Рішення

від 28.09.2022 по справі 922/70/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2022м. ХарківСправа № 922/70/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Канаса" (місцезнаходження: 01042, місто Київ, вул. Іоанна Павла ІІ, будинок 7, офіс 3; адреса для листування: 61003, м. Харків, майдан Конституції, 1, Палац Праці, 3 під`їзд, 6 поверх, офіс 36-12; код ЄДРПОУ: 44123156) до Приватного акціонерного товариства "Сахновщинське імені М.О. Ключки" (64508, Харківська обл., Сахновщинський р-н, село Сугарівське(з); код ЄДРПОУ: 00851198) про стягнення заборгованості за участю представників:

позивача не з`явився;

відповідача не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

10.01.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Канаса" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Сахновщинське імені М.О. Ключки", в якій просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Сахновщинське імені М.О. Ключки" заборгованість у сумі 345 978,74 грн., з яких: заборгованість за договором поставки у розмірі 162 000,00 грн., пеня у розмірі 7 119,12 грн., 36% річних у розмірі 14 859,62 грн., штраф у розмірі 162 000,00 грн., а також стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 5 189,69 грн. та витрати на правову допомогу.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки засобів захисту рослин №15/09 від 15.09.2021в частині своєчасної та в повному обсязі оплати товару.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.01.2022 прийнято позовну заяву (вх.№70/22 від 10.01.2022) Товариства з обмеженою відповідальністю "Канаса" до розгляду та відкрито провадження у справі №922/70/22. Визначено, справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на09 лютого 2022 року. Відповідачу, згідно статті 165 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов. Роз`яснено відповідачу, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Позивачу, згідно статті 166 ГПК України, встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання. Встановлено відповідачу строк 5 днів на подання заперечень на відповідь позивача на відзив, оформлених відповідно до ст.167 ГПК України. Звернуто увагу учасників справи, що подання доказів у справі здійснюється учасниками справи на стадії підготовчого провадження. Запропоновано учасникам справи забезпечити участь у судовому засіданні компетентного представника з документами, що посвідчують його особу та повноваження. Явку представників учасників справи визнано необов`язковою.

28.01.2022 через канцелярію Господарського суду Харківської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№2023 від 28.01.2022), в якому просить суд у задоволені позову відмовити повністю та вирішити питання про розподіл судових витрат.

У відзиві представник відповідача зазначив, що при визначені строку виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати поставленого позивачем товару, сторони повинні керуватися положеннями ч.2 ст.530 ЦК України. Проте вимоги згідно умов ч.2 ст. 530 ЦК України позивачем не направлялось, а відповідачем не отримувалось, що в свою чергу зумовлює відсутність у матеріалах справи належних та допустимих у розумінні статей 73-77 ГПК України доказів направлення позивачем та вручення такої вимоги відповідачу. Такі обставини, в свою чергу свідчать про відсутність порушеного права позивача, у зв`язку із ненастанням строку оплати поставленого ним товару за договором поставки.

На переконання представника відповідача, при встановленні судом порушення відповідачем підстав для майнової відповідальності та стягнення неустойки, обов`язковому застосуванню підлягають положення ч.1 ст.233 Господарського кодексу України та ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, а зважаючи на відсутність жодних збитків у позивача, - сума неустойки також повинна бути зведена судом до нуля.

За таких обставин, представник відповідача просить суд прийняти до уваги, що неустойка не може перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для відповідача та стати джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором - позивачем, у зв`язку з чим відповідач звертається до суду, із заявою про зменшення розміру штрафних санкцій, відповідно до ч.1 ст.233 Госнодарського кодексу України та ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, до 0 (нуля) % від заявленої суми штрафу.

Також представник відповідача посилаючись на практику Великої Палати Верховного суду стверджує про несправедливе та не співмірне із порушенням зобов`язання положення Договору поставки, в частині визначення 36% річних від простроченого грошового зобов`язання. На переконання представника відповідача, економічно обґрунтованими є інший розмір відсотків, що відповідає ч.2 ст.625 ЦК України, якою встановлена відповідальність боржника за порушення грошового зобов`язання у розмірі 3% річних від простроченої суми.

Разом з цим представник відповідача зазначив, що на момент звернення позивача із позовом заборгованість відповідача перед позивачем є не великою. Крім того, позивач до моменту повного розрахунку відповідача, з позовом до суду не звертався, з вимогами про відшкодування шкоди, спричиненої несвоєчасним розрахунком не заявляв, а свідомо надавав можливість користуватись коштами довший час, цілком усвідомлюючи, що невиконання відповідачем умов договору, призведе до притягнення відповідача до майнової відповідальності, у спосіб нарахування йому невиправдано високих та несправедливих відсотків у розмірі 36% річних та стягнення непомірного штрафу. За таких обставин, розмір відповідальності за невиконання грошових зобов`язань за договором поставки, що відповідатиме критерію справедливості на рівні 3%, що становить суму 1238,30 грн.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.02.2022 відкладено підготовче засідання на 09.03.2022.

11.02.2022 через канцелярію Господарського суду Харківської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх.№3344 від 11.02.2022).

У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що пунктом 3.3. договору поставки засобів захисту рослин №15/09 від 15.09.2021 передбачено, що повна оплата поставленого товару повинна бути здійснена покупцем не пізніше 30 вересня 2021 року «остаточна дата розрахунку». Датою оплати товару вважається дата надходження грошових коштів на поточний банківській рахунок постачальника. Таким чином строк виконання боржником обов`язку встановлений договором і до вказаних правовідносин не можуть регулюватися приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України, на які посилається у своєму відзиві Відповідач.

Представник позивача вважає, що клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій не підлягає задоволенню судом оскільки ст.6 ЦК України встановлює пріоритет договору перед законом. У пункті 6.2. договору поставки засобів захисту рослин №15/09 від 15.09.2021 сторони визначили, що у разі порушення термінів оплати по договору більше ніж 10 календарних днів покупець, крім пені, сплачує постачальнику штраф у розмірі 100% від загальної вартості товару. Відповідач не навів жодної обставини та не надав суду відповідних доказів причин, які стали перешкодою для виконання його зобов`язання за договором, що не залежали від його волі та дозволили спростували, або зменшити ступінь його вини у простроченні зобов`язання за договором. Таким чином відповідач повинен сплатити штраф, який складає 162 000,00 грн.

На переконання представника позивача, посилання представника відповідача на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18.03.2020 року по результатам розгляду справи №902/417/18 є необґрунтованим, оскільки обставини у справі №902/417/18 є відмінними від обставин у справі №922/70/22, що розглядається судом.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Підготовче засідання, призначене на 09.03.2022, не відбулося у зв`язку із введенням Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 воєнного стану в Україні.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 №133/2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Законом України №2212-ІХ від 21.04.2022 затверджено Указ Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.05.2022 відкладено розгляд справи №922/70/22. Запропоновано усім учасникам справи, виходячи з поточної ситуації, разом з заявами по суті справи направити в суд і іншим учасникам справи свої пропозиції щодо дати призначення судового засідання та можливості їх участі у розгляді справи в режимі відеоконференції. Повідомлено учасників справи, що заяви по суті справи, заяви з процесуальних питань, клопотання, пояснення, додаткові письмові докази, висновки експертів, можуть бути ними подані в електронному вигляді на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі «Електронний суд», поштою або дистанційними засобами зв`язку. Встановлено, про дату, час і місце наступного судового засідання учасників справи повідомити додатково відповідною ухвалою. З урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю - рекомендовано у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці представників учасників справи подавати до суду заяви про розгляд справи в їхній відсутності за наявними матеріалами в порядку ч. 3 ст. 196 ГПК України.

Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 22.05.2022 №2263-ІХ затверджено Указ Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.07.2022 підготовче засідання у справі №922/70/22 призначено на 10 серпня 2022 року. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов`язковою. Звернуто увагу учасників справи на можливість розгляду справи за відсутності їх представників за наявними у справі матеріалами у разі подання відповідного клопотання відповідно до ч.3 ст.196 ГПК України. Роз`яснено учасникам справи можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до вимог статті 197 Господарського процесуального кодексу України. Роз`яснено учасникам справи положення ст.202 ГПК України, відповідно до якої неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи (заяви) по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Повідомлено учасників справи, що заяви по суті справи, заяви з процесуальних питань, клопотання, пояснення, додаткові письмові докази можуть бути ними подані в електронному вигляді на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі «Електронний суд», поштою або дистанційними засобами зв`язку. За Учасникам справи необхідно письмово повідомити суд про оптимальний для них спосіб отримання інформації щодо розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.08.2022 підготовче засідання відкладено на 07 вересня 2022 року. Встановлено відповідачу строк 5 днів з дня вручення цієї ухвали на подання заперечень на відповідь позивача на відзив, оформлених відповідно до ст.167 ГПК України. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов`язковою. Звернуто увагу учасників справи на можливість розгляду справи за відсутності їх представників за наявними у справі матеріалами у разі подання відповідного клопотання відповідно до ч.3 ст.196 ГПК України. Роз`яснено учасникам справи можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до вимог статті 197 Господарського процесуального кодексу України. Роз`яснено учасникам справи положення ст.202 ГПК України, відповідно до якої неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи (заяви) по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Повідомлено учасників справи, що заяви по суті справи, заяви з процесуальних питань, клопотання, пояснення, додаткові письмові докази можуть бути ними подані в електронному вигляді на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі «Електронний суд», поштою або дистанційними засобами зв`язку. Визначено, що учасникам справи необхідно письмово повідомити суд про оптимальний для них спосіб отримання інформації щодо розгляду справи.

Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ «Про затвердження Указу Президента України від 12.08.2022 №573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.09.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 28 вересня 2022 року. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов`язковою. Звернуто увагу учасників справи на можливість розгляду справи за відсутності їх представників за наявними у справі матеріалами у разі подання відповідного клопотання відповідно до ч.3 ст.196 ГПК України. Роз`яснено учасникам справи можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до вимог статті 197 Господарського процесуального кодексу України. Роз`яснено учасникам справи положення ст.202 ГПК України, відповідно до якої неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи (заяви) по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Повідомлено учасників справи, що заяви по суті справи, заяви з процесуальних питань, клопотання, пояснення, додаткові письмові докази можуть бути ними подані в електронному вигляді на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі «Електронний суд», поштою або дистанційними засобами зв`язку. Визначено, що учасникам справи необхідно письмово повідомити суд про оптимальний для них спосіб отримання інформації щодо розгляду справи.

Представник позивача в судове засідання 28.09.2022 не з`явився. При цьому, позивач неодноразово звертався до суду із заявою про розгляд цієї справи без його участі та зазначав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Також, додатково ухвали суду з розгляду цієї справи направлялись на електронні скриньки сторін, вказані останніми в заявах по суті.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Так, відповідно до частини 1 статті 195 ГПК України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку.

Згідно ч.2 ст.195 ГПК України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України Про правовий режим воєнного стану правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ст.26 Закону України Про правовий режим воєнного стану скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Через постійні обстріли міста Харкова ворожими військами будівля, у якій розміщується Господарський суд Харківської області, зазнала пошкоджень, а приміщення суду зазнали часткових руйнувань. З моменту введення воєнного стану та початку ведення активних бойових дій на території Харківської області суд не міг забезпечити безпеку учасників судових проваджень, апарату суду, суддів, а тому був вимушений обмежити присутність осіб у приміщенні суду до нормалізації обстановки з безпекою у регіоні та усунення руйнувань, у зв`язку з чим, у Господарському суді Харківської області було встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладненою.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Слід зазначити, що суд повинен дотримуватися принципу змагальності та рівності учасників судового процесу перед законом і судом, що передбачені статями 7, 13 ГПК України, а отже повинен вживати всіх заходів щодо забезпечення учасникам судового процесу рівних процесуальних прав, не позбавляючи їх можливості взяти участь у судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; "ТОВ "Фріда" проти України", заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Критерій розумності строку розгляду справи визначений у листі Верховного Суду України від 25 січня 2006 року №1-5/45 "Щодо перевищення розумних строків розгляду справ", в якому зазначено, що критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає в разі нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при переданні або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів для дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторного направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі "Штеґмюллер проти Авторії"). Таким чином, у кожній справі постає питання оцінки, що залежатиме від конкретних обставин.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02 травня 2013 року, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15 березня 2012 року).

У статті 6 Конвенції закріплений принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі Ашингдейн проти Великої Британії).

З огляду на запровадження на території України воєнного стану, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, а також враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ч.1 ст.195 ГПК України.

Так, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Враховуючи положення ст.ст.13,74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 28.09.2022 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

15.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Канаса" (постачальник) та Приватного акціонерного товариства "Сахновщинське імені М.О. Ключки" (покупець) було укладено договір поставки засобів захисту рослин №15/09 (надалі - Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, постачальник зобов`язується поставити та передати у власність у зумовлені даним Договором строки засоби захисту рослин (надалі - «ЗЗР»), що надалі іменується «товар», а покупець зобов`язується прийняти товар та своєчасно оплатити його вартість на умовах Договору.

Найменування товару, його кількість, ціна за одиницю та загальна вартість зазначаються у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього Договору (п.1.2.Договору).

Загальна ціна цього Договору складається з загальної суми вартості товару, що поставляється згідно всіх видаткових накладних до Договору, протягом терміну його дії (п.2.1.Договору).

Орієнтовна сума Договору становить 500 000,00 грн. Якщо вартість всіх поставок товару за цим Договором перевищуватиме або буде меншою від орієнтовної суми Договору, то вважатиметься, що загальна ціна цього Договору узгоджена сторонами шляхом підписання видаткових накладних, за якими фактично поставлено та прийнято товар протягом строку дії Договору (п.2.2.Договору).

Ціна за одиницю товару, кількість та асортимент товару узгоджується сторонами у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього Договору (п.2.3.Договору).

Видаткові накладні, що виписані в період дії цього Договору є його невід`ємними частинами, незалежно від того, чи є в них посилання на даний Договір (п.2.4.Договору).

Розрахунки за даним Договором здійснюються в національній валюті України (гривні) шляхом банківського (безготівкового) переказу грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника (п.3.1.Договору).

Оплата за поставлений товар може проводиться покупцем на підставі належним чином оформлених видаткових накладних або на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури (п.3.2.Договору).

Пунктом 3.3. Договору сторони погодили, що повна оплата поставленого товару повинна бути здійснена покупцем не пізніше «30» вересня 2021 року. («Остаточна дата розрахунку»).

Покупець має право провести розрахунок за товар на умовах 100% попередньої оплати вартості поставленого товару (п.3.4.Договору).

Датою оплату товару вважається дата надходження грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника (п.3.5.Договору).

У разі погіршення фінансового стану покупця та відсутності у нього можливості виконувати грошові зобов`язання за цим Договором покупець зобов`язаний протягом 3-хкалендарних днів письмово повідомити постачальника продані зміни та причини їх виникнення.

Згідно п.4.1. Договору, постачальник поставляє товар шляхом одноразової поставки або поставки товару партіями відповідно до видаткових накладних.

Докази факту поставки товару є оформлені належним чином документи - видаткова накладна, товарно-транспортна накладна. Довіреність оформляється і підписується на усну вимогу будь-якої із сторін цього Договору. У разі якщо покупець не надав довіреність на одержання відповідної кількості товару, то підтвердженням факту поставки товару є видаткова (-і) накладна (-і) та товарно-транспортна (-і) накладна (-і) (п.4.2.Договору).

Поставка товару здійснюється зі складу зі складу постачальника на склад покупця, або на умовах самовивозу товару, за домовленістю сторін. Адреса поставки товару зазначається у товарно-транспортній накладній (п.4.3.Договору).

Датою поставки товару вважається дата передання товару покупцю, яка зазначається у видатковій накладній, підписаній уповноваженими представниками обох сторін (п.4.4.Договору).

Згідно п.4.5. Договору поставка товару у повному обсязі здійснюється у строк до 30 вересня 2021 року.

Товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем за кількістю та якістю з моменту (дати) підписання уповноваженими представниками обох сторін видаткової накладної (п.4.6.Договору).

Право власності на товар переходить в момент підписання видаткової накладної (п.4.7.Договору).

Пунктом 6.1. Договору сторони передбачили, що у разі невиконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.

Пунктом 6.2. Договору сторони погодили, що при порушенні термінів оплати по цьому Договору, покупець сплачує постачальнику, зокрема:

- пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла на момент виникнення та існування заборгованості через прострочення оплати) від загальної суми платежу, що не здійснений своєчасно (заборгованості) за кожен день прострочення;

- при порушенні термінів оплати більш 10-ти календарних днів, покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 100% від суми поставленого товару.

У разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару, то відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості та інших штрафних санкцій, 36% річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати (п.6.5.Договору).

Сторони домовились, що нарахування штрафних санкцій за неналежне виконання або несвоєчасне виконання зобов`язань за цим Договором здійснюється без обмеження строку та відповідно до ст.259 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність три роки до вимог про стягнення пені штрафу, відсотків. Для нарахування штрафних санкцій передбачених цим Договором не застосовується положення ч.6 ст.232 Господарського кодексу України (п.6.6.Договору).

Цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2021 року. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє строни від відповідальності за порушення його умов: несвоєчасне ,неповне, неналежне (усупереч положенням Договору) виконання взятих на себе зобов`язань за цим Договором, якщо такі порушення були допущені під час його дії (п.10.1.Договору).

Відповідно до видаткової накладної №РН-0000055 від 20.09.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Канаса" поставило Приватному акціонерному товариству "Сахновщинське імені М.О. Ключки" товар (орнамент ТН 20л) у кількості 300,00 л на загальну суму 162 000,00 грн., у т.ч. ПДВ у розмірі 27 000,00 грн.

Як вбачається з товарно-транспортної накладної №РН-0000055 від 20.09.2021, товар з пункту навантаження (Склад ТОВ "АГРОАЛЬЯНС МЛС" с. Паланка 535 км а/д, Стрий-Тернопіль-Кропивницький-Знам`янка (ч/з Вінницю)) вивезено до пункту розвантаження (64508, Харківська обл., Сахновщинський р-н, с. Сугарівське) товар (орнамент ТН 20л) у кількості 300,00 л на загальну суму 162 000,00 грн., автомобільний перевізник: ФОП Балакшин Сергій Олександрович, вантажовідправник:Товариство з обмеженою відповідальністю "Канаса", вантажоодержувач: Приватне акціонерне товариство "Сахновщинське імені М.О. Ключки", замовник: Товариство з обмеженою відповідальністю "Канаса".

Товар згідно товарно-транспортної накладної №РН-0000055 від 20.09.2021 отримано уповноваженим представником Приватного акціонерного товариства "Сахновщинське імені М.О. Ключки" без жодних зауважень чи заперечень.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Канаса" виставилоПриватному акціонерному товариству "Сахновщинське імені М.О. Ключки" до сплати рахунок-фактуру №СФ-0000056 від 20.09.2021 за поставлений товар на загальну суму162000,00 грн.

Проте, як стверджує позивач, відповідач умови договору щодо розрахунку за поставлену продукцію не виконав, досі заборгованість перед позивачем у сумі 162000,00 грн. не погасив, а тому позивач був вимушений звернутися з цим позовом до суду.

Позивач також надав Акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого у відповідача наявна заборгованість за Договором у розмірі 162 000,00 грн. Проте, вказаний Акт відповідачем не підписаний.

В свою чергу відповідач факт отримання вищевказаного товару не спростовує, проте вважає, що при визначені строку виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати поставленого позивачем товару, сторони повинні керуватися положеннями ч.2 ст.530 ЦК України. Проте вимоги згідно умов ч.2 ст. 530 ЦК України позивачем не направлялось, а відповідачем не отримувалось, що в свою чергу зумовлює відсутність у матеріалах справи належних та допустимих у розумінні статей 73-77 ГПК України доказів направлення позивачем та вручення такої вимоги відповідачу. Такі обставини, в свою чергу свідчать про відсутність порушеного права позивача, у зв`язку із ненастанням строку оплати поставленого ним товару за договором поставки.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Пунктом 3 частини 1статті 174 Господарського кодексу Українивcтановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтями6,627 ЦК Українивизначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимогЦивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1статті 626 ЦК Українивизначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1статті 629 ЦК Українивстановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частинах 1,2статті 638 ЦК Українизазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509 ЦК Українипередбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановленихстаттею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1статті 526 ЦК Українивизначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1статтею 527 ЦК Українипередбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК Українипередбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1статті 628 ЦК Українивстановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК Українипередбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1статті 712 ЦК Українивизначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.2 ст.265 Господарського кодексу України договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Сторонами договору поставки можуть бути суб`єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу (ч.3 ст.265 ГК України).

Сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України (ч.3 ст.265 ГК України).

Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом 1статті 691 ЦК Українивстановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно достатті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з ч.1 ст.693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Пунктом 3.4. Договору визначено, що покупець має право провести розрахунок за товар на умовах 100% попередньої оплати вартості поставленого товару.

Доказів проведення відповідачем 100% попередньої оплати вартості поставленого товару згідно п.3.4. Договору матеріали справи не містять.

Пунктом 1статті 692 ЦК Українипередбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч.2 ст.692 ЦК України).

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, 20.09.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Канаса" поставило Приватному акціонерному товариству "Сахновщинське імені М.О. Ключки" товар (орнамент ТН 20л) у кількості 300,00 л на загальну суму 162 000,00 грн. згідно видаткової накладної №РН-0000055 від 20.09.2021.

Вказаний товар було отримано уповноваженим представникомПриватного акціонерного товариства "Сахновщинське імені М.О. Ключки" згідно товарно-транспортної накладної №РН-0000055 від 20.09.2021 без жодних зауважень чи заперечень.

На підставі зазначеного позивач виставив відповідачу відповідний рахунок-фактуру №СФ-0000056 від 20.09.2021 за поставлений товар на загальну суму 162000,00 грн.

Пунктом 3.2. Договору сторони погодили, що оплата за поставлений товар може проводиться покупцем на підставі належним чином оформлених видаткових накладних або на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури (п.3.2.Договору).

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 ЦК України).

Пунктом 3.3. Договору сторони визначили, що повна оплата поставленого товару повинна бути здійснена покупцем не пізніше 30 вересня 2021 року (остаточна дата розрахунку).

Враховуючи вище викладене, суд відхиляє доводи позивача щодо визначення строку виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати поставленого позивачем товару на підставі положення ч.2 ст.530 ЦК України, оскільки пунктом п.3.3. Договору сторонами було погоджено остаточну дату розрахунку (визначено кінцевий строк оплати) за поставлений товар, а отже дані правовідносини регулюються ч.1 ст.530 ЦК України.

При цьому, факт отримання відповідачем відповідного товару згідно видаткової накладної №РН-0000055 від 20.09.2021 та товарно-транспортної накладної №РН-0000055 від 20.09.2021, а також виставлення позивачем рахунку-фактури №СФ-0000056 від 20.09.2021 у відповідності до умов Договору та норм чинного законодавства є підставою для виконання відповідачем зобов`язання в частині оплатити товару.

У відповідності до частини 2статті 193 Господарського кодексу Україникожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з частиною 7статті 193 Господарського кодексу Українине допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

З огляду на зазначене, беручи до уваги принцип змагальності сторін та принцип добросовісності, враховуючи стандарт переваги більш вагомих доказів, суд відхиляє доводи відповідача щодо ненастання для останнього строку виконання зобов`язання по оплаті за товар, отриманого згідно видаткової накладної №РН-0000055 від 20.09.2021.

Приймаючи до уваги те, що відповідач не надав суду доказів, які б спростовували наявність перед позивачем заборгованості з оплати за товар отриманий на підставі видаткової накладної №РН-0000055 від 20.09.2021, керуючись приписами ст.526 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк, суд дійшов висновку, що позивачем обґрунтовано пред`явлено позов про стягнення суми боргу з відповідача у розмірі 162 000,00 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Разом з цим, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 7 119,12 грн. та штраф у розмірі 162 000,00 грн.

Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).

Згідно зі частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Відповідальність у вигляді пені та штрафу передбачена пунктом 6.2. Договору.

Так, сторони погодили, що при порушенні термінів оплати по цьому Договору, покупець сплачує постачальнику:

- пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла на момент виникнення та існування заборгованості через прострочення оплати) від загальної суми платежу, що не здійснений своєчасно (заборгованості) за кожен день прострочення;

- при порушенні термінів оплати більш 10-ти календарних днів, покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 100% від суми поставленого товару.

Як уже було встановлено судом, відповідно до пункту 3.3. Договору повна оплата поставленого товару повинна бути здійснена покупцем не пізніше 30 вересня 2021 року (остаточна дата розрахунку).

Дослідивши матеріали справи, врахувавши встановлений сторонами у Договорі строк на оплату отриманого відповідачем товару, судом встановлено, що період прострочення виконання відповідачем зобов`язання з оплати товару починається з 01 жовтня 2021 року.

Доказів оплати відповідачем заборгованості за отриманий товар згідно видаткової накладної №РН-0000055 від 20.09.2021 у розмірі 162 000,00 грн. на сьогоднішній день матеріали справи не містять.

В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Верховний Суд у постанову по справі №917/194/18 від 02.04.2019 вказав, що одночасне стягнення зі сторони, яка порушила господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції, оскільки вони є формами неустойки та видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Наведена правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки штрафу та пені судом встановлено, що відповідні розрахунки позивачем здійснено арифметично вірно.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 36% річних у розмірі 14 859,62 грн.,

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Змістом ч.2 ст.536, ч.2 ст.625 та ст.627 ЦК України законодавцем не обмежено права сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими коштами.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням інфляційних та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 підкреслив, що платежі встановлені ст.625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17, від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Пунктом 6.5. Договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару, то відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості та інших штрафних санкцій, 36% річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки 36% річних суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними.

В свою чергу відповідач просить суд зменшити розміру штрафні санкції до 0% від заявленої суми штрафу, а також розмір 36% річних зменшити до 3%, що становить суму 1 238,30 грн.

В обґрунтування клопотання в частині зменшення штрафу представник відповідача просить суд прийняти до уваги, що неустойка не може перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для відповідача та стати джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем, а також відсутність жодних збитків у позивача.

В обґрунтування клопотання в частині зменшення % річних представник відповідача посилається на несправедливе та не співмірне із порушенням зобов`язання положення Договору поставки, в частині визначення 36% річних від простроченого грошового зобов`язання. На переконання представника відповідача, економічно обґрунтованими є інший розмір відсотків, що відповідає ч.2 ст.625 ЦК України, якою встановлена відповідальність боржника за порушення грошового зобов`язання у розмірі 3% річних від простроченої суми. Разом з цим представник відповідача зазначив, що на момент звернення позивача із позовом заборгованість відповідача перед позивачем є не великою. Крім того, позивач до моменту повного розрахунку відповідача з позовом до суду не звертався, з вимогами про відшкодування шкоди спричиненої несвоєчасним розрахунком не заявляв, а свідомо надавав можливість користуватись коштами довший час, цілком усвідомлюючи, що невиконання відповідачем умов договору, призведе до притягнення відповідача до майнової відповідальності, у спосіб нарахування йому невиправдано високих та несправедливих відсотків у розмірі 36% річних та стягнення непомірного штрафу.

Однак, суд вважає за можливе частково задовольнити заявлене відповідачем клопотання в частині зменшення штрафу з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Схоже правило міститься в частині третій статті 551 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 2, 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; строк прострочення виконання; наслідки порушення зобов`язання, відповідність/невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (в тому числі, вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Згідно з пунктом 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №924/709/17 зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 12.02.2020 у справі №924/414/19.

Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов`язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч.2 ст.224 ГК України).

При цьому, обов`язково варто розмежовувати вимоги про стягнення основної суми боргу і збитків. Аналіз судової практики дає підстави для висновку про недопустимість ототожнення збитків з несплаченими за товар грошовими сумами, які іменуються заборгованістю.

Цивільні та господарські відносини у країні ґрунтуються на засадах справедливості, добросовісності, розумності як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми в якості неустойки спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (Постанова Верховного Суду від 21 жовтня 2019 р. по справі №910/1005/19).

Так, у даній справі позивачем не доведено того, що порушенням виконання зобов`язань з оплати товару у встановлений строк, відповідач заподіяв йому збитків, розмір яких перевищує або дорівнює заявленому розміру штрафу.

У постанові від 23.03.2021 у справі № 921/580/19 Верховний Суд вказує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності в законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру (постанова Верховного Суду від 30.03.2021 р. у справі 902/538/18).

Нормами чинного законодавства України не визначено розмір, на який суд може зменшити неустойку, а тому при вирішенні цього питання суди мають забезпечувати дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки.

Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2014 р. № 7-рп/2013 у справі №1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

В постанові від 16.03.2021 у справі №922/266/20 Верховний Суд зазначає, що для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.

У постанові від 24.02.2021 у справі №924/633/20 Верховний Суд зазначає, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18).

Зваживши на фактичні обставини спору, взявши до уваги інтереси обох сторін, з огляду на приписи статей 253, 509, 525, 526, 549, 551, 610, 611, 627, 629 Цивільного кодексу України та статей 231-233 Господарського кодексу України, спираючись на принципи справедливості та розумності, суд дійшов висновку про доцільність зменшення розміру штрафу на 90%, а саме до суми у розмірі 16 200,00 грн. у зв`язку з порушенням відповідачем своїх договірних зобов`язань.

Присудження до стягнення штрафу у вказаному розмірі, з урахуванням обставин справи, відповідає вимогам чинного законодавства України, є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, способом стимулювання боржника до належного виконання зобов`язань, а також засобом недопущення використання штрафу, як інструменту отримання безпідставних доходів.

Відповідно до ст.625 Цивільного Кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з цим необхідно враховувати, що сторони укладаючи Договір погодили усі його істотні умови, в тому числі ціну, штрафні санкції, розмір % річних, строк оплати товару. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також усвідомлював визначені Договором строки здійснення оплати за поставлений йому товар.

Пунктом 6.5. Договору сторони змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 36%.

Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною 2 статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання.

При цьому, як уже було зазначено вище, ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст.625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо несправедливого, не співмірного та економічно необґрунтованого із порушенням зобов`язання положення Договору поставки в частині визначення 36% річних від простроченого грошового зобов`язання, оскільки відповідачем, підписуючи вказаний Договір, свідомо на власний розсуд було погоджено розмір відсотків річних саме в розмірі 36%.

Посилання відповідача на незвернення позивачем з позовом до суду до моменту повного розрахунку відповідача є безпідставним, оскільки звернення з даним позовом до суду є виключно правом позивача, зокрема, в межах строку позовної давності.

Щодо посилання відповідача на постанову Великої палати Верховного Суду від 18.03.2020 по справі №902/417/18, суд зазначає наступне.

У вказаній справі відповідач сплатив частину боргу до відкриття провадження по справі, а іншу частину боргу після відкриття провадження по справі, при цьому сума пені, штрафу та відсотків річних перевищувала майже в два рази суму прострочення.

І з урахуванням саме конкретно наведених обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у постанові критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

У справі ж що розглядається №922/70/22, відповідач не здійснив жодного платежу ані до відкриття провадження по справі, ані після відкриття провадження по справі. Не зважаючи на те, що сторонами в Договору чітко визначено строк виконання зобов`язання з оплати товару, відповідач, станом на день прийняття цього рішення, не визнав існування заборгованості за Договором. При цьому сума пені, штрафу (враховуючи зменшення судом розміру штрафу до 10%) та 36% річних не перевищує суму основної заборгованості та є співмірною з такою сумою.

Також суд враховує, що відповідачем не надано жодних доказів наявність в останнього обставин, що мають істотне значення для зменшення відсотків річних, встановлених Договором.

За таких обставин, оскільки сторонами добровільно на власний розсуд було погоджено розмір 36% річних як відповідальність за час прострочення грошового зобов`язання, присудження до стягнення % річних у вказаному розмірі, з урахуванням співмірності разом із штрафом та пенею з основною заборгованістю, беручи до уваги наведені обставини справи та те, що ст.625 ЦК України є спеціальною нормою та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання, суд дійшов до висновку, що відповідальність за час прострочення грошового зобов`язання у розмір 36% річних відповідає вимогам чинного законодавства України та є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем договірних зобов`язань.

З огляду на зазначене, суд позовні вимоги в цій частині задовольняє частково, а саме: пеню у розмірі 7 119,12 грн., 36% річних у розмірі 14 859,62 грн. та штраф у розмірі 16 200,00 грн.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати на оплату судового збору, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача, не враховуючи зменшення розміру штрафу (зважаючи на те, що відповідні вимоги обґрунтовані, однак, суд скористався правом зменшити розмір штрафу), в повному обсязі.

Щодо витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Так, позивач в позовній заяві просив суд вирішити питання про стягнення витрат на правову допомогу.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги неявку сторін в судове засідання 28.09.2022, суд вважає за доцільне надати сторонам строк протягом п`яти днів з дня отримання цього рішення для надання до суду доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу, заяв, клопотання тощо.

У разі ненадання сторонами вищезазначених документів у строк встановлений судом питання про розподіл між сторонами витрат на професійну правничу допомогу адвоката буде залишено без розгляду.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Канаса" до Приватного акціонерного товариства "Сахновщинське імені М.О. Ключки" про стягнення заборгованості задовольнити.

Клопотання представника Приватного акціонерного товариства "Сахновщинське імені М.О. Ключки" про зменшення штрафних санкцій (вх.№2023 від 28.01.2022) задовольнити частково.

Зменшити суму штрафу на 90%.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Сахновщинське імені М.О. Ключки" (64508, Харківська обл., Сахновщинський р-н, село Сугарівське(з); код ЄДРПОУ: 00851198)на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Канаса" (місцезнаходження: 01042, місто Київ, вул. Іоанна Павла ІІ, будинок 7, офіс 3; адреса для листування: 61003, м. Харків, майдан Конституції, 1, Палац Праці, 3 під`їзд, 6 поверх, офіс 36-12; код ЄДРПОУ: 44123156) заборгованість за договором поставки у розмірі 162000 (сто шістдесят дві тисячі) грн. 00 коп., пеню у розмірі 7119 (сім тисяч сто дев`ятнадцять) грн. 12 коп., 36% річних у розмірі 14859 (чотирнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят дев`ять) грн. 62 коп., штраф у розмірі 16200 (шістнадцять тисяч двісті) грн. 00 коп., а також стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 5189 (п`ять тисяч сто вісімдесят дев`ять) грн. 69 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "07" жовтня 2022 р.

СуддяТ.О. Пономаренко