Постанова

від 05.10.2022 по справі 545/1431/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 545/1431/20

провадження № 61-15584св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури,

відповідачі - Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 01 лютого 2021 року у складі судді Шелудякова Л. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 29 липня 2021 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Одринської Т. В., Панченка О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог позовної заяви

У червні 2020 року перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області), ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 всупереч нормам законодавства надано у приватну власність земельну ділянку для індивідуального садівництва, яка розташована у заплаві річки Коломак, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду України, що у свою чергу, унеможливлює передання цих земель у приватну власність. Відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й з огляду на зовнішні, об`єктивні, явні і видимі природні ознаки спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянка перебуває у межах заплави річки Коломак , а тому вибула з володіння держави з порушенням норм закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідачів під час набуття земельної ділянки у власність.

Перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури просив:

визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру в Полтавській області від 10 серпня 2017 року № 7925-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва»;

припинити право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0067, площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, відомості про державну реєстрацію якої внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 29 серпня 2017 року за № 22103311;

зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0067, площею 0,12 га, для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру в Полтавській області.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 01 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 29 липня 2021 року, позовні вимоги Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури в інтересах держави до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру в Полтавській області від 10 серпня 2017 року № 7925-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва».

Припинено право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0067, площею 0,12 га, для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, відомості про державну реєстрацію якої внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 29 серпня 2017 року за № 22103311.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0067, площею 0,12 га, для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру в Полтавській області.

Стягнено з ОСОБА_1 та ГУ Держгеокадастру в Полтавській області на користь прокуратури Полтавської області понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 6 306,00 грн, тобто по 3 153,00 грн з кожного.

Суд виходив з того, що позовні вимоги обґрунтовані належними та допустимими доказами, що дає підстави для задоволення позовних вимог. Наказ ГУ Держгеокадастру в Полтавській області від 10 серпня 2017 року № 7925-СГ є незаконним і підлягає скасуванню, з поверненням земельної ділянки державі. Земельна ділянка у заплаві річки Коломак не могла передаватись у власність громадянину для індивідуального садівництва, оскільки належить до земель на які діє обмежений режим використання. Надання ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для індивідуального садівництва, яка знаходиться у заплаві річки Коломак, суперечить нормам статті 80 Водного кодексу України.

Суди зазначили, що Перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури звернувся до суду в інтересах держави, і його звернення полягає в необхідності захисту інтересів держави у сфері водних ресурсів України.

Аргументи учасників

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

16 вересня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що:

рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права, суди не дослідили зібрані у справі докази і дійшли помилкових висновків про задоволення позову;

висновки суду обґрунтовані доказами, які надав позивач, що складені на замовлення прокуратури і базуються на припущеннях, а саме на листах Полтавського обласного управління водних ресурсів від 13 травня 2017 року № 01-2/583 та від 29 вересня 2017 року № 01-2/1084, листі Полтавського регіонального обласного управління водних ресурсів від 11 квітня 2017 року № 06-28/323, де зазначено, що деякі із ділянок можливо повністю або частково розташовані в межах прибережної захисної смуги розчищеної ділянки річки Коломак.

Суди, посилаючись на висновок експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 04 вересня 2019 року у справі № 29639/18-41/24238-24272/19-41 про те, що земельна ділянка, яка належить ОСОБА_1 , розташована за межами нормативних розмірів прибережної захисної смуги річки Коломак, поклали на відповідача обов`язок доказування.

Апеляційний суд не дослідив доказів, наданих позивачем про те, що протягом 65 років жодна установа дослідження паводків на спірній території не проводилася на спростування висновку експертизи.

Суди не звернули увагу на те, що ОСОБА_1 отримав спірну земельну ділянку як учасник бойових дій у зоні АТО, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а суди позбавили відповідача набутого права власності. Висновок експертизи для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України, також він необґрунтований і складений у порушення норм статті 88 ВКУ та статті 60 Земельного Кодексу України за вихідними даними, що надав прокурор.

Позивач не надав доказів того, що до відома населення і всіх заінтересованих організацій «Техническую документацию по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района Полтавской области», що затерджена рішенням Полтавської районної ради народних депутатів від 31 липня 1981 року № 338 «Про затвердження технічної документації становлення водоохоронних зон та прибережних смуг малих річок і водойм» (далі - технічна документація). Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області підтвердило, що Головному управлінню Держгеокадастру у Полтавській області не було відомо про існування водоохоронної зони.

Суди не врахували, що відомості про водоохоронну зону, яка нібито існувала на підставі технічної документації, не внесені до Державного земельного кадастру, всупереч Закону України «Про Державний земельний кадастр», яким передбачено, що всі обмеження у використанні земель повинні бути внесені до Державного земельного кадастру.

Помилковим є висновок суду про те, що відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства, тому що при виготовленні технічної документації на спірну земельну ділянку інженер-землевпорядник не міг знати про встановлені обмеження, оскільки вони не були внесені до Державного земельного кадастру.

Суди не дослідили, чи була узгоджена технічна документація у Міністерстві захисту довкілля та природних ресурсів України, Держводагенстві, територіальних органах Держземагенства, і не врахували, що зазначені обмеження не внесені до Державного земельного кадастру.

Арґументи інших учасників справи

У листопаді 2021 року керівник Полтавської окружної прокуратури Полтавської області подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відзив мотивований тим, що касаційна скарга не обґрунтована, заявник неправильно тлумачить норми матеріального права. Висновок експертизи, проведений у межах кримінального провадження, є належним і допустимим доказом. Технічна документація на момент прийняття рішення чинна, доведена до відома населення, у ГУ Держземагенства Полтавської області не було підстав для винесення оскарженого наказу. Надання ОСОБА_1 у приватну власність для індивідуального садівництва земельної ділянки, яка знаходиться у заплаві річки Коломак, суперечить нормам статті 80 ВКУ і може спричинити шкоду навколишньому природньому середодовищу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, судове рішення ухвалено з порушенням пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 10 серпня 2017 року ГУ Держгеокадастру в Полтавській області видало наказ № 7925-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва».

Згідно з інформацією від 11 березня 2020 року № 203733261 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 29 серпня 2017 року внесено запис № 22103311 про реєстрацію об`єкта нерухомого майна № 1339369453240, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0067, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту.

За результатами проведення досудового розслідування кримінального провадження № 42017171010000088 внесеного 18 травня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 Кримінального кодексу України, установлено, що на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту у приватну власність передані земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва.

В ході досудового розслідування витребувано інформацію з питань законності надання земельних ділянок у приватну власність у Полтавського обласного управління водних ресурсів (від 13 травня 2017 року № 01-2/583; від 29 вересня 2017 року № 01-2/1084) та Полтавського регіонального управління водних ресурсів (від 11 квітня 2017 року № 06-28/323), згідно з якою проекти землеустрою щодо вказаних земельних ділянок на розгляд та погодження, як це передбачено розділом 3 статті 186-1 ЗКУ, до Полтавського обласного управління водних ресурсів чи інших органів водного господарства не подавалися.

Полтавське обласне управління водних ресурсів зазначило, що усі земельні ділянки розміщені за межами території мікрорайону селища Лісок міста Полтави, знаходяться в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, а деякі з цих ділянок можливо повністю або частково розташовані в межах прибережної захисної смуги розчищеної ділянки річки Коломак.

У 2003 році відділ комплексного проектування Полтавського обласного виробничого управління водного господарства «Полтававодгосп» розробив робочий проект «Визначення зон можливого затоплення водами річки Коломак в межах міста Полтава та Полтавського району», яким визначено, що територія в районі селища Лісок міста Полтави, на якій розташовані земельні ділянки може бути затоплена або підтоплені повеневими водами річки Коломак 1, 5, 10, 25 і 50 процентної забезпеченості по водності.

Земельні ділянки знаходяться в зоні ризику - територія, на якій господарська діяльність пов`язана з можливою небезпекою затоплення та спричинення ним негативних явищ.

Ковалівська сільська рада у листі-відповіді від 21 вересня 2017 року № 868 вказала, що згідно матеріалів «Перерозподіл земель між землеволодільцями та землекористувачами на території Ковалівської сільської ради народних депутатів Полтавського району Полтавської області (радгосп-технікум імені Макаренка)» від 1992 року (картографічних матеріалів) зазначені земельні ділянки відносяться до заболочених сіножатей та знаходяться місцями болота (землі водного фонду).

Відповідно до документації, підготовленої Регіональним офісом водних ресурсів у Полтавській області «Нанесення на геодезичні матеріали зон затоплення заплави р. Коломак по матеріалам «Визначення зон можливого затоплення в межах міста Полтава та Полтавського району Полтавської області», земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0067 знаходиться між розрахунковими створами НОМЕР_1 в правобережній заплаві річки Коломак. Методом інтерполяції між цими створами нанесені зони затоплення різних забезпеченостей. По результатам виконаних робіт встановлено, що затоплення вказаної земельної ділянки спостерігається при рівні 1, 5, 10, 25 та 50% забезпеченості.

Рівні води певної забезпеченості визначені регіональним офісом водних ресурсів у відповідності до пункту 4.27 «СНиП 2.01.14-83» від 01 липня 1984 року залежно від гідравлічних та морфологічних властивостей русла річки. Наведені факти свідчать, що спірна земельна ділянка топиться в середньому раз на 2-4 роки (50 % та 25 % забезпеченості відповідно).

14 грудня 2018 року призначено судову земельно-технічну експертизу та експертизу з питань землеустрою, за результатами яких 04 вересня 2019 року складено висновок № 29639/18-41/241038?24272/19-41, яким підтверджено розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0067 в заплаві річки Коломак.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У справі, що переглядається, перший заступник прокурора Полтавської області посилався на те, що спірна земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_1 , розташована у межах заплави та у водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України та, відповідно до статті 84 ЗКУ і статті 80 ВКУ, не може передаватись у приватну власність.

Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року у справі № 545/1692/19 зазначено «У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року в справі № 707/2357/17 (провадження № 61-5391св21) з посиланням на пункти 51, 52, 109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) зроблено висновок, що «заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України). Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші). Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення. У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що земельні ділянки, що відведені у приватну власність на підставі оспорюваного рішення мають у своєму складі землі водного фонду - прибережну захисну смугу Кременчуцького водосховища. За таких обставин належним способом захисту прав є вимога про зобов`язання відповідачів повернути земельну ділянку у власність територіальної громади».

У справі, що переглядається:

- апеляційний суд установив, що земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_1 , розташована у межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України і відповідно до статті 84 ЗК України не може передаватись у приватну власність. Факт належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду України підтверджується: висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 04 вересня 2019 року № 29639/18-41/24238-24272/19-41, листами Полтавського обласного управління водних ресурсів від 29 вересня 2017 року № 01-2/1084 та Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 21 вересня 2017 року № 868. Зокрема, у висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 04 вересня 2019 року зазначено, що спірна земельна ділянка розташована в заплаві річки Коломак. Надання вказаної земельної ділянки для ведення садівництва та особистого селянського господарства, суперечить приписам статті 80 ВК України. У листі Полтавського обласного управління водних ресурсів від 29 вересня 2017 року № 01-2/1084 зазначено, що спірна земельна ділянка розміщена за межами території міста Полтави (мікрорайону селища Лісок) в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак. У листі Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 21 вересня 2017 року № 868 вказано, що згідно з матеріалами перерозподіл земель між землеволодільцями та землекористувачами на території Ковалівської сільської ради народних депутатів Полтавського району Полтавської області (радгосп - технікум ім. Макаренка) від 1992 року (картографічних матеріалів) земельні ділянки, до яких входить земельна ділянка, виділена ОСОБА_1 , відноситься до заболочених сіножатей та знаходяться місцями болота (землі водного фонду);

- у резолютивній частині оскарженої постанови апеляційний суд зробив висновок про незаконність та скасування наказу ГУ Держгеокадастру в Полтавській області від 22 серпня 2017 року № 8620-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва» та необхідність скасування запису про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку. Разом із тим, апеляційний суд не врахував, що вимога про визнання наказу незаконним, його скасування є неефективними способом захисту, оскільки рішення органу державної влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване, і незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, суд має самостійно надати правову оцінку рішенню органу державної влади та викласти її у мотивувальній частині судового рішення. Крім того, скасування запису про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку є неефективними способом захисту, оскільки відновлення порушених прав забезпечується зобов`язанням повернути земельну ділянку. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу, скасування запису про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку виходив із її необґрунтованості. Тому рішення суду першої інстанції в цій частині належить змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови;

- встановивши, що земельна ділянка, передана у власність відповідача, розташована в межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України, апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що ефективним способом захисту порушеного права держави є саме вимога про повернення земельної ділянки.».

Суди, встановивши, що земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_1 , розташована у межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України і відповідно до статті 84 ЗКУ не може передаватись у приватну власність, дійшли обґрунтованого висновку про незаконність наказу від 10 серпня 2017 року № 7925-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га, для індивідуального садівництва.

Водночас суди попередніх інстанцій не врахували, що вимога про визнання наказу незаконним, його скасування є неефективним способом захисту, оскільки рішення органу державної влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване, і незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, суд має самостійно надати правову оцінку рішенню органу державної влади та викласти її у мотивувальній частині судового рішення. Крім того, скасування запису про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку є неефективними способом захисту, оскільки відновлення порушених прав забезпечується зобов`язанням повернути земельну ділянку. Тому рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в цій частині належить скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог.

Встановивши, що передана у власність відповідача земельна ділянка, розташована в межах заплави та у водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України, суди дійшли правильного висновку про задоволення вимоги про повернення земельної ділянки.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 04 вересня 2019 року № 29639/18-41/24238-24272/19-41 не містить відповідей (висновків) на головні питання, які є предметом позову, а тому він є неналежним та недостатнім доказом.

Апеляційний суд встановив, що у цьому висновку встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0072 розташована в заплаві річки Коломак.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2022 року у справі № 161/6509/20 (провадження № 61-4138св21) вказано, що «суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили про допустимість висновку експертизи як доказу, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений».

Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як свідчить результат аналізу оскаржених судових рішень, суди оцінили зазначений висновок експертизи у сукупності з іншими доказами.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 , як особа, що має статус учасника бойових дій, позбавлений права власності, оскільки ОСОБА_1 не позбавлений можливості в порядку Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» звернутися повторно на загальних підставах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року в справі № 707/2357/17(провадження № 61-5391св21), колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру в Полтавській області та скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку змінити в мотивувальній частині, шляхом викладення їх у редакції цієї постанови; в іншій частині рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 01 лютого 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 29 липня 2021 року в частині визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру в Полтавській області від 10 серпня 2017 року № 7925-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва», припинення права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0067, площею 0,12 га, для ведення індивідуального садівництва, відомості про державну реєстрацію якої внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 29 серпня 2017 року за № 2210331, скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 01 лютого 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 29 липня 2021 року в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку залишити без змін.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 01 лютого 2021 року та постанова Полтавського апеляційного суду від 29 липня 2021 року у скасованій частині втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук