Рішення

від 11.10.2022 по справі 340/2953/21

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2022 року м. Кропивницький справа №340/2953/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 )до Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області (27424, Кіровоградська область, Знам`янський район, с. Дмитрівка, вул. Перемоги, 4, код ЄДРПОУ - 04365267)провизнання протиправним та скасування рішення та зобов`язати вчинити певні дії,-В С Т А Н О В И В:

І. Зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Дмитрівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області від 26.02.2021 року №252;

- зобов`язати Дмитрівську сільську раду Кропивницького району Кіровоградської області затвердити проект землеустрою та передати ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3522281900:02:000:5578, яка знаходиться на території Іванковецької сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування вимог позивача його представником зазначено, що відповідачем протиправно відмовлено у затверджені проекту землеустрою та передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3522281900:02:000:5578, яка знаходиться на території Іванковецької сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області. Відповідачем відмовлено у задоволенні заяви позивача затвердження проекту землеустрою, оскільки він не відповідає місцю розташування об`єктів вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць. Позивач вважає, що оскаржувані рішення є протиправними, та підлягає скасуванню.

Відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Відповідач зазначив, що рішенням правомірно відмовлено позивачу у затвердженні проекту землеустрою з підстав невідповідності вимогам земельного законодавства України.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.

Ухвалою від 15.06.2021 року у справі відкрито провадження та призначено її до розгляду у прядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

05.07.2021 року відповідач подав до суду письмовий відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 06.09.2021 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №340/2467/21.

Ухвалою суду від 30.08.2022 року поновлено провадження у справі та продовжити її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, зі стадії на якій воно було зупинене.

В судове засідання 05.10.2022 року представники сторін не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Разом з тим, представником позивача 05.10.2022 року подано до суду клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

Від відповідача жодних клопотань та заяв про причини неявки до суду не надходило.

Інших заяв чи клопотань учасниками справи до суду не подано.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За правилами ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на викладене, суд подальший розгляд справи здійснює в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням зібраних доказів, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 звернувся до Іванковецької сільської ради з заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

Іванковецькою сільською радою прийняте рішення від 17.11.2020 року №1753 «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою», яким надано ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою.

На виконання вищевказаного рішення між позивачем та сертифікованим Інженером-землевпорядником укладено договір на розробку проекту землеустрою. Розроблений проект землеустрою пройшов погодження у відповідності до ст.186-1 Земельного кодексу України.

Розроблений проект землеустрою пройшов погодження згідно висновку експерта державної експертизи від 30.11.2020 року №28213/82-20.

04.12.2020 року, державним кадастровим реєстратором Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області за результатами розгляду проекту землеустрою видано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-3512080002020.

Згідно з витягу з Державного земельною кадастру, земельна ділянка має кадастровий номер 3522281900:02:000:5578.

Відповідно до п.п.1,2 рішення Дмитрівської сільської ради від 20.11.2020 року №14 «Про початок реорганізації Іванковецької сільської ради шляхом приєднання до Дмитрівської сільської ради», почато процедуру реорганізації Іванковецької сільської ради (ЄДРПОУ 04365276) і Дмитрівська сільська рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Іванковецької сільської ради.

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дмитрівської сільської ради на затвердження погодженого проекту землеустрою.

Рішенням Дмитрівської сільської ради від 26.02.2021 року №252 «Про розгляд клопотання ОСОБА_1 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства» відмовлено у затвердженні проекту землеустрою у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць.

Позивач, вважаючи, рішення відповідача протиправним, звернувся із вказаним позовом до суду.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.14 Конституції України та ст.373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільська, селищна, міська рада питання регулювання земельних відносин повинна вирішувати виключно на пленарних засіданнях і відповідно до закону.

У відповідності до ст. 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, чинним законодавством передбачено, що способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади щодо регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесії.

Повноваження сільської, селищної, міської ради у галузі земельних відносин передбачені, зокрема, ст.ст.12, 122 Земельного кодексу України.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ст. 122 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно до частини 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об`єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, що передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або з дня повідомлення особою, зацікавленою в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, про замовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у порядку, передбаченому цією частиною, відобразити на картографічній основі Державного земельного кадастру орієнтовне місце розташування земельної ділянки, зазначити дату та номер відповідного рішення, а також майбутнє цільове призначення земельної ділянки. Зазначена інформація оприлюднюється на безоплатній основі на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до частин 9, 10 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Отже, чинним законодавством чітко визначено те, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, розглядає клопотання у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

При цьому, суд зауважує, що положення частини 9 статті 118 Земельного кодексу України не надають відповідному органу приймати будь-яке інше рішення ніж про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Рішенням четвертої сесії восьмого скликання Дмитрівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області від 26.02.2021 №252 позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць (а.с.17).

З оскаржуваного рішення судом встановлено, що як підставою невідповідність відповідачем зазначено те що, земельна ділянка сформована за рахунок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3522281900:02:000:9047 площею 233,0638 га згідно технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, яка не відповідає вимогам чинного законодавства та не затверджена у відповідності до абзацу 4 пункту 12 статті 186 Земельного кодексу України.

У свою чергу суд зазначає, що невідповідність вимогам чинного законодавства технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки кадастровий номер: 3522281900:02:000:9047 площею 233,0638 га, не є предметом розгляду справи, а тому суд не надає їм відповідної оцінки.

Поряд з цим, суд бере до уваги те, що судовим рішенням від 10.11.2021 року у справі №340/2467/21, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову Дмитрівської сільської ради до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про скасування державної реєстрації земельних ділянок та закриття поземельних книг, в тому числі земельної ділянки з кадастровим №3522281900:02:000:5578, загальною площею 2 га, яка розташована на території Іванковецької сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області.

Посилання відповідача на інші порушення суд не бере до уваги, оскільки вважає їх необґрунтованими.

Так, з наявних у справі матеріалів судом встановлено, що проект землеустрою погоджений експертом державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Тернопільській області, про що складено висновок від 30.11.2020 №28213/82-20 (а.с.13), а державним кадастровим реєстратором у відповідності до Закону України "Про Державний земельний кадастр" було проведено державну реєстрацію земельної ділянки з присвоєнням кадастрового номеру №3522281900:02:000:5578, що в повній мірі свідчить про відповідність проекту землеустрою вимога чинного законодавства (а.с.14).

Таким чином, враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку, що рішення Дмитрівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області від 26.02.2021 №252 прийняте у порушення вимог Земельного кодексу України та не відповідає критеріям відповідності, наведеним у частині 2 статті 2 КАС України, а тому підлягає скасуванню, як протиправне.

Вирішуючи питання про зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою, суд зазначає таке.

Як зазначалось, ст.118 Земельного кодексу України прямо передбачено обов`язок органу виконавчої влади або орган місцевого самоврядування прийняти відповідне рішення у випадку надання погодженого проекту землеустрою. Крім того, ч. 10 ст. 118 Земельного кодексу України також передбачено право особи на оскарження відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або у випадку залишення клопотання без розгляду.

Судом встановлено, що станом на день винесення спірного у справі рішення було наявне позитивне рішення належного суб`єкта владних повноважень про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Розроблений проект землеустрою погоджений експертом державної експертизи ГУ Держгеокадастру, а подальша реєстрація державним кадастровим реєстратором земельної ділянки на підставі такого проекту землеустрою відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр" свідчить про відповідність проекту землеустрою вимогам законодавства та документації із землеустрою.

Відповідно до ч.1 ст.124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Згідно ч.3 ст.245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні положень ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач відмовив у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки у власність шляхом прийняття, у встановленому законом порядку, відповідного рішення. Тобто, відповідач вирішив дане питання у порядку, що відповідає вимогам чинного законодавства. В той же час, як встановлено судом, таке рішення є необґрунтованим, оскільки не містить жодної визначеної законом правової підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою.

Таким чином, вирішуючи спірні правовідносини в межах заявлених позовних вимог, доводів сторін, системного аналізу положень чинного законодавства, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача прийняти відповідне рішення, тобто рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки саме в такий спосіб спір між сторонами буде остаточно вирішено.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 3 Конституції України та ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

При цьому, оцінка поданих особами і самостійно зібраних судом доказів в адміністративних справах здійснюється судом за правилами статті 90 КАС України в порядку, що встановлений законодавчими приписами цього кодексу.

Згідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, з урахуванням того, що клопотання позивача вже було розглянуто, відповідачем прийнято рішення, проект землеустрою не погоджено у встановленому порядку, а підстави для відмови в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу визнані судом протиправними, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передати її у власність позивачу.

На думку Кіровоградського окружного адміністративного суду, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента №133/2022 від 14.03.2022 року.

21.04.2022 року Верховна Рада прийняла Закон України Про затвердження Указу Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні від 19.04.2022 № 7300, за яким воєнний стан в Україні продовжують з 05:30 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, - до 25 травня 2022 року.

22.05.2022 року Верховна Рада прийняла Закон України Про затвердження Указу Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні від 17.05.2022 №341/2022, згідно якого воєнний стан в Україні продовжують з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

06.04.2022 опубліковано Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану" №2145-IX від 24 березня 2022 року, який набув чинності 07.04.2022.

Цим Законом № 2145-IX від 24.03.2022 Розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України було доповнено пп.27 і 28, які урегульовують більшість питань щодо використання земель для виробництва сільськогосподарської продукції та розміщення відповідної виробничої інфраструктури.

Так, Земельний кодекс України містить, зокрема, наступні доповнення на час дії воєнного стану:

- земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної, комунальної власності можуть надаватися у користування лише для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (пп.4 п.27 Розділ X "Перехідні положення");

- безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється (пп.5 п.27 Розділ X "Перехідні положення");

- формування земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" підпункту 1 цього пункту, крім тих, що передаються в оренду відповідно до підпункту 2 цього пункту, забороняється (пп.6 п.27 Розділ X "Перехідні положення").

Тобто Закон України №2145-IX від 24.03.2022 встановлює беззаперечну заборону під час дії воєнного стану на вчиненні дій уповноваженими органами виконавчої влади чи місцевого самоврядування стосовно безоплатної передачі земель державної та комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою безоплатної передачі та формування земельної ділянки.

Отже, суд доходить висновку про існування обставин, що унеможливлюють виконання відповідачем рішення в зобов`язальній частині, що відповідно до ч. 3 ст. 378 КАС України дає підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до усунення таких обставин.

VI. Судові витрати.

Представник позивача в позовній заяві просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу.

Представник відповідача заперечував проти стягнення витрат та просив покласти їх на позивача.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.132 КАС України).

Частинами першою, другою статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.

Так, згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас, частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16, від 11 червня 2019 року у справі №826/841/17.

Статтею 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 р. №5076-VI встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У пункті 269 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

На підтвердження понесеного позивачем розміру витрат на правничу допомогу в сумі 7000 грн. до суду надано: договір про надання правничої допомоги від 04.06.2021 з додатком (а.с.20,21); акт приймання-передачі правової допомоги від 04.06.2021 (а.с.22); квитанцію від 04.06.2021 (а.с.23); ордер (а.с.24); свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с.25).

Водночас, надаючи оцінку обґрунтованості обсягу заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу, суд вважає за необхідне зазначити те, що такий вид правничої допомоги як "ознайомлення з матеріалами справи, дослідження законодавства..." та "вивчення судової практики" фактично є складовими частинами послуги як "підготовка позовної заяви, додатків та розрахунків", відтак не може розцінюватись як окремі юридичні послуги. Тому, розумний та справедливий розмір винагороди за цю послугу для цілей включення її до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, не може перевищувати 4000 грн.

Таким чином, на переконання суду, заявлені до стягнення витрати на професійну правову допомогу не є співмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, тому підлягають зменшенню до 4000 грн..

Також, позивачем сплачено судовий збір в розмірі 908,00 грн. (а.с.6), який підлягає стягненню на користь позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Дмитрівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області від 26.02.2021 року №252.

Зобов`язати Дмитрівську сільську раду Кропивницького району Кіровоградської області затвердити проект землеустрою та передати ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3522281900:02:000:5578, яка знаходиться на території Іванковецької сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області.

Відстрочити виконання рішення суду у зобов`язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн. та судові витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 4 000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Дмитрівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області (код ЄДРПОУ - 04365267).

Копію рішення суду надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя

Кіровоградського окружного

адміністративного суду Р.В. Жук