Ухвала

від 07.10.2022 по справі 17/169-07

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 жовтня 2022 року

м. Київ

cправа № 17/169-07

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду: Краснова Є. В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Приватної фірми «Ордекс» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2022 (колегія суддів: Шапран В. В., Буравльов С. І., Демидова А. М.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Слов`яни-94" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Санта-Венеція"</a>, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Приватної фірми "Ордекс" та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Сумської міської ради, про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Слов`яни-94" звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Санта-Венеція"</a> про визнання права власності на нежитлове приміщення павільйону загальною площею 73,8 кв. м, яке складається з торгової зали загальною площею 26,9 кв. м, приміщення загальною площею 32,2 кв. м, кладової загальною площею 0,6 кв. м та побутового приміщення загальною площею 14,1 кв. м, що знаходиться у районі пішохідного мосту через р. Псел з боку вул. Заливна у м. Суми.

29.03.2007 Господарський суд Сумської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2021, про задоволення позову.

09.02.2022 Верховний Суд прийняв постанову, якою скасував вищевказану постанову суду апеляційної інстанції, а справу передав на новий розгляд до цього ж суду.

12.09.2022 Північний апеляційний господарський суд прийняв постанову, повний текст якої складено 13.09.2022, якою скасував рішення Господарського суду Сумської області від 29.03.2007 та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову.

29.09.2022 Приватна фірма "Ордекс" звернулася з касаційною скаргою на цю постанову суду апеляційної інстанції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.10.2022 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Уркевича В. Ю.

Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про залишення її без руху з огляду на таке.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У цьому випадку необхідно чітко вказати:

- норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні;

- навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні;

- навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи;

- обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.

При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, при цьому, необхідно чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і змістовно обґрунтувати необхідність відступлення від нього.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої цієї ж статті (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися у спірних правовідносинах.

Більше того, при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити: пункт 1) формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується скаржник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах; пункт 2) обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення; пункт 3) зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (пункт 4.6 постанови Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19).

У разі оскарження судового рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України касаційна скарга має містити зазначення, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення.

Тобто процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (передбачені) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.

При цьому, обґрунтовуючи подібність правовідносин як обов`язкової умови для виникнення підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно враховувати, що подібність правовідносин визначається за відповідними критеріями.

Скаржник повинен усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених пунктами 1-4 частини другої статті 287 ГПК України випадків потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, так як в іншому разі буде порушено принцип "правової визначеності".

Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу "правової визначеності", що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

У касаційній скарзі Приватна фірма "Ордекс" послалася на те, що судом апеляційної інстанції не враховано пункт 6 частини першої статті 231 ГПК України та висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17, які також конкретизовані у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/15792/14, від 25.07.2019 у справі № 904/916/17, від 11.09.2019 у справі № 903/908/17 та від 27.11.2019 у справі № 5023/1704/12.

Отже, касаційна скарга Приватної фірми "Ордекс" хоч і містить посилання на неврахування судом апеляційної інстанції пункту 6 частини першої статті 231 ГПК України та висновки, викладені у вищевказаних постановах суду касаційної інстанції, однак не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, оскільки викладене ним обґрунтування не відповідає підставам оскарження, передбаченим частиною другою статті 287 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Тому касаційна скарга Приватної фірми "Ордекс" підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України з наданням скаржникові строку для усунення цих недоліків.

Частиною третьою статті 169 ГПК України встановлено, що заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Керуючись статтями 174, 234, 287-290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Приватної фірми "Ордекс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2022 у справі № 17/169-07 залишити без руху.

2. Встановити скаржнику строк для усунення недоліків касаційної скарги протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

3. У разі усунення недоліків, документи направити на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: 01016, м. Київ, вул. О. Копиленка, 6 та всім іншим учасникам справи, додавши до заяви про усунення недоліків докази такого направлення, а також докази про отримання цієї ухвали суду касаційної інстанції.

4. Роз`яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог суду, касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде їй повернута.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов