Рішення

від 07.10.2022 по справі 910/6017/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.10.2022Справа № 910/6017/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства "ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ КОНСТРУКЦІЙ ІМ. СВІТЛАНИ КОВАЛЬСЬКОЇ"

до Приватного підприємства "РЕМБУД-М"

про стягнення 197622,56 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог.

Акціонерне товариство "ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ КОНСТРУКЦІЙ ІМ. СВІТЛАНИ КОВАЛЬСЬКОЇ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "РЕМБУД-М" про стягнення 197622,56 грн. заборгованості, з яких: 118000,00 грн - сума основного боргу, 37117,90 грн - пеня, 16683,71 грн - 10% річних від простроченої суми, 25820,95 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки фігурних елементів мостіння №2020/05/058 від 19.05.2020.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань

Господарський суд міста Києва ухвалою від 20.07.2022 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/6017/22, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

06.09.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов.

22.09.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшов відзив на позов.

07.10.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли письмові пояснення, у яких просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 90%.

У відповідності до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно із ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на виконання умов договору поставки фігурних елементів мостіння №2020/05/058 від 19.05.2020 позивач поставив відповідачу згідно із видаткових накладних №5/07369 від 30.01.2021 на суму 76612,80 грн, №5/08614 від 30.01.2021 на суму 38306,40 грн, №5/13865 від 25.02.2021 на суму 38306,40 грн товар на загальну суму 153225,60 грн.

Відповідачем здійснено часткову оплату вартості поставленого товару (зарахування оплати здійснено за видатковою накладною №5/07369 від 30.01.2021 у сумі 35225,60 грн, у зв`язку із чим борг за вказаною накладною становить 41387,20 грн), у зв`язку із чим заборгованість відповідача перед позивачем становить за поставлений товар у сумі 118000,00 грн

Оскільки, відповідач повну оплату вартості поставленого товару у строк встановлений у п.5.3. договору не здійснив, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар у сумі 118000,00 грн.

У зв`язку із простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання позивач нарахував пеню у сумі 37117,90 грн, 10% річних у сумі 16683,71 грн, 20% штраф у сумі 2415,56 грн та інфляційні втрати у сумі 25820,95 грн.

Також позивач у позові зазначив, що ним було підготовлено проєкт додаткової угоди №1 від 31.12.2020 до договору поставки фігурних елементів №2020/05/058 від 19.05.2020 та направлено на електронну пошту відповідача два примірника додаткової угоди для підписання. Однак на день подання позовної заяви позивачем не отримано від відповідача підписаних проектів додаткової угоди №1 від 31.12.2020.

Позиція відповідача.

Відповідач у відзиві на позов просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення 37117,90 грн - пені, 16683,71 грн - 10% річних, 25820,95 грн - інфляційних витрат.

Так, відповідач зазначає, що позивачем не надано доказів направлення проєкту додаткової угоди №1 на електронну пошту та долучено до матеріалів справи копію додаткової угоди №1 від 31 грудня 2020 року до договору № 2020/05/058 від 19 травня 2020 року, яка не підписана уповноваженими представниками сторін договору.

Відповідачем зазначено, що уповноважений представник позивача повинен був надіслати додаткову угоду на електронну пошту відповідача щонайменше за 6 днів до закінчення строку його дії, а не у останній день дії такого договору; протягом 5 днів з моменту відправлення додаткової угоди на електронну пошту, представник позивач повинен був надіслати рекомендованим листом підписаний оригінал додаткової угоди на адресу відповідача вказану в договорі або вручити її під розписку; у подальшому, уповноважений представник відповідача мав розглянути запропоновані додатковою угодою умови договору та поставити підпис і скріпити її печаткою підприємства до останньої робочої години 31.12.2020, після чого така додаткова угода стає невід`ємною частиною договору. Однак, відповідач зазначає позивачем не було надано доказів вчинення зазначених дій. На переконання відповідача, строк дії договору закінчився 31 грудня 2020 року, оскільки автоматичної пролонгації договір не передбачає, а процедура укладення додаткової угоди є порушеною.

Відповідач вказує, що оскільки строк дії договору закінчився 31 грудня 2020 року, то на правовідносини, які склалися після 31.12.2020 року, не може поширюватися дія договору №2020/05/058 від 19 травня 2020 року, а повинні застосовуватися загальні норми законодавства щодо застосування штрафних санкцій, відтак відповідач вважає, що розрахунок штрафних санкцій позивача, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ та 10 % річних, є необґрунтований, а також не може бути застосований збільшений період стягнення пені (більше 6 місяців) та подовжений строк позовної давності (3 роки).

Зазначаючи про неможливість здійснити оплату заборгованості за поставлений товару у сумі 118000,00 грн, відповідач посилається на те, що у період дії воєнного стану вимушений зупинити свою господарську діяльність, що виключає можливість виконання робіт, також з 16 березня 2022 року та на період дії воєнного стану було призупинено дію трудових договорів з працівниками; надходжень від господарської діяльності на основний рахунок відповідача за період з 01.02.2022 року по 31.08.2022 року не було.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

19.05.2020 між Акціонерним товариством "ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ КОНСТРУКЦІЙ ІМ. СВІТЛАНИ КОВАЛЬСЬКОЇ" (постачальник, позивач) та Приватним підприємством "РЕМБУД-М" (покупець, відповідач) укладений договір поставки фігурних елементів мостіння №2020/05/058 (№2020/05/058 від 01.06.2020), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю на умовах цього договору, а покупець зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити фігурні елементи мостіння, які надалі іменуються "товар", в асортименті та за цінами, визначеними, передбаченими в додатку №1.

Відповідно до п.2.1. договору передбачено, що товар поставляється покупцю партіями на підставі погоджених постачальником заявок покупця, які направляються постачальнику на електронну пошту, які зазначені в розділі 11 цього договору, не пізніше ніж за одну добу до початку поставки, якщо інше не передбачено в додатках.

Пунктом 5.3. договору передбачено, що покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника протягом 5 (п`яти) днів з дати поставки товару, якщо інше не передбачено в додатках. Але незалежно від строку оплати, покупець повинен повністю сплатити поставлений товар до закінчення строку дії договору. Датою платежу є дата зарахування коштів на рахунки постачальника.

У пункті 5.2. договору сторонами погоджено, що у разі невчасного внесення покупцем належної плати за поставлений товар, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також 10% річних від простроченої суми. Нарахування пені за цим договором не припиняється через шість місяців з дня, коли відповідне зобов`язання має бути виконане. Відповідно до ст.259 ЦК України, із змінами і доповненнями, сторони погодили, що для вимог про стягнення пені за цим договором встановлюється строк позовної давності 3 роки.

Як підтверджено наявними у матеріалах справи видатковими накладними №5/07369 від 30.01.2021 на суму 76612,80 грн, №5/08614 від 30.01.2021 на суму 38306,40 грн, №5/13865 від 25.02.2021 на суму 38306,40 грн позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 153225,60 грн.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором №2020/05/058 від 19.05.2020 в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Приватного підприємства "РЕМБУД-М" 118000,00 грн - суми основного боргу, 37117,90 грн - пені, 16683,71 грн - 10% річних, 25820,95 грн - інфляційних втрат.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Відповідно до ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом, між сторонами було укладено договір поставки фігурних елементів мостіння №2020/05/058 від 19.05.2020.

Відповідно до ч.1 ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до ч.7 ст.180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли в сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до п.10.1. договору, сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і скріплення печатками і діє до 31 грудня 2020 року.

Договором поставки фігурних елементів мостіння №2020/05/058 від 19.05.2020 не передбачено порядку продовження строку дії договору як і не передбачено автоматичної пролонгації договору.

Позивач зазначає, що ним було підготовлено проєкт додаткової угоди №1 від 31.12.2020 до договору поставки фігурних елементів №2020/05/058 від 19.05.2020 та направлено на електронну пошту відповідача два примірника додаткової угоди для підписання.

У свою чергу, відповідач у відзиві зазначив, що строк дії договору закінчився 31.12.2021.

До матеріалів позовної заяви позивачем додано додаткову угоду №1 від 31.12.2020 до договору поставки фігурних елементів №2020/05/058 від 19.05.2020 (вказаний проєкт додаткової угоди зі сторони позивача не підписаний).

Статтею 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Згідно із ч.1 ст.642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Частиною 2 статті 642 Цивільного кодексу України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

За змістом ст.643, 644 Цивільного кодексу України, якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку. Якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття. Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу.

Відповідно до п.9.3. договору всі повідомлення сторін за даним договором повинні бути виконані в письмовій формі, підписані уповноваженими представниками сторін, вручені під розписку або направлені рекомендованими листами за адресами, вказаними в цьому договорі. Для прискорення обміну інформацією допускається попереднє направлення документів із застосуванням факсового зв`язку або електронної пошти. Оригінали документів повинні бути направлені іншій стороні протягом 5-ти робочих днів з дати їх відправлення факсимільним зв`язком або електронною поштою.

Однак, позивач до матеріалів справи не надав доказів направлення на електронну пошту відповідача проєкту додаткової угоди №1 від 31.12.2020 до договору поставки фігурних елементів №2020/05/058 від 19.05.2020.

Доказів направлення відповідачу оригіналу проєкту додаткової угоди №1 від 31.12.2020 до договору поставки фігурних елементів №2020/05/058 від 19.05.2020, як це передбачено п.9.3. договору, позивач також у матеріали справи не надав.

Оскільки у матеріалах справи відсутні докази направлення відповідачу проєкту додаткової угоди №1 від 31.12.2020 до договору поставки фігурних елементів №2020/05/058 від 19.05.2020, у суду відсутні підстави вважати таку угоду укладеною в силу приписів ч.2 ст.642 ЦК України, а саме внаслідок вчинення відповідачем дій щодо прийняття товару, підписання видаткових накладних (з урахуванням посилань у видаткових накладних на договір №2020/05/058) та здійснення часткових оплат.

Враховуючи вище наведені обставини, суд дійшов висновку, що строк дії договору №2020/05/058 від 19.05.2020 (№2020/05/058 від 01.06.2020) закінчився 31.12.2020.

Водночас, дослідивши надані у матеріали справи видаткові накладні №5/07369 від 30.01.2021, №5/08614 від 30.01.2021, №5/13865 від 25.02.2021, суд дійшов висновку, що у порядку ст.181, 265 Господарського кодексу України та ст.205, 207, 639 Цивільного кодексу України сторони, досягли згоди щодо укладення договору поставки у спрощений спосіб.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено судом, позивач поставив відповідачу, а останній прийняв товар на суму 153225,60 грн, що підтверджується видатковими накладними: №5/07369 від 30.01.2021 на суму 76612,80 грн, №5/08614 від 30.01.2021 на суму 38306,40 грн, №5/13865 від 25.02.2021 на суму 38306,40 грн. Видаткові накладні підписані відповідачем без заперечень та зауважень.

Підписання відповідачем видаткових накладних №5/07369 від 30.01.2021, №5/08614 від 30.01.2021, №5/13865 від 25.02.2021, які у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами та фіксують факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно зі ст.252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до ч.1 ст.253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України.

У відповідності до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У розумінні наведеної норми, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України.

З огляду на наведене, оскільки інший строк оплати товару сторонами у видаткових накладних №5/07369 від 30.01.2021, №5/08614 від 30.01.2021, №5/13865 від 25.02.2021 встановлений не був, то відповідно до приписів ст. 692 ЦК України, відповідач зобов`язаний оплатити поставлений позивачем товар після його прийняття, а отже строк оплати поставленого відповідачу товару настав.

Позивач зазначає, що відповідачем здійснено часткову оплату вартості поставленого товару (зарахування оплати здійснено за видатковою накладною №5/07369 від 30.01.2021 у сумі 35225,60 грн, у зв`язку із чим борг за вказаною накладною становить 41387,20 грн), а відтак за розрахунком позивача заборгованість відповідача перед позивачем становить 118000,00 грн.

Матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем часткової оплати, однак зазначена обставина сторонами не оспорюється, а тому суд дійшов висновку, що відсутній обов`язок доказування такої обставини.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З огляду на вище наведене, оскільки невиконане зобов`язання у сумі 118000,00 грн підтверджується матеріалами справи, відповідач факт наявності заборгованості у зазначеній сумі не заперечує, суд визнає обґрунтованими позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 118000,00 грн.

З приводу доводів відповідача про неможливість здійснити оплату заборгованості, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, суд зазначає наступне.

Стаття 218 Господарського кодексу України унормовує, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).

Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором.

Слід зазначити, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами.

Одночасно, відповідачем не надано відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що введення воєнного стану не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань та особою, яка посилається на такі обставини, має бути підтверджено не факт настання цих обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально.

Більш того, строк виконання зобов`язання за поставлений товар у відповідача виник до введення воєнного стану, а відтак безпідставним є посилання відповідача на такі обставини.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Таким чином, наявність у відповідача кредитних зобов`язань та посилання на незадовільний фінансовий стан судом розцінюється критично та в силу приписів ст.218 ГК України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення відповідача від виконання господарського зобов`язання.

Щодо заявлених позивачем позовних вимог про стягнення пені у сумі 37117,90 грн, 10% річних у сумі 16683,71 грн та інфляційних втрат у сумі 25820,95 грн, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом з ч.2 ст.217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч.1 ст.230 ГК України).

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Проте, як встановлено судом, строк дії договору №2020/05/058 від 19.05.2020 (№2020/05/058 від 01.06.2020) закінчився 31.12.2020.

Поставка товару згідно видаткових накладних в січні-лютому 2021 року відбулась поза межами дії договору (після закінчення строку дії договору).

Отже, прострочення виконання зобов`язання відповідачем в частині оплати товару, який було поставлено позивачем відповідачу на підставі видаткових накладних №5/07369 від 30.01.2021, №5/08614 від 30.01.2021, №5/13865 від 25.02.2021, мало місце поза межами строку дії договору. Таким чином, в суду відсутні підстави для застосування до відповідача передбаченої умовами договору №2020/05/058 від 19.05.2020 (№2020/05/058 від 01.06.2020) відповідальності за порушення грошового зобов`язання, яке мало місце не під час дії вказаного договору.

При цьому, в матеріали справи не надано іншої угоди, якою передбачена відповідальність відповідача у вигляді нарахування пені за невиконання (прострочення) грошових зобов`язань.

З огляду на характер правовідносин, які склались між сторонами, відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати товару не передбачена законодавчими актами.

Ураховуючи зазначене, позовні вимоги про стягнення пені у сумі 37117,90 грн задоволенню не підлягають. У зв`язку із тим, що судом встановлено відсутність підстав для стягнення з відповідача пені у сумі 37117,90 грн, доводи відповідача про необхідність зменшення розміру пені судом не досліджуються.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

Водночас, враховуючи те, що строк дії договору №2020/05/058 від 19.05.2020 (№2020/05/058 від 01.06.2020) закінчився та прострочення виконання зобов`язання відповідачем в частині оплати товару, який було поставлено позивачем відповідачу на підставі видаткових накладних №5/07369 від 30.01.2021, №5/08614 від 30.01.2021, №5/13865 від 25.02.2021, мало місце поза межами строку дії договору, у суду відсутні підстави для застосування до відповідача передбаченої умовами договору відповідальності за порушення грошового зобов`язання у вигляді 10% річних. Відтак, за прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати за поставлений товар, у відповідача, в силу приписів ч.2 ст.625 ЦК України, виникає обов`язок сплатити позивачу 3% річних.

За перерахунком суду у межах визначених позивачем періодів (з 05.02.2021 по 12.09.2021 на суму 79612,80 грн; з 23.02.2022 по 05.07.2022 на суму 41387,20 грн; з 05.02.2021 по 05.07.2022 на суму 38306,40 грн; з 03.03.2021 по 05.07.2022 на суму 38306,40 грн) з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у сумі 5005,11 грн.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пп. 3.2 п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат (нарахованих за період з 05.02.2021 по 12.09.2021 на суму 79612,80 грн, з 23.02.2022 по 05.07.2022 на суму 41387,20 грн, з 05.02.2021 по 05.07.2022 на суму 38306,40 грн, з 03.03.2021 по 05.07.2022 на суму 38306,40 грн) судом встановлено, що інфляційні втрати становлять 30 163,38 грн, однак, оскільки суд згідно із ч. 2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення не може виходити за межі позовних вимог, то суд задовольняє позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат в межах заявлених вимог, у саме у сумі 25820,95 грн.

Щодо посилання відповідача у відзиві на зменшення розміру процентів річних та інфляційних втрат та заявленого відповідачем у письмових поясненнях клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 90%, то суд зазначає наступне.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Так, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладена правова позиція, щодо права суду зменшувати розмір процентів річних нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Так, у постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

При цьому, оскільки судом встановлено відсутність підстави для застосування до відповідача передбаченої умовами договору відповідальності за порушення грошового зобов`язання у вигляді 10% річних та встановлено, що обґрунтованою є застосування відповідальності за порушення грошового зобов`язання відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України у розмірі 3% річних відповідає чинному законодавству України та такий розмір не є надмірним, то посилання відповідача у відзиві на зменшення розміру процентів річних судом відхиляються.

Інфляційні витрати не є неустойкою або штрафними санкціями, в розумінні ст.549 ЦК України та ч.1 ст. 230 ГК України, з огляду на що, у суду відсутні підстави для зменшення розміру нарахованих позивачем інфляційних витрат.

З огляду на вищенаведене, суд відхиляє посилання відповідача у відзиві на зменшення розміру процентів річних та інфляційних втрат та відмовляє у задоволенні заявленого відповідачем у письмових поясненнях клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 90%.

Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

ВИСНОВКИ СУДУ.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Акціонерного товариства "ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ КОНСТРУКЦІЙ ІМ. СВІТЛАНИ КОВАЛЬСЬКОЇ" до Приватного підприємства "РЕМБУД-М", а саме в частині стягнення основного боргу у сумі 118000,00 грн, трьох процентів річних у сумі 5005,11 грн та інфляційних втрат у сумі 25820,95 грн.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "РЕМБУД-М" (02660, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЧЕРВОНОТКАЦЬКА, будинок 46, ідентифікаційний код 33780724) на користь Акціонерного товариства "ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ КОНСТРУКЦІЙ ІМ. СВІТЛАНИ КОВАЛЬСЬКОЇ" (01013, місто Київ, ВУЛИЦЯ БУДІНДУСТРІЇ, будинок 7, ідентифікаційний код 05523398) основний борг 118000,00 грн, три проценти річних у сумі 5005,11 грн, інфляційних втрат у сумі 25820,95 грн та судовий збір у сумі 2232,38 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 07.10.2022.

Суддя С.О. Турчин