Рішення

від 21.09.2022 по справі 910/19774/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.09.2022Справа № 910/19774/21

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Заїки О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ ПАРК» (Проспект Валерія Лобановського, буд. 4-А, приміщення 139 а, м. Київ, 03037)

до відповідача-1 - Міністерства юстиції України (вул. Городецького, буд. 13, м. Київ, 01001),

відповідача-2 Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Проспект Валерія Лобановського 4-В (проспект Валерія Лобановського, буд. 4-в, м. Київ, 03037)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Черток Ірина Володимирівна (вул. Генерала Алмазова, буд.18/7, оф. 715, м. Київ, 01133),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 - Ніколаюк Олександр Борисович ( АДРЕСА_1 ),

про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України,

Представники учасників справи:

від позивача: Карманський В.Б.;

від відповідача-1: Підгородецька О.Ю.;

від відповідача-2: Мельниченко С.О.;

від третьої особи-1: не з`явились;

від третьої особи-2: Стойчев Р.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АРТ ПАРК» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач-1) та Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Проспект Валерія Лобановського 4-В» (далі - відповідач-2) про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 4087/5 від 15.11.2021 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків.

У встановлений судом строк позивачем було усунуто недоліки вказані в ухвалі Господарського суду міста Києва від 08.12.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; залучено в порядку ст. 50 Господарського процесуального кодексу України до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Черток Ірину Володимирівну; призначено підготовче засідання на 24.01.2022.

06.01.2022 до Господарського суду міста Києва засобами поштового зв`язку надійшов відзив на позовну заяву відповідача-1.

18.01.2022 до Господарського суду міста Києва засобами поштового зв`язку надійшов відзив на позовну заяву відповідача-2, в якому останнім фактично визнаються позовні вимоги.

20.01.2022 до Господарського суду міста Києва засобами поштового зв`язку від відповідача-2 надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

24.01.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшли письмові пояснення.

24.01.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог та відповідь на відзив відповідача-1.

24.01.2022 до Господарського суду міста Києва від третьої особи-1 надійшли письмові пояснення.

За наслідками проведення підготовчого судового засідання 24.01.2022, судом постановлено, без виходу до нарадчої кімнати, протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання по справі на 09.02.2022.

02.02.2022 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення.

07.02.2022 через систему «Електронний суд» до Господарського суду міста Києва від ОСОБА_2 надійшла заява про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 - Ніколаюка Олександра Борисовича .

За наслідками проведення підготовчого судового засідання 09.02.2022, судом постановлено, без виходу до нарадчої кімнати, протокольну ухвалу про: прийняття до розгляду заяви позивача про уточнення позовних вимог (зміну предмету позову), спір вирішується з її урахуванням; відкладення розгляду заяви про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 - Ніколаюка Олександра Борисовича до встановлення фактичних обставин справи; відкладення підготовчого судового засідання на 28.02.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2022 виправлено описку у вступній частині ухвали від 24.01.2022.

16.02.2022 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли заперечення.

Водночас, указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні"№ 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30 діб.

Відповідно до положень статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

Рішенням Ради суддів України від 24.02.2022 № 9 запроваджено невідкладні заходи для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні в умовах воєнного стану. Зокрема, пунктом 2 вказаного рішення зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів рекомендовано оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

За наведених обставин призначене на 28.02.2022 підготовче засідання з розгляду справи № 910/19774/21 не відбулось з об`єктивних причин, що не залежали від суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2022 призначено підготовче засідання на 30.05.2022.

23.05.2022 через систему «Електронний суду» до Господарського суду міста Києва від ОСОБА_2 надійшла заява про вступ у справу як представника Ніколаюка Олександра Борисовича .

27.05.2022 через електронну пошту Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшло клопотання про поновлення пропущеного строку на подання заяви свідка.

За наслідками проведення підготовчого судового засідання 30.05.2022, судом постановлено, без виходу до нарадчої кімнати, протокольну ухвалу про: задоволення заяви Ніколаюка Олександра Борисовича про його залучення до участі у справі в порядку ст. 50 Господарського процесуального кодексу України як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1; задоволення клопотання представника відповідача - 1 про поновлення пропущеного строку для подачі заяви свідка; відкладення підготовчого засідання на 29.06.2022.

01.06.2022 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про долучення додаткових доказів.

08.06.2022 через електронну пошту Господарського суду міста Києва від представника третьої особи - 2 надійшли письмові пояснення, в яких, на думку останнього, викладено підстави для закриття провадження у справі.

За наслідками проведення підготовчого засідання, судом постановлено, без виходу до нарадчої кімнати, протокольну ухвалу про відмову у задоволенні заяви третьої особи-2 про закриття провадження у справі у зв`язку з її необґрунтованістю та безпідставністю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/19774/21 до судового розгляду по суті на 10.08.2022.

25.07.2022 електронну пошту суду від представника позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2022 заяву товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ ПАРК" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

10.08.2022 оголошено перерву у судовому засіданні для розгляду справи по суті до 12.09.2022.

12.09.2022 оголошено перерву у судовому засіданні для розгляду справи по суті до 21.09.2022.

Представники позивача та відповідача-2 в судовому засіданні 21.09.2022 підтримали заявлені позовні вимоги.

Представники відповідача-1 та третьої особи-2 проти задоволення позовних вимог заперечували.

Представник третьої особи-1 в засідання суду не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України , рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 21.09.2022, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

28.04.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черток Іриною Володимирівною було прийнято рішення № 57923371 про державну реєстрацію прав спільної часткової власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «АРТ ПАРК» щодо нежитлового приміщення на -1 (мінус першому) поверсі, за адресою м. Київ, проспект Лобановського Валерія (проспект Червонозоряний), будинок 4-В, приміщення 178, загальною площею 156,6 кв.м. Підставою для державної реєстрації права спільної часткової власності визначено: договір купівлі-продажу майнових прав на частку нежитлового приміщення, серія та номер 1/178-117, виданий 02.03.2021, акт прийому-передачі частки нежитлового приміщення згідно договору № 1/178-117 купівлі-продажу майнових прав на частку нежитлового приміщення від 02.03.2021, виданий 22.04.2021.

08.07.2021 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Червонозоряний, 4-В» звернулося зі скаргою на рішення від 27.04.2021 № 57874975 та № 57890989, від 28.04.2021 № 57920997 та №57923371, від 12.06.2021 № 58715694, від 13.06.2021 № 58716253, від 14.06.2021 № 58741319, від 15.06.2021 № 58753864, від 02.07.2021 № 59074048, прийняті приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черток Іриною Володимирівною щодо державної реєстрації права спільної часткової власності на нежитлове приміщення на -1 (мінус першому) поверсі, за адресою м. Київ, проспект Лобановського Валерія (проспект Червонозоряний), будинок 4-В, приміщення 178, загальною площею 156,6 кв.м.

15.11.2021 Міністерством юстиції України прийнято наказ № 4087/5 «Про задоволення скарги», згідно з яким задоволено скаргу ОСББ «Червонозоряний, 4-В» за вх. № СК-136-21 та скасовано рішення від 27.04.2021 №57874975 та № 57890989, від 28.04.2021 № 57920997 та № 57923371, від 12.06.2021 № 58715694, від 13.06.2021 № 58716253, від 14.06.2021 № 58741319, від 15.06.2021 № 58753864, від 02.07.2021 № 59074048, прийняті приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черток І.В., тимчасово заблоковано приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Черток І.В. доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Підставою для прийняття вказаного наказу Міністерства юстиції України слугував висновок Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 26.10.2021 за результатом розгляду скарги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Червонозоряний, 4-В».

Мотивуючи наведений вище висновок, колегія зазначає, що:

- законодавство зобов`язує державного реєстратора перевіряти подані документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій;

- законодавством визначено, що державний реєстратор повинен відмовляти у державній реєстрації, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну, припинення прав на нерухоме майно;

- для проведення права власності було подано, зокрема, договори купівлі-продажу майнових прав на частку нежитлового приміщення, однак приватним нотаріусом Черток І.В. було зареєстровано право власності на 1/500 частки в праві власності на нежитлове приміщення;

- відповідно до п. 1.4. договорів купівлі-продажу майнових прав на частку нежитлового приміщення право власності набувається на підставі, зокрема, акту-прийому передачі нежитлового приміщення, проте для проведення державної реєстрації було подано акти прийому-передачі частки нежитлового приміщення;

- рішення є незаконними та підлягають скасуванню.

Предметом спору у даній справі є наказ Міністерства юстиції України № 4087/5 від 15.11.2021 року «Про задоволення скарги», згідно з яким задоволено скаргу ОСББ «Червонозоряний, 4-В» за вх. № СК-136-21 та скасовано рішення щодо державної реєстрації права спільної часткової власності на нежитлове приміщення від 27.04.2021 № 57874975 та №57890989, від 28.04.2021 № 57920997 та № 57923371, від 12.06.2021 № 58715694, від 13.06.2021 № 58716253, від 14.06.2021 № 58741319, від 15.06.2021 № 58753864, від 02.07.2021 № 59074048, прийняті приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черток І.В., тимчасово заблоковано приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Черток І.В. доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вказаний Наказ прийнято Міністерством юстиції України за результатом розгляду скарги членів правління ОСББ «Червонозоряний, 4-В» за вх. № СК-136-21, зареєстрованої 08.07.2021.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «АРТ ПАРК», вважаючи, що вказаним Наказом порушено його права, як співвласника нежитлового приміщення № 178, що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Валерія Лобановського, 4-В, звернувся із даним позовом до суду для його скасування у повному обсязі.

Відтак, позивач вказує, що всі рішення про державну реєстрацію права спільної часткової власності на нежитлове приміщення, прийняті третьою особою-1 у відповідності до вимог чинного законодавства, а наказ Міністерства юстиції України № 4087/5 «Про задоволення скарги» підлягає скасуванню.

В контексті викладених вище обставин, суд вважає за доцільне звернути увагу позивача на таке.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Одночасно, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Отже, позивачем при зверненні до суду з позовом про визнання протиправним та скасування у повному обсязі наказу Міністерства юстиції України «Про задоволення скарги», яким скасовані рішення приватного нотаріуса про реєстрацію права спільної часткової власності, повинно бути доведено суду обставини порушення його прав та законних інтересів, унаслідок прийняття спірного наказу, як в частині скасування рішення третьої особи-1 № 57923371, на підставі якого внесено запис про державну реєстрацію права спільної часткової власності на приміщення за позивачем, так і усіх інших рішень третьої особи-1, на підставі яких зареєстровані права спільної часткової власності на приміщення за 183 юридичними та фізичними особами.

Ураховуючи встановлені вище обставини та, беручи до уваги, що позивачем заявлено позовні вимоги про скасування наказу № 4087/5 від 15.11.2021 в цілому, останнім належними та допустимими у розумінні ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами не доведено факту порушення спірним наказом його прав в частині, що не стосується скасування рішення приватного нотаріуса № 57923371 від 28.04.2021 про реєстрацію права спільної часткової власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «АРТ ПАРК».

Відтак, позовна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ ПАРК» про скасування наказу № 4087/5 «Про задоволення скарги» від 15.11.2021 в частині скасування рішень щодо державної реєстрації права спільної часткової власності на нежитлове приміщення від 27.04.2021 № 57874975 та №57890989, від 28.04.2021 № 57920997 та № 57923371 (в частині, що не стосується вчинення реєстраційних дій відносно позивача), від 12.06.2021 № 58715694, від 13.06.2021 № 58716253, від 14.06.2021 № 58741319, від 15.06.2021 № 58753864, від 02.07.2021 № 59074048 не підлягає задоволенню.

Надаючи оцінку позовним вимогам про визнання протиправним та скасування спірного наказу в частині рішення приватного нотаріуса № 57923371 від 28.04.2021 про державну реєстрацію прав спільної часткової власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «АРТ ПАРК», господарський суд вважає за доцільне зазначити таке.

02.03.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АРТ ПАРК» (далі - покупець) та Закритим акціонерним товариством «Українська будівельна компанія» (далі - продавець) було укладено договір № 1/178-117 купівлі-продажу майнових прав на частку нежитлового приміщення.

Відповідно до умов п. 1.1. договору продавець зобов`язується передати покупцю майнове право на отримання у власність 1/500 частки новозбудованого нежитлового приміщення, визначеного у п. 1.2. договору у будинку, що знаходиться за будівельною адресою: Червонозоряний проспект, 4 А, і позначений на схемі генерального плану за № 3, поштова адреса: місто Київ, проспект Лобановського 4В, що належить продавцю згідно договору №15-5/184 про будівництво чотирьох житлових будинків з вбудованими та прибудованими нежитловими приміщеннями та паркінгами по проспекту Червонозоряному, 4-А у Солом`янському районі м. Києва від 08.09.2004, укладеному ЗАТ «Українська будівельна компанія» з Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій, а покупець зобов`язується сплатити продавцю ціну продажу згідно з п. 3.1. цього договору та прийняти майнове право на умовах договору.

Пунктом 1.2. договору визначено, що під майновими правами сторони розуміють право набуття у власність 1/500 частки нежитлового приміщення №178 загальною площею 156,6 кв.м., що знаходиться на -1 (мінус першому) поверсі з метою розміщення мікроскладу.

Згідно абз. 2 п. 1.2. договору, майнові права передбачають право покупця після прийняття будинку в експлуатацію, проведення його технічної інвентаризації, сплати ціни продажу майнових прав та передачу будинку під заселення, набути у власність 1/500 частки нежитлового приміщення.

Умовами пункту 1.3. договору передбачено, що реєстрація права власності на нежитлове приміщення здійснюється покупцем.

Покупець набуває право приватної власності на майнові права на підставі цього договору з моменту повної сплати ціни продажу майнових прав, що підтверджується довідкою продавця. Протягом 5-ти днів після повної сплати ціни продажу майнових прав покупець зобов`язаний отримати в офісі продавця вказану довідку. Право власності на нежитлове приміщення набувається покупцем у порядку, встановленому законом, на підставі цього договору, довідки продавця про сплату ціни продажу майнових прав, акту прийому-передачі нежитлового приміщення (п. 1.4. договору).

Відповідно до п. 1.5. договору термін прийняття будинку в експлуатацію - 13 лютого 2010 року.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черток І.В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 57923371 від 28.04.2021, за позивачем зареєстровано право спільної часткової власності у розмірі частки 1/500 на нежитлове приміщення № 178, що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Валерія Лобановського, 4-В.

Згідно змісту витягу з Реєстру речових прав на нерухоме майно, підставою виникнення права власності є:

1) договір купівлі-продажу майнових прав на частку нежитлового приміщення № 1/178-117 від 02 березня 2021 року;

2) акт прийому-передачі частки нежитлового приміщення згідно договору № 1/178-117 купівлі-продажу майнових прав на частку нежитлового приміщення від 02 березня 2021 року, від 22.04.2021.

Як встановлено судом, для вчинення реєстраційної дії - реєстрація права спільної часткової власності, згідно наявної в матеріалах справи картки прийому заяви № 266762625 від 23.04.2021 (т. 1 а.с. 63-70) ТОВ «АРТ ПАРК» надало приватному нотаріусу Черток І.В. наступні документи:

1) заяву про вчинення реєстраційної дії;

2) договір купівлі-продажу майнових прав на частку нежитлового приміщення № 1/178-117 від 02 березня 2021 року;

3) акт приймання-передачі майнових прав згідно договору № 1/178-117 купівлі-продажу майнових прав на частку нежитлового приміщення від 22.04.2021.

4) акт прийому-передачі частки нежитлового приміщення згідно договору № 1/178-117 купівлі-продажу майнових прав на частку нежитлового приміщення від 02 березня 2021 року, від 22.04.2021.

5) довідку про оплату 100% вартості майнового права ЗАТ «Українська будівельна компанія» від 22.04.2021.

6) виписку за вих.№ 163/117 від 22.04.2021 року з переліком осіб, які брали участь в інвестуванні та фінансуванні об`єкта, що знаходиться за адресою: місто Київ, проспект Валерія Лобановського, 4-В, видавник: ЗАТ «Українська будівельна компанія».

Як вже зазначалось, предметом розгляду у даній справі є наказ Міністерства юстиції України № 4087/5 від 15.11.2021 року «Про задоволення скарги», згідно з яким задоволено скаргу ОСББ «Червонозоряний, 4-В» за вх. № СК-136-21 та скасовано рішення приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Черток І.В. № 57923371 від 28.04.2021 в частині реєстрації за позивачем права спільної часткової власності на нежитлового приміщення на -1 (мінус першому) поверсі, за адресою м. Київ, проспект Лобановського Валерія (проспект Червонозоряний), будинок 4-В, приміщення 178, загальною площею 156,6 кв.м.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним подано документи для реєстрації права власності на частку нежитлового приміщення у відповідності до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 року (далі - Порядок № 1127), а тому підстав для скасування Міністерством юстиції України вказаної реєстраційної дії не було, що є підставою для скасування спірного наказу.

Крім того, позивач, як на підставу протиправності та незаконності наказу посилається на те, що скаргу подано особами, які на момент її подання не були членами ОСББ «Проспект Валерія Лобановського, 4-В», Міністерством юстиції України протиправно не прийнято заяву ОСББ «Проспект Валерія Лобановського, 4-В» про залишення скарги без розгляду, Міністерство юстиції України не повідомляло позивача про час та місце засідання Колегії, Міністерством юстиції порушено порядок розгляду скарги, визначений Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затверджений Постановою КМУ № 1128 від 25.12.2015 року (далі - Порядок № 1128).

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що приймаючи спірний наказ, останній діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Третя особа-1 в письмових поясненнях наголосила, що реєстраційна дія, яка скасована спірним наказом, проведена з повним дотриманням вимог чинного законодавства України.

Представник третьої особи-2 наголосив, що Міністерство юстиції України діяло у відповідності до вимог чинного законодавства України, а спірний наказ є наслідком повного, справедливого та неупередженого розгляду скарги членів правління ОСББ «Червонозоряний, 4-В», з метою захисту та відновлення їх порушених прав та інтересів, а прийнята приватним нотаріусом реєстраційна дія здійснена з порушенням вимог Закону та Порядку № 1127, а отже підстави для скасування спірного наказу відсутні.

Судом вище вказувалось, що обґрунтовуючи наявність підстав для визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України «Про задоволення скарги», яким скасовано рішення приватного нотаріуса про реєстрацію права власності, позивач посилався на належне йому право на реєстрацію права власності, що вбачається з: договору купівлі-продажу майнових прав на частку нежитлового приміщення № 1/178-117 від 02 березня 2021 року; акта приймання-передачі майнових прав згідно договору № 1/178-117 купівлі-продажу майнових прав на частку нежитлового приміщення від 22.04.2021; акта прийому-передачі частки нежитлового приміщення згідно договору № 1/178-117 купівлі-продажу майнових прав на частку нежитлового приміщення від 02 березня 2021 року, від 22.04.2021; довідки про оплату 100% вартості майнового права ЗАТ «Українська будівельна компанія» від 22.04.2021; виписки за вих.№ 163/117 від 22.04.2021 року з переліком осіб, які брали участь в інвестуванні та фінансуванні об`єкта, що знаходиться за адресою: місто Київ, проспект Валерія Лобановського, 4-В , видавник: ЗАТ «Українська будівельна компанія».

Тобто, з системного аналізу підстав позовних вимог вбачається, що фактично поданий позов ґрунтується на наданні оцінки правочину, що став підставою для прийняття оспорюваного рішення приватного нотаріуса про реєстрацію права спільної часткової власності щодо об`єкту нерухомого майна за позивачем.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з такого.

З матеріалів справи вбачається, що ОСББ «Проспект Валерія Лобановського, 4-В» (до зміни назви «Червонозоряний, 4-В») створено 31.07.2013 року власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Згідно протоколу № 17-3 Загальних зборів ОСББ «Червонозоряний, 4-В» від 24 травня 2017 року обрано новий склад Правління у кількості 9-ох осіб: Гула Олена Ігорівна , Гринчук Костянтин Леонідович , Шутенко Олена Федорівна , Новосад Ігор Олегович , Лєбєдєв Олег Вікторович , Ковшун Євген Миколайович , Кукелко Людмила Анатоліївна , Ніколаюк Олександр Борисович , Остапович Роман Петрович .

Власником майнових прав на нежитлове приміщення площею 156.6 кв.м. у вказаному будинку під № 178 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2347203080000) було ЗАТ «Українська будівельна компанія» (ЄДРПОУ 23728595).

Згідно матеріалів справи, власник майнових прав на нежитлове приміщення № 178 в будинку проспект Валерія Лобановського, 4-В у місті Києві (загальна площа 156,6 кв.м) - ЗАТ «Українська будівельника компанія» протягом п`яти місяців з лютого по липень 2021 року (включно) продав майнові права на це нежитлове приміщення 184 новим співвласникам за Договорами купівлі-продажу майнових прав на частку нежитлового приміщення по 1/500 частки вказаного нежитлового приміщення кожному.

На підставі Договорів купівлі-продажу майнових прав на частку нежитлового приміщення, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Черток І.В. зареєструвала право власності на нежитлове приміщення № 178 в будинку проспект Валерія Лобановського, 4-В у місті Києві за 184 особами (співвласниками).

Не погоджуючись із такими рішеннями, які на думку скаржника, прийняті всупереч положенням чинного законодавства України, ОСББ «Червонозоряний, 4-В» звернулось до Міністерства юстиції України зі скаргою за вх. № СК-136-21 про скасування рішень третьої особи-1 від 27.04.2021 №№57874975, 57890989, від 28.04.2021 №№ 57920997, 57923371, від 12.06.2021 №№ 58715694, від 13.06.2021 № 58716253, від 14.06.2021 № 58741319, від 15.06.2021 № 58753864, від 02.07.2021 № 59074048, результатом розгляду якої й став спірний Наказ № 4087/5.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Частина перша статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій.

Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема: гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах і в порядку, визначених цим Законом (пункти 1, 4 частини 1 статті 3 Закону).

Частиною третьою статі 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції чинній на час прийняття спірних реєстраційних рішень) передбачено, що державний реєстратор, зокрема:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

- відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;

- відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;

- відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;

- наявність обтяжень прав на нерухоме майно;

- наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав, похідних від права власності, здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії;

4) під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи;

5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження;

6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом;

7) виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав);

8) формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав;

9) формує реєстраційні справи у паперовій формі.

9-1) надає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», інформацію органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю.

Абзацом першим пункту 12 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ № 1127 від 25.12.2015, встановлено, що розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

Пунктом 4 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» встановлено, що подання документів, які не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження є підставою для відмови у державній реєстрації.

Частиною 2 статті 24 Закону визначено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Як вже було встановлено вище судом, для вчинення реєстраційної дії - реєстрації права спільної часткової власності, згідно наявної в матеріалах справи картки прийому заяви № 266762625 від 23.04.2021 (т. 1 а.с. 63-70), ТОВ «АРТ ПАРК» надало приватному нотаріусу Черток І.В. наступні документи:

1) заяву про вчинення реєстраційної дії;

2) договір купівлі-продажу майнових прав на частку нежитлового приміщення № 1/178-117 від 02 березня 2021 року;

3) акт приймання-передачі майнових прав згідно договору № 1/178-117 купівлі-продажу майнових прав на частку нежитлового приміщення від 22.04.2021.

4) акт прийому-передачі частки нежитлового приміщення згідно договору № 1/178-117 купівлі-продажу майнових прав на частку нежитлового приміщення від 02 березня 2021 року, від 22.04.2021.

5) довідку про оплату 100% вартості майнового права ЗАТ «Українська будівельна компанія» від 22.04.2021.

6) виписку за вих.№ 163/117 від 22.04.2021 року з переліком осіб, які брали участь в інвестуванні та фінансуванні об`єкта, що знаходиться за адресою: місто Київ, проспект Валерія Лобановського, 4-В, видавник: ЗАТ «Українська будівельна компанія». позивачем було подано Договір купівлі-продажу майнових прав на частку нежитлового приміщення.

Судом вказувалось, що відповідно до умов п. 1.1. договору від 02.03.2021 продавець зобов`язується передати покупцю майнове право на отримання у власність 1/500 частки новозбудованого нежитлового приміщення, визначеного у п. 1.2. договору у будинку, що знаходиться за будівельною адресою: Червонозоряний проспект, 4 А і позначений на схемі генерального плану за № 3, поштова адреса: місто Київ, проспект Лобановського 4В, що належить продавцю згідно договору №15-5/184 про будівництво чотирьох житлових будинків з вбудованими та прибудованими нежитловими приміщеннями та паркінгами по проспекту Червонозоряному, 4-А у Солом`янському районі м. Києва від 08.09.2004, укладеному ЗАТ «Українська будівельна компанія» з Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій, а покупець зобов`язується сплатити продавцю ціну продажу згідно з п. 3.1. цього договору та прийняти майнове право на умовах договору.

Згідно абз. 2 п. 1.2. договору, майнові права передбачають право покупця після прийняття будинку в експлуатацію, проведення його технічної інвентаризації, сплати ціни продажу майнових прав та передачу будинку під заселення, набути у власність 1/500 частки нежитлового приміщення.

При цьому, згідно пункту 1.5. договору, сторонами визначено термін прийняття в експлуатацію - 13 лютого 2010 року.

В контексті наведеного вище, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача, що частинами 2 та 3 статті 251 Цивільного кодексу України визначено, що терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням.

Відтак, аналізуючи наведені вище умови договору купівлі-продажу майнових прав на частку нежитлового приміщення у сукупності, суд дійшов висновку, що сторонами у договорі обумовлено виникнення майнового права набуття покупцем (позивачем) у власність 1/500 частки нежитлового приміщення на -1 (мінус першому) поверсі, за адресою м. Київ, проспект Лобановського Валерія (проспект Червонозоряний), будинок 4-В, приміщення 178, загальною площею 156,6 кв.м, після настання певної обставини, тобто після прийняття будинку в експлуатацію.

Проте, зі змісту переліку документів, які були подані для вчинення реєстраційної дії - реєстрації права спільної часткової власності та, які зазначені у картці прийому заяви № 266762625 від 23.04.2021, не вбачається, що позивачем було надано свідоцтво про введення об`єкта в експлуатацію.

Частиною третьою статі 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції чинній на час прийняття спірних реєстраційних рішень) передбачено, що державний реєстратор, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, зокрема але не виключно, наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

В супереч наведеної вище норми Закону та у відповідності до картки прийому заяви № 266762625 від 23.04.2021 (т.1 а.с. 63-70), приватним нотаріусом, як реєстратором, передчасно встановлено відповідність заявлених прав і поданих позивачем документів для реєстрації права спільної часткової власності, зокрема, у зв`язку із залишенням поза увагою відсутність доказів на підтвердження введення будинку в експлуатацію, з яким відповідний правочин пов`язує можливість виникнення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Крім того, згідно із наявної інформації, що міститься у витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 254913503, підставою для вчинення реєстраційних дій слугували: договір купівлі-продажу майнових прав на частку нежитлового приміщення між покупцем та продавцем - ЗАТ «Українська будівельна компанія» № 1/178-117 та акт прийому передачі частки нежитлового приміщення згідно договорів купівлі-продажу майнових прав на частку нежитлового приміщення до зазначеного Договору.

Порядком № 1127 визначено перелік документів, які подаються державному реєстратору/приватному нотаріусу для вчинення тих чи інших реєстраційних дій.

Пунктом 7 Порядку № 1127 визначено, що для державної реєстрації прав заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», іншими законами України та цим Порядком.

Так відповідно до пункту 78 Порядку № 1127, для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються:

- документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо);

- у разі участі особи у фонді фінансування будівництва документом, що підтверджує набуття у власність закріпленого за особою об`єкта будівництва, є видана управителем такого фонду довідка про право довірителя на набуття у власність об`єкта інвестування.

- технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).

У разі коли державна реєстрація права власності здійснюється на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого завершено та який прийнято в експлуатацію після 1 січня 2013 р., також обов`язково зазначаються у відповідній заяві відомості про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, та подаються завірені особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб, копії:

документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (крім випадків державної реєстрації права власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна, а також випадків, коли адреса отримана під час реалізації експериментального проекту з присвоєння адрес об`єктам будівництва та об`єктам нерухомого майна та зазначена в документі, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта).

Згідно ч.1 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», формування заяв у сфері державної реєстрації прав та/або їх реєстрація проводиться у базі даних заяв. При прийнятті заяв у паперовій формі обов`язково виготовляються електронні копії документів, поданих заявником для проведення реєстраційних дій. Електронні копії документів виготовляються шляхом сканування з подальшим їх розміщенням у Державному реєстрі прав.

Відповідно до ч.2 ст. 17 Закону, реєстраційна справа включає заяви на проведення реєстраційних дій, документи, на підставі яких проведено реєстраційні дії, документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час проведення таких реєстраційних дій, а також відомості з реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Державним реєстром прав, запити державного реєстратора та документи, отримані із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.

Пунктом 10 Порядку № 1127 визначено, що під час формування та реєстрації заяви державний реєстратор виготовляє електронні копії оригіналів документів чи відповідно оформлених копій документів у випадку, передбаченому абзацом другим пункту 7 цього Порядку, поданих заявником для державної реєстрації прав, шляхом їх сканування та долучає до відповідної заяви.

Пунктом 16 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою КМУ № 1141 від 26 жовтня 2011 року визначено, що виготовлення електронних копій документів у сфері державної реєстрації прав здійснюється шляхом їх сканування.

Отже, виходячи з положень пунктів 7, 10 Порядку № 1127 та пункту 16 Порядку № 1141, подані для вчинення реєстраційної дії документи, зокрема посилання на них та їх скановані копії повинні бути наявні в Реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а відповідно й має бути посилання на такі документи у Витязі. Як вбачається із Витягу з реєстру речових прав на нерухоме майно, долученого до позовної заяви для вчинення реєстраційної дії подавались виключно Договір купівлі-продажу майнових прав та Акт приймання-передачі частки нежитлового приміщення.

Наразі, суд повторно акцентує увагу позивача, що застосуванню певного способу захисту передує встановлення порушення матеріального права позивача, а саме порушення його прав та законних інтересів, внаслідок прийняття у даному випадку оспорюваного наказу про скасування державної реєстрації права власності відносно нерухомого майна.

Отже, у даному випадку право та його порушення повинні перебувати у логічній та часовій послідовності, а саме первинним є виникнення у позивача відповідного матеріального права, законного інтересу та наступне його порушення, невизнання, оспорення.

Відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини 6 статті 37 Закону, за результатом розгляду скарги Міністерство юстиції України приймає мотивоване рішення про задоволення (повне або часткове) скарги шляхом прийняття рішення, зокрема про скасування рішення про скасування державної реєстрації прав.

За встановлених вище обставин у сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації стосовно того, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черток Іриною Володимирівною було порушено вимоги чинного законодавства під час прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №57923371 від 28.04.2021, відтак вимога позивача про скасування наказу Міністерства юстиції України № 4087/5 «Про задоволення скарги» від 15.11.2021 є такою, що не підлягає задоволенню.

Досліджуючи питання щодо порушення Міністерством юстиції України порядку та строків розгляду скарги на дії державного реєстратора - приватного нотаріуса, господарський суд вважає за доцільне зазначити таке.

Відповідно до вимог статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» прийнято Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, який визначає процедуру здійснення Мін`юстом та його територіальними органами розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту (далі - скарги у сфері державної реєстрації).

Пунктом 10 Порядку № 1128 визначено, що для розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально Мін`юст чи відповідний територіальний орган запрошує скаржника, державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіальний орган Мін`юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується, а також інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі у сфері державної реєстрації або встановлених відповідно до відомостей реєстрів. Відсутність осіб, визначених абзацом першим цього пункту, під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально не є перешкодою для її розгляду.

Згідно пункту 11 Порядку № 1128, Мін`юст чи відповідний територіальний орган своєчасно, але не пізніше ніж за два дні до дня розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально повідомляє особам, визначеним у пункті 10 цього Порядку, про час і місце засідання колегії шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту та додатково одним з таких способів:

1) телефонограмою (якщо номер телефону зазначено у скарзі у сфері державної реєстрації, повідомлено заінтересованою особою або встановлено з інших офіційних джерел);

2) засобами електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі у сфері державної реєстрації, доданих до неї документах, повідомлено заінтересованою особою або встановлено з інших офіційних джерел).

Відповідно до пункту 12 Порядку, копії скарги у сфері державної реєстрації та доданих до неї документів надаються особам, визначеним у пункті 10 цього Порядку (крім скаржника), в день розгляду Мін`юстом чи відповідним територіальним органом скарги у сфері державної реєстрації колегіально.

За відповідним клопотанням осіб, визначених в абзаці першому цього пункту, колегія відкладає розгляд скарги у сфері державної реєстрації на не більше ніж одну годину для забезпечення можливості ознайомлення таких осіб з відповідною скаргою та доданих до неї документів. Особи, визначені в абзаці першому цього пункту, мають право подавати письмові пояснення по суті скарги у сфері державної реєстрації, які обов`язково приймаються колегією до розгляду.

У разі повідомлення особами, що беруть участь у розгляді скарги у сфері державної реєстрації колегіально, про наявність судового спору між тими самими сторонами, з того самого предмета, з тих самих підстав, про які зазначено у відповідній скарзі, такі особи подають колегії засвідчену копію відповідного судового рішення.

Як вбачається із матеріалів справи, Міністерством юстиції України вперше було призначено розгляд скарги на 22.07.2021 о 09:30 згідно вимог Порядку № 1128 шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту за відповідним посиланням.

Згідно листа НАІС від 20.07.2021 за № 3558/14.2-11 вказане оголошення було розміщено 19.07.2021 року о 17:59. Окрім того, на електронну пошту позивача: svd.tnk@gmail.com було направлено електронний лист з повідомленням про розгляд скарги. Присутність представника позивача Мороза О.В. при розгляді скарги підтверджується Витягом з Протоколу № 159 від 22.07.2021 року.

На виконання доручення Міністра юстиції України № 425/1/48-21 розгляд скарги призначено до повторного розгляду на 17.09.2021 о 11:20, про що Міністерством юстиції України було повідомлено сторони згідно вимог Порядку № 1128 шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту за відповідним посиланням.

Згідно листа НАІС від 14.09.2021 за № 4535/14.2-11 вказане оголошення було розміщено 14.09.2021 року о 16:25. Присутність представника позивача Мороза О.В. при розгляді скарги підтверджується Витягом з Протоколу № 203 від 17.09.2021 року.

Однак, на виконання доручення Міністра юстиції України № 497/1/48-21 розгляд скарги призначено до повторного розгляду на 26.10.2021 о 11:00, про що Міністерством юстиції України було повідомлено сторони згідно вимог Порядку № 1128 шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту за відповідним посиланням.

Згідно листа НАІС від 14.09.2021 за № 5308/14.2-11 вказане оголошення було розміщено 22.10.2021 року о 14:22. Окрім того, на електронну пошту позивача: svd.tnk@gmail.com було направлено електронний лист з повідомленням про розгляд скарги 26.10.2021.

Отже, відповідачем належним чином повідомлено позивача про розгляд скарги та дотримано порядок розгляду скарги, визначений Порядком № 1128.

З приводу інших, на думку позивача, грубих порушень вимог Порядку, суд вважає за доцільне зауважити, що такі не можуть бути самостійною підставою для скасування законного та обґрунтованого наказу Міністерства юстиції України, з огляду на таке.

Принцип належного виконання повноважень суб`єктом влади є вторинним стосовно принципу чистоти процедури в діяльності суб`єкта владних повноважень. Загально прийнято розуміти пуризм як надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом.

Слід відмітити, що поняття "правового пуризму" було введено в правовий обіг Європейським судом з прав людини (надалі - ЄСПЛ).

У рішенні у справі "Сутяжник проти Росії" (№ 8269/02) ЄСПЛ зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму, судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки. У цій справі рішення арбітражного суду, яке набрало законної сили, було скасовано в порядку нагляду з припиненням провадження у справі суто з підстави того, що спір не підлягав розгляду арбітражними судами, хоча у подальшому вимоги заявника були задоволені судом загальної юрисдикції. Ухвалюючи рішення ЄСПЛ виходив з того, що, хоча як принцип, правила юрисдикції повинні дотримуватися, однак, враховуючи обставини даної справи, була відсутня соціальна потреба, яка б виправдовувала відступлення від принципу правової визначеності.

Таким чином, "правовий пуризм" на відміну від обставин "істотного та непереборного характеру" завжди призводить до порушення принципу правової визначеності; «правовий пуризм» невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд; "правовий пуризм" може носити як добровільний характер й проявлятися в діяльності окремих посадових осіб, так і бути вимушеним через санкціонування державою, яка обмежує реалізацію дискреційних повноважень суб`єктів правозастосування, не допускаючи відступ від правових приписів.

Під правовим пуризмом у практиці Європейського суду з прав людини розуміється надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України"). Про доцільність застосування такого принципу неодноразово зазначалось Верховним Судом, зокрема у постановах від 13.01.2022 по справі №910/6552/20, від 08.06.2022 по справі №904/2032/16 (904/1194/21).

Виходячи з наведеного, не применшуючи значення необхідності дотримання процесуальних норм, їх порушення повинно бути підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за умови, якщо останнє за своєю суттю є необґрунтованим та/або незаконним й підлягало би скасуванню чи зміні навіть за відсутності вказаної підстави.

Процесуальні норми є вторинними в порівнянні з матеріальними, оскільки призначення процесуальних норм полягає в забезпеченні реалізації матеріальних норм. Це означає, що характер, зміст і призначення процесуальних норм, які складають зміст процесуального права (має на меті забезпечення організаційної діяльності із застосування норм матеріального права), підпорядковані вимогам матеріальних норм і тому обумовлюються ними та є похідними від них.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, члени правління ОСББ «Червонозоряний, 4-В», які підписувати та подавали скаргу до Міністерства юстиції України втратили такий статус 16.06.2021 року у зв`язку із проведенням загальних зборів ОСББ «Червонозоряний, 4-В, про що їм достеменно відомо не було. Враховуючи, що права підписантів скарги було порушено, Міністерством юстиції України при розгляді скарги було встановлено ці обставини, встановлення подальшого статусу підписанта (член правління ОСББ чи особа, якої права порушено) не може бути самостійною підставою для відмови в задоволенні скарги.

Посилання позивача на не розгляд заяви про залишення скарги без розгляду також не можуть бути достатньою підставою для скасування законного наказу, це виходить з того, що заява про відкликання скарги подана новим Головою правління ОСББ «Червонозоряний, 4-В» (обраного після 16.06.2021), права та інтереси якого не порушено та не зачіпаються у самій скарзі. Виходячи з цього Міністерство юстиції України діяло на засадах та принципах діяльності, що закріплені в Конституції України та інших нормативно-правових актах, встановивши, що скаржники та новий голова правління ОСББ «Червонозоряний, 4-В» не об`єднані спільним інтересом, а навпаки мають різні інтереси, що й стало підставою для продовження розгляду скарги.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, в тому числі і щодо повернення Міністерством юстиції України скарги на повторний розгляд двічі, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності достатніх підстав для задоволення позовних вимог.

Таким чином, дослідивши всі докази у справі, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ТОВ «АРТ ПАРК», що має наслідком відмову у задоволенні позову.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ ПАРК» відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

СуддяМ.Є. Літвінова

Повний текст рішення складено та підписано 07.10.2022.