Рішення

від 07.10.2022 по справі 420/10482/22

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/10482/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області від 30.11.2021 року №2955-VIII «Про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» в частині надання гр. ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, (кадастровий номер 5122982500:01:001:0526), яка розташована на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області.

- зобов`язати відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 21.06.2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га. у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України, за рахунок земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, яка зазначена у клопотанні з урахуванням висновків суду, які будуть надані у рішенні.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він 21.06.2021 року звернувся до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області із клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом «б» частини 1 статті 121 ЗК України, за рахунок сформованих земельних ділянок комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, кадастровий номер: 5122984800:01:002:0319 - 15,3873 га, кадастровий номер 5122984800:01:001:0430 - 15,8619 га, кадастровий номер 5122984800:01:002:0440 - 16 га, кадастровий номер 5122984800:01:002:0320 - 6 га за межами с. Мардарівка Подільського району Одеської області або за рахунок несформованих земельних ділянок, що передані у власність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області: несформована земельна ділянка біля с. Перешори на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, позначена на Публічної кадастровій карті: Земельна ділянка КОАТУУ: 5122984800, зона: 01, Квартал: 002, площа більше 14 га, яка має межу з земельною ділянкою кадастровий номер 5122984800:01:002:0359; несформована земельна ділянка біля с. Перешори на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, позначена на Публічної кадастровій карті: Земельна ділянка КОАТУУ: 5122984800, зона: 01, Квартал: 001, площа більше 6,6 га, яка має межу з земельною ділянкою кадастровий номер 5122984800:01:001:0350; несформована земельна ділянка біля с. Перешори на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, позначена на Публічної кадастровій карті: Земельна ділянка КОАТУУ: 5122984800, зона: 01, Квартал: 002, площа більше 4 га, яка має межу з земельною ділянкою кадастровий номер 5122984800:01:002:0320; несформована земельна ділянка біля с. Мардарівка на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, позначена на Публічної кадастровій карті: Земельна ділянка КОАТУУ: 5122984800, зона: 03, Квартал: 001, площа більше 6 га, яка має межу з земельною ділянкою кадастровий номер 5122984800:01:002:0365.

22.07.2021 року Куяльницька сільська рада Подільського району Одеської області рішенням №2340-VІІІ відмовила позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у зв`язку із здійсненням заходів щодо розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення та земельних ділянок, які перейшли до сільської ради на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин».

Не погоджуючись із зазначеним рішенням позивач оскаржив його до суду в межах адміністративної справи №420/14571/21.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25.10.2021 року по справі №420/14571/21 позов позивача до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області задоволено. Визнано протиправним та скасувати п. 5 рішення № 2340 - VIIІ «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» в частині відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, у зв`язку із здійсненням заходів щодо розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення, та земельних ділянок, які перейшли до сільської ради на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», наступним громадянам: 5.26. ОСОБА_1 та зобов`язано Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 21.06.2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України з урахуванням позиції суду.

На виконання вищезазначеного судового рішення, відповідачем було повторно розглянуто заяву позивача від 21.06.2021 року та прийнято рішення від 30.11.2021 року №2955, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га (кадастровий номер 5122982500:01:001:0526), яка розташована на території Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області.

Водночас позивач не погоджується із зазначеним рішенням та вважає його протиправним, оскільки він просив відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства за рахунок земельних ділянок, які зазначено у клопотанні, але Куяльницька сільська рада Подільського району Одеської області надала такий дозвіл за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 5122982500:01:001:0526. Крім того, позивач посилається на те, що відповідач спірним рішенням надав дозвіл на виготовлення проекту землеустрою вже на сформовану земельну ділянку з присвоєним кадастровим номером. Відповідач не взяв до уваги факт того, що земельна ділянка є вже сформованою, відповідно для її відведення виникає необхідність у виготовленні технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, а не проекту землеустрою.

Відповідачем відзиву на адміністративний позов надано не було.

Ухвалою суду від 08.08.2021 року адміністративну справу прийнято до провадження та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Дослідивши адміністративний позов, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

21.06.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області із клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом «б» частини 1 статті 121 ЗК України, за рахунок сформованих земельних ділянок комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, кадастровий номер: 5122984800:01:002:0319 - 15,3873 га, кадастровий номер 5122984800:01:001:0430 - 15,8619 га, кадастровий номер 5122984800:01:002:0440 - 16 га, кадастровий номер 5122984800:01:002:0320 - 6 га за межами с. Мардарівка Подільського району Одеської області або за рахунок несформованих земельних ділянок, що передані у власність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області: несформована земельна ділянка біля с. Перешори на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, позначена на Публічної кадастровій карті: Земельна ділянка КОАТУУ: 5122984800, зона: 01, Квартал: 002, площа більше 14 га, яка має межу з земельною ділянкою кадастровий номер 5122984800:01:002:0359; несформована земельна ділянка біля с. Перешори на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, позначена на Публічної кадастровій карті: Земельна ділянка КОАТУУ: 5122984800, зона: 01, Квартал: 001, площа більше 6,6 га, яка має межу з земельною ділянкою кадастровий номер 5122984800:01:001:0350; несформована земельна ділянка біля с. Перешори на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, позначена на Публічної кадастровій карті: Земельна ділянка КОАТУУ: 5122984800, зона: 01, Квартал: 002, площа більше 4 га, яка має межу з земельною ділянкою кадастровий номер 5122984800:01:002:0320; несформована земельна ділянка біля с. Мардарівка на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, позначена на Публічної кадастровій карті: Земельна ділянка КОАТУУ: 5122984800, зона: 03, Квартал: 001, площа більше 6 га, яка має межу з земельною ділянкою кадастровий номер 5122984800:01:002:0365.

22.07.2021 року Куяльницька сільська рада Подільського району Одеської області рішенням №2340-VІІІ відмовила позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у зв`язку із здійсненням заходів щодо розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення та земельних ділянок, які перейшли до сільської ради на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин».

Не погоджуючись із зазначеним рішенням позивач оскаржив його до суду в межах адміністративної справи №420/14571/21.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25.10.2021 року по справі №420/14571/21 позов позивача до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області задоволено. Визнано протиправним та скасувати п. 5 рішення № 2340 - VIIІ «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» в частині відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, у зв`язку із здійсненням заходів щодо розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення, та земельних ділянок, які перейшли до сільської ради на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», наступним громадянам: 5.26. ОСОБА_1 та зобов`язано Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 21.06.2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України з урахуванням позиції суду.

На виконання вищезазначеного судового рішення, відповідачем було повторно розглянуто заяву позивача від 21.06.2021 року та прийнято рішення від 30.11.2021 року №2955, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га (кадастровий номер 5122982500:01:001:0526), яка розташована на території Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області.

Водночас позивач не погоджується із зазначеним рішенням та вважає його протиправним, з огляду на що звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (ст. 13 Конституції України).

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Частиною 4 ст. 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою вказаної статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно частини 3 статті 78 ЗК України визначено, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно з ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Пунктом «б» ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно п. «б» ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара

Стаття 118 ЗК України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Так, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що позивач разом із заявою подав відповідачу роздруківки з Публічної кадастрової карти, графічні матеріали із офіційної карти Держгеокадастру щодо земельних ділянок які є вже сформовані, а також несформованих земельних ділянок із конкретним даними їх місця знаходження (номер КОАТУ, зона, квартал, площа ділянки, кадастрові номери з якими бажані земельні ділянки межують). Отже позивач надав документи, за якими прослідковується місцезнаходження бажаних земельних ділянок. А також додані до заяви документи свідчать про те, що позивач виконав усі необхідні умови, встановлені законом для отримання дозволу.

Проте відповідач прийняв рішення, яким надав дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення іншої земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га (кадастровий номер 5122982500:01:001:0526), яка не була зазначена позивачем у його клопотанні.

Суд зазначає, що правом обирати бажане місце розташування земельної ділянки при зверненні про надання дозволу на розробку проекту землеустрою в порядку ст.118 Земельного кодексу України наділений саме ініціатор відповідного звернення.

Також суд зазначає, що відповідно до ст.79-1 ЗКУ формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: - у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; - шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; - шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; - шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; - за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Згідно з ч.6 ст.79-1 ЗКУ формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Поділ, об`єднання земельної ділянки, що перебуває у заставі, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя. Поділ, об`єднання земельної ділянки, що перебуває у користуванні, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя. Справжність підпису на такій згоді засвідчується нотаріально.

Земельні ділянки можуть бути об`єднані, якщо вони мають однакове цільове призначення. У разі поділу земельної ділянки, об`єднання земельних ділянок сформовані земельні ділянки зберігають своє цільове призначення.

Частиною 7 ст.79-1 ЗКУ встановлено, що винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

Відповідно до статті 1 Закону України Про землеустрій:

- проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.

- технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

Відповідно до статті 25 цього ж Закону документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою є, зокрема: й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Таким чином, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.

Тобто, згідно з ЗК України способами формування земельної ділянки, є, у порядку відведення земельної ділянки із земель державної, комунальної власності (за відсутності на даній частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок), шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки. На одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже ч. 2 ст. 79 ЗК України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар.

Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

Верховний Суд у своїх рішеннях від 03.10. 2019 року по справі №823/1172/17, від 21.08.2018 у справі №823/1179/17, від 12.03.2020 року дійшов висновку, що виходячи з аналізу положень ч.5-10 ст.79-1 ЗКУ підставою для формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, є технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.

Таким чином, враховуючи, що відповідач надав дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки яка вже є складовою частиною сформованої земельної ділянки з присвоєним кадастровим номером яка перебуває в комунальній власності селищної ради, зміна цільового призначення земельної ділянки не проводилась, позивач не звертався до відповідача із заявою про поділу сформованої земельної ділянки, тому відповідно до ч.6 ст.79-1 ЗК України її подальше формування здійснюється на підставі технічної документації, а не за проектом землеустрою, про що виніс рішення відповідач.

Таким, чином рішення Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області від 30.11.2021 року №2955-VIII «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» в частині надання гр. ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га (кадастровий номер 5122982500:01:001:0526), яка розташована на території Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області суперечить приписам чинного законодавства та належить до скасування.

Водночас, щодо вимог позивача в частині зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 21.06.2021 року, суд зазначає наступне.

Так, зі змісту Рекомендації R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.

Суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Таким чином суд не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством. Зазначення судом конкретних дій відповідача під час розгляду скарги, є виходом за межі повноважень суду, наданих чинним законодавством при постановленні судових рішень.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 року у справі №815/3799/17, від 21.08.2018 року у справі №810/3393/17.

Частиною 3 ст. 245 КАС України встановлено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акту суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 року у справі №509/1350/17 щодо зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву вказала, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим, оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Судом не досліджувалось у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою.

Застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача шляхом зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні. В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов`язання уповноваженого суб`єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов`язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника.

Разом з тим, у спірних правовідносинах відповідач взагалі не реалізував своїх повноважень, оскільки не розглянув заяву позивача саме в частині запитуваних ним земельних ділянок відповідно до його клопотання. Водночас Куяльницька сільська рада Подільського району Одеської області прийняла рішення про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку, яка взагалі не стосується клопотання позивача, згідно його змісту.

З урахуванням вищевикладеного суд вважає за необхідне захистити права позивача шляхом зобов`язання Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.06.2021 року та прийняти рішення відповідно до чинного законодавства в частині земельних ділянок зазначених позивачем у такому клопотанні.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Що стосується клопотання позивача про зобов`язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд вважає за необхідне відмовити з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб`єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем до позову додано квитанцію №0.0.2626177597.1 від 01.08.2022 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 993, 00 грн.

Таким чином з урахування задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд доходить висновку про необхідність стягнення судового збору у розмірі 992,40 грн. сплаченого позивачем з Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області.

Щодо заяви позивача про стягнення з відповідача на його користь витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5500,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI).

Відповідно до ч. 3 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно п.п. 1, 2, 6 ч. 1, 2 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Частиною 3 статті 30 Закону №5076-VI встановлено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Крім вищезазначеного закону, порядок оплати праці адвоката регулюється Правилами адвокатської етики, затверджених 09.06.2017 року з`їздом адвокатів України.

Так відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики - формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до частин 4 та 5 статті 134 КАС України, законодавцем запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Так розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1)чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).

Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов`язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов`язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).

При цьому суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та покладається на сторону, яка подає таке клопотання.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України", заява №19336/04, п. 269).

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» також роз`яснено, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Верховним Судом у своїх постановах від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, від 17.09.2019 року у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 року у справі №726/549/19, неодноразово висловлювалась правова позиція, згідно якої на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24.04.2018 року по справі №814/1258/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги. Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії.

Як встановлено судом, 20.06.2021 року між позивачем та адвокатом Опалько Олегом Миколайовичем укладено договір про надання професійної правничої допомоги.

Відповідно до п. 1.1 Договору, адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Замовник зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки, обумовлені Сторонами.

Відповідно до Додатку №1 до договору про надання правової допомоги від 20.06.2021 року вартість робіт, наданих адвокатом складає 5500,00 грн. та включає в себе:

- надання заявнику роз`яснення та консультацію по рішенню Одеського окружного адміністративного суду від 25.10.2021 року у справі №420/14571/21 про задоволення позову 1 год. (1500, 00 грн.);

- надання заявнику роз`яснення по рішенню Куяльницької ОТГ від 30.11.2021 року №2955-VIII про надання дозволу, надав консультацію 1 год. (1000 грн.);

- збирання доказів, підготував позов до Одеського ОАС 2 год. (1500, 00 грн.);

- додаткова консультація замовника, складання акту виконаних робіт, заяви про відшкодування судових витрат, надання роз`яснення стосовно подальших дій, в подальшому підготовка та подання відповіді на відзив 2 год. (1500, 00 грн.).

На підтвердження наданих послуг позивачем було надано до суду акт виконаних робіт на суму 5500 грн.

Водночас суд зазначає, що надання консультації заявнику, узгодження правової позиції, вивчення відповіді Куяльницької ОТГ, збирання доказів, подання заяв по суті справи фактично охоплюються виконаною роботою щодо підготовки позову, а тому не є такими, що належать до стягнення.

Також суд зазначає, що дана адміністративна справа є типовою справою незначної складності та адвокатом Опалько О.М. подано до Одеського окружного адміністративного суду десятки аналогічних позовів.

Виходячи з наведеного, враховуючи наявність підстав для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 , а також додані до справи докази понесення позивачем судових витрат, їх співмірність із складністю справи, обсягом наданих до суду та досліджених матеріалів, а також обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на підготовку процесуальних документів, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання позивача та стягнення на користь позивача з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 1500,00 грн.

В іншій частині в задоволенні клопотання про розподіл витрат на правничу допомогу необхідно відмовити.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 241-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області від 30.11.2021 року №2955-VIII «Про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» в частині надання гр. ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, (кадастровий номер 5122982500:01:001:0526), яка розташована на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області.

Зобов`язати Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 21.06.2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га. у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України, за рахунок земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, яка зазначена у клопотанні з урахуванням висновків суду у цьому рішенні.

Стягнути з Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 992,40 грн. відповідно до квитанції №0.0.2626177597.1 від 01.08.2022 року.

Стягнути з Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судових витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ІПН НОМЕР_1 ).

Відповідач Куяльницька сільська рада Подільського району Одеської області (66350, Одеська область, подільський район, село Куяльник, вул. Куяльницька №26-А, код ЄДРПОУ 04379835).

СуддяІванов Е.А.