Рішення

від 27.09.2022 по справі 924/233/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" вересня 2022 р. справа № 924/233/22

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Заярнюка І.В. за участю секретаря судового засідання Іщука О.М. , розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного підприємства виробничо-комерційна фірма "Енергосервіс" (ПП ВКФ "Енергосервіс") м. Нетішин,

до Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" (ВП ХАЕС), м.Нетішин Хмельницька область, що діє від імені і за дорученням ДП "НАЕК "Енергоатом", м. Київ

про стягнення 245 121,98 грн., з яких: 169 560,00 грн. основного боргу, 13 384,20 грн. 3% річних, 62177,78 грн. інфляційних втрат

Представники сторін: не з`явилися.

В судовому засіданні відповідно до ст.240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Процесуальні дії по справі.

Ухвалою суду від 03.05.2022р. відкрито провадження у справі №924/233/22 за правилами загального позовного провадження призначено підготовче засідання, надано строк для подання відзиву та відповіді на відзив. Ухвалою суду від 08.06.2022р. продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів, ухвалою суду від 01.08.2022р. прийнято заяву позивача про збільшення позовних вимог, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

25.04.2022р. ПП ВКФ "Енергосервіс", м. Нетішин звернулося з позовом до суду, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог) про стягнення з Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" (ВП ХАЕС), що діє від імені і за дорученням ДП "НАЕК "Енергоатом", м. Київ, 245121,98 грн., з яких: 169 560,00 грн. основного боргу, 13 384,20 грн. 3% річних, 62177,78 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування позову посилається на те, що на виконання договору №15398/53-124-01-19-10620 від 31.07.2019р., специфікації №1 (додаток №1 до договору), додаткової угоди №1 від 26.12.2019р., додаткової угоди №2 від 14.04.2020р. до договору, накладних на постачання №8 від 30.12.2019р., №1 від 30.04.2020р., позивач поставив відповідачу товар на загальну суму (330 000,00 грн. та 169 560,00 грн.) = 499 560,00 грн. Відповідач частково сплатив вартість поставленого товару на суму 330 000,00 грн. згідно платіжного доручення №3068 від 24.04.2020р.

Решту заборгованості в сумі 169560,00 грн. відповідач вчасно не сплатив, що стало підставою звернення позивача з даним позовом. Окрім того, позивачем на суму основної заборгованості (169 560,00 грн.) нараховано також 13 384,20 грн. 3% річних за період з 30.01.2020р. по 24.04.2020р. (із суми боргу 330000,00 грн. зі строком оплати 29.01.2020р.), за період з 31.05.2020р. - по 01.08.2022р. (із суми боргу 169 560,00 грн. зі строком оплати 30.05.2020р.), 62 177,78 грн. інфляційних втрат за період лютий-квітень 2020р., за період вересень 2020р.- березень 2022р., а також 22 439,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

20.05.2022р. відповідачем на адресу суду направлено відзив на позов, згідно якого просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на скрутне фінансове становище, спричинене законодавчими змінами в енергетичному просторі країни, наявність простроченої заборгованості контрагентів перед відповідачем у розмірі 21,41 млрд. грн., складною епідеміологічною ситуацією та форс-мажорними обставинами. Також відповідач вважає, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України може здійснюватися лише на суму простроченого грошового зобов`язання з оплати вартості товару без врахування суми ПДВ, що включений до вартості такого товару.

Представники сторін в судове засідання не з`явились, у поданих суду клопотаннях просили суд проводити засідання за відсутності їх повноважних представників.

Перелік обставин, які є предметом доказування, доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність даних обставин.

31.07.2019р. між Відокремленим підрозділом "Хмельницька атомна електрична станція" Державного підприємств „Національна Атомна Енергогенеруюча Компанія „Енергоатом", м.Нетішин (покупець) та Приватним Підприємством ВКФ „Енергосервіс", м. Рівне (постачальник) було укладено Договір поставки №15398/53-124-01-19-10620 від 31.07.2019р., відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупця ТМЦ згідно специфікації (товар), а покупець зобов`язується прийняти і оплатити даний товар згідно з найменуванням, виробником, кількістю, ціною та по коду УКТ ЗЕД товару, які зазначаються в специфікації № 1 (додаток № 1 до договору), та є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п. 1.2. договору обсяги закупівлі товару та загальну ціну по договору може бути зменшено залежно від реального авансування видатків. Строк поставки товару - протягом 150-ти календарних днів з дати укладання сторонами договору (п. 3.1 договору).

У разі поставки неякісного (дефектного) товару, товару, що не відповідає умовам договору, а також при недопоставці товару - покупець письмово повідомляє постачальника про виявлені недоліки товару. Постачальник зобов`язується здійснити за свій рахунок заміну неякісного товару, товару, що не відповідає умовам договору чи допоставити у 20-денний строк з моменту одержання повідомлення покупця про виявлення недоліків товару, або про установлення фактів недопоставки товару (п.2.4, 2.5 договору).

Як передбачено п. 3.2. договору, поставка товару здійснюється за рахунок постачальника на умовах DDP згідно з ІНКОТЕРМС 2010 на складі вантажоодержувача за адресою: 30100, вул. Енергетиків, 36, м.Нетішин, Хмельницька обл., Хмельницьке відділення ВП "Складське господарство", склад №5.

Згідно п. 4.1. договору ціна товару по договору становить 416 300,00 грн., крім того ПДВ 83 260,00 грн., всього 499 560,00 грн. У відповідності до п. 4.2. договору ціна за одиницю товару, кількість та загальна ціна товару по договору визначається специфікацією № 1 (додаток № 1 до договору).

Згідно п. 5.1 договору передбачено, що оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30-ти календарних днів з дати поставки товару на склад вантажоотримувача, за умови відповідності поставленого товару вимогам договору щодо його кількості та якості.

Постачальник зобов`язаний надати покупцю електронну податкову накладну, оформлену та зареєстровану в ЄРПН у встановленому чинним законодавством порядку та строки, визначені для реєстрації податкової накладної в ЄРПН. (п.5.2 договору).

Пунктом 6.4 договору передбачено, що датою поставки товару є дата підписання видаткової накладної вантажоодержувачем. Ризик випадкового пошкодження або випадкового знищення товару переходить до покупця з моменту поставки товару.

Згідно п. 8.1 договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством України.

За порушення строку поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення, а за прострочення поставки понад 30 днів постачальник додатково сплачує покупцю штраф в розмірі 7% від вказаної вартості. У випадку невиконання Постачальником зобов`язань, визначених п. 2.5 договору, постачальник зобов`язується сплатити покупцю штраф, за порушення строку заміни або допоставки товару, в розмірі 20% від вартості товару, який підлягає заміні або допоставці. Сплата штрафу не звільняє постачальника від виконання зобов`язань за договором. (п. 8.2, 8.3 договору).

Згідно п. 8.4, 8.5 договору постачальник несе відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту поставки неякісного товару. Сплата штрафу не звільняє постачальника від компенсації завданих для покупця збитків.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його реєстрації в ДП "НАЕК «Енергоатом» за умови підписання його уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань сторонами. (п. 11.1 договору).

31.07.2019р. між сторонами договору поставки №15398/53-124-01-19-10620 від 31.07.2019р. було підписано Специфікацію №1 (додаток №1 до договору), згідно якої загальна вартість товару в кількості 9 шт. становить 499 560,00 грн., в тому числі 83 260,00 грн. ПДВ.

Додатковою угодою №1 від 26.12.2019р. (до договору №15398/53-124-01-19-10620 від 31.07.2019р.) сторони прийшли до згоди продовжити строк поставки товару до 01.04.2020р. за специфікацією №1 на суму 169 560,00 грн., Додатковою угодою №2 до договору - продовжили строк поставки товару до 01.05.2020р. на суму 39 960,00 грн., на суму 129 600,00 грн. По усіх інших питаннях, що не обумовлені додатковими угодами, сторони керуються умовами договору поставки №15398/53-124-01-19-10620 від 31.07.2019р.

На виконання умов договору поставки №15398/53-124-01-19-10620 від 31.07.2019р., сторонами підписано видаткові накладні №8 від 30.12.2019р. на суму 330 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 55 000,00 грн., №1 від 30.04.2020р. на суму 169 560,00 грн. (в т.ч. ПДВ 28 260,00 грн.) із відмітками про отримання товару представником покупця.

В матеріалах справи наявне платіжне доручення №3068 від 24.04.2020р., відповідно до якого відповідач частково сплатив вартість поставленого товару на суму 330 000,00 грн. Решта заборгованості не сплачена.

З урахуванням викладеного, оскільки відповідачем не виконано свої зобов`язання щодо оплати вартості товару згідно договору поставки №15398/53-124-01-19-10620 від 31.07.2019р., позивачем (із врахуванням заяви про збільшення позовних вимог) подано заявлено до стягнення 169 560,00 грн. основного боргу, 13 384,20 грн. 3% річних та 62 177,78 грн. інфляційних втрат.

Крім того, позивач просить суд стягнути із відповідача 22 439,00 грн. витрат на правничу допомогу відповідно до договору №5156 від 15.04.2022р. про надання правової допомоги, укладеного з адвокатом Козійчуком О.І. на суму 22439,00 грн., що підтверджено актом про надання правової допомоги від 06.06.2022р., платіжними дорученнями №372 від 18.04.2022р. на суму 10 000,00 грн., №392 від 07.06.2022р. на суму 12 439,00 грн., описом наданої правової допомоги від 28.07.2022р.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями 11 Цивільного кодексу України та 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод (правочинів), передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З положень статті 509 ЦК України, яку розширює стаття 173 ГК України, вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до норм статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками справи, правовідносини, що виникли між ними, носять характер таких, що виникають з договору купівлі-продажу (поставки), про що, зокрема, свідчать договірні зобов`язання сторін - постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю товар, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити даний товар згідно з найменуванням, виробником, кількістю, ціною та по коду УКТ ЗЕД товару, які зазначаються в специфікації № 1 (додаток № 1 до договору), та є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторонами у п. 5.1 договору передбачено, що оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30-ти календарних днів з дати поставки товару на склад вантажоотримувача, за умови відповідності поставленого товару вимогам договору щодо його кількості та якості.

Як слідує із матеріалів справи, відповідач частково сплатив товар, одержаний ним по видатковій накладні №8 від 30.12.2019р. на суму 330 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 55 000,00 грн.), що підтверджуються наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №3068 від 24.04.2020р. на суму 330 000,00 грн. При цьому, решта вартості товару, отриманого відповідачем згідно видаткової накладної №1 від 30.04.2020р. на суму 169 560,00 грн., відповідачем не оплачена.

При цьому, будь-які зауваження щодо якості поставленого товару в порядку, визначеному розд.2 договору, відповідачем не заявлялись, відповідач від товару не відмовлявся, товар не повертав.

Положеннями ст. 692 ЦК України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу (поставки). Зокрема, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Таким чином, зважаючи на підписання сторонами видаткової накладної, суд дійшов висновку, що зобов`язання відповідача оплатити товар настало після його прийняття.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач відповідно до договору поставки №15398/53-124-01-19-10620 від 31.07.2019р., видаткових накладних №8 від 30.12.2019р. на суму 330000,00 грн., №1 від 30.04.2020р. на суму 169560,00 грн., передав відповідачу товар на загальну суму 499560,00 грн.

Із врахуванням часткової сплати відповідачем 330 000,00 грн., доказів оплати решти вартості товару на суму 169 560,00 грн., матеріали справи не містять.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає як порушення зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Таким чином, враховуючи викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача 169 560,00 грн. заборгованості за поставку товару є правомірною, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та підлягає задоволенню.

Окрім того, позивачем, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимогою, заявлено до стягнення також 13384,20 грн. 3% річних та 62177,78 грн. інфляційних втрат, що підтверджено поданим суду розрахунком сум 3% річних та інфляційних.

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, провівши в системі "Законодавство" перерахунок 3% річних, дійшов висновку, що позивачем правомірно нараховано та заявлено до стягнення сума 13 384,20 грн. 3% річних за періоди прострочення (з 30.01.2020р. по 23.04.2020р. (24.04.2020р. - строк часткової оплати 330 000,00 грн.), з 31.05.2020р. по 01.08.2022р. за прострочення 169 560,00 грн.) у межах допустимих сум.

Твердження відповідача про кризовий стан у електричній галузі та наявність заборгованості контрагентів перед державним підприємством "НАЕК "Енергоатом", що не дозволяє останньому виконати свої зобов`язання за договором поставки, не можуть слугувати підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Судом враховується, що згідно ст. 218 ГК України суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Крім того, відповідач не надав суду будь-яких доказів, які б підтверджували скрутне фінансове становище саме відповідача та доказів вжиття відповідачем заходів щодо його покращення.

З приводу доводів відповідача щодо безпідставності нарахування 3% річних на суму податку на додану вартість (ПДВ) суд зазначає, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України обов`язок боржника сплатити інфляційні втрати та 3% річних поширюється на усю суму грошового зобов`язання, яке прострочив боржник. Оскільки ПДВ - це непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем, але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (податковий агент), то суми ПДВ є частиною грошового зобов`язання покупця.

За таких обставин, позивач правомірно нарахував 3% річних на суму заборгованості відповідача з врахуванням ПДВ.

В частині нарахування інфляційних втрат на суму 62 177,78 грн., суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга" (п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов`язання" №14 від 17.12.2013 року).

При застосуванні індексу інфляції необхідно брати до уваги, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно необхідно рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня (лист Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ").

Щодо стягнення суми втрат від інфляції судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020р. у справі №905/21/19.

Зокрема, при розрахунку "інфляційних втрат" у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007р. №265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу (пункти 25- 29 постанови Верховного Суду від 26.06.2020р. у справі №905/21/19).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення (пункт 23 постанови Верховного Суду від 26.06.2020р. у справі № 905/21/19).

Також об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у справі № 905/21/19 наведено формулу, за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.

У випадку, якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100% (п. 28 постанови у справі № 905/21/19).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

При цьому, Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05.07.2019р. у справі № 905/600/18 дійшов висновку, що до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Суд, провівши в системі "Законодавство" перерахунок інфляційних втрат в межах періоду, визначеного позивачем: на заборгованість 330 000,00 грн. по видатковій накладній №8 від 30.12.2019р., яка мала місце у період прострочення лютий-квітень 2020р., на заборгованість 169 560,00 грн. по видатковій накладній №1 від 30.04.2020р. у період прострочення вересень 2020р. - березень 2022р., вважає, що нарахування інфляційних витрат в сумі 62 177,78 грн. (4 290,00 грн. + 57 887,78 грн.) обраховані у межах заявлених позивачем сум, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Інші доводи відповідача, які викладені у відзиві на позов, також не знайшли свого підтвердження наявними у справі доказами та фактичним обставинами справи.

Судом враховується, що з огляду на положення частини 1 статті 9 Конституції України, ратифікацію Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, прийняття Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Зокрема, у рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010р. Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Положеннями ст.ст. 76, 77, 79 ГПК України визначено поняття належності, допустимості та вірогідності доказів.

Таким чином, з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів та керуючись проведеними розрахунками, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення (відшкодування) з відповідача його витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 22 439,00 грн.

Положеннями ч. ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до статті 26 Закону України „Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Судом враховано, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. (Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.10.2019р. по справі №922/445/19).

Як вбачається з матеріалів справи, витрати на професійну правничу допомогу підтверджено: договором №5156 від 15.04.2022р. про надання правової допомоги, укладеного з адвокатом Козійчуком О.І. на суму 22 439,00 грн., актом про надання правової допомоги від 06.06.2022р., платіжними дорученнями №372 від 18.04.2022р. на суму 10000,00 грн., №392 від 07.06.2022р. на суму 12 439,00 грн., описом наданої правової допомоги від 28.07.2022р.

Докази понесення витрат на професійну правничу допомогу були надані позивачем до закінчення судових дебатів у справі.

Відповідно до положень ч.4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того судом зауважується, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача відповідно до положень ст. 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Виходячи зі змісту положень частин 5, 6 статті 126 ГПК України, бов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

Судом враховується, що відповідачем були заявлені заперечення щодо стягнення судових витрат на правову допомогу позивача.

Водночас, судом враховано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269).

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням змісту прийнятого рішення, принципу співрозмірності, критеріїв розумності та складності справи, судом вважаються обґрунтованими заявлені позивачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 22 439,00 грн.

Розподіл судових витрат.

У зв`язку із задоволенням позову, витрати по оплаті судового збору відповідно до ст. ст. 123, 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 20, 24, 73, 74, 129, 232, 237, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Приватного підприємства виробничо-комерційна фірма "Енергосервіс" (ПП ВКФ "Енергосервіс") м. Нетішин до Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" (ВП ХАЕС), м. Нетішин, Хмельницька область, що діє від імені і за дорученням ДП "НАЕК "Енергоатом" м. Київ про стягнення 245 121,98 грн., з яких: 169 560,00 грн. основного боргу, 13384,20 грн. 3% річних та 62177,78 грн. інфляційних втрат, задовольнити.

Стягнути з відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" (ВП ХАЕС) Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", Хмельницька область м. Нетішин, вул. Енергетиків, буд.20, код 21313677) на користь Приватного підприємства виробничо-комерційна фірма "Енергосервіс" (ПП ВКФ "Енергосервіс") Хмельницька область м. Нетішин, вул. Промислова, буд. 3/10, код 42912931) 169 560,00 грн. (сто шістдесят дев`ять тисяч п`ятсот шістдесят гривень 00 коп.) основного боргу, 13 384,20 грн. (тринадцять тисяч триста вісімдесят чотири гривні 20 коп.) 3% річних, 62 177,78 грн. (шістдесят дві тисячі сто сімдесят сім гривень 78 коп.) інфляційних втрат, 22 439,00 грн. (двадцять дві тисячі чотириста тридцять дев`ять гривень 00 коп.) витрат на правничу допомогу, 3 676,83 грн. (три тисячі шістсот сімдесят шість гривень 83 коп.) витрат на оплату судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення господарського суду Хмельницької області подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 07.10.2022р.

Суддя І.В. Заярнюк

Віддруковано у 3 примірниках:

1- до справи,

2- позивач energoservis.net85@ukr.net

3 - відповідач office@khnpp.atom.gov.ua