019р.; податкової накладної №240 від 26.02.2019р.; податкової накладної №272 від 18.03.2019р.; податкової накладної №386 від 25.03.2019р.; податкової накладної №92 від 05.04.2019р.; податкової накладної №91 від 05.04.2019р. та щодо нарахування ПП "Вест-Керамік" (код ЄДРПОУ 36347735) податкового кредиту за вищезазначеними податковими накладними.

Ухвалою від 25.01.2022р. (постановленою судом без повідомлення та виклику представників сторін в порядку підготовки справи до розгляду) було витребувано у ГУ ДПС у Волинській області інформацію та підтверджуючі документи: щодо складання ТОВ "Керамейя" (40020, м. Суми, вул. Курська, 18, код ЄДРПОУ 34327895), відображення в податковій звітності та подальшої реєстрації податкових накладних за поставками товару на користь ПП "Вест-Керамік" (43001, м. Луцьк, вул. Вишенського, 17, код ЄДРПОУ 36347735), а саме: податкової накладної №187 від 21.02.2019р.; податкової накладної №188 від 21.02.2019р.; податкової накладної №240 від 26.02.2019р.; податкової накладної №272 від 18.03.2019р.; податкової накладної №386 від 25.03.2019р.; податкової накладної №92 від 05.04.2019р.; податкової накладної №91 від 05.04.2019р. та щодо здійснення подальшого нарахування ПП "Вест-Керамік" сум податкового кредиту за вищезазначеними податковими накладними.

01 лютого 2022 року відділом документального забезпечення та контролю Господарського суду Волинської області була зареєстрована відповідь ГУ ДПС у Волинській області від 01.02.2022р. №769/5/03-20-20-01-05, з якої вбачається, що за даними ІС "Податковий блок" Приватне підприємство "Вест-Керамік" станом на 31.01.2022р. податкові накладні №187, №188 від 21.02.2019р. та №240 від 26.02.2019р. на загальну суму ПДВ - 30537,20 грн. відображені в податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2019 р. (реєстраційний №17044843 від 19.03.2019р.); податкові накладні №272 від 18.03.2019 р. та №386 від 25.03.2019р. на загальну суму ПДВ - 27022,62 грн. відображені в податковій декларації з податку на додану вартість за березень 2019 р. (реєстраційний №18740904 від 22.04.2019р.); податкові накладні №91, 92 від 05.04.2019р. не відображені в податковій звітності з податку на додану вартість.

Ухвалою від 07.02.2022р. розгляд справи в підготовчому судовому засіданні було відкладено на 18.02.2022р., запропоновано сторонам вчинити ті чи інші дії та надати суду за наслідками останніх відповідні матеріали.

23.02.2022р. відділом документального забезпечення та контролю Господарського суду Волинської області було зареєстровано додаткові письмові пояснення ПП "Вест-Керамік" від 21.02.2022р.

Ухвалою від 18.02.2022р. (відображена в протоколі засідання суду), поруч з іншим, в підготовчому засіданні було оголошено перерву до 02.03.2022р. та відмовлено ПП "Вест-Керамік" у призначені судової почеркознавчої експертизи.

Відмовляючи у призначенні у справі судової почеркознавчої експертизи, як відображається у протоколі судового засідання, судом було засвідчено наступні обставини:

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно ч. 1 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до положень ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судову експертизу", судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 ГПК України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підставою для призначення судової експертизи є необхідність з`ясування обставин, які потребують спеціальних знань, тобто тих, які виходять за межі знань осіб, які беруть участь у справі, та судді, який розглядає справу.

Висновок судового експерта для господарського суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється господарським судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу (ст. 104 ГПК України).

Судом засвідчувалось, що клопотання ПП "Вест - Керамік" про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, є необґрунтованим, призведе не інакше, як до безпідставного затягування розгляду справи по суті.

При цьому враховано і те, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Відповідно докази в спростування пред`явлених вимог подаються до суду стороною відповідача, котра заперечує останні. Проте, обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Судом зауважувалось, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17).

У пунктах 1-3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Ухвалою від 02.03.2022р. було продовжено строки проведення підготовчого провадження у справі на тридцять днів до 11.04.2022р., розгляд справи в підготовчому судовому засіданні відкладено на 11.04.2022р.

Ухвалою від 11.04.2022р. (відображена в протоколі судового засідання, проведеного за участю представника відповідача) підготовче провадження у справі було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.05.2022р.

Ухвалами від 04.05.2022р., від 02.06.2022р., від 07.07.2022р., від 01.09.2022р. розгляд справи в судовому засіданні відкладався відповідно на 02.06.2022р., на 07.07.2022р., на 01.09.2022р., на 15.09.2022р. При цьому судом враховувались клопотання ТОВ "Керамейя" про відкладення розгляду справи, що пов`язувалось із тим, що адвокат Ватула В.І. (як представник позивача) є внутрішньо-переміщеною особою, у зв`язку з воєнними діями був вимушений разом із родиною покинути територію міста Суми та Сумської області, у адвоката товариства був відсутнім доступ до матеріалів даної справи та, зокрема, до письмових доказів, які готувались до подання позивачем до суду та не були подані у зв`язку із збройною агресією, технічна можливість провести розгляд даної справи віддалено (шляхом відеоконференцій) у представника позивача була відсутня, також відсутніми були програмне забезпечення, можливість переміститись до суду, якому може бути доручено проведення відеоконференцзв`язку, можливість подати додаткові докази до матеріалів даної справи. Також судом враховувались обставини, за котрих керівництвом підприємства у співробітництві із органами державної влади приймались рішення щодо відновлення та запуску товариства.

13 вересня 2022 року на адресу суду від ТОВ "Керамейя" надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме копії: службової записки молодшого бухгалтера ТОВ "Керамейя" Ю.М. Панащенко від 22.02.2022р., заявок на відвантаження із документами від 21.02.2019р., від 26.02.2019р., від 18.03.2019р., від 25.03.2019р. та від 05.04.2019р.

Для участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщення Зарічного районного суду міста Суми 15 вересня 2022 року з`явився представник ТОВ "Керамейя" адвокат Ватула В.І. Однак, судове засідання у справі не відбулось (згідно даних активної карти повітряних тривог (сайту https://alerts.in.ua) та додатку карта тривог України, на території Сумської області з 09 год. 58 хв. 15 вересня 2022 року було оголошено повітряну тривогу). Відтак, ухвалою від 15.09.2022р. розгляд справи в судовому засіданні було відкладено на 26.09.2022р.

26 вересня 2022 року судом було зареєстроване клопотання ТОВ "Керамейя" за електронним підписом представника (адвокат Ватула В.І.) від 26.09.2022р. про розгляд справи за відсутності представника позивача та підтримання позовних вимог в повному обсязі.

У визначений ухвалою суду від 15.09.2022р. день та час в судове засідання по розгляду справи по суті з`явився лише представник відповідача.

Суд зауважує, що виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За таких обставин, беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції стосовно розгляду спору впродовж розумного строку та норми ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що справа в провадженні суду знаходиться тривалий час, приймаючи до уваги клопотання представника позивача та явку в засідання суду представника відповідача, а також те, що у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, суд вважає, що спір належить вирішити по суті в даному судовому засіданні у відсутності представника позивача за матеріалами справи, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права, а також з огляду на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи.

Присутній в судовому засіданні представник ПП "Вест-Керамік", щодо розгляду справи по суті за відсутності представника позивача не заперечив, з посиланнями на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, позовні вимоги заперечив, засвідчивши на безпідставності вимог та наявності підстав для відмови у їх задоволенні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника відповідача, суд, оцінюючи подані позивачем докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов наступних висновків:

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст. 179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 632 Цивільного кодексу України унормовано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У розумінні приписів наведеної норми, ціна є однією із найважливіших умов відплатного договору. Сторони мають право встановлювати ціну в договорі на власний розсуд.

В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому судом засвідчується, що відповідно до ст. 204 ЦК України, вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно ст. 629 ЦК України, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 03 січня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Керамейя" (Виробник) та Приватним підприємством "Вест-Керамік" (Дистриб`ютор) було укладено договір про співпрацю про реалізації продукції №ДД-037, предметом якого є оплатне забезпечення виробником дистриб`ютора продукцію власного виробництва (товар), для подальшої її реалізації останнім на умовах, визначених договором.

В судовому засіданні судом було оглянуто оригінал укладеного між сторонами договору про співпрацю по реалізації продукції, котрий, спільно з оригіналами видаткових накладних на відпуск продукції, було надано для огляду на стадії підготовчого судового засідання представником ТОВ "Керамейя".

Відповідно п.п. 2.2.-2.2.3 договору від 03.01.2013р. №ДД-037, поставка товару здійснюється в наступному порядку: Автомобільний транспорт надає дистриб`ютор. Виробник лишає за собою право рекомендувати перелік перевізників. Дистриб`ютор відвантажує оплачену цеглу після виходу з виробництва протягом 30 календарних днів, якщо об`єм замовлення не перевищує завантаження 1 автомобільної норми (навантаження 22 тон). У разі не вивезення у вказаний термін Виробник залишає за собою право направити продукцію у вільний продаж. У цьому випадку Заявка буде перенесена на інші терміни виробництва (до 60 днів). Повідомляти Виробнику про час постановки авто на відвантаження, але не пізніше, ніж за 1 добу. Автомобіль завантажуються згідно графіку відвантаження виробника: ПН.-ПТ. 08:00-17:00, СБ. 08:00-11:00, в іншому випадку Виробник не може гарантувати завантаження автомобіля день в день. Виробник залишає за собою право вносити зміни у графік відвантажень при виробничій необхідності про що попереджує замовника не пізніше ніж за 2 доби.

Згідно п.п. 3.1., 3.3., 3.4. договору від 03.01.2013р., виробник поставляє товар Дистриб`ютору за цінами, що діють на момент оплати з урахуванням знижки та акцій, які проводить Виробник, якщо інше не вказане в умовах акції. Розрахунок проводиться в національній валюті України. Розрахунок за кожну партію товару проводиться шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Виробника на умовах 100% передоплати протягом 3-х календарних, що передують дню отримання товару.

Суд засвідчує, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Керамейя" у період з 21 лютого 2019 року по 05 квітня 2019 року було відпущено Приватному підприємству "Вест-Керамік", а останнім прийнято, товарно-матеріальних цінностей (будівельних матеріалів) на загальну суму 428 110,03 грн., зокрема, згідно видаткових накладних №406 від 21.02.2019р. на суму 3 593,83 грн., №407 від 21.02.2019р. на суму 89 069,95 грн., №510 від 26.02.2019р на суму 90 559,41 грн., №994 від 18.03.2019р. на суму 77 236,23 грн., №1124 від 25.03.2019р. на суму 84 899,45 грн., №1416 від 05.04.2019р. на суму 14 194 грн.

Відповідно до ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. (з наступними змінами та доповненнями), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після їх закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах несе власник або уповноважений орган, який здійснює керівництво підприємством.

Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів.

Судом встановлено, що видаткові накладні №№406, 407 від 21.02.2019р., №510 від 26.02.2019р., №994 від 18.03.2019р., №1124 від 25.03.2019р., №№1416, 1417 від 05.04.2019р. на відпуск ПП "Вест-Керамік" відповідачу товарів містять в собі визначені чинним законодавством обов`язкові реквізити, підписані представниками сторін, на переконання суду, в повному об`ємі відображають зміст та обсяги здійснених між ними на підставі видаткових накладних господарських операцій.

Долученими позивачем додатково до матеріалів справи податковими накладними №187 від 21.02.2019р., №188 від 21.02.2019р., №240 від 26.02.2019р., №272 від 18.03.2019р., №386 від 25.03.2019р. підтверджується здійснення позивачем визначених положеннями Податкового кодексу України, зокрема, статтею 201 Кодексу, заходів щодо підготовки, виписки за результатами господарських операцій з відпуску відповідачу, податкових накладних, їх реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних, подальшого задекларування податкового кредиту за результатами господарських операцій.

Також відпуск товарів визначеною вартістю підтверджується долученими додатково позивачем до матеріалів справи заявками на відвантаження від 21.02.2019р., від 26.02.2019р., від 18.03.2019р., від 25.03.2019р., від 05.04.2019р.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Приватне підприємство "Вест-Керамік" зобов`язання в частині проведення з позивачем повних розрахунків по оплаті відпущених товарно-матеріальних цінностей не виконало, вартість отриманих товарів не оплатило у зв`язку з чим заборгувало ТОВ "Керамейя" 258 141,20 грн.

Позивач в позовній заяві зазначає, що сума заборгованості включає в себе загальну вартість відпущених у спірний період згідно видаткових накладних товарів на загальну суму 428 110,03 грн. за мінусом проведених розрахунків на суму 169 968,83 грн. При цьому в якості проведення часткових розрахунків позивачем надаються платіжні документи від 01.02.2019р. на суму 90 000 грн., а також від 01.04.2019р. на суму 78 900 грн. (всього на суму 168 900 грн.)

Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для його звернення до суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості 258 141,20 грн.

Відповідно до ст.ст. 174, 181 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно положень ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Суд встановив, що в даному випадку, відносини між ТОВ "Керамейя" та ПП "Вест-Керамік" носять договірний характер, укладений між ними договір про співпрацю про реалізації продукції №ДД-037 від 03.01.2013р. котрому притаманні ознаки договору поставки, предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний чи змінений не був.

Згідно з положеннями ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання.

Згідно із ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом засвідчується, що позивачем на виконання вимог ухвали від 06.12.2021р. було надано суду виписки по особовому рахунку ТОВ "Керамейя" за період з 01.02.2019р. по 28.02.2019р. про сплату ПП "Вест-Керамік" 90 000 грн. та за період з 01.04.2019р. по 30.04.2019р. про сплату ПП "Вест-Керамік" 78 900 грн. З наданих виписок вбачається, що ПП "Вест-Керамік" було здійснено розрахунків на суму 168 900 грн.

Поруч з цим, відповідно до долучених відповідачем до відзиву на позовну заяву платіжних доручень №737 від 04.02.2019р. на суму 3600 грн., №729 від 26.02.2019р. на суму 93 000 грн., №732 від 01.03.2019р. на суму 134 000 грн. загальна сума оплати становить 230 600 грн.

Суд, надаючи оцінку долученим до матеріалів справи доказам, дослідивши:

- видаткову накладу №406 від 21.02.2019р. на суму 3 593,83 грн., встановив, що зазначена видаткова накладна містить в собі графу "замовлення покупця №76 від 30.01.2019р.". В наданому відповідачем у платіжному дорученні №737 від 04.02.2019р. на суму платежу 3 600 грн. в графі платіжного доручення "Призначення платежу" було визначено "За цеглу згідно рах 76 від 30.01.2019р.";

- видаткову накладу №510 від 26.02.2019р. на суму 90 559,41 грн., встановив, що зазначена видаткова накладна містить в собі графу "замовлення покупця №268 від 26.02.2019р.". В наданому відповідачем платіжному дорученні №729 від 26.02.2019р. на суму платежу 93 000 грн. ПП "Вест-Керамік" в графі платіжного доручення "Призначення платежу" було визначено "За товар згідно рах 268 від 26.05.2019р.";

- видаткову накладу №1124 від 25.03.2019р. на суму 84 899,45 грн., встановив, що зазначена видаткова накладна містить в собі графу "замовлення покупця №268 від 26.02.2019р.". В наданому відповідачем платіжному дорученні №732 від 01.03.2019р. на суму платежу 134 000 грн. ПП "Вест-Керамік" в графі платіжного доручення "Призначення платежу" було визначено "За цеглу згідно рах 268 від 26.02.2019р.".

Частиною першою статті 1089 Цивільного кодексу України визначено, що за платіжним дорученням банк зобов`язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувач) у цьому чи іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України визначаються Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Пунктом 32.3 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що банки зобов`язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених п. 22.6 ст. 22 Закону.

Загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків встановлені Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного Банку України №22 від 21.01.2004р. (далі - Інструкція).

Згідно з п. 1.3 Інструкції, її вимоги поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та обов`язкові для виконання останніми.

У відповідності до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ініціювання переказу здійснюється за таким видом розрахункового документу, як платіжне доручення.

Згідно з п. 1.30 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та п. 1.4 Інструкції, платіжним дорученням є розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Відповідно до положень пунктів 3.1 та 3.7 Інструкції, платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 3 до Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 9 до Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.

Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу.

У пункті 2.9 Інструкції зазначено, що банк не має права робити виправлення в розрахунковому документі клієнта, за винятком випадків, обумовлених пунктом 2.26 цієї глави та іншими нормативно-правовими актами Національного банку.

Платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платіжні доручення відкликаються лише в повній сумі (п. 2.29 Інструкції).

З правового аналізу вказаних приписів законодавства слідує, що заповнення реквізиту призначення платежу платіжного доручення належить виключно платнику.

Тобто, платник може змінити реквізит "призначення платежу" до списання коштів з його рахунку, оформивши нове платіжне доручення; відповідно, отримувач коштів, в свою чергу, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.

Спрямування коштів на погашення інших заборгованостей, ніж ті, що визначені в призначенні платежу може мати місце лише у випадку відсутності чіткого зазначення призначення платежу.

Відтак, суд зазначає, що в даному випадку у платіжних дорученнях №737 від 04.02.2019р. на суму 3 600 грн., №729 від 26.02.2019р. на суму 93 000 грн., №732 від 01.03.2019р. на суму 134 000 грн. відповідач чітко визначив призначення платежу, надав повну інформацію про платіж (спрямування коштів), зазначивши в рахунок чого мають бути спрямовані товариством "Керамейя" перераховані кошти.

При цьому суд констатує, що загальна суму переплати по видаткових накладних становить 51 547,31 грн. (6,17 грн. по накладній №406 від 21.02.2019р.; 2440,59 грн. по накладній №510 від 26.02.2019р., 49 100,55 грн. по накладній №1124 від 25.03.2019р.) При цьому жодних доказів щодо помилковості перерахування вказаної суми грошових коштів чи доказів відкликання цього платіжного доручення для зміни призначення платежу матеріали справи не містять, позивачем були прийняті визначені платежі, повернення коштів на суму переплати не відбувалось.

Відтак, враховуючи зазначене суд встановив, що сума заборгованості включає в себе загальну вартість відпущених у спірний період згідно видаткових накладних товарів 428 110,03 грн. за мінусом проведених розрахунків на суму 230 600 грн. При цьому судом приймаються до уваги докази проведення розрахунків, надані відповідачем.

З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору від 03.01.2013р. №ДД-037, відпуск позивачем відповідачу на виконання умов угоди товарів, їх отримання ПП "Вест-Керамік" та непроведення при цьому належних розрахунків (платежів), суд вважає, що пред`явлені ТОВ "Керамейя" вимоги про стягнення основного боргу підлягають до часткового задоволення на суму 197 510,03 грн.

Заперечення відповідача на пред`явлений позов, зокрема, з посиланнями на ті обставини, що у видаткових накладних №994 від 18.03.2019р., №1417 від 05.04.2019р., №1416 від 05.04.2019р., №407 від 21.02.2019р. в графі "Отримав(ла)" проставлений підпис невідомої особи, оскільки директор - Бущак В.В., дані накладні не підписував та не уповноважував будь-яких осіб на отримання товару, дані накладні не містять інформації про особу, що поставила свій підпис, зокрема її прізвище, ім`я та по-батькові та те, що позивачем не надано доказів наявності в особи, яка підписувала зазначені накладні, довіреності від ПП "Вест-Керамік" на отримання зазначених у видаткових накладних товарно-матеріальних цінностей, відхиляються судом як необґрунтовані та такі, що суперечать фактичним обставинам справи.

Суд зазначає, що у разі наявності дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Частинами першою та другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

За приписами частин третьої, восьмої статті 19 ГК України, обов`язком суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пункт 201.10 статті 201 цього Кодексу).

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 зі справи № 910/23097/17. З урахуванням наведеного Верховний Суд в постанові від 3 червня 2022 року у справі № 922/2115/19 зазначає, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Суд констатує, що долученими додатково до матеріалів справи податковими накладними №187 від 21.02.2019р., №188 від 21.02.2019р., №240 від 26.02.2019р., №272 від 18.03.2019р., №386 від 25.03.2019р. підтверджується здійснення позивачем визначених положеннями Податкового кодексу України, зокрема, статтею 201 Кодексу, заходів щодо підготовки, виписки за результатами господарських операцій з відпуску відповідачу податкових накладних, їх реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних, подальшого задекларування податкового кредиту за результатами господарських операцій.

В частині не підписання видаткових накладних директором Бущак В.В., судом приймається до уваги положення договору про співпрацю по реалізації продукції від 03.01.2013р. №ДД-037 відповідно до п. 2.2.1. котрого автомобільний транспорт надає дистриб`ютор - ПП "Вест-Керамік". Відповідно суд зазначає, що при завантаженні товару у автомобільний транспорт складались відповідні товаророзпорядчі документи на товар (видаткові накладні), один примірник із яких підписувався водієм відповідного транспортного засобу.

Судом встановлено та не заперечується представником відповідача що позивачем на адресу ПП "Вест-Керамік" було спрямовано вимогу від 11.10.2021р. №255 щодо підписання документів про отриманий товар та погашення суми боргу, а саме щодо підписання оригіналів видаткових накладних №№406, 407 від 21.02.2019р., №510 від 26.02.2019р., №994 від 18.03.2019р., №1124 від 25.03.2019р., №№1416, 1417 від 05.04.2019р.

Суд звертає увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19).

Такий факт повинен оцінюватися в сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає приписам процесуального законодавства.

Відтак суд констатує, що відповідачем були здійснені дії щодо прийняття товару, що підтверджується видатковими накладними та не заперечується товариством щодо видаткових накладних №406 від 21.02.2019р., №510 від 26.02.2019р., №1124 від 25.03.2019р., також відповідачем було проведено часткову сплату отриманого товару, що підтверджується банківськими виписками та платіжними дорученнями.

В аспекті розгляду справи судом, зокрема, в частина відпуску позивачем товарів, їх отримання відповідачем, відображення у фінансовій звітності суб`єктів господарювання відповідних господарських операцій, судом приймаються до уваги обставини, викладені у відповіді ГУ ДПС у Волинській області від 01.02.2022р. №769/5/03-20-20-01-05 на ухвалу суду від 25.01.2022р. про витребування документів, відповідно до котрої , за даними ІС "Податковий блок" Приватне підприємство "Вест-Керамік" станом на 31.01.2022р. податкові накладні №187, №188 від 21.02.2019р. та №240 від 26.02.2019р. на загальну суму ПДВ - 30537,20 грн. відображені в податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2019 р. (реєстраційний №17044843 від 19.03.2019р.); податкові накладні №272 від 18.03.2019 р. та №386 від 25.03.2019р. на загальну суму ПДВ - 27022,62 грн. відображені в податковій декларації з податку на додану вартість за березень 2019 р. (реєстраційний №18740904 від 22.04.2019р.); податкові накладні №91, 92 від 05.04.2019р. не відображені в податковій звітності з податку на додану вартість.

Інші доводи та заперечення відповідача судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору - часткове задоволення позовних вимог з наведених вище підстав, впливу не мають.

Відповідно до ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58) відповідно до котрої згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також приймає до уваги положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов`язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України пропорційно розміру підставних та задоволених позовних вимог за рахунок Приватного підприємства "Вест-Керамік".

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Вест-Керамік" (м. Луцьк, вул. Вишенського, 17, код ЄДРПОУ 36347735) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Керамейя" (м. Суми, вул. Курська, 18, код ЄДРПОУ 34327895) 197 510,03 грн. заборгованості та 2962,65 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

3. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 51 547,31 грн. заборгованості, відмовити.

4. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З врахуванням положень ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення

складено 05.10.2022р.

Суддя В. А. Войціховський

Рішення суду направити:

- Представнику ТОВ "Керамейя" адвокату Ватулі В.І. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 );

- Представнику ПП "Вест-Керамік" адвокату Гринчуку І.С. (ІНФОРМАЦІЯ_2).