Рішення

від 27.09.2022 по справі 755/121/21

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/121/21

Провадження № 2/761/860/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Яницькій О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Ніколас» про стягнення заборгованості по заробітній платі; компенсації за час затримки розрахунку,

в с т а н о в и в :

В січні 2021р. позивачка ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом (а.с. 18-22) до відповідача ТОВ «ЮК «Ніколас», в якому просила суд:

- стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по виплаті заробітної плати за вересень 2020р. в сумі 7212,24 грн. (далі по тексту - вимога № 1);

- стягнути з відповідача на свою користь компенсацію за час затримки розрахунку за період з 09 вересня 2020р. по час ухвалення судом рішення, виходячи із розміру середньоденної зарплати 966,56 грн. (далі по тексту - вимога № 2);

- рішення суду допустити до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць, а саме у розмірі 20781,0 грн. (далі по тексту - вимога № 3).

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що вона працювала у відповідача на посаді юриста з 02 червня 2020р. та була звільнена з роботи 09 вересня 2020р. В останній робочий день, відповідачем, як роботодавцем не було проведено з нею, як з працівником, який звільняється остаточного розрахунку, при цьому роботодавцем не була сплачена заробітна плата за відпрацьовані нею робочі дні в вересні 2020р.

Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо позивачка вимушена була звернутись до суду з вказаним позовом для захисту свого порушеного права, і на підставі ст. ст. 47, 115-117 КЗпП України, просила суд позов задовольнити.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва від 11 січня 2021р. матеріали цивільної справи № 755/121/21 були передані за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 19 лютого 2021р. поданий позов залишено без руху.

25 червня 2021р. на адресу суду надійшла виправлена редакція позову.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 02 липня 2021р. відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

05 жовтня 2021р. на адресу суду надійшов відзив на позов (а.с. 64-71), в якому відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що з часу прийняття позивачки на роботу до товариства за її заявами вона весь час до звільнення перебувала у відпустках за власний рахунок, у зв`язку з продовженням строків дії карантину, внаслідок поширення коронавірусної інфекції (Covid 19), а 09 вересня 2020р. позивачку було ознайомлено з наказом про звільнення. На думку сторони відповідача, у останнього як роботодавця відсутній обов`язок щодо сплати позивачці заробітної плати.

10 листопада 2021р. на адресу суду надійшла відповідь на відзив (а.с. 134, 135), в якій сторона позивача заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, наголошуючи, що нею, як працівником не дивлячись на складені заяви виконувались трудові обов`язки і здійснювалося представництво інтересів фізичних і юридичних осіб в судах, в якості представника, а тому твердження відповідача про відсутність правових підстав для нарахування і виплати їй заробітної плати є безпідставними та необґрунтовані,

Заперечення на відповідь на відзив на адресу суду стороною відповідача не подавались.

До судового засідання позивачкою було подано до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, заявлені позовні вимоги сторона позивача підтримує в повному обсязі.

У відзиві на позов, сторона відповідача також клопотала перед судом про розгляд справи у відсутність свого представника.

Суд вважає за можливе справу розглянути справу, у відсутності сторін, в порядку ч. 3 ст.211 ЦПК України.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що позивачка з 02 червня 2020р. була призначена на посаду юриста у відповідача з посадовим окладом, згідно штатного розпису, відповідно до наказу відповідача № 11-К від 02 червня 2020р. (а.с. 82 зворот.).

Судом встановлено, що позивачкою були складені та подані відповідачу заяви про надання їй відпустки без збереження заробітної плати: з 02 по 30 червня 2020р., з 01 по 31 липня 2020р., з 03 по 31 серпня 2020р. (а.с 84, 85). Зазначені заяви відповідачем, як роботодавцем були задоволені.

Доводи позивачки, наведені у відповіді на відзив, що у зазначений проміжок часу вона виконувала свої трудові обов`язки щодо представництва в судах інтересів фізичних та юридичних осіб, а саме за дорученнями відповідача, як роботодавця не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

07 вересня 2020р. позивачкою було подано відповідачу заяву про її звільнення з роботи на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. (а.с. 83).

Наказом відповідача № 12-К від 09 вересня 2020р. (а.с. 83 зворот.), позивачку було звільнено з роботи з посади юриста відповідача з 09 вересня 2020р. за угодою сторін, згідно з п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 47 та ч. 1 ст. 83 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

За змістом ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, в день звільнення позивачки відповідач не провів з нею розрахунок по заробітній платі, оскільки вважає, що позивачка, як працівник не працювала. Однак, як встановлено судом у період часу з 01 по 09 вересня 2020р. позивачка працювала у відповідача і не перебувала у цей період часу у будь-якій відпустці.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом встановлено, що повний розрахунок по заробітній платі з позивачкою при звільненні не було проведено відповідачем.

Підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.

При цьому відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах у справах №6-76цс14 від 02 липня 2014р., №6-837цс15 від 23 грудня 2015р., визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої частиною першою ст. 117 цього Кодексу.

В постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020р. у справі № 212/5797/15-ц зроблено висновок, що Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Відповідно до ч 1 ст. 9 ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема у постанові від 11 листопада 2015р. у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017р. у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16). Пунктом 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що вимагає, зокрема ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Водночас, будь-яких доказів, які б спростовували вину відповідача, на якого покладено обов`язок своєчасності здійснення розрахунків з працівником, до справи не долучено.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 20 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999р. № 13, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Тобто, застосування принципу співмірності при визначення розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду (правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України в справі № 6-54цс11 від 12 січня 2012р., № 6-113цс16 від 27 квітня 2016р., № 6-259цс17 від 13 березня 2017р.

При цьому, 26 червня 2019р. Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), в якій відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016р. у справі за провадженням №6-113цс16 та прийшла до висновку, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Тому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці критерії можуть визначатися судом під час розгляду конкретної справи з урахуванням установлених у ній обставин.

На думку Великої Палати Верховного Суду, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Оцінюючи належність. допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги (№ 1, № 2) є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають, оскільки протягом всього часу розгляду справи в суді стороною позивача не було надано до суду жодного належного і допустимого доказу на підтвердження розміру суми заборгованості з заробітної плати за вересень 2020р., як і не було надано доказів розміру посадового окладу позивачки на посаді юриста у відповідача, що позбавляє суд здійснити розрахунок відповідної компенсації. Також, стороною позивача не були заявлені в установленому законом порядку клопотання, в порядку ст. ст. 84, 103, 116 ЦПК України, не дивлячись на те, що позивачка є фахівцем у галузі права, професійним адвокатом.

В силу положень ст. 430 ЦПК України, а також враховуючи висновку суду щодо вимог № 1 і № 2, суд не вбачає правових підстав для задоволення вимоги № 3.

Посилання позивачки у тексті позову щодо можливого її розміру заробітної плати, на показники середньої заробітної плати посади «юриста» Головного управління статистики в м. Києві за вересень 2020р. є помилковими, і судом не можуть бути взяті до уваги.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то з відповідача не підлягає стягненню судові витрати.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-266, 268, 274, 352, 354, 355, 430 ЦПК України; ст. 43 Конституції України; ст. ст. 21, 47, 83, 115, 116, 117, 232, 233, 235 КЗпП України; Постановами Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», з змінами та доповненнями, «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999р. № 13, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Ніколас» (код ЄДРПОУ 37880825, місцезнаходження: м. Київ, вул. Шолуденка, 3, кімн. 517) про стягнення заборгованості по заробітній платі; компенсації за час затримки розрахунку - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 03 жовтня 2022р.

Суддя: